Рішення

від 06.12.2024 по справі 307/3601/23

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/3601/23

Провадження № 2/307/716/23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 грудня 2024 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області

у складі головуючої - судді Сас Л.Р.,

секретар судових засідань Кривошея Д. А.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Полгара М.З.,

представника відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 адвоката Лозана Б.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , третя особа Бедевлянська сільська рада Тячівського району Закарпатської області, про витребування майна з чужого незаконного володіння,

встановив :

ОСОБА_1 05 вересня 2023 року пред`явив до ОСОБА_2 позов про витребування з незаконного володіння нерухомого майна, а саме - квартири АДРЕСА_1 , яка складається з кухні та комори, що становить 1/3 частину жилого будинку по АДРЕСА_2 .

В обгрунтування позову посилався на те, що він, позивач, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Бедевля, і його батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Його батько ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 33 роки.

Рішенням Тячівського районного народного суду від 25 листопада 1987 року, у справі №2-775/87 за позовом ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_8 про реальний розподіл будинку, яке залишено без змін ухвалою Закарпатського обласного суду від 03 травня 1987 року, позов задоволено повністю та проведено розподіл жилого будинку по АДРЕСА_2 , виділено у власність та користування неповнолітньому ОСОБА_1 , матір`ю якого є ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1 куди входить кухня 12, 9 м. кв та комора 5, 6 м.кв, що становить 1/3 частину жилого будинку.

Вказане судове рішення мотивоване тим, що 07 червня 1982 року, після смерті ОСОБА_6 , залишився жилий будинок по АДРЕСА_3 , який був успадкований в рівних частках батьками покійного і неповнолітнім ОСОБА_1 , який є власником 1/3 частини жилого будинку. 1 березня 1983 року 2/3 частини цього будинку батьками ОСОБА_6 подаровані ОСОБА_8 .

В свою чергу, додатковим рішенням Тячівського районного народного суду від 18 березня 1988 року, ухваленим в цій справі, вирішено виділити у власність та користування ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_4 , яка складається з веранди 7, 9 м.кв, жилої кімнати 16, 4 м.кв, жилої кімнати 16, 4 м. кв, що становить 2/3 житлового будинку.

Виконання робіт по переобладнанню будинку на дві квартири, а саме закладних дверей з коридору на кухню і з кухні в житлову кімнату, а також обладнання входу в квартиру через комору покладено на позивачку ОСОБА_9 .

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 88 ЦК УРСР (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), - основу особистої власності громадян становлять трудові доходи. Особиста власність громадян і право її спадкоємства охороняються державою.

Згідно ч. 1 ст. 101 цього ж Кодексу, в особистій власності громадянина може бути один жилий будинок (або частина його).

В свою чергу, ч. ч.1, 2 ст. 115 ЦК УРСР, встановлено, що кожний з учасників спільної часткової власності має право вимагати виділу своєї частки з спільного майна.

Якщо угоди про спосіб виділу не досягнуто, то за позовом будь-кого з учасників - майно ділиться в натурі, коли це можливо без нерозмірної шкоди для його господарського призначення. В противному разі власник, що виділяється, одержує грошову компенсацію.

Саме в такому порядку, ним? позивачем, набуто у власність індивідуально визначене майно - квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з кухні та комори, що становить 1/3 частину жилого будинку, розташованого по АДРЕСА_2 .

При цьому, законодавство України (Української УРСР), чинне на момент виникнення, у нього, ОСОБА_1 , права власності на спірне нерухоме майно, не передбачало обов`язкової реєстрації цього права та виникнення права з моменту такої реєстрації, томувідсутність державної реєстрації у цьому випадку не впливає на правовий статус зазначеного об`єкту нерухомості.

Про наявність, цивільного спору та зазначеного рішення ІНФОРМАЦІЯ_3 суду від 1987 року, як і про наявність прав на нерухоме майно, йому, в силу малолітнього віку, на день прийняття рішення (8 років), не було відомо.

Водночас, після досягнення повноліття, а саме у 2000 році, він виїхав на заробітки в Одеську область, де залишився проживати аж до кінця 2022 року, що підтверджується довідкою Єреміївського старостинського округу Роздільнянської міської ради Роздільнянського району Одеської області № 409 від 21 червня 2023 року. За весь цей час, він практично не підтримував будь-яких відносин зі своїми родичами із с. Бедевля та жодного разу не приїжджав у вказаний населений пункт.

Однак, під час воєнних дій, в тому числі обстрілів Одеської області, його тітка, у кінці 2022 року, за допомогою соціальних мереж, відшукала його та за для безпеки запропонувала переїхати проживати до них додому в с. Бедевля. Після приїзду на Закарпаття, на початку 2023 року, від родичів дізнався, про наявність у нього прав на будинок, який належав його батьку.

Після чого він одразу звернувся до Тячівського районного суду, де 13 квітня 2023 року, отримав копії вказаних рішень суду.

В свою чергу, звернувшись за правою допомогою, отримав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно якої домоволодіння, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстроване на підставі свідоцтва про право власності від 13 квітня 2010 року, в цілій частині за ОСОБА_8 .

На адвокатський запит, Бедевлянською сільською радою, 08 травня 2023 року надано копії рішення виконкому Бедевлянської сільської ради від 16 березня 2010 року № 10/11 «Про оформлення права власності на нерухоме майно» та свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане Бедевлянською сільською радою 13 квітня 2010 року.

Зі змісту рішення №10/11 від 16 березня 2010 року вбачається, що таке прийнято, зокрема на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування» та Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07 лютого 2002 року, в порядку первинного оформлення права власності на нерухоме майно.

Вважає, що ОСОБА_8 незаконно оформив право власності в цілій частині на вказаний житловий будинок, а орган місцевого самоврядування необґрунтовано прийняв рішення про оформлення на нього права власності та видав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, не врахувавши всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не дотримавшись необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, і яке безпосередньо стосувалося його, позивача, цивільних прав та інтересів.

Так, в результаті розгляду справи за позовом матері в його інтересах до його дядька ОСОБА_8 про реальний розподіл будинку, розділено жилий будинок по АДРЕСА_2 та виділено у власність та користування йому, ОСОБА_1 , квартиру АДРЕСА_1 , а ОСОБА_8 - квартиру АДРЕСА_5 , тобто внаслідок поділу утворено дві окремі квартири, в одному житловому будинку.

Як вбачається з матеріалів інвентаризаційної справи на спірне майно, ОСОБА_8 , 26 липня 1988 року, тобто майже одразу після набрання судовим рішенням про розподіл будинку, законної сили, безпідставно здійснив інвентаризацію житлового будинку, як єдиного об`єкту нерухомості, збудованого в 1968 році.

Згідно плану та експлікації внутрішніх площ до нього, такий складався з: веранди площею 6,5 м. кв; кухні площею 13,1 м. кв.; кладової площею 5,9 м. кв.; житлової кімнати площею 16,1 м. кв.; житлової кімнати площею 16,2 м. кв.

Таким чином, частини приміщення вказаного будинку під АДРЕСА_5 та АДРЕСА_6 площею 13,1 м. кв та 5,9 м. кв відповідно, практично співпадають з площами та назвами виділеної йому рішенням суду квартири АДРЕСА_1 до якої входять: кухня 12, 9 м. кв та комора 5, 6 м. кв, що становить 1/3 частину жилого будинку.

В свою чергу, частини приміщення будинку під АДРЕСА_1 , АДРЕСА_7 , АДРЕСА_8 практично співпадають з площами та назвами виділеної ОСОБА_8 , рішенням суду квартири АДРЕСА_5 , яка складається з веранди 7, 9 м. кв, жилої кімнати 16, 4 м. кв, жилої кімнати 16, 4 м. кв., що становить 2/3 житлового будинку.

Загальна площа, зазначених приміщень також відповідає, загальній площі 57,80 кв. м, вказаній у свідоцтві про право власності на нерухоме майно від 13 квітня 2010 року, власником якого значиться ОСОБА_8 .

Тобто, з моменту виділення йому у власність нерухомого майна та подальшої його інвентаризації і до часу реєстрації права власності на нього, в цілому за ОСОБА_8 , таке не зазнало жодних змін у площі та конфігурації.

Довідкою Бедевлянської сільської ради № 662 від 08 травня 2023 року, підтверджується, що 30 жовтня 1996 року, внаслідок перейменування вулиць, адреса будівлі в АДРЕСА_3 , змінилась на адресу АДРЕСА_2 .

Таким чином, обираючи спосіб захисту, порушеного права власності, позивач вказує на очевидну незаконність, прийнятого органом місцевого самоврядування, рішення про оформлення права власності на нерухоме майно, яке не належало ОСОБА_8 та подальшу видачу свідоцтва про право власності, а також реєстрацію такого права, однак з урахуванням наведених правових висновків, вважає, що їх оскарження та ймовірне скасування судом, не призведе до реального повернення майна, власнику позивачу у справі, а тому вважає за необхідне захистити свої права у спосіб витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння відповідача.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_8 помер.

Згідно відповіді Бедевлянської сільської ради №399 від 08 травня 2023 року, наданої на адвокатський запит, за даними погосподарських книг, у будинку за адресою АДРЕСА_9 , були зареєстровані ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (погосподарські книги №2 2006-2010 року, №4 2010-2015 року).

З довідки Бедевлянської сільської ради № 398 від 08 травня 2023 року, вбачається, що на момент смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , постійно проживала з ним за адресою АДРЕСА_2 дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Положеннями ч.3 ст.1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленогостаттею 1270цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відтак, дружина померлого ОСОБА_8 , - ОСОБА_2 , в силу зазначених положень, вважається такою, що прийняла спадщину, а тому з урахуванням можливості спадкоємця реалізувати свої спадкові права ще до отримання свідоцтва про право на спадщину та державної реєстрації права власності, є носієм також і обов`язків пов`язаних з прийняттям спадщини та відповідно набувачем спірного майна, яке належало ОСОБА_8 .

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з параметрами пошуку за суб`єктом ОСОБА_1 , вбачається, що відомості про реєстрацію права власності на нерухоме майно, за вказаною особою, відсутні.

Беручи до уваги вищенаведене та те, що іншого власного житла не має, проживає у будинку родичів за адресою АДРЕСА_10 , а відповідач безпідставно володіє та користується виділеними йому у власність приміщеннями, змушений звернутися до суду за захистом права власності в судовому порядку.

Водночас, незважаючи на те, що судові рішення були прийняті у 1987 році, а право власності ОСОБА_8 оформлено у 2010 році, про що з урахуванням його проживання протягом понад 20 років, в іншій області, йому не було і не могло бути відомо, такі ним отримано: рішення суду 13 квітня 2023 року та відповідно свідоцтво про право власності 08 травня 2023 року, що підтверджується відповіддю Бедевлянської сільської ради на адвокатський запит, тому строк звернення до суду з позовом, в будь-якому випадку почався не раніше 08 травня.

Відтак вказаний позов подано вчасно, однак, якщо суд прийде до висновку про пропущення ним встановленого законом строку звернення до суду, то просив його поновити з вказаних підстав.

У зв`язку із чим просив витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у його користь ОСОБА_1 , нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , що становить 1/3 частину жилого будинку по АДРЕСА_2 ; стягнути судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2629,98 грн.; витрати на виконання оцінки у розмірі 2 000 грн. та 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі ухвали судді від 08 вересня 2023 року відкрито провадження у зазначеній справі та підготовче засідання призначено на 05 жовтня 2023 року.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 05 жовтня 2023 року витребувано від Тячівської державної нотаріальної контори відомості про те чи залишив ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , заповіт, чи реєструвалась спадкова справа після його смерті, та інформацію проколо спадкоємців, а також осіб, які звертались до нотконтори з заявами про прийняття чи відмову від прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину та підготовче судове засідання відкладено до отримання вказаних доказів.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 21 листопада 2024 року витребувано від приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Гунди А.М. відомості про те чи залишив ОСОБА_8 заповіт, чи реєструвалась спадкова справа після його смерті, та інформацію проколо спадкоємців, а також осіб, які звертались до нотконтори з заявами про прийняття чи відмову від прийняття спадщини та видачу свідоцтва про право на спадщину та підготовче судове засідання відкладено до отримання вказаних доказів.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 25 січня 2024 року витребувано докази від приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу Гунди А.М. належним чином завірену копію заповіту, який залишив ОСОБА_8 , посвідчений 31 серпня 2021 року секретарем виконавчого комітету Бедевлянської сільської ради Нетесовою С.І. за реєстровим номером 3 та копію заяви про прийняття спадщини за заповітом, поданої ОСОБА_4 та підготовче судове засідання відкладено до отримання вказаних доказів.

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 26 лютого 2024 року залучено до участі у справі співвідповідача ОСОБА_4 .

Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 01 липня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 09 вересня 2024 року, яке востаннє відкладено на 06 грудня 2024 року.

Представник відповідачки ОСОБА_2 адвокат Лозан Б.В. 16 жовтня 2023 року подав до суду відзив, у якому позов не визнав посилаючись на те, що ОСОБА_9 разом зі своїм сином - позивачем у справі жили в будинку разом з своїм покійним чоловіком тимчасово, приблизно два місяці, а подружнім життям менше року. В будинку по АДРЕСА_2 ніколи не проживали та не були зареєстровані про що свідчить інформація з погосподарських книг Бедевлянської сільської ради. В матеріалах справи відсутня інформація того, що з часу набранням законної сили рішення суду, тобто ще з 03 травня 1988року ОСОБА_9 якимось чином намагалася виконати рішення суду, тобто виконати роботи щодо переобладнання будинку на дві квартири, саме складних дверей з коридору у кухню і з кухні в житлову кімнату, а також обладнання входу в квартиру через комору або їй хтось перешкоджав це рішення суду виконати. Щодо твердження позивача про наявність цивільного спору та зазначеного рішення Тячівського районного суду від1987року, як і про наявність прав на нерухоме майно, йому в силу малолітнього віку, на день прийняття рішення (8 років) не було відомо, однак ствердив, що в2000році він виїхав на заробітки в Одеську область, де і залишився проживати аж до кінця2022року. Однак, не зазначив, що йому перешкоджало разом із своєю матір`ю виконати рішення суду. Фактично, як ОСОБА_9 протягом тридцяти шести років, так і позивач ОСОБА_1 з1997року ніколи не намагалися його виконати. З позову складається враження, що мати з сином протягом майже тридцяти шести років не спілкувалися і не проживали разом, а тому він і не знав про існування рішень суду. Хоча фактично, ОСОБА_9 також разом з позивачем приїхала до своїх родичів та на даний час проживають в АДРЕСА_10 .

Також зазначив, що заявляючи вимогу про витребування квартири, що становить 1/3 частину жилого будинку відповідно рішення суду від

25.11.1987, то для цього потрібно виконати роботи по переобладнанню будинку на дві квартири, а саме складних дверей з коридору на кухню і з кухні в житлову кімнату, а також обладнати вхід в квартиру через комору, тобто щоб майно було фактично індивідуально визначене в натурі.

Крім цього, в будинку покійного чоловіка відповідачка ОСОБА_2 почала проживати десь з приблизно з2005року, що і стверджено інформацією з погосподарської книги. Зазначив, що позивач по справі знав про існування у нього прав на цю квартиру, і ця квартира ніколи не перебувала у фактичному володінні позивача.

Ані мати позивача, ані сам позивач протягом цих років не давали про себе знати, тим паче не виконували ніякі роботи по переобладнанню будинку, не робили ремонту, позивач не навідувався та ніколи не піклувався як про покійного діда так і про відповідачку, що можуть підтвердити свідки.

Відтак, майно, яке вимагає позивач, ніколи не перебувало у нього та його матері у користуванні, володінні та розпорядженні, а доказів того, що він з настанням повноліття, тобто з 1997 року якимсь чином намагався його отримати законним шляхом у користування, володіння або розпорядження, немає.

Що стосується строку позовної давності, зазначив, що статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого права або інтересу. За приписами статті 257 цього кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018у справі № 907/50/18 зроблено висновок про застосування норми права, згідно якого за наявності правових підстав для витребування майна від добросовісного набувача відповідно до статей 387, 388 ЦК України мають застосовуватися положення ст. 267 ЦК України. Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України, зокрема відповідно до частини першої цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Аналізуючи стан поінформованості позивача, є підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права (було вісім років, виїхав на заробітки в Одеську область) і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо.

Вважає, що відповідачка у справі є добросовісним набувачем житлового будинку, так як її покійний чоловік узаконив його ще в2010році, а позивач мав можливість та зобов`язаний був отримати інформацію про порушення свого права з цього періоду, або приймати будь-які міри до виконання рішення суду ще раніше. У зв`язку із чим просив відмовити у задоволенні позову, застосувавши строк позовної давності.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Полгар М.З. у підтримання позовних вимог посилався на обставини, викладені у позовній заяві.

Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_4 адвокат Лозан Б.В. заперечував щодо задоволення позову посилаючись на обставини, викладені у відзиві на позов.

Представник третьої особи Бедевлянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, будучи належним чином повідомленим про судове засідання, що вбачається із довідки про отримання судової повістки на електронну адресу на в електронному кабінеті платформи «Електронний суд», у судове засідання не з`явився без повідомлення причин, однак його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Вислухавши пояснення представників позивача та відповідачів, пояснення свідка, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову виходячи із такого.

У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п`ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Що стосується строку позовної давності слід зазначити наступне.

Відповідно дост.253ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. ч.1 та 5ст. 261 ЦК). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Так, із копій рішення Тячівського народного суду від 25 листопада 1987 року, копії додаткового рішення Тячівського районного народного суду від 18 березня 1968 року та копії постанови Закарпатського обласного суду від 03 травня 1988 року видно, що їх копії позивач отримав 13 квітня 2024 року.

Із відповіді Бедевлянської сільської ради, наданої на адвокатський запит видно, що 08 травня 2023 року представник позивача адвокат Полгар М.З. отримав копію Свідоцтва про право приватної власності, виданого Бедевлянською сільською радою 13 квітня 2010 року № 709 та копію витягу з рішення виконкому Бедевлянської сільської ради від 16 березня 2010 року № 10/11 «Про оформлення права власності на нерухоме майно».

Враховуючи те, що судові рішення були ухвалені у 1987 році, у той час право власності померлим ОСОБА_8 оформлено у 2010 році, у свою чергу позивач із 2000 року виїхав до Одеської області, де проживав до кінця 2022 року, що відповідачка не оспорює, рішення суду позивач отримав лише 13 квітня 2023 року, а свідоцтво про право власності 08 травня 2023 року, відтак суд вважає, що позивач звернувся із позовом в межах визначеного законом строку.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Бедевля Тячівського району Закарпатської області і його батьками записані ОСОБА_6 та ОСОБА_5 (а. с. 9).

Батько позивача ОСОБА_1 ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що вбачається із свідоцтва про смерть (а.с. 10).

Із рішення Тячівського районного народного суду від 25 листопада 1987 року, у цивільній справі № 2-775/87 за позовом ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_8 про реальний розподіл будинку, залишеним без змін ухвалою Закарпатського обласного суду від 03 травня 1987 року, позов задоволено повністю; проведено розподіл житлового будинку по АДРЕСА_2 ; виділено у власність та користування неповнолітньому ОСОБА_1 , матір`ю якого є ОСОБА_9 квартиру АДРЕСА_1 , до складу якої входить кухня 12.9 м.кв. та комора 5.6 м.кв., що становить 1/3 частину жилого будинку (а. с. 11-12, 15).

Вказане судове рішення мотивоване тим, що 07 червня 1982 року, після смерті ОСОБА_6 залишився жилий будинок по АДРЕСА_3 , який був успадкований в рівних частках батьками покійного і неповнолітнім ОСОБА_1 , який є власником 1/3 частини жилого будинку. 1 березня 1983 року 2/3 частини цього будинку батьками ОСОБА_6 подаровані ОСОБА_8 ( а.с. 11-12).

Із додаткового рішення Тячівського районного народного суду від 18 березня 1988 року, ухваленого у цій справі, видно, що виділено у власність та користування відповідачу ОСОБА_8 квартиру АДРЕСА_4 , яка складається з веранди 7.9 м.кв., жилої кімнати 16.4 м. кв., жилої кімнати 16.4 м.кв., що становить 2/3 житлового будинку. Виконання робіт по переобладнанню будинку на дві квартири, а саме закладних дверей з коридору на кухню і з кухні в житлову кімнату, а також обладнання входу в квартиру через комору покладено на позивачку ОСОБА_9 (а. с. 13-14).

Відповідно доч. 4 ст. 82 ЦПК України,обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Крім цього, законодавство України (Української УРСР), чинне на момент виникнення у ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно, не передбачало обов`язкової реєстрації цього права та виникнення права з моменту такої реєстрації, томувідсутність державної реєстрації у цьому випадку не впливає на правовий статус зазначеного об`єкту нерухомості (подібна за змістом правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року по справі № 19/028-10/13, провадження № 12-158гс19).

Із рішення виконкому № 10/11 Бедевлянської сільської ради від 16 березня 2010 року видно, що розглянувши заяву про оформлення права власності на нерухоме майно житловий будинок з надвірними спорудами, яке належить ОСОБА_8 , виконком Бедевлянської сільської ради на підставі Закону України «Про місцеве самоврядування» та Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 року, вирішив оформити право власності на нерухоме майно житловий будинок з надвірним спорудами по АДРЕСА_2 за ОСОБА_8 в цілому (а.с. 22).

Із свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Бедевлянської сільської ради видно, що житловий будинок АДРЕСА_2 16 березня 2010 року в цілому зареєстровано за ОСОБА_8 (а. с. 21).

Із інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно видно, що домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстроване на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ) від 13 квітня 2010 року, виданого виконкомом Бедевлянської сільської ради, в цілій частині за ОСОБА_8 ( а.с. 17-18).

Із довідки, виданої виконавчим комітетом Бедевлянської сільської ради Тячівського району Закарпатської області 08 травня 2023 року № 662 відомо, що згідно рішення про перейменування вулиць у с. Бедевля від 30 жовтня 1996 року адреса будівлі у АДРЕСА_3 , змінилася на адресу: АДРЕСА_2 (а. с. 19).

Ураховуючи наведене, ОСОБА_8 незаконно оформив право власності вцілому на вказаний житловий будинок, а орган місцевого самоврядування необґрунтовано прийняв рішення про оформлення на нього права власності та видав свідоцтво про право власності на нерухоме майно, не врахувавши всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не дотримався необхідного балансу між несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, і яке безпосередньо стосувалося його цивільних прав та інтересів.

Із свідоцтва про смерть відомо, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с. 26).

Згідно статті 1216 ЦК України, спадкуваннямє перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені устатті 1219 ЦК України(статті1218,1231 ЦК України).

Відповідно до частини другоїстатті 1220 ЦК України, часомвідкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою.

Частиною першоюстатті 1268 ЦК України, передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до частини першоїстатті 1296 ЦК України, спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ятастатті 1268 ЦК України).

Частиною першоюстатті 1297 ЦК України, передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третястатті 1296 ЦК України).

Системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відсутність реєстрації права власності відповідно до Закону України «Про реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»не зумовлює позбавлення особи прав користування та володіння належним їй на праві власності майном.

У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном з використанням способів, визначенихглавою 29ЦК України (Постанова Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 463/6829/21-ц).

Згідно відповіді Бедевлянської сільської ради №399 від 08 травня 2023 року, за даними погосподарських книг, у будинку за адресою АДРЕСА_9 , були зареєстровані ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (погосподарські книги №2 2006-2010 року, №4 2010-2015 року) ( а.с. 27).

З довідки Бедевлянської сільської ради №398 від 08.05.2023 року, вбачається, що на момент смерті ОСОБА_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 постійно проживала з ним за адресою АДРЕСА_2 дружина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (а. с. 28).

Положеннями ч. 3 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленогостаттею 1270цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Відтак, дружина померлого ОСОБА_8 - ОСОБА_2 , в силу зазначених положень, вважається такою, що прийняла спадщину, а тому з урахуванням вищенаведених висновків Верховного Суду щодо можливості спадкоємця реалізувати свої спадкові права ще до отримання свідоцтва про право на спадщину та державної реєстрації права власності, є носієм також і обов`язків пов`язаних з прийняттям спадщини та відповідно набувачем спірного майна, яке належало померлому ОСОБА_8 .

Крім цього, із відповіді приватного нотаріуса Тячівського районного нотаріального округу від 28 листопада 2023 року відомо, що заяву після смерті ОСОБА_8 подала також ОСОБА_4 (а.с. 73).

Свідок ОСОБА_10 ствердила, що мати померлого ОСОБА_11 у 90 роках жила сама. Позивач із своєю матір`ю жив у вказаному будинку приблизно три місці. ОСОБА_1 приходив у 1996 році і погрожував своїй бабі. Позивачу було відомо про наявність рішення суду, ухваленого у 1988 році у його користь. Однак, мати позивача ОСОБА_1 ОСОБА_12 жодних дій щодо виконання рішення суду не вживала. Після того як вони виїхали проживати в іншу область, в будинок вони не навідувалися. На даний час відносини між позивачем і відповідачкою погані. Позивач хоче отримати частину цього будинку. Їй відомо, що покійний ОСОБА_8 приватизував цей будинок більше десяти років тому назад, можливо у 2010 році. Позивач із матір`ю виїхали давно і повернулися недавно у с. Бедевля, де проживають декілька місяців. Ремонтні роботи в будинку провела відповідачка.

Відповідно дост. 55 Конституції України,кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно ч. 2ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності до п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною,Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно дост. 9 Конституції Україниє частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ(майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном, визначено уст. 317 ЦК України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1ст. 321 ЦК України).

Згідно з положеннямист. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Під час розгляду спору суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У частині другійстатті 16 ЦК Українипередбачено способи захисту цивільних прав, які можуть застосовуватися до всіх чи більшості суб`єктивних прав.

Особа, законне право або інтерес якої порушено, може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту. Якщо спеціальні норми права визначають конкретні заходи з урахуванням специфіки порушеного права та характеру правопорушення, особа вправі скористатися такими способами захисту.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми права у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 р. у справі № 338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11.09.2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30.01.2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та інших звернуто увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є правомірним та ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Положеннями статей328,329 ЦК Українивстановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі статтями 317 і 319 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Велика Палата Верховного Суду, неодноразово звертала увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14, захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Згідно сформованої Великою Палатою Верховного Суду практики, у тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Таким чином, власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна з чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування, без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не тягне правових наслідків, на які воно спрямоване (п. п. 10.7-10.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 року по справі № 19/028-10/13, провадження № 12-158гс19).

Також, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що власник з дотриманням вимог статті388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача, постанова від 21 серпня 2019 року № 911/3681/17.

Відповідно до правового висновку у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, висловленогоВеликою Палатою Верховного Суду, власник з дотриманням вимог статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17 грудня 2014 року у справі № 6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (п.86).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Ураховуючи наведене, а також те, що рішення про оформлення права власності на нерухоме майно, яке не належало ОСОБА_8 та видача свідоцтва про право власності, прийняті та вчинені органом місцевого самоврядування є очевидно незаконними, відтак вимоги позивача про витребування із чужого незаконного володіння відповідачів 1/3 частини квартири є ефективним і достатнім способом захисту порушеного права, який забезпечує повністю відновлення порушеного права власника, у якого вибуло майно з володіння поза його волею, а отже, відповідає завданням цивільного судочинства - ефективному захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи.

Питання судових витрат суд вирішує за правилами ст. 141 ЦПК України, при цьому враховує, що до судових витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи, він відносить оплату судового збору у розмірі 2 629, 99 грн., що підтверджується квитанцією (а.с. 1) та оплату вартості залучення експерта у розмірі 2000,00 грн., що підтверджується висновком та квитанцією, які слід стягнути із відповідачки (а.с. 30, 133).

Крім того, позивачем понесені витрати, пов`язані з наданням правничої допомоги у розмірі 8000, 00 грн., на підтвердження яких до позовної заяви додано договір про надання правової допомоги від 19.04.2023 року, квитанцію та платіжну інструкцію, про перерахування коштів у розмірі 8000,00 грн., згідно договору про надання правничої допомоги (а. с. 33-34, 35, 36, 131-132).

Отже, з відповідачки у користь позивача також підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 8000, 00 грн.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.

Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 та ОСОБА_4 у користь ОСОБА_1 , нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з кухні та комори, що становить 1/3 частину жилого будинку по АДРЕСА_2 .

Стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в рівних частках судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 2629,98 грн., вартістю виконання оцінки у розмірі 2 000 грн. та 8000 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , який проживає по АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .

Представник позивача: Полгар Мирослав Золтанович, АДРЕСА_11 .

Відповідачка: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , місце проживання якої зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 .

Відповідачка: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , мешкан мешканка АДРЕСА_12 .

Представник відповідачів: ОСОБА_13 , АДРЕСА_13 .

Третя особа: Бедевлянська сільська рада Тячівського району Закарпатської області, місцезнаходження: Закарпатська область, Тячівський район, с. Бедевля, вул. Волошина, 18, код ЄДРПОУ 26465957.

Повне рішення буде складено 16 грудня 2024 року.

Суддя Л.Р.Сас