КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
справа №760/8919/23 Головуючий у І інстанції - Коробенко С.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/12997/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 грудня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеценергопроммонтаж» на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 квітня 2024 року
у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеценергопроммонтаж» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -
установив:
У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду м. Києва з позовом до ТОВ «Спеценергопроммонтаж» про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позов обґрунтовував тим, що у період з 22 квітня 2015 року по 01 червня 2022 року він перебував у трудових відносинах з ТОВ «Спеценергопроммонтаж», що підтверджується записами у трудовій книжці.
Вказує, що на підставі наказу ТОВ «Спеценергопроммонтаж» №43-К від 22 квітня 2015 року його було прийнято на посаду інженера з комплектації та устаткування й матеріалів, а відповідно до наказу №13-К від 31 травня 2022 рок його звільнено з займаної посади за угодою сторін.
Позивач зазначає, що в день звільнення йому не було виплачено усієї суми нарахованої заробітної плати, а крім того, не було повідомлено письмово про суми, які нараховані йому та не виплачені.
Зазначає, що 13 березня 2023 року його представником було направлено на адресу ТОВ «Спеценергопроммонтаж» претензію щодо погашення заборгованості по заробітній платі в розмірі 55756,78 грн., виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за шість місяців.
Позивач зазначає, що оскільки кошти відповідачем добровільно не були виплачені, зазначену заборгованість він просить стягнути у примусовому порядку.
Крім того, посилаючись на ст. 117 КЗпП України ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який він розрахував з суми середньоденного заробітку в розмірі 304,65 грн. - 38995,20 грн.
Просив суд, стягнути з відповідача на свою на користь заборгованість з заробітної плати за період з жовтня 2021 року по травень 2022 року в загальній сумі 55756,78 грн., з якої підлягають утриманню податки і обов`язкові платежі; стягнути з відповідача на свою на користь розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 38995,20 грн.; стягнути з відповідача на свою на користь понесені судові витрати на професійну правничу допомогу.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 03 квітня 2024 року зазначений вище позов задоволено.
Стягнуто з ТОВ «Спеценергопроммонтаж» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 55756,78 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 38995,20 грн., а всього - 94751,98 грн.
Стягнуто з ТОВ «Спеценергопроммонтаж» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 18000 грн.
Стягнуто з ТОВ «Спеценергопроммонтаж» на користь держави судовий збір в розмірі 1073,60 грн.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ТОВ «Спеценергопроммонтаж» подало апеляційну скаргу, вважаючи, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції порушено норми процесуального та матеріального права, не враховано обставини, які мають суттєве значення для справи.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначило, що суд визнає у рішенні, що 03 квітня 2024 року до суду надійшла заява ТОВ «Спеценергопроммонтаж» про застосування строку позовної давності до вимог позивача, який, на думку сторони відповідача пропущений, проте, жодного обґрунтування, щодо поновлення строку суд не надав, а позивачем не подавалася заява про поновлення строку позовної давності.
Крім цього, суд встановив обставини справи із слів позивача, за умови, що позивач жодного разу не був у судовому засіданні.
Зазначає, що судом безпідставно було взято до уваги при розрахунку «нараховану» заробітну плату, оскільки при такому розрахунку береться до уваги «заробіток», тобто сума за вирахуванням податків, яку отримує на руки працівник.
Зазначило, що враховуючи складність справи та об`єм виконаних адвокатами робіт (наданих послуг), враховуючи критерії необхідності подання позову та значимості таких дій у справі, прийняття участі у судових засідання - в задоволенні вимог заяви про стягнення коштів судових витрат на правничу допомогу потрібно відмовити.
Просило суд, скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 квітня 2024 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
На вказану апеляційну скаргу ОСОБА_1 подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що Товариство не ставить під сумнів ту обставину, що ним дійсно не було виплачено йому заборгованість з заробітної плати за період з жовтня 2021 року по травень 2022 року з урахуванням суми нарахованої, але невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні, а саме: за жовтень 2021 року у сумі 8360,89 грн., за листопад 2021 року у сумі 8360,89 грн., за грудень 2021 року у сумі 9100 грн., за січень 2022 року у сумі 9100 грн., за лютий 2022 року у сумі 7735 грн., за квітень 2022 року у сумі 6500 грн., за травень 2022 року у сумі 6600 грн., а в загальній сумі 55756,78 грн.
Вказує, що йому письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні не надсилалось, він його не отримував, а тому тримісячний строк звернення до суду не підлягає застосуванню, як це передбачено КЗпП, а застосовується загальна позовна давність.
Зазначив, що апелянт також не наводить конструктивних заперечень, щодо незгоди із розміром стягнутої правничої допомоги, в цій частині скарга зводиться до цитування норм ЦПК України, судової практики без прив`язки до конкретних обставин справи.
Просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 квітня 2024 року залишити без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з таких підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Судом першої інстанції встановлено, що 22 квітня 2015 року на підставі наказу №43-к ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаді інженера з комплектації устаткування й матеріалів в ТОВ «Спеценергопроммонтаж»
Наказом №13-К від 31 травня 2022 року позивача було звільнено з посади інженера з комплектації та устаткування й матеріалів.
Безспірним є той факт, що під час звільнення з позивачем не було проведено повного розрахунку.
Встановлено, що ОСОБА_1 не отримував письмової довідки про суми заборгованості відповідача по заробітній платі при звільненні.
Визначаючи розмір заборгованості, враховуючи відсутність відповідної довідки ТОВ «Спеценергопроммонтаж», суд першої інстанції взяв до уваги інформацію з довідки Пенсійного фонду України за формою ОК-5, згідно з якою на момент звільнення позивачу було нараховано заробітну плату в сумі 55756,78 грн., з якої не сплачені страхові внески, зокрема: - за жовтень 2021 року - 8360,89 грн.; - за листопад 2021 року 8360,89 грн.; - за грудень 2021 року 9100 грн.; - за січень 2022 року 9100 грн.; - за лютий 2022 року 7735 грн.; - за квітень 2022 року 6500 грн.; - за травень 2022 року 6600 грн.
У відповідь на претензію позивача, щодо виплати заборгованості із заробітної плати листом від 20 березня 2023 року №20 ТОВ «Спеценергопроммонтаж» повідомило позивача, що у зв`язку з воєнним станом підприємство втратило багато замовлень, практично не працює, проте зобов`язується погасити заборгованість до в строк до 01 липня 2023 року.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання з виплати позивачу нарахованої заробітної плати відповідачем не виконані.
Крім того, відповідачем у справі не надано належних та допустимих доказів на підтвердження настання обставини непереборної сили (форс-мажору) на дату звільнення позивача з роботи як підстави для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання обов`язку
Суд першої інстанції дійшов висновку, що середньоденна заробітна плата позивача складає: 13100/43 = 304,65 (грн).
За даних обставин, середній заробіток позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні за 6 місяців складає 38995,20 грн. (304, 65 грн * 128 робочих днів), який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Разом з тим, суд першої інстанції дійшов висновку, що витрати позивача на правничу допомогу підлягають компенсації відповідачем в повному обсязі, оскільки позивачем оплачено вартість послуг адвоката на загальну суму в розмірі 18000 грн.
Відповідачем не заявлялося клопотання про зменшення компенсації витрат на правничу допомогу.
З висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Частиною 1 ст. 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 у справі №1-13/2013, щодо тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону №108/95-ВР Конституційний Суд України зазначив, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано в законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також вказав, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Право працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому вказані виплати, гарантовані державою, і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник у разі порушення законодавства про оплату праці має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Тобто Конституційний Суд України фактично зробив висновок, що навіть у разі невиконання працівником трудової функції не з власної вини, він вважається таким, що працює і отримує за це заробітну плату, а не компенсацію, бо саме заробітна плата є тією грошовою виплатою, яка забезпечує можливість самого існування як працівника, так і, можливо, членів його сім`ї, а також наповнення державного бюджету, бо із цієї виплати вираховуються податки і збори, у тому числі внески до Пенсійного фонду України у розмірах, який передбачений саме для заробітної плати, а період вимушеного прогулу зараховується до страхового стажу.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено порушення трудових прав ОСОБА_1 , з яким під час звільнення не було проведено повного розрахунку, а тому, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що з відповідача, за період з жовтня 2021 року по травень 2022 року, на користь позивача підлягає стягненню невиплачена заробітна плата.
Разом з тим, чинне законодавство покладає на підприємство, установу, організацію прямий обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать як на підставі норм Закону України «Про оплату праці», так і КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Статтею 117 КЗпП України, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, середній заробіток за ст. 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав саме звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати.
Вказаний висновок щодо правової природи середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, передбаченого ст. 117 КЗпП України, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі №755/12623/19 (провадження №14-47цс21) та узгоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 (провадження №12-301гс18).
Колегія суддів звертає увагу, що суд першої інстанції, здійснюючи розрахунок та стягуючи з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні керувався тим, що за останні два календарних місяці роботи перед звільненням позивача його заробітна становила 13100 грн. (6500 грн. за квітень 2022 року та 6600 грн. за травень 2022 року) за 43 відпрацьовані робочі дні.
Таким чином, при визначенні середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд першої інстанції, дослідивши надані докази правильно розрахував, що середньоденна заробітна плата позивача складає: 13100/43 = 304,65 (грн).
Отже, середній заробіток позивача за несвоєчасний розрахунок при звільненні за шість місяців складає 38995,20 гривень (304, 65 грн * 128 робочих днів).
Таким чином, доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що до вимог позивача необхідно було застосувати строк позовної давності, який, на думку сторони відповідача пропущений, оскільки ст. 233 КЗпП передбачає, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Спеценергопроммонтаж» не надало суду інформації, щодо дати одержання ОСОБА_1 письмового повідомлення про суми, нараховані та не виплачені йому при звільненні.
Таким чином, встановлено, що позивач не отримував письмової довідки про суми заборгованості відповідача по заробітній платі при звільненні, а отже строк для подання позову про стягнення заборгованості позивачем не пропущений.
В частині оскарження апелянтом розміру стягнутої суми витрат на правничу допомогу, то апеляційний суд зазначає наступне.
Встановлено, що стороною позивача на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано: копія договору про надання правової допомоги №15/цс від 08 березня 2023 року, копія платіжної інструкції від 08 березня 2023 року, копія квитанції від 05 квітня 2023 року, попередній розрахунок витрат на правничу допомогу, копія платіжної інструкції від 06 квітня 2024 року, копія рахунку-фактури від №1123 від 03 квітня 2024 року.
ОСОБА_1 оплачено вартість послуг адвоката на загальну суму в розмірі 18000 грн.
Відповідно до ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України, до витрат, що пов`язані з розглядом справи, належать витрати 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до ч.1 ст.134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має врахувати: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.141 ЦПК України).
Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю.
Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19).
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі №648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі №673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч. 2 ст.137 ЦПК України).
Крім того, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений в договорі у вигляді фіксованої суми не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу, що узгоджується з правовою позицією, викладеній у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2020 року у справі № 640/18402/19.
З урахуванням викладеного, проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача витрат за надання правової допомоги на користь позивача в сумі 18000 грн., що є обґрунтованим і пропорційним до предмета спору та об`ємом виконаної адвокатом роботи, а тому у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для зменшення розміру витрат за надання правової допомоги та зміни чи скасування рішення суду першої інстанції у цій частині.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно зі ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дав належну оцінку зібраним доказам, вірно послався на закон, що регулює спірні правовідносини, відтак дійшов законної та обґрунтованої позиції при вирішенні справи.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, і не може бути скасовано з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеценергопроммонтаж» залишити без задоволення.
Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 03 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 17 грудня 2024 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді С.О. Журба
Т.О. Писана
Суд | Київський апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 10.12.2024 |
Оприлюднено | 19.12.2024 |
Номер документу | 123831229 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них про виплату заробітної плати |
Цивільне
Київський апеляційний суд
Приходько Костянтин Петрович
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні