Ухвала

від 11.12.2024 по справі 552/3194/22

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/3194/22 Номер провадження 11-кп/814/716/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 грудня 2024 року м. Полтава

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:

головуючого суддіОСОБА_2 суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника обвинуваченихОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8 , ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01 червня 2022 року за №12022221180000589, за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 із доповненнями, обвинуваченого ОСОБА_9 та їх захисника ОСОБА_7 на вирок Київського районного суду м. Полтава від 02 травня 2023 року,

в с т а н о в и л а:

Цим вироком

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Республіки Узбекістан, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , неодноразовосудимого, останній раз

09 липня 2019 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області за ч.2 ст.185 КК України на 1 рік 6 місяців позбавлення волі,

визнано винуватим і засуджено за ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України на 5 років позбалення волі.

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , неодноразовосудимого, останній раз

14 лютого 2018 року Орджонікідзевським районним судом м. Харків за ч.3 ст.185, ст.71 КК України на 3 роки 2 місяці позбавлення волі,

визнано винуватим і засуджено за ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України на 5 років позбалення волі.

Строк покарання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 ухвалено обчислювати з 01 червня 2022 року й до набрання вироком законної сили залишено їм запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Вирішено питання щодо цивільного позову, процесуальних витрат і речових доказів.

За вирокомсуду ОСОБА_8 та ОСОБА_9 визнано винуватимита засудженоза те,що вони 01 червня 2022 року приблизно о 13 годині в умовах воєнного стану, діючи за попереднього змовою між собою групою осіб, із корисливого мотиву, на ділянці «Контактна мережа трамваю» по просп. Героїв Харкова, 277 у м. Харків за допомогою заготовленої пилки зрізали й таким чином намагались таємно викрасти належний КП «Міськелектротранссервіс» контактний провід «МФ-100 мм2» контактної мережі міського електротранспорту, довжиною 45, 5 м і вартістю 7964 гривні 15 копійок, однак із причин, що не залежали від їх волі, не вчинили усіх дій, які вважали необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця, оскільки були затримані поліцією.

В апеляційних скаргах захисник ОСОБА_7 , обвинувачені ОСОБА_8 (із доповненнями) та ОСОБА_10 просять скасувати вирок Київського районного суду м. Полтава від 02 травня 2023 року і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Такі вимоги захисник мотивує тим, що місцевий суд не врахував те, що: в матеріалах кримінального провадження відсутні достатні докази вчинення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 інкримінованого їм замаху на крадіжку; показання свідка ОСОБА_11 є недопустимим доказом, оскільки він міг оговорити обвинувачених з метою уникнення кримінальної відповідальності за можливо вчинений ним злочин; стороною обвинувачення також не спростовано факту добровільної відмови ОСОБА_8 та ОСОБА_9 від злочину, оскільки вони не вчинили будь-яких дій із дротами, і не доведено здійснення ними дій саме з використанням умов надзвичайного чи воєнного стану, що виключає можливість кваліфікації їх діяння за ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України.

Свої вимоги ОСОБА_8 обґрунтовує тим, що місцевий суд не врахував те, що: він не вчиняв кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України, не мав умислу на крадіжку, та в матеріалах справи відсутні докази, які би доводили зворотне; прокурор не надав суду речові докази; під досудового розслідування докази були зібрані внаслідок застосування щодо нього катувань і отримання в такий спосіб зізнання.

ОСОБА_10 наведені вище вимоги мотивує тим, що місцевий суд провів судовий розгляд однобічно, не вирішив заявлені ним клопотання, порушив його право на захист та ухвалив обвинувальний вирок на припущеннях, за відсутності прямих доказів його винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, а також не врахував те, що протокол огляду місця події від 01 червня 2022 року не відповідає вимогам ст.104 КПК України, через це є недопустимим доказом; у ході затримання до нього застосувались недозволені методи слідства.

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку обвинувачених та їх захисника на підтримку апеляційних скарг із урахуванням доповнень, заперечення прокурора проти доводів сторони захисту, перевірила матеріали кримінального провадження, обговорила доводи апелянтів та дійшла висновку про те, що апеляційні скарги та апеляційна скарга з доповненнями підлягають залишенню без задоволення, а оскаржуваний вирок зміні в порядку ч.2 ст.404 КПК України, з огляду на таке.

Статтею 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.

Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обгрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Доводи сторони захисту про відсутність доказів учинення обвинуваченими інкримінованого їм злочину позбавлені підстав.

Натомість,висновок місцевогосуду продоведеність винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні ними кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України незакінченого замаху на таємне викрадення чужого майна (крадіжки) повторно, за попередньою змовою групою осіб, в умовах воєнного стану, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст.23 КПК України й оціненими відповідно до ст.94 КПК України.

Такий висновок підтверджується показаннями свідка ОСОБА_11 , який підтвердив те, що 01 червня 2022 року в лісосмузі біля заводу по просп. Героїв Харкова в м. Харків ОСОБА_8 за допомогою пили по металу, яка була в його рюкзаку, розпиляв на менші частини провід, що знаходився в цій лісосмузі, та вони його віднесли в пункт прийому металобрухту. Лише в ході здачі цих частин проводу на металобазі ОСОБА_8 повідомив йому, що провід викрадений з мережі трамвайних ліній і надав йому 350 гривень. Затим ОСОБА_8 ініціював піти заволодіти проводами, але він ( ОСОБА_11 ) відмовився. Тоді ОСОБА_8 запропонував це зробити ОСОБА_9 , на що останній погодився, та вони вдвох вийшли зрізати провода, а він ( ОСОБА_11 ) вдома розповів про вказане господарці житла. Вирішивши поїхати на місце, де зранку він разом із ОСОБА_8 взяли провід, щоб переконатися у вчиненні обвинуваченими злочину, вони ( ОСОБА_11 та господарка житла) помітили, що ОСОБА_8 зрізав пилкою по металу провід, який звисав зі стовпа, а ОСОБА_10 тримав цей провід. У цей час на місце злочину прибули поліцейські та затримали обвинувачених.

24 червня 2022 року свідок ОСОБА_11 в ході слідчого експерименту продемонстрував: місце, де 01 червня 2022 року ОСОБА_8 розпиляв наявною в нього при собі в рюкзаку пилкою провід, який лежав на землі та поклав його у свій рюкзак біля лісосмуги по просп. Героїв Харкова, 277 в м. Харків за місцем розташування трамвайних колій; місце продажу ними проводу та зустрічі там ОСОБА_9 , з яким ОСОБА_8 затим пішли зрізати проводи по АДРЕСА_3 , що підтверджується протоколом вказаної слідчої дії з фототаблицею (т.1 а.п.189-193).

Згідно з даними протоколу пред`явлення для впізнання від 01 червня 2022 року з додатком свідок ОСОБА_11 впізнав ОСОБА_8 як особу, яка 01 червня 2022 року запропонувала йому здійснити вказану вище крадіжку по просп. Героїв Харкова, 277 у м. Харків (т.1 а.п.138-140).

Також 01 червня 2022 року свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в ході пред`явлень для впізнання впізнали ОСОБА_8 і ОСОБА_9 як осіб, яких було затримано поліцейськими на місці злочину за названою вище адресою (по просп. Героїв Харкова, 277 у м. Харків), що підтверджується протоколами цієї слідчої дії з додатками (т.1 а.с.141-149).

Наведені вище докази узгоджуються з показаннями свідка ОСОБА_13 (оперативного співробітника поліції) про те, що 01 червня 2022 року в обідній час у чергову частину надійшло повідомлення про викрадення дротів трамвайної лінії біля лісосмуги по просп. Героїв Харкова у м. Харків. Далі він із напарником прибув на місце події, де в лісосмузі обвинувачені тримали в руках відрізок проводу, а також поряд із ними знаходилась пилка по металу та ще відрізки дроту різної довжини.

У свою чергу, показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , протоколи слідчого експерименту й пред`явлень для впізнання з додатками об`єктивно підтверджуються даними протоколів затримання ОСОБА_9 та ОСОБА_8 01 червня 2022 року о 14 годині 30 хвилин по просп. Героїв Харкова в м. Харків (т.1 а.п.150-156) і протоколу огляду місця події від 01 червня 2022 року з фототаблицею, в ході якого зафіксовано місце вчинення злочину біля лісосмуги за місцем розташування трамвайних колій по просп. Героїв Харкова, 277 у м. Харків, виявлено та вилучено там відрізки металевого дроту й металеву пилку по металу, поруч із якими перебували обвинувачені (т.1 а.п.104-110).

Усупереч доводам ОСОБА_9 , протокол огляду місця події від 01 червня 2022 року з фототаблицею містить усі передбачені КПК України дані, зокрема, детальні відомості про хід проведення названої слідчої дії, повністю відповідає вимогам, у тому числі, закріпленим у ст.ст.104, 105 КПК України, й підстави для визнання його недопустимим доказом відсутні.

Даними ж акту здійсненого КП «Міськелектротранссервіс» обстеження місця події від 01 червня 2022 року також зафіксовано відсутність контактного проводу «МФ 100 мм2» на ділянці контактної мережі трамвая трамвайної лінії по просп. Героїв Харкова, 277 у м. Харків (т.1 а.с.114-115);

Ці вилучені під час огляду місця події відрізки було оглянуто й встановлено те, що вони є проводом контактної мережі міського електротранспорту, діаметром 5 мм, і довжиною: 13, 17, 8,5 та 7 м відповідно (чотирма його частинами), що підтверджується протоколом огляду предметів від 02 червня 2022 року з фототаблицею (т.1 а.с.158-160).

Як убачається зі змісту довідки КП «Міськелектротранссервіс», унаслідок зрізу належного цьому підприємству контактного проводу було завдано майнові збитки й відповідно до висновку судової товарознавчої експертизи №СЕ-19/121-22/6090-ТВ від 14 червня 2022 року ринкова вартість викраденого обвинуваченими майна, а саме 4 відрізків проводу «МФ-100», загальною довжиною 45, 5 м, із урахуванням його зносу, за ціною брухту кольорового металу (міді) станом на 01 червня 2022 року (дату вчинення злочину) становила 7964 гривні 15 копійок (т.1 а.п.182-188).

Таким чином, показання свідка ОСОБА_11 є послідовними, логічними та повністю підтверджуються вказаними вище взаємоузгодженими доказами за результатами проведення пред`явлень для впізнання, оглядів місця події та предметів, затримання обвинувачених на місці вчинення злочину, слідчого експерименту, актом здійсненого КП «Міськелектротранссервіс» обстеження і наданої ним довідки, показаннями свідка ОСОБА_13 в сукупності з висновком судової товарознавчої експертизи, через це об`єктивних підстав не довіряти вказаним доказам немає та місцевий суд правильно поклав їх до доказової бази при ухваленні вироку. Свідок ОСОБА_11 в передбаченомукримінальним процесуальнимзаконом порядкуперед допитомбув приведенийдо присяги,попереджений прокримінальну відповідальність за відмову від давання показань та завідомо неправдиві показання (за ст.ст.384, 385 КК України), що підтверджується записом перебігу судового провадження в місцевому суді, й, додатково перевіркою матеріалів справи не встановлено підстав обмовити обвинувачених із боку свідка ОСОБА_11 .

Окрім того, в контексті необґрунтованості наведеного захисником в апеляційній скарзі мотиву обмови ОСОБА_8 та ОСОБА_9 свідком ОСОБА_11 (з метоюуникнення кримінальноївідповідальності заможливо вчиненийним злочин) колегія суддів зауважує і про те, що матеріали кримінального провадження не містять та стороною захисту не надано жодних даних, які би свідчили про здійснення кримінального провадження щодо ОСОБА_11 (пред`явлення йому повідомлення про підозру, обвинувачення чи ухвалення щодо нього вироку). Свідок ОСОБА_11 у своїх показаннях, які підтверджується викладеними вище доказами, засвідчив те, що лише в ході здачі частин проводу на металобазі він дізнався від ОСОБА_8 , що цей провід викрадений (до вказаного моменту вважав, що вони тільки розділили на декілька частин провід, який вже знаходився біля лісосмуги), після чого відмовився від вчинення запропонованих ОСОБА_8 злочинних дій по викраденню проводу контактної мережі міського електротранспорту й це знаходить своє підтвердження в письмових доказах у справі, відповідно до яких саме обвинуваченими було вчинено замах на таємне викрадення чужого майна.

Водночас самі ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , хоча й не визнали винуватість у вчиненні інкримінованого їм злочину, разом з тим, підтвердили їх перебування 01 червня 2022 року на місці злочину (біля лісосмуги по просп. Героїв Харкова, 277 у м. Харків) і наявність на цьому місці проводу з трамвайних мереж. Проте показання обвинувачених про те, що вони не вчиняли замаху на крадіжку, не зрізали провід контактної мережі міського електротранспорту та виявлена пилка по металу їм не належить підлягають критичній оцінці та є способом їх захисту від пред`явленого обвинувачення, оскільки повністю спростовуютьсясукупністю зазначенихвище взаємоузгодженихі підтверджуючихзміст одинодного доказів,якими позарозумним сумнівомпідтверджено те,що ОСОБА_8 та ОСОБА_10 в умовах воєнного стану, діючи повторно, за попередньою змовою між собою, вчинили незакінчений замах на таємне викрадення контактного проводу «МФ-100 мм2» контактної мережі міського електротранспорту, довжиною 45, 5 м і вартістю 7964 гривень 15 гривень, шляхом його зрізу за допомогою заготовленої пилки. Наявність же умислу в ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на вчинення зазначеного вище злочину підтверджується як характером їх кримінально протиправних дій, так і попередньою змовою останніх на вчинення злочину.

Щодо аргументів сторони захисту про добровільну відмову від вчинення обвинуваченими злочину, то вони підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Частиною 1 ст.17 КК України унормовано, що добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до кримінального правопорушення або замаху на кримінальне правопорушення, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення кримінального правопорушення до кінця.

Відмова особи від продовження кримінально протиправної діяльності за своєю волею означає, що особа прийняла рішення про недоведення кримінального правопорушення до кінця свідомо, це було її власне рішення в умовах, коли існували різні варіанти поведінки особи. Усвідомлення можливості доведення кримінального правопорушення до кінця передбачає такий стан свідомості особи, коли вона вважає, що вчинення закінченого кримінального правопорушення в принципі можливе і тому продовження розпочатої кримінально протиправної діяльності є одним із реальних варіантів її подальшої поведінки. Визначальним при цьому є не об`єктивний, а суб`єктивний чинник.

Як установлено з наведеної вище сукупності доказів, обвинувачені, досягнувши попередньої змови між собою, діючи умисно, прибули на місце злочину, де зрізали контактний провід мережі міського електротранспорту, здійснивши спробу незаконно заволодіти ним із метою його подальшого продажу, як це ОСОБА_8 здійснював попередньо, але не змогли вчинити всі дії, які вважали необхідними для закінчення крадіжки до кінця лише внаслідок того, що їх дії були своєчасно припинені поліцією, тобто з причин, які не залежали від їх волі. За таких обставин, у цьому випадку відсутні жодні підстави стверджувати про здійснення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 добровільної відмови від вчинення злочину, а їх дії правильно розцінені місцевим судом як замах на крадіжку.

Більше того, факт добровільної відмови від доведення кримінального правопорушення до кінця обов`язково означає, що в діянні особи вже наявний склад незакінченого кримінального правопорушення, але ще відсутній склад такого ж закінченого закону. Натомість, за обставин цієї справи сторона захисту заперечує вчинення ОСОБА_8 і ОСОБА_9 будь-яких дій із дротом мережі електротранспорту. За таких обставин, на думку колегії суддів, непослідовним і необґрунтованим є заперечення стороною захисту вчинення обвинуваченими зазначених вище дій із проводом та одночасне твердження про наявність їх добровільної відмови від вчинення злочину.

Неспроможними слід визнати й посилання захисника на те,що стороноюобвинувачення небуло доведеноздійснення ОСОБА_8 та ОСОБА_9 дій саме з використанням умов надзвичайного чи воєнного стану.

Верховна Рада України 03березня2022 року прийнялаЗакон України №2117-IX «Про внесення змін до КК України щодо посилення відповідальності замародерство» (далі Закон України №2117-IX), якимвнесла зміни до ч.4 ст.ст.185-187,189та191 КК Україниоднакового змісту: їх доповнено кваліфікуючою ознакою вчинення злочинів «в умовах воєнного або надзвичайного стану».

Із07 березня 2022 року (після набрання чинності Законом України №2117-IX) вчинення крадіжки в умовах воєнного стану кваліфікується за ч.4ст.185 КК України.

Таємне викрадення чужого майна в умовах воєнного стану законодавець врахував як чинник, який суттєво підвищує суспільну небезпеку будь-якої крадіжки, вчиненої в умовах воєнного стану, що обумовлює кваліфікацію вчиненого за відповідною частиноюст.185 КК України.

Але в апеляційній скарзі захисником безпідставно ототожнено поняття «вчинення злочину в умовах воєнного стану» та «вчинення злочину з використанням умов воєнного стану».

Так, із урахуванням змін, внесених Законом України №2117-IX,норма закону України про кримінальну відповідальність, передбачена ч.4ст.185 КК України, підлягає застосуванню в разі «вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного стану, а вчинення злочину з використанням умов воєнного стану» (п.11 ч.1ст.67 КК України) як обставина, що обтяжує покарання, може бути врахована судом лише в аспекті індивідуалізації кримінальної відповідальності.

Наведене вище узгоджується з висновком щодо застосування норми права, який міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 січня 2024 року (справа№ 722/594/22, провадження №51-3186 кмо 22), про те, що за ч.4ст.185 КК Україникримінальна відповідальність передбачена за вчинення кримінального правопорушення в умовах воєнного або надзвичайного стану на території, на якійвін введений.

ЗаУказом Президента України № 64/2022з 24 лютого 2022 року введено воєнний стан в Україні, який було продовжено, зокрема, на підставі Указу Президента України №341/2022 з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб.

Оскільки ОСОБА_8 та ОСОБА_10 вчинили незакінчений замах на таємне викрадення чужого майна 01 червня 2022 року, тобто в умовах воєнного стану (в період його дії), то їх діяння в повній мірі охоплюється диспозицією ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України, а саме за кваліфікуючою ознакою вчинення злочину в умовах воєнного стану.

На переконання колегії суддів, установивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані під час досудового розслідування й надані прокурором докази, на підставі яких ОСОБА_8 та ОСОБА_9 було пред`явлено обвинувачення, надавши доказам оцінку з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про винуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні ними злочину, передбаченого ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України.

Що стосується доводів ОСОБА_8 , які зводяться до констатації ненадання прокурором у судовому засіданні речових доказів, то ці доводи не ставлять під сумнів винуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні замаху крадіжку за встановлених у вироку обставин, що є доведеним поза розумним сумнівом зазначеними вище доказами сторони обвинувачення, а детальні характеристики відрізків контактного проводу контактної мережі міського електротранспорту, які намагались таємно викрасти обвинувачені, знаряддя злочину, обставини та спосіб їх зрізу зафіксовані в процесуальних джерелах доказів, зокрема, показаннях свідка ОСОБА_11 , протоколах проведеного з ним слідчого експерименту від 24 червня 2022 року, огляду місця події від 01 червня 2022 року та огляду предметів від 02 червня 2022 року зі складеними до них фототаблицями (т.1 а.п.104-110, 158-160, 189-193).

Разом з тим, колегія суддів, керуючись положеннями ч.2 ст.404 КПК України, зауважує, що місцевий суд, виклавши у вироку показання свідка ОСОБА_13 (оперативного співробітника поліції), які цей свідок сприймав самостійно й безпосередньо, також навів його показання про те, що на місці злочину ОСОБА_8 і ОСОБА_10 повідомили про спробу викрадення дроту.

Разом з тим, у силу приписів ч.7 ст.97 КПК України в будь-якомуразі неможуть бутивизнані допустимимдоказом показанняз чужихслів,якщо вонидаються слідчим,прокурором,співробітником оперативногопідрозділу абоіншою особоющодо поясненьосіб,наданих слідчому,прокурору абоспівробітнику оперативногопідрозділу підчас здійсненняними кримінальногопровадження. Тобто використання показань поліцейських у тій частині, де вони передають зізнання обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, прямо заборонено ч.7ст.97КПК України.

Тому колегія суддів уважає, що оскаржуваний вирок слід змінити шляхом виключення з нього посилання місцевого суду на показання свідка ОСОБА_13 (оперативногоспівробітника поліції) вчастині повідомленняним відомостей, де вони передають зізнання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні замаху на крадіжку.

Але таке виключення не впливає на доведеність винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України, поза розумним сумнівом наведеною вище сукупністю доказів.

Посилання ж обвинувачених як на підставу для скасування вироку на застосування незаконних методів слідства до ОСОБА_8 (під час досудового розслідування) та ОСОБА_9 (в ході затримання) позбавлені підстав.

Під час судового провадження ОСОБА_8 та ОСОБА_10 свою винуватість у вчиненні інкримінованого злочину не визнали. Слідчий експеримент із ними в ході досудового розслідування не проводився, а досудові показання (за наявної можливості допиту особи в судовому засіданні) не враховуються судом, оскільки відповідно до ч.4 ст.95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченомуст.225КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Винуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненнікримінального правопорушення,передбаченого ч.3ст.15ч.4ст.185КК України,із урахуваннямфакту виключенняапеляційним судоміз оскаржуваноговироку всилу вимог ч.7 ст.97 КПК України посилання напоказання свідка ОСОБА_13 в частиніповідомлення нимвідомостей, де вони передають зізнання обвинувачених у вчиненнізамаху назлочин,встановлено на основі доказів, які не могли бути отримані з використанням недозволених методів слідства щодо ОСОБА_8 чи ОСОБА_9 . За вказаних вище обставин висновок про доведеність винуватості ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не ґрунтується на будь-яких їх визнавальних показаннях чи інших доказах, отриманих шляхом впливу на них, які на всіх етапах судового провадження винуватість не визнавали в повному обсязі, а тому відсутні й підстави вважати, що ОСОБА_8 та ОСОБА_10 оговорили себе через неправомірні дії працівників органу досудового розслідування. При цьому, колегія суддів наголошує, що самі обвинувачені не заперечують і в місцевому суді підтвердили факт їх перебування та затримання на місці злочину, де знаходився провід із трамвайних мереж.

Отже, незалежно від позиції ОСОБА_8 та ОСОБА_9 під час досудового розслідування їх винуватість у вчиненні інкримінованого злочину доведена сукупністю зазначених вище доказів по справі, які не викликають сумнівів у своїй достовірності.

Таким чином,доводи обвинувачених у цій частині не пов`язані з питанням допустимості доказів у справі, що є предметом розгляду, та не здатні вплинути на результат судового розгляду.

До того ж, у судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_10 , висуваючи власну версію події, зазначив, що недозволені методи слідства полягали в тому, що поліцейські «заламали» його та не представились, і водночас підтвердив, що ДБР на його заяву направило відповідь про відсутність у ній даних з приводу існування складу кримінального правопорушення, дії/бездіяльність ДБР він не оскаржував.

Тобто й зміст версії ОСОБА_9 підтверджує відсутність саме факту отримання від нього доказів унаслідок констатованого ним у судовому засіданні апеляційного суду впливу поліції.

ОСОБА_8 же в апеляційній скарзі з доповненнями за своєю версією події посилався на застосування працівниками правоохоронного органу фізичного впливу до нього й отримання в такий спосіб зізнання, проте рішення про його винуватість за ч.3 ст.15 ч.4 ст.185 КК України не ґрунтується на його показаннях (із урахуванням змін, унесених судом апеляційної інстанції до оскаржуваного вироку).

Усупереч аргументам обвинувачених, місцевий суд із дотриманням приписів ст.ст.10,22 КПК Українистворив необхідні умови для виконання учасниками процесу своїх процесуальних обов`язків і реалізації наданих їм прав, здійснив усі передбаченіКПК Українизаходи для всебічного встановлення істини по справі, вирішивши та оцінивши клопотання і зауваження сторін провадження. Даних, які би свідчили про неповноту судового розгляду, що призвела або могла призвести до неповного з`ясування обставин справи чи помилкових висновків, не виявлено. При цьому, в апеляційній скарзі ОСОБА_8 не зазначає, які клопотання ним були заявлені та не вирішені першою судовою інстанцією, їх вплив на результати судового розгляду.

В ході апеляційного розгляду не встановлено й обставин, які би вказували на порушення права обвинувачених на захист, і в цій частині ОСОБА_8 у апеляційній скарзі теж не наводить, які, за його версією, дії порушили право на захист.

Окремо слід наголосити на тому, що ефективність захисту не є тотожною досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинувачених результату, а полягає в наданні їм належних і достатніх можливостей із використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках, є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб.

Під час досудового розслідування та судового провадження захист обвинувачених здійснював за призначенням захисник ОСОБА_7 , який є професійним адвокатом з відповідним фахом, реалізовував захист у межах обраної з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 правової позиції, яка була узгодженою та єдиною (про невинуватість ОСОБА_8 та ОСОБА_14 у вчиненні інкримінованого їм злочину, недоведеність прокурором пред`явленого обвинувачення, невідповідність вимогам КПК України окремих доказів сторони обвинувачення), активно захищав інтереси обвинувачених, діючи з використанням визначених КПК України засобів так, щоб були повно, всебічно та об`єктивно досліджені всі сприятливі для ОСОБА_8 та ОСОБА_9 обставини. На користь зазначеного вище висновку свідчить також те, що обрана обвинуваченими та захисником у суді першої інстанції правова позиція залишалась незмінною і під час провадження в суді апеляційної інстанції.

Будь-якихоб`єктивнихданих,які бипідтверджували фактненалежного виконаннязахисником ОСОБА_7 професійних обов`язківадвоката,що моглоби призвестидо істотногообмеження правобвинувачених,передбачених ч.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод,ст.59 Конституції України, ст.20, ч.ч.3,4ст.42 КПК України, як і факту подачі ОСОБА_8 чи ОСОБА_9 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури скарг щодо їх захисника матеріали справи не містять та обвинуваченими не надано в ході апеляційного розгляду. Навпаки у повідомленні Східного міжрегіонального центру з надання безоплатної правничої допомоги №010/05-58/в/3622 від 14 жовтня 2024 року, наданому на запит апеляційного суду, підтверджено відсутність правових підстав для заміни захисника ОСОБА_7 у цьому кримінальному провадженні.

Тому право обвинувачених на захист порушено не було.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для скасування оскаржуваного вироку та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, про що порушується питання в апеляційних скаргах, не встановлено.

Отже, доводи апеляційних скарг та апеляційної скарги з доповненнями не знайшли свого підтвердження.

За змістом ст.ст.50,65 КК Україниособі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. При призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Суд першої інстанції при призначенні покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 та ОСОБА_9 кримінального правопорушення, що відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, його суспільну небезпеку та конкретні обставини, поведінку обвинувачених до й після вчинення кримінального правопорушення, особи ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які неодноразово судимі (в тому числі, за кримінальні правопорушення проти власності), але після звільнення з місць позбавлення волі на шлях виправлення не стали й продовжили злочинну діяльність, знову вчинивши корисливий умисний злочин, не працюють, суспільно-корисною працею не займаються, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання.

За таких обставин, місцевий суд дійшов правильного висновку, що виправлення та перевиховання обвинувачених можливе лише в умовах ізоляції від суспільства.

Призначене ОСОБА_8 та ОСОБА_9 покарання,яке,при цьому,є мінімальнимза розміром,відповідає вимогамст.ст.50,65КК України,засвоїм видомі розміромзаконне,справедливе тасприяє метіпокарання,тобто єнеобхідним ідостатнім длявиправлення обвинувачених та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Отже, апеляційні скарги та апеляційна скарга з доповненнями підлягають залишенню без задоволення, а вирок місцевого суду - зміні в порядку ч.2 ст.404 КПК України.

Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,

у х в а л и л а:

Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 із доповненнями, обвинуваченого ОСОБА_9 та їх захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

У порядкуч.2ст.404КПК Українивирок Київськогорайонного судум.Полтава від02травня 2023року щодо ОСОБА_8 та ОСОБА_9 змінити:

виключити змотивувальної частинивироку посиланнямісцевого судуна показаннясвідка ОСОБА_13 в частиніповідомлення нимвідомостей, де вони передають зізнання ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні замаху на крадіжку.

В іншій частині вирок залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженими, які тримаються під вартою - у той самий строк з дня вручення їм копії судового рішення.

С у д д і:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4