Постанова

від 16.12.2024 по справі 460/5008/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/5008/24 пров. № А/857/22049/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіШинкар Т.І.,

суддівІщук Л.П., Обрізка І.М.,

розглянувши в письмовому провадженні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року (головуючий суддя Зозуля Д.П.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Рівне у справі № 460/5008/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Березнівського районного суду Рівненської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування наказу,-

В С Т А Н О В И В :

13.05.2024 ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Березнівського районного суду Рівненської області, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, в якому просила: визнати протиправним наказ Березнівського районного суду Рівненської області №3-К/а від 13.02.2024 щодо встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям апарату суду на 2024 рік (з 01 січня 2024 року); скасувати наказ Березнівського районного суду Рівненської області №3-К/а від 13.02.2024 в частині, що стосується позивача; зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Березнівського районного суду Рівненської області «Про встановлення надбавки за вислугу років працівникам апарату Березнівського районного суду Рівненської області» №4-К/а від 17.05.2016 з 01 січня 2024 року.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не навела суду жодних аргументів стосовно того, що внаслідок застосованого наказом №3-К/а від 13.02.2024 обмеження надбавки за вислугу років зменшився фактичний розмір її заробітної плати як державного службовця. Суд першої інстанції зазначив, що у спірних правовідносинах відповідачі не мали підстав для незастосування положень пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону № 3460-ІХ, які є чинними, у встановленому порядку неконституційними не визнавались, а тому спірні дії та наказ суд вважає правомірними.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року та позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч.1 ст.52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки, за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби. Наголошує на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Територіальне управління Державної судової адміністрації в Рівненській області подало відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначило про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції і необхідність залишення його без змін, а апеляційної скарги без задоволення.

Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.

Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині вимогам статті 242 КАС України не відповідає.

З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 09.08.1993 призначена на посаду секретаря судового засідання Березнівського районного суду. 12.04.1994 - прийняла присягу державного службовця. 11.01.2023 переведена на посаду старшого секретаря суду, яку і обіймає натепер.

Наказом керівника апарату суду №4-К/а від 17.05.2016 ОСОБА_1 з 01.05.2016 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 % посадового окладу, як такій, що має стаж державної служби понад 20 років.

Наказом керівника апарату «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям апарату суду на 2024 рік» №3-К/а від 13.02.2024, відповідно до ст.46 Закону України «Про державну службу», пункту 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №229 від 25.03.2016, Положення про апарат Березнівського районного суду Рівненської області, затвердженого рішенням зборів суддів №3 від 19.02.2019, наказу керівника апарату суду «Про проведення класифікації посад державної служби в Березнівському районному суді Рівненської області» №18/а від 27.10.2023, встановлено з 01 січня 2024 року державним службовцям апарату Березнівського районного суду Рівненської області надбавку за вислугу років на державній службі на рівні 2 % посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30% посадового окладу, у тому числі, ОСОБА_1 старшому секретарю суду, в розмірі 30% посадового окладу, як такій, стаж державної служби якої станом на 01.01.2024 становить 30 років 4 місяці 24 дні. Відділу планово-фінансової діяльності, бухгалтерського обліку та звітності територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області наказано провести перерахунок надбавок за вислугу років на державній службі державним службовцям суду з 01.01.2024 та здійснювати їх виплату у 2024 році згідно з пунктом 1 цього наказу.

Не погодившись з наказом №3-К/а від 13.02.2024 у частині встановленого їй розміру надбавки за вислугу років з 01.01.2024 на рівні 30% місячного посадового окладу, позивач звернулася до суду з адміністративним позовом.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.

Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Ключовим питанням в цій справі є визначення нормами якого нормативно правового акта слід керуватися при визначенні надбавки за вислугу років на державній службі.

Так, принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII (далі Закон №889-VIII).

За визначенням статті 2 Закону №889-VIII, державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Відповідно до ст. 5 Закону №889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби (ч. 1).

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом (ч. 2).

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (ч. 3).

Особливості правового регулювання державної служби в системі правосуддя визначаються законодавством про судоустрій і статус суддів (ч. 4).

Згідно ч. 6ст. 155 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII (далі Закон №1402-VIII), правовий статус працівників апарату суду визначається Законом №889-VIII з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ч. 1ст. 150 Закону №1402-VIII, призначення на посади державних службовців, працівників, які виконують функції з обслуговування, оплата праці та соціальні гарантії працівників апаратів місцевих, апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів, апарату Верховного Суду, секретаріатів Вищої ради правосуддя і Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Державної судової адміністрації України, Служби судової охорони регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.

Отже, питання оплати праці державних службовців апарату суду регулюються нормами законодавства про державну службу з урахуванням особливостей, визначених Законом №1402-VIII.

Так, відповідно до ч. 1ст. 50 Закону №889-VIII, держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Згідно з ч. 2ст. 50 Закону №889-VIII, заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

Згідно з ч. 4ст. 50 Закону №889-VIII, джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет.

Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ. Порядок використання таких коштів, які надходять до державного бюджету, затверджується Кабінетом Міністрів України.

До того ж, за приписами ч. 5ст. 50 Закону №889-VIII, скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів та надбавок до них.

У відповідності з ч. 1ст. 46 Закону №889-VIII, стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років, надання додаткової оплачуваної відпустки.

Відповідно до ч. 1ст. 52 Закону №889-VIII, надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Отже, ч. 1 ст.46, ст. 50 та ч. 1 ст.52 Закону №889-VIII гарантоване право державних службовців надбавки за вислугу років на державній службі у чітко визначеному ч. 1ст. 52 Закону №889-VIII розмірі, а саме: 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.

Однак, Верховною Радою України 9 листопада 2023 року прийнято Закон України «Про Державний бюджет на 2024 рік», пунктом 12 розділу «Прикінцеві положення» якого визначено, що у 2024 році заробітна плата державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з посадового окладу, надбавки за ранг державного службовця, надбавки за вислугу років, місячної або квартальної премії, компенсації за додаткове навантаження та за вакантною посадою, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших доплат, передбачених законами України.

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що законодавцем не внесено відповідні зміни щодо розміру надбавки за вислугу років на державній службі в профільний закон.

Слід зауважити, що одним із механізмів запобігання свавільному втручанню держави та її органів у реалізацію прав і свобод людини є закріплений у частині третій статті 22 Конституції України принцип недопустимості звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних.

Так, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.

Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).

У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зпівід 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

Водночас, Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).

Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).

Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005).

Як це зазначено у пункті 156 Рішення у справі «Kopecky проти Словаччини» від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98, Європейський Суд з прав людини зазначив, що державні установи повинні бути послідовними щодо прийнятих ними нормативних актів, а також дотримуватися розумної рівноваги між передбачуваністю (довірою, законними очікуваннями, впевненістю) особи і тими інтересами, заради забезпечення яких у регулювання вносяться зміни. Повага до такої впевненості, як зазначав Європейський суд з прав людини, має бути мірою правового захисту у внутрішньому праві проти свавільного втручання державних органів у гарантовані права.

Таким чином, надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють чи не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи (постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 06.04.2023 року по справі № 260/3564/22).

Таким чином, Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки за вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.

Вирішуючи спір, колегія суддів враховує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.

Колізія норм права - це протиріччя або невідповідність між нормами права у нормативно-правових актах, що регулюють одні й ті самі суспільні відносини. Протиріччя між нормами права у нормативно-правових актах - це колізія норм права в нормативно-правових актах рівної юридичної сили.

Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб`єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.

Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1)Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України(ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч. 1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.

Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні.

Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18 червня 2020 року №5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу також на ч.3 ст.66 Закону України «Про правотворчу діяльність» № 3354-IX від 24.08.2023 яка містить правила подолання колізій норм права під час реалізації нормативно-правових актів. Так, у разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами рівної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться в нормативно-правових актах спеціального законодавства України (крім випадку, виявлення колізії між кодексом і первинним законом пріоритет у застосуванні має норма права, що міститься у кодексі, якщо інше не передбачено таким кодексом).

При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

За умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України «Про державну службу» № 889-VIII, а не закон про затвердження бюджету України на відповідний рік.

У випадку одночасного існування змістовної та темпоральної колізії між більш ранньою спеціальною нopмoю і пізнішою загальною нopмoю пepeвaгy мaє paнішe прийнята спеціальна нopмa, тобто ч. 1ст. 52 Закону № 889-VIII у спірних правовідносинах.

У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.

Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Суд апеляційної інстанції зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.

Суд апеляційної інстанції констатує, що у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.

Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону України «Про державну службу», а положення Закону 3460-IX вважати загальними нормами (lex generalis).

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 9 липня 2007 року №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

У межах апеляційного перегляду судового рішення в цій справі колегія суддів звертає на нього увагу в сукупності з іншою аргументацією, про яку йдеться вище.

Слід зауважити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

З огляду на вищевикладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», а не п. 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.

Відтак, належним способом відновлення порушених прав позивачки в даному випадку є визнання протиправним та скасування п.1 наказу Березнівського районного суду Рівненської області від 13 лютого 2024 року № 3-К/а в частині встановлення ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року надбавки за вислугу років на державній службі в розмірі 30 відсотків посадового окладу.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання ТУ ДСА в Рівненської області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» та наказу Березнівського районного суду Рівненської області «Про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі працівникам апарату Березнівського районного суду Рівненської області» 15 березня 2021 року № 6-К/а року, то суд апеляційної інстанції зазначає про те, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, здійснюється судом в спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

При цьому для задоволення позовних вимог зобов`язального характеру до конкретного суб`єкта владних повноважень, необхідним є встановлення порушенням (невизнання, оспорювання) ним прав позивача шляхом визнання дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними.

Відповідно до п.4 Положення про Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області затверджене наказом Державної судової адміністрації України 10.05.2023 № 229, територіальне управління відповідно до покладених на нього завдань здійснює функції розпорядника коштів Державного бюджету України нижчого рівня щодо забезпечення діяльності територіального управління та судів у відповідному регіоні.

За встановлених обставин справи, ТУ ДСА в Рівненській області не здійснювало щодо позивача розрахунок надбавки за вислугу років на державній службі, а виплата згаданої надбавки проводилася згідно наказу Березнівського районного суду Рівненської області від 13 лютого 2024 року № 3-К/а.

Оскільки позивач не зверталася до ТУ ДСА в Рівненській області з вимогою про виплату заробітної плати в належному розмірі відповідно до чинного наказу Березнівського районного суду Рівненської області «Про встановлення надбавки за вислугу років ОСОБА_1 » від 15 березня 2021 року № 6-К/а, а згадане Управління не відмовляло в такій виплаті, отже позовна вимога про перерахунок надбавки за вислугу років є передчасною та задоволенню не підлягає.

Загалом суд апеляційної інстанції констатує, що позовні вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються виключно на протиправності наказу від 13 лютого 2024 року № 3-К/а. При цьому варто зазначити, що надбавка позивачці за вислугу років на державній службі підлягає встановленню відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу», що є прерогативою саме роботодавця.

Статтею 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд апеляційної інстанції вважає помилковими висновки суду першої інстанції, що до спірних правовідносин повинні застосовуватись положення 12 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» № 3460-ІХ, та вважає, що з врахуванням пріоритетності норм до спірних правовідносин підлягає застосуванню ч. 1 ст. 52 Закону України «Про державну службу», як норма спеціального закону, що не враховано судом першої інстанції.

Частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецеденту практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції при винесені оскаржуваного рішення неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції обставинам справи не відповідають, що має наслідком скасування рішення суду першої інстанції та задоволення позову частково.

Керуючись статтями 241, 243, 245, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року у справі №460/5008/24 скасувати та позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати п.1 наказу Березнівського районного суду Рівненської області «Про встановлення надбавки за вислугу років державним службовцям апарату суду на 2024 рік» від 13 лютого 2024 року № 3-К/а в частині встановлення ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року надбавки за вислугу років на державній службі в розмірі 30 відсотків посадового окладу.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т. І. Шинкар судді Л. П. Іщук І. М. Обрізко