Рішення

від 28.10.2024 по справі 199/6252/23

АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/6252/23

(2/199/290/24)

РІШЕННЯ

Іменем України

28 жовтня 2024 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді Богун О.О.

при секретареві Дубовик А.П.

за участю:

позивачка ОСОБА_1 ,

представника позивачки ОСОБА_2 ,

представник відповідача ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального провадження в залі суду в місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ватутінської міської ради Черкаської області та Орган опіки та піклування Адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , треті особи Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ватутінської міської ради Черкаської області та Орган опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав.

В обґрунтування позову посилалась на те, що 18.03.2014 року між позивачкою та відповідачем було укладено шлюб. Від шлюбу сторони мають спільного сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 10.03.2016 року шлюб між сторонами розірвано.

Після припинення шлюбно-сімейних стосунків, син залишився проживати разом з матір`ю ОСОБА_1 . Позивачка одноособово займається вихованням сина та матеріальним забезпеченням його потреб. Позивачка зазначила, що відповідач не виявляє бажання спілкуватися та бачитися із сином, вихованням дитини не займається, не піклується про стан здоров`я дитини, не цікавиться його розвитком.

У зв`язку з чим позивачка просить суд позбавити відповідача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою від 10.08.2023 року відкрито провадження по справі та визначено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 19.02.2024 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.

28.10.2024 року справу розглянуто по суті з ухваленням рішення.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовну заяву підтримали та наполягали на її задоволенні.

Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради у судове засідання не з`явився, через канцелярію суду надав заяву в якій просила суд ухвалити рішення з урахуванням інтересів дитини.

Представник третьої особи Органу опіки та піклування виконавчого комітету Ватутінської міської ради Черкаської області у судове засідання не з`явився, про причини неявки не повідомив, про день, час та місце слухання справи повідомлений належним чином.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, дослідивши наявні у них докази та надавши їм належну оцінку, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень частин 1-4 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

В судовому засіданні як з пояснень учасників справи, так і з матеріалів справи встановлено, що з 18 березня 2014 року відповідач ОСОБА_4 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі. Від даного шлюбу вказані особи мають спільну малолітню дитину - сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ватутінського міського суду Черкаської області від 10.03.2016 року, яке набрало законної сили 24 березня 2016 року, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 розірвано (а.с.9,15,16).

Відповідно до копій витягів з реєстру територіальної громади від 30.03.2023 року позивачка ОСОБА_1 з сином ОСОБА_5 зареєстровані за адресою АДРЕСА_1 (а.с.8,11).

Відповідно до пояснень сусідів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , ОСОБА_1 з сином ОСОБА_5 проживають за адресою АДРЕСА_1 . Мати дитини повністю опікується сином та утримує його (а.с.29,30).

З характеристики, виданої 31 березня 2023 року Ватутінською початковою школою Ватутінської міської ради Черкаської області , відомо, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зарекомендував себе з позитивної сторони, ввічливий, культурний, врівноважений, спокійний, трудолюбивий, охайний. Мати дитини ціваться життям сина, приймає активну участь у вихованні дитини. Батька дитини не бачили у школі жодного разу (а.с.24).

Згідно довідки наданої Комунальним некомерційним підприємством «Центр первинної медико-санітарної допомоги м.Ватутіне Черкаської області» від 05.04.2023 року дитина з моменту народження і по теперішній час знаходиться під наглядом лікаря-педіатра, на обстеження та обов`язкові щеплення сина приводить мати (а.с.25).

Відповідно до довідки про доходи ОСОБА_1 , позивачка має офіційних дохід достатній для матеріального забезпечення та утримання сина (а.с.28).

Відповідно до постанови АНД ВДВС м.Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області відкрито виконавче провадження №58017830 про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ,у розмірі частини всіх видів доходів відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи стягнення з 09.02.2026 року і до досягнення дитиною повноліття (а.с.94).

Відповідно до акту обстеження умов проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , наданого Органом опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради від 01.06.2023 року, умови проживання відповідача за адресою реєстрації ( АДРЕСА_2 ) - задовільні, під час виходу спеціалістів ОСОБА_4 надано пояснення стосовно позбавлення його батьківських прав (а.с.120).

Відповідно до пояснень наданих ОСОБА_4 спеціалістам Органу опіки та піклування адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради, відповідач заперечує стосовно позбавлення його батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , оскільки бажає брати участь у вихованні дитини, але не може це зробити через конфлікт з матір`ю дитини (а.с128).

На підтвердження спроби налагодження відносин з дитиною представником відповідача долучено до матеріалів справи копії експрес-накладних в якості доказів направлення посилок з подарунками на ім`я позивачки для дитини. Також 04.08.2023 року на картку матері позивачки були перераховані кошти у сумі 5000 грн (а.с.181-187).

Відповідно до довідки АНД ВДВС м.Дніпра Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області від 16.11.2023 р. №84216 відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості зі сплати аліментів (а.с.179).

Відповідно до акту обстеження умов проживання дитини, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , наданого Органом опіки та піклування виконавчого комітету Ватутінської міської ради Черкаської області, за адресою: АДРЕСА_1 проживає мати з сином, для проживання та виховання дитини створені належні умови, потреби хлопчика забезпечуються у повній мірі, є окреме спальне місце та місце для навчання, наявний одяг відповідно до сезону та усі необхідні речі (а.с.36,37).

Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ватутінської міської ради Черкаської області вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно малолітньої дитини - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що надано висновок від 23.06.2023 року за №1429/02-21 (а.с.38-40).

Відповідно до копії свідоцтва про шлюб Серія НОМЕР_1 позивачка ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_10 28.10.2023 року, про що Виконавчим комітетом Ватутінської міської ради Черкаської області складено актовий запис №19 та змінила прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » (а.с.216).

Допитана у судовому засіданні в якості свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 повідомили суд, що відповідач не навідується до дитини, аліменти не сплачував, не надав матеріальної допомоги, почав сплачувати аліменти лише після подачі позову. Позивачка зараз перебуває у зареєстрованому шлюбі.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Надаючи оцінку аргументам, наведеним в позовній заяві, суд виходить із такого.

Частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ч.3 ст.51 Конституції України, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно з частинами першою, другою та шостою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Статтею 150 СК України визначено обов`язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.

Згідно із ч.2 та ч.4 ст.155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» №3 від 30 березня 2007 року судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Крім того, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер.

При вирішенні такої категорії спорів судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Таким чином, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.

Європейський суд з прав людини у справі «Савіни проти України» (заява від 18 грудня 2008 року № 39948/06) вказує, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції.

У рішенні від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» (заява № 31111/04) суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

ОСОБА_6 , звертаючись до суду з позовною вимогою про позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , посилалась на невиконання відповідачем своїх батьківських обов`язків по вихованню та утриманню дитини.

Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Частиною четвертою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування.

Відповідно до частини п`ятої статті 19 СК України орган опіки і піклування подає до суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодиться з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини п`ята та шоста статті 19 СК України). Суд оцінює його у сукупності з іншими доказами, які містяться у матеріалах справи. Відтак, висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

Так, в матеріалах справи міститься висновок органу опіки та піклування, в якому повідомлено про прийняття комісією рішення про доцільність позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.38-40).

Як встановлено в судовому засіданні, відомості про всі обставини, зазначені у висновку, отримані в основному від позивачки ОСОБА_6 , що свідчить про фактичну необ`єктивність та певну упередженість при наданні відповідного висновку. Оскільки відповідач у судовому засідання стверджував, що бажає брати участь у вихованні дитини, проте позивачка чинить перешкоди у спілкуванні з дитиною.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо застосування до відповідача ОСОБА_4 заходів впливу у вигляді попередження з боку органів внутрішніх справ, притягнення до адміністративної відповідальності, бесіди, попередження з боку органу опіки та піклування, органів місцевого самоврядування, попередження про необхідність зміни ставлення до виховання дитини.

З урахуванням якнайкращих інтересів дитини, бажання відповідача брати участь у вихованні та спілкуванні з сином та з огляду на відсутність виключних підстав для позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову та позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки судом не встановлено винної поведінки відповідача.

При цьому, навіть небажання дитини спілкуватися та/або проживати з одним із батьків, що призводить до зменшення чи повного припинення їх побачень, саме по собі не свідчить про ухилення, в даному конкретному випадку батьком ОСОБА_4 від виконання батьківських обов`язків, так як ці обставини зумовлені не її особистою волею.

Та обставина, що на час розгляду справи матеріальним забезпеченням дитини, її вихованням і розвитком займається мати - позивачка ОСОБА_6 , не свідчить про те, що батько дитини не бажає приймати участь у її утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов`язками.

Крім того, суд також вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатися у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції (пункт 49 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України» та пункт 47 рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Тобто вирішення питання про позбавлення відповідача батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у його право на повагу до свого сімейного життя, яке у свою чергу не є абсолютним.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

В силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі права, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов`язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-IV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 року).

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України»).

Одним з фундаментальних принципів демократичного суспільства є законність, на яку посилається преамбула до Конвенції. Законність передбачає, серед іншого, що втручання з боку виконавчої влади в права осіб повинне бути предметом ефективного контролю. Цей контроль звичайно здійснюється судовою владою (принаймні, в якості останньої інстанції), оскільки судовий контроль надає найкращі гарантії незалежності, неупередженості і належної процедури.

Позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав не відповідає цілям, зазначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції.

Демократичне суспільство характеризується плюралізмом, терпимістю, широтою поглядів. Таким чином, держави мають позитивне зобов`язання із забезпечення процедурних гарантій від свавілля як умову обґрунтованості втручання в права, що захищаються статтею 8 Конвенції. Щоб втручання було визнано «необхідним у демократичному суспільстві», воно повинно бути обґрунтовано «гострою соціальною необхідністю». Причини, що наводяться внутрішніми судами для обґрунтування оскаржених заходів, повинні бути достатніми і стосуватися справи.

Як зазначалося вище, позбавлення батьківських прав є втручанням у приватне і сімейне життя. Таке втручання в даному випадку не є виправданим і пропорційним. Поведінка батька відносно своєї дитини свідчить про її спроможність та волевиявлення виконувати свої природні батьківські обов`язки.

У цій справі відсутні виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав, що не суперечить Конвенції про права дитини, і в такому випадку судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.

Натомість, з пояснень відповідача у судовому засіданні встановлено, що він від виконання своїх батьківських обов`язків не відмовляється та робив спроби поспілкуватись і провести час разом з сином. Відповідач бажає спілкуватися з дитиною, проте позивачка чинить перешкоди, У подальшому він буде намагатись виконувати батьківські обов`язки і сподівається наладити відносини з сином.

Відтак, на переконання суду, батько дитини бажає спілкуватися з сином, проти позбавлення батьківських прав заперечує, а тому позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. При цьому позивачкою не надано беззаперечних доказів, які б свідчили про ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та його винної поведінки.

Позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

За результатами оцінки наданих сторонами доказів і їх особистих пояснень в судовому засіданні, пояснень свідків, суд доходить висновку, що відсутність спілкування батька з сином і неприйняття ним участі у його вихованні викликано кількома причинами, основною з яких є тяжкі відносини, які склалися між сторонами на ґрунті взаємних образ і звинувачень.

Крім того, суд вважає, що позивачем не доведено, що поведінка відповідача є свідомим нехтуванням ним своїми батьківськими обов`язками щодо малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а не збіг життєвих обставин, які склалися навколо нього.

Згідно вимог стст.76,77,79,80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно ч.1,ч.6 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Зважаючи на те, що письмові докази, наявні в матеріалах справи не містять відомостей про винну поведінку відповідача та під час розгляду справи не встановлено свідоме нехтування ним батьківськими обов`язками, суд доходить висновку про відсутність підстав для застосування такого крайнього заходу впливу на батька, як позбавлення її батьківських прав.

Крім того, суд звертає увагу на те, що відповідач під час розгляду справи заперечував проти позбавлення його батьківських прав, зазначаючи про те, що він бажає спілкуватися зі своєю дитиною. Така поведінка відповідача дає підстави вважати, що останній не нехтує інтересами дитини та не бажає розривати зв`язки з сином.

Наявні в матеріалах справи докази вказують на помилки у вихованні та недостатню участь батька у житті дитини, однак не можуть слугувати підставою для позбавлення його батьківських прав.

За таких обставин, враховуючи, що визначальною обставиною, яка має значення для вирішення цього спору, є інтереси дитини, а інтересам дитини найкраще відповідатиме збереження її зв`язків з сім`єю, в тому числі і з батьком крім того, позбавлення батьківських прав є виключною мірою сімейно-правової відповідальності, яка застосовується у разі, коли захистити права та інтереси дитини іншим шляхом неможливо, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні позову ОСОБА_6 в повному обсязі.

Оскільки в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено, суд не має підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки понесених останньою судових витрат в порядку ст.141 ЦПК України.

Керуючись стст.19,164,165 СК України, стст.12-13,76-82,141,258,259,263-268,273 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи Орган опіки та піклування виконавчого комітету Ватутінської міської ради Черкаської області та Орган опіки та піклування Адміністрації Амур-Нижньодніпровського району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав, - відмовити.

Судові витрати залишити за позивачкою.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.О.Богун

28.10.2024