Постанова

від 17.12.2024 по справі 487/7200/24

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

17.12.24

22-ц/812/1682/24

Справа №487/7200/24

Провадження № 22-ц/812/1682/24

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 грудня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Біляєвою В.М.,

за відсутності учасників справи належним чином повідомленими про місце, дату та час розгляду справи

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області

на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 вересня 2024 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Лагодою А.А., дата складання повного тексту не вказана, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Баштанська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом та зобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

19 серпня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (далі ГУ ПФУ В Миколаївській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Баштанська державна нотаріальна контора Миколаївської області, про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування за законом та зобов`язання вчинити певні дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що вони є дітьми пенсіонера Міністерства внутрішніх справ України ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року у справі №400/4089/22, яке набрало законної сили, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області провести ОСОБА_3 перерахунок пенсії з 01 грудня 2019 року, обчисленого на підставі довідки державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області» від 16 лютого 2022 року № 33/35-А-16.

Рішення суду набрало законної сили, внаслідок цього виникла заборгованість з виплати пенсії перед ОСОБА_3 за період з 01 грудня 2019 року по 01 жовтня 2022 року на суму 215199,17 грн.

Згідно Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 72825209 від 14 червня 2023 року до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи №70786486, спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , номер у нотаріуса 82/2003.

11 травня 2024 року (вих. № 97/02-14) нотаріус Баштанської державної нотаріальної контори Миколаївської області Ю.Ткаченко звернулась з письмовим запитом до головного Управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про надання інформації про наявність та суму недоотриманої пенсії за життя ОСОБА_3 .

Листом від 28 травня 2024 року № 1400-0404-8/45400 Головне Управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повідомило нотаріусу, що станом на 28 травня 2024 року недоотримана пенсія ОСОБА_3 , неодержані пенсії у зв`язку зі смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Враховуючи вищевикладене, позивачі просили визнати за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на спадкове майно за законом, а саме - пенсію у розмірі 215199,17 грн., у рівних частинах, яка належала ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не була ним отримана за життя. Зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області виплатити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , пенсію у розмірі 215199,17 грн., у рівних частинах, яка належала ОСОБА_3 , та нарахована на підставі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року у справі № 400/ 4089/22, за період з 01 грудня 2019 року по 01 жовтня 2022 року на підставі довідки державної установи «Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області» від 16 лютого 2022 року № 33/35-А-16.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 вересня 2024 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право власності на майно, а саме на пенсію, яка була призначена, нарахована та належала їх батьку ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не була ним одержана за життя в розмірі 215199,17 грн. в рівних частинах.

Зобов`язано Головне управління пенсійного фонду України в Миколаївській області виплатити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 пенсію, яка була призначена, нарахована та належала їх батьку ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 215199,17 грн. в рівних частинах та понесені судові витрати в сумі по 1211,20 грн. кожному.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції вказав, що оскільки ОСОБА_3 за життя було здійснено перерахунок пенсії на підставі рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року (справа № 400/4089/22), але він не встиг скористатися своїм правом на отримання належних йому сум, тож суд вважав, що позивачі, і в силу Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1, як члени сім`ї, і в силу ст. 1218 ЦК України, як спадкоємці першої черги набули право на отримання нарахованої, але не виплаченої доплати до пенсії свого батька.

В апеляційній скарзі ГУ ПФУ В Миколаївській області не погоджується з рішенням суду першої інстанції та вказує, що при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому просили оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Так, вказували, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебував на обліку в Головному управлінні і отримував пенсію за вислугу років відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (далі - Закон № 2262).

На виконання рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року по справі № 400/4089/22 в добровільному порядку в межах покладених судом зобов`язань, відповідно до Закону № 2262 проведено перерахунок пенсії ОСОБА_3 з урахуванням раніше проведених виплат.

Розмір пенсії до виплати з грудня 2019 по жовтень 2022 склав 215 199, 17 грн.

Виплату пенсії припинено з 01 червня 2023 року у зв`язку зі смертю пенсіонера, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Пенсію за травень 2023 року, тобто по місяць смерті включно, було зараховано 05 травня 2023 року на рахунок одержувача, відкритий в АТ "Ощадбанк".

Таким чином, недоотримана пенсія ОСОБА_3 станом на 28 травня 2024 року відсутня.

Отже, враховуючи те, що рішення суду є актом індивідуальної дії, яке стосується прав та інтересів визначеної в рішенні особи, та підлягає виконанню в межах покладених судом зобов`язань, то відсутні підстави для виплати позивачу коштів, нарахованих іншій особі - ОСОБА_3 , на виконання рішення суду.

Відтак, вважають вимоги позовної заяви такими, що не підлягали задоволенню судом першої інстанції, з огляду на їх необґрунтованість. Одночасно, дії відповідача вважають такими, що в повному обсязі відповідають нормам чинного законодавства.

Крім, того при винесені рішення судом першої інстанції не враховано, що Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері (ст. 116 Конституції України), а Пенсійний фонд України є органом, який реалізує таку політику, в тому числі за рахунок коштів Державного бюджету України

Нормативно-правове регулювання бюджетного процесу в Пенсійному фонді здійснюється відповідно до Конституції України, Бюджетного кодексу України, Закону про Державний бюджет України на відповідний рік, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Положення про Пенсійний фонд України та інших нормативно правових актів і Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 31.08.2009 № 21- 2 (далі - Порядок).

Згідно зі статтею 71 Закону України від 09.07.2003 № 1058-УІ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058^1) бюджет Пенсійного фонду - план утворення і використання цільового страхового фонду, що формується за рахунок страхових внесків до солідарної системи та надходжень з інших джерел, визначених цим Законом.

Частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України передбачено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення.

Відповідно до підпункту 4 підрозділу 1 «Розроблення та затвердження бюджету Пенсійного фонду» розділу ІІ «Бюджет Пенсійного фонду та його формування» Порядку доходи Пенсійного фонду мають цільове призначення і спрямовуються виключно на фінансування пенсійних виплат та інших виплат, які пов`язані із функціонуванням системи пенсійного забезпечення.

Згідно з пунктами 20 та 29 ч. 1 ст. 116 Бюджетного кодексу України взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань є порушенням бюджетного законодавства.

Частиною 1 статті 73 Закону № 1058-V1 передбачено, що кошти Пенсійного фонду використовуються на:

- виплату пенсій, передбачених цим Законом;

- надання соціальних послуг, передбачених цим Законом;

- фінансування адміністративних витрат, пов`язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду;

- оплату послуг з виплати та доставки пенсій;

- формування резерву коштів Пенсійного фонду.

Частиною 2 статті 73 Закону № 1058-VI забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.

Враховуючи вищевикладене, у Головного управління відсутні видатки у бюджеті Пенсійного Фонду України для виконання зобов`язань за рішенням суду щодо сплати судового збору.

Таким чином, не належне дослідження доказів судом першої інстанції та подальше прийняття рішення надало можливість позивачам на право власності на майно, а саме на пенсію, яка була призначена, нарахована та належала їх батьку ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , але не була ним одержана за життя в розмірі 215 199,17 грн. в рівних частинах та виплати судових витрат в сумі по 1211,20 грн. кожному, всупереч вищенаведеним нормам чинного законодавства України.

Правом на подачу відзиву позивачі та третя особа не скористалися.

Про розгляд справи апеляційним судом сторони повідомлені належним чином, проте в судове засідання не зявились.

Від третьої особи до суду надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності.

Врахуванням приписів частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін за вказаних обставин не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає в повній мірі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року справі № 400/4089/22 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови у проведенні перерахунку ОСОБА_3 пенсії з 01 грудня 2019 року на підставі довідки про розмір грошового забезпечення, виданої державною установою "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області" від 16 лютого 2022 року №33/35-А-16 та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області перерахувати та виплатити пенсію за вислугу років ОСОБА_3 починаючи з 01 грудня 2019 року, згідно довідки державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Миколаївській області" від 16 лютого 2022 року №33/35-А-16, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення суду, проведено перерахунок пенсії та нараховано доплату пенсії за ОСОБА_3 за період з 01 грудня 2019 року, що підтверджується розрахунком за пенсійною справою №N/А6812 до листа від 11 листопада 2022 року №1400-0202-8/40651, в сумі 215199,17 грн.

ОСОБА_3 на виконання вищевказаного рішення вказані кошти не отримав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

З огляду на викладене за життя ОСОБА_3 не було виплачено нараховану пенсію в сумі 215199,17 грн. за період з грудня 2019 року по жовтень 2022 року на виконання рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2022 року справі № 400/4089/22.

Відповідно до матеріалів спадкової справи №82/2023, заведеної щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та витребуваної Миколаївським апеляційним судом ухвалою від 11 грудня 2024 року, із заявами про прийняття спадщини після смерті останнього звернулись його діти: син ОСОБА_2 та донька ОСОБА_1 (а.с.185,187-203).

Оскільки позивачі є спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_3 , які прийняли спадщину, вищевказані пенсійні виплати увійшли до складу спадщини.

На запит Баштанської державної нотаріальної контори Миколаївської області від 11 травня 2024 року про надання інформації щодо наявності (відсутності) залишку пенсії ОСОБА_3 , Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області повідомили про відсутність на день смерті спадкодавця недоотриманої пенсії. Більш того, посилаючись на приписи статті 61 Закону України « Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та члени їх сімей і залишилися недержавними у зв`язку зі смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника ( а. с. 27).

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Спір між сторонами у цій справі виник з приводу захисту позивачами свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді невиплаченої пенсії спадкодавця.

Підставою своїх позовних вимог позивачі зазначають наявність у них, як спадкоємців першої черги після смерті батька, права на спадкування недоотриманої суми пенсії.

Конституцією України (стаття 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 12611265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першоїп`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 1 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" визначено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.

Норми Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не виключають застосування ЦК України про включення до складу спадщини нарахованої, але неодержаної спадкодавцем за життя пенсії, у разі відсутності у померлого членів сім`ї.

Відповідно до статті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування"( далі - Закон №1058-IV) сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Спеціальним законом, який визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема на військовій службі, є Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"( далі Закон № 2262-ХІІ).

Статтею 91 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визначено, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Відповідно до частини першої статті 61 Закону № 2262-ХІІ, яка врегульовує питання виплати пенсії та допомоги в разі смерті пенсіонера, суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім`ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте, батьки і дружина (чоловік), а також члени сім`ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.

Частинами другою та третьою статті 61 Закону №2262-ХІІ визначено, що при зверненні кількох членів сім`ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну. Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.

Положення частини третьої статті 52 Закону № 1058-IV та статті 61 Закону №2262-ХІІ також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Крім того, зміст вказаних норм узгоджується із положеннями Закону України «Про пенсійне забезпечення», де в частині першій статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності входять до складу спадщини.

Отже, положення частин другої, третьої статті 52 Закону № 1058-IV та статті 61 Закону №2262-ХІІ, який визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19, від 30 січня 2024 року у справі № 420/8604/21.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження № 61-11268сво20) зазначив, що «тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що:

- цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини;

- право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом, з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом;

- право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати».

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом. Судові рішення не можуть бути переглянуті іншими органами чи особами поза межами судочинства, за винятком рішень про амністію та помилування (частини друга, четверта, сьома статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами (частина перша статті 18 ЦПК України).

Тлумачення статті 1227 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що невиконання рішення суду, яке ухвалено та набрало законної сили за життя спадкодавця, про зобов`язання пенсійного фонду здійснити перерахунок та виплату спадкодавцю пенсії, не позбавляє його спадкоємця (спадкоємців) можливості спадкувати право на отримання грошових сум пенсії. У розумінні положень статті 1227 ЦК України ці суми вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Правопорядок не може допускати ситуації, коли нівелюється законна сила судового рішення. Очевидно, що такий підхід дозволяє отримати результати, яких розум і справедливість могли б очікувати.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що переглядається, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є спадкоємцями за законом першої черги, у встановлений законом строк звернулася до Баштанської державної нотаріальної контори Миколаївської області із заявами про прийняття спадщини після батька ОСОБА_3 .

На запит державного нотаріуса в межах спадкової справи відповідач надав відповідь про відсутність недоотриманої пенсії ОСОБА_3 , а тому позивачі успадкували належні спадкодавцю суми пенсії відповідно до статті 1227 ЦК України у тому розмірі, в якому спадкодавець мав право на їх виплату на момент своєї смерті.

З урахуванням вищенаведеного, доводи апеляційної скарги проте, що пенсія, яку спадкодавець не отримав за життя не входить до складу спадкового майна є неспроможними, оскільки суперечать нормам матеріального права. Суд першої інстанції належним чином оцінив наявні в матеріалах справи докази, відтак доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 141 ЦПК України підстав вирішення питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відсутні.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області залишити без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 26 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 17 грудня 2024 року.