Постанова

від 02.12.2024 по справі 438/121/24

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 438/121/24 Головуючий у 1 інстанції: Ткачова С.М.

Провадження № 22-ц/811/2363/24 Доповідач в 2-й інстанції: Ванівський О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2024 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючогосудді: Ванівського О.М.,

суддів Цяцяка Р.П., Шеремети Н.О.

секретаря: Цьони С.Ю.

з участю: представника апелянта адвоката Романів І.Б., представника третьої особи Гнатишака О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справуза апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 адвоката Романів І.Б. на рішення Бориславського міського суду Львівської області від 18 червня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бориславського відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа АТ КБ «Приватбанк» про припинення обтяження нерухомого майна,-

в с т а н о в и в:

В січні 2024 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Бориславського відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа АТ КБ «Приватбанк» про припинення обтяження нерухомого майна.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що у відділі Бориславського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області перебувало виконавче провадження №55871162 відкрите на підставі виконавчого напису №14632, виданого 08.12.2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим Артемом Анатолійовичем про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості у розмірі 2961772,82 грн. 31 серпня 2018 року, начальником Бориславського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області Дубиком Юрієм Ярославовичем при примусовому виконання за ВП №55871162 було винесено постанову про арешт майна боржника, а саме: накладено арешт на все нерухоме майно ОСОБА_1 та внесено відомості до Державного реєстру речових прав.Постановою про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №55871162 від 03.09.2018 року, виконавчий напис №14632 від 08.12.2017 року, було повернуто стягувачу у зв`язку з тим, що в боржника відсутнє майно та доходи, окрім майна на яке згідно Закону України «Про маротарій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути звернуто примусове стягнення. Виконавче провадження завершено на підставі п.9. ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». У постанові державним виконавцем було зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 03.09.2021 року. Вказує, що стягувач повторно у встановлений постановою строк, тобто до 03.09.2021 не пред`являв виконавчий документ до виконання, а тому вважає, що стягувач (третя особа) втратив право на примусове стягнення боргу так як пропустив визначений законом строк на повторне пред`явлення виконавчого листа до виконання.Оскільки під час виконання виконавчого провадження ВП № 55871162 на все майно був накладений арешт, й на даний час обтяження не знято та неприпинено, змушена звернутися до суду з позовом про скасування арешту майна. Накладений арешт на все майно, є перешкодою у здійсненні права власності на майбутні об`єкти рухомого і нерухомого майна. Вона обмежена у здійсненні будь-якої банківської операції.Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.На підставі наведеного просила позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Бориславськогоміського судуЛьвівської областівід 18червня 2024року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Бориславського відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, третя особа Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», про скасування арешту майна відмовлено.

Рішення суду оскаржила представник ОСОБА_1 адвокат Романів І.Б.

В апеляційній скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, та неповним з`ясуванням усіх обставин справи.

Зокрема покликається на те, що судом не було взято до уваги той факт, що виконавчим написом, вчиненим приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завальним А.А. від 08.12.2017, вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено та стягнуто з позивача повторно заборгованість за кредитним договором №LVBRGA0000000040 від 28.08.2008 року. А накладений арешт на все майно в рамках ВП №55871162 є по суті подвійним обтяженням, так як відповідно до відомостей з Державного реєстру іпотек, майно апелянта перебуває в іпотеці з 02.09.2008 року.

Звертає увагу на той факт, що постановою про повернення виконавчого документа стягувачу ВП №55871162 від 03.09.2018 року, було повернуто стягувачу виконавчий напис №14632 від 08.12.2017 року, у зв`язку з тим, що в боржника відсутнє майно та доходи, окрім майна на яке згідно Закону України «Про моратарій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути звернуто примусове стягнення. А також було зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 03.09.2021 року. Проте, відповідно до інформації про виконавче провадження дане виконавче провадження 03.09.2018 року завершено на підставі п.9. ч.1. ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника). А також виконавче провадження знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове судове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення представника апелянта адвоката Романів І.Б. на підтримання апеляційної скарги, представника третьої особи Гнатишака О.В. на заперечення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що таку слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

В силу положень ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно п. п. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позову про припинення обтяження нерухомого майна, суд першої інстанції виходив з того, що зобов`язання позивачкою не виконаню та нею не доведено які саме права, свободи чи законні інтереси порушені, невизнані чи оспорюються, які суд повинен захистити.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду зважаючи на наступне.

Судом встановлено, що у Бориславському міському відділі державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області на примусовому виконанні перебував виконавчий напис №14632 виданий 08.12.2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А., на підставі якого 22.02.2018 року державним виконавцем було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №355871162.

З копії постанови про арешт майна боржника ВП №55871162 від 31.08.2018 вбачається, що на майно ОСОБА_1 накладено арешт.

Згідно постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві ВП №55871162 від 03.09.2018 року, виконавчий напис №14632 від 08.12.2017 року, було повернуто ПАТ КБ «Приват банк» у зв`язку з тим, що в боржника відсутнє майно та доходи, окрім майна на яке згідно Закону України «Про маротарій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути звернуто примусове стягнення.

Інформацією про виконавче провадження №б/н від 30.12.2022 підтверджено, що у державного виконавця Бориславського відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західногоміжрегіонального управління міністерства юстиції на виконанні перебував виконавчий напису №14632, виданий 08.12.2017 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А.А., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приват банк» заборгованості у розмірі 2961772,82 грн. Стан виконавчого провадження «Завершено», назва виконавчої дії «Повернення ВД стягувачу п.9 ч. 1 ст. 37 (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника)».

Як вбачається із інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 12.01.2024 року №361706856, на все нерухоме майно ОСОБА_1 , Бориславським міським відділом ДВС Головного територіального управління юстиції у Львівській області накладено арешт. Також вказаною інформацією підтверджено, що 30.03.2023 квартира загальною площею 62,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , обтяжена іпотекою від 02.09.2008 № 7835121, повідомлення від 01.09.2008 ЗАТ КБ «Приватбанк».

Згідно копії відповіді начальника відділу Бориславського відділу Державної виконавчої служби у Дрогобицькому районі Львівської області Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Ю.Дубика №16852 від 27.10.2023, виконавче провадження №55871162 - 03.09.2018 року завершено на підставі п.9. ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» (встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника). Матеріали виконавчого провадження знищено у зв`язку із закінченням терміну зберігання (а.с. 20).

Згідно рішення Бориславського міського суду Львівської області від 26.04.2023 у справі №438/742/22, у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовлено, в зв`язку з тим, що право позивача на застосування ст. 625 ЦК України не настало.

Рішеннями: Бориславського міського суду від 28.03.2014 у справі № 130/1936/2012, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - орган опіки і піклування виконавчого комітету Бориславської міської ради, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - задоволено. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № LVBRGA0000000040 від 28 серпня 2008 року в розмірі 39285 доларів США 62 центи, що еквівалентно 313 892 гривень 13 копійок, відповідно до курсу НБУ від 15 листопада 2012 року звернуто стягнення на квартиру загальною площею 62,3 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки Публічним Акціонерним товариством КБ «ПриватБанк» з укладанням від імені ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки. Виселено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та малолітнього ОСОБА_5 , які зареєстровані та проживають у квартирі (предмет іпотеки), розташованій за адресою: АДРЕСА_1 зі зняттям з реєстраційного обліку у територіальному органі державної міграційної служби України, до повноважень якого входять питання громадянства, іміграції та реєстрації фізиних осіб, компетенція якого територіально поширюється на адресу даної квартири. Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 3138 гривень 92 копійки сплаченого судового збору.

Згідно рішення Апеляційного суду Львівської області від 03.08.2015, яке набрало законної сили, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бориславського міського суду Львівської області від 28 березня 2014 року змінено в частині звернення стягнення на предмет іпотеки по договору іпотеки нерухомого майна, доповнивши його: за ціною продажу предмета іпотеки, встановленою незалежним експертом оцінювачем, а саме ринкової вартості нерухомого майна на момент реалізації. Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» №1304-VII від 03 червня 2014 року. Рішення Бориславского міського суду Львівської області від 28 березня 2014 року в частині задоволення позову Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - орган опіки і піклування виконавчого комітету Бориславської міської ради, про виселення скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні цієї частини позовних вимог. Скасовано рішення в частині стягнення солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в користь Публічного акціонерного товариства ПриватБанк 3138 гривень судового збору та ухвалити в цій частині нове рішення. Стягнути з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь Публічного акціонерного товариства КБ Приватбанк по 784,73 грн. судового збору з кожного.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Частинами першою та другою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, установлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"- стаття 5 Закону України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею першою Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до статті 18 Закону «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Пунктом 9 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Згідно з ч. 4,ч. 5 ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження" не є підставою для зняття арешту з майна боржника, оскільки відповідно до частини третьої цієї статті арешт з майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті.

Відповідно до пунктів 20, 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень № 512/5 повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному в статті 37 Закону. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов`язково роз`яснюється порядок повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання.

У постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені частиною першою статті 40 Закону

У випадку повернення виконавчого документа стягувачу, виконавче провадження не є закінченим, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для закінчення провадження. Зняття арешту з майна боржника пов`язується із закінченням виконавчого провадження, а не з поверненням виконавчого документа стягувачу

Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 22 грудня 2021 року у справі № 634/292/21, від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18, від 26 квітня 2022 року у справі № 242/4601/20, від 04 листопада 2022 року у справі № 686/6010/14-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження № 55871162 завершено на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про виконавче провадження» (повернення виконавчого документу стягувачеві, у зв`язку із відсутністю майна та доходів, окрім майна га яке згідно Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не може бути звернуто примусове стягнення), тобто, виконавче провадження не є закінченими, а тому немає підстав зняття арешту, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постановах Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі № 910/8019/15; від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17; від 01 серпня 2019 року у справі № 754/15469/16-ц, від 04 березня 2020 року у справі № 127/2-1421/09, від 16 березня 2020 року у справі № 137/1649/17, від 15 лютого 2023 року у справі № 202/1183/22.

Як на підставу задоволення заявлених вимог стороною позивача наведено покликання суду на приписи ч. 5 ст. 59 Законом України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

На момент звернення сторони позивача із заявою до начальника ДВС із вимогою про зняття арешту і надалі є чинною ч. 4 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», котра визначає, що у разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

З наведеного вбачається, що Законом визначено спеціальний порядок (ч. 4 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження») зняття арешту із майна саме на той випадок, коли виконавчий документ було повернуто стягувачу, відтак не підлягають застосуванню до правовідносин сторін загальні приписи ч. 5 ст. 59 Законом України «Про виконавче провадження», якою передбачено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Враховуючи вищенаведене, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції вірно виходив з того, що виконавче провадження не є закінченим, а рішення суду є невиконаним, що позивачем не оспорюється.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки суду першої інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Тому, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволенню, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Керуючись ст.ст.367,368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.ст.375,381-384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Романів І.Б. - залишити без задоволення.

Рішення Бориславського міськогосуду Львівськоїобласті від18червня 2024року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 12.12.2024 року.

Головуючий: Ванівський О.М.

Судді Цяцяк Р.П.

Шеремета Н.О.