Ухвала

від 17.12.2024 по справі 922/4421/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

УХВАЛА

17 грудня 2024 року м. ХарківСправа № 922/4421/24

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши заявуФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про видачу судового наказу в частині стягнення витрат на правничу допомогу у справі

за заявою Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА-26» (61002, м. Харків, вул. Садова, буд. 10/12; код ЄДРПОУ: 42945993) про видачу судового наказу

ВСТАНОВИВ:

11.12.2024Фізична особа - підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Харківської області із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА-26» суми заборгованості за договором про надання юридичних послуг від 08.07.2022 у розмірі 2000,00 грн., а також суму судового збору у розмірі 242,24 грн., що сплачений при подачі заяви, та 2000,00 грн. за отриману професійну правничу допомогу.

16.12.2024 судом було видано судовий наказ в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА-26» суми заборгованості за договором про надання юридичних послуг від 08.07.2022 у розмірі 2000,00 грн., а також суму судового збору у розмірі 242,24 грн.

Розглянувши заявуФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про видачу судового наказу в частині стягнення витрат на правничу допомогу та додані до неї документи, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу за вимогою про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн., з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного).

Відповідно статті 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці. Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.

Згідно зі вимогами статті 148 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (у тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Особа має право звернутися до суду з вимогами, визначеними у частині першій цієї статті, у наказному або спрощеному позовному провадженні на свій вибір.

Грошовим, за змістом статей 524, 533-535, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), є виражене в грошових одиницях (національній валюті України чи в грошовому еквіваленті в іноземній валюті) зобов`язання сплатити гроші на користь іншої сторони, яка має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Грошовим слід вважати будь-яке зобов`язання, що складається, в тому числі, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора. Зокрема, грошовим зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана оплатити поставлену продукцію, виконану роботу чи надану послугу в грошах, а друга сторона вправі вимагати від першої відповідної оплати, тобто, в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору.

З вищевикладеного вбачається, що наказне провадження передбачає можливість стягнення неоспорюваної заборгованості, за заявою особи, якій належить право вимоги про стягнення неоспорюваної грошової заборгованості за письмовими договорами, яка не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У свою чергу, стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА-26» витрат на правничу допомогу за укладеним ОСОБА_1 , якфізичною особою - підприємцем та ним же, як адвокатом, договору про надання професійної правничої допомоги від 18.09.2023 суперечить самій суті наказного провадження.

Більш того, статтю 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1 ст.203); Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2 ст.203); Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3 ст.203); Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4 ст.203); Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5 ст.203).

У відповідності до положень ст.13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч.2 ст.13); Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч.3 ст.13); При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства (ч.4 ст.13).

У силу застереження ч.3 ст.238 Цивільного кодексу України представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Однак, за договором про надання професійної правничої допомоги від 18.09.2023 ОСОБА_1 діє одночасно від імені обох сторін правочину, а саме: від імені клієнта та від імені представника - адвоката.

За визначенням п.п.14.1.231 ст.14 Податкового кодексу України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Економічний ефект, зокрема, але не виключно, передбачає приріст (збереження) активів платника податків та/або їх вартості, а так само створення умов для такого приросту (збереження) в майбутньому.

Проте укладення ОСОБА_1 договору як клієнтом та як його представником не має розумної економічної причини (ділової мети).

Водночас, процесуальними нормами не передбачено стягнення з боржника у наказному провадженні сум, відмінних від неоспорюваної заборгованості та витрат, пов`язаних з розглядом заяви про видачу судового наказу.

Частинами першою та третьою статті 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Отже, за приписами ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат сторона має подати до суду разом з першою заявою по суті спору, якими відповідно до частини другої статті 161 ГПК України є позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Разом з цим, згідно з частиною 1 статті 150 ГПК України заява про видачу судового наказу подається до суду у письмовій формі та підписується заявником.

Частиною другою і третьою зазначеної статті визначено вимоги до змісту заяви та додатків до неї.

Аналіз наведених приписів процесуального законодавства, свідчить, що наказне провадження є безспірним, тобто, в його порядку задовольняються тільки ті вимоги заявника, що мають безспірний характер. Заперечення боржника проти вимог стягувача означає наявність спору про право і сам факт подання заяви боржником є достатньою підставою для скасування судового наказу, так як закон не зобов`язує суд на цій стадії перевіряти обґрунтованість заперечень боржника.

Зазначені у заяві про скасування судового наказу доводи боржника можуть бути перевірені судом лише під час розгляду справи в порядку позовного провадження.

Отже, розгляд заяви про видачу судового наказу в порядку наказного провадження не є розглядом спору по суті, а лише свідчить про наявність спору, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження у разі надходження заяви про скасування судового наказу у порядку статті 157 ГПК України, разом з цим, відповідно до приписів розділу ІІ Господарського процесуального кодексу України, не передбачено розподілу будь-яких судових витрат за результатами розгляду такої заяви.

Крім того, статті 129 Господарського процесуального кодексу України регулюють питання розподілу судових витрат між сторонами спору в залежності від результатів розгляду справи по суті, а відтак, в даному випадку, не підлягають застосуванню. Судові витрати, які понесені учасниками під час наказного провадження в подальшому можуть бути враховані та розподілені за результатами розгляду даного спору в порядку позовного провадження.

Стаття 126 ГПК України визначає, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Як вбачається з норм статті 126 ГПК України, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи, натомість в наказному провадженні судом розглядається заява про видачу судового наказу.

Крім того, відповідно до частини першої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Проте, враховуючи порядок здійснення судочинства у наказному провадженні, виходячи з приписів у тому числі статті 126 ГПК України, у боржника відсутня можливість доведення неспівмірності витрат, заявлених до стягнення заявником, що суперечить приписам частини першої статті 13 ГПК України.

Відтак при розгляді заяви про розподіл судових витрат на правничу допомогу в межах наказного провадження буде порушено принцип змагальності, що суперечить висновкам, викладеним у постанові КГС ВС від 02.03.2023 у справі №5019/1274/11.

Крім того, у відповідності до ст.157 ГПК України, боржник не матиме змоги заперечити щодо нарахування витрат на правову допомогу.

З огляду на зазначене, стягнення з боржника на користь стягувача витрат на правничу допомогу суперечить самій суті наказного провадження.

Виходячи із вищевикладеного в сукупності, процесуальний закон не передбачає розподілу будь-яких судових витрат, окрім судового збору в порядку здійснення судочинства у наказному провадженні, що свідчить про те, що заявлена заявником вимога про стягнення витрат на правничу допомогу не підлягає розгляду в порядку наказного провадження.

Суд звертає увагу заявника, що при незгоді боржника із стягненням витрат на правову допомогу останній буде позбавлений права на подання заяви про скасування судового наказу, оскільки пп. 5 ч.3 ст. 157 ГПК України передбачає, що у даній заяві боржник повинен зазначити про повну, або часткову необґрунтованість вимог стягувача, однак не судових витрат.

В силу п.3 ч.1 ст.152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам ст.148 цього Кодексу.

Частиною 3 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог.

За таких обставин, враховуючи порядок здійснення судочинства у наказному провадженні та те, що процесуальний закон не передбачає розподілу будь-яких судових витрат, окрім судового збору під час розгляду справи у порядку наказного провадження, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заявиФізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про видачу судового наказу в частині про стягнення зТовариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА-26» витрат на правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.

При цьому суд звертає увагу заявника на те, що згідно ч.2 ст.153 ГПК України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених п.п. 3-6 ч. 1 ст. 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 152, 154, 233-235 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

ВідмовитиФізичній особі - підприємцю ОСОБА_1 у видачі судового наказу в частині вимоги про стягнення зТовариства з обмеженою відповідальністю «ОХОРОНА-26» витрат на правничу допомогу в розмірі 2 000,00 грн.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 254-257 ГПК України.

Ухвалу підписано 17.12.2024.

СуддяТ.О. Пономаренко

Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі - http://reyestr.court.gov.ua.