Рішення

від 12.12.2024 по справі 260/5947/24

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

12 грудня 2024 рокум. Ужгород№ 260/5947/24 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Скраль Т.В.

при секретарі Гриб А.В.,

за участю сторін:

позивач: ОСОБА_1 у судове засідання не з`явився,

відповідач 1: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області - представник у судове засідання не з`явився,

відповідач 2: Державна судова адміністрація України - представник у судове засідання не з`явився,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України - представник у судове засідання не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (88017, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Загорська, 30, код ЄДРПОУ 26213408), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язати вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до статті 243 частини 3 КАС України 12 грудня 2024 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Рішення у повному обсязі складено 16 грудня 2024 року.

11 вересня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України, якою просить: 1) визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 по 31 серпня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн., на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн. та на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн; 2) зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 по 31 серпня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 грн., на 01 січня 2022 року у розмірі 2481 грн., на 01 січня 2022 року у розмірі 2684 грн. та на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн.; 3) визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.; 4) зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України Про судоустрій та статус суддів, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме: у 2021 році - з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році - 2684.00 грн, у 2024 році - 3028.00 грн з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів; 5) допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.

12 вересня 2024 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду відкрито провадження по даній справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

03 жовтня 2024 року ухвалою суду перейдено до розгляду адміністративної справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

10 жовтня 2024 року ухвалою суду закрито пiдготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

30 жовтня 2024 року ухвалою суду адміністративний позов залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків позовної заяви.

Для усунення недоліків позовної заяви позивачу необхідно було надати суду:

- заяви про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, з обґрунтуванням та доказами поважності причин його пропуску, у частині, що стосується спірних правовідносин, що виникли з 02 жовтня 2023 року по 11 червня 2024 року.

05 листопада 2024 року позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

06 листопада 2024 року ухвалою суду продовжено розгляд справи.

12 грудня 2024 року адміністративний позов залишено без розгляду в частині позовних вимог з 02 жовтня 2023 року по 11 червня 2024 року.

1. Позиції сторін.

Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що за період з 01 січня 2021 року по 31 травня 2024 року обчислення суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення було проведено у відповідності до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», та Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102,00 грн. Однак, відповідно до приписів спеціального законодавства мені повинна бути нарахована суддівська винагорода та допомога на оздоровлення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме: - за весь 2021 рік - встановленого на 1 січня 2021 року в розмірі 2270 грн: - за весь 2022 рік - встановленого на 1 січня 2022 року в розмірі 2481 грн; - за весь 2023 року - встановленого на 1 січня 2023 року в розмірі 2684 грн; За період з 01.01.2024 року по 31 серпня 2024 року - встановленого на 1 січня 2024 року в розмірі 3028 грн. Внаслідок цього, розмір суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за вказаний період не відповідає розміру, установленому спеціальним Законом, у зв`язку із чим, він не погоджуюсь із сумою виплаченої суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення, та вважає, що відповідачами порушено право на належне матеріальне забезпечення та право на володіння майном в розумінні ч. 1 ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

27 вересня 2024 року представником відповідача 1 до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просять відмовити у задоволенні позову в зв`язку з тим, що відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Разом з тим, у частині третій цієї статті визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX, (далі Закон № 3460-IX) встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2102 гривні. Також, слід зазначити, що кількісна складова прожиткових мінімумів не зменшувалася в 2024 році. Так, Законом № 1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів, а саме 30. Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Таким чином, позивачу як нараховувалося, так і виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII. Разом з тим, зазначені Закони №1082-ІХ, №1928-ІХ, № 2710-IX, № 3460-IX в судовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними.

02 жовтня 2024 року позивачем подано до суду відповідь а відзив, в якій зазначає, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди протягом спірного періоду, а також у Законі №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає. Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік». Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік». Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Водночас Закон України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» , Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.

18 листопада 2024 року представником відповідача 2 до суду подано відзив на позовну заяву, відповідно до якого просять відмовити у задоволенні позову в зв`язку з тим, що зважаючи на згадані правові висновки Конституційного Суду України, наведені в Рішенні від 11.03.2010 № 7-рп/2010, щодо повноважень Кабінету Міністрів України здійснювати розроблення та подання до Верховної Ради України проекту закону про Державний бюджет України, який має передбачати фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів, а також виключних повноважень ухвалювати Закон України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік, Державна судова адміністрація України як головний розпорядник коштів в частині розпорядження бюджетними асигнуваннями з виплати грошового утримання суддів, не наділена повноваженнями змінювати розмір бюджетних асигнувань на такі цілі. Отже, ДСА України та відповідач, жодними своїми рішеннями, діяннями чи бездіяльністю не здійснювали дій, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача.

Третя особа письмових пояснень у строк встановлений в ухвалі від 12 вересня 2024 року щодо позову не подала та не повідомила суд про причини не подання.

Позивач у судове засідання не з`явився, однак у позовній заяві просить суд розглянути справи без його участі.

Представник відповідача 1 у судове засідання не з`явився, однак 30 жовтня 2024 року до суду подано клопотання про розгляд справи без участі представника ТУ ДСА України в Закарпатській області.

Представник відповідача 2 у судове засідання не з`явився, однак про час і дату судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою про доставку судової повістки до електронного кабінету.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача у судове засідання не з`явився, однак про час і дату судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується довідкою про доставку судової повістки до електронного кабінету.

У відповідності до статті 205 частини 1, 3 пункту 1 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до статті 229 частини 4 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

2. Обставини, встановлені судом.

Судом встановлено, що 03 квітня 2005 року указом Президента України «Про призначення суддів» № 608/2005 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Великоберезнянського районного суду Закарпатської області, (а.с.19-20).

10 листопада 2006 року указом Президента України «Про переведення суддів» № 948/2006 переведено суддю Великоберезнянського районного суду Закарпатської області ОСОБА_1 на роботу на посаду судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в межах п`ятирічного строку, (а.с. 25).

24 листопада 2006 року наказом голови Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області № 120 «Про зарахування ОСОБА_1 суддею у штат Ужгородського міськрайонного суду» зараховано ОСОБА_3 у штат Ужгородського міськрайонного суду на посаду судді, днем 27 листопада 2006 року, (а.с. 27).

20 травня 2010 року постановою Верховної Ради України № 2280- VI «Про обрання суддів» ОСОБА_1 обрано на посаду суддів Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області безстроково, (а.с. 31-33).

В той же час, як вказує позивач, за період з 01 січня 2021 року по 31 серпня 2024 року обчислення суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивача було проведено у відповідності до статті 7 Закону України № 1082-ІХ, статті 7 Закону України № 1928-ІХ, статті 7 Закону України № 2710-ІХ та статті 7 Закону України № 3460-ІХ, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, на рівні 2102 грн.

3. Мотиви суду та норми права, застосовані судом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII ( далі Закон № 1402-VIII).

За приписами статті 4 Закону України № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та Законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Згідно із статтею 135 частиною 1 Закону України № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 135 частини 3 Закону України № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відтак, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» № 966-XIV (далі по тексту - Закон України № 966-XIV).

Статтею 1 Закону України № 966-XIV визначено, що прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.

У змісті наведеної норми Закону України «Про прожитковий мінімум» закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.

Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2022 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2023 рік», статтею 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік», в Україні встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом, відповідно, на 01 січня 2021 року - 2270 грн, на 01 січня 2022 року - 2481 грн, на 01 січня 2023 року - 2684 грн, на 01 січня 2024 року - 3028 грн.

Водночас, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», разом із встановленням станом на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102,00 грн.

Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», установлено з 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.

Позивач наполягає, що суддівську винагороду у 2021-2024 роках має бути обчислено відповідачем 1 із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, тобто 2270 грн., 2481 грн., 2684 грн., 3028 грн.

Суд вважає обґрунтованими такі доводи позивача, оскільки виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.

З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що зміни до спеціального Закону України № 1402-VІІІ в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірні періоди, а також в Закон України № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися.

Цей висновок узгоджується зі змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі по тексту - Закон України № 1401-VIII), що набрали чинності 30 вересня 2016 року.

Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій».

Відтак, Конституція України, у редакції Закону України № 1401-VIII, вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме - розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми статті 135 частини 1 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.

При закріпленні в Законах України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік» розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових та митних органів, законодавцем не внесені зміни до Закону України № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірні періоди, а також в Закон України № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму.

Закон України «Про Державний бюджет України» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку про відсутність законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.

Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом, яким є Закон України № 1402-VIII, гарантії незалежності суддів - є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Разом з тим, Закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» та «Про Державний бюджет України на 2024 рік», фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена статтею 130 частиною 2 Конституції України та статтею 135 частиною 3 Закону України № 1402-VIII.

Оскільки Законом України № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року - вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися або змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.

Верховний Суд у постанові від 13 вересня 2023 року у справі № 240/44080/21 сформулював такі правові висновки:

- Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;

- зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону України № 1402-VIII, а тому позивач має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди, яка повинна обчислюватися з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого станом: на 01 січня 2021 року складає 2270 грн, на 01 січня 2022 року - 2481 грн, на 01 січня 2023 року - 2684 грн, на 01 січня 2024 року - 3028 грн.

Застосовуючи практику Верховного Суду щодо аналогічних правовідносин, суд зазначає, що у постанові від 10 листопада 2021 року у справі №400/2031/21, розглядаючи спір у подібних правовідносинах щодо обчислення суддівської винагороди із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн, Суд дійшов таких висновків: виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України. Відповідач (ТУ ДСА України) як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.

Тому для правильного вирішення цієї справи та обрання ефективного способу захисту порушених прав судам потрібно з`ясувати також участь ДСА України (через призму її компетенції щодо розпорядження бюджетними коштами, виділеними на фінансування судів) у застосуванні прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді при виплаті суддівської винагороди, передбачених абзацом 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», відтак визначити правовий статус цього державного органу в адміністративному спорі - третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору чи відповідач (другий відповідач).

У цьому зв`язку Верховним Судом зазначено, що причиною невиплати позивачу суддівської винагороди в повному обсязі протягом спірного періоду може бути недостатність виділених відповідачу коштів (бюджетних асигнувань) на ці потреби. У такому випадку невиплату суддівської винагороди в повному обсязі можна пов`язувати із діяльністю ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону України №1402-VIII), відповідно як суб`єкта владних повноважень, рішеннями/діями якого порушено право особи (судді).

Суд Касаційної інстанції зазначив, що в іншому випадку, коли ДСА України виділила відповідачу достатньо коштів для виплати суддівської винагороди (зокрема й позивачу) з урахуванням вимог статті 135 Закону України №1402-VIII (затвердивши відповідний кошторис), але відповідач натомість розпорядився цими коштами з урахуванням зменшеного розміру прожиткового мінімуму, є підстави стверджувати, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі, як наслідок виникнення заборгованості з її виплати (перед позивачем), є результатом дій/рішень відповідача, а тому спосіб захисту повинен співвідноситися/пов`язуватися з цими діями та їх наслідками".

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджено рішенням Вищої ради правосуддя від 17 січня 2019 року №141/0/15-19 Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.

Державна судова адміністрація України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).

Пунктом 3 Положення передбачено, що територіальні управління Державної судової адміністрації України є територіальними органами Державної судової адміністрації України.

Також суд зазначає, що відповідно до положень статті 148 частин 3, 4 Закону України № 1402-VIII, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.

Відповідно до статті 149 Закону України № 1402-VIII визначено, суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

З огляду на встановлені під час розгляду справи обставини, суд виснує про те, що положення статей 148 та 149 Закону України № 1402-VIII у зіставленні з положеннями статті 22 частин 1, 2 та 5 статті 23 частини 1 Бюджетного кодексу України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є Державна судова адміністрація України. В той же час, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження у межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі.

Однак, суд, враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, зазначає, що під час розгляду справи не надано до суду доказів здійснення Державною судовою адміністрацією України забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення позивачу за спірні періоди, виходячи із встановленого на 01 січня відповідного року прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що призвело до вчинення протиправних дій відносно позивача.

Відповідачами не надано суду доказів, які б свідчили, що ними вживалися заходи щодо забезпечення позивача суддівською винагородою та допомогою на оздоровлення за спірні періоди у відповідності до статті 135 Закону України № 1402-VIII.

Зазначена поведінки відповідачів свідчить про її протиправність відносно позивача та, як наслідок, про порушення прав останнього.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Закарпатській області у відзиві на позовну заяву зазначило, що територіальне управління, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм Законів України № 1082-ІХ, № 1928-ІХ, № 2710-IX, № 3460-IX, якими визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня відповідних років у розмірі 2102 гривні. Вказано, що відповідач, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі.

Враховуючи надані сторонами пояснення, судом встановлено, що Державною судовою адміністрацією України, як головним розпорядником бюджетних коштів, була виділена сума коштів у недостатньому розмірі для забезпечення виплати Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Закарпатській області суддівської винагороди, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму станом на 01 січня 2021 року 2270 грн, на 01 січня 2022 року - 2481 грн, на 01 січня 2023 року - 2684 грн та на 01 січня 2024 року - 3028,00 грн.

Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов`язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (стаття 148 Закону України №1402-VIII).

Із врахуванням статусу Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу, у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 (справа №280/788/19) дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов`язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.

З урахуванням положень статті 9 КАС України, а також предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, за необхідне задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про звернення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, суд вказує наступне.

Відповідно до статті 371 частини 1 пункту 2 КАС України негайно виконуються рішення суду: про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.

В даній справі судом не вирішувалося питання про стягнення з відповідачів будь-яких коштів, пов`язаних з оплатою праці позивача, натомість прийнято рішення про зобов`язання вчинити певні дії, в зв`язку з чим підстави для допущення до негайного виконання цього рішення суду відсутні.

Відповідно до статті 77 частини 1 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення.

Зважаючи на те, що позивача від сплати судового збору звільнено, підстави для вирішення питання щодо відшкодування судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 242-246, 255, 295 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (88017, Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Загорська, 30, код ЄДРПОУ 26213408), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Державна казначейська служба України (01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язати вчинити певні дії - задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 01 жовтня 2023 року та з 11 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн, на 01 січня 2023 року у розмірі 2684,00 грн та на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн.

3. Зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 01 жовтня 2023 року та з 11 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2021 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн, на 01 січня 2022 року у розмірі 2481,00 грн, на 01 січня 2022 року у розмірі 2684,00 грн та на 01 січня 2024 року у розмірі 3028,00 грн.

4. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 01 жовтня 2023 року та з 11 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.

5. Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 січня 2021 року по 01 жовтня 2023 року та з 11 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме: у 2021 році - з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270,00 грн., у 2022 році - 2481,00 грн, у 2023 році 2684,00 грн, у 2024 році 3028,00 грн з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

СуддяТ.В.Скраль