Рішення

від 18.12.2024 по справі 240/8461/24

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року м. Житомир

справа № 240/8461/24

категорія 105000000

Житомирський окружний адміністративний суд

у складі судді Горовенко А.В.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул.Лятошинського Бориса, 5, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Закрите акціонерне товариство "Баранівський завод "Случ", до Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про зобов`язання вчинити дії щодо зняття арешту з майна, -

встановив:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому (з урахуванням заяви від 21.05.2024 за вх.№28448/24) просить:

- визнати протиправною бездіяльність Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 , а саме: нежитлової будівлі санаторію-профілакторію за кадастровим номером 34239154, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов"язати Звягельський відділ державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вчинити дії щодо зняття арешту з майна ОСОБА_1 , а саме: нежитлової будівлі санаторію-профілакторію за кадастровим номером 34239154, розташованої за адресою: Житомирська область, Звягельський район. місто Баранівка, Дубрівське шосе, 24.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 27.12.2012 та 28.12.2012 придбала у Закритого акціонерного товариства «Баранівський завод «Случ» нежитлову будівлю санаторію-профілакторію, розташовану за адресою: Житомирська область, Звягельський район, місто Баранівка, Дубрівське шосе, 24.

Однак у грудні 2023 року, маючи намір продати вказане майно позивач дізналася, що накладаючи арешт на майно Закритого акціонерного товариства «Баранівський завод «Случ» накладено арешт на вищевказане майно, яке належить їй на праві власності.

Саме тому адвокатом подано запит до державного виконавця в частині надання роз"яснення щодо порядку скасування вищевказаного арешту.

Проте вказує, що законодавчі норми, які діяли в різний час майже однаково регламентують дії відповідача в разі закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з вказаного майна протиправною, оскільки захід примусового виконання, застосований у виконавчому провадженні 56343666, продовжує діяти за відсутності для цього законодавчих та фактичних підстав, що порушує її права.

Вважаючи, що накладений арешт на майно, що належить позивачці, свідчить про вчинення державним виконавцем протиправної бездіяльності, спрямованої на невиправдане втручання у право власності на мирне володіння своїм майном, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 28.05.2024 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику учасників справи (у порядку письмового провадження).

Відповідач у строк, зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі надіслав на електронну адресу суду відзив на позовну заяву (за вх.№32425/24).

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначає, щона виконанні у відповідача перебувало виконавче провадження №56343666 з примусового виконання виконавчого листа №806/3305/17, виданого 12.01.2018 Житомирським окружним адміністративним судом, про стягнення з ЗАТ "Баранівський завод "Случ" на користь Новоград-Волинського УПФУ заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за вересень 2017 року в сумі 2993,45 грн. Дане виконавче провадження завершене 28.04.2023 за п.2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». У зв`язку з тим, що у виконавчих провадженнях №53134626 та №56343666 боржником не сплачено заборгованість за виконавчим документом, виконавчий збір та витрати, тому у державного виконавця відсутні правові підстави для зняття арешту з майна.

Також вказує, що право власності ОСОБА_1 на частину нежитлової будівлі санаторію-профілакторію номер 2, що розташоване за адресою, Житомирська область м. Баранівка вул. Дубрівське шосе, згідно з договором купівлі-продажу від 27.12.2012 та згідно з договором купівлі-продажу від 28.12.2012, вчиненого між ЗАТ "Баранівський завод "Случ" та ОСОБА_1 не зареєстроване в встановленому законом порядку.

Ухвалою суду від 15.10.2024 залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Закрите акціонерне товариство «Баранівський завод «Случ».

Ухвала про залучення до участі третьої особи, направлена на адресу Закритого акціонерного товариства «Баранівський завод «Случ», зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, однак поштова кореспонденція повернулася до суду без вручення адресату, із зазначенням причин: «адресат відсутній за вказаною адресою».

Третя особа, письмових пояснень по суті позовних вимог до суду не надіслала.

Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС Українисуд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4ст.243 КАС України.

Згідно з ч.5ст.250 КАС Українидатою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.

Судом встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 27.12.2012 за реєстровим №3709 та від 28.12.2012 за реєстровим №3718 ОСОБА_1 придбала у Закритого акціонерного товариства «Баранівський завод «Случ»» по 1/2 ідеальних частин нежитлової будівлі санаторію-профілакторію номер 2, розташованого за адресою: Житомирська область, Звягельський район. місто Баранівка, Дубрівське шосе.

Вказані договори купівлі-продажу зареєстровані в Державному реєстрі правочинів 27.12.2012 та 28.12.2012, відповідно.

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 04.03.2024 щодо суб`єкта ЗАТ «Баранівський завод «Случ»» слідує, що 04.04.2019 зареєстровано обтяження №31027480 згідно з постановою №53134626 від 04.04.2019, та обтяження №42386787 від 08.06.2021 згідно з постановою №56343666 від 08.06.2021 Баранівського районного відділу Державної виконавчої служби (а.с. 26).

Відповідно до Автоматизованої системи виконавчих проваджень та Єдиного реєстру виконавчих проваджень у відділі ДВС перебувало на виконані виконавче провадження №56343666 з примусового виконання виконавчого листа №806/3305/17, виданого 12.01.2018 Житомирським окружним адміністративним судом, про стягнення з ЗАТ "Баранівський завод "Случ" на користь Новоград-Волинського УПФУ заборгованості по відшкодуванню фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за вересень 2017 року в сумі 2993,45 грн. Дане виконавче провадження завершене 28.04.2023 за п.2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (а.с.31-33, 34, 35).

Згідно з постановою начальника Баранівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Хмельницький) Харчук Н.Г. від 08.06.2021 у виконавчому провадженні №56343666 накладено арешт на нерухоме майно Закритого акціонерного товариства «Баранівський завод «Случ»», а саме нежитлову будівлю, санаторій-профілакторій, реєстраційний/кадастровий номер 34239154 (а.с. 31-33).

20 грудня 2023 року представник позивача, звернувся до Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) із адвокатським запитом, у якому просив надати матеріали виконавчого провадження про накладення постановою від 08.06.2021 Баранівського районного відділу державної виконавчої служби Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції серія та номер 56343666, арешту на 1/2 ідеальних частин нежитлової будівлі санаторію-профілакторію номер 2, розташованої за адресою: Житомирська область, Звягельський район, місто Баранівка, Дубрівське шосе. Також адвокат просив роз"яснити порядок скасування даного арешту.

На вказаний запит відповідач листом від 25.12.2023 повідомив, що оскільки адвокат, який діє в інтересах ОСОБА_1 не є стороною виконавчого провадження №56343666, то відсутні правові підстави у наданні матеріалів для ознайомлення. Щодо роз"яснення порядку скасування арешту, то відділ ДВС повідомив, що підстави зняття арешту з майна передбачені ст.59 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач, вважаючи бездіяльність Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 , а саме нежитлової будівлі, санаторію-профілакторію, кадастровий номер 34239154, розташованої за адресою: Житомирська область, Звягельський район, місто Баранівка, Дубрівське шосе, 24, звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби визначений статтею 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Оскаржити рішення, дії чи бездіяльність виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, сторони, інші учасники та особи можуть до відповідного адміністративного суду.

В свою чергу, положеннями частини 1 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 не є учасником виконавчого провадження №56343666, в межах якого накладено арешт на майно, що їй належить та праві власності, та не залучалася до проведення виконавчих дій, що в свою чергу не заперечується самим позивачем.

Тобто, позивач не є особою, яка входить у коло осіб, визначених устатті 287 КАС України, у зв`язку з чим не наділена процесуальним правом щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби в порядкустатті 287 КАС України.

Саме тому, суд в межах розгляду даної справи не надає правової оцінки правомірності дій державного виконавця в частині накладення арешту на майно, наявності чи відсутності підстав для його зняття за результатами вчинених виконавчих дій в межах ВП №56343666.

В той же час, відповідно до частини 2статті 55 Конституції Україникожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 підкреслив значущість положеньстатті 55 Конституції Українищодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

У цьому ж рішенні Конституційний Суд України зазначав, що особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Устатті 124 Конституції Українизакріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбаченихзакономвипадках суди розглядають також інші справи.

Згідно з частиною першоюстатті 2 КАС Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 1статті 5 КАС Україникожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставіКонституції Українигарантується передбаченостаттею 6 цього Кодексу.

Виходячи з вищевикладених обставин та нормзаконуслідує, що особи, які не залучалися у справі можуть оскаржити рішення, дію та бездіяльність державного виконавця, якщо вважають, що ними зачіпаються їх права, а тому позивач має безперечне право звернутися до суду за своїм захистом.

Устатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року, яку ратифікованоЗаконом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (далі - Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

У своїх рішеннях ЄСПЛ указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії (Ashingdane v. the. United Kingdom).

У рішенні від 22 грудня 2009 року у справі «Безимянная проти Росії» (Bezymyannaya v. Russia) (заява № 21851/03) ЄСПЛ констатував порушення «самої суті права заявника на доступ до суду», а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, яка є частиною національного законодавства України, вказавши, що «заявниця опинилася у замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялись розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони».

Щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (рішення від 04 грудня 1995 року у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France).

З огляду на викладене, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог, наданих доказів в обґрунтування позову та з метою дотримання принципу доступу до правосуддя.

Водночас, матеріали справи свідчать, що представник позивача, звернувся до відповідача в інтересах ОСОБА_1 із адвокатським запитом від 20.12.2023, у якому просив надати матеріали виконавчого провадження №56343666 для ознайомлення та роз"яснити порядок скасування арешту майна.

На вказаний запит, відповідачем надано повну та достовірну відповідь, викладену у листі від 25.12.2023, відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження». Вказано про відсутність підстав для ознайомлення з матеріалами справи та зазначено, що підстави зняття арешту з майна передбачені ст.59 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч. 2ст. 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Згідно ізст.3 Закону України «Про звернення громадян»02.10.1996 №393/96-ВР заява (клопотання) - звернення громадян із проханнямпро сприяння реалізаціїзакріпленихКонституцієюта чинним законодавством їх прав та інтересів. Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з покликанням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз`ясненням порядку оскарження прийнятого рішення (ст.15 Закону №393/96-ВР).

Суд акцентує увагу на тому, що ні під час звернення до суду з позовною заявою, ні під час розгляду справи по суті, позивачем не надано суду доказів звернення до відповідача із відповідною заявою про ініціювання (прохання) зняти арешт з майна ОСОБА_1 , а саме нежитлової будівлі, санаторію-профілакторію за кадастровим номером 34239154, розташованої за адресою: Житомирська область, Звягельський район. місто Баранівка, Дубрівське шосе.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2021 у справі №9901/345/20 надала висновок про те, що під протиправною бездіяльністю суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) в неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Водночас, як вказала Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові, для кваліфікації судом бездіяльності суб`єкта владних повноважень також необхідно встановити чи були б такі дії суб`єкта владних повноважень об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, причини їх невчинення.

В даному випадку суд встановив, що відповідачем, суб"єктом владних повноважень, розглянуто звернення від 20.12.2023 та надано відповідь на поставлені питання. В свою чергу Звягельський відділ державної виконавчої служби щодо позивача, яка не є учасником виконавчого провадження та не порушувала перед відповідачем (не подавала заяву з відповідними доказами) питання про скасування арешту майна, що належить їй на праві власності, не вчинено протиправної бездіяльності.

Протилежного суду не доведено та під час розгляду справи не встановлено.

Завертаючись до суду, позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не зняття арешту з майна протиправною, оскільки захід примусового виконання, застосований у виконавчому провадженні 56343666, продовжує діяти чим порушує її право власності.

Частиною першоюстатті 59 Закону № 1404-VIIIпередбачено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Водночас, частиною першою 1статті 16 Цивільного Кодексу Українипередбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

При цьому суд зауважує, що відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог та не надає правової оцінки обставинам та особливостям виникнення права власності на нерухоме майно позивача.

Згідно з ч.2ст.5 КАС Українизахист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З наведеного випливає, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другоїстатті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина другастатті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановленихКонституцієюі законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті8, статті55 Основного Закону Україниполягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту.

Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другоїстатті 55 Конституції України, статей2,5 КАС України.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Таким чином, гарантованестаттею 55 Конституції Україний конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд зазначає, що при зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право.

Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з ч. 1ст. 55 Конституції Українита п. 2 мотивувальної частинирішення Конституційного Суду України №9-зп від 25.12.1997(справа за зверненням жителів міста Жовті Води) будь-яка особа має право звернутись до суду, якщо її права порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Пунктом 8 ч. 1ст. 4 КАС Українипозивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.

Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб`єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

Наведене свідчить, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб`єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.

Таким чином, передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що не можуть бути задоволені будь-які вимоги позивача з оскарження дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які не породжують для нього виникнення, зміну чи припинення жодних прав чи обов`язків, навіть і в тому випадку якщо суд доходить висновку щодо певних порушень при здійсненні посадовою особою функціональних обов`язків при вчиненні таких дій.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем невірно обраний спосіб захисту порушеного права.

Обраний позивачем спосіб захисту не відповідає критерію захисту порушеного права, у зв"язку з чим підстави для задоволення позовних вимог до Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) відсутні, вимоги про зняття арешту з майна можуть бути самостійним предметом позову про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до частини першоїстатті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановленихстаттею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства Українипитання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями4,6-9,32,77,90,139,242-246,255,262,263,295,297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідн, номер НОМЕР_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Закрите акціонерне товариство "Баранівський завод "Случ" (вул. Першотравнева, 2, м.Баранівка, Житомирська область, код ЄДРПОУ 02969751), до Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (вул. Київська, 9, м.Звягель, Житомирська обл., Звягельський р-н,11707, код ЄДРПОУ 34649013), про зобов`язання вчинити дії щодо зняття арешту з майна, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.В. Горовенко

Повний текст складено: 18 грудня 2024 р.

18.12.24