Постанова

від 20.11.2024 по справі 373/2163/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 373/2163/21

провадження № 61-12294св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року у складі колегії суддів Приходька К. П., Писаної Т.О., Журби С.О.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року заступник керівника Київської обласної прокуратури, діючи в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» (далі - НІЕЗ «Переяслав»), звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу та застосування наслідків недійсності правочинів шляхом стягнення сплачених коштів.

Просив суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 18 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та НІЕЗ «Переяслав», посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Леонтьєвим Г. О. у реєстрі за № 1033, щодо придбання кафе на 50 місць з адміністративним приміщенням площею 608,7 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 19 447 669,00 грн (далі - договір купівлі-продажу кафе);

- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та НІЕЗ «Переяслав», посвідчений приватним нотаріусом Леонтьєвим Г. О. у реєстрі за № 1032, щодо земельної ділянки для комерційного використання, площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3211000000:01:063:0009, за ціною 541 719,00 грн (далі - договір купівлі-продажу земельної ділянки);

- стягнути з ОСОБА_1 до Державного бюджету України на користь Міністерства культури та інформаційної політики України в особі НІЕЗ «Переяслав» 19 447 668,00 грн, сплачені їй на виконання договору купівлі-продажу кафе;

- стягнути з ОСОБА_1 до Державного бюджету України на користь Міністерства культури та інформаційної політики України в особі НІЕЗ «Переяслав» 541 719,00 грн, сплачені їй на виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що під час укладення спірних договорів було недотримано вимог щодо відповідності правочинів інтересам держави і суспільства внаслідок нецільового використання бюджетних коштів, що відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України є підставою для визнання цих правочинів недійсними.

Прокурор також послався на статтю 215 ЦК України щодо підстав недійсності правочину та просив застосувати наслідки недійсності правочину відповідно до статті 216 ЦК України.

За фактом порушення законодавства під час придбання об`єктів нерухомості за бюджетні кошти зареєстровано кримінальне провадження від 08 січня 2019 року № 12019110240000009.

Прокурор вважає, що невідповідність оспорюваних правочинів інтересам держави і суспільства полягає в тому, що вони вчинені за рахунок бюджетних коштів за ціною, що майже у 7 разів перевищує ринкову, тобто з порушенням законодавства щодо визначення ринкової оцінки та її рецензування. Це заподіяло збитки державі у розмірі 16 966 938,64 грн, оскільки ринкова (дійсна) вартість кафе та земельної ділянки становить 3 022 448,36 грн, що підтверджується висновком комплексної судової оціночно-будівельної, оціночно-земельної та економічної експертизи від 15 травня 2020 року № 118/8-24/8-63/7, проведеної Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України під час розгляду кримінальної справи.

Оцінка кафе та земельної ділянки, процедура їх придбання проведені з порушенням вимог закону та підзаконних нормативно правових актів, а саме:

- під час нотаріальної реєстрації оспорюваних правочинів не дотримано вимог щодо перевірки ринкової вартості спірного нерухомого майна, яка полягає в перевірці реєстрації звіту про оцінку в Єдиній базі даних звітів про оцінку. Однак звіти про оцінку майна, яке є предметом оспорюваних правочинів, в Єдиній базі даних звітів про оцінку відсутні. Звітів про оцінку майна СОД від 30 січня 2018 року № 87/18 матеріали нотаріальної справи не містять;

- оформлення договорів купівлі-продажу нерухомого майна між НІЕЗ «Переяслав» і ОСОБА_1 проведено на підставі висновків та звітів, виготовлених фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_2 ;

- оцінку ринкової вартості земельної ділянки з визначенням ринкової ціни у розмірі 541 719,00 грн здійснювала ОСОБА_3 , яка не є сертифікованим інженером-землевпорядником і відповідно до статті 6 Закону України «Про оцінку земель» не має повноважень формувати звіти з оцінки земельних ділянок;

- звіт про оцінку земельної ділянки, кадастровий номер 3211000000:01:063:0009, що розташована на АДРЕСА_1 , ОСОБА_3 не складала;

- згідно з листом від 21 травня 2020 року № 10-58-9790 Фонду державного майна України (далі - ФДМ України) будь-які звіти про оцінку майна (акти оцінки майна) для перевірки їх повноти, правильності виконання та відповідності застосованих процедур оцінки майна вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна не надавались;

- під час проведення оцінки земельної ділянки ФОП ОСОБА_4 , який не є сертифікованим інженером-землевпорядником і не має кваліфікаційного свідоцтва оцінювача з експертної грошової оцінки земельних ділянок, були штучно створені об`єкти для порівняння цін.

До висновку про вартість кафе ФОП ОСОБА_4 вніс недостовірні відомості, що підтверджується висновком оціночно-земельної та оціночно-будівельної експертизи Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 24 грудня 2019 року № 32913/19-41/32914/19-42, яку було проведено у кримінальній справі.

Кафе та земельна ділянка були придбані за рахунок бюджетних коштів за штучно завищеною ціною, яку встановив суб`єкт (оцінювач), який не має відповідних на те повноважень, що мало наслідком заподіяння шкоди державі та її інтересам.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області рішенням від 07 грудня 2022 року позов заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, НІЕЗ «Переяслав» задовольнив.

Визнав недійсними договори купівлі-продажу кафе та земельної ділянки. Зобов`язав ОСОБА_1 повернути до Державного бюджету України на користь Міністерства культури та інформаційної політики України в особі НІЕЗ «Переяслав» кошти в розмірі 19 447 668,00 грн, що були сплачені їй на виконання договору купівлі-продажу кафе, та 541 719,00 грн, що були сплачені їй на виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Зобов`язав НІЕЗ «Переяслав» повернути ОСОБА_1 кафе на 50 місць з адміністративним приміщенням площею 608,7 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке було передано йому на виконання договору купівлі-продажу кафе.

Зобов`язав НІЕЗ «Переяслав» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку для комерційного використання, кадастровий номер 3211000000:01:063:0009, площею 0,1000 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що була передана йому на виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що суд визнав допустимими доказами висновки експертів, оскільки експертиза, проведена у кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалено, що узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17.

Відповідачка, заперечивши проти висновків експертів, не надала доказів на їх спростування, не скористалася правом заявити клопотання про призначення відповідної експертизи у цій справі, не ставила перед судом питання про виклик у судове засідання експертів, які проводили експертизу.

Суд врахував, що спірні правочини укладені за ціною більшою за ринкову з порушенням законодавства щодо визначення ринкової оцінки та її рецензування, внаслідок чого допущено нецільове використання бюджетних коштів.

Суд дійшов висновку про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину шляхом повернення сторін договору купівлі-продажу у попереднє становище. Зокрема, продавцеві необхідно повернути відчужене ним нерухоме майно, а покупцеві - кошти, сплачені за це майно.

ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції, просила його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неправильного установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок неправильної оцінки доказів.

ОСОБА_1 посилалася на відсутність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі НІЕЗ «Переяслав».

Законодавство не містить правових норм, які б прямо визначали недійсність договорів купівлі-продажу кафе та земельної ділянки.

Суд допустив суперечливий підхід до застосування та тлумачення норм матеріального права, сформульовані висновки не узгоджуються між собою, а обставини, які суд вважав встановленими, викладені в рішенні некоректно.

Висновки експерта у кримінальному провадженні не можуть вважатися висновками експерта та використовуватися у цивільній справі.

Київський апеляційний суд постановою від 30 травня 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив, рішення суду першої інстанції скасував, ухвалив нове рішення про відмову в позові.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що на підтвердження придбання кафе та земельної ділянки за ціною, вищою за ринкову, суд першої інстанції послався лише на висновок комплексної судової оціночно-будівельної, оціночно-земельної та економічної експертизи, проведеної Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України.

Проте ці висновки не можуть вважатися допустимими та достовірними доказами, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, оскільки цю експертизу було призначено і проведено не відповідно до цивільного законодавства, а у кримінальному провадженні № 12019110240000009.

Крім того, експерти під час визначення вартості нерухомого майна із використанням порівняльного методичного підходу не провели візуально-інструментального обстеження об`єктів дослідження та підібрали для порівняння об`єкти, які не можуть вважатися аналогами кафе та земельної ділянки, що оцінювались.

Суд неправильно встановив та зазначив у рішенні про необхідність обов`язкового рецензування звітів про оцінку кафе та земельної ділянки ФДМ України.

Суд апеляційної інстанції вказав, що ні органи Державної казначейської служби України, ні Міністерство культури та інформаційної політики України не були стороною договорів купівлі-продажу.

Суд першої інстанції не встановив і не вказав, які саме умови (пункти) відповідно до статті 628 ЦК України суперечать законодавству та якою саме стороною (сторонами) не було додержано в момент вчинення правочинів вимог, встановлених статтею 203 ЦК України.

Не містить таких обставин і позовна заява.

Прокурор у позовній заяві не обґрунтовував заявлені вимоги нікчемністю правочинів.

Суд апеляційної інстанції також зазначив про відсутність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі НІЕЗ «Переяслав» та відмовив у позові.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі заступник керівника Київської обласної прокуратури просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме суд апеляційної інстанції не застосував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, від 29 березня 2023 року у справі № 308/10606/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18, від 18 грудня 2018 року у справі № 910/4881/18, від 21 серпня 2019 року у справі № 910/4292/13, від 20 січня 2022 року у справі № 916/2869/19, від 18 жовтня 2022 року у справі № 916/2519/21, від 12 лютого 2020 року у справі № 910/21067/17, від 07 жовтня 2020 року у справі № 696/362/17, від 11 липня 2023 року у справі № 905/1223/21, від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21, від 06 травня 2021 року у справі № 902/594/20, від 21 грудня 2022 року у справі № 904/8332/21, від 13 квітня 2023 року у справі № 908/653/22, від 09 листопада 2020 року у справі № 922/3268/19, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21, від 26 жовтня 2022 року у справі № 904/5558/20, від 22 грудня 2022 року у справі № 904/123/22, від 10 лютого 2022 року у справі № 927/284/21, від 16 лютого 2023 року у справі № 903/366/22, від 19 липня 2022 року у справі № 927/568/21, від 15 грудня 2021 року у справі № 922/490/21, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/18439/17, від 20 березня 2019 року у справі № 922/1391/18, від 30 липня 2019 року у справі № 910/5785/18, від 06 грудня 2022 року у справі № 753/11289/21-ц, від 12 березня 2018 року у справі № 910/22319/16, від 20 червня 2023 року у справі № 645/6584/20, від 13 квітня 2023 року у справі № Б29/334-09, від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20, від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц, від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 2.1, 3.2, 3.3, 4.2 Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів з охорони культурної спадщини, паспортизації, інвентаризації та реставрації пам`яток архітектури і пам`яток культурної спадщини, затвердженого наказом Міністерства культури і туризму України від 27 лютого 2007 року № 8 (далі - Порядок № 8), пункту 2 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року № 228 (далі - Порядок № 228), в сукупності зі статтями 7, 26, 47, 48 Бюджетного кодексу України у подібних правовідносинах у контексті використання розпорядниками різних рівнів коштів з Державного бюджету України без належних розрахунків та економічного обґрунтування ефективного і раціонального використання коштів, передбачених у бюджеті для здійснення заходів з охорони культурної спадщини, та подальшого їх витрачання на придбання нерухомого майна за суттєво завищеними цінами (щодо ринкових), що може вказувати на нераціональне, неефективне та нецільове їх використання.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновкупро недопустимість висновків експертиз, виконаних у кримінальному провадженні,долучених до позовної заяви, оскільки вони складені відповідно до вимог нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності та норм ЦПК України та є чіткими і повними, а відповідачка не надала жодних доказів на їх спростування, не заявляла клопотання про призначення експертизи у цивільній справі та не ставила питання про виклик у судове засідання експертів.

Суд апеляційної інстанції, визнавши висновки судової експертизи недопустимими доказами, фактично виключив їх з переліку поданих доказів та самоусунувся від їх дослідження і оцінки, внаслідок чого спотворив фактичні обставини справи, які встановлені судом першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції водночас помилково оцінив наведені у висновку експерта відомості щодо об`єктів порівняння, застосованих під час визначення дійсної ринкової вартості кафе, не звернув уваги, що оцінку земельної ділянки проведено без дотримання приписів Закону України «Про оцінку земель».

Прокурор правомірно представляє інтереси держави в особі НІЕЗ «Переяслав».

Аргументи інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 заперечує проти задоволення касаційної скарги прокурора, просить залишити постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Доводи відзиву дублюють мотиви апеляційної скарги та постанови суду апеляційної інстанції.

Рух справи у суді касаційної інстанції

У серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга заступника керівника Київської обласної прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 18 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали.

У жовтні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 15 листопада 2024 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

06 грудня 2021 року прокурор відповідно до статті 23 Закону України «Про прокуратуру» звернувся до НІЕЗ «Переяслав» та Міністерства культури та інформаційної політики України із повідомленнями № 15/2-903 та № 15/2-902 про намір звернутися до суду із цим позовом.

Отримавши від Міністерства культури України фінансування на підставі звітів про оцінку кафе та земельної ділянки, кадастровий номер 3211000000:01:063:0009, розташованих на АДРЕСА_1 , 18 грудня 2018 року НІЕЗ «Переяслав» уклав з ОСОБА_1 договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, який посвідчений приватним нотаріусом Леонтьєвим Г. О. та зареєстрований у реєстрі за № 1033.

Відповідно до цих договорів ОСОБА_1 передала у власність, а НІЕЗ «Переяслав» отримав у власність (придбав) нерухоме майно - кафе на 50 місць з адміністративним приміщенням площею 608, 7 кв. м. та земельну ділянку для комерційного використання, кадастровий номер 3211000000:01:063:0009, на АДРЕСА_1 та сплачує за нього ціну, визначену цим договором, у розмірі 19 447 668,00 грн та 541 719,00 грн відповідно.

Ринкову вартість кафе на 50 місць з адміністративними приміщеннями у розмірі 19 447 668,00 грн визначено відповідно до звіту про оцінку майна від 30 січня 2018 року СОД № 87/18, звіт виконано 14 грудня 2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «БТІ+ОЦІНКА», пароль у базі ФДМ УкраїниЮДЖВОА991289. Ринкову вартість земельної ділянки у розмірі 541 719,00 грн визначено відповідно до звіту про оцінку майна від 30 січня 2018 року СОД № 87/18, звіт виконано 14 грудня 2018 року ТОВ «БТІ+ОЦІНКА», пароль у базі ФДМ України ХДБУВЕ194679.

Згідно з актами приймання-передання від 18 грудня 2018 НІЕЗ «Переяслав» передано майно та цього ж дня проведено державну реєстрацію права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності на кафе 29520225 , на земельну ділянку - 29519412).

На підставі платіжних доручень від 21 грудня 2018 року № 399 та № 400 НІЕЗ «Переяслав» перерахував ОСОБА_1 19 447 668,00 грн за нерухоме майно (кафе) та 541 719,00 грн за земельну ділянку.

Відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 24 грудня 2019 року № 32913/19-41/32914/19-42, що була призначена та проведена під час досудового розслідування кримінального провадження № 12019110240000009, за результатами проведення оціночно-земельної та оціночно-будівельної експертизи експерти дійшли висновку про те, що звіт про оцінку майна: земельної ділянки площею 0,02 га (3211000000:01:063:0143), земельної ділянки площею 0,10 га (3211000000:01:063:0009), адреса об`єкта: АДРЕСА_1 , виконаний 11 вересня 2018 року ФОП ОСОБА_2 , не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, методології, методам, оціночним процедурам, є неякісним і не може бути використаний.

У дослідницькій частині висновку описані порушення, які були допущені у наданому на дослідження звіті, зокрема, звіт про оцінку земельних ділянок містить значну кількість недоліків, що впливає на достовірність оцінки земельних ділянок.

Звіт про оцінку кафе, виконаний 11 вересня 2018 року ФОП ОСОБА_2 за ознаками, встановленими пунктом 67 Національного стандарту № 1, класифікується як звіт, який не повною мірою відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна і має значні недоліки, що вплинули на достовірність оцінки, але може використовуватись з метою, визначеною у звіті, після виправлення зазначених недоліків.

Відповідно до висновку комплексної судової оціночно-будівельної, оціночно-земельної та економічної експертизи від 15 травня 2020 року № 111/8-24/8-63/7, проведеної Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, визначено ринкову (дійсну) вартість кафе та земельної ділянки, кадастровий номер 3211000000:01:063:0009, площею 0,1000 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 18 грудня 2018 року у розмірі 2 660 375,47 грн та 362 072,89 грн відповідно.

Розмір заподіяної державі матеріальної шкоди (збитків) внаслідок придбання НІЕЗ «Переяслав» кафе та земельної ділянки, кадастровий номер 3211000000:01:063:0009, площею 0,1000 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , яка визначена в межах проведеної оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи, станом на 14 грудня 2018 року становить 17 042 290,87 грн, станом на 18 грудня 2018 року - 16 966 938,64 грн.

У матеріалах справи міститься висновок комп`ютерно-технічної експертизи Українського науково-дослідного інституту спеціалізованої техніки та судових експертиз Служби безпеки України від 24 квітня 2020 року № 48/2.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦК України, частина перша статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19).

Водночас у випадку, якщо представництво інтересів громадянина або держави в суді здійснює прокурор, суд має підтвердити підстави для такого представництва.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів НІЕЗ «Переяслав» та Міністерства культури та інформаційної політики України

У випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1), від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (підпункт 8.5)).

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3), від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21 (підпункт 8.6)).

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

У пункті 3 частини першої статті 131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у статті 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697-VII).

Представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша статті 23 Закону № 1697-VII).

Згідно з абзацами першим та другим частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно (постанови Великої Палати Верховного Суду від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21).

Ураховуючи, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, а також, беручи до уваги, що «інтереси держави» є специфічним оціночним поняттям та можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами інших учасників суспільних відносин, зокрема комунальних підприємств, установ, які розпоряджаються бюджетними коштами, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб`єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб`єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно.

Обґрунтовуючи підстави представництва інтересів держави в особі НІЕЗ «Переяслав», прокурор у позовній заяві стверджував, що у спірних правовідносинах заповідник наділений владними повноваженнями, оскільки є розпорядником коштів державного бюджету та стороною оспорюваних договорів.

Суд першої інстанції встановив, що згідно з Положенням про НІЕЗ «Переяслав», затвердженим наказом Міністерства культури та інформаційної політики від 20 травня 2020 року № 1801 (далі - Положення), НІЕЗ «Переяслав» є культурно-освітнім та науково-дослідним закладом, створеним постановою Центрального Комітету Комуністичної партії України і Ради Міністрів Української РСР від 13 березня 1979 року № 123 «Про оголошення комплексу пам`яток історії та культури м. Переяслав-Хмельницького Київської області державним історико-культурним заповідником» на базі комплексу пам`яток історії та культури міста Переяслава Київської області.

Заповідник є об`єктом державної власності, перебуває у сфері управління Міністерства культури та інформаційної політики України (орган управління майном) відповідно до розпоряджень Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2019 року № 1419-р «Деякі питання управління Міністерством культури та інформаційної політики об`єктами державної власності».

Відповідно до розділу 3 Положення заповідник є юридичною особою.

Згідно з пунктом 6 Положення майно заповідника складається з основних фондів, матеріальних та нематеріальних активів, інших матеріальних цінностей. Джерелами формування майна заповідника є, серед іншого, кошти Державного бюджету України.

Відповідно до пунктів 7.1.5, 7.1.9, 7.1.10 Положення заповідник має право укладати угоди, набувати майнових та особистих (немайнових) прав, нести обов`язки, бути позивачем і відповідачем у судах; отримувати та використовувати в установленому порядку бюджетні кошти; вносити органу управління майном пропозиції про обсяги необхідного фінансування для діяльності та розвитку заповідника.

Заповідник зобов`язаний забезпечити цільове та ефективне використання коштів, отриманих від своєї діяльності та з Державного бюджету України. У встановленому порядку звітувати перед наглядовою радою та органом управління майном про свою діяльність, використання коштів та державного майна (пункти 7.2.4, 7.2.7 Положення).

Відповідно до розділу 8 Положення орган управління майном здійснює контроль за ефективністю використання і збереженням закріпленого за заповідником державного майна. У встановленому порядку затверджує кошториси і плати асигнувань бюджетних коштів на відповідний рік та зміни до них.

Тобто НІЕЗ «Переяслав» не здійснює владних управлінських функцій, а тому не є суб`єктом владних повноважень.

До такого ж висновку Велика Палата Верховного Суду дійшла у постанові від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21, провадження № 12-35гс23, звернувшись до mutatis mutandis до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 295/4481/16-ц, від 16 травня 2018 року у справі № 638/11634/17, від 21 червня 2023 у справі № 905/1907/21.

Те, що НІЕЗ «Переяслав» є стороною спірних договорів, джерелом фінансування яких були кошти з державного бюджету, не свідчить про наявність у заповідника відповідних владних повноважень, оскільки у відносинах щодо розрахунків з продавцем за договором такий заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3013/18, від 21 червня 2023 року у справі № 905/1907/21.

Суд першої інстанції, задовольнивши позов заступника керівника Київської обласної прокуратури в інтересах держави в особі НІЕЗ «Переяслав», помилково керувався тим, що заповідник діяв як уповноважений орган, який є стороною правочинів та зобов`язаний здійснювати заходи щодо раціональної витрати бюджетних коштів.

Водночас суд апеляційної інстанції правильно встановив, що прокурор не має повноважень на представництво інтересів НІЕЗ «Переяслав» у цій справі, водночас помилково відмовив у позові з цих підстав.

З огляду на вказане рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині позову заступника керівника Київської обласної прокуратури, поданого в інтересах держави в особі НІЕЗ «Переяслав», підлягає скасуванню, а позов - залишенню без розгляду цій частині.

Верховний Суд зауважує, що прокурор подав позов у цій справі не лише в інтересах держави в особі НІЕЗ «Переяслав», а і в особі Міністерства культури та інформаційної політики України з посиланням на їх бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Звертаючись із позовом у цій справі, прокурор зазначав, зокрема, що сторони договору всупереч інтересам держави, без будь-яких належних підстав та з порушенням вимог законодавства, зокрема про оцінку майна та про оцінку земель, уклали договори, якими суттєво збільшили ціну за нерухоме майно, що призвело до нераціонального та неефективного використання 17 042 290,87 грн (станом на 14 грудня 2018 року) або 16 966 938,64 грн (станом на 18 грудня 2018 року) з державного бюджету. При цьому правовідносини, пов`язані з використанням коштів державного бюджету, становлять суспільний інтерес, а витрачання цих коштів за спірними договорами такому інтересу не відповідає і порушує права та інтереси держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, яке не вжило заходів для повернення зазначених коштів, хоча було обізнане про ці порушення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц дійшла висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

У пункті 76 постанови від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду підтримала вказаний вище висновок та зазначила, що відповідно до частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» у цій постанові вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (див. пункт 27 зазначеної постанови).

У постанові від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах. Якщо підставою для представництва інтересів держави прокурор зазначив відсутність органу, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, цей довід прокурора суд повинен перевірити незалежно від того, чи надав прокурор докази вчинення ним дій, спрямованих на встановлення відповідного органу. Процедура, передбачена абзацами третім і четвертим частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», застосовується тільки до встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку, якщо захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження з такого захисту.

Аналогічні правові висновки виклала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 лютого 2022 року у справі № 483/448/20, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц.

Суд першої інстанції встановив, що Міністерство культури та інформаційної політики України є органом управління майном заповідника, головним розпорядником бюджетних коштів, який зобов`язаний здійснювати контроль за станом виконання бюджетної програми, за рахунок якої проводилось фінансування спірних правочинів.

Суд апеляційної інстанції, дійшовши висновку про відсутність підстав у прокурора для представництва інтересів НІЕЗ «Переяслав», не виклав висновків щодо наявності у прокурора законних підстав на звернення із цим позовом до суду в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, водночас виклав висновки по суті спору та відмовив у задоволенні позову у зв`язку з необґрунтованістю.

Щодо доводів касаційної скарги по суті спору

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу по суті, дійшов висновку, що висновок комплексної судової оціночно-будівельної, оціночно-земельної та економічної експертизи, проведеної Українським науково-дослідним інститутом спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, доданий до позовної заяви, не може вважатися допустимим та достовірним доказом, на підставі якого можна встановити дійсні обставини справи, оскільки отриманий у межах кримінального провадження.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що комплексну експертизу було призначено і проведено не відповідно до законодавства про цивільне судочинство, а у кримінальному провадженні № 12019110240000009, отже, це не відповідає вимогам параграфу 6 глави 5 ЦПК України, тому висновок, одержаний з порушенням порядку, встановленого законом, не може вважатися висновком експерта у цивільному судочинстві.

Верховний Суд не погоджується з наведеними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини третя та четверта статті 12 ЦПК України).

У мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику (пункт 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункт 3 частини першої статті 382 ЦПК України).

Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).

Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування такому відхиленню чи спростуванню, а також доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази суд не взяв до уваги. Викладення у рішенні лише доводів, доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням процесуальних норм (постанова Верховного Суду від 18 жовтня 2022 року у справі № 916/2519/21, на яку посилається прокурор).

Згідно з матеріалами справи висновок комплексної судової оціночно-будівельної, оціночно-земельної та економічної експертизи від 15 травня 2020 року № 118/8-24/8-63/7 був долучений разом із позовною заявою прокурора.

Указану експертизу проведено за постановою слідчого управління Головного управління Служби безпеки України у місті Києві та Київській області у межах кримінального провадження № 12019110240000009, відкритого за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених частинами першою, третьою, четвертою статті 191 КК України, зареєстрованого 08 листопада 2019 року.

Та обставина, що вказану комплексну експертизу проведено не за ухвалою суду у справі, що переглядається, не є підставою вважати її недопустимим доказом, оскільки особи, які проводили цю експертизу є атестованими судовими експертами, обізнані про кримінальну відповідальність, висновок містить інформацію щодо предмета доказування, а отже, є допустимим письмовим доказом у справі, який підлягає оцінці у сукупності із іншими доказами у справі.

Верховний Суд неодноразово робив висновок про допустимість висновку експерта, який проведений у межах кримінального провадження.

Зокрема, такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 жовтня 2018 року у справі № 761/12898/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18, від 03 квітня 2024 року у справі № 522/16529/20, провадження № 61-17829св23.

Подібні висновки також викладено у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17, від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18, на які посилається прокурор.

У постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі № 308/10606/17, від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18, на які посилається прокурор, зазначено, що у випадку незгоди з висновком експерта за результатами експертизи, проведеної у кримінальному провадженні, сторона не позбавлена можливості заявити клопотання про призначення експертизи, виклавши у клопотанні підстави незгоди з цим висновком та зазначивши вимоги до повторної експертизи.

У справі, що переглядається, відповідачка, заперечуючи проти висновку комплексної експертизи, не надала жодних доказів на його спростування, не скористалася правом на подання клопотання про призначення відповідної експертизи у цивільній справі, не ставила перед судом питання про виклик у судове засідання експертів, які проводили експертизу.

Вказане питання досліджував суд першої інстанції під час розгляду справи по суті та надав правову оцінку як доводам прокурора про можливість використання у цій справі висновку комплексної експертизи, проведеної у кримінальній справі, так і доводам відповідачки, яка, заперечуючи проти вказаного висновку експертизи, не заявила клопотання про призначення судової експертизи та не подала висновку експерта на замовлення учасників справи відповідно до статті 106 ЦПК України.

Водночас, попри визнання висновку комплексної експертизинедопустимим доказом, апеляційний суд здійснив суперечливу, поверхову і неповну оцінку лише одного висновку експерта Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України від 15 травня 2020 року № 111/8-24/8-63-7, що стосується оцінки кафе.

Суд апеляційної інстанції керувався тим, що, визначаючи ринкову вартість одного кв. м кафе, експерти взяли для порівняння: об`єкт № 4, що потребує ремонту, а тому є дешевшим; об`єкт № 2, вартість одного кв. м якого експерти штучно занизили шляхом поділу ціни пропозиції не на площу приміщення ресторану, а на площу всього торговельного комплексу, включно з площею земельної ділянки, на якій він розташований; об`єкт № 3, вартість одного кв. м якого експерти занизили більш ніж вдвічі внаслідок арифметичної помилки під час поділу ціни на площу об`єкта.

Водночас згідно з матеріалами справи судовий експерт у таблиці 11 висновку щодо оцінки порівнюваного об`єкта № 4 скорегував вартість кв. м цього об`єкта, який мав задовільний технічний стан і потребував ремонту окремої будівлі з урахуванням усіх показників, включно з ремонтом окремої будівлі.

Експертну вартість порівнюваного об`єкта № 2, з урахуванням коригувань наведених у таблиці 9 висновку, зменшено на вартість умовно вільної земельної ділянки в цілому (загальна площа земельної ділянки 3 500 кв. м, площа ресторану - 3 420 кв. м, цеху з обладнанням для виготовлення піц, окремого приміщення вареничної, міні-маркету з обладнанням і холодильними вітринами) у розмірі 43 324,05 у. о. Під час підрахунку вартість об`єкта без земельної ділянки у розмірі 385 870,95 у. о. (429 195 у. о. - загальна вартість, 43 324,05 у. о. - вартість земельної ділянки) поділена на площу нерухомості 3 420 кв. м, і, відповідно, остаточна вартість визначена за кв. м у розмірі 112,83 у. о.

Висновки в частині допущеної арифметичної помилки щодо визначення вартості об`єкта № 3 не відповідають матеріалам справи.

Вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався під час вирішення позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду.

Вибіркова оцінка доказів не відповідає приписам процесуального законодавства (постанова Верховного Суду від 20 січня 2022 року у справі № 916/2869/19, на яку посилається прокурор).

Суд апеляційної інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідачки та заперечень прокурора на неї не перевірив:

1) чи правильно суд першої інстанції встановив характер спірних правовідносин у справі;

2) встановлених судом першої інстанції фактичних обставин у справі, зокрема безпідставно не взяв до уваги висновки комплексної судової експертизи, не надав обґрунтованих відповідей на заперечення прокурора, викладених у відзиві на апеляційну скаргу стосовно дослідження та оцінки доказів у справі, наданих прокурором.

Так, суд апеляційної інстанції не взяв до уваги, що для визначення вартості земельних ділянок, права на які реалізуються шляхом укладення цивільно-правових угод, проводиться експертна грошова оцінка земельних ділянок, порядок проведення якої врегульовано Законом України «Про оцінку земель».

Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про оцінку земель» (далі - в редакції на час вчинення оцінки земельної ділянки, кадастровий номер 3211000000:01:063:0009) суб`єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель є юридичні особи - суб`єкти господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, що мають у своєму складі оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та які зареєстровані у Державному реєстрі сертифікованих інженерів-землевпорядників.

За змістом договору купівлі-продажу земельної ділянки звіт про оцінку земель складено ТОВ «БТІ+ОЦІНКА», оцінювачем була ОСОБА_3 . Водночас матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 зареєстрована у Державному реєстрі сертифікованих інженерів-землевпорядників, а прокурор посилається на те, що ОСОБА_3 не є сертифікованим інженером-землевпорядником.

Також апеляційний суд, вказавши, що суд першої інстанції неправильно встановив та зазначив у рішенні про необхідність обов`язкового рецензування звітів про оцінку кафе та земельної ділянки, не виклав висновку про відсутність підстав для рецензування висновку про оцінку кафе, а також не надав тлумачення змісту частини третьої статті 13 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» (в редакції, чинній на час укладення спірних договорів) у частині того, що рецензування звіту про оцінку майна (акта оцінки майна), якщо зазначена оцінка погоджується, затверджується або приймається органом державної влади або органом місцевого самоврядування, є обов`язковим, з урахуванням того, що Міністерство культури та інформаційної політики України здійснювало погодження фінансування спірних договорів (т. 1, а. с. 241).

Крім того, суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що питання рецензування звіту про оцінку земельної ділянки вирішуються відповідно до Закону України «Про оцінку земель», зокрема статтею 22цього Закону.

Згідно зі статтею 22 Закону України «Про оцінку земель» звіти з експертної грошової оцінки земельних ділянок підлягають рецензуванню.

Проте матеріали справи не містять рецензії звіту про оцінку земельної ділянки, кадастровий номер 3211000000:01:063:0009, а відповідачка заперечує необхідність проведення рецензування на час складення такого звіту.

Крім того, матеріали справи містять докази, що підтверджують взаємовиключні обставини. Так, у звіті, текст якого долучено до матеріалів нотаріальної справи щодо укладених спірних договорів, ФОП ОСОБА_4 зазначає, що особисто проводив огляд всіх об`єктів нерухомості, що він зазначив як порівняльні під час проведення оцінки майна (т. 1, а. с. 83, 100), водночас у матеріалах досудового розслідування є докази того, що жодного з цих об`єктів не існує за вказаними адресами та параметрами (т. 1, а. с. 150-162).

Крім того, суд апеляційної інстанції помилково посилався на те, що позовна заява не містить обставин того, які саме умови (пункти) договорів відповідно до статті 628 ЦК України суперечать законодавству, а прокурор у позовній заяві не обґрунтовував заявлені вимоги нікчемністю правочинів.

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату позивач хоче досягнути унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 9901/172/20, від 01 липня 2021 року у справі № 9901/381/20, від 26 жовтня 2021 року у справі № 766/20797/18, від 01 лютого 2022 року у справі № 750/3192/14, від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18).

Прокурор, звернувшись із позовом, посилався на те, що спірні договори укладені за значно завищеною ціною, фінансування на укладення яких здійснено за рахунок Державного бюджету України, оцінка майна проведена із суттєвими порушеннями законодавства про оцінку нерухомого майна та оцінку земель, отже, спірні правочини є такими, які порушують публічний порядок, вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства. Крім того, така істотна умова договору, як ціна визначена з порушеннями законодавства, що призвело до завдання значних збитків державі.

Згідно з частинами першою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини перша, третя статті 215 ЦК України).

Відповідно до частин першої, п`ятої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Отже, ознаками недійсного договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Суд апеляційної інстанції не перевірив доводів прокурора, що придбання за рахунок державних коштів нерухомого майна за значно завищеною ціною може завдати істотних збитків державі, що є порушенням інтересів держави та є підставою для визнання договору купівлі-продажу недійсним за статтею 228 ЦК України за позовом прокурора в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, та не виклав висновків щодо вказаних доводів.

Отже, суд апеляційної інстанції не перевірив підстав позову, на які посилався прокурор у позовній заяві, та чи правильно суд першої інстанції встановив характер спірних правовідносин і норми права, які підлягають застосуванню.

Крім того, апеляційний суд, дійшовши висновку про правильне визначення ринкової ціни у спірних договорах, що стало підставою для відмови в позові, керувався лише тим, що згідно з оскаржуваними договорами ціна договорів встановлена на підставі звітів про оцінку майна від 30 січня 2018 року, які виконані 14 грудня 2018 року ТОВ «БТІ+ОЦІНКА» (оцінювач ОСОБА_5 ) (пароль пошуку у базі ФДМ України ЮДЖВОА991289 щодо кафе) та висновку ТОВ «БТІ+ОЦІНКА» (оцінювач ОСОБА_3 ) (пароль пошуку у базі ФДМ України ХДБУВЕ194679).

Проте матеріали справи не містять копій вказаних звітів, оригінали не досліджувалися ні в суді першої інстанції, ні під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, зокрема для перевірки доводів позовної заяви, апеляційної скарги і заперечень на неї прокурора.

У матеріалах справи є лише довідки про реєстрацію звіту ТОВ «БТІ+ОЦІНКА» про оцінку кафе і земельної ділянки (т. 1, а. с. 59-64) із узагальненими даними та визначеною вартістю цих об`єктів, яка повністю збігається із проведеною ФОП ОСОБА_2 у звітах про оцінку майна від 11 вересня 2018 року, хоча здійснена в інший час, іншими особами та за іншого курсу валют.

Встановлено, що після реєстрації і надання вказаних довідок про реєстрацію звіту про оцінку кафе і земельної ділянки на зберіганні в електронному майданчику ТОВ «Акцепт онлайн» залишаються електронні копії звітів, які реєструвалися в Єдиній базі звітів про оцінку.

На виконання ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 17 грудня 2019 року у справі № 755/4961/19 про надання тимчасового доступу до звітів про оцінку (паролі пошуку ЮДЖВОА991289 та ХДБУВЕ194679) витребувано зазначені звіти в авторизованого електронного майданчика ТОВ «Акцепт онлайн».

Проте згідно з листом ТОВ «Акцепт онлайн» від 27 грудня 2019 № 228 вказані звіти про оцінку майна (паролі пошуку ЮДЖВОА991289 та ХДБУВЕ194679) мають паролі захисту, накладені суб`єктом оціночної діяльності, у зв`язку з чим їх неможливо роздрукувати.

За результатами проведення комп`ютерно-технічної експертизи, викладеної у висновку експерта від 24 квітня 2020 року № 48/2, щодо отримання доступу до зашифрованих файлів роздруковано файл, на якому мали б бути звіти про оцінку кафе та земельної ділянки, водночас замість звітів збережено випадковий файл - скан-копія технічного паспорта квартири АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_6 , виготовленого Комунальним підприємством «Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, провадження № 14-652цс18, викладено правовий висновок про те, що всебічність та повнота розгляду справи передбачає з`ясування усіх юридичнозначущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежності.

У висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи про якість судових рішень зазначено, що мотиви прийняття рішення повинні бути узгодженими, зрозумілими, недвозначними й несуперечливими. Вони повинні давати можливість читачеві простежити логіку мотивації, яка привела суддю до ухвалення рішення. Умотивованість повинна засвідчувати дотримання суддею принципів, сформульованих Європейським судом з прав людини (а саме повага до права на захист та на справедливий суд). Коли проміжні рішення стосуються індивідуальних свобод (наприклад, дозвіл на арешт) або можуть вплинути на права осіб чи на їхнє майно (наприклад, тимчасова опіка над дитиною або превентивне накладення арешту на нерухоме майно чи на банківські рахунки), потрібен належний виклад мотивів подібного рішення. Якість судового рішення залежить головним чином від якості його обґрунтування. У викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін, тобто на кожен окремий пункт вимог та на аргументи захисту. Це важливий запобіжник, оскільки він дає можливість сторонам переконатися у тому, що їхні доводи були досліджені, а отже, суддя взяв їх до уваги (пункти 34, 38).

З урахуванням наведеного апеляційний суд не навів аргументації щодо оцінки вказаних обставин, встановлених у суді першої інстанції, поверхово дослідив матеріали справи, що заважає Верховному Суду належно оцінити правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права під час ухвалення оскаржуваного рішення, дійшов передчасного висновку про відмову в позові.

Тому постанову апеляційного суду необхідно скасувати.

Водночас Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що суд першої інстанції не визначив характер спірних правовідносин, зокрема щодо наявності підстав для застосування статті 228 ЦК України за позовом прокурора в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України.

Згідно з першим реченням частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції повинен був встановити наявність обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада.2019 року у справі № 918/204/18, від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21, провадження № 12-35гс23.

Разом із тим суд першої інстанції хоч і розглянув та задовольнив позов по суті, проте не визначив характер спірних правовідносин.

Тлумачення змісту статті 228 ЦК України вказує на те, що наведена норма охоплює:

недійсний правочин, що порушує публічний порядок (нікчемний), із застосуванням загальних наслідків недійсності правочинів;

правочин, який може бути визнаний недійсним у разі його невідповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, із застосуванням загальних наслідків недійсності правочинів;

правочин, який завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, із застосуванням конфіскаційних наслідків.

Отже, приписи частини другої статті 228 ЦК України, що визначають нікчемним правочин, який порушує публічний порядок, а також речення першого частини третьої статті 228 цього Кодексу, які визначають можливість визнання недійсним правочину в разі його невідповідності інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, кореспондуються з приписами статті 216 ЦК України щодо загальних правових наслідків недійсності правочину.

Водночас речення друге, третє частини третьої статті 228 ЦК України встановлюють особливі умови застосування правових наслідків недійсності правочину, вчиненого з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, за наявності умислу на вчинення такого правочину в однієї або обох сторін недійсного правочину. Особливі правові наслідки недійсності такого правочину полягають у стягненні в дохід держави отриманого за правочином однією або обома сторонами за недійсним правочином.

Приписи статті 216 ЦК України щодо правових наслідків недійсності правочину є загальними до приписів речень другого, третього частини третьої статті 228 ЦК України щодо особливих правових наслідків недійсності правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, за наявності умислу однієї чи обох сторін на вчинення такого правочину, а тому наведені норми співвідносяться між собою як загальні та спеціальні.

Суди вказаного не врахували, не встановили, з якої саме правової підстави прокурор звернувся з позовом та, відповідно, яких результатів з огляду на це він хоче досягнути за наслідками розгляду.

Верховний Суд також зазначає, що суд першої інстанції помилково розглянув справу за позовом прокурора в інтересах НІЕЗ «Переяслав» як позивача у справі. Разом із тим спір у цій частині необхідно було залишити без розгляду та роз`яснити позивачу відповідно до статті 12 ЦПК України про необхідність подання клопотання про залучення заповідника як сторони спірних договорів відповідачем у справі.

З огляду на вказане є підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій із залишенням позову заступника керівника Київської обласної прокуратури, поданого в інтересах держави в особі НІЕЗ «Переяслав», без розгляду, в частині позовних вимог прокурора, пред`явлених в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо доводів прокурора про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, то Верховний Суд спір по суті не вирішує, а справа за позовом прокурора в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України наплавляється на новий розгляд до суду першої інстанції, тому наразі немає необхідності викладати висновки щодо застосування пунктів 2.1, 3.2, 3.3, 4.2 Порядку № 8, пункту 2 Порядку № 228 в сукупності зі статтями 7, 26, 47, 48 Бюджетного кодексу України у подібних правовідносинах у контексті використання розпорядниками різних рівнів коштів з Державного бюджету України без належних розрахунків та економічного обґрунтування ефективного і раціонального використання коштів, передбачених у бюджеті для здійснення заходів з охорони культурної спадщини, та подальшого їх витрачання на придбання нерухомого майна за суттєво завищеними цінами (щодо ринкових), що може вказувати на нераціональне, неефективне та нецільове їх використання.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц зазначила, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Верховний Суд дійшов висновку, що постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими у статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18)).

Отже, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської обласної прокуратури задовольнити частково.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року в частині вирішення позовних вимог, заявлених в інтересах Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав», скасувати. Позов у цій частині залишити без розгляду.

Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 07 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 травня 2023 року в частині вирішення позовних вимог, заявлених в інтересах держави в особі Міністерства культури та інформаційної політики України, скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. В. Сердюк

О. М. Ситнік