Постанова

від 05.12.2024 по справі 537/2911/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 537/2911/23 Номер провадження 22-ц/814/2580/24Головуючий у 1-й інстанції Мурашова Н.В. Доповідач ап. інст. Бутенко С. Б.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 грудня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Бутенко С. Б.

Суддів Карпушина Г.Л., Обідіної О. І.,

за участю секретаря: Ракович Д. Г.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 квітня 2024 року у складі судді Мурашової Н. В.

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного медичного підприємства «Кременчуцька міська дитяча лікарня», за участі третьої особи виконуючого обов`язки директора Комунального некомерційного медичного підприємства «Кременчуцька міська дитяча лікарня» Германа Руслана Володимировича про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

У липні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із вказаним позовом до КНМП «Кременчуцька міська дитяча лікарня», за участі третьої особи виконуючого обов`язки директора КНМП «Кременчуцька міська дитяча лікарня» Германа Р. В., у якому просила суд визнати протиправним та скасувати наказ в.о. директора КНМП «Кременчуцька міська дитяча лікарня» ОСОБА_2 №118/к від 08.06.2023 про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників і зміни в організації виробництва і праці, поновити її на роботі на посаді сестри медичної з масажу КДЦ КНМП «Кременчуцька міська дитяча лікарня» з 15.06.2023, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.06.2023.

Позов мотивовано тим, що при звільненні її з роботи роботодавцем було порушено вимоги статей 49-2, 172 КЗпП України, статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та статті 23 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні».

Підставою для її звільнення є наказ № 415 від 12.12.2022 «Про внесення змін до штатного роспису у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників і зміни в організації виробництва і праці», в який внесено зміни наказом № 155 від 04.04.2023, а також наказ № 429 від 19.12.2023, з якими в грудні 2022 року її не ознайомлювали, так як вона не підпадала під скорочення та була відсутня в списках на скорочення.

Вказувала, що 11.04.2023 під час хвороби, не дочекавшись результатів огляду і висновків МСЕК, адміністрація лікарні викликала її на роботу, де під примусом відповідальних посадових осіб ознайомили з повідомленням № 24 про звільнення відповідно до наказу від 12.12.2022 № 415 «Про внесення змін до штатного розспису у зв`язку із скороченням чисельності штату працівників і зміни в організації виробництва і праці» зі змінами.

Вважає незаконним повідомлення № 24 від 11.04.2023 року про її заплановане вивільнення з посади сестри медичної з масажу, оскільки в наказах № 415 від 12.12.2022 та №155 від 04.04.2023 внесено зміни до штатного розпису КНМП «Кременчуцька міська дитяча лікарня» та виводяться зі штатного розпису наступні посади (професії), але відсутні прізвища працівників, які підпадають під скорочення чисельності та штату працівників.

Повідомляючи її про наступне звільнення, адміністрація лікарні не врахувала, що вона в цей день була непрацездатна, з цього дня їй установлено інвалідність ІІІ групи, не врахувала, що в разі хвороби в період відпустки, по закінченню дії листа непрацездатності, відпустка продовжується автоматично, а тому неможливо було вважати, що в цей день вона працювала, а відповідно не можливо було повідомляти її про звільнення. Звільнення особи з мотивів інвалідності не допускається.

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 квітня 2024 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що відповідачем додержано норми законодавства, що регулюють звільнення працівника з роботи у зв`язку із скороченням штату працівників внаслідок зміни в організації виробництва і праці й прав позивача при цьому порушено не було.

Не погодившись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що 11.04.2023 під час її перебування у щорічній відпустці та на лікарняному, не дочекавшись результатів огляду та висновків МСЕК, адміністрація викликала її на роботу та примусово ознайомила її і видала повідомлення про заплановане вивільнення, що є порушенням трудового законодавства, оскільки саме в цей день їй було встановлена інвалідність.

Вважає повідомлення про заплановане вивільнення № 24 від 11.04.2023 незаконним, так як воно видане третьою особою без законної на те підстави, оскільки в наказах про внесення змін до штатного розпису та виведення посад (професій) відсутні прізвища працівників, які підпадають під скорочення.

Зазначає, що наказ про відкликання з відпустки без її згоди не був виданий, проте в табелі обліку робочого часу за квітень 2023 року 11.04.2023 зазначено у неї як робочий день, що також є порушенням трудового законодавства, так як 11.04.2023 вона вийшла на роботу не добровільно, а за викликом роботодавця.

Наголошує, що роботодавцем наказом № 17в/тм від 11.04.2023, який видано «заднім числом», їй було надано відпустку з 12.04.2023 по 05.05.2023, в той час, як продовження щорічної відпустки в період тимчасової непрацездатності відбувається автоматично та є обов`язком роботодавця, для виконання якого достатньо отримати від працівника повідомлення про тимчасову непрацездатність.

Вказує,що роботодавецьв порушеннявимог частинитретьої статті49-2КЗпП України звільнив її з роботи, не запропонувавши їй всі вакансії, які відповідають вимогам посади чи роботи за відповідною професією чи спеціальністю, які існують на підприємстві.

Посилається на помилковість висновків суду щодо її неповідомлення роботодавця про встановлення інвалідності, оскільки відповідач повинен був дізнатися про встановлення їй інвалідності 13.04.2023 з повідомлення підприємства за місцем роботи інваліда про результати огляду МСЕК.

Також зауважує, що судом не досліджено належним чином питання стосовно її переважного права на залишення на роботі, а порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню відповідачем зроблений формально, безпідставно, або взагалі не проводився.

У відзиві на апеляційну скаргу представник КНМП «Кременчуцька міська дитяча лікарня» - адвокат Лобов М. О. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як законе та обґрунтоване.

Відповідач ОСОБА_1 подала відповідь на відзив, в якому просить подану нею апеляційну скаргу задовольнити в повному обсязі.

Колегія суддів апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

За правилами частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374, статті 375 ЦПК України, за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

По справі встановлено, що сторони перебували у трудових правовідносинах, на підставі наказу № 118/к від 08 червня 2023 року позивач ОСОБА_1 була звільнена з роботи з посади сестри медичної з масажу консультативно-діагностичного центру з 15.06.2023 у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників і змінами в організації виробництва і праці за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку.

Звільнення відбулося на підставі наказу від 12.12.2022 № 415 «Про внесення змін до штатного розпису у зв`язку із скороченням чисельності та штату працівників і зміни в організації виробництва і праці» із змінами, внесеними, зокрема, наказами № 433 від 21.12.2022, № 155 від 04.04.2023, якими виведено із штатного розпису КНМП «Кременчуцька міська дитяча лікарня» посаду сестри медичної (брата медичного) з масажу 0,75 ставки, та з 13.06.2023 посаду сестри медичної (брата медичного) з масажу консультативно-діагностичного центру - 1,0 ставки.

Протоколом засідання комісії з визначення працівників, що мають переважне право залишитися на роботі при скороченні, або таких, яких заборонено звільняти з ініціативи роботодавця, від 16.12.2022 запропоновано (рекомендовано) роботодавцю кандидатури на вивільнення з посади сестри медичної з масажу - ОСОБА_3 (0,75 ставки) та сестри медичної з масажу - ОСОБА_1 (1,0 ставки).

Наказом від 19.12.2022 № 429 «Про попередження працівників про заплановане звільнення у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників» наказано письмо повідомити про наступне вивільнення працівників консультативно-діагностичного центру з 28.02.2023 та вручити такі повідомлення працівникам, які підлягають звільненню, зокрема, сестрі медичній з масажу ОСОБА_1 .

Згідно повідомлення № 24 від 11 квітня 2023 року сестра медична з масажу консультативно-діагностичного центру ОСОБА_1 була попереджена 11.04.2023 про наступне вивільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України з 11.06.2023. Одночасно ОСОБА_1 повідомлена, що на підприємстві відсутні вакантні посади, які можуть бути їй запропоновані за її кваліфікацією.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Судом встановлено та не спростовується доводами апеляційної скарги позивача, що в КНМП «Кременчуцька міська дитяча лікарня» дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці, внаслідок яких було скорочено штат працівників, у тому числі і посаду сестри медичної з масажу консультативно-діагностичного центру, яку обіймала позивач.

Право власника або уповноваженого ним органу визначати чисельність працівників і штатний розпис закріплено у статті 64 ГК України, згідно з якою підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Згідно з частиною другою статті 65 ГК України власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства. Втручання в господарську та іншу діяльність підприємства не допускається, крім випадків, передбачених законодавством України.

Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц, провадження № 61-312св17, від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц, провадження № 61-1214св18, від 30 вересня 2021 року у справі № 462/1930/19, провадження № 61-1981св20, від 14 вересня 2023 року у справі № 306/472/21, провадження № 61-2099св22 суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Згідно статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Особи, які мають переважне право на залишення на роботі, визначається серед працівників, які займають таку ж посаду.

Як вбачається з протоколу засідання комісії з визначення працівників, які мають переважне право на залишення на роботі, від 16.12.2022, серед сестер медичних з масажу позивач ОСОБА_1 визнана комісією такою, що не має переважного права на залишення на роботі. Комісією проведено порівняльний аналіз кваліфікації та продуктивності праці працівників підприємства, а також, після встановлення однакового рівня кваліфікації та продуктивності праці, порівняльний аналіз інших, визначених КЗпП України критеріїв, що доводиться порівняльною таблицею та не спростовано позивачем.

Суд першої інстанції надав змістовну оцінку переважного права працівників, які займають таку ж саму посаду, як і позивач, та дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має меншу продуктивність праці та стаж роботи у порівнянні з іншими працівниками, які не мають «імунітету» від звільнення, тому всі інші обставини, на які посилалася позивач, правового значення не мають, оскільки відповідно до вимог частини першої статті 42 КЗпП України переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Доводи апеляційної скарги позивача щодо вручення їй повідомлення про наступне вивільнення під час перебування у відпустці спростовуються наявними у справі доказами перебування ОСОБА_1 11.04.2023 на робочому місці. Крім того, трудове законодавство не містить заборони персонального попередження працівника про вивільнення під час перебування його у відпустці. У статті 49-2 КЗпП України наголошено лише на необхідності такого попередження не пізніше ніж за два місяці до звільнення, що було дотримано відповідачем.

Однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі № 6-40цс15 вказано, що оскільки обов`язок з працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

З матеріалів справи вбачається, що таких посад у КНМП «Кременчуцька міська дитяча лікарня» не було та іншого позивач суду не довела, посад, на які вона могла бути працевлаштована, не вказала, тому підстав для твердження про порушення відповідачем вимог частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України під час вивільнення позивача з роботи у зв`язку із скороченням штату у суду немає.

Встановлення ОСОБА_1 інвалідності 3 групи не впливає на підстави її звільнення з роботи, оскільки таке відбулось не з мотивів її інвалідності, тому порушень вимог частини третьої статті 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», на які посилається позивач, судом не встановлено.

Таким чином, ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції надав належну оцінку усім доводам позивача та наданим сторонами доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 , з чим погоджується і судова колегія апеляційного суду.

Рішення суду у справі є законним та обґрунтованим, відповідає нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини сторін, та встановленим фактичним обставинам справи на підставі наданих сторонами доказів та їх належної оцінки судом, що доводами апеляційної скарги не спростовується.

Колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції з наведених в апеляційній скарзі мотивів та залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02 квітня 2024 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. Б. Бутенко

Судді Г. Л. Карпушин

О. І. Обідіна