Постанова

від 16.12.2024 по справі 520/12239/22

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 р. Справа № 520/12239/22Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Калиновського В.А.,

Суддів: Кононенко З.О. , Мінаєвої О.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2024, головуючий суддя І інстанції: Заічко О.В., м. Харків по справі № 520/12239/22

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держпраці у Харківській області третя особа Харківська обласна організація профспілки працівників соціальної сфери України

про оскарження рішень та дій суб`єкта владних повноважень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпраці у Харківській області, третя особа Харківська обласна організація профспілки працівників соціальної сфери України, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпраці у Харківській області від 30.11.2022 за № 08-03/318 «Про звільнення з посади ОСОБА_2 »;

- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму, як переможця конкурсу Головного управління Держпраці у Харківській області з 30.11.2022;

- стягнути з Головного управління Держпраці у Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 24 750,04 грн;

- допустити негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму, як переможця конкурсу Головного управління Держпраці у Харківській області і стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що спірний наказ від 30.11.2022 року за № 08-03/318 про звільнення позивача є незаконним, прийнятим з порушенням вимог трудового законодавства. Причиною звільнення визначено ліквідація Головного управління Держпраці у Харківській області, проте відповідно до наявних документів Північне-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці фактично є правонаступником Головного управління Держпраці у Харківській області, що фактично свідчить про реорганізацію Головного управління Держпраці у Харківській області шляхом його злиття з управлінням Держпраці у Сумській області, Управління Держпраці у Полтавській області з утворенням на базі трьох управлінь Державної праці Державної служби з питань праці Північне-Східного міжрегіонального управління.

Постановою КМУ від 12 січня 2022 р. №14 передбачено, що завдання та функції з питань охорони праці передані від ліквідованого Головного управління Держпраці у Харківській області до новоствореного Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці. Передача функцій з забезпечення дотримання законодавства з охорони праці також простежується в Положеннях обох управлінь.

Крім того, відповідно до пункту 7 постанови КМУ № 1074 передбачено, що майнові права та обов`язки органів виконавчої влади у разі їх злиття, приєднання або перетворення переходять правонаступникові на підставі передавального акта, а у разі їх поділу - згідно з розподільчим балансом.

Пунктом 5 постанови КМУ № 14 передбачено, що майно територіальних органів Державної служби з питань праці, що ліквідуються відповідно до пункту 1 цієї постанови, передаються міжрегіональним територіальним органам Державної служби з питань праці, утвореним згідно з пунктом 2 цієї постанови.

З наведеного вбачається, що передача майна від ліквідованого Головного управління Держпраці у Харківській області до новоутвореного Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці свідчить про припинення Головного управління Державної праці шляхом реорганізації у формі перетворення, що не враховано судом першої інстанції при винесенні рішення.

Як зазначалось вище в постанові КМУ від 12.01.2022 року № 14, серед іншого, ліквідовані як юридичні особи публічного права Управління Держпраці у Сумській області, Управління Держпраці у Полтавській області, Головного управління Держпраці у Харківській області та утворено Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці як юридичну особу публічного права.

При цьому, у постанові № 14, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обгрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та Функцій територіальних органів Державної служби України з питань праці або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об`єднання (злиття) кількох територіальних органів Державної служби України з питань праці, шо припиняються, в новий (міжрегіональний територіальний орган Державної служби України з питань праці, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей), передбачено передання майна та майнових прав від ліквідованого органу до новоствореного.

З огляду на викладене та, враховуючи зміст постанови КМУ № 14 у контексті положень статті 104 ЦК України, вбачається, що на підставі цього розпорядчого акту фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація Головного управління Держпраці у Харківській області як юридичної особи публічного права, до правонаступника - новоствореної особи - Північно-Східного міжрегіонального управління Держпраці, перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Головним управлінням Держпраці у Харківській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

Таким чином, на думку апелянта, судом першої інстанції, не вірно надано правову оцінку нормативному акту про ліквідацію Головного управління Держпраці у Харківській області, не вірно надано правову оцінку обставинам, які мали місце при звільненні позивача з займаної посади та не вірно надано правову оцінку діям відповідача при звільненні останнього.

Так як фактично мала місце реорганізація Головного управління Державної праці у Харківській області в Північно-Східне міжрегіональне управління Держпраці, у відповідача, під час попередження позивача про звільнення, був наявний обов`язок дотримуватися процедури припинення державної служби, встановленої для реорганізації державного органу (п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону № 889-УІІІ), а саме запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зазначив, що про наступне звільнення позивача було попереджено 31.01.2022, однак не запропоновано будь-яку іншу рівнозначну посаду, оскільки звільнення позивача з займаної посади Головного управління Держпраці у Харківській області відбулося відповідно до пункту 1-1 ч. 1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією, отже підстави для застосування до спірних правовідносин у цієї частині положень КЗпП України відсутні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено, що Наказом Державної служби України з питань праці № 19 від 17.01.2022 п. 1 зазначено ліквідувати як юридичну особу публічного права Головне управління Держпраці у Харківській області; п.2 утворити комісію з ліквідації Головного управління Держпраці у Харківській області.

З наявного в матеріалах справи попередження про наступне звільнення у зв`язку з ліквідацією Головного управління Держпраці у Харківській області ОСОБА_1 заступнику начальника відділу розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму управління з питань гігієни праці, розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Харківській області, у зв`язку із ліквідацією Головного управління Держпраці у Харківській області, на виконання вимог ч. 3 ст. 87 Закону України «Про державну службу», яке відбудеться по закінченню 30 календарних днів з дня ознайомлення з даним попередженням, з виплатою вихідної допомоги у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.

Наказом Головного управління Держпраці у Харківській області від 29.11.2022 за № 08-03/318 позивача звільнено з займаної посади заступника начальника відділу розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму на підставі наказу Державної служби України з питань праці від 17.01.2022 № 19 «Про ліквідацію Головного управління Держпраці у Харківській області», наказу Головного управління Держпраці у Харківській області від 24.01.2022 за № 121 «Про проведення заходів щодо наступного вивільнення працівників у зв`язку із ліквідацією Головного управління Держпраці у Харківській області» та попередження про наступне звільнення.

Позивач, вважаючи спірний наказ від 29.11.2022 за № 08-03/318 «Про звільнення з посади ОСОБА_2 » незаконним, прийнятим з порушенням вимог трудового законодавства, звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з його необґрунтованості.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронат на служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 17 ч. 1 ст. 4 КАС України).

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби визначає Закон України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» ( далі Закон № 889-VIII) .

Згідно з вимогами частини першої статті 3 Закону № 889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Частинами першою, другою та третьою статті 5 Закону № 889-VIII передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Положеннями пункту 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VIII передбачено, що державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87 цього Закону).

Відповідно до частини першої статті 87 Закону № 889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є, зокрема:

1) скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу;

1-1) ліквідація державного органу.

На підставі частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.

Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.

Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.

Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв`язку з припиненням державної служби за ініціативою суб`єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин врегульована положеннями Закону № 889-VIII.

На підставі частин другої, третьої статті 81 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права.

Відповідно до статті 87 ЦК України юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Цим Кодексом встановлюються порядок створення, організаційно-правові форми, правовий статус юридичних осіб приватного права.

Порядок утворення та правовий статус юридичних осіб публічного права встановлюються Конституцією України та законом.

Згідно зі статтею 82 ЦК України, на юридичних осіб публічного права у цивільних відносинах поширюються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.

На підставі частини першої статті 104 ЦК України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Частиною другою статті 104 ЦК України визначено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Згідно зі статтею 106 ЦК України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади.

Відповідно до частини першої статті 21 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України.

Територіальні органи центрального органу виконавчої влади можуть утворюватись, ліквідовуватись, реорганізовуватись керівником центрального органу виконавчої влади як структурні підрозділи апарату центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, та Кабінетом Міністрів України.

Отже, ліквідація юридичної особи публічного права, на відміну від ліквідації юридичних осіб приватного права, має певні особливості, що обумовлені відмінностями в їхньому правовому статусі.

Зокрема, особливістю ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права є те, що одночасно з його ліквідацією припиняється й реалізація державою функцій, покладених на цей орган.

Верховний Суд України в постановах від 17.10.2011 року (справа №21-237а11), від 28.10.2014 року (справа №21-484а14), від 19.01.2016 року (справа №810/1783/13-а) неодноразово висловлював правову позицію, згідно з якою ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) установи, що ліквідується, не виключає, а передбачає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи.

Таким чином, для вирішення питання про те, що саме мало місце - ліквідація юридичної особи публічного права чи її реорганізація, необхідно надати оцінку правовому акту, який став підставою ліквідації, зокрема на предмет того, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший державний орган виконавчої влади.

Якщо внаслідок ліквідації державного органу його функції були передані іншому чи новоутвореному державному органу, то в такому випадку має місце не ліквідація, а реорганізація державного органу.

Як встановлено судом, постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 р. № 14 "Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань праці", серед іншого, ліквідовані як юридичні особи публічного права Управління Держпраці у Сумській області, Управління Держпраці у Полтавській області, Головного управління Держпраці у Харківській області та утворено Північно-Східне міжрегіональне управління Державної служби з питань праці як юридичну особу публічного права.

При цьому, у постанові Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 р. № 14, як у розпорядчому акті органу державної влади, не наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій територіальних органів Державної служби України з питань праці або передачі їх іншим органам виконавчої влади. Натомість передбачено об`єднання (злиття) кількох територіальних органів Державної служби України з питань праці, що припиняються, в новий (міжрегіональний) територіальний орган Державної служби України з питань праці, повноваження якого поширюються на декілька адміністративно-територіальних одиниць (областей).

З огляду на викладене та, враховуючи зміст Постанови Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 р. № 14 у контексті положень статті 104 Цивільного кодексу України, вбачається, що на підставі цього розпорядчого акту фактично відбулася не ліквідація, а реорганізація Головного управління Держпраці у Харківській області як юридичної особи публічного права. До правонаступника - новоствореної особи - Північно-Східного міжрегіонального управління Держпраці, перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Головним управлінням Держпраці у Харківській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

Таким чином, є неприйнятними доводи відповідача, що в спірних правовідносинах відбулася ліквідація державного органу.

Отже, у суб`єкта призначення в спірних правовідносинах на час попередження позивача про звільнення був наявний обов`язок дотримуватися процедури припинення державної служби, встановленої для реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII), а саме запропонувати позивачу іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей.

Статтею 6 Закону № 889-VIII визначено, посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців.

До категорії "Б", зокрема, належать посади керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів незалежно від рівня юрисдикції таких державних органів.

До категорії "В" належать інші посади державної служби, не віднесені до категорій "А" і "Б".

Приписи ст. 2 Закону № 889-VIII визначають термін «рівнозначна посада» як посаду державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 Закону № 889-VIII, у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, за рішенням суб`єкта призначення може здійснюватися без обов`язкового проведення конкурсу.

Як свідчать матеріали справи, на виконання обов`язку відповідно до приписів ч.3 ст. 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення попередженням не запропонував будь-яку іншу рівнозначну посаду або нижчу посаду державної служби, що не заперечується сторонами по справі.

Пунктом 18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року N9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму ВСУ від 01.04.1994 року № 4, від 26.10.1995 року № 18, від 25.05.1998 року № 15) роз`яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові. Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення.

Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Разом з тим, відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено наявності встановлених законом підстав для звільнення позивача з посади та не додержано порядку звільнення позивача.

Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Проаналізувавши вищевикладені обставини, приймаючи до уваги те, що суб`єктом владних повноважень не доведено належними та допустимими доказами факт правомірності припинення перебування позивача на посаді, а оскаржуваний наказ прийнято без врахування всіх обставин і підстав звільнення, з порушенням діючого законодавства, без дотримання принципу пропорційності, що має на меті досягнення балансу між публічним інтересом та індивідуальним інтересом особи, а також між цілями та засобами їх досягнення, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог щодо його скасування у судовому порядку.

Згідно частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимогЗакону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно абз. 2 п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи.

Верховний Суд України у постанові від 28.10.2014 року у справі №21-484а14 сформулював правову позицію, за якою встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи. При цьому, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

Також, згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 01.08.2018 по справі №826/16311/16, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Враховуючи встановлений судом факт незаконного звільнення позивача з посади, колегія суддів вважає, що позивач підлягає поновленню на попередньо займану посаду - заступника начальника відділу розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Харківській області з 30.11.2022.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період вимушеного прогулу.

Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доходи ОСОБА_1 № 07-39/15 від 29.12.2022 заробітна плата позивача у жовтні 2022 року становила 18534,00 грн. (кількість робочих днів - 21), у листопаді 2022 року - 19475,20 (кількість робочих днів - 22). Середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає - 883,93 грн. (18534,00 + 19475,00 = 38009,00 : 43 р.д. = 883,93 грн.).

Період вимушеного прогулу позивача становить 539 днів починаючи з 30.11.2022 (день звільнення) по 16.12.2024 (день винесення рішення суду про поновлення на посаді).

Отже, середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на його користь з Головного управління Держпраці у Харківській області, становить 476438,27 грн. (883,93 грн. х 539 робочих днів вимушеного прогулу).

Такий розрахунок спірної суми наведений і ОСОБА_1 в позовній заяві та в апеляційні скарзі.

Зі змісту п.3 розділу ІІІ Порядку № 100 слідує, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються з нарахованих сум заробітної плати без віднімання сум податків та зборів.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 15.02.2019р. у справі № 826/6583/14, у якій також вказано, що податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів.

Відповідно до п.п.2, 3 ч.1 ст.256 КАС України негайно виконуються рішення суду, зокрема, щодо присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

З урахуванням наведеного, рішення суду в частині поновлення позивача на займаній на час звільнення посаді та присудження виплати заробітної плати за один місяць підлягає до негайного виконання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги є законним, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 року по справі № 520/12239/22 прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, а отже підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 по справі № 520/12239/22 - скасувати.

Прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпраці у Харківській області від 29.11.2022 за № 08-03/318 «Про звільнення з посади ОСОБА_2 ».

Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Харківській області з 30.11.2022.

Стягнути з Головного управління Держпраці у Харківській області (ЄДРПОУ 39779919) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 30.11.2022 по 16.12.2024 в розмірі 476438 (чотириста сімдесят шість тисяч чотириста тридцять вісім) грн. 27 коп.

Допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника відділу розслідування, аналізу та обліку аварій і виробничого травматизму Головного управління Держпраці у Харківській області та виплати йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді З.О. Кононенко О.М. Мінаєва