Постанова

від 09.12.2024 по справі 161/4886/24

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 161/4886/24 Головуючий у 1 інстанції: Олексюк А. В. Провадження № 22-ц/802/1112/24 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 грудня 2024 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Власюк О.С.,

позивача ОСОБА_1 та її представників: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

відповідачів: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та їх представника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа - Перша Луцька державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсними договорів дарування, за зустрічним позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , третя особа - Перша Луцька державна нотаріальна контора, про визнання правочину недійсним, за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_1 , та відповідача ОСОБА_4 , в інтересах якого діє його представник ОСОБА_6 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня 2024 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визначення частки померлої в нерухомому майні, визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсними договорів дарування.

Вказувала, що згідно з рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради за №233, від 12.05.1967 року її батькові, ОСОБА_5 , виділено земельну ділянку загальною площею 0,530 га під індивідуальне житлове будівництво. На житловий будинок 13.09.2000 року видано свідоцтво про право власності за № НОМЕР_1 . Поруч з цим житловим будинком на даній земельній ділянці побудовано інший (менший) житловий будинок загальною площею 24,4кв.м з присвоєнням адреси - АДРЕСА_1 . На даний житловий будинок 13.09.2000 року видано свідоцтво про право власності за № НОМЕР_2 . На момент забудови названих житлових будинків батько - ОСОБА_5 та мама - ОСОБА_8 , перебували у зареєстрованому шлюбі. Земельна ділянка загальною площею 0,0443 га для обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд була передана у власність батькові, ОСОБА_5 , як титульному власнику житлового будинку. Стверджує, що частка ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у праві спільної сумісної власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 71,2 кв.м та на житловий будинок по АДРЕСА_2 , загальною площею 24,4 кв.м. становить по 1/2 частині в кожному із будинків.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мама позивача - ОСОБА_8 , після смерті якої, за складеним заповітом її особисте майно, а саме: житловий будинок по АДРЕСА_3 та земельна ділянка площею 0,37га за цією ж адресою заповідані ОСОБА_1 , земельна ділянка (пай) загальною площею 2,65га (кадастровий № 05:000:0506) та земельна ділянку для забудови загальною площею 0,7га (кадастровий № 03:000:0148) - ОСОБА_4 . Все інше майно, де б воно не було, і з чого б воно не складалось, і взагалі все те, що буде належати на день її смерті і на, що вона за законом матиме право ОСОБА_8 заповіла ОСОБА_1 .. Батько, ОСОБА_5 , подав до Першої Луцької державної нотаріальної контори заяву від 26.02.2019 року про відмову від обов`язкової частки в спадщині, що належить йому за законом та взагалі від усієї спадщини, що залишилась після смерті дружини ОСОБА_8 .. Державний нотаріус Першої Луцької державної нотаріальної контори Ковальчук Т.Б. 05.05.2023 року видала свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок по АДРЕСА_3 ; та земельну ділянку площею 0,37га в с. Малево для обслуговування даного житлового будинку на - ОСОБА_1 ; свідоцтво на земельну ділянку у с. Малево Демидівського району Рівненської земельну ділянку (пай) загальною площею 2,65га та земельну ділянку для забудови загальною площею 0,7га на брата - ОСОБА_4 . Вказує, що нотаріус роз`яснив їй усно, що у зв`язку з тим, що частка у спільному майні (у житлових будинках по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 та земельна ділянка для їх обслуговування) на маму, як співвласника нерухомого майна, не виділена, оформити її у цій спадковій справі не можливо.

Вказує, що між нею, батьком та братом було досягнуто домовленостей щодо користування спірним житловим будинком та земельною ділянкою для його обслуговування, однак такі домовленості в подальшому були порушені. 23.03.2023 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_4 житловий будинок загальною площею 71,0 кв.м з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 земельну ділянку кадастровий номер №07101000000:21:065:0065 загальною площею 0,0210га, житловий будинок загальною площею 23,9кв.м з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та земельну ділянку кадастровий номер №07101000000:21:065:0064 загальною площею 0,0233га про що було укладено відповідні договори. Вказує, що на час укладення спірних договорів дарування нерухомого майна відповідач ОСОБА_5 володів нерухомим майном (будинками та землею) спільно з іншими особами а саме : з нею , як спадкоємцем нерухомого майна за заповітом, а особисту частку у спільному майні він не виділив , а тому не мав права в цілому розпорядитись одноосібно зазначеним майном.

Просить суд визначити, що частка померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 , у праві спільної сумісної власності на час відкриття спадщини на житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 71,2 кв.м. та на житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 24,4 кв.м. і земельну ділянку загальною площею 0,0443 з кадастровим номером - 0710100000:21:065:0072, що передана для забудови та обслуговування житлових будинків становить 1/2 їх частину. Визнати право власності на спадкове майно за заповітом за ОСОБА_1 , а саме: - на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 71,2 кв.м., на 1/2 частину житлового будинку по АДРЕСА_1 , загальною площею 24,4 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2709517307080); - визнати право власності на 1/2 частину земельної ділянки загальною площею 0,0443 із кадастровим номером - 0710100000:21:065:0072, що передана для забудови та обслуговування житлових будинків. Визнати недійсним договір дарування цілого житлового будинку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2692359307080) загальною площею 71,0 кв.м з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та земельної ділянки кадастровий номер №07101000000:21:065:0065 загальною площею 0,0210га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, що складено та посвідчено приватним нотаріусом Четвергова Є.О., та зареєстровано в реєстрі прав 23.03.2023 року за №140. Визнати недійсним договір дарування цілого житлового будинку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2709517307080) загальною площею 23,9 кв.м з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 та земельної ділянки кадастровий номер №07101000000:21:065:0064 загальною площею 0,0233га, що складено та посвідчено приватним нотаріусом Четвергова Є.О. та зареєстровано в реєстрі прав 23.03.2023 року за №141 стягнути з відповідачів судові витрати.

03.04.2024 на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява від ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання правочину недійсним.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що сторона позивачів за зустрічним позовом ставить під сумнів правову дійсність заяви про відмову від спадщини ОСОБА_5 , посвідчену виконувачем обов`язків старости сіл Малеве, Берестечко , Пашева , Більче громадянкою ОСОБА_11 , , з огляду на те, що староста має бути наділений повноваженнями зазначеними у рішенні органу місцевого самоврядування. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» не передбачено посади виконувач обов`язків старости сіл. Староста села може бути лише затверджений сільською, селищною, міською радою після результатів громадського обговорення. Жодної приставки «виконувач обов`язків» законом не передбачено, відповідно і такої посади не існує. Таким чином, ОСОБА_11 не мала права посвідчувати дану заяву, адже не існує жодного рішення органу місцевого самоврядування, яке би надавало їй такі повноваження, тому дана заява є недійсним правочином. У даному випадку, правочин був посвідчений неналежною особою (не посадовою особою) яка не наділена повноваженнями вчиняти нотаріальні дії, відтак він не може вважатися нотаріально посвідченим, а тому є нікчемним.

Просили визнати заяву ОСОБА_5 від 26.02.2019 року, зареєстровану в реєстрі за №2-9, посвідчену виконувачем обов`язків старости сіл Малево, Берестечко, Пашева, Більче Боремельської сільської ради Демидівського району Рівненської області Оксаною І. К. недійсним правочином.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 26.04.2024 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_4 , ОСОБА_5 до ОСОБА_1 , про визнання правочину недійсним до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання права власності на спадкове майно, визнання недійсним договорів дарування та об`єднано в одне провадження.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня 2024 року в задоволенні, як первісного так і зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач та відповідач, в інтересах якого діє його представник, кожен зокрема, подали апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні первісного позову, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким її позов задовольнити повністю, рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову залишити без змін.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 , в інтересах якого діє його представник, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні зустрічного позову - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким його зустрічний позов задовольнити, залишивши в силі рішення суду, в частині відмови у задоволенні первісного позову.

Заслухавши позивача за первісним позовом та її представників, відповідачів та їх представника, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційних скарг, законність та обґрунтованість рішення суду, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга позивача ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга відповідача ОСОБА_4 , в інтересах якого діє його представник, - залишенню без задоволення.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не подано беззаперечних доказів того, що спірне майно належало батькам сторін на праві спільної сумісної власності подружжя, а тому позивач не має право на 1/2 частину майна після смерті матері ОСОБА_13 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 за заповітом, оскільки на думку суду спірне майно належало ОСОБА_5 на праві особистої приватної власності.

Висновки суду є передчасними та такими, що зроблені без повного з`ясування обставин справи та з порушенням норм матеріального права.

Судом встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_8 ( спадкодавець) перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується актовим записом №696 від 06.11.1966 року. ( а.с. 27).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_8 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (а.с.28).

Спадкоємцями першої черги після смерті ОСОБА_8 був її чоловік ОСОБА_5 , донька ОСОБА_14 та син ОСОБА_4 .

На випадок своєї смерті ОСОБА_8 23.05.2016 р, склала заповіт за змістом якого належний їй житловий будинок з надвірними будівлями та все що буде належати їй на день її смерті і на що вона за законом матиме право заповіла ОСОБА_1 .. Земельну ділянку площею 2,65га (кадастровий № 05:000:0506) та земельну ділянку площею 0,7 га (кадастровий № 03:000:0148) заповіла ОСОБА_4 (а.с. 147).

Таким чином з врахування змісту заповіту ОСОБА_15 та охоплення спадкодавцем своєю волею усього належного на час її смерті майна, спадкоємство здійснюється за заповітом.

Згідно з копією спадкової справи, що заведена після смерті ОСОБА_8 №28/2019, ОСОБА_1 та ОСОБА_4 прийняли спадщину після смерті матері шляхом подачі у передбачені законом строки заяви до нотаріальної контори.( а.с 143-152)

ОСОБА_5 26.02.2019 р. відмовився від обов`язкової частки в спадщині, що належить йому за законом та взагалі від всієї спадщини, що лишилася після смерті його дружини ОСОБА_8 , заява посвідчена виконувачем обов`язків старости сіл Малево, Берестечко , Пашева , Більче громадянкою ОСОБА_11 (а.с.147 зворот).

Статтею 1216 ЦК України встановлено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Державним нотаріусом Першої Луцької державної нотаріальної контори 05.05.2023 року ОСОБА_14 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на житловий будинок по АДРЕСА_3 ; та земельну ділянку площею 0,3742 га (а.с.148-149). Отримання вказаного у спадок ОСОБА_14 майна іншими спадкоємцями не заперечувалось та не спростовувалось.

За змістом позовних вимог та пояснень учасників справи встановлено, що спір між спадкоємцями першої черги за заповітом, а саме: ОСОБА_14 та ОСОБА_4 , виник з приводу нерухомого майна по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

Позивач звертаючись до суду з позовом вказувала, що згадане майно за вказаною адресою є спільною сумісною власністю подружжя, а саме: померлої ОСОБА_15 та ОСОБА_5 ..

Згідно з архівного витягу з рішення виконавчого комітету Луцької міської ради депутатів трудящих №233 від 12.05.1967 року від 15.11.2013 №1717/01.20 ОСОБА_5 виділено земельні ділянки для будівництва нових індивідуальних житлових будинків (а.с.14-15).

Рішенням Луцької міської ради від 31.05.2017 року №24/26, затверджено ОСОБА_5 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 площею 0,0443 га, кадастровим номером 0710100000:21:065:0057 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та передано ОСОБА_5 безоплатно у власність земельну ділянку на АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 площею 0,0443 га, кадастровим номером 0710100000:21:065:0057 для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, згідно з додатком (а.с.172).

13.09.2000 року ОСОБА_5 видано свідоцтво про право власності на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 серії НОМЕР_4 та на житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 серії НОМЕР_5 та виготовлено технічні паспорти (а.с.16,20,17-19,21-23).

Таким чином на момент побудови та набуття у власність житлових будинків в АДРЕСА_1 ОСОБА_5 - ОСОБА_5 та ОСОБА_8 ( спадкодавець) перебували у зареєстрованому шлюбі.

Побудова спірних будинків подружжям ОСОБА_16 під час спільного подружнього життя визнавалась та не заперечувалась як ОСОБА_5 так і ОСОБА_4 ..

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми Сімейного кодексу України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 01.01.2004 року. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми Сімейного кодексу України застосовуються в частині лише тих прав та обов`язків, що виникли після набрання ними чинності. Отже, правовий режим майна подружжя регулюється нормативними актами, які були чинними на момент створення або придбання такого майна.

Згідно з пунктами 1, 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004 року. Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, його положення застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

При вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, підлягають з`ясуванню та оцінюються судом записи у погосподарських книгах, ухвалені органами місцевого самоврядування рішення про оформлення права власності громадян на будинки, технічний паспорт на будівлі, документи про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.

Відповідно до статей 16, 17 Закону УРСР «Про власність» від 07 лютого 1991 року, який був чинним на час будівництва домоволодіння, майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності. Здійснення ними цього права регулюється цим Законом і Кодексом про шлюб та сім`ю України. Майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Майнові відносини, які виникли між подружжям після реєстрації шлюбу на момент побудови даних житлових будинків регулювались Кодексом про шлюб та сім`ю Української РСР, статтею 22 якого передбачалося, що майно нажите подружжям за час шлюбу визнавалось спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Надані суду докази суперечностей не містять та оцінюються судом як достовірні.

Частиною другою статті 112 ЦК УРСР 1963 року, що діяв на час зведення спірних домоволодінь визначено, що сумісною власністю є, зокрема, спільна власність без визначення часток.

Розглядаючи позови, пов`язані з спільною власністю громадян, набуття якого мало місце до набрання чинності Цивільним кодексом України 2003 року, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 КпШС України); майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, стаття 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).

За змістом статті 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України, в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними. В окремих випадках суд може відступити від начала рівності часток подружжя, враховуючи інтереси неповнолітніх дітей або інтереси одного з подружжя, що заслуговують на увагу.

Тобто, за змістом зазначених норм матеріального права належність подружжю майна, придбаного за час шлюбу за спільні кошти подружжя, на праві спільної сумісної власності законодавством презюмується, якщо інше не встановлено судом при розгляді справи.

Статтями 22, 28 Кодексу про шлюб та сім`ю України було встановлено презумпцію рівності часток подружжя у спільній сумісній власності, нажиті подружжям за час шлюбу. Такий правовий принцип передбачено і нормами статей 60, 70 Сімейного кодексу України.

Режим спільної сумісної власності означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов`язані доводити наявність права спільної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя, (постанова ВС від 29.09.2021 року у справі №76 і/44318/17).

Спільною сумісною власністю подружжя є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, яке може бути об`єктом права приватної власності. При цьому не мають значення підстави на яких майно придбане: куплене, одержане в результаті обміну чи у вигляді винагороди за працю. Не має значення також і те, на чиє ім`я виданий правовстановлюючий документ на майно (постанова ВС колегії від 02 вересня 2020 року у цивільній справі №318/1863/17).

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності. При цьому, тягар доказування, що вказане майно не належить до спільної сумісної власності, покладається на особу, яка заперечує факт набуття майна у спільну сумісну власність.

Зазначена правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 року № 6-843цс17.

Режим спільної сумісної власності для майна, придбаного подружжям за час шлюбу, встановлює і стаття 368 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Враховуючи викладене, оцінивши пояснення учасників справи, колегія суддів приходить до висновку, що, спірні будинковолодіння по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , належали ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на праві спільної сумісної власності, як майно подружжя.

Між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 не було укладено договору про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, а за життя спадкодавець не встигла виділити свою частку у спільному майні та отримати на неї правовстановлюючий документ.

У матеріалах справи відсутні дані щодо письмових домовленостей співвласників про визначення часток, а тому суд апеляційної інстанції доходить висновку про рівність часток співвласників у праві спільної сумісної власності подружжя: ОСОБА_5 та ОСОБА_8 на спірні будинковолодіння та спадкодавцю ОСОБА_8 належало 1/2 частка спірних домоволодінь.

В судовому засіданні позивач ствердила, що нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майна на спірні будинки у зв`язку з невизначеністю часток кожного із співвласників.

Колегія суддів звертає увагу на те, що для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право.

Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.

Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).

З урахуванням зазначеного визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.

Вказані висновки викладені в постанові ВС від 16.06.2021 у справі № 570/997/19.

Беручи до уваги викладене, позовна вимога про визначення частки померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 , у праві спільної сумісної власності на час відкриття спадщини на житловий будинок по АДРЕСА_1 та на житловий будинок по АДРЕСА_1 , загальною площею 24,4 кв.м. і земельної ділянки загальною площею 0,0443 з кадастровим номером - 0710100000:21:065:0072, що передана для забудови та обслуговування житлових будинків не підлягає до задоволення.

Щодо правового режиму земельної ділянки площею 0,0443 га.

Земельна ділянка загальною площею 0.0443 га (за уточненням її площі) для обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд була передана у власність ОСОБА_5 лише у 2017 році в порядку її приватизації - для обслуговування збудованих житлових будинків, як титульному власнику житлових будинків.

Верховний Суд у справі № 626/4/17 від 12 серпня 2020 року, зробив висновок щодо правового режиму земельної ділянки, отриманої внаслідок приватизації. З урахуванням змін до Сімейного кодексу України «тільки в період з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

У відповідності до ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття частки у праві спільної власності на об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об`єкт незавершеного будівництва право власності на земельну ділянку (крім земель державної, комунальної власності), на якій розміщено такий об`єкт, одночасно переходить від відчужувана (попереднього власника) такого об`єкта до набувача у розмірі належної відчужувану (попередньому власнику) частки у праві спільної власності на такий об`єкт, крім випадку, коли попередньому власнику належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі. Якщо відчужувану (попередньому власнику) у праві спільної власності на такий об`єкт належала частка у праві спільної власності на земельну ділянку в іншому розмірі, право власності переходить у такому самому розмірі.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року в справі № 689/26/17 дійшла висновку, що «при відсутності окремої цивільно - правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, необхідно враховувати те, що норма статті 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства».

У постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі 686/9580/16 зроблено висновок, що земельна ділянка, одержана громадянином в період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином, частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою, переходить це право у розмірі частки права власності, у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України.

Відповідно до статей 1225 ЦК і 131 ЗК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, Інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, а також право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначений заповітом.

Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди., який знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях, законодавства.

Оскільки спадкодавцю належало право на 1/2 спірних будинковолодінь, як об`єктів спільної сумісної власності, то в силу вимог закону їй належало 1/2 частини земельної ділянки для обслуговування своєї частини будинковолодінь, не залежно від того, що дана земельна ділянка було зареєстрована одноосібно за ОСОБА_5 .

У відповідності до ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення. До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд, об`єкта незавершеного будівництва, щодо якого зареєстровано право власності/спеціальне майнове право, переходить право власності або право користування-земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Частинами першою та другою статті 1226 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Таким чином апеляційний суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_8 та ОСОБА_5 на спірні домоволодіння, а тому вона як спадкоємець за заповітом має право на 1/2 частку спірних домоволодінь та 1/2 частини земельної ділянки для обслуговування 1/2 частини спірного майна.

Щодо договорів дарування.

ОСОБА_5 23.03.2023 року уклав договір дарування цілого житлового будинку загальною площею 71,0кв.м з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Разом із житловим будинком подаровано земельну ділянку кадастровий номер 0710100000:21:065:0065 загальною площею 0.0210 га. Даний договір дарування нерухомого майна складено через представника на брата - ОСОБА_4 та посвідчено приватним нотаріусом Четверговою Є.О., що зареєстровано в реєстрі прав 23.03.2023 року за №140,

Також ОСОБА_5 23.03.2023 року уклав договір дарування цілого житлового будинку загальною площею 23,9кв.м з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 . Разом із житловим будинком подаровано і земельну ділянку кадастровий номер 0710100000:21:065:0064 загальною площею 0,0233 га. Даний договір дарування нерухомого майна складено через представника на ОСОБА_4 та посвідчено приватним нотаріусом Четверговою Є.О., що зареєстровано в реєстрі прав 23.03.2023 року за №141.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини четвертої статті 369 ЦК України правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Норми ч.5 ст. 1268 ЦК України визначають, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч.3 ст. 1296 ЦК України), а лише обмежує право спадкоємця на розпорядження (відчуження) нею.

Згідно ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.-У випадках, встановлених цим Кодексом, Нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваних правочин).

Стаття 203 ЦК України, встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Установивши, що ОСОБА_5 не був одноосібним власником спірного майна, а саме двох житлових будинків та земельної ділянки, оскільки таке майно, як встановлено судом апеляційної інстанції, мало режим спільної сумісної власності подружжя, частку якого успадкувала саме позивач по справі, то в силу вимог статті 203, 205, 215 ЦК України, суд доходить висновку про недійсність оспорюваних правочинів.

Щодо вимог зустрічного позову.

ОСОБА_5 26 лютого 2019 р відмовився від обов`язкової частки в спадщині, що належить йому за законом та взагалі всієї спадщини, що лишилася після смерті його дружини ОСОБА_8 , заява посвідчена виконувачем обов`язків старости сіл Малеве, Берестечко, Пашева, Більче ОСОБА_11 (а.с.147 зворот).

27.03.2024 року ОСОБА_5 подав заяву про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті його дружини, точніше про прийняття його обов`язкової частки у спадщині, зареєстрована в реєстрі за №180 (а.с.164).

Частинами першою, шостою статті 1273 ЦК України визначено, що спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Тлумачення частини шостої статті 1273 ЦК України у взаємозв`язку з положеннями частини п`ятої статті 1274 ЦК України дає підстави для висновку, що в разі неподання заяви про відкликання відмови від прийняття спадщини протягом шестимісячного строку, така відмова може бути визнана судом недійсною за позовом сторони такого правочину (заінтересованої особи), виключно з підстав, встановлених статтями 225, 229-231 і 233 цього Кодексу.

Відмова від спадщини - односторонній правочин, недійсність якого може бути визнана на загальних підставах у порядку цивільного судочинства.

До таких підстав слід віднести: відмову, яка була здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (стаття 225 ЦК України); така відмова від спадщини може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено; якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (стаття 229 ЦК України); якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 ЦК України), такий правочин визнається судом недійсним (стаття 230 ЦК України); правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним (стаття 231 ЦК України); правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину (стаття 233 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.54-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», староста затверджується сільською, селищною, міською радою на строк її повноважень за пропозицією відповідного сільського, селищного, міського голови, що вноситься за результатами громадського обговорення (громадських слухань, зборів громадян, інших форм консультацій з громадськістю), проведеного у межах відповідного старостинського округу

У відповідності до ч.1 ст.39 Закону України «Про нотаріат» порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється цим Законом та іншими актами законодавства України. Наказом Міністерства юстиції України N 3306/5, від 11.11.2011 року затверджено «Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами органів місцевого самоврядування», що зареєстровано в реєстрі за №1298/20036, 14.11.2011 року.

Даний порядок встановлює перелік нотаріальних дій, що вчиняються посадовими особами органів місцевого самоврядування, що визначено статтею 37 Закону України «Про нотаріат».

У відповідності до п. 1.2. Порядку, нотаріальні дії вчиняють посадові особи, на яких рішенням відповідного органу місцевого самоврядування покладено вчинення цих дій.

Згідно з витягом Малівська сільська рада була зареєстрована 25.05.1997 року, 24.01.2017 припинила свою діяльність, організаційно правова форма - орган місцевого самоврядування, уповноважені особи: керівник ОСОБА_17 .

Відповідно до рішення Боремельської сільської ради Демидівського району Рівненської області від 29.12.2016 №9 «Про покладання обов`язків старости та затвердження Положення про старосту», п.2 - обов`язки старости з 30.12.2016 р покладено на ОСОБА_11 , яка здійснювала повноваження Малівського сільського голови, до проведення перших виборів старост на території юрисдикції Боремельської сільської ради об`єднаної територіальної громади (а.с.225).

Рішенням Боремельської сільської ради Демидівського району Рівненської області від 29.12.2016 року №10 «Про покладення обов`язків із вчинення нотаріальних дій, проведення державної реєстрації актів цивільного стану, вчинення дій щодо ведення погосподарського обліку, здійснення реєстрації місця проживання», уповноважено осіб, які виконують обов`язки старост з 30.12.2016, як посадових осіб органу місцевого самоврядування та членів виконавчого комітету Боремельської сільської ради (а.с.226).

Судом встановлено, що ОСОБА_5 в.о. старости сіл Малево, Берестечко, Пашева, Більче Боремельськлї сільської ради роз`яснено право відкликати заяву про відмову від прийняття спадщини у строк, встановлений ст. 1273 ЦК України, а також роз`яснено наслідки такої відмови (а.с.147). Таким правом ОСОБА_5 тривалий проміжок часу не скористався.

На підставі вказаного, суд першої інстанції дійшов до правильно висновку, що будь-яких належних та допустимих доказів, які б доводили наявність існування обставин та підстав для визнання відмови від прийняття спадщини недійсною стороною позивача за зустрічним позовом не подано. Не подали також доказів, що ОСОБА_11 , будучи виконувачем обов`язків старости сіл Малеве, Берестечко, Пашева, Більче Боремельської сільської ради Демидівського району Рівненської області, не мала повноважень посвідчувати заяву про відмову від спадщини.

Щодо тверджень апеляційної скарги про те, що рішення Боремелської сільської ради № 9 від 29 грудня 2016 року «Про покладення обов`язків старости та затвердження Положення про старосту», в частині покладення, повноважень виконувача обов`язків старости на ОСОБА_11 , яка засвідчила підпис ОСОБА_5 на заяві про відмову від спадщини, є незаконним, то варто зазначити наступне.

За приписами статей 19, 140, 143, 144, 140 Конституції України, гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеві ради, виконавчі комітети сільських, селищних, міських, районних у місті (у разі її створення) рад приймають акти у формі рішень. Ці акти формують відповідне правове поле локальної дії, що обмежується територією відповідної територіальної громади, району, області.

У статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування зазначено, що органи місцевого самоврядування в межах закону мають повне право вільно вирішувати будь-яке питання, яке не вилучене зі сфери їхньої компетенції і вирішення якого не доручене жодному іншому органу.

У Рішенні КСУ від 16.04.2009 р. № 7-рп/2009 зазначено, що зі змісту частини другої статті 144 Конституції України та частини десятої статті 59 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні», що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

Рішення Боремельської сільської ради №9 від 29.12.2016 року «Про покладення обов`язків старости та затвердження Положення про старосту» не скасовано та є чинним, а також у встановленому порядку недійсним не визнавалось, що свідчить про його законність, а отже ОСОБА_11 діяла правомірно, відповідно до повноважень покладених на неї відповідним рішенням.

Варто також зазначити, що рішення Боремельської сільської ради №9 від 29.12.2016 року жодним чином не стосується прав та інтересів скаржника, оскільки не містить жодних вказівок або приписів щодо особи відповідача або належного йому майна.

Враховуючи положення ч. 6 ст. 1273 ЦПК України, ОСОБА_5 мав можливість поновити свої права на спадкове майно, відкликавши відмову, однак відповідним правом не скористався, тому доводи апеляційної скарги щодо незаконності рішення Боремельської сільської ради є голослівним та такими, що не підтверджені належними доказами.

У своїй апеляційній скарзі скаржника посилається на норму статті 229 ЦК України, яка регулює правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки, однак при цьому жодним чином не обґрунтовує, яким чином це пов`язано із заявою ОСОБА_5 про відмову від спадщини.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Однак жодних доказів, що даний правочин був вчинено під впливом помилки стороною скаржника не подано.

Не надано скаржником і доказів, що заява про відмову від спадщини була вчинена під впливом тяжкої обставини та обману.

Рішення, в частині вимог зустрічного позову, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_4 , в інтересах якого діє його представник, не спростовують висновків суду, в частині відмови у задоволенні зустрічного позову.

Висновки суду ґрунтуються на повно і всебічно з`ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є покликання в рішенні суду, в оскарженій частині, і яким суд дав правильну юридичну оцінку.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні вимог первісного позову, тому згідно з нормами статті 376 ЦПК України це є підставою для скасування рішення суду в цій частині, з ухваленням нового судового рішення, про часткове задоволення позовних вимог первісного позову. Рішення суду, в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, залишенню без змін.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_4 , в інтересах якого діє його представник ОСОБА_6 , залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 вересня 2024 року, в частині відмови у задоволенні первісного позову, скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Первісний позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, що залишилось після смерті ОСОБА_8 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме на :

- 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 71,2 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2692359307080), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частину житлового будинку, загальною площею 24,4 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2709517307080), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- 1/2 частини земельної ділянки, загальною площею 0,0443 га, кадастровий номер 0710100000:21:065:0072, що передана для забудови та обслуговування житлових будинків (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2841851207101).

Визнати недійсним договір дарування цілого житлового будинку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2692359307080), загальною площею 71,0 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки кадастровий номер 0710100000:21:065:0065, загальною площею 0,0210 га - для будівництва та обслуговування житлового будинку, що складено та посвідчено приватним нотаріусом Четверговою Є.О., та зареєстровано в реєстрі прав 23.03.2023 року за №140.

Визнати недійсним договір дарування цілого житлового будинку (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 2709517307080), загальною площею 23,9 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки кадастровий номер 0710100000:21:065:0064, загальною площею 0,0233 га, що складено та посвідчено приватним нотаріусом Четверговою Є.О., та зареєстровано в реєстрі прав 23.03.2023 року за №141.

В решті вимог первісного позову відмовити.

Рішення суду, в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: