Рішення

від 22.10.2024 по справі 522/9023/22

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/9023/22

Провадження №2/522/1302/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2024 року Приморський районний суд м. Одеси:

у складі: головуючої судді Ковтун Ю.І.,

за участі секретаря Лахматової С.В.,

представника позивачки адвоката Римар Д.В.,

представника відповідача Арсеній І.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського національного морського університету про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи від 23.10.2021 року № 146 вк/вп, поновлення на роботі та зобов`язання надати відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, -

ВСТАНОВИВ:

До Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Одеського національного морського університету, в якій просить: визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи від 23.10.2021 № 146 вк/вп; поновити ОСОБА_1 на посаді викладача кафедри «Філології» за основним місцем роботи; зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 відпустку без збереження заробітної плати по догляду за дитиною до досягнення нею 6-ти річного віку, згідно Довідки № 15 форми № 080-1/0 від 21.10.2021 про потребу дитини у домашньому догляді; стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позову зазначено, що 23.11.2020 наказом № 219 вк/о її було прийнято на посаду викладача кафедри «Філології» за основним місцем роботи з 24.10.2020 по 31.08.2021 до конкурсного заміщення вакантної посади у встановленому порядку. 10.06.2021 відповідачем було видано наказ № 148 вк/о про її звільнення із займаної посади у зв`язку із закінченням строку роботи згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України. 30.06.2021 нею було подано заяву про перенесення відпустки наданої наказом від 04.03.2021 №35 вк/вп з 01.07.2021 по 10.08.2021 на термін з 01.09.2021 по 11.10.2021 з проханням відмінити наказ по звільнення 31.08.2021 та звільнити її останнім днем відпустки 11.10.2021, про що був виданий відповідний наказ від 07.07.2021 № 100 вк/вп. 21.10.2021 нею було подано заяву про перенесення частини відпустки наданої наказом від 07.07.2021 № 100 вк/вп з 01.09.2021 по 11.10.2021 на термін з 19.10.2021 по 25.10.2021 у зв`язку із хворобою під час відпустки та відмінити наказ про звільнення від 11.10.2021 та звільнити її останнім днем відпустки 25.10.2021, про що був виданий відповідний наказ від 23.10.2021 № 146 вк/вп. Разом з тим, 22.10.2021 нею було надано до відділу кадрів відповідача заяву про надання їй відпустки по догляду за дитиною та копію Довідки № 15 форми № 080-1/0 від 21.10.2021 про потребу дитини у домашньому догляді. На що її було повідомлено про те, що з 23.10.2021 вона може йти у відпустку по догляду за дитиною, а наказ про звільнення буде перенесено після її виходу на роботу - з 21.10.2022. Копію наказу про відпустку для догляду за дитиною до 6 років їй надіслано не було. 22.12.2021 вона направила на адресу відповідача ще одного листа з проханням надати їй копію наказу про надання відпустки без збереження заробітної плати до досягнення дитиною 6-ти річного віку. 25.01.2022 на її адресу надійшла відповідь що її звільнено наказом від 23.10.2021 та підстав для його скасування немає. Вважає, що відповідач вчинив неправильно звільнивши її наказом від 23.10.2021 при тому що у неї відпустка закінчувалась 25.10.2021 і вона повідомила про необхідність догляду за дитиною 22.10.2021. Також вона надала до відділу кадрів копію відповідної медичної довідки. Про те, що її звільнили заднім числом свідчить той факт, що копію наказу про звільнення вона не отримала по сьогоднішній день. Так само по сьогоднішній день вона не отримала свою трудову книжку. Останню виплату їй провели лише 29.12.2021, а відомості до електронного кабінету платника податків про її звільнення були внесені лише 07.02.2022.

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 29 липня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 29 - 30).

11.10.2022 на адресу суду від представника відповідача Невінгловської І.М. надійшов сформований в системі «Електронний суд» 10.10.2022, відзив на позовну заяву, в якому зазначила, що відповідно до ст. 23 КЗпП України, на підставі заяви позивачки її було прийнято на посаду викладача кафедри «Філологія» з 24 листопада 2020 на визначений строк відповідно до ст. ст. 21, 23 КЗпП України по 31.08.2021, про що видано відповідний наказ від 24 листопада 2020 р. № 219 вк/о. Укладаючи контракт про прийняття на роботу за строковим трудовим договором, позивачка таким чином виявила свою волю на укладення строкового трудового договору і на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на якій його було укладено. 10 червня 2021 року, керуючись пунктом 2 частини 1 ст. 36 КЗпП України було видано наказ № 148 вк/о про звільнення позивачки 31.08.2020 у зв`язку із закінченням строку трудового договору (контракту) на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України. 07 липня 2021 Наказом № 100 вк/вп було відмінено наказ № 148 вк/о в частині звільнення позивачки 31.08.2020 та звільнено її 11.10.2021 останнім днем відпустки. У зв`язку з хворобою під час відпустки наказом від 23 жовтня № 146 вк/вп було відмінено попередній наказ та звільнено позивачку 25.10.2021. Відповідач до 25.10.2021 не отримував від позивачки будь-яких письмових заяв про надання відпустки без збереження заробітної плати до досягнення дитиною шестирічного віку та документів, що підтверджують право на таку відпустку. Зазначила, що на осіб, працювавших за строковими трудовими договорами, після припинення трудових відносин за пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України не поширюється гарантії захисту працівника, передбачені в статті 179, 181 КЗпП України. Такі гарантії надаються лише у випадку надання оригіналів відповідних документів під час дії строкового трудового договору. Тому твердження позивачки про право на відпустку з причин необхідності догляду за дитиною, що подано після припинення трудових відносин та без оригіналів підтверджуючих документів, безпідставне. Отже, відповідачем порушення законодавства України не відбувалось. Бухгалтерія ОНМУ завчасно перерахувала на банківський картковий рахунок позивачки всі суми, належні їй при звільненні. В день звільнення позивачці було запропоновано отримати трудову книжку, але вона відмовилась. Після звільнення декілька разів повторно було запропоновано забрати трудову книжку або письмово повідомити адресу для відправлення трудової книжки поштою, але позивачка не з`явилася до відділу кадрів для отримання трудової книжки та не надала адресу для надіслання трудової книжки. Тобто, з боку адміністрації не чинилось ніяких перешкод в своєчасному отриманні трудової книжки та розрахунку при звільненні (а.с. 39 43).

12.10.2022 на адресу суду від представника відповідача Невінгловської І.М. надійшла, сформована в системі «Електронний суд» 11.10.2022, заява про застосування наслідків пропуску строків позовної давності, відповідно до якої просить застосувати наслідки спливу позовної давності до всіх заявлених позовних вимог і відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі у зв`язку зі спливом позовної давності у справі за позовом ОСОБА_1 до Одеського національного морського університету (а.с. 54 56).

24.10.2022на адресусуду відпозивачки надійшлавідповідь навідзив напозовну заяву,відповідно доякої зокремазвернула увагуна датита номеранаказів якимиїї звільняли.Спочатку йденомер 148,а потім146.Зазначила,що їїстроковий трудовийдоговір булопідписано настрок з20листопада 2020року по 31 серпня 2021 року. Таким чином після 31 серпня 2021 року вона була працівником відповідача, та відповідно її строковий трудовий договір перейшов у розряд безстрокових трудових договорів, відповідно до ст. 39 КЗпП України. Так відповідно до вказаної статті, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк. Трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк. Відповідач сам декілька разів скасував свої накази про її звільнення з 31.08.2021, хоча згідно норм чинного законодавства про працю, якщо у контракті вказано дата прийому на роботу та дата звільнення з роботи то видавати додаткового наказу не потрібно. Також неправдивою є інформація і щодо своєчасного перерахування всіх належних їй до виплати сум у день її звільнення, оскільки останні грошові кошти були заховані на її рахунок лише у грудні 2021 року. Також відповідач не вніс даних про її звільнення до Пенсійного фону України та станом на 26.01.2022 вона рахувалася працівником Університету, жодних даних про її звільнення подано не було (а.с. 62 64).

27.03.2023 на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 надійшли, сформована в системі «Електронний суд» 26.03.2023, заперечення, в яких зокрема зазначила що дії відповідача щодо звільнення працівника зі строковим трудовим договором після надання відпустки цілком законні, оскільки, перебування у відпустки на дату закінчення трудового договору не робить такий договір безстроковим. Такий випадок урегульовано частиною 2 статті 3 Закону України «Про відпустки», в якій розписано порядок надання відпустки у разі звільнення: «За бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв`язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.». Стосовно припущення позивачки щодо перекручування нумерації та дат наказів про звільнення та надання відпусток та їх продовження, пояснила, що Одеським національним морським університетом ведеться окремий облік та окрема нумерація всіх локальних розпорядчих актів за напрямком їх регулювання. Тому не можна стверджувати про видання наказів «задньою датою», як припускає позивачка (а.с. 87 88).

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 26 травня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Одеського національного морського університету про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи від 23.10.2021 року № 146 вк/вп, поновлення на роботі та зобов`язання надати відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, було залишено без розгляду (а.с. 108).

Постановою Одеського апеляційного суду від 12.10.2023 ухвалу Приморського районного суду м.Одеси від 26 травня 2023 року скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду (а.с. 167 168).

Ухвалою Приморського районного суду м.Одеси від 14 листопада 2023 рокуцивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського національного морського університету про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи від 23.10.2021 року № 146 вк/вп, поновлення на роботі та зобов`язання надати відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку - прийнято до провадження. Розгляд справи продовжено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с. 175).

У судових засіданнях представник позивачки адвоката Римар Д.В. позов підтримала та просила його задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві та відповіді на відзив.

Представника відповідача - Арсеній І.Д., у судових засіданнях позов не визнав та просив у задоволенні позову відмовити з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_3 пояснила, що позивачка працювала в Одеському національномуморському університеті на підставі трудового договору та була звільнення у зв`язку із закінченням строку його дії. Позивачка виявила бажання піти у відпустку з зв`язку, з чим написала відповідну заяву та була звільнена останнім днем відпустки. Але під час відпустки позивачка хворіла, тому дата звільнення була перенесена. В подальшому, позивачка повторно захворіла та вже після цього її було звільнено. Отримати трудову книжку ОСОБА_1 мала у день звільнення, проте в телефонному режимі повідомила, що не має наміру забирати трудову книжку, оскільки планує подати заяву щодо прийняття на роботу. З копією довідки про потребу дитини у домашньому догляді і проханням надати відпустку по догляду за дитиною, позивачка звернулась лише через два місяці після звільнення. Їй були надані роз`яснення про неможливість надання такої відпустки, у зв`язку з її звільненням.

Вислухавши пояснення учасників розгляду справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов наступного висновку.

Судом установлено, що наказом № 219 вк/о від 23.11.2020 позивачку було прийнято на посаду викладача кафедри «Філологія» з 24.11.2020 по 31.08.2021.

21.10.2021 ОСОБА_1 звернулася з заявою на ім`я т.в.о. ректора ОНМУ Маркова В., в якій просила перенести відпустку (частину відпустки) надану згідно наказу № 100 вк/вп від 07.07.2021 з терміну 05.10.2021 по 11.10.2021 (7 к.д.) на термін з 19.10.2021 по 25.10.2021 (7 к.д.) у зв`язку з хворобою під час відпустки та звільнити її останнім днем 25.10.2021. Просила відмінити наказ про звільнення від 17.10.2021 (а.с. 16).

Відповідно до витягу з наказу № 146 вк/вп від 23.10.2021 наказано перенести частину відпустки ОСОБА_1 викладачу кафедри «Філологія» основну щорічну, надану наказом від 07.07.2021 № 100 вк/вп (у зв`язку з хворобою під час відпустки). Період відпустки: з 05.10.2021 по 11.10.2021 (7 к.д.) на період з 19.10.2021 по 25.10.2021 (7 к.д.). Відмінити наказ про звільнення від 07.07.2021 № 100 вк/вп та звільнити 25.10.2021 останнім днем щорічної відпустки, на підставі заяви ОСОБА_1 , п. 2 ст. 36 КЗпП України, ст. 3 Закону України «Про відпустки» (а.с. 15).

Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 20.12.2021 на ім`я ректора ОНМУ Руденка С. просить надати їй відпустку по догляду за дитиною до 6 років з 21.10.2021 по 21.10.2022 згідно довідки № 15 за медичною формою № 080-1/о для догляду за ОСОБА_4 . На вказаній заяві міститься відмітка відділу кадрів від 20.12.2021 «Звільнена з займаної посади у зв`язку із закінченням терміну роботи» (а.с. 14).

22.12.2021 ОСОБА_1 направила на адресу ректора ОНМУ Руденка С. лист, в якому зазначило, що 22.10.2021 нею було надано до відділу кадрів копію Довідки № 15 форми № 080-1/о від 21.10.2021 про потребу дитини у домашньому догляді, на що її було повідомлено, що з 23.10.2021 вона може йти у відпустку для догляду за дитиною. Просить направити копію наказу про відпустку для догляду за дитиною на її адресу (а.с. 17, 18).

Відповідно до листа ОНМУ № к/35 від 10.01.2022 на адресу ОСОБА_1 повідомлено, що будь-яких документів та заяв, крім перерахованих у листі, до відділу кадрів від неї не поступало. Таким чином, відповідно до наказу від 23.10.2021 № 146 вк/вп її звільнено останнім днем відпустки 25.10.2021 згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України, ст. 3 Закону України «Про відпустки» (а.с. 19).

26.01.2022 ОСОБА_1 направила на адресу ректора ОНМУ Руденка С. лист, в якому зокрема просила скасувати помилковий наказ про звільнення № 146 вк/вп від 23.10.2021; з 22.10.2021 відправити її у відпустку по догляду за дитиною від 22.10.2021 (а.с. 20 21).

Відповідно до листа ОНМУ № к/188 від 08.02.2022 на адресу ОСОБА_1 зокрема повідомлено, що свідоцтво про народження дитини та копія довідки про потребу у догляді були вперше подані лише з листом від 22.12.2021, фактично отриманим ОНМУ 29.12.2021. Звільнення на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України відбулося також на підставі її заяви, де просила звільнити її останнім днем відпустки. Своє бажання відкликати заяву до адміністрації не надавала (а.с. 22).

Стаття 43 Конституції України гарантує кожному право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно з частиною першою статті 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Згідно статті 23КЗпП України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Підставою для укладення строкового трудового договору є заява працівника про прийняття на роботу, в якій вказуються обставини або причини, що спонукають працівника найматися на роботу за строковим трудовим договором, а також строк, протягом якого він працюватиме.

При укладенні трудового договору на визначений строк цей строк встановлюється за погодженням сторін і може визначатись як конкретним терміном, так і часом настання певної події (наприклад, повернення на роботу працівниці з відпустки по вагітності, родах і догляду за дитиною; особи, яка звільнилась з роботи в зв`язку з призовом на дійсну строкову військову чи альтернативну службу, обранням народним депутатом чи на виборну посаду (або виконанням певного обсягу робіт).

Строк, на який працівник наймається на роботу, обов`язково має бути вказаний у наказі про прийняття на роботу, інакше буде вважатися, що працівник прийнятий на роботу за безстроковим трудовим договором. У трудовій книжці робиться запис без посилання на строковий характер трудових відносин.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 36КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення його строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Верховним Судом в постанові від 16.11.2020 у справі № 753/5107/18 сформовано правовий висновок, згідно якого припинення трудового договору після закінчення строку не вимагає заяви або якогось волевиявлення працівника. Свою волю на укладення строкового трудового договору він уже виявив, коли писав заяву про прийняття на роботу за строковим трудовим договором. У цей же час він виразив і волю на припинення такого трудового договору після закінчення строку, на який він був укладений. Власник також не зобов`язаний попереджати або в інший спосіб інформувати працівника про майбутнє звільнення за пунктом 2 частиною першою статті 36 КЗпП України.

Закінчення строку трудового договору (контракту) припиняє трудові відносини тоді, коли вимогу про звільнення заявила одна зі сторін трудового договору - працівник чи власник або уповноважений ним орган. При такому волевиявленні однієї зі сторін друга сторона не може перешкодити припиненню трудових відносин.

Відповідно до ст.179КЗпП України у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, одному з батьків дитини в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Згідно положень п. 3 ч. 1 ст.25Закону України«Про відпустки» відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов`язковому порядку матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію "дитина з інвалідністю підгрупи А" або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем було винесено оскаржуваний наказ № 146 вк/вп від 23.10.2021 про звільнення позивачки 25.10.2021 на підставі заяви ОСОБА_1 від 21.10.2021 про перенесення відпустки з терміну 05.10.2021 по 11.10.2021 (7 к.д.) на термін з 19.10.2021 по 25.10.2021 (7 к.д.) у зв`язку з хворобою під час відпустки та звільнення її останнім днем 25.10.2021.

При цьому, до вказаної заяви від 21.10.2021 не було долучено довідку № 15 про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді від 21.10.2021 (Форма № 080-1/о).

Будь-яких доказів про відкликання заяви від 21.10.2021 позивачем не надано.

Натомість із заявою на ім`я т.в.о. ректора ОНМУ Маркова В. про надання відпустки по догляду за дитиною до 6 років з 21.10.2021 по 21.10.2022 згідно довідки № 15 за медичною формою № 080-1/о для догляду за ОСОБА_4 , ОСОБА_1 звернулась лише 20.12.2021, тобто фактично через два місяці після її звільнення на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України.

За наведенихобставин суддійшов висновкупро те,що наявністьпідстав длязвільнення позивачкивідповідно доп.2ч.1ст. 36КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового договору доведена відповідачем, не спростована позивачкою та підтверджується зібраними у справи доказами.

Станом на час розгляду відповідачем заяви ОСОБА_1 від 21.10.2021 не надано суду належних і допустимих доказів на підтвердження порушення прав позивачки передбачених ч. 3 ст. 184 КЗпП України. Крім того, у випадку порушення роботодавцем ч. 3 ст. 184 КЗпП України, передбачено інший спосіб захисту, а не поновлення на роботі.

Отже, суд дійшов висновку про законність дій відповідача при звільненні позивачки, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 про скасування наказу, поновлення її на роботі та зобов`язаннянадати відпусткупо доглядуза дитиноюдо досягненнянею шестирічноговіку задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Одеського національного морського університету про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з роботи від 23.10.2021 року № 146 вк/вп, поновлення на роботі та зобов`язання надати відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено 17 грудня 2024 року.

Суддя Юлія КОВТУН