Постанова

від 16.12.2024 по справі 460/5787/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/5787/24 пров. № А/857/21111/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЗаверухи О.Б.,

суддівГінди О.М., Ніколіна В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства економіки України на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП-Стандартметрологія ООВ» до Міністерства економіки України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинення певних дій,

суддя (судді) в суді першої інстанції Щербаков В.В.,

час ухвалення рішення не зазначено,

місце ухвалення рішення м. Рівне,

дата складання повного тексту рішення 15 липня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

30 травня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДП-Стандартметрологія ООВ» (далі ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ») звернулось в суд з адміністративним позовом до Міністерства економіки України, в якому просило: визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в уповноваженні на проведення повірки засобів вимірювальної техніки за № 3421-11/32343-07 від 02.05.2024; зобов`язати видати свідоцтво про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що листом від 02.05.2024 № 3421-11/32343-07 Міністерство економіки України повідомило йому про відмову у видачі свідоцтва про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, у зв`язку із невідповідністю встановленим критеріям щодо кваліфікації персоналу (абзаци другий, третій підпункту 2, підпункт 3, абзаци п`ятий, шостий підпункту 4 та підпункт 6 пункту 2 Вимог), наявності матеріально-технічної бази (підпункти 3, 4 та 8 пункту 3 Вимог стосовно ЗВТ категорій 29 та 60), наявності фонду нормативних документів та технічної документації, необхідних для проведення повірки законодавчо регульованих ЗВТ, що перебувають в експлуатації (підпункти 1 та 2 пункту 4 Вимог щодо ЗВТ категорії 33), наявності впровадженої системи якості (підпункти 1, 7 та 8 пункту 5 Вимог), забезпечення правильності оформлення та зберігання результатів повірки законодавчо регульованих ЗВТ, що перебувають в експлуатації (підпункт 1 пункту 6 Вимог) відповідно до заявленої сфери уповноваження. Вказує, що оспорюване рішення прийняте з порушенням принципів адміністративної процедури, встановлених ст. 4 Закону України № 2073-IX «Про адміністративну процедуру», зокрема, принципу безсторонності (неупередженості) адміністративного органу, добросовісності і розсудливості, відкритості та презумпції правомірності дій та вимог особи; гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні. Вказує, що йому не було надано можливості скористатися правом надати пояснення та/або заперечення до моменту прийняття суб`єктом владних повноважень негативного рішення за результатами проведеної перевірки на місці, оскільки йому не було вручено акту перевірки від 17.04.2024. Також зазначає, що оскаржуване рішення складене з порушенням вимог щодо його змісту, встановлених ст. 71 Закону України «Про адміністративну процедуру», що з урахуванням ч. 3 ст. 85 Закону України «Про адміністративну процедуру» є визначеною законом підставою для його скасування. Зауважує, що оскаржуване рішення є протиправним, та спростовує його висновки по суті виявлених порушень. Вказує, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення не містить визначеної законом інформації, що дає підстави стверджувати про відсутність мотивувальної частини. Вважає, що ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача вчинити дії видати свідоцтво про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Міністерства економіки України про відмову в уповноваженні на проведення повірки ЗВТ від 02.05.2024 № 3421-11/32343-07. Зобов`язано Міністерство економіки України видати Товариству з обмеженою відповідальністю «ДП-Стандартметрологія ООВ» свідоцтво про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології згідно поданої заяви про уповноваження від 09.01.2024 № 4.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не надавав позивачу жодної інформації про його права та обов`язки у адміністративній процедурі, а також щодо інших питань адміністративного провадження, більше того, у відзиві на позовну заяву відповідач визнав наявність у нього такого обов`язку, проте пояснив його невиконання тим, що законом не унормовано порядок такого інформування (не визначені спосіб, форма, часові рамки). Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що відповідачем було порушено адміністративну процедуру в частині забезпечення реалізації права особи на доступ до інформації, що пов`язана з прийняттям та виконанням адміністративного акта стосовно неї. Суд першої інстанції також прийшов до висновку про те, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення не відповідає вимогам ч. 2 ст. 72 Закону України «Про адміністративну процедуру», оскільки не містить змісту документів та всіх відомостей, які були враховані під час розгляду справи, не має належних посилань на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу, а також не надано детальну правову оцінку всіх обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин. Неналежне викладення змісту мотивувальної частини адміністративного акту трактується як відсутність мотивувальної частини, яка б відповідала вимогам ч.2 ст.72 Закону України № 2073-IX «Про адміністративну процедуру». Таким чином, суд першої інстанції вказав, що відповідач діяв не дотримуючись принципів адміністративної процедури, зокрема верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності; обґрунтованості та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення. Оцінюючи правомірність прийняття оскаржуваного рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про помилковість висновків відповідача про невідповідність позивача встановленим критеріям щодо кваліфікації персоналу, наявності матеріально-технічної бази, наявності фонду нормативних документів та технічної документації, необхідних для проведення повірки законодавчо регульованих ЗВТ, що перебувають в експлуатації, наявності впровадженої системи якості, забезпечення правильності оформлення та зберігання результатів повірки законодавчо регульованих ЗВТ, що перебувають в експлуатації відповідно до заявленої сфери уповноваження. Зважаючи на вказане, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що оскаржуване рішення про відмову в уповноваженні на проведення повірки ЗВТ за №3421-11/32343-07 від 02.05.2024 є протиправним та підлягає скасуванню. З метою повного та належного захисту порушеного права позивача суд першої інстанції вважав за необхідне зобов`язати відповідача видати свідоцтво про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології згідно поданої позивачем заяви про уповноваження від 09.01.2024 № 4.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Міністерство економіки України подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що спірні відносини виникли у ході отримання позивачем свідоцтва у сфері здійснення метрологічної діяльності, а єдиним законом, який унормовує правила метрології та метрологічної діяльності є Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність», норми якого є спеціальними порівняно із Законом України «Про адміністративну процедуру», тобто такими, що регулюють більш вужчу сферу правовідносин сферу метрології. Звертає увагу на те, що на даний час Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» не приведений у відповідність до положень Закону України «Про адміністративну процедуру». Вказує, що врученню позивачу підлягає саме оскаржуване рішення, а не акт перевірки за місцем провадження діяльності як проміжний документ, який лише фіксує виявлені порушення (невідповідності поданих позивачем документів встановленим критеріям). Вважає, що у Мінекономіки відсутній обов`язок зазначати у кожній із частин оскаржуваної відмови визначену Законом України «Про адміністративну процедуру» інформацію. Зауважує, що навчання працівника позивача для роботи із засобами вимірювальної техніки проведено не у повному обсязі, що виключає видання свідоцтва відповідно до заявленої позивачем сфери уповноваження. Вказує, що у Мінекономіки наявне обґрунтоване припущення, що позивач уклав договір від 09.01.2024 № 09/01/2024-4 вже після отримання листа про відмову в уповноваженні від 02.05.2024 № 3421-11/32343-07, оскільки директором позивача та ТОВ «Рівнестандарт» є одна і та ж людина - ОСОБА_1 .

Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Вказує, що буквальне тлумачення пункту 3 розділу ІХ Закону України «Про адміністративну процедуру» дає підстави стверджувати про те, що якщо до інших законів не буде внесено змін, то їх норми застосовуються лише в частині норм, які не суперечать принципам Закону України «Про адміністративну процедуру». Вважає, що відповідач був зобов`язаний дотримуватися принципів та вимог Закону України «Про адміністративну процедуру» під час всієї процедури: від моменту отримання заяви і документів щодо його уповноваження аж до прийняття рішення.

Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, листом № 4 від 09.01.2024 ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ» звернулось до Міністерства економіки України із заявою про видачу свідоцтва про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, до якої додало наступні документи: паспорт Повірочної лабораторії ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ», проект сфери уповноваження Повірочної лабораторії ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ» на проведення повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, копію договору користування приміщенням, а саме договору оренди від 04.01.2024, який був посвідчений приватним нотаріусам Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Л.П., та акту приймання-передачі до нього від 04.01.2024, платіжну інструкцію № 1 від 09.01.2024, якою сплачено 21 801,60 грн. з призначенням платежу «101 адміністративна послуга з видачі свідоцтва про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техн. За січень 2024» (а.с.21-36).

Міністерство економіки України наказом № 7585 від 26.03.2024 «Про проведення перевірки ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ», яке уповноважується на проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, на відповідність встановленим критеріям» утворило комісію для перевірки позивача та встановлено строк її проведення з 11.04.2024 по 12.04.2024, про що повідомлено позивача листом № 3421-11/22259-07 від 26.03.2024.

17.04.2024 комісією за результатами перевірки складено акт № 7 «Про результати перевірки ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ», яке уповноважується на проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, на відповідність встановленим критеріям», в якому зроблено висновок за результатами перевірки про те, що ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ», яке уповноважується на проведення повірки законодавчо регульованих ЗВТ, що перебувають в експлуатації, не відповідає встановленим частиною четвертою ст. 18 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» критеріям, стосовно повірки категорій законодавчо регульованих ЗВТ згідно із заявленою сферою уповноваження, а також вказано, що в документах, поданих ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ» із заявою про уповноваження виявлено недостовірні відомості (крім технічних помилок). Акт підписано всіма членами комісії (а.с.42-52).

Листом від 02.05.2024 № 3421-11/32343-07 Міністерство економіки України в межах встановленого ч. 5 ст. 18 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» строку повідомлено позивачу про відмову у видачі свідоцтва про уповноваження згідно із заявленою сферою уповноваження. Зокрема, вказано, що за результатами аналізу поданих ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ» документів та на підставі акта від 17.04.2024 № 7 про результати перевірки ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ», яке уповноважується на проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, на відповідність встановленим критеріям, з`ясовано, що ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ» не відповідає встановленим критеріям щодо кваліфікації персоналу (абзаци другий, третій підпункту 2, підпункт 3, абзаци п`ятий, шостий підпункту 4 та підпункт 6 пункту 2 Вимог), наявності матеріально-технічної бази (підпункти 3, 4 та 8 пункту 3 Вимог стосовно ЗВТ категорій 29 та 60), наявності фонду нормативних документів та технічної документації, необхідних для проведення повірки законодавчо регульованих ЗВТ, що перебувають в експлуатації (підпункти 1 та 2 пункту 4 Вимог щодо ЗВТ категорії 33), наявності впровадженої системи якості (підпункти 1, 7 та 8 пункту 5 Вимог), забезпечення правильності оформлення та зберігання результатів повірки законодавчо регульованих ЗВТ, що перебувають в експлуатації (підпункт 1 пункту 6 Вимог) відповідно до заявленої сфери уповноваження (а.с.10-20).

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно із статтею 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» законодавчо регульовані засоби вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, підлягають періодичній повірці та повірці після ремонту.

Пунктом 18 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» визначено, що повірка засобів вимірювальної техніки це сукупність операцій, що включають перевірку та маркування та/або видачу документа про повірку засобу вимірювальної техніки, які встановлюють і підтверджують, що зазначений засіб відповідає встановленим вимогам.

Відповідно до частини 5 ст. 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» повірка законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, проводиться: науковими метрологічними центрами, які мають міжнародно визнані калібрувальні та вимірювальні можливості за відповідними видами та підвидами вимірювань, та/або із застосуванням національних еталонів; науковими метрологічними центрами, метрологічними центрами та повірочними лабораторіями, уповноваженими на проведення повірки відповідних засобів.

Статтею 18 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» встановлено, що органом з уповноваження на проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації (далі - орган з уповноваження), є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері метрології та метрологічної діяльності.

Процедуру призначення, відмови у призначенні, анулювання призначення, розширення та обмеження сфери призначення органу із сертифікації для індивідуального затвердження колісних транспортних засобів, нових та таких, що були у користуванні (далі - колісні транспортні засоби), партій частин та обладнання регламентовано Порядком призначення, відмови у призначенні та анулювання призначення органу із сертифікації для індивідуального затвердження колісних транспортних засобів, партій частин та обладнання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.07.2016 № 419 (далі Порядок № 419).

Пунктом першим Положення про Міністерство економіки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 459, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17.02.2021 № 124 (далі - Положення №459), визначено, що Мінекономіки є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Мінекономіки є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, державну цінову політику, державну політику у сфері технічного регулювання, стандартизації, метрології та метрологічної діяльності, управління об`єктами державної власності, реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, зокрема електронних, та здійснення контролю за її реалізацією, інтелектуальної власності, публічних закупівель, а також державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів та ін.

Абзацом шостим підпункту 1 пункту 3 Положення № 459 встановлено, що основним завданням Мінекономіки, серед іншого є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері технічного регулювання, стандартизації, метрології та метрологічної діяльності.

Підпунктом 183 пункту 4 Положення № 459 визначено, що Мінекономіки відповідно до покладених на нього завдань здійснює уповноваження на проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації.

Частиною 2 ст. 18 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» визначено, що для проведення зазначеної в частині першій цієї статті повірки наукові метрологічні центри, метрологічні центри та повірочні лабораторії зобов`язані одержати свідоцтво про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології (далі - свідоцтво про уповноваження), яке видається органом з уповноваження.

Проаналізувавши наведені норми, колегія суддів зауважує, що для можливості здійснення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, суб`єкти, визначені у ч. 5 ст. 17 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» повинні одержати свідоцтво про уповноваження, яке видається Мінекономіки.

Процедура видачі або відмови у видачі свідоцтва про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, його анулювання визначена Порядком видачі або відмови у видачі свідоцтва про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, його анулювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2016 № 117, в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 № 83 (далі Порядок № 117).

Пунктом 3 Порядку № 117 визначено, що з метою одержання свідоцтва про уповноваження керівник наукового метрологічного центру, метрологічного центру та повірочної лабораторії (далі - заявник) особисто або через уповноважену ним особу подає у паперовій формі або надсилає поштою, або в електронній формі через Єдиний державний веб-портал електронних послуг з накладенням кваліфікованого електронного підпису керівника заявника з урахуванням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг до Мінекономіки заяву про уповноваження. До заяви додаються документи (у паперовій формі або в електронній формі з накладенням кваліфікованого електронного підпису керівника заявника з урахуванням вимог законодавства у сфері електронних довірчих послуг), передбачені частиною третьою статті 18 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність».

Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» встановлено, що до заяви про уповноваження додаються: паспорт повірочної лабораторії заявника або його відокремленого підрозділу, який буде виконувати роботи з повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, затверджений керівником заявника; проект сфери уповноваження заявника на проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, який повинен містити відомості про категорії законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та їх метрологічні характеристики, підписаний керівником заявника. У разі якщо заявник входить до складу підприємства чи організації як відокремлений підрозділ, проект сфери уповноваження підписується керівником цього підприємства чи організації; копія договору користування приміщенням (найму приміщення), укладеного не менше ніж на п`ять років, засвідчена заявником (у разі якщо заявник не має власного приміщення, необхідного для виконання повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки відповідно до заявленої сфери уповноваження); платіжний документ (платіжне доручення, квитанція) про сплату плати за видачу свідоцтва про уповноваження з відміткою банку, відділення поштового зв`язку або коду проведеної операції.

Зазначений перелік документів, що додаються до заяви про уповноваження, є вичерпним.

Як слідує з матеріалів справи, листом № 4 від 09.01.2024 позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу свідоцтва про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, до якої додав наступні документи: паспорт Повірочної лабораторії ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ», проект сфери уповноваження Повірочної лабораторії ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ» на проведення повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, копію договору користування приміщенням, а саме договору оренди від 04.01.2024 року, який був посвідчений приватним нотаріусам Рівненського міського нотаріального округу Піддубною Л.П., та акту приймання-передачі до нього від 04.01.2024, платіжну інструкцію № 1 від 09.01.2024, якою сплачено 21 801,60 грн. з призначенням платежу «101 адміністративна послуга з видачі свідоцтва про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техн. за січень 2024» (а.с.21-36).

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що зміст заяви позивача та перелік, долучених до неї документів відповідає вимогам ч. 3 ст. 18 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» та п. 3 Порядку № 117. Вказане не заперечується також відповідачем.

Частиною 5 ст. 18 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» встановлено, що орган з уповноваження протягом 80 робочих днів після надходження заяви про уповноваження: проводить експертизу поданих заявником документів та перевіряє повноту відомостей; проводить перевірку заявника за його місцезнаходженням на відповідність встановленим критеріям; видає заявнику свідоцтво про уповноваження; у разі відмови у видачі свідоцтва про уповноваження надсилає заявнику письмове повідомлення про відмову у видачі свідоцтва про уповноваження із зазначенням підстав для такої відмови.

Згідно з частиною 6 ст. 18 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» підставами для відмови у видачі свідоцтва про уповноваження є: подання заявником неповного пакета документів, необхідних для уповноваження; виявлення в документах, поданих заявником, недостовірних відомостей (крім технічних помилок); встановлення за результатами перевірки заявника на відповідність встановленим критеріям факту виконання ним без уповноваження робіт з повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, які згідно з цим Законом виконуються за умови уповноваження (крім робіт, за виконання яких без уповноваження заявнику раніше було відмовлено у видачі свідоцтва про уповноваження з підстави, передбаченої цим абзацом, або раніше видане йому свідоцтво про уповноваження було анульоване з підстави, передбаченої абзацом восьмим частини десятої цієї статті); відмова заявника у допуску посадових осіб органу з уповноваження та/або залучених фахівців наукових метрологічних центрів до проведення його перевірки на відповідність встановленим критеріям з підстав, не передбачених законом, про що посадові особи, які проводять відповідну перевірку, складають акт; невідповідність заявника встановленим критеріям.

Із матеріалів справи слідує, що Мінекономіки наказом № 7585 від 26.03.2024 «Про проведення перевірки ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ», яке уповноважується на проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, на відповідність встановленим критеріям» утворило комісію для перевірки позивача та встановлено строк її проведення з 11.04.2024 по 12.04.2024, про що повідомлено позивача листом № 3421-11/22259-07 від 26.03.2024.

17.04.2024 комісією за результатами перевірки складено акт №7 «Про результати перевірки ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ», яке уповноважується на проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, на відповідність встановленим критеріям», в якому зроблено висновок за результатами перевірки про те, що ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ», яке уповноважується на проведення повірки законодавчо регульованих ЗВТ, що перебувають в експлуатації, не відповідає встановленим частиною четвертою ст.18 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» критеріям, стосовно повірки категорій законодавчо регульованих ЗВТ згідно із заявленою сферою уповноваження, а також вказано, що в документах, поданих ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ» із заявою про уповноваження виявлено недостовірні відомості (крім технічних помилок). Акт підписано всіма членами комісії (а.с.42-52).

Листом від 02.05.2024 № 3421-11/32343-07 Мінекономіки в межах встановленого ч.5 ст. 18 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» строку було повідомлено позивачу про відмову у видачі свідоцтва про уповноваження згідно із заявленою сферою уповноваження, а зокрема вказано, що за результатами аналізу поданих ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ» документів та на підставі акта від 17.04.2024 № 7 про результати перевірки ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ», яке уповноважується на проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, на відповідність встановленим критеріям, з`ясовано, що ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ» не відповідає встановленим критеріям щодо кваліфікації персоналу (абзаци другий, третій підпункту 2, підпункт 3, абзаци п`ятий, шостий підпункту 4 та підпункт 6 пункту 2 Вимог), наявності матеріально-технічної бази (підпункти 3, 4 та 8 пункту 3 Вимог стосовно ЗВТ категорій 29 та 60), наявності фонду нормативних документів та технічної документації, необхідних для проведення повірки законодавчо регульованих ЗВТ, що перебувають в експлуатації (підпункти 1 та 2 пункту 4 Вимог щодо ЗВТ категорії 33), наявності впровадженої системи якості (підпункти 1, 7 та 8 пункту 5 Вимог), забезпечення правильності оформлення та зберігання результатів повірки законодавчо регульованих ЗВТ, що перебувають в експлуатації (підпункт 1 пункту 6 Вимог) відповідно до заявленої сфери уповноваження (а.с.10-20).

Стосовно доводів апеляційної скарги про те, що на спірні відносини поширюється виключно Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» та не поширюється Закон України «Про адміністративну процедуру», колегія суддів зазначає наступне.

На дату звернення позивача до відповідача із заявою про видачу свідоцтва про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, та на час прийняття відповідачем спірного рішення, відносини органів виконавчої влади, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ регулювались Законом України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 № 2073-IX (далі Закон № 2073-IX).

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону № 2073-IX дія цього Закону не поширюється на відносини, що виникають під час:

1) розгляду звернень осіб, що містять пропозиції, рекомендації щодо формування державної політики, вирішення питань місцевого значення, а також щодо врегулювання суспільних відносин;

2) конституційного провадження, кримінального провадження, судового провадження, виконавчого провадження (крім виконання адміністративних актів), оперативно-розшукової діяльності, розвідувальної діяльності, контррозвідувальної діяльності, вчинення нотаріальних дій, виконання покарань, застосування законодавства про національну безпеку і оборону, громадянство, надання притулку в Україні, захист економічної конкуренції;

3) державної служби, дипломатичної та військової служби, служби в органах місцевого самоврядування, служби в поліції, а також іншої публічної служби;

4) реалізації конституційного права громадян брати участь у всеукраїнському та місцевих референдумах, обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

5) оскарження процедур публічних закупівель;

6) нагородження державними нагородами та відзнаками;

7) здійснення помилування;

8) здійснення оцінки впливу на довкілля.

Відповідно до п.п. 1-3 ч. 1 ст. 2 Закону України № 2073-IX:

- адміністративний орган орган виконавчої влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування, їх посадова особа, інший суб`єкт, який відповідно до закону уповноважений здійснювати функції публічної адміністрації;

- адміністративна справа (далі - справа) справа, що стосується публічно-правових відносин щодо забезпечення реалізації права, свободи чи законного інтересу особи та/або виконання нею визначених законом обов`язків, захисту її права, свободи чи законного інтересу, розгляд якої здійснюється адміністративним органом;

- адміністративний акт рішення або юридично значуща дія індивідуального характеру, прийняте (вчинена) адміністративним органом для вирішення конкретної справи та спрямоване (спрямована) на набуття, зміну, припинення чи реалізацію прав та/або обов`язків окремої особи (осіб).

Проаналізувавши вищевказані норми, колегія суддів зазначає, що дія Закону України «Про адміністративну процедуру» поширюється також на вирішення Міністерством економіки України питання щодо уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології, відповідач підпадає під визначення «адміністративний орган», процедура розгляду відповідачем заяви позивача - під визначення «адміністративна справа», а оскаржуване у цій справі рішення відповідача - під визначення «адміністративний акт».

Щодо доводів скаржника про те, що на даний час Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» не приведений у відповідність до положень Закону України «Про адміністративну процедуру», колегія суддів зазначає наступне.

17.02.2022 Верховною Радою було прийнято Закон України «Про адміністративну процедуру» № 2073-IX, пункт 1 розділу ІХ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлює, що цей Закон набирає чинності через 18 місяців з дня його опублікування, крім пункту 8 цього розділу, який набирає чинності з дня, наступного за днем опублікування цього Закону.

Пунктом 8 розділу ІХ «Прикінцеві та перехідні положення» встановлено, що «Кабінету Міністрів України: 1) протягом 12 місяців з дня опублікування цього Закону подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів України у відповідність із цим Законом; 2) протягом 18 місяців з дня опублікування цього Закону вжити заходів щодо прийняття та/або оновлення нормативних актів органів виконавчої влади, що випливає з цього Закону, забезпечивши набрання ними чинності одночасно з набранням чинності цим Законом».

Таким чином, пункт 8 розділу ІХ «Прикінцеві та перехідні положення» набрав чинності 16.06.2022, а весь Закон України «Про адміністративну процедуру» набрав чинності 15.12.2023.

Згідно з пунктом 3 розділу ІХ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про адміністративну процедуру» до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить принципам цього Закону.

Проаналізувавши пункт 3 розділу ІХ Закону України «Про адміністративну процедуру», колегія суддів вказує, що буквальне тлумачення цього пункту дає підстави стверджувати, що якщо до інших законів не буде внесено змін, то їх норми застосовуються лише в частині норм, які не суперечать принципам Закону України «Про адміністративну процедуру».

Таким чином, законодавець врегулював можливі суперечності законодавства у застосуванні Закону України «Про адміністративну процедуру», надавши перевагу саме Закону України «Про адміністративну процедуру», а не будь-яким іншим законодавчим актам.

Враховуючи наведене, доводи скаржника про те, що у спірних правовідносинах слід застосовувати виключно Закон України «Про метрологію та метрологічну діяльність» є необгрунтованими.

Щодо доводів скаржника про те, що акт перевірки № 7 від 17.04.2024 не є рішенням по суті розгляду поданих позивачем документів, суд апеляційної інстанції вказує наступне.

Статтею 47 Закону України № 2073-IX встановлено, що під час підготовки справи до розгляду та вирішення, крім невідкладного розгляду та вирішення справи (стаття 60 цього Закону), адміністративний орган встановлює наявність та достатність матеріалів у справі, а також за необхідності: 1) витребовує додатково документи та відомості, що перебувають у володінні органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи чи організації, що належить до сфери його управління; 2) залучає до участі в адміністративному провадженні адресата, повідомляє йому правові підстави початку адміністративного провадження та можливі наслідки прийняття адміністративного акта; 3) повідомляє заінтересованим особам про початок адміністративного провадження та про їхні права на участь в адміністративному провадженні; 4) повідомляє учасникам адміністративного провадження порядок ознайомлення з матеріалами справи, їхні права і обов`язки; 5) надає учасникам адміністративного провадження можливість подати документи, клопотання, пояснення та зауваження, довести обставини, що мають значення для вирішення справи; 6) вирішує питання про необхідність залучення до участі в адміністративному провадженні осіб, які сприяють розгляду справи, призначення експертизи, проведення огляду на місці або огляду речей, проведення слухання у справі; 7) виконує інші передбачені законом обов`язки в рамках адміністративного провадження.

Згідно зі ст. 52 Закону України № 2073-IX адміністративний орган досліджує обставини, що мають значення для вирішення справи, виходячи з принципів законності та офіційності.

Відповідно до ст. 53 Закону № 2073-IX доказами в адміністративному провадженні є будь-які фактичні дані, на підставі яких адміністративний орган у визначеному законодавством порядку встановлює наявність чи відсутність обставини, що має значення для вирішення справи, при цьому засобами доказування в адміністративному провадженні можуть бути: 1) пояснення учасників адміністративного провадження; 2) документи; 3) дані відповідних національних електронних інформаційних ресурсів; 4) результати обробки (перевірки) даних в автоматичному режимі; 5) речі; 6) пояснення свідків; 7) висновки або пояснення експертів, консультації або роз`яснення спеціалістів.

Як слідує з матеріалів справи, в інтересах позивача на адресу відповідача було подано адвокатський запит № 37/24 від 14.05.2024 з проханням надати копію акту (з усіма додатками) та всіх інших документів, які були складені (оформлені) під час та за результатами проведення перевірки позивача, письмову інформацію про дату вручення або надіслання на адресу позивача акту, складеного за результатами перевірки, а також копії всіх документів, які були використані або отримані під час проведення перевірки ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ», яка проводилась на підставі наказу Мінекономіки від 26.03.2024 № 7585 (в тому числі запити та листи як на адресу ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ», так і на адреси сторонніх організацій та їх відповіді) (а.с.37).

Листом за № 3421-08/36596-07 від 17.05.2024 Мінекономіки повідомило про те, що абзацами четвертим та п`ятим частини п`ятої статті 18 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» передбачено видання заявнику свідоцтва про уповноваження на проведення повірки або надсилання письмового повідомлення про відмову у видачі свідоцтва про уповноваження, а також з цим листом надіслано рахунок № 49/24 від 15.05.2024 на відшкодування витрат на копіювання документів у відповідь на адвокатський запит (а.с.38-40).

Листом за № 3421-08/37228-07 від 21.05.2024 Мінекономіки у відповідь на розгляд адвокатського запиту щодо надання документів надало документи на 19 аркушах, зокрема, акт від 17.04.2024 № 7 «Про результати перевірки ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ», яке уповноважується на проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, на відповідність встановленим критеріям», фотозображення процесу перевірки та перелік питань № 3 для проведення тестування персоналу, відповідального за виконання робіт з повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки (а.с.41-59).

Відповідачем не заперечується, що саме такі документи були надіслані ним у відповідь на адвокатський запит, яким запитувались копії всіх документів, які були використані або отримані під час проведення перевірки. В той же час разом з відзивом на позовну заяву відповідач надав суду копії інших документів, які начебто були використані комісією під час перевірки, а саме акту від 06.12.2023 № 22 «Про результати перевірки ТОВ «Рівнестандарт», яке уповноважується на проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, на відповідність встановленим критеріям», паспорту відокремленого підрозділу «Повірочна лабораторія Товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнестандарт», листа за № 3421-09/28521-08 від 18.04.2024 на адресу Державного підприємства «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» щодо надання інформації та листа ДП «Укрметртестстандарт» за № 15-08/73 від 19.04.2024.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що ст. 4 Закону України №2073-IX встановлено наступні принципи адміністративної процедури: 1) верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) рівність перед законом; 3) обґрунтованість; 4) безсторонність (неупередженість) адміністративного органу; 5) добросовісність і розсудливість; 6) пропорційність; 7) відкритість; 8) своєчасність і розумний строк; 9) ефективність; 10) презумпція правомірності дій та вимог особи; 11) офіційність; 12) гарантування права особи на участь в адміністративному провадженні; 13) гарантування ефективних засобів правового захисту.

Статтею 12 Закону України № 2073-IX визначено, що адміністративний орган зобов`язаний у порядку, встановленому законом, забезпечувати реалізацію права особи на доступ до інформації, що пов`язана з прийняттям та виконанням адміністративного акта стосовно неї. Учасник адміністративного провадження має право знати про початок адміністративного провадження та про своє право на участь у такому провадженні, а також право на ознайомлення з матеріалами відповідної справи.

Крім того, частинами 1, 2 ст. 17 Закону України № 2073-IX визначено, що особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи. Адміністративний орган зобов`язаний здійснювати інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов`язків.

Таким чином, інформування відповідачем про результати перевірки, тобто ознайомлення із змістом акту перевірки є необхідним з огляду на те, що відповідно до ст.17 Закону України «Про адміністративну процедуру» особі гарантується право на участь в адміністративному провадженні, що полягає в тому, що така особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач не надавав позивачу жодної інформації про його права та обов`язки у адміністративній процедурі, а також щодо інших питань адміністративного провадження, більше того, відповідач у відзиві на позовну заяву визнав наявність у нього такого обов`язку, проте пояснив його невиконання тим, що законом не унормовано порядок такого інформування (не визначені спосіб, форма, часові рамки).

Стосовно вказаного колегія суддів зауважує, що відповідно до п. 174 Положення № 459 до повноважень відповідача віднесено забезпечення нормативно-правового регулювання у сфері метрології та метрологічної діяльності, а згідно з п. 183 Положення № 459 відповідач здійснює уповноваження на проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації.

Таким чином, з урахуванням встановленого Законом України «Про адміністративну процедуру» обов`язку щодо інформування та консультування учасників адміністративного провадження з питань, що стосуються адміністративного провадження, а також щодо змісту їхніх прав та обов`язків, саме відповідач як суб`єкт владних повноважень був зобов`язаний вжити заходів для виконання такого обов`язку.

При цьому, відповідно до ст. 47 Закону України № 2073-IX повідомлення учасникам адміністративного провадження порядку ознайомлення з матеріалами справи, їхні права і обов`язки віднесено до обов`язків саме адміністративного органу, тому незапровадження адміністративним органом необхідних процедур та механізмів реалізації визначеного законодавством обов`язку не може нівелювати гарантовані учаснику адміністративного провадження права.

Доводи відповідача про те, що Міністерство економіки України не вбачало необхідності щось роз`яснювати чи консультувати позивача, оскільки він тривалий час працює у сфері метрології і повинен бути обізнаним з нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин були обгрунтовано відхилені судом першої інстанції з огляду на те, що законодавство не ставить вимогу щодо виконання адміністративним органом обов`язків, визначених Законом України № 2073-IX, в залежність від того, яка особа звернулась до адміністративного органу і чи обізнана вона самостійно з нормативно-правовим регулюванням, а також від того чи вбачає необхідність у виконанні такого обов`язку сам адміністративний орган.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що у спірних правовідносинах відповідачем було порушено адміністративну процедуру в частині забезпечення реалізації права позивача на доступ до інформації, що пов`язана з прийняттям та виконанням адміністративного акта стосовно неї.

Оцінюючи правомірність прийняття оскаржуваного адміністративного акту, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.

Відповідно до ст. 69 Закону України № 2073-IX за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт, вимоги до форми і змісту якого встановлені ст. 71 Закону України № 2073-IX.

Статтею 71 Закону України № 2073-IX визначено, що письмовий адміністративний акт або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, складається із вступної, мотивувальної, резолютивної та заключної частин. У вступній частині зазначаються найменування адміністративного органу, дата прийняття адміністративного акта та його реєстраційний номер, відомості в обсязі, достатньому для встановлення особи адресата адміністративного акта, та його контактні дані. Мотивувальна частина адміністративного акта складається згідно з вимогами цього Закону. У резолютивній частині адміністративного акта зазначається суть прийнятого за результатами розгляду справи рішення. Крім того, можливе викладення додаткових положень, визначених цією статтею. У заключній частині зазначаються строк набрання адміністративним актом чинності та спосіб визначення такого строку. В адміністративному акті, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи або покладає на неї певний обов`язок, зазначаються строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб`єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов). У разі якщо подання скарги чи пред`явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта, у заключній частині повинна міститися вказівка на такий винятковий правовий наслідок з посиланням на правові підстави для такого винятку.

Крім того, статтею 72 Закону України № 2073-IX встановлено вимоги до мотивування (обґрунтування) адміністративного акта. Зокрема, ч. 2 ст. 72 Закону України № 2073-IX визначено, що у мотивувальній частині адміністративного акта зазначаються: 1) дата подання заяви або скарги та стислий зміст вимоги, що в ній міститься (у разі прийняття акта за заявою або скаргою особи); 2) фактичні обставини справи; 3) зміст документів та відомості, враховані під час розгляду справи; 4) посилання на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу; 5) детальна правова оцінка обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Адміністративний акт може не містити посилання на фактичні обставини справи і результати дослідження доказів та інших матеріалів справи, якщо такий акт прийнято на підставі акта чи іншого документа, складеного за результатами проведення інспекційних (контрольних, наглядових) заходів, якщо цей документ вже містить відповідне мотивування (обґрунтування) та доведений до особи належним чином.

Частиною 5 ст. 72 Закону України № 2073-IX встановлено, що відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач до моменту направлення позивачу оскаржуваного рішення не надавав позивачу та не ознайомлював його із змістом акту № 7 від 17.04.2024, складеного за результатами перевірки, що не заперечується відповідачем.

З огляду на це, зважаючи на вимогу статті 72 Закону України №2073-IX щодо змісту адміністративного акту, суд апеляційної інстанції констатує, що оскаржуване рішення повинно містити всі відомості, визнані законом як обов`язкові, а також відповідне мотивування (обґрунтування) прийняття такого акту.

З оскаржуваного рішення відповідача також слідує, що воно не містить строку набрання адміністративним актом чинності та способу визначення такого строку. З огляду на те, що оскаржуване рішення негативно впливає на право та законний інтерес позивача щодо здійснення діяльності з повірки ЗВТ, то таке рішення повинно містити відомості про строки і порядок його оскарження (у тому числі найменування та місцезнаходження адміністративного органу, який є суб`єктом розгляду скарги, та вид суду, до якого особа може подати позов), а також вказівку на те, що подання скарги чи пред`явлення позову не зупиняє дію адміністративного акта з посиланням на правові підстави для такого винятку.

Проте, в порушення ч. 1 ст. 71 Закону України № 2073-IX визначених законом відомостей оскаржуване рішення не містить.

Оцінюючи зміст мотивувальної частини оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає наступне.

Доводи оскаржуваного рішення та апеляційної скраги про невідповідність позивача критерію щодо кваліфікації персоналу ґрунтуються на твердженні про те, що на поставлені усні питання фахівцю, відповідальному за повірку ЗВТ, не було отримано однозначних відповідей, при цьому таке твердження не підтверджено жодними матеріалами.

В той же час, в матеріалах справи наявний Додаток № 1 до акту перевірки «Перелік питань № 3 для проведення тестування персоналу, відповідального за виконання робіт з повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки» з відмітками на поставлені питання, зроблені 11.04.2024 під час перевірки фахівцем позивача, відповідальним за повірку ЗВТ, до правильності відповідей на які у відповідача не було зауважень, що підтверджується змістом акту № 7 від 17.04.2024 (а.с.42-52, 58-59, 69).

Суд апеляційної інстанції вказує, що у оскаржуваному акті відсутня інформація про те, які питання було поставлено комісією фахівцю позивача, на які вона не змогла відповісти або відповіла неповно чи некоректно, що свідчить про відсутність вмотивованості висновків в цій частині адміністративного акту, а, отже, і про те, що акт не відповідає в цій частині вимогам закону щодо змісту мотивувальної частини такого акту.

Стосовно доводів скаржника про те, що навчання працівника позивача для роботи із засобами вимірювальної техніки проведено не у повному обсязі, що виключає видання свідоцтва відповідно до заявленої позивачем сфери уповноваження, колегія суддів зазначає наступне.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що свідоцтва ТОВ «Рівнестандарт» стосовно підготовки ОСОБА_2 щодо повірки та калібрування ЗВТ за видами вимірювань № 89 від 18.12.2023 та № 33 від 10.05.2023 не вказують про те, що ОСОБА_2 пройшла підвищення кваліфікації за конкретними ЗВТ, адже підвищення кваліфікації відбувається не за певними засобами вимірювальної техніки, а за конкретними напрямками (видами вимірювань): «акустика, ультразвук, вібрація» (AUV), «електрика та магнетизм» (EM), «довжина» (L), «маса та пов`язані з нею величини» (M), «фотометрія» (PR), хімія (кількість речовин) (QM), «термометрія» (T), «час і частота» (TF). При цьому, ТОВ «Рівнестандарт» було уповноважене на час видачі ОСОБА_2 вищевказаних свідоцтв на проведення повірки за вказаними напрямками (видами вимірювань), що підтверджується свідоцтвами про уповноваження ТОВ «Рівнестандарт» на проведення повірки ЗВТ. ТОВ «Рівнестандарт» могло не бути уповноваженим на здійснення повірки за певним ЗВТ, але мало право здійснювати повірку іншого ЗВТ за тим самим напрямком.

Крім того, документи про підвищення кваліфікації ОСОБА_2 видані відокремленим структурним підрозділом «Інституту підвищення кваліфікації фахівців в галузі технічного регулювання та споживчої політики» Одеської державної академії технічного регулювання та якості також стосуються не конкретних ЗВТ, а повірки і калібрування за окремими видами вимірювань.

Вищевказане спростовує доводи апеляційної скарги щодо неналежності документів, які підтверджують підвищення кваліфікації працівника позивача.

Зі змісту оскаржуваного акту слідує також відсутність мотивів, з яких відповідачем було зроблено висновок про те, що оформлені свідоцтва та довідки, надані комісії, не відповідають вимогам до них, визначеним Порядком проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та оформлення її результатів, затвердженого наказом Мінекономрозвитку від 08.02.2016 № 193, зареєстрованим у Мін`юсті 24.02.2016 за № 278/28408. Відповідачем не надано і судом не здобуто жодного доказу, який би підтвердив вказаний висновок відповідача. Доводи відповідача у суді першої інстанції стосовно того, що ним не можуть бути надані суду свідоцтва, оскільки вони надавалися комісії виключно для огляду, обгрунтовано були відхилені судом, оскільки такої інформації не вказано в мотивувальній частині оскаржуваного рішення, як не вказано і того, які саме недоліки начебто були виявлені в таких свідоцтвах та довідках. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність вмотивованості висновків адміністративного акту в цій частині.

Крім того, колегія суддів зауважує, що як у оскаржуваному рішенні, так і в акті перевірки відсутня інформація чому такий висновок було зроблено, яким саме вимогам не відповідають пред`явлені комісії документи, тобто рішення не містило детальної правової оцінки обставин, виявлених адміністративним органом.

Стосовно висновків оскаржуваного акту про те, що згідно з наданим відповідачу договором № 09/01/2024-2 від 09.01.2024 між позивачем та ТОВ «Рівнестандарт» стандартні зразки позивачу не продавались і не передавались, суд апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи наявний Договір № 09/01/2024-2 від 09/01/2024, укладений позивачем з ТОВ «Рівнестандарт», предметом якого є передача права власності на симулятор показників життєдіяльності з тестовим модулем для симуляції SpO2 FLUKE ProSim8, FLUKE ProSimSPOT в кількості 1 шт, фантом тканиноеквівалентний допплерівський Gammex Mini-Doppler 1430 в кількості 1 шт, штангенциркуль ШЦ-І-150-0,02 в кількості 1 шт, генератор функціональний ДИАТЕСТ-4 в кількості 1 шт, набір калібрувальний для діоптриметра HLM в кількості 1 шт, Мастоїд штучний 4930 в кількості 1 шт, шумомір BK 2250 в кількості 1 шт, мікрофон 4192 в кількості 1 шт, гігрометр психрометричний ВИТ-1 в кількості 1 шт, гігрометр психрометричний ВИТ-2 в кількості 1 шт, борометр-Анероїд БАММ-1 в кількості 1 шт, метеостанція з годинником WSU 7026 RC в кількості 1 шт, комплект мір показника заломлення ОП-2 в кількості 1 шт. та Договір №09/01/2024-4 від 09.01.2024, укладений позивачем з ТОВ «Рівнестандарт», предметом якого є передача права власності на стандартний зразок показника заломлення 3.4_UMTS_RI 09/2, код стандартного зразка 37-755-23 в кількості 1 шт та стандартний зразок показника заломлення 3.4_UMTS_RI 09/2, код стандартного зразка 37-754-23 в кількості 1 шт.

В апеляційній скарзі представник відповідача вказує, що «Мінекономіки висловило суду першої інстанції обґрунтоване припущення щодо того, що стандартні зразки від ТОВ «Рівнестандарт» Позивачу не продавались і не передавались».

Проте, вищевказане, є виключно припущенням скаржника та не пітверджується жодними доказами.

Оцінюючи вказані докази з урахуванням доводів скаржника про те, що Договір № 09/01/2024-4 від 09.01.2024 не є належним доказом, оскільки він підписаний Вознюком З.О. як директором від обох сторін договору, колегія суддів зазначає, що з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань слідує, що Вознюк З.О. є керівником як позивача, так і ТОВ «Рівнестандарт», а отже, здійснює їх комерційне представництво, яке відповідно до ст. 238 ЦК України дає можливість такому представнику укладати такі правочини.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що і Договір № 09/01/2024-4 від 09.01.2024, і Договір №09/01/2024-2 від 09.01.2024 належним чином оформлені та підписані.

Законодавством не встановлено вимоги щодо продажу еталонів і стандартних зразків одним договором, а укладення двох різних договорів за якими здійснювався продаж еталонів і стандартних зразків не може трактуватись як порушення. Відповідачем не надано суду доказів, які б спростували факт укладення Договору № 09/01/2024-4 від 09.01.2024 та Акту приймання-передачі до нього від 09.01.2024, за яким позивачу було передано стандартні зразки, які вказані у паспорті повірочної лабораторії від 09.01.2024 форма 7 «Відомості про наявність стандартних зразків складу та властивостей речовин і матеріалів», який додавався до заяви про уповноваження позивача від 09.01.2024 №4.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що твердження оскаржуваного рішення в частині того, що паспорт від 09.01.2024, який додавався до заяви про уповноваження позивача від 09.01.2024 № 4 містив недостовірні відомості щодо наявних стандартних зразків станом на дату подання такої заяви, спростовується наявними матеріалами справи.

В оскаржуваному рішенні відповідач також вказує, що комісією було з`ясовано наявність у позивача Методики повірки МПУ-431, але не було підтверджено, що такий примірник є офіційним, для чого було надіслано запит до ДП «Укрметртестстандарт», у відповіді якого зазначено про те, що позивач не звертався з метою придбання офіційного примірника такої методики.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що, констатувавши факт наявності у позивача методики МПУ-431, відповідач не виявив того, що її зміст є неактуальним, що свідчить про те, що зміст такої методики є актуальним та відповідає змісту офіційного документу. Натомість, законодавством не встановлено вимоги придбання нормативних документів, а зокрема, методик повірки, виключно у ДП «Укрметртестстандарт», у зв`язку із чим встановлення такої вимоги суб`єктом владних повноважень суперечить принципу, закріпленому ст. 19 Конституції України, відповідно до якої правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Відповідачем не заперечується, що долучена до матеріалів справи копія Методики повірки електрокардіографів МПУ 431/09-2015 відповідає чинному примірнику такого нормативного документу, а отже, підтверджує наявність у позивача нормативних та методичних документів у сфері метрології та метрологічної діяльності.

У зв`язку із вказаним, необгрунтованими є висновки відповідача, викладені у оскаржуваному рішенні, в частині відсутності у позивача нормативних та методичних документів у сфері метрології та метрологічної діяльності.

Щодо доводів скаржника про те, що документи системи якості містять посилання на неактуальні редакції нормативно-правових актів у сфері метрології та метрологічної діяльності, колегія суддів зазначає, що в цій частині відповідачем не наведено мотивів такого висновку, адже у оскаржуваному рішенні не наведено які саме нормативно-правові акти, вказані у документах позивача, є неактуальними, при цьому зазначення відповідачем у відзиві на позовну заяву та в апеляційній скарзі такої інформації не нівелює факту відсутності такої інформації в оскаржуваному рішенні.

Крім того, такий нормативно-правовий акт як Порядок плати робіт з проведення повірки законодавчо регульованих засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації, та визначення вартості таких робіт, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 865 від 28.10.2015, є чинним і покликання на нього не може бути визнано порушенням, що спростовує відповідне твердження відповідача у оскаржуваному рішенні.

У оскаржуваному рішенні відповідачем зазначено про те, що при перевірці виявлено в документах, поданих позивачем із заявою на уповноваження, недостовірні відомості (крім технічних помилок), при цьому які саме відомості в цій частині рішення не вказано, чим порушено вимоги до вмотивованості адміністративного акту.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що мотивувальна частина оскаржуваного рішення не відповідає вимогам ч. 2 ст.72 Закону України № 2073-IX «Про адміністративну процедуру», оскільки не містить змісту документів та всіх відомостей, які були враховані під час розгляду справи, не має належних посилань на докази або інші матеріали справи, на яких ґрунтуються висновки адміністративного органу, а також не надано детальну правову оцінку всіх обставин, виявлених адміністративним органом, та чітке зазначення висновків, зроблених на підставі такої правової оцінки виявлених обставин.

Неналежне викладення змісту мотивувальної частини адміністративного акту слід трактувати як відсутність мотивувальної частини, яка б відповідала вимогам ч. 2 ст. 72 Закону України № 2073-IX.

Частиною 5 ст. 72 Закону України № 2073-IX встановлено, що відсутність в адміністративному акті мотивувальної частини, складеної відповідно до вимог цього Закону, має наслідки, встановлені цим Законом.

Згідно з ч. 3 ст. 85 Закону України № 2073-IX у разі якщо адміністративний акт не містить мотивувальної частини, у випадку, якщо відповідно до цього Закону вона є обов`язковою, такий акт скасовується.

Згідно з п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про адміністративну процедуру» принципами адміністративної процедури є: верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності; обґрунтованість.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Вищенаведене дає підстави для висновку, що відповідач діяв не дотримуючись принципів адміністративної процедури, зокрема верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності; обґрунтованість та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення.

Зважаючи на вказане, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що оскаржуване рішення про відмову в уповноваженні на проведення повірки ЗВТ за №3421-11/32343-07 від 02.05.2024 є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд апеляційної інстанції також зауважує, що відповідач визнав факт подання позивачем вичерпного переліку необхідних документів для отримання свідоцтва про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології згідно поданої позивачем заяви про уповноваження від 09.01.2024 № 4.

Натомість, твердження скаржника про те, що подані документи містили неповні та недостовірні відомості не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи і спростовується вищевказаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов`язання Міністерства економіки України видати ТОВ «ДП-Стандартметрологія ООВ» свідоцтво про уповноваження на проведення повірки засобів вимірювальної техніки, що перебувають в експлуатації та застосовуються у сфері законодавчо регульованої метрології згідно поданої позивачем заяви про уповноваження від 09.01.2024 № 4.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства економіки України залишити без задоволення, а рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі № 460/5787/24 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя О. Б. Заверуха судді О. М. Гінда В. В. Ніколін