Ухвала

від 17.12.2024 по справі 903/472/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

17 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 903/472/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,

представників учасників справи:

позивача - Lewian Swiss s.r.o. (далі - Компанія, позивач) - Ващинець І.І. (адвокат),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Азотер Україна» (далі -Товариство, відповідач, скаржник) - Скрипчук О.П. (адвокатка),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства

на рішення Господарського суду Волинської області від 19.08.2024 (головуюча - суддя Дем`як В.М.)

та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 (головуюча - суддя Павлюк І.Ю., судді Розізнана І.В., Грязнов В.В.)

у справі за позовом Компанії

до Товариства

про стягнення 51 880, 57 євро,

ВСТАНОВИВ:

Предметом судового розгляду є наявність/відсутність підстав для стягнення основного боргу, неустойки та 3% річних.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Компанія звернулася до суду з позовною заявою до Товариства про стягнення 36 030,30 євро основного боргу, 13 115,03 євро неустойки та 2 735,24 євро - 3% річних.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань згідно з контрактом поставки в частині своєчасної оплати за поставлений товар.

2. Короткий зміст рішень суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Господарський суд Волинської області рішенням від 19.08.2024 у цій справі позов задовольнив та стягнув з Товариства на користь Компанії 36 030,30 євро основного боргу, 13 115,03 євро неустойки, 2 735,24 євро 3% річних та 26 614,42 грн витрат пов`язаних з оплатою судового збору.

2.2. Господарський суд Волинської області додатковим рішенням від 04.09.2024 у цій справі заяву представника Компанії про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково та стягнув з Товариства на користь Компанії 850 євро витрат на професійну правничу допомогу.

2.3. Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Товариство звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 19.08.2024 у цій справі та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

2.2. Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 29.10.2024 у цій справі №910/18480/23 апеляційну скаргу Товариства залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 19.08.2024 у справі №903/472/24 - без змін.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судами попередніх інстанцій оскаржуваних судових рішень з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення у частині нарахування неустойки у розмірі 13 115,03 євро та 3 % річних у розмірі 2 735,24 євро та ухвалити нове рішення, яким відмовити у стягненні штрафних санкцій в такому розмірі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Товариство у касаційній скарзі з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №911/1366/18, від 17.04.2019 у справі №927/430/17, від 06.05.2020 у справі №126/746/17, від 03.03.2021 у справі №522/799/16-ц (можливо треба уточнити стосовно літери ц, бо касатор вказав номер справи без цієї літери), від 27.08.2020 у справі №185/2918/19 щодо застосування статті 213 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та від 26.05.2020 у справі №918/289/19 щодо застосування частини першої статті 617 ЦК України у подібних правовідносинах.

5. Позиція іншого учасника справи

5.1. Позивач у відзиві на касаційну скаргу заперечив проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просив у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Також, Компанія зазначила, що орієнтовна сума судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом даної справи у Касаційному господарському суді складає 500 євро витрат на професійну правничу допомогу (копії підтверджуючих документів будуть подані пізніше). Відповідно до частини четвертої статті 129 ГПК України зазначені витрати, на думку позивача, слід покласти на відповідача.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановлено, що 10.03.2021 Компанією (продавець) і Товариством (покупець) укладено контракт поставки №10/03-2021 (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець поставляє покупцю, а покупець зобов`язується оплатити та прийняти товар.

6.1.1. Відповідно до пунктів 2.1 - 2.4 Договору ціна товару вказується у відповідному інвойсі чи фактурі та включає вартість упаковки. Валютою контракту є євро. Загальна вартість контракту складає 1 000 000 євро. Покупець сплачує вартість товару шляхом перерахування коштів на банківський рахунок продавця на умовах від 0% до 50% передоплати впродовж 7 робочих днів з дати підписання специфікації. Датою оплати вважається дата валютування грошових коштів. Повна оплата товару здійснюється до 01 листопада 2021 року.

6.1.2. Згідно з Додатком №1 від 10.03.2021 до Договору, яким сторони погодили ціну товару, що поставляється за контрактом, загальна сума поставки за ним складає 1 000 000 євро (пункт 2 Додатку №1).

6.1.3. Оплата здійснюється в такому порядку: покупець сплачує продавцю: від 0% до 50% вартості товару до 20.03.2021, 100% поставленого товару здійснюється не пізніше 01.11.2021.

6.2. Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції встановив, що на виконання умов Договору та додатку №1 до нього позивачем поставлено товарно-матеріальних цінностей загальною вартістю 171 030,30 євро. Відповідач частково оплатив товар, на суму 135 000 євро, що підтверджується банківською випискою по рахунку. Заборгованість за Договором склала 36 030,30 євро.

6.3. З метою досудового врегулювання господарського спору щодо неналежного виконання Товариством своїх зобов`язань за контрактом, позивачем направлено відповідачу вимогу від 27.02.2024 №12п/24 про погашення заборгованості у розмірі 36 030,30 євро.

6.4. У відповіді на вказану вище вимогу 13.03.2024 зазначено, що з метою підтвердження чи спростування описаних у вимозі обставин, відповідач повідомляє, що 3-денний строк для розгляду вимоги є недостатнім. У зв`язку із чим, вимога буде розглянута в строк, передбачений пунктом 6 статті 222 Господарського кодексу України, а саме в місячний строк з дня її одержання.

6.5. Відповідач у своїй відповіді від 08.04.2024 вих.08/04-24-1 на вимогу від 27.02.2024 №12п/24 стверджував, що не отримував товару за експортними ВМД від 20.04.2023 №21SK6158EX10369800 і від 23.04.2023 №21SK6158EX10374508, а тому відмовився погасити наявну заборгованість.

6.6. Враховуючи не здійснення відповідачем оплати у повному обсязі за поставлений товар, позивач звернувся до суду з позовом про примусове стягнення суми заборгованості 36 030,30 євро, а також 13 115, 03 євро неустойки, 2 735,24 євро 3% річних.

6.7. Колегія суддів апеляційної інстанції не прийняла до уваги доводи відповідача щодо неотримання товару від позивача згідно з експортними ВМД від 20.04.2023 №21SK6158EX10369800 та від 23.04.2023 №21SK6158EX10374508.

6.8. Так, суд встановив, що відповідно до долучених матеріалів справи документів факт поставки позивачем товару відповідачеві підтверджується експортними та імпортними вантажними митними деклараціями, міжнародними вантажними накладними (CMR), а також виставленими позивачем рахункам-фактурами з відмітками митних органів України про імпорт товару.

6.9. Суд апеляційної інстанції зазначив, що, враховуючи укладення сторонами Договору, відпуск позивачем на виконання його умов товарів, їх отримання Товариством та не здійснення відповідачем всіх належних розрахунків і платежів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості в розмірі 36 030,30 євро.

6.10. Щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд апеляційної інстанції зазначив, зокрема, таке.

6.10.1. Суд апеляційної інстанції, розглядаючи клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, враховує таке:

- розмір неустойки за неналежне виконання зобов`язання передбачене умовами Договору, який підписаний відповідачем, не перевищує розмір заборгованості;

- непогашення відповідачем основної суми боргу;

- відсутність у цьому спорі виключного випадку (відсутність документального підтвердження) для зменшення сум штрафних санкцій.

6.10.2. Тому, беручи до уваги дискреційний характер питання зменшення штрафних санкцій, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.

7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Ухвалою Верховного Суду від 21.11.2024, зокрема, відкрито касаційне провадження у справі №903/472/24 на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

8. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8.1. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.2. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

8.3. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.4. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено), покладається на скаржника.

8.5. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.6. Предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою Товариства є судові рішення у частині нарахування неустойки у розмірі 13 115,03 євро та 3% річних у розмірі 2 735,24 євро.

8.7. Скаржник означив підставою касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.

8.8. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у контексті підстав касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.

8.9. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.10. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.11. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

8.12. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.

8.13. Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерії подібності правовідносин:

- для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями;

- з-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими;

- подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини);

- у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.14. Стосовно того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

8.15. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.

8.16. При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.17. Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

8.18. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.

8.19. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника щодо неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, означених скаржником та вказаними у пункті 4.1 цієї ухвали, Верховний Суд виходить з такого.

8.20. Предметом судового розгляду у цій справі є стягнення основного боргу, неустойки та 3% річних, а предметом касаційного оскарження за касаційною скаргою Товариства є судові рішення у частині нарахування неустойки у розмірі 13 115,03 євро та 3% річних у розмірі 2 735,24 євро.

8.20.1. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань згідно з договором поставки в частині своєчасної оплати за поставлений товар, у зв`язку з чим нараховано неустойку та 3 % річних.

8.20.2. Зі змісту судових рішень попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог вбачається, що вказані рішення ухвалено на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідження в судових засіданнях, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (дивись розділ 6 цієї ухвали).

8.21. Предметом розгляду справи №911/1366/18 було стягнення заборгованості за простроченим кредитом, заборгованості за нарахованими та простроченими процентами та пені.

8.21.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач належним чином не виконав зобов`язання за договором про надання гарантії щодо повернення суми кредиту та нарахованих відсотків, виконання яких було забезпечено договором поруки.

8.22. Предметом розгляду справи №927/430/17 було розірвання договору оренди технічної площадки з залізничними коліями та складськими приміщеннями, розташованої на земельній ділянці.

8.22.1. Позовна заява з посиланням на статті 651, 778 ЦК України обґрунтована істотними порушеннями відповідачем умов договору, які полягають у (1) відмові від перегляду розміру орендної плати, (2) здійсненні самовільного будівництва на орендованому об`єкті капітальної споруди та колодязю, що свідчить про використання об`єкта оренди всупереч умовам договору та може призвести до притягнення позивача до відповідальності за порушення у сфері містобудівної діяльності.

8.23. Предметом розгляду справи №126/746/17 було тлумачення змісту правочину.

8.23.1. Позовна заява мотивована тим, що:

- позивачем і відповідачами укладено низку договорів оренди землі, відповідно до яких відповідачі надали, а позивач прийняв у строкове платне володіння і користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення;

- відповідачі обмежили користування позивачем орендованих ним земельних ділянок, мотивуючи це тим, що строк договорів оренди закінчився, незважаючи на те, що строк дії договору оренди п`ять років, який обчислюється з моменту державної реєстрації додаткових угод;

- позивач просив суд тлумачити пункт 8 договорів оренди землі (з урахуванням змін, внесених додатковими угодами), укладених відповідачами та позивачем, таким чином, що п`ятирічний строк оренди починається з 13.07.2012 та закінчується 13.07.2017.

8.24. Предметом розгляду справи №522/799/16-ц було стягнення частини заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії на підставі договору поруки.

8.24.1. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що було укладено договір про відкриття кредитної лінії, за умовами якого позичальнику надано кредит. Також, з метою забезпечення своєчасного та повного виконання зобов`язань позичальника укладено договір поруки, згідно з умовами якого поручитель зобов`язався в повному обсязі відповідати за виконання усіх зобов`язань позичальника.

8.25. Предметом розгляду справи №185/2918/19 було стягнення боргу за договором позики.

8.25.1. Позовна заява мотивована тим, що відповідач у строки встановлені договором позики грошові кошти не повернув, а направлена вимога про дострокове повернення позики, сплати процентів та пені залишена відповідачем без задоволення.

8.25. Якщо скаржник не уточнить номер справи. Слід зазначити, що з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що Верховним Судом не ухвалювалася постанова у справі №185/2918/15 ні 27.08.2020, ані будь-якої іншої дати.

8.26. Предметом розгляду справи №918/289/19 було стягнення неустойки за договором купівлі-продажу.

8.26.1. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач як продавець не виконав умови договору та не поставив у визначені його умовами строки товар, у зв`язку з чим позивач набув право вимагати сплати неустойки у розмірі 0,5 % від вартості непоставленого товару відповідно до договору.

8.27. На думку скаржника, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки, викладені постановах Верховного Суду (дивись пункт 4.1 цієї ухвали) щодо застосування статті 213 «Тлумачення змісту правочину» ЦК України та частини першої статті 617 «Підстави звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання» ЦК України.

8.28. Водночас, скаржник у касаційній скарзі не зазначає/не цитує висновки Верховного Суду стосовно застосування статті 213 ЦК України та частини першої статті 617 ЦК України, які містяться у постановах, які ним означені.

8.29. Колегія суддів касаційної інстанції виходить з того, що у постановах від 20.05.2019 у справі №911/1366/18, від 17.04.2019 у справі №927/430/17, від 06.05.2020 у справі №126/746/17, від 03.03.2021 у справі №522/799/16-ц, від 27.08.2020 у справі №185/2918/19), Верховним Судом, зокрема, послідовно висловлювалися висновки щодо застосування статті 213 ЦК України, узагальнений зміст яких є таким:

- відповідно до частини першої статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється згідно зі статтею 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення;

- перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів;

- другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні;

- третім рівнем тлумачення (при без результативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніш в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення;

- таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України;

- якщо правила встановленні статтею 213 ЦК України не дозволяють визначити зміст відповідної умови договору потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem;

- сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party).

8.30. Разом з тим, зі змісту постанови від 26.05.2020 у справі №918/289/19 вбачається, що Суд взагалі не цитував статтю 617 ЦК України та не виснував щодо застосування частини першої статті 617 ЦК України.

8.31. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у вказаних ним постановах Верховного Суду, з огляду на предмет спору, підстави, правове регулювання, а також іншу, ніж у цій справі фактично-доказову базу та інші обставини, встановлені судами попередніх інстанцій.

8.32. У справах (дивись пункти 8.21 - 8.26.1 цієї ухвали) та цій справі (дивись розділ 6 цієї ухвали) спірні правовідносини виникли за істотно різних договорів та умов цих договорів (договори оренди, відкриття кредитної лінії, поруки, надання гарантії щодо повернення суми кредиту та нарахованих відсотків і поставки), різної доказової бази, різних доводів, аргументів і заперечень.

8.33. Водночас зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник без посилання на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначив, зокрема, таке.

8.33.1. У постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №913/785/17 визначено, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання.

8.33.2. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №910/16579/20 зазначено, що положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність. Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку уявленням про честь і совість.

8.33.3. У пунктах 7.22 - 7.30 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначено таке:

« 7.22. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

7.23. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

7.24. За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

7.25. Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

У наведених висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18.

7.26. Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

7.27. З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов`язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов`язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі №910/11733/18).

7.28. При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

7.29. Поряд з викладеним Суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.

7.30. Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20)».

8.33.4. У пункті 7.31 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначено, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

8.34. Предметом судового розгляду справи №913/785/17 було стягнення основного боргу, пені, інфляційних втрат і 3 % річних.

8.34.1. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором на купівлі-продажу природного газу.

8.35. Предметом розгляду справи №911/2269/22 було стягнення пені та штрафу.

8.35.1. Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем у строк своїх зобов`язань за договором закупівлі робіт з виготовлення (ремонту) обладнання в частині виконання робіт.

8.36. Проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду (дивись пункти 8.21 - 8.26.1, 8.34 - 8.35.1), за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, та наявність/відсутність правових висновків, які невраховано судами під час розгляду цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається, окресленими у цій ухвалі, і тому застосування норм матеріального права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані скаржниками для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.

8.37. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що посилання скаржників на викладені у постановах Верховного Суду висновки є необґрунтованими та фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі, зокрема, з огляду на посилання на форс-мажорні обставини.

8.37.1. Верховний Суд, досліджуючи доводи касаційної скарги, виходить з того, що суд розглянув клопотання про зменшення штрафних санкцій і не знайшов підтвердження наявності підстав для їх зменшення. При цьому, колегія суддів виходить з того, що з огляду на індивідуально-оціночний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує в питаннях підстав для зменшення розміру штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 ЦК України, не може бути подібних правовідносин, оскільки, кожного разу суд вирішує це питання на власний розсуд з огляду на конкретні обставини, якими обумовлене таке зменшення (дивись постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 та Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2024 у справі №910/14524/22).

8.38. На думку відповідача, безпосередньо здійснити оплату за отриманий товару в сумі 36 030,30 євро після 24.02.2022 в силу об`єктивних, невідворотних обставин, які полягали у запровадженні воєнного стану та обмеження на здійснення транскордонних операцій було не можливо, а тому нараховувати штрафні санкції за цей період є недоцільним та необґрунтованим.

8.39. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

8.40. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

8.41. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача та навів свої міркування щодо відсутності підстав для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій.

8.42. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

8.43. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.

8.44. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.

8.45. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржники у своїх касаційних скаргах не наводять.

8.46. Верховний Суд бере до уваги доводи Компанії, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тих частинах, які узгоджуються з викладеними у цій ухвалі міркуваннями.

8.47. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

8.48. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

8.49. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

8.50. Верховний Суд у прийнятті даної ухвали керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі "Науменко проти України", від 19.02.2009 у справі "Христов проти України", від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України", в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

8.51. У справі ЄСПЛ "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

8.52. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

8.53. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

8.54. Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

8.55. Верховний Суд, враховуючи рішення ЄСПЛ від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України", зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.2. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зважаючи на зміст фактичних обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій, та правове регулювання, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства, оскільки, після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, є неподібними за змістовним критерієм.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Азотер Україна» на рішення Господарського суду Волинської області від 19.08.2024 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 29.10.2024 у справі №903/472/24 в оскаржуваній частині, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос