Окрема думка

від 18.12.2024 по справі 275/1150/24

БРУСИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 275/1150/24

ОКРЕМА ДУМКА

судді Брусилівського районного суду Житомирської області

Миколайчука П.В.

"18" грудня 2024 р.

17 грудня 2024 року Брусилівським районним судом Житомирської області у складі головуючого судді Миколайчука П.В., присяжних Гальченко Н.В., Тюрменка І.Ю., із секретарем судового засідання Довгаленко О.І., з участю представника заявника ОСОБА_1 , заявника ОСОБА_2 , розглянуно справу за заявою ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Брусилівська селищна рада Житомирського району Житомирської області, Військова частина НОМЕР_1 про визнання особи безвісно відсутньою.

Рішенням суду частково задоволено заяву ОСОБА_2 , визнано ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , безвісно відсутнім початком безвісної відсутності ОСОБА_3 вирішено вважати 08.10.2019.

Статтею 293 ЦПК України передбачено, що розгляд справ про визнання фізичної особи недієздатною проводиться судом у складі одного судді і двох присяжних.

Відповідно до частини 3 статті 68 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» на присяжних поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів, установлені законом, на час виконання ними обов`язків із здійснення правосуддя.

За змістом частини 1 статті 35 ЦПК України питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім.

Згідно з частиною 3 статті 35 ЦПК України суддя, не згодний із рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Рішення від 17.12.2024 ухвалено в нарадчій кімнаті більшістю голосів згідно ст. 35 ЦПК України.

Не погоджуюсь із ухваленим рішенням суду в частині визнання ОСОБА_3 , 1990 р.н., безвісно відсутнім з наступних підстав.

Відповідно до ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування. У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей місяць - перше січня наступного року. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.

За своїм змістом стаття 43 ЦК України передбачає з`ясування місця постійного проживання особи на час її зникнення, заходів, які приймав заявник для встановлення місця знаходження особи, щодо якої ставиться питання про визнання безвісно відсутньою, та чи були вичерпані усі можливості для її знаходження.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Згідно зі ст.ст. 305 , 306 ЦПК України, заява про визнання фізичної особи безвісно відсутньою подається до суду за місцем проживання заявника або за останнім відомим місцем проживання (перебування) фізичної особи, місцеперебування якої невідоме, або за місцем знаходження її майна. У заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, яка пропала безвісти.

Відповідно до імперативних положень ч. 5 та ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус судді» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Таким чином, про розгляді даної справи суд враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права, які стосуються розгляду справ про визнання особи безвісно відсутньою. Так,22.11.2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи №225/882/17, провадження № 61-34068св18 підтвердив правові позиції стосовно підстав для визнання особи безвісно відсутньою. Зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.05.2018 року у справі № 225/1297/17зроблено висновок, що безвісна відсутність - це посвідчення в судовому порядку тривалої відсутності фізичної особи в місці її постійного проживання за умов, що не вдалося встановити місця її знаходження (перебування). Підставами для визнання фізичної особи безвісно відсутньою є сукупність юридичних фактів, тобто юридичний склад, до якого включаються: а) відсутність відомостей про перебування фізичної особи у місці її постійного проживання; б) відсутність відомостей про дійсне перебування особи і неможливість отримати такі відомості; в) сплив річного строку з дня одержання останніх відомостей про місце перебування фізичної або з дня, визначеного відповідно до частини другої статті 43 ЦК України; г) наявність у заявника правової зацікавленості у вирішенні питання про визнання особи безвісно відсутньою. При визнанні особи безвісно відсутньою застосовується презумпція, що особа є живою, однак встановити її місце знаходження у цей час неможливо, причому вказана презумпція має спростовний характер.

Звертаючись до суду з заявою про визнання особи безвісно відсутньою, заявник повинен довести наявність всіх вищевказаних обставин, при цьому доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Визнання особи безвісно відсутньою має широке коло правових наслідків, тому мають бути вжитті всі заходи для з`ясування обставин зникнення особи, заходи щодо її розшуку.

Суд зазначає, що згідно ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об`єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги; місце перебування - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги;

Вільний вибір місця проживання чи перебування це право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати (абз. 3 ст. 3 Закону).

Вважаю, що посилання заявника на відсутність відомостей про теперішнє місце проживання або перебування сина, відсутність спілкування з ним протягом тривалого часу не є само по собі підтвердженням безвісної відсутності особи.

Так, як вбачається з письмових доказів, ОСОБА_3 перетнув кордон України в жовтні 2019 року і більше не повертався до України. Про неповернення його до свого місця проживання в Україні з 2018 року вказували і свідки та заявник в судовому засіданні. При цьому, підстав вважати таку зміну місця проживання ОСОБА_3 примусовою - в суду нема.

Тобто особа добровільно змінила своє місце проживання, виїхавши за межі України в 2019 році.

Жодних доказів про місце виїзду, місце перебування особи в період часу, коли він ще спілкувався з родичами суду не було надано.

Відповідно, не встановленим залишилась і обставина відсутності особи за новим місцем проживання протягом року, що є вимогою для визнання особи безвісно відсутньою.

Самостійно суд в порядку ст. 307 ЦПК України також не має можливості витребовувати докази від невідомих закордонних установ чи організацій, так як невідомо ані країну, в яку виїхав ОСОБА_3 на проживання, ані відомостей про місце проживання в ній.

В свою чергу, надані письмові докази про відсутність відомостей про ОСОБА_3 в межах України не вказують про відсутність його за місцем свого проживання, оскільки він змінив місце проживання (як і країну проживання) ще в 2019 році, чим і пояснюється його відсутність як в Україні, так і за місцем реєстрації зокрема.

З показів заявника та сестри в судовому засіданні вбачається, що ОСОБА_3 перед виїздом з дому посварився з матір`ю, забрав свої речі, що може пояснювати його свідоме неспілкування з родичами. Однак таке саме по собі також не може розцінюватись як пропажа особи безвісти.

Тобто фактично заявник просить суд ототожнити факт добровільного виїзду особи закордон на тривале проживання з фактом пропажі цієї особи безвісти, що, на мою думку, ототожнювати нема підстав.

У відповідності зі ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як випливає з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

Враховуючи вказане, як суддя приходжу до висновку, що у задоволенні заяви ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Брусилівська селищна рада Житомирського району Житомирської області, Військова частина НОМЕР_1 про визнання особи безвісно відсутньою необхідно було відмовити у зв`язку із відсутністю підстав для визнання особи безвісно відсутньою, оскільки вони не підтверджуються достатніми доказами, що не викликають сумнівів у своїй повноті та доведеності.

СУДДЯ П.МИКОЛАЙЧУК