Рішення

від 16.12.2024 по справі 308/15225/24

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/15225/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 грудня 2024 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі головуючого судді Чепки В. В., за участі секретаря судового засідання Авдєєвої К. Т., позивача ОСОБА_1 , представника позивача - адвоката Галамби М. В., представника відповідача адвоката Галімон Н. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у місті Ужгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Проліска» про визнання протиправною бездіяльності щодо неознайомлення з графіком відпусток, ненадання частини щорічної основної відпустки за заявами від 27.08.2024 та від 06.09.2024 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 30.09.2024),

встановив:

Позивач 14.09.2024 звернувся до суду з позовом до Громадської організації «Проліска», відповідно до якого, з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 30.09.2024, просить визнати протиправною бездіяльності Громадської організації «Проліска» щодо неознайомлення з графіком відпусток, а також щодо ненадання частини щорічної основної відпустки за заявами від 27.08.2024 та від 06.09.2024.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач, перебуваючи у трудових відносинах з громадською організації «Проліска» з 04.01.2024 звернувся до роботодавця 27.08.2024 щодо надання щорічної основної відпустки тривалістю 12 календарних днів. Вказує, що оригінал заяви надав до відділу кадрів, а копію заяви надіслав на електронну адресу відділу кадрів - ІНФОРМАЦІЯ_6, Васькова Вікторія Миколаївна - Інспектор з кадрів; ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 - Організатор з персоналу; ІНФОРМАЦІЯ_2 , Каплін Євген Володимирович - керівнику громадської організації; ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 - заступнику голови громадської організації; ІНФОРМАЦІЯ_4 , Гречуха Ігор Миколайович - Керівнику з програмних питань).

Не отримавши відпустку за вказаною заявою, позивач 06.09.2024 звернувся до роботодавця із письмовою заявою щодо надання частини щорічної основної відпустки з 16.09.2024 строком на 16 календарних днів, оригінал якої надав у відділ кадрів, а копії надіслав на вищевказані електронні адреси відповідальних працівників.

Однак, за вказаними заявами частина щорічної відпустки так і не була надана, з графіком відпусток ознайомлено не було.

Водночас зазначає, що за період роботи у щорічну основну відпустку не вибував.

Посилаючись на ст. 2, 6, ч. 5, 10 ст. 10 Закону України «Про відпустки», просить визнати протиправною бездіяльність Громадської організації «Проліска» щодо неознайомлення з графіком відпусток, а також ненадання частини щорічної основної відпустки за заявами від 27.08.2024 та від 06.09.2024.

02.10.2024 від відповідача ГО «Проліска» надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач зазначає, що заява від 27.08.2024 про надання відпустки позивачем у письмовому вигляді до відповідача подана не була, однак була надіслана на електронну пошту керівництва. Усно така відпустка була погоджена, однак не була оформлена через перебування керівника громадської організації у відрядженні у зоні бойових дій.

Заява від 06.09.2024 про надання відпустки була отримана відповідачем письмово та на електронну адресу, однак аналогічно не була оформлена з підстав перебування керівника громадської організації у відрядженні у зоні бойових дій.

Зазначає, що у період з 14.09.2024 по 20.09.2024 позивач перебував на лікарняному, а на підставі наказу від 23.09.2024 № 268/2024-к позивачу було надано частину щорічної основної відпуски з 25.09.2024 тривалістю 16 календарних днів.

Водночас зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не відповідає вимогам ст. 16 Цивільного кодексу України та є неефективним для захисту прав та інтересів у спірних правовідносинах.

У зв`язку з тим, що на час розгляду справи у суді позивачеві у встановленому порядку надано частину щорічної основної відпустки, відповідач вважає, що між сторонами відсутній спір щодо заявленого позивачем предмета позову, просить закрити провадження у справі за поданою позовною заявою.

07.10.2024 позивачем подано до суду відповідь на відзив, у якій вказує, що у електронним листом керівника громадської організації від 24.05.2023 було встановлено можливість подання працівниками заяви про відпустку, шляхом надсилання її на електронну адресу керівника та інших відповідальних працівників, чим користувалися співробітники, та вибували у відпустки на підставі заяв, поданих на електронну пошту.

Стосовно аргументів відповідача щодо ненадання відпустки через перебування керівника громадської організації у відрядження зазначає, що неможливість організувати роботу організації не може бути підставою для порушення прав працівника.

Зазначає, що як не ознайомлення працівника з графіком відпусток, так і ненадання відповідних відпусток на підставі заяв позивача від 27.08.2024 та від 06.09.2024 свідчить про недобросовісність роботодавця та є порушенням трудових прав працівника, встановлених законодавством України.

У підтвердження наведених у відповіді на відзив обставин, надав копії електронного листа керівника громадської організації про можливість подання заяв у формі електронних листів у разі відсутності керівника; надав копії електронних листів співробітників громадської організації з заявами про надання відпустки та копії наказів про надання відпусток на підставі таких електронних листів.

10.10.2024 відповідачем подано заперечення, у якому заперечує твердження позивача про встановлений у громадській організації порядок надсилання документів в електронному вигляді, оскільки для подання заяв про надання щорічної основної відпустки такий порядок не встановлений. Посилання позивача на факти надання відпусток працівникам за заявами в електронній формі також заперечує та вказує, що подання таких заяв шляхом надсилання на електронну пошту не звільняє працівників від обов`язку подати таку заяву в оригіналі. Зазначає, що наведені позивачем факти надання відпусток на підставі заяв, поданих на електронну пошту стосувалися працівників, які працюють віддалено в інших областях України, однак робоче місце позивача знаходиться в одному і тому ж приміщенні з головою громадської організації.

19.10.2024 відповідач подав додаткові пояснення та повідомив про те, що з 25.09.2024 по 10.10.2024 ОСОБА_1 перебував у оплачуваній відпустці, а на підставі заяви від 07.10.2024 звільнився з займаної посади за власним бажанням з 10.10.2024.

Вказує, що ОСОБА_1 , як співробітник ГО «Проліска» мав доступ до електронних документів громадської організації щодо її діяльності, на підстав яких відповідач звітує перед міжнародними партнерами за використані кошти. В останній день своєї роботи ОСОБА_1 через власний акаунт заблокував всі доступи до робочих документів ГО, які знаходилися на гугл-дисках, створених на корпоративному акаунті організації, чим фактично заблокував роботу організації. Наведене стало підставою для звернення до правоохоронних органів та внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про кримінальне правопорушення.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 24.10.2024 задоволено клопотання позивача та викликано у судове засідання для допиту у якості свідка ОСОБА_3 .

У судовому засіданні 16.12.2024 позивач підтримав позовні вимоги з підстав наведених у позовній заяві та відповіді на відзив. Повідомив, що вказаний позов ним поданий задля захисту своїх прав у майбутньому, оскільки у громадській організації, у якій він працював, щодо нього постійно здійснювався мобінг з метою спонукання його до звільнення за власним бажанням, оскільки на його посаду був відібраний інший працівник.

Представник відповідача підтримала поданий відзив та заперечення на відповідь на відзив, просила закрити провадження у справі, оскільки позивач звільнений і спір між сторонами відсутній. Повідомила, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає нормам ЦК України.

Щодо графіку відпусток повідомила, що такий в організації наявний, однак через те, що працівники працюють в організації на умовах річних строкових договорів, та враховуючи специфіку роботи, що унеможливлює у далекій перспективі планувати графіки відпусток, такий ведеться в онлайн-режимі. У письмовій формі працівники з графіком відпусток не ознайомлюються.

Допитана у якості свідка ОСОБА_3 повідомила про те, що з січня по серпень вона працювала в Громадській організації «Проліска» організатором з персоналу і до її повноважень належало видання наказів про надання відпусток працівникам. Щодо процедури отримання відпустки повідомила, що працівники у своїй більшості погоджували відпустки шляхом подання заяви про відпустку у електронній формі, погодження заяв здійснювалося також шляхом надсилання відповіді керівника організації та керівника відповідного напрямку на вказані листи. Якоїсь встановленої процедури подання та погодження заяв про відпустки не було, однак, через знаходження структурних одиниць громадської організації у різних регіонах України, відпустка оформлялася таким чином. Візування заяв працівників у письмовій формі взагалі не здійснювалося.

Повідомила, що ОСОБА_1 , 27.08.2024 подавши заяву на електронні адреси відповідальних працівників організації, одночасно подав таку заяву і у письмовій формі їй, як уповноваженому працівнику. Однак, у зв`язку з тим, що керівник організації перебував у відрядженні, заява про надання частини щорічної основної відпустки погоджена не була, наказ про надання відпустки оформлено не було.

Повідомила, що погодження заяв про відпустки працівників, шляхом електронного листування, було прийнятою формою погодження такого типу заяв у ГО.

Щодо заяви про відпустку від 06.09.2024 зазначає, що нічого повідомити не може, оскільки 30.08.2024 звільнилася з вказаної організації.

Щодо затвердження у громадській організації графіку відпусток повідомила, що такий не був затверджений, однак в організації вели гугл-таблицю, куди, вже після надання відпусток, записували їх періоди, з метою належного ведення бухгалтерського обліку.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками справи пояснення та докази, дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суд встановив, що на підставі строкового трудового договору №9/2024-К від 04.01.2024 та на підставі наказу голови Громадської організації «Проліска « № 10/2024 -к від 04.01.2024 ОСОБА_1 був прийнятий на посаду керівника програми з соціального супроводу за строковим трудовим договором з 05.01.2024 по 31.12.2024.

З відповіді №793015 від 18.09.2024 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що керівником Громадської організації «Проліска» є Каплін Євген Володимирович .

27.08.2024 ОСОБА_1 адресував на електронну адресу керівника громадської організації Євгена Капліна та інших відповідальних працівників електронного листа про надання йому частини щорічної основної відпустки з 02.09.2024 тривалістю 12 календарних днів. Відправником Владиславою Зомаревою надано відповідь від 27.08.2024 такого змісту: «Колеги, очікуємо погодження керівника».

Водночас з показів свідка встановлено, що заяву у письмовій формі 27.08.2024 позивач подав також організатору з персоналу ОСОБА_3 .

Позивач зазначив, а відповідач підтвердив той факт, що за вказаною заявою позивачу не було надано щорічну основну відпустку.

З долученої позивачем письмової заяви на ім`я голови ГО «Проліска» та заяви у формі електронного листа від 06.09.2024, адресованого керівнику громадської організації та іншим особам вбачається, що позивач просив надати йому частину щорічної основної відпустки тривалістю 16 календарних днів з 16.09.2024.

Факт подання такої заяви у письмовій формі до відділу кадрів не заперечується представником відповідача згідно з відзивом.

З наказу голови Громадської організації «Проліска» №2024-050 від 22.08.2024 вбачається, що голова громадської організації Каплін Є. В. був відряджений до Дніпропетровської, Донецької, Сумської, Запорізької, Херсонської, Харківської та Вінницької областей з 28.08.2024 по 10.09.2024.

Доказів покладення обов`язків керівника громадської організації у період перебування керівника Капліна Є. В. у відрядженні на іншу особу сторонами до матеріалів справи не долучено.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки»).

Відповідно до ч. 5 ст. 10 Закону України «Про відпустки» право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

З наведених норм вбачається, що після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві у перший рік роботи у позивача ОСОБА_1 виникло право на отримання щорічної основної відпустки повної тривалості. Враховуючи, що ОСОБА_1 був призначений на посаду з 05.01.2024, таке право у нього виникло починаючи з 05.07.2024.

З досліджених матеріалів, пояснень сторін та показів свідка суд встановив, що за заявою ОСОБА_1 від 27.08.2024 про надання йому частини щорічної основної відпустки з 02.09.2024 тривалістю 12 календарних днів та за заявою від 06.09.2024 про надання йому частини щорічної основної відпустки тривалістю 16 календарних днів з 16.09.2024, поданих як у електронному листі, так і у письмовій формі, щорічна основна відпустка останньому надана не була.

Водночас суд встановив, що з 25.09.2024 ОСОБА_1 вибув у щорічну основну відпустку. А відповідно до наказу голови Громадської організації «Проліска від 07.10.2024 № 290/2024-к на підставі заяви ОСОБА_1 від 07.10.2024 про дострокове розірвання трудового договору, останній був звільнений з посади керівника програми соціального супроводу з 10.10.2024 за власним бажанням.

Відповідно до ч. 10-11 ст. 10 Закону України «Про відпустки» черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.

Однак у матеріалах справи відсутня будь-яка інформація про те, що у Громадській організації «Проліска» був затверджений графік надання щорічних основних відпусток працівникам у встановленому порядку. Судом встановлено, що в організації існував онлайн-графік, який заповнювався вже після того, як відпустка була погоджена і надана працівникам, що не відповідає вимогам до графіку відпусток, передбаченому Законом України «Про відпустки». Ознайомлення у встановлено порядку з графіком відпусток в організації не здійснювалося.

Отже, судом встановлено відсутність доказів ознайомлення позивача ОСОБА_1 з графіком надання щорічних основних відпусток у порушення ч. 10-11 ст. 10 Закону України «Про відпустки».

Стосовно позовних вимог щодо визнання про визнання протиправною бездіяльності щодо неознайомлення з графіком відпусток, ненадання частини щорічної основної відпустки за заявами від 27.08.2024 та від 06.09.2024, суд констатує таке.

Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із статтею 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Сhuykina v. Ukraine, Заява 28924/04) констатував: «50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28 - 36, Series A N 18).

Порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява N 58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II)».

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України» (Gurepka v. Ukraine), заява №61406/00, п. 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі «Кудла проти Польщі» (Kudla v. Poland), заява №30210/96, п. 158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 р. у справі «Гарнага проти України» (Garnaga v. Ukraine), заява №20390/07).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі №916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються конвенцією, незалежно від того, яким способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 конвенції. Так, у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Враховуючи наведене, а також беручи до уваги те, що на час розгляду вказаної справи у суді позивачу на підставі наказу №290/2024-к було надано частину щорічної основної відпустки тривалістю 16 календарних днів з 25.09.2024, крім цього беручи до уваги, що на час ухвалення судом рішення у даній справі позивач звільнений за власним бажанням з займаної посади у громадській організації відповідача, суд зазначає, що вимога про визнання протиправною бездіяльності Громадської організації «Проліска» про визнання протиправною бездіяльності щодо неознайомлення з графіком відпусток, ненадання частини щорічної основної відпустки за заявами від 27.08.2024 та від 06.09.2024 не є способом захисту прав і законних інтересів позивача, який передбачений положеннями Цивільного кодексу України та іншими законами України, та не є ефективним засобом правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції, оскільки визнання протиправною бездіяльності роботодавця в частині ненадання відпустки за заявами та в частині не ознайомлення з графіком відпусток не забезпечує поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату у вказаному провадженні.

За викладених обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-82, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Громадської організації «Проліска» про визнання протиправною бездіяльності щодо неознайомлення з графіком відпусток, ненадання частини щорічної основної відпустки за заявами від 27.08.2024 та від 06.09.2024 (з урахуванням заяви про зміну предмету позову від 30.09.2024), відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту до Закарпатського апеляційного суду через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 , мешканець: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Громадська організація «Проліска», код ЄДРПОУ: 35699353, місцезнаходження: Закарпатська область, Ужгородський район, с. Сторожниця, вул.. Ужгородська, буд. 43.

Повний текст рішення складено 17 грудня 2024 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду В. В. Чепка