Ухвала

від 09.12.2024 по справі 947/26925/24

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 11-сс/813/1542/24

Справа № 947/26925/24 1-кс/947/11594/24

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.12.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на ухвалу слідчого судді Київського райсуду м. Одеси 23.09.2024 про арешт майна у к/п №62024150020001517 від 25.08.2024 за ч. 3 ст. 332 КК України

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

Зазначеною ухвалою слідчого судді в межах к/п №62024150020001517 від 25.08.2024 було задоволено клопотання прокурора Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_9 та було накладено арешт із забороною розпорядження та користування на майно, яке було виявлено та вилучено 29.08.2024 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на предмети зовні схожі на грошові кошти гривні: 51 купюру номіналом 500 грн., 25 купюр номіналом 200 грн., 2 купюри номіналом 50 гривень, 2 купюри номіналом 1000 грн., 2 купюри номіналом 100 грн.; чотири пластикові банківські картки, які належать ОСОБА_7 за номерами: НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 ; предмети зовні схожі на грошові кошти, а сааме: 10 купюр номіналом 100 доларів США, 8 купюр номіналом 50 доларів США, 4 купюри номіналом 20 доларів США, 4 купюри номіналом 50 Євро, 3 купюри номіналом 100 Євро.

Обґрунтовуючи прийняте рішення слідчий суддя вказував на те, що вилучені грошові кошти мають ознаки таких, які могли бути набуті кримінально протиправним шляхом, у зв`язку з чим є необхідним забезпечити їх збереження.

Вимоги, наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи, яка її подала.

Не погодившись із ухвалою слідчого судді представник власника майна ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою з таких підстав:

- ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , за місцем проживання якої був проведений обшук не мають будь-якого до зазначеного кримінального провадження, їм не було повідомлено про підозру, при цьому ОСОБА_7 добровільно з`являвся до ТУ ДБР в Одеській обл. для допиту у якості свідка. Окрім того, частина тимчасово вилученого майна у вказаному провадженні, зокрема мобільні телефони, були повернуті ОСОБА_7 , а ухвалою слідчого судді Київського райсуду м. Одеси від 13.09.2024 було відмовлено у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно ОСОБА_7 ;

- невідкладність проведення обшуку була обумовлена метою запобігти знищенню доказів, фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення та збереження доказової бази, водночас такі підстави не є невідкладними у розумінні ст. 233 КПК України;

- ОСОБА_7 є співвласником ТОВ «РІЧМОРЛОГІСТІК», вилучені грошові кошти є його особистими заощадженнями та не мають жодного відношення до зазначеного провадження, так само як і банківські картки;

- грошові кошти, вилучені у ОСОБА_8 належать її онуці, про що вона повідомила слідчого. Окрім того, вона сама не має жодного відношення до вказаного провадження, обшук її житла був проведений безпідставно.

За таких обставин, представник власників майна ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді від 23.09.2024 та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у задоволенні його клопотання.

Прокурор та представник власників майна, будучи належним чином повідомлені про дату та час судового засідання до суду не з`явилися, із жодними клопотаннями не зверталися, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за їх відсутності.

Оскільки учасники судового розгляду в судове засідання не з`явилися, відповідно до положень ч. 4 ст. 107 КПК України розгляд проведено без фіксації за допомогою технічних засобів.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд дійшов висновків про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду 1-ої інстанції в межах апеляційної скарги.

Частина 1 ст. 370 КПК України передбачає, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Системний аналіз оскаржуваної ухвали свідчить про те, що вона зазначеним вимогам КПК України не відповідає з огляду на такі обставини.

За приписами ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

У клопотанніслідчого,прокурора проарешт майнавідповідно доприписів ч.2ст.171КПК Україниповинно бутизазначено: 1)підстави імету відповіднодо положеньстатті 170цього Кодексута відповіднеобґрунтування необхідностіарешту майна; 2)перелік івиди майна,що належитьарештувати; 3)документи,які підтверджуютьправо власностіна майно,що належитьарештувати,або конкретніфакти ідокази,що свідчатьпро володіння,користування чирозпорядження підозрюваним,обвинуваченим,засудженим,третіми особамитаким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» колегія суддів застосовує Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.

Положення зазначеної вище норми КПК України узгоджуються зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Згідно із усталеною практикою ЄСПЛ накладенняарешту на майно має бути законним, переслідувати легітимну мету та пропорційним меті, яка переслідується, а не бути надмірним обтяженням для особи.

Відповідно дост.2КПК України завданнями кримінального провадження серед іншого є те, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Застосування належної процедури є одним із складових елементів принципу верховенства права та передбачає, у тому числі, щоб повноваження органів публічної влади були визначені приписами права, і вимагає, щоб посадовці мали дозвіл на вчинення дії, і надалі діяли в межах наданих їм повноважень.

Так, як вбачається з матеріалів, які надані апеляційному суду, 2 СВ ( із дислокацією в м. Одесі) ТУ ДБР, розташованого в м. Миколаєві проводиться досудове розслідування у к/п №62024150020001517 від 25.08.2024 за фактом незаконного перетину державного кордону народним депутатом України ОСОБА_10 .

Зі змісту клопотання прокурора вбачається, що органом досудового розслідування встановлено, що причетними до зазначеного кримінального правопорушення є ОСОБА_7 .

Відтак, з огляду на невідкладність, з метою врятування від знищення причетними до вчинення злочину особами майна, яке може мати значення речових доказів та містити на собі сліди злочину або мають значення для досудового розслідування 25.08.2024 слідчим за участі оперативних працівників, у порядку ст. ч. 3 ст. 233 КПК України, до постановлення ухвали слідчого судді, у зв`язку із невідкладним випадком, пов`язаним із врятуванням майна та з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, було проведено обшук у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_11 . В ході проведеного обшуку було виявлено особу на ім`я ОСОБА_7 , який є рідним братом власниці квартири ОСОБА_8 .

В ході проведення обшуку були вилучені зазначені вище грошові кошти.

Підставою для накладення арешту прокурор визначив необхідність проведення слідчих дій, експертиз та встановлення істини по даному кримінальному провадженню (а.с.3).

Приписами до ч. 3 ст. 170 КПК України передбачено, що у випадку, передбаченомуп. 1ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98цього Кодексу.

Колегія суддів також зауважує, що відповідно до ч. 10 ст. 172 КПК України не може бути арештовано майно, якщо воно перебуває у власності добросовісного набувача, крім арешту майна з метою забезпечення збереження речових доказів.

Відповідно до ст.173КПК України при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Перевіривши матеріали, які надані апеляційному суду, колегія суддів зауважує, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не повідомлено про підозру у вказаному кримінальному провадженні.

Причетність ОСОБА_7 до подій, які встановлюються в межах зазначеного кримінального провадження вбачається лише з рапорту ст. оперуповноваженого ТУ ДБР у м. Миколаєві ОСОБА_12 .

В той же час, як вбачається із матеріалів, які долучені до клопотання прокурора підозрюваним у вказаному к/п є ОСОБА_7 , який є братом ОСОБА_7 та він наразі перебуває у розшуку.

На теперішній час, причетність ОСОБА_7 до інкримінованого злочину у матеріалах, які надані апеляційному суду, не доведена жодними доказами.

Колегія суддів приймає до уваги положення ст. 36, 40 КПК України, відповідно до яких слідчий та прокурор є самостійними у своїй діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється, в той же час наголошує, що відповідно до приписів ст. 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки.

Натомість, обшук був проведений 26.08.2024, при цьому відомості про те, які саме були проведені слідчі дій для встановлення істини по справи, як зазначав у клопотанні прокурор апеляційному суду не надані Більш того, прокурором у судовому засіданні не було надано інформації щодо призначення будь-яких експертиз.

Більш того, у контексті фабули кримінального правопорушення, апеляційний суд зауважує, що мова про грошові кошти чи отримання будь-якої вимоги не йдеться, відтак не є зрозумілим яким критеріям, із передбачених ст. 98 КПК України відповідають вилучені грошові кошти.

Насамкінець, колегія суддів враховує аргументи представника власника майна з приводу того, що ОСОБА_7 є співвласником ТОВ «РІЧМОРЛОГІСТІК», що підтверджується відомостями які містяться у загальному доступі в мережі Інтернет.

Відтак, доводи представника власника майна з приводу того, що вилучені грошові кошти є особистими заощадженнями ОСОБА_7 та не мають жодного відношення до зазначеного провадження, так само як і банківські картки, а вилучені грошові кошти у ОСОБА_8 належать її онуці органом досудового розслідування не спростовані.

Колегія судді приймає до уваги ту обставину, що вилучені грошові кошти та банківська карти постановою слідчого від 26.08.2024 були визнані речовими доказами, в той же час, наявність самої лише постанови про визнання майна речовим доказом не є безумовною підставою для накладення арешту та для висновку про їх відповідність критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.

Таким чином, з огляду на викладені обставини, апеляційний суд не вбачає підстав для подальшого застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, оскільки накладення арешту належні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 грошові кошти та банківські картки не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи власників майна потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.

Відповідно до п. 2) ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Згідно з п. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.

В свою чергу, п. 1) ч. 1 ст. 411 КПК України встановлює, що судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.

Отже, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга представника власників майна ОСОБА_6 підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді від 23.09.2024 - скасуванню, з постановленням нової ухвали, про відмову в задоволенні клопотання прокурора про арешт вилученого майна.

Керуючись ст.ст. 24, 170-173, 370, 404, 405, 407, 409, 411, 419, 422, 532, 615 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_6 , в інтересах ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 23.09.2024 про накладення арешту на майно, яке було виявлено та вилучено 29.08.2024 в ході проведення обшуку за адресою: АДРЕСА_1 у к/п №62024150020001517 від 25.08.2024 скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_9 про накладення арешту на майно, перелік якого міститься у мотивувальній частині ухвали, яке було вилучене 29.08.2024 в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 .

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4