Постанова

від 17.12.2024 по справі 702/527/23

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1847/24Головуючий по 1 інстанціїСправа №702/527/23 Категорія: 304090000 Нейло І. М. Доповідач в апеляційній інстанції Сіренко Ю. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів:

Сіренка Ю.В., Гончар Н.І., Фетісової Т.Л.

секретаря - Любченко Т.М.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2024 року, у складі судді Нейло І.М., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики, -

в с т а н о в и в :

У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи тим, що 29.01.2019 між ним та ОСОБА_2 , за згодою дружини відповідача ОСОБА_3 , був укладений нотаріально посвідчений договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 отримав 412 180 грн., що на момент укладення правочину відповідало 14800 доларів США. Відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав та, незважаючи на настання строку виконання зобов`язання, до цього часу борг не повернув. Вказував, що крім основної суми боргу з відповідачів, підлягає стягненню: неустойка 4 463385,48 грн.; 3% річних від простроченого зобов`язання 24775,98 грн. та інфляційні витрати 95163,53 грн. Крім того, позивач просив стягнути витрати на оплату судового збору та 90000 грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням Монастирищенського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2024 року позов задоволено частково.

Вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики 551 300 грн. та 3% річних за користування грошовими коштами за період з 23.02.2021 по 23.02.2022 у розмірі 24775 грн. 98 коп., а всього 576 075 грн. 98 коп. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 частину судових витрат у вигляді судового збору та витрат на правову допомогу, пропорційно до задоволених позовних вимог, у розмірі 6976 грн. 67 коп.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 частину судових витрат у вигляді судового збору та витрати на правову допомогу, пропорційно до задоволених позовних вимог, у розмірі 6976 грн. 67 коп.

В частині позовних вимог щодо стягнення неустойки та інфляційних втрат, відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з того, що кошти були отримані ОСОБА_2 від ОСОБА_1 у повному обсязі, однак, станом на день звернення до суду з даним позовом, не повернуті позикодавцю, а тому позовна вимога про стягнення з відповідачів суми позики у гривнях, яка еквівалента за курсом продажу доларів США в АТ КБ «ПриватБанк» на день пред`явлення позову є обґрунтованою та підлягає до задоволення. Вирішуючи питання про стягнення 3% річних від простроченої суми позики, суд мотивував неналежним виконанням відповідачами зобов`язань за Договором позики, доведеністю такої вимоги відповідним розрахунком позивача, який не спростовано іншою стороною та правом позикодавця, яке передбачене ст. 1050 ЦК України. Відмовляючи у стягненні інфляційних, суд виходив з того, що у випадку, коли грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквіваленту в іноземній валюті, інфляційні втрати стягненню не підлягають, оскільки втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлені еквівалентом іноземної валюти. Стосовно позовної вимоги про стягнення неустойки, суд послався на п.15 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого, законодавцем скасовано цивільну відповідальність (щодо сплати неустойки, штрафу, пені) за прострочення грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем) на період дії карантину або/та у тридцятиденний строк після дня завершення дії такого карантину.

Не погоджуючись з рішення суду, ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи.

Вказує, що свої зобов`язання по поверненню грошових коштів позивачу виконав в повному обсязі у строки, погоджені в договорі. Звертає увагу, що на підтвердження повернення коштів, позивач повернув свій примірник договору, як передбачено в п. 11 Договору.

Наголошує на тому, що факт повернення коштів підтверджується тим, що позивач надав до суду не оригінал свого примірника договору, а його нотаріальний дублікат.

Враховуючи виконання своїх зобов`язань по Договору, скаржник вказує, що не зберіг два примірники Договору, а лише екземпляр позивача.

Вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами існування непогашених відповідачем боргових зобов`язань.

Крім того, скаржник не погоджується з сумою судових витрат на правничу допомогу, яка заявлена позивачем на суму 90 000 грн, оскільки її розмір є очевидно завищеним.

Позивач не скористався своїм на правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.

Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача - адвоката Маргаряна А.Д., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Згідно з положенням ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2024 року відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 29.01.2019 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено Договір позики (надалі - Договір), який посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко О.В. т.1 /а.с.233, 28, 29/.

Відповідно до п. 1 Договору позикодавець ОСОБА_1 передав позичальнику ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 412 180 грн., що в еквіваленті за комерційним курсом КБ "ПриватБанк" на день укладення договору становило 14800 доларів США, а позичальник зобов`язався повертати отримані кошти частинами, починаючи з 28.02.2019 до 30.01.2020 включно.

Відповідно до п.3 Договору сторони узгодили, що за порушення позичальником терміну повернення боргу у повному обсязі або його частини, за кожен день прострочення позичальник сплачує позикодавцю грошову суму відповідно до ст.625 ЦК України, а також неустойку у розмір 3% за кожен день прострочки від несплаченої суми.

Пунктом 4 Договору встановлено, що договір є безвідсотковим, визначено графік повернення позики - готівкою рівними платежами - починаючи з 28.02.2019 та не пізніше 29-го числа кожного місяця в розмірі 11 140 грн., що буде еквівалентним на день такого розрахунку 400 доларам США, згідно курсу продажу доларів США, встановленого КБ «ПриватБанк». Остаточний розрахунок щодо повернення суми позики мав бути здійснений не пізніше 30.01.2020 включно в гривнях у розмірі 278 500 гривень, що буде еквівалентним на день такого розрахунку 10000 доларам США, згідно курсу продажу доларів США, встановленого КБ «ПриватБанк».

Відповідно до п. 10 Договору, дружина відповідача ОСОБА_3 надала згоду на його укладення, що підтверджується також нотаріально посвідченою заявою (т.1 а.с.185).

Згідно п. 16 Договору, він був складений в трьох оригінальних примірниках, два з яких передано сторонам договору, а один зберігається в матеріалах нотаріальної справи (т.1 а.с.233).

Пунктами 4 та 11 Договору передбачено, що підтвердженням отримання ОСОБА_1 періодичних платежів має бути нотаріально посвідчена заява. Після повернення боргу ОСОБА_1 зобов`язується підписати відповідну заяву та передати позичальнику свій примірник договору позики.

Як встановлено судом першої інстанції, після огляду в судовому засіданні письмових доказів, копія дублікату Договору, який долучено позивачем, відповідає примірнику оригінала договору позики, який зберігається у відповідача (т.1 а.с.233).

Задовольняючи позовні вимоги про солідарне стягнення з відповідачів суми позики, суд дійшов висновку, що відповідачем ОСОБА_3 не доведено повернення боргу, оскільки суду надано лише один примірник Договору, натомість, у випадку, виконання своїх зобов`язань за Договором, в наявності у відповідача мали бути два примірники Договору, як його, так і позикодавця, що підтверджувало б належне виконання взятих на себе зобов`язань з повернення коштів.

Крім того, відповідач не довів жодними доказами, який саме примірник Договору у нього зберігається (примірник позивача чи примірник відповідача).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, які ґрунтуються на матеріалах справи.

Так, судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з позики.

Факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 за Договором від 29.01.2019 у позику грошових коштів в сумі 412 180 грн, що еквівалентно 14 800 доларів США згідно курсу продажу доларів США, встановленого ПАТ «ПриватБанк» на день підписання договору, встановлено судом та не заперечується відповідачами.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків стаття 11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов`язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Згідно з статтями 541, 543 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. У разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Положенням ч.ч. 2-4 ст. 65 СК України передбачено, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року в справі №638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) дійшла висновку, що «правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї».

Враховуючи, що відповідач за Договором отримав грошові кошти, письмову, нотаріально засвідчену згоду на отримання яких надала його дружина ОСОБА_3 , натомість не виконав взяті на себе зобов`язання з повернення коштів в строк, передбачений Договором, позовні вимоги про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості за Договором в сумі 551 300 грн, визначеної еквівалентно за курсом долару США в АТ КБ «ПриватБанк» на день подачі позову, є обґрунтованими, а тому суд дійшов вірного висновку про задоволення даної позовної вимоги.

Доводи скаржника, що відсутність у позивача оригіналу його примірника Договору свідчить про виконання ОСОБА_5 зобов`язань за Договором з повернення суми позики, колегія суддів оцінює критично, оскільки позивачем в обгрунтування позовних вимог надано дублікат примірника Договору, який зберігався у нотаріуса, з підстав втрати ним оригіналу свого примірника Договору.

Дослідженням дублікату Договору, наданого позивачем, та оригіналу примірника Договору, який перебуває в наявності ОСОБА_2 , судом встановлено повну відповідність цих документів.

Крім того, доводи скаржника про виконання ним обов`язку з повернення коштів, наданих ОСОБА_1 у позику, з підстав наявності у нього оригіналу примірника Договору позикодавця, суд першої інстанції правомірно відхилив, оскільки ОСОБА_5 не доведено, що єдиний примірник Договору, який у нього знаходиться, є саме примірником Договору позикодавця.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Інших доказів, які б підтверджували виконання ОСОБА_2 зобов`язань за Договором, скаржником не надано, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду про невиконання позичальником умов Договору, та стягнення коштів, наданих у позику з нього та його дружини в солідарному порядку.

Колегія суддів не входить в обговорення законності рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки та інфляційних, оскільки рішення в цій частині сторонами не оскаржується.

Стосовно рішення суду в частині солідарного стягнення з відповідачів 3% річних від простроченої суми за період з 01.03.2019 по 23.02.2022 у розмірі 24 775 грн. 98 коп, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи, що ОСОБА_2 не виконав своє зобов`язання по Договору з повернення суми позики, тому позивач має право на стягнення з позичальника відповідальності, передбаченої ст. 625 ЦК України, яка фактично є компенсаційною виплатою за прострочення боржником грошового зобов`язання.

Позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів 3% річних від простроченої суми, за період з 01.03.2019 по 23.02.2022.

Відповідно до розрахунку, наданого позивачем, який не спростовано відповідачами жодними доказами, 3% річних від простроченої суми за період з 01.03.2019 по 23.02.2022 складають 24 775 грн 98 коп.

В апеляційній скарзі доводів щодо незгоди з сумою 3% річних, скаржником не наведено.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає правильними висновки суду про солідарне стягнення з відповідачів 3% річних від простроченої суми, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_2 зобов`язань за Договором.

Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що правильно вказавши в мотивувальній частині рішення період, за який стягуються 3 % річних, суд в резолютивній частині рішення допустився помилки у визначенні періоду, вказавши з 23.02.2021 по 23.02.2022.

Натомість, вказана помилка не є підставою для зміни або скасування законного та обґрунтованого рішення в цій частині, оскільки суд першої інстанції, на підставі ст. 269 ЦПК України, має право за власною ініціативою або за заявою сторін виправити допущену помилку у судовому рішенні.

Обґрунтованим колегія суддів вважає рішення суду і в частині визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема на професійну правничу допомогу.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги - ч. 3 ст. 137 ЦПК України.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги, та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

За положеннями ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Частиною 4 ст. 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до вимог ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

В обгрунтування вимог щодо оскарження рішення суду в частині стягнення судових витрат на правничу допомогу, скаржник зазначає, що заявлений позивачем розмір витрат на правничу допомогу в сумі 90 000 грн є очевидно завищеним та неспівмірним зі складністю справи.

Натомість, в суді першої інстанції стороною відповідача не заявлялось клопотання про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу, про стягнення якої просив позивач.

Суд з врахуванням принципів розумності, співмірності розміру заявлених судових витрат з складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, відсутністю клопотання відповідачів про зменшення розміру судових витрат, визначив розмір судових витрат на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в сумі 12 752 грн, який підлягає до стягнення в рівних частинах з кожного з відповідачів.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду та вважає його законним та обґрунтованим, підстав для зміни, визначеного судом розміру судових витрат на правничу допомогу, скаржником не доведено.

Доводи ОСОБА_2 про завищення позивачем розміру судових витрат на правничу допомогу на суму 90 000 грн, колегія суддів оцінює критично, оскільки питання визначення розміру судових витрат, які заявлено позивачем на вказану суму, було предметом розгляду суду першої інстанції, який оцінивши надані позивачем докази на підтвердження понесення цих витрат, з урахуванням положень ст. 137 ЦПК України та пропорційності задоволених позовних вимог, зменшив розмір судових витрат до 12 752 грн.

Колегія суддів вважає визначений судом розмір судових витрат на правничу допомогу реальним, співмірним та обґрунтованим, який підлягає до стягнення з відповідачів в рівних частинах.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що суд ухвалив законне та обґрунтоване рішення на підставі повного дослідження обставин справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування якого, за доводами апеляційної скарги, колегією суддів не встановлено.

Керуючись статтями 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення, а рішення Монастирищенського районного суду Черкаської області від 12 вересня 2024 року у даній справі - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду в порядку та за умов, визначених ст.389 ЦПК України.

Повний текст постанови виготовлено 18 грудня 2024 року.

Судді: Ю.В. Сіренко

Н.І. Гончар

Т.Л. Фетісова