Рішення

від 05.12.2024 по справі 585/3994/24

РОМЕНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 585/3994/24

Номер провадження 2/585/1115/24

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі:

головуючої судді Цвєлодуб Г.О.,

за участю позивача ОСОБА_1

його представника адвоката Глущенка В.В.

відповідача ОСОБА_2

представника 3-ї особи Загамули В.І.

секретаря судового засідання Салій О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ромни цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого до суду як представник позивача звертається адвокат Глущенко Віталій Вікторович, до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Роменської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком, -

В С Т А Н О В И В:

19 вересня 2024 року представник позивача адвокат Глущенко В.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просить: визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_1 .

Позов мотивовано тим, що з відповідачем ОСОБА_2 позивач перебував у шлюбі, який розірвано рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 21 червня 2024 року у справі 585/2041/24. Від шлюбу сторони мають неповнолітню дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 10.02.2024 року відповідач виїхала до республіки Польща, де перебуває до цього часу. Дочка сторін залишилась проживати з позивачем у АДРЕСА_1 в будинку, який належить позивачу. ОСОБА_3 зареєстрована за вказаною адресою та перебуває на утриманні батька, навчається в 7 -Д класі Роменського ліцею №1 імені П.І Калнишевського. Позивач працює в Роменській філії ВКП ТОВ «Торгсервіс» на посаді старшого механіка. Крім того позивач фактично проживає з дочкою та самостійно її виховує за адресою: АДРЕСА_1 в будинку, який належить йому на праві власності. Не зважаючи на те, що відповідач тривалий час не приймає участі у вихованні дочки ОСОБА_3 , нещодавно в телефонній розмові повідомила позивача, що має намір забрати дочку на постійне проживання в Республіку Польща. За таких обставин позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх та своєї дочки прав та законних інтересів.

Ухвалою судді від 02 жовтня 2024 року по справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження, з призначенням підготовчого судового засідання.

Ухвалою суду від 04 листопада 2024 року закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до судового розгляду по суті.

У судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали, пояснили обставини, викладені в позові, просили його задовольнити.

Відповідач в судовому засіданні заперечувала проти позову, просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Додатково пояснила, що хотіла б мати можливість вивезти доньку за кордон, але досі не оформила усі документи на проживання у Польщі. Також пропонувала доньці поїхати із нею до Польщі на постійне проживання, але вона відмовилась, насильно вивозити дитину вона не буде, а тільки з її згоди, тому вважає, що дитині краще жити в Україні.

Представник служби у справах дітей Роменської міської ради заперечував проти позовних вимог.

Суд, заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який розірвано рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 21 червня 2024 року у справі 585/2041/24.

Сторони мають неповнолітню дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

10.02.2024 року ОСОБА_2 виїхала до республіки Польща, де перебуває до цього часу, що визнано в судовому засіданні.

Відповідно до довідки №189 від 09.08.2024 року, виданої Роменським ліцеєм №1 імені П.І Калнишевського, ОСОБА_3 навчається в 7-Д класі.

ОСОБА_1 працює в Роменській філії ВКП ТОВ «Торгсервіс» на посаді старшого механіка, що підтверджується довідкою №63 від 08.08.2024 року, виданою ВКП ТОВ «Торгсервіс».

ОСОБА_1 фактично проживає з дочкою за адресою: АДРЕСА_1 в будинку, який належить позивачу на праві власності. Вказане підтверджується договором купівлі-продажу будинку від 22.10.2020 року, договором купівлі-продажу земельних ділянок від 22.10.2020 року.

Згідно з висновком № 2.1-23/3973 від 26.11.2024 орган опіки та піклування виконавчого комітету Роменської міської ради вважає визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 не доцільним, оскільки відсутній спір між батьками.

Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого ч. 5 ст. 157 цього Кодексу.

Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов`язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 160 Сімейного кодексу України, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Частиною 1 ст. 161 Сімейного кодексу України визначено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

У рішенні від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, ЄСПЛ зазначав, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява № 31111/04, вказано, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім - права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Одним із проявів принципу диспозитивності у цивільному судочинстві є те, що сторони вільно розпоряджаються наданими їм процесуальними правами, за допомогою яких вони можуть впливати на хід процесу. Зокрема, відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно із ст. 49 ЦПК України, право на збільшення або зменшення розміру позовних вимог, відмови від позову, зміни підстав або предмета позову належить виключно позивачеві.

Згідно зі ст. 175 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 49, 265 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Як слідує з обставин, якими позивач обґрунтував свій позов : мати дитини з початком збройної агресії російської федерації проти України, та після розірвання шлюбу виїхала до Республіки Польща та мешкає там, дитина залишилася проживати з позивачем; на даний час (з позовом позивач звернувся до суду 19.09.2024) донька ОСОБА_3 постійно проживає з позивачем, який забезпечує дитині належне виховання, утримання і розвиток, що підтверджується доданими до позову довідками. Позивач має змогу забезпечити утримання доньки, має постійний дохід достатнього розміру.

Як вбачається з висновку № 2.1-23/3973 від 26.11.2024 орган опіки та піклування виконавчого комітету Роменської міської ради вважає визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з батьком ОСОБА_1 не доцільним, оскільки наявність спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 про місце проживання їх дитини не доведено.

Допитаний в судовому засіданні як свідок ОСОБА_1 суду пояснив, що у 2022 році відповідач разом з донькою виїхали за кордон, оскільки він з відповідачем був ще одружений, то згоди на виїзд дитини за кордон не надавав. Коли дружина із донькою повернулась з-за кордону, то дитина вдруге з матір`ю не захотіла виїздити, оскільки почала ходити до своєї школи, відмовилась їхати до матері. ОСОБА_5 не оформила усі документи на проживання у Польщі, не забезпечена житлом, навчається, як студент, не має місця для навчання дитини. Стверджував, що відповідач наполягає на виїзді дитини на постійне місце проживання.

У порядку ст. 232 ЦПК України у судовому засіданні було заслухано думку малолітньої ОСОБА_3 , яка суду пояснила, що при ній батьки ніколи не сварились про те, що вона має проживати в Україні чи за кордоном, їй не сподобалось жити за кордоном, вона бажає жити з батьком в Україні.

Згідно з ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до абз. 2 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 18.12.2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

По справі встановлено, що фактично спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і від якого мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, не вчиняла жодних дій, які б свідчили про таке.

Після звернення батька дитини до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, відповідачка не подала до суду відзив на позовну заяву, у встановленому порядку з самостійним позовом до суду або із зустрічним позовом в межах розгляду даної справи про визначення місця проживання дитини разом з собою, не зверталася, будь-яких належних доказів, які б свідчили про її бажання і волю щодо визначення місця проживання дитини із мамою суду не надала.

У судовому засіданні мати дитини не заперечувала, що з того часу, як вона виїхала за кордон, дитина проживає з батьком. У свою чергу позивач повідомляв суду, що він не забороняє відповідачці бачитися з дитиною та спілкуватися з нею.

Також суд бере до уваги висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Роменської міської ради щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , відповідно до якого орган опіки та піклування вважає, що на даний час спір про визначення місця проживання дитини з батьком відсутній, для дитини створені всі належні умови для виховання та гармонійного розвитку.

Зверненню до суду з позовом про визначення місця проживання дитини має передувати спір між батьками дитини щодо місця її проживання.

При цьому той з батьків, хто звертається до суду з таким позовом має довести, що дійсно батьки не можуть досягнути згоди щодо місця проживання дитини і з цього приводу між ними існує спір.

У постанові КЦС ВС від 10.07.2024 № 127/16211/23 (61-1964 св 24) наведено наступний правовий висновок «спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком дитини, з яким дитина і так фактично проживала і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала та не вимагає зміни її місця проживання, а у справі відсутні докази того, що батько дитини забороняє матері бачитися з дочкою. З урахуванням наведеного, суди вірно виходили з того, що позивачем не доведено, що на час звернення до суду батька з позовом про визначення місця проживання дитини разом із ним, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені права позивача. Зазначення судом фрази «між батьками відсутній спір щодо місця проживання дитини» у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі.

Згідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Наведені норми у своїй сукупності вказують на те, що дитина має право жити з батьками, має право на гармонійний розвиток в належних умовах. Батьки зобов`язані забезпечити дитині відповідні умови. В залежності від віку дитини спочатку місце проживання визначається законом з батьками, потім за їх спільною згодою. Після досягнення дитиною десятирічного віку вже враховується її думка щодо місця проживання з батьками які живуть окремо. За відсутності згоди, щодо визначення місця проживання дитини до чотирнадцяти років спір може бути вирішений судом. Після досягнення чотирнадцяти років дитина самостійно визначає місце проживання і у цьому випадку законом не визначено вирішення спору між батьками у судовому порядку.

З урахуванням встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вимоги про визначення місця проживання дитини заявлені позивачем передчасно, оскільки зверненню до суду з відповідним позовом має передувати спір між батьками щодо місця проживання дитини та принаймні існувати на час вирішення справи в суді.

Доводи сторони позивача щодо необгрунтованого висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Роменської міської ради не знайшли у судовому засіданні свого підтвердження, а тому не беруться судом до уваги, як належні.

У відповідності до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Статтею 141 ЦПК України встановлено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в позові, тому судові витрати слід залишити за позивачем.

На підставі положень ст. ст. 258-259, 263, 264,265, 268, 293 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якого до суду як представник позивача звертається адвокат Глущенко Віталій Вікторович, до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Роменської міської ради, про визначення місця проживання дитини з батьком відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

З повним текстом рішення суду сторони можуть ознайомитись у приміщенні Роменського міськрайонного суду Сумської області з 13 грудня 2024 року, на сайті Єдиного державного реєстру судових рішень за електронною адресою: https://reyestr.court.gov.ua, за № справи 585/3994/24, або у підсистемі «Електронний суд» ЄСІТС у кабінеті користувача.

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ Г. О. Цвєлодуб