Постанова

від 09.12.2024 по справі 607/18591/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/18591/22Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М. Провадження № 22-ц/817/1069/24 Доповідач - Гірський Б.О.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Гірського Б.О.

cуддів - Храпак Н.М., Хоми М.В.

за участю секретаря - Дідух М.Є.

у відсутності сторін

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу №607/18591/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Остапчук Вікторія Ігорівна на ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2024 року про забезпечення позову (постановлену суддею Позняком В.М.) в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Альфа-Караван» про поділ спільного сумісного майна подружжя, визнання недійcними договорів, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області знаходиться вказана цивільна справа.

ОСОБА_2 заявою від 26.09.2024 змінила предмет позову та просила суд:

1) визнати недійсними з моменту укладення наступні правочини:

-договір купівлі-продажу № 6220/23/000028 від 15.01.2023 виданий ТОВ «Альфа-Караван» на вантажний автомобіль марки DAF, модель XF 105.410. колір червоний, об`єм двигуна 12902, VIN НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_1 , 2009 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 . укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ;

-договір купівлі-продажу № 6220/23/000029 від 15.01.2023 виданий ТОВ «Альфа-Караван» на загальний напівпричіп н/пр-бортовий-тентований м KRONE, модель SDP 27, колір червоний, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , шасі № НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .

2) визнати об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя вищезазначене майно та в порядку поділу майна подружжя стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 1/2 частини його вартості.

У вересні 2024 року ОСОБА_2 через свого представника адвоката Магдич О.О. звернулась до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просила накласти арешт на вантажний автомобіль марки DAF, модель XF 105.410, VIN НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_1 , 2009 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 та загальний напівпричіп бортовано-тентований марки KRONE, модель SDP 27, державний реєстраційний номер НОМЕР_7 , шасі № НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 .

Заяву про забезпечення позову обґрунтовувала тим, що в ході підготовчих засідань було встановлено, що відповідачем ОСОБА_3 , після відкриття провадження у даній справі, на підставі договорів купівлі-продажу було здійснено відчуження вищезазначеного спільного сумісного майна (вантажного автомобіля та напівпричіпа) на користь третіх осіб без згоди та відома ОСОБА_2 .

Вважала, що вищенаведені обставини свідчать про необхідність забезпечення позову, оскільки подальше відчуження спірного майна іншим особам унеможливить його витребування та реальне виконання рішення суду.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2024 року заяву задоволено частково.

Накладено арешт шляхом заборони відчуження наступних транспортних засобів, які належать ОСОБА_1 :

- вантажний автомобіль марки DAF, модель XF 105.410, VIN НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_1 , 2009 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 ;

- загальний напівпричіп бортовано-тентований марки KRONE, модель SDP 27, державний реєстраційний номер НОМЕР_7 , шасі № НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 .

В задоволенні решти заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Остапчук В.І. просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовити.

Вважає, що ухвалу суду постановлено з порушенням норм процесуального права та з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи.

Вказує на те, що вантажний автомобіль DAF ОСОБА_1 продав 16.03.2024 року згідно договору купівлі-продажу №6220/24000548 ОСОБА_4 .

Зазначає, що копії вказаного договору купівлі-продажу у ОСОБА_1 не збереглось, однак наявна копія акту огляду реалізованого транспортного засобі від 16.03.2024 року на підставі договору купівлі-продажу №6220/24/000548 від 16.03.2024 року, що підтверджує вказану обставину.

Зазначає, що на дату постановлення оскаржуваної ухвали суду вантажний автомобіль не перебував у власності ОСОБА_1 , а загальний напівпричіп знаходиться у його власності як в добросовісного набувача.

Вказує на те, що ані ОСОБА_4 , ані ОСОБА_1 не можуть вільно користуватися, розпоряджатися та володіти своїм майном, що порушує їхні права як власників цього майна, тому вважає, що суд безпідставно задовольнив заяву про забезпечення позову.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про час та місце розгляду справи в судове засідання не з`явилися. Від ОСОБА_3 та ОСОБА_1 надійшли заяви про розгляд справи у їх відсутності.

Відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступного висновку.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана ухвала суду відповідає.

Постановляючи ухвалу про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції вважав, що невжиття заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на спірні транспортні засоби шляхом заборони їх відчуження може ускладнити виконання рішення суду, оскільки існує реальна можливість їх відчуження третім особам.

З таким висновком погоджується і колегія суддів.

Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Таким чином, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

За змістом статті 151 ЦПК України заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.

Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову по суті є обмеженням суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 1488цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 4 постанови № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» (далі постанова Пленуму № 9), розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 р. у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 р. у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 р.) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Вирішуючи питання про забезпечення позову та приймаючи за ним рішення, суд зобов`язаний враховувати обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та зазначені ним докази, що підтверджують кожну обставину.

Судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 виник спір щодо поділу майна подружжя, зокрема щодо поділу вантажного автомобіля марки DAF, модель XF 105.410. колір червоний, об`єм двигуна 12902, VIN НОМЕР_1 , шасі НОМЕР_1 , 2009 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 та загального напівпричіпа н/пр-бортовий-тентований м KRONE, модель SDP 27, колір червоний, державний реєстраційний номер НОМЕР_4 , шасі № НОМЕР_5 , свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 .

Так, ОСОБА_2 посилалась на те, що спірні транспортні засоби є спільним майном, яке нажите за час шлюбу, а їх відчуження ОСОБА_3 без її згоди вважає незаконним.

Також вказувала на те, що відчуження вищезгаданого рухомого майна під час розгляду справи в суді є намаганням відповідача ОСОБА_3 ухилитися від майбутнього виконання рішення суду.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на те, що із змісту апеляційної скарги вбачається, що представником ОСОБА_1 не заперечується той факт, що на підставі договорів купівлі-продажу 6220/23000028 від 15.01.2023, 6220/23000029 від 15.01.2023 року вищевказані транспортні засоби ОСОБА_3 були продані ОСОБА_1 .

З урахування предмету позову та фактичних обставин даної справи, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що невжиття заходів забезпечення позову у виді накладення арешту на спірні транспортні засоби шляхом заборони їх відчуження може ускладнити виконання рішення суду, оскільки є реальна можливість їх відчуження третім особам, а тому суд вірно виснував про наявність підстав для забезпечення позову.

Також суд першої інстанції слушно зауважив, що у разі вжиття заходів забезпечення позову права відповідачів у даному випадку істотно не порушуються, у той же час будуть захищені права позивача щодо збереження майна.

Колегія суддів погоджується із тим, що такий вид забезпечення позову є співмірним та відповідає змісту заявлених позовних вимог з метою захисту прав позивача.

Доводи апеляційної скарги про те, що вантажний автомобіль DAF Семенишин В.М. продав 16.03.2024 року згідно договору купівлі-продажу №6220/24000548 Морозу В.Я., колегія суддів оцінює критично, з огляду на те, що вказана обставина жодним чином не порушує прав та інтересів ОСОБА_1 .

Більше того, адвокатом Остапчук В.І. не надано доказів на підтвердження її повноважень діяти в інтересах ОСОБА_4 ..

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного судового рішення та не спростовують висновків суду першої інстанції, з якими погоджується колегія суддів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі зазначеного та керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 17 грудня 2024 року.

Головуючий: Гірський Б.О.

Судді: Храпак Н.М.

Хома М.В.