Постанова
від 09.12.2024 по справі 757/434/24-ц
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.

№ 22-ц/824/16569/2024

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 757/434/24-ц

09 грудня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ратнікової В.М.

суддів - Борисової О.В.

- Левенця Б.Б.

при секретарі - Уляницькій М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Громадської організації «Громадське телебачення» адвоката Паюнової Надії Андріївни на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Соколова О.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Громадської організації «Громадське телебачення», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 - журналістка Громадської організації «Громадське телебачення», про захист честі, гідності та ділової репутації і спростування недостовірної інформації,-

в с т а н о в и в:

У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Громадської організації «Громадське телебачення», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 - журналістка Громадської організації «Громадське телебачення», про захист честі, гідності та ділової репутації і спростування недостовірної інформації.

Позовні вимоги обгрунтовував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у відеозаписі розслідування ІНФОРМАЦІЯ_17 «ІНФОРМАЦІЯ_16 », що розміщене на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_17 » на веб-сайті Youtube за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 , на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5 у публікації ОСОБА_3 під назвою: « ІНФОРМАЦІЯ_18 », на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_7 » у соціальній мережі Facebook за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8 (альтернативна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_9 ) та у Telegram - каналі ІНФОРМАЦІЯ_10 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10 відповідачем поширено недостовірну інформацію про те, що позивач є проросійським діячем, колаборантом, зрадником, поплічником росії, про причетність ОСОБА_1 а до окупації АР Крим, повідомлено про те, що він нібито курував окупацією Криму в інтересах росіян, тобто, фактично повідомлено про вчинення ОСОБА_1 державної зради.

Посилаючись на те, що наведена інформація є неправдивою, принижує честь, гідність та ділову репутацію і формує в суспільстві негативне сприйняття особи позивача, що вказує на порушення особистих немайнових прав позивача, які підлягають відновленню та захисту у судовому порядку, позивач ОСОБА_1 просив суд:

визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 у відеозаписі під заголовком (назвою): «ІНФОРМАЦІЯ_16» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 , у наступних фразах:

«Проросійський діяч, колаборант, зрадник, поплічник росії. Усе це про експершого заступника голови адміністрації ОСОБА_4 ОСОБА_1 ».

«…… ОСОБА_1 … були причетні до процесів, що супроводжували окупацію Криму Росією».

« ОСОБА_1 …керував ОСОБА_16 і ОСОБА_17, які вирішували питання, пов`язані з окупацією Криму, в інтересах росіян…;

визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 у публікації під назвою: «Експосадовець адміністрації ОСОБА_4 ОСОБА_1 , ймовірно, курував окупацію Криму - розслідування» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5 у наступних фразах:

«Експосадовець адміністрації ОСОБА_4 ОСОБА_1 … курував окупацію Криму - розслідування»»

«Ексзаступник голови адміністрації ОСОБА_4 ОСОБА_1 ,….був куратором окупації Криму у 2014 році - про це свідчать аудіозаписи, які опинились у розпорядженні ІНФОРМАЦІЯ_17;

визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 у дописі за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8 у наступній фразі:

« Експосадовець ОСОБА_1 … був куратором окупації Криму у 2014 році. Про це свідчать записи телефонних розмов, які опинилися у розпорядженні … журналістів»;

визнати недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 у дописі, розміщеному в Telegram-каналі за адресоюв мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_10 , у наступній фразі:

«……записи телефонних розмов ОСОБА_1 та його «приятелів» - колишніх українських посадовців. З них випливає - вони були причетні до процесів, які супроводжували окупацію Криму.»;

зобов`язати Громадську організацію «Громадське телебачення» протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_17 » на веб-сайті Youtubeза адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_11 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування»;

зобов`язати Громадську організацію «Громадське телебачення» протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування»;

зобов`язати Громадську організацію «Громадське телебачення» протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_7 » у соціальній мережі Facebook за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування»;

зобов`язати Громадську організацію «Громадське телебачення» протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення уTelegram-каналі за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_10 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування»;

зобов`язати Громадську організацію «Громадське телебачення» протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили видалити відеозапис під заголовком (назвою): «ІНФОРМАЦІЯ_16» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

зобов`язати Громадську організацію «Громадське телебачення» протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили видалити публікацію під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_18» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5 ;

зобов`язати Громадську організацію «Громадське телебачення» протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили видалити допис за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8 ;

зобов`язати Громадську організацію «Громадське телебачення» протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили видалити допис в Telegram-каналі за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_10 ;

стягнути з Громадської організації «Громадське телебачення» на користь ОСОБА_1 14 534 (чотирнадцять тисяч п`ятсот тридцять чотири) грн. 40 коп. витрат на судовий збірта витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 до Громадської організації «Громадське телебачення», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 - журналістка Громадської організації «Громадське телебачення», про захист честі, гідності та ділової репутації і спростування недостовірної інформаціїзадоволено.

Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 у відеозаписі під заголовком (назвою): «ІНФОРМАЦІЯ_16» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 , у наступних фразах:

«…… ОСОБА_1 … були причетні до процесів, що супроводжували окупацію Криму росією».

« ОСОБА_1 …керував ОСОБА_16 і ОСОБА_17, які вирішували питання, пов`язані з окупацією Криму, в інтересах росіян…

Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 у публікації під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_18» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5 у наступних фразах:

«Експосадовець адміністрації ОСОБА_4 ОСОБА_1 … курував окупацію Криму - розслідування»»

«Ексзаступник голови адміністрації ОСОБА_4 ОСОБА_1 ,….був куратором окупації Криму у 2014 році - про це свідчать аудіозаписи, які опинились у розпорядженні ІНФОРМАЦІЯ_17.

Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 у дописі за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8 у наступній фразі:

« Експосадовець ОСОБА_1 … був куратором окупації Криму у 2014 році. Про це свідчать записи телефонних розмов, які опинилися у розпорядженні … журналістів».

Визнано недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 у дописі, розміщеному в Telegram-каналі за адресоюв мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_10 , у наступній фразі:

Зобов`язано Громадську організацію «Громадське телебачення» протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_17 » на веб-сайті Youtubeза адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_11 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».

Зобов`язано Громадську організацію «Громадське телебачення» протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».

Зобов`язано Громадську організацію «Громадське телебачення» протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_7 » у соціальній мережі Facebook за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».

Зобов`язано Громадську організацію «Громадське телебачення» протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили спростувати поширену ІНФОРМАЦІЯ_1 недостовірну інформацію про ОСОБА_1 шляхом розміщення уTelegram-каналі за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_10 вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування».

Зобов`язано Громадську організацію «Громадське телебачення» протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили видалити відеозапис під заголовком (назвою): «Як віджимали Крим: ексклюзивні записи/ІНФОРМАЦІЯ_17» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Зобов`язано Громадську організацію «Громадське телебачення» протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили видалити публікацію під назвою: «ІНФОРМАЦІЯ_18» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Зобов`язано Громадську організацію «Громадське телебачення» протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили видалити допис за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Зобов`язано Громадську організацію «Громадське телебачення» протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту набрання рішенням у даній справі законної сили видалити допис в Telegram-каналі за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_10 .

Стягнуто з Громадської організації «Громадське телебачення» на користь ОСОБА_1 170 357 (сто сімдесят тисяч триста п`ятдесят сім) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з Громадської організації «Громадське телебачення» на користь ОСОБА_1 14 534 (чотирнадцять тисяч п`ятсот тридцять чотири) грн. 40 коп. витрат на судовий збір.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, представник відповідача Громадської організації «Громадське телебачення» - адвокат Паюнова Надія Андріївна подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2024 рокута ухвалити нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 відмовити.

Також просила відмовити у задоволенні клопотання позивача про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 170 357 гривень.

Врахувати при апеляційному перегляді даної справи імперативні вимоги ч. 4 ст. 263 ЦПК України та застосувати висновки Верховного Суду, в тому числі, викладені у постанові від 08.06.2021 року у справі № 918/121/20, відповідно до яких недостовірною та такою, що порочить честь, гідність та ділову репутацію особи, може бути визнана лише сама така інформація, висловлена чи написана відповідачем у цій категорії справ. Тобто, предметом спору у цій категорії справ є спірна інформація, що передається дослівним цитуванням (без редагування, корегування, часного розуміння позивача). Тобто, конкретно висловлена особою інформація (сказана, написана, надрукована в ЗМІ) повинна бути предметом дослідження та правового аналізу у справах про захист честі, гідності і ділової репутації. Саме сказані висловлювання відповідачем, тобто, дослівне твердження, досліджуються на предмет оціночності суджень із урахуванням вживаних особою слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів,

Стягнути з позивача на користь Громадської організації «Громадське телебачення» судовий збір у розмірі 21 801 гривень 60 копійок.

В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими та за невідповідністю висновків, викладених у рішенні, дійсним обставинам справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не оцінив і не з`ясував усіх обставин, на які сторони посилались в обгрунтування своїх вимог та заперечень.

Зазначає, що висновок суду першої інстанції про віднесення спірної інформації до фактичних тверджень є безпідставним, оскільки суд при ухваленні оскаржуваного рішення проігнорував зміст оригіналів публікацій/відео, з яких вбачається, що спірні висловлювання містять такі слова як «ймовірно», «так чи інакше», «як можна припустити», риторичне питання «чи ні?» тощо, що очевидно свідчить про оціночний характер таких суджень та, відповідно, відсутність правових підстав для задоволення даного позову. При цьому суд першої інстанції не врахував висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.06.2021 року у справі №918/121/20, від 15.05.2024 року у справі № 757/17241/21-ц тощо. Натомість висновок суду в цій частині ґрунтується виключно на переписуванні судом змісту позову, цитуванні висловлювань, які поширив лише сам позивач, з вирваними з контексту фразами. Однак відповідач не зобов`язаний нести відповідальність за відкориговані позивачем фрази, що свідчить про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення.

Тобто, всупереч нормам чинного законодавства та висновкам Верховного Суду, судом першої інстанції надавалась оцінка не конкретно сказаним судженням у наведеному позивачем відео, із урахуванням вживаних автором слів та виразів із використанням мовно-стилістичних засобів, а саме «вирваним з контексту» висловлюванням позивача. При цьому судом повністю було проігноровано зміст й направленість відео (його контекст).

Судом першої інстанції також безпідставно залишено поза увагою, що з аналізу оригіналів фрагментів тексту, які були використані у відеозаписі під заголовком (назвою): «Як віджимали Крим: ексклюзивні записи/ІНФОРМАЦІЯ_17» та які, на думку позивача, підлягають спростуванню, вбачається, що кожна із оспорюваних позивачем фраз, по суті, є оціночним судженням.

Щодо помилковості віднесення до фактичних тверджень інформації у публікації під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_18» за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_19, сторона відповідача посилається на те, що у позовній заяві позивачем було «упущено», «виключено» з речень такі слова як «ймовірно» і «імовірно».

Таке «виключення» слів з оспорюваної інформації також було безпідставно проігноровано судом першої інстанції, що призвело до ухвалення незаконного оскаржуваного рішення.

Проте, слова «ймовірно» та «імовірно», які в дійсності містяться в оригіналах оскаржуваних речень, беззаперечно вказують, що оспорювані фрази є нічим іншим, як припущенням, суб`єктивною думкою автора (-ів).

Натомість, на переконання сторони відповідача, суд першої інстанції, неправильно застосувавши ст. 30 Закону України «Про інформацію» та всупереч сталій судовій практиці, повністю погодився з відредагованими позивачем фразами та вказав на наявність у поширених позивачем фразах фактичних тверджень, які поширені виключно позивачем.

Водночас, оцінюючи оспорювані фрази разом з видаленими позивачем вставними словами «ймовірно» та «імовірно», стає зрозумілим, що такі фрази беззаперечно є оціночними судженнями, вони не містять жодних тверджень, фактів. Навпаки, ці фрази говорять про те, що можливо були якісь події, а можливо і ні. Висновки читач має сформувати самостійно, переглянувши публікацію.

Наведене призвело до ухвалення очевидно протиправного рішення про зобов`язання відповідача спростувати та видалити інформацію, яка ним, в редакції позовної заяви, ніколи не поширювалась.

При цьому суд не наводить жодної норми, яка б встановлювала для відповідача обов`язок спростовувати відредаговану на власний розсуд позивачем інформацію.

Щодо помилковості віднесення до фактичних тверджень інформації, про яку йде мова в позові у дописі за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8 «Експосадовець ОСОБА_1, ймовірно, був куратором окупації Криму у 2014 році. Про це свідчать записи телефонних розмов, які опинились у розпорядженні наших журналістів», сторона відповідача зазначає, що судом першої інстанції проігноровано зміст оригіналу оспорюваної інформації, в якій використані слова «ймовірно», що чітко показує на те, що оспорювана фраза є припущенням, суб`єктивною думкою автора (-ів), а словосполучення «про це свідчать записи телефонних розмов» вказує на те, що читачі допису можуть зробити власні висновки, що виключає віднесення такої інформаціє до фактичного твердження.

Більше того, на думку сторони відповідача, судом першої інстанції не вказується яким же чином фраза «Про це свідчать записи телефонних розмов, які опинились у розпорядженні ...журналістів» взагалі пов`язана з позивачем, як порушує його немайнові або будь-які права/свободи чи інтереси, про які конкретно «фактичні твердження» зазначається в такій фразі.

Щодо помилковості віднесення до фактичних тверджень інформації, про яку йде мова в позові у дописі, розміщеному в Telegram-каналі за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_20, сторона відповідача зазначає, що із скріншота оригіналу допису за наведеним позивачем посиланням, який мав би бути досліджений судом, проте був безпідставно ним проігнорований, вбачається «Ми отримали ексклюзивні записи телефонних розмов ОСОБА_1 та його «приятелів» - колишніх українських посадовців. З них випливає - вони були причетні до процесів, які супроводжували окупацію Криму».

Отже, місцевим судом було проігноровано те, що у наведеній позивачем фразі слова використовуються в множині, що означає, що мова йде не про позивача, а про інших осіб із записів - «приятелів». При цьому позивачем не надано доказів, які б підтверджували, що позивач має право подавати позовні заяви в інтересах інших осіб.

Помилковими сторона відповідача також вважає висновки суду першої інстанції про те, що «відповідно до матеріалів справи відповідач заявив про нібито вчинення позивачем суспільно небезпечних діянь», оскільки: по-перше, такі висновки суду здійснено без аналізу змісту оригіналів оспорюваних фраз; по-друге, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не стверджував і не публікував інформацію про те, що позивач «вчинив державну зраду», «вчинив злочини проти національної безпеки України», є «стороною кримінального провадження», «колаборантом», «зрадником», «проросійським діячем», «поплічником росії», тощо; по-третє, інформація, яка мала бути предметом дослідження в межах даного спору, не містить жодних фактичних тверджень, а є оціночними судженнями її автора (ів); по-четверте, ніхто, окрім самого позивача в позові, в межах даної справи не заявляв про вчинення ним злочинів. Водночас очевидно, що ані відповідач, ані будь-яка інша особа не зобов`язані нести відповідальність за поширені позивачем слова.

За наведених обставин та враховуючи, що в оспорюваній позивачем інформації не містилось та не міститься жодних тверджень про вчинення позивачем якогось злочину, що також не було спростовано позивачем та було проігноровано судом першої інстанції, то вказане, на переконання сторони відповідача,виключало правові підстави для задоволення позову. Наведене свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення та прийняття нового судового рішення про відмову в задоволенні позову.

Також сторона відповідача звертає увагу суду на те що, всупереч вимогам ст.ст. 10, 265 ЦПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», судом першої інстанції не було враховано аргументи відповідача про те, що як публічна фігура, згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, позивач має усвідомлювати, що межа допустимої критики стосовно нього є значно ширшою.

В частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 170 357 грнсторона відповідача зазначає, що викладені відповідачем заперечення щодо розміру витрат позивача на професійну правничу допомогу повністю проігноровані судом першої інстанції.

При ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції зобов`язаний був перевірити заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу критеріям реальності, необхідності, співмірності, обґрунтованості, однак, такого обов`язку судом першої інстанції виконано не було, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

Вважає, що правові підстави для покладення на відповідача обов`язку з компенсації позивачу вартості послуг, наведені у пункті 1 в акті № 1-03-2712/2023 від 01.01.2024 року, відсутні, оскільки факт надання послуг не підтверджується жодним належним доказом.

З аналогічних підстав не може бути покладено на відповідача тягар з компенсації витрат за послугу, передбачену у пункті 2 акту № 1-03-2712/2023 від 01.01.2024 року.

Отже, у суду першої інстанції були відсутні правові підстави для задоволення клопотання позивача від 23.06.2024 року про компенсацію витрат на професійну правничу допомогу адвоката у справі № 757/434/24-ц та стягнення витрат, в тому числі, за послуги, наведені в Акті № 2-03-2712/2023 від 21.03.2024 року, оскільки відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження погодження між позивачем та адвокатом порядку формування вартості послуг, у тому числі перелічених в Акті № 2-03-2712/2023 від 21.03.2024 року, виключає можливість здійснити перевірку відповідності заявлених до стягнення витрат, тобто, свідчить про явну необґрунтованість таких витрат та є самостійною підставою для відмови в задоволенні клопотання про компенсацію цих витрат.

Також сторона відповідача вважає, що правові підстави для стягнення з відповідача 25 857 грн витрат адвоката позивача, необхідних для надання професійної правничої допомоги, відсутні.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мікітян Каріна Олександрівнапросить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2024 року - без змін.

Зазначає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України: ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим; рішення ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права; судове рішення у даній справі відповідає завданню цивільного судочинства, визначеному ЦПК України. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховував висновки Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права.

Наведені доводи апеляційної скарги не спростовує законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції та правильність його висновків, не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та про порушення норм процесуального права, наслідком яких мало б бути прийняття іншого рішення, а навпаки - доводи апеляційної скарги не знаходять свого підтвердження.

Сторона позивача вважає, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі № 757/434/24-ц є обґрунтованим та відповідає, зокрема, вимогам ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст. ст. 133, 137, 141 ЦПК України.

Суми компенсації витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 144 500, 00 грн. та витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги щодо даної справи, у розмірі - 25 857,00 грн (разом 170 357,00 грн.) є обґрунтованими та доведеними та підлягали стягненню з відповідача.

В окремо поданому клопотанні(вхідний номер 129228 від 18 жовтня 2024 року) представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Мікітян Каріна Олександрівна просить стягнути з Громадської організації «Громадське телебачення» на користь ОСОБА_1 17 500 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що сума витрат на професійну правничу допомогу адвоката у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, яка підлягає компенсації з відповідача, за складання відзиву на апеляційну скаргу ГО «Громадське телебачення» на рішення Печерського районного суду м. Києва 06 серпня 2024 року у даній справі, на даний час складає 17 500 грн, що доведено належними доказами, які долучені до клопотання.

В судовому засіданні представник відповідача Громадської організації «Громадське телебачення» адвокат Пустовіт Анна Сергіївна повністю підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник позивача ОСОБА_1 авдокат Мікітян Каріна Олександрівна в судовому засіданні проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Третя особа у справі жірналіст Громадської організації «Громадське телебачення» ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилась, про день та час розгляду справи судом повідомлена у встановленому законом порядку, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 28.11.2024 року. Будь-яких заяв чи клопотань на адресу апеляційного суду від третьої особи не надійшло, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у її відсутності.

Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на каналі «ІНФОРМАЦІЯ_17» на веб-сайті Youtubeза адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 розміщено відеозапис під заголовком (назвою):«Як віджимали Крим: ексклюзивні записи/ІНФОРМАЦІЯ_17» в якому журналісткою повідомляється про те, що позивач є проросійським діячем, колаборантом, зрадником, поплічником росії, що ОСОБА_1 Володимирович був причетним до процесів, що супроводжували окупацію Криму росією, що він нібито керував людьми, які вирішували питання, пов`язані з окупацією Криму, в інтересах росіян, що вбачається з наступних фраз: «Проросійський діяч, колаборант, зрадник, поплічник росії. Усе це про експершого заступника голови адміністрації ОСОБА_4 ОСОБА_1 »; «…… ОСОБА_1 … були причетні до процесів, що супроводжували окупацію Криму росією»; « ОСОБА_1 …керував ОСОБА_16 і ОСОБА_17, які вирішували питання, пов`язані з окупацією Криму, в інтересах росіян…».

ІНФОРМАЦІЯ_1 о 12:24 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5 розміщенопублікацію ОСОБА_3 під назвою: «Експосадовець адміністрації ОСОБА_4 ОСОБА_1 , ймовірно, курував окупацію Криму - розслідування» з якої вбачається твердження автора публікації про те, що ОСОБА_1 курував окупацією Криму і що це встановлено розслідуванням, а також повідомлено, що він був куратором окупації Криму у 2014 році, про це свідчать аудіозаписи, що вбачається з наступних фраз: «Експосадовець адміністрації ОСОБА_4 ОСОБА_1 …курував окупацію Криму -розслідування»; «Ексзаступник голови адміністрації ОСОБА_4 ОСОБА_1 ,….був куратором окупації Криму у 2014 році - про це свідчать аудіозаписи, які опинились у розпорядженні ІНФОРМАЦІЯ_17.

Через вказану публікацію на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_21 відбулось також поширення інформації з вищенаведеного відеозапису під заголовком « ІНФОРМАЦІЯ_22 ».

ІНФОРМАЦІЯ_1 в дописі на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_7 » у соціальній мережі Facebook за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8 (альтернативна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_9 ) відповідачем повідомлялося про те, що позивач був куратором окупації Криму у 2014 році, про що свідчать записи телефонних розмов, які опинилися у розпорядженні журналістів, що вбачається з наступної фрази: «Експосадовець адміністрації ОСОБА_1 … був куратором окупації Криму у 2014 році. Про це свідчать записи телефонних розмов, які опинилися у розпорядженні … журналістів».

Через вказану публікацію у соціальній мережі Facebook відбулось також поширення інформації з публікації та відеозапису, розміщених ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресами в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5 та ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у дописі у Telegram - каналі ІНФОРМАЦІЯ_10 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_23 відповідачем повідомляється про причетність ОСОБА_1 до процесів, які супроводжували окупацію Криму, про що свідчить фраза: «……записи телефонних розмов ОСОБА_1 та його «приятелів» - колишніх українських посадовців. З них випливає - вони були причетні до процесів, які супроводжували окупацію Криму.».

У кожній публікації міститься зображення позивача, зазначається його прізвище та ім`я. Відеозапис також містить зображення позивача та зазначення його прізвища, ім`я та по-батькові. У публікації на веб-сайті відповідача та у відео згадується колишня посада, місце роботи позивача: «Ексзаступник голови адміністраціїОСОБА_4 ОСОБА_1 », «Експосадовець адміністрації ОСОБА_4 ОСОБА_1 », у соціальній мережі Facebook є репост на публікацію, у назві якої вказується «Експосадовець адміністрації ОСОБА_4 ОСОБА_1 », що свідчить про поширення інформації про ОСОБА_1 .

Наявність гіперпосилань, репостів, відео у публікаціях, про які зазначено вище та які вказують на єдність та взаємопов`язаність інформації у цих відео та публікаціях, підтверджується належним доказом - Звітом за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 29.12.2023 року № 321/2023-3В, підготовленим Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр номерів і адрес».

Поширювачем зазначеної інформації є відповідач, що підтверджується довідками ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 29.12.2023 року № 329/2023-Д, № 330/2023-Д, № 331/2023-Д, № 332/2023-Д, та також вказує на єдине джерело всіх публікацій та відеозапису.

Отже, інформація з відеозапису та вищезгаданих публікацій відповідача поєднані однією темою та змістом, відповідно до якого за твердженням відповідача позивач є проросійським діячем, колаборантом, зрадником, поплічником росії, курував окупацією Криму у 2014 році та був причетним до процесів, що супроводжували окупацію Криму росією, що нібито доводиться розслідуванням, аудіозаписами (записами телефонних розмов, які опинилися у розпорядженні журналістів), а також словами особи, яка за твердженнями журналістки ОСОБА_2, обвинувачується у державній зраді та самовільному залишенні місця дислокації на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну.

Встановивши вказані обставини справи, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Громадської організації «Громадське телебачення», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ОСОБА_2 - журналістка Громадської організації «Громадське телебачення», про захист честі, гідності та ділової репутації і спростування недостовірної інформації, суд першої інстанції вказав на те, що інформація поширена відповідачем про те, що позивач є проросійським діячем, колаборантом, зрадником, поплічником росії, курував окупацією Криму у 2014 році та був причетним до процесів, що супроводжували окупацію Криму росією, в інтересах росіян, тобто особою, яка вчинила ряд тяжких злочинів проти основ національної безпеки України, і що це нібито доводиться розслідуванням, аудіозаписами та словами обвинуваченого у державній зраді, не відповідає дійсності та не підтверджена жодними належними і допустимими доказами.

Оспорювана інформація не була перевірена відповідачем на предмет її достовірності, у публікаціях відсутнє посилання на офіційне джерело інформації, дана інформація порушує особисті немайнові права позивача, таким чином поширення оспорюваної інформації відбулось з порушенням вимог ст.ст. 2, 28 Закону України «Про інформацію», ст. 17 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», ст. 302 ЦК України, ст. 3, 28, 32, 62, 68 Конституції України, 277, 297, 299 Цивільного кодексу України, ст. 2 КК України.

Таким чином, з огляду на наведене, поширена відповідачем інформація є недостовірною та порушує особисті немайнові права позивача, які підлягають судовому захисту.

Відеозапис та публікації містять і іншу інформацію про позивача, яка в цілому створює однозначне сприйняття позивача як особи, яка вчинила всі наведені протиправні та аморальні діяння, таким чином залишення будь-якої інформації щодо позивача в контексті цього журналістського розслідування, цієї теми не відновить повністю права позивача, оскільки ці публікації та відеозапис будуть доступні для подальшого перегляду, що призведе до подальшого порушення особистих немайнових прав позивача.

Тому, належним способом захисту прав позивача є спростування недостовірної інформації про позивача у спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація, шляхом розміщення протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня набрання рішенням у даній справі законної сили на зазначених веб-сайтах вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування» та видалення всіх зазначених публікацій та відеозапису з мережі Інтернет.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, які стосуються рішення судув частині позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації і спростування недостовірної інформації, з огляду на наступне.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2024 року в частині позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації і спростування недостовірної інформації, відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частинами першою та другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У частині третій статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно з частиною першою статті 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Відповідно до частини першої статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто, містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Пунктом 19 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України судам також роз`яснено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Як зазначено у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема, Lingens v. Austria, № 9815/82, § 46, 08 липня 1986 року, свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи.

За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і у справі, яка переглядається, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте, навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто, позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто, такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто, або завдає шкоди особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Тобто, для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Колегія суддів погоджується з висновками суд першої інстанції про те, що поширена відповідачем інформація містить фактичні твердження про дії позивача.

Так, поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 на каналі «ІНФОРМАЦІЯ_17» на веб-сайті Youtube за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; на на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5 ; на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_7 » у соціальній мережі Facebook за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8 (альтернативна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_9 ); у дописі у Telegram - каналі ІНФОРМАЦІЯ_10 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10 , інформація містить наступні вислови:

«Проросійський діяч, колаборант, зрадник, поплічник росії. Усе це про експершого заступника голови адміністрації ОСОБА_4 ОСОБА_1 »;

«…… ОСОБА_1 … були причетні до процесів, що супроводжували окупацію Криму росією»;

« ОСОБА_1 …керував ОСОБА_16 і ОСОБА_17, які вирішували питання, пов`язані з окупацією Криму, в інтересах росіян…»;

«Експосадовець адміністрації ОСОБА_4 ОСОБА_1 …курував окупацію Криму -розслідування»;

«Експосадовець адміністрації ОСОБА_1 … був куратором окупації Криму у 2014 році. Про це свідчать записи телефонних розмов, які опинилися у розпорядженні … журналістів»;

Слова та вирази у вказаних висловах вказують на факти та події, які вже відбулися, а отже носять стреджуючий характер про те, що позивач вчиняв кримінальні діяння проти основ національної безпеки України, зокрема, визначені статтею 109КК України - дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; статтею 110 КК України - посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; статтею 111 КК України - д ержавна зрада ; с татт ею 111 -1 КК України - к олабораційна діяльність; статтею 111-2 КК України- пособництво державі-агресору.

Факти та події, про які йдеться в стяттях та відеозаписах розміщених 27 грудня 2023 року на каналі «ІНФОРМАЦІЯ_17 » на веб-сайті Youtube за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; на на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5 ; на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_7 » у соціальній мережі Facebook за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8 (альтернативна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_9 ); у дописі у Telegram - каналі ІНФОРМАЦІЯ_10 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10 , можна перевірити та підтвердити або спростувати.

Так, з наявного в матеріалах справи листаДепартаменту інформаційно-аналітичної підтримки Національної поліції України від 19 червня 2023 року № 291аз/27/01/3-2023 вбачається, що станом на 16.06.2023 року за даними інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальноївідповідальності та наявності судимості» ЄІС МВС, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , на території України до кримінальної відповідальності не притягується, засудженим не значиться та в розшуку не перебуває.

З наявного в матеріалах справи Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ВР - 001996135 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_15 ,на території України станом на 01.01.2024 року до кримінальноївідповідальності не притягується, не знятої чи не погашеної судимості не має та в розшуку не перебуває.

З наявного в матеріалах справи листаГоловного слідчого управління Служби безпеки України від 15.06.2023року № 6/П-1569/2 вбачається, що згідно з даними Реєстру станом на 15.06.2023 року досудове розслідування у кримінальних провадженнях за підозрою ОСОБА_1 слідчими СБ України не здійснюється.

З наявного в матеріалах справи листа Офісу Генерального прокурора від 30.08.2023 року № 25/3-1622вих-23 вбачається, що згідно з даними Єдиного реєстру досудових розслідувань станом на 28.08.2023 року кримінальні провадження, у яких здійснюється досудове розслідування стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_15 та у яких він перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого, не встановлені.

В свою чергу, на підтвердження істинності фактів (дійсності поширеної інформації), про які йдеться в статтях та відеозаписах розміщених 27 грудня 2023 року на каналі «ІНФОРМАЦІЯ_17 » на веб-сайті Youtube за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; на на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5 ; на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_7 » у соціальній мережі Facebook за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8 (альтернативна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_9 ); у дописі у Telegram - каналі ІНФОРМАЦІЯ_10 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10 , відповідач будь - яких доказів не надав.

Колегія суддів відзначає, що негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Поширена відповідачем інформація містила дані про вчинення позивачем ряду протиправних дій, які містять ознаки злочинів (дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст. 109 КК України), посягання на територіальну цілісність і недоторканність України (ст. 110 КК України), державна зрада (ст. 111 КК України),колабораційна діяльність (ст. 111-1 КК України), пособництво державі-агресору (ст.111-2 КК України) отже, є негативною.

Виходячи з положень статті 277 ЦК України та процесуального обов`язку кожної із сторін довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації.

Під час розгляду справи Громадська організація«Громадське телебачення» не надала будь-яких доказів на підтвердження достовірності вищевказаної поширеної щодо ОСОБА_1 негативної інформації.

Колегія суддів, також бере до уваги, що відповідно до статті 62 Конституції України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Колегією суддів встановлено відсутність вироку суду відносно позивача та будь-яких доказів правдивості поширеної відповідачем негативної інформації щодо особи позивача.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що поширена відповідачем негативна інформація про позивача є недостовірною та такою, що порочить його честь, гідність і ділову репутацію, оскільки означена інформація містить фактичні твердження про вчинення ОСОБА_1 протиправних дій, які містять склад злочинів, передбачених КК України.

Відтак, колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідач поширив недостовірну інформацію відносно позивача, звинувачуючи його у вчиненні протиправних дій, чим порушив особисті немайнові права останнього на честь, гідність та ділову репутацію, то відповідно до вимог статті 277 ЦК України має її спростувати.

Згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при спростуванні поширена інформація визнається недостовірною і спростовується особою, яка її поширила.

Пунктом 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 р. №1 передбачено, що спростування має здійснюватися у такий самий спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація. У разі, якщо спростування недостовірної інформації неможливо чи недоцільно здійснити у такий же спосіб, у який вона була поширена, то воно повинно проводитись у спосіб, наближений (адекватний) до способу поширення, з урахуванням максимальної ефективності спростування та за умови, що таке спростування охопить максимальну кількість осіб, що сприйняли попередньо поширену інформацію.

Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» зазначено, що задовольняючи позов, суд повинен у резолютивній частині рішення зазначити, чи було порушено особисте немайнове право особи, яка саме інформація визнана недостовірною та порочить гідність, честь чи ділову репутацію позивача, а також вказати на спосіб захисту порушеного особистого немайнового права.

Якщо суд ухвалює рішення про спростування поширеної недостовірної інформації, то у судовому рішенні за необхідності суд може викласти текст спростування інформації. За загальним правилом, інформація, що порочить особу, має бути спростована у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення (шляхом публікації у пресі, повідомлення по радіо, телебаченню, оголошення на зібранні громадян, зборах трудового колективу, відкликання документа тощо).

У судовому рішенні також має бути зазначено строк, у межах якого відповідь чи спростування повинно бути оприлюднено.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.10.2023 року у справі № 756/10624/21 «Тлумачення частини другої статті 278 ЦК України свідчить, що з метою захисту особистого немайнового права, законодавець допускає застосування різних способів захисту. У разі поширення інформації в мережі Інтернет, яка порушує особисте немайнове право особи, вимога про видалення статті з мережі Інтернет є належним способом захисту».

Порушення особистих немайнових прав позивача відбулося у результаті поширення ІНФОРМАЦІЯ_1 на каналі «ІНФОРМАЦІЯ_17» на веб-сайті Youtube за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; на на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5 ; на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_7 » у соціальній мережі Facebook за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8 (альтернативна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_9 ); у дописі у Telegram - каналі ІНФОРМАЦІЯ_10 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10 недостовірної інформації, яка містить наступні вислови

«…… ОСОБА_1 … були причетні до процесів, що супроводжували окупацію Криму росією»;

«Експосадовець адміністрації ОСОБА_4 ОСОБА_1 …курував окупацію Криму -розслідування»;

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстації про те, що належним способом захисту прав позивача є спростування недостовірної інформації про позивача у спосіб, у який поширювалася недостовірна інформація, шляхом розміщення протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня набрання рішенням у даній справі законної сили на зазначених веб-сайтах вступної та резолютивної частини рішення суду у цій справі під заголовком «Спростування» та видалення всіх зазначених публікацій та відеозапису з мережі Інтернет.

Доводи апеляційної скарги про те, що оспорювана позивачем інформація є оціночним судженням, колегія суддів вважає необгрунтованими, з огляду на наступне.

Свобода дотримуватися своїх поглядів є основною передумовою інших свобод, гарантованих статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, стаття 10 захищає і погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Вимогу підтвердити доказами оціночні судження неможливо задовольнити. Така вимога порушує свободу висловлювання своєї думки, яка (свобода) є найважливішою частиною того права, яке забезпечується статтею 10 Конвенції (справа «Лінгенс проти Австрії, 1986 рік).

Уявляється неприйнятним, щоб журналіста позбавили можливості висловлювати критичні думки, навіть якщо він не може довести їх істинність. Поняття «журналістська свобода» допускає деякі перебільшення і навіть провокативність (справа Далбан проти Румунії, 1999 рік).

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема, з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Поширена відповідачем ІНФОРМАЦІЯ_1 на каналі «ІНФОРМАЦІЯ_17» на веб-сайті Youtube за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; на на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5 ; на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_7 » у соціальній мережі Facebook за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8 (альтернативна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_9 ); у дописі у Telegram - каналі ІНФОРМАЦІЯ_10 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10 , інформація містила дані про вчинення позивачем кримінально караних діянь.

Тексти статтей та відеозапису щодо позивача містили послідовний і лаконічний виклад протиправних дій позивача, при цьому автори використовували усталені для ділового стилю мовні звороти «Проросійський діяч, колаборант, зрадник, поплічник росії. Усе це про експершого заступника голови адміністрації ОСОБА_4 ОСОБА_1 »; «…… ОСОБА_1 … були причетні до процесів, що супроводжували окупацію Криму росією»; « ОСОБА_1 …керував ОСОБА_16 і ОСОБА_17, які вирішували питання, пов`язані з окупацією Криму, в інтересах росіян…»; «Експосадовець адміністрації ОСОБА_4 ОСОБА_1 …курував окупацію Криму - розслідування»; «Ексзаступник голови адміністрації ОСОБА_4 ОСОБА_1 ,….був куратором окупації Криму у 2014 році - про це свідчать аудіозаписи, які опинились у розпорядженні ІНФОРМАЦІЯ_17»; «Експосадовець адміністрації ОСОБА_1 … був куратором окупації Криму у 2014 році. Про це свідчать записи телефонних розмов, які опинилися у розпорядженні … журналістів»; «……записи телефонних розмов ОСОБА_1 та його «приятелів» - колишніх українських посадовців. З них випливає - вони були причетні до процесів, які супроводжували окупацію Криму.», що загалом могли бути витлумачені як такі, що містять перевірені журналістами фактичні дані та не є провокативним перебільшенням авторів у формі суб`єктивних суджень.

Колегія суддів враховує, що позивач, як офіційна особа, має бути більш відкритим до прийнятної критики, ніж приватна особа, та виявляти більший рівень терпіння до уваги журналістів і всього суспільства до кожної його дії.

Разом з тим, поширена відповідачем інформація виходить за межі прийнятної для публічної особи критики і не є оціночними судженнями авторів, а є констатацією фактів про порушення позивачем законодавства, які можуть і мають бути доведені належними доказами.

Однак, доказів правдивості поширеної інформації або належності її до категорії оціночних суджень відповідач не надав, а матеріали справи таких не містять.

Враховуючи баланс прав на свободу слова, на повагу до гідності та честі особи, а також презумпцію невинуватості, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про визнання недостовірною та такою, що порочить честь, гідність і ділову репутацію, інформації стосовно ОСОБА_1 , поширеної Громадсько ю організацією«Громадське телебачення» ІНФОРМАЦІЯ_1 на каналі « ІНФОРМАЦІЯ_17 » на веб-сайті Youtube за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_3 ; на на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4 за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_5 ; на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_7 » у соціальній мережі Facebook за адресою в мережі Інтернет: ІНФОРМАЦІЯ_8 (альтернативна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_9 ); у дописі у Telegram - каналі ІНФОРМАЦІЯ_10 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_10 , оскільки зазначена в стяттях та відеозаписі інформація містить фактичні твердження про вчинення позивачем дій, які містять склад злочинів, передбачених КК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що слова «ймовірно» та «імовірно», які в дійсності містяться в оригіналах оскаржуваних речень, беззаперечно вказують, що оспорювані фрази є нічим іншим, як припущенням, суб`єктивною думкою автора (-ів), в контексті обставин справи колегія суддів відхиляє, з огляду на наступне.

У разі якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, також повинен враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація) та рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998 рік) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція).

Зокрема, в Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

Тобто, публічна особа, державний службовець повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, в тому числі у різкій формі, до прискіпливої уваги суспільства та підвищеної зацікавленості до його діяльності та/або особистого життя, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодилися на таку увагу.

У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Проте, ухвалюючи рішення у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації публічної особи, суд також повинен дотримуватися основоположних принципів права, зокрема, презумпції невинуватості.

Згідно з частиною другою статті 6 Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.

У частинах першій та другій статті 62 Конституції України закріплено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

При вирішенні питання про порушення права на презумпцію невинуватості слід брати до уваги не лише зміст конкретних висловлювань, а й контекст, в якому вони були зроблені (справа «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року).

У пункті 39 рішення ЄСПЛ від 28 березня 2013 року у справі «Нова Газета і Бородянський проти росії» вказано, що правдивість оціночних суджень не піддається доведенню і їх потрібно відрізняти від фактів, існування яких може бути доведено. Також, у рішенні зазначено, що втручання в свободу вираження власних думок та поглядів порушує свободу висловлення думки в трьох випадках: якщо воно здійснено не на підставі закону, якщо воно не переслідує допустимої мети або якщо воно порушує баланс між метою, заради якої здійснено втручання, і свободою вираження думки. ЄСПЛ також підтвердив, що правдивість оціночних суджень не припускає можливості доказування, і оціночні судження дійсно слід відрізняти від фактів, існування яких може бути підтверджене, та виділив три можливі варіанти фундаменту, на якому можна побудувати свою оцінку: факти, що вважаються загальновідомими; підтвердження висловлювання яким-небудь джерелом; посилання на незалежне дослідження. Таким чином, фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

В постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 760/23818/20 (провадження № 61-2235св22) зазначено, що фактичні твердження та оціночні судження є різними поняттями, а розмежовування цих термінів лежить в основі захисту права на честь та гідність як особистих немайнових прав. За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Отже, не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Колегія суддів зазначає, що дійсно межа допустимої критики позивача, як публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, однак при цьому заначення слова «ширше» не означає «безмежно», оскільки вони не є тотожними поняттями. У будь-якому випадку, хоча журналістська свобода передбачає також використання висловлювань, деякою мірою перебільшених або, навіть, провокаційних, вона не передбачає права поширення недостовірної інформації, такої, що погіршує репутацію.

Враховуючи стан, в якому перебуває країна (в умовах фактичної агресії, у тому числі інформаційної), поширення недостовірної інформації (дифамації), яка є фактичним твердженням про вчинення кримінальних правопорушень проти основ національної безпеки України, порушує право позивача на захист ділової репутації, адже може спричинити прояви нетерпимості та агресії по відношенню до нього зі сторони невизначеного кола осіб.

З огляду на зазначене, за результатом дослідження всіх обставин справи, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встанолено необхідність захисту репутації позивача. Наведені положення підпадають під обмеження, встановлені частиною 2 статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Доводи апеляційної скарги, про те, що суд першої інстанції при вирішенні спору по суті не застосував норму статті 30 Закону України «Про інформацію», яку потрібно було застосувати, відхиляються колегією суддів, оскільки дана норма передбачає звільнення від відповідальності за висловлення оціночних суджень, в той час як правильно встановлено судом, предметом публікацій були фактичні твердження.

Посилання апелянта на постановиВерховного Суду у від 08.06.2021 у справі №918/121/20, від 15.05.2024 у справі № 757/17241/21-ц є неприйнятними з огляду на те, що дані постанови прийнято судом касаційної інстанції з огляду на іншу фактично-доказову базу у відповідних справах, тобто, хоча й за подібного правового регулювання, але за інших встановлених обставин, і за інших поданих сторонами й оцінених судами доказів, у залежності від яких (обставин і доказів) прийнято відповідне судове рішення.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

В своєму рішенні у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, ЄСПЛ зазначив про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції й зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Таким чином, доводи, викладені представником відповідача Громадської організації «Громадське телебачення» адвокатом Паюновою Надією Андріївною в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації і спростування недостовірної інформації не спростовують, на законність судового рішення в даній частині не впливають.

Враховуючи наведене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2024 рокув частині задоволення позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації і спростування недостовірної інформації ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції в цій частині, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача Громадської організації «Громадське телебачення» адвоката Паюнової Надії Андріївни.

Судом першої інстанції також задоволено вимоги позивача та стягнено з Громадської організації «Громадське телебачення» 170 357 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Задовольняючи вказану вимогу, суд першої інстанції вказав на те, що суми компенсації витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 144 500, 00 грн та витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги щодо даної справи, у розмірі - 25 857,00 грн (разом 170 357,00 грн) є обґрунтованими та доведеними та підлягають стягненню з відповідача.

Суд апеляційної інстанції не в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на настпуне.

Відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», про що зазначено в частині четвертій статті 62 ЦПК України.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Відповідно до положень статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до загального правила розподілу судових витрат між сторонами, шо передбачено частиною 2 статті 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог - частина 2 статті 141 ЦПК України.

За положеннями частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З матеріалів справи вбачається, що 27.12.2023 року між ОСОБА_1 та адвокатом Мікітян К.О. було укладено договорів № 03-2712/2023 про надання правничої допомоги.

Пунктом 1.1. договору № 03-2712/2023встановлено, що клієнт доручає адвокату, а останній бере на себе зобовязання надати правничу допомогу з питань захисту прав та інтересів клієнта пов`язаних із поширенням про клієнта інформації: у публікаціях та відеозаписі розміщених 27.12.2023 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_21, на каналі «ІНФОРМАЦІЯ_17» на веб-сайті Youtube, на персональній сторінці користувача « ІНФОРМАЦІЯ_7 » y соціальній у мережі Facebook, у Telegram-каналі ІНФОРМАЦІЯ_21, а також шляхом посилання на ці публікації та відеозапис, їх повне чи часткове поширення (розміщення) на інших Інтернет-ресурсах (веб-сайтах, телеграм каналах, тощо).

Пунктом 5.1. договору встановлено, що гонорар - винагорода адвокатаза здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів правничої допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором.

Гонорар складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені сторонами та зазначені в додатку 1 до цього договору (п.5.2. договору № 03-2712/2023).

Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт (п.5.3. договору № 03-2712/2023).

Сума гонорару подвоюється у разі надання адвокатом послуг клієнту у неробочий час, вихідні та святкові дні (п.5.4. договору № 03-2712/2023).

До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п.5.5. договору № 03-2712/2023).

Факт наданих послуг підтверджується Актом приймання передачі правничої допомоги (п.5.6. договору № 03-2712/2023).

Підставою для сплати гонорару є рахунок-фактура (п.5.7 договору № 03-2712/2023).

Пунктом 8.1. договору № 03-2712/2023 визначено, що «додаток 1 - тарифи на послуги адвоката».

З додатку № 1 до договору № 03-2712/2023 про надання правничої допомоги вбачається, що вартість години надання послуг адвокатом становить 7 000 грн.

У розділі 2 додатку № 1 до договору № 03-2712/2023 вказано, що вартість складання адвокатського запиту, листа, вимоги, скарги, заяви, звернення - 5 000 грн; вартість складання позовної заяви 76 000 грн; складання відповіді на відзив 25 000 грн; складання відповіді на пояснення третьої особи 20 000 грн; складання інших процесуальних документів в залежності від складності, витраченого часу, кількості аркушів - одна година витраченого часу 7 000 грн.

З акту № 1-03-2712/2023 від 01.01.2024 року до договору № 03-2712/2023 вбачається надання адвокатом наступних послуг: усної правової консультації пов`язаної з поданням позову - 4 год 30 хв на суму 31 500 грн; складання позовної заяви 76 000 грн; оплата послуг ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» на загальну суму 15 600 грн (дві платіжні інструкції від 29.12.2023).

З акту № 2-03-2712/2023 від 21.03.2024 року до договору № 03-2712/2023 вбачається надання адвокатом наступних послуг: складання клопотання про витребування доказів від 02.02.2024 року - 0,30 хв 3 500 грн; складання клопотання про долучення доказу від 02.02.2024 року - 0,15 хв 1 750 грн; складання відповіді на відзив 25 000 грн; складання адвокатського запиту від 05.03.2024 року - 5 000 грн; складання клопотання про долучення доказу від 21.03.2024 року - 0,15 хв 1 750 грн, оплата послуг ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» на загальну суму 10 257 грн (дві платіжні інструкції від 04.03.2024).

Відтак, витрати на професійну правничу допомогу адвоката склали 144 500 грн та витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги щодо даної справи, у розмірі 25 857,00 грн (оплата послуг ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес»), всього на загальну суму 170 357,00 грн.

В матеріалах справи наявні платіжні інструкції про оплату позивачем адвокату витрат на професійну правничу допомогу та витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги щодо даної справи на загальну суму 170 357,00 грн.

Щодо витрат на оплату послуг ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» колегія суддів зазначає наступне.

Відшкодування витрат за проведення експертизи не обмежується випадком її призначення та проведення після відкриття провадження у справі. Сторона, на користь якої ухвалено рішення, має право на відшкодування витрат за експертизу, проведену до подання позову, якщо такі витрати пов`язані з розглядом справи, зокрема, якщо суд урахував відповідний висновок експерта як доказ.

Відмова у відшкодуванні судових витрат за проведення експертизи стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (особливо, якщо суд урахував відповідний висновок експерта як доказ), не узгоджується із засадами розумності, добросовісності, справедливості та правової визначеності, а також не забезпечує конструкцію передбачуваності застосування процесуальних норм, отже не є такою, що відповідає принципу верховенства права.

Відповідний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові у справі № 712/4126/22 (провадження № 14-123цс23).

Суд першої інстанції, з висновками якого погоджується суд апеляційної інтанції, врахував звіт за результатами проведеної фіксації і дослідження змісту веб-сторінок у мережі Інтернет від 29.12.2023 року № 321/2023-3В, підготовленим Дочірнім підприємством «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр номерів і адрес» та довідки ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» від 29.12.2023 № 329/2023-Д, № 330/2023-Д, № 331/2023-Д, № 332/2023-Д, які вказують на єдине джерело всіх публікацій та відеозапису - Громадську організацію«Громадське телебачення».

Відтак, колегія суддівпогоджується з висновком суду першої інстанції про те, що витрати, здійснені позивачем на оплату послуг ДП «Центр компетенції адресного простору мережі Інтернет» Консорціуму «Український центр підтримки номерів і адрес» на загальну суму 25 857,00 грн (15 600 грн + 10 257,00 грн)є обґрунтованими, безпосередньо пов`язані з розглядом справи і підлягають відшкодуванню.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 144 500 грн колегія суддів зазначає наступне.

Суд, вирішуючи питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, зобов`язаний врахувати подані стороною у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України, докази, надати їм належну оцінку і лише після цього прийняти відповідне судове рішення з цього питання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15).

Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, надану позивачу на стадії розгляду справи в суді першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Таким чином, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При цьому витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137, частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, додатковій постанові Верховного Суду від 28 травня 2021 року у справі № 727/463/19, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, від 03 лютого 2021 рокуу справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, від 02 червня 2022 року у справі № 15/8/203/20.

Частиною 4 статті 137 ЦПК України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Тобто, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката, суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 137 ЦПК України.

Із наданих та досліджених доказів на підтвердження витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що стороною позивача дотримано визначений процесуальним законом порядок, а саме заявлено клопотання про відшкодування судових витрат у встановлений процесуальним законом строк, та доданіпідтверджуючі документи.

Стороною відповідача Громадською організацією «Громадське телебачення» у відзиві на позовну заяву подані заперечення щодо розміру витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, а також клопотання про зменшення витрат на правову допомогу, з огляду на їх неспівмірність із складністю справи та виконання адвокатом робіт (наданих послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт (а.с. 150-166 том 2).

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат в суді першої інстанції, колегією суддів апеляційного суду встановлено, що зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, які включають послуги: усної правової консультації пов`язаної з поданням позову - 4 год 30 хв на суму 31 500 грн; складання позовної заяви - 76 000 грн зводяться до єдиної дії - формування правової позиції позивача і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги.

Витрати та тривалість такої роботи адвоката, що стосуються складання позовної заяви, вартістю 76 000 грн, складання клопотання про витребування доказів від 02.02.2024 року - 0,30 хв - 3 500 грн; складання клопотання про долучення доказу від 02.02.2024 року - 0,15 хв - 1 750 грн; складання відповіді на відзив, вартістю 25 000 грн; складання адвокатського запиту від 05.03.2024 року - 5 000 грн; складання клопотання про долучення доказу від 21.03.2024 року - 0,15 хв, вартістю 1 750 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими, що суперечить критерію розумності розміру таких витрат.

За таких обставин, з урахуванням вимог статей 137, 141 ЦПК України, заперечень сторони відповідача до поданої заяви позивачем про відшкодування витрат, понесених на оплату професійної правничої допомоги в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача Громадської організації «Громадське телебачення» на користь позивача ОСОБА_1 , до 30 000,00 грн, що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, кількості судових засідань, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом Мікітян Каріною Олександрівною в суді першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає що, визначаючи розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції не врахував принципів співмірності та розумності судових витрат, не врахував характер правовідносин, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, розумність їхнього розміру та дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідча на користь позивача витрат на правничу допомогу в розмірі 144 500грн.

В цій частині доводи апеляційної скарги відповідача Громадської організації «Громадське телебачення» знайшли своє часткове підтвердження.

Відповідно до статті 376 ЦПК України неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне апеляційну скаргу представника відповідача Громадської організації «Громадське телебачення» адвоката Паюнової Надії Андріївнизадовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу змінити, зменшивши суму витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з Громадської організації «Громадське телебачення» на користь ОСОБА_1 з 170 357,00 грн до 55 857,00 грн (25 857,00 грн+ 30 000,00).

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2024 рокуслід залишити без змін.

Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

В окремо поданому клопотанні(вхідний номер 129228 від 18 жотвня 2024 року) представник позивача ОСОБА_1 адвокат Мікітян Каріна Олександрівна просить стягнути з Громадської організації «Громадське телебачення» на користь ОСОБА_1 17 500 грн витрат на професійну правничу допомогу адвоката, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Актом виконаних робіт № 3-03-2712/2023 від 11 жовтня 2024 року, з описом наданих послуг юридичних послуг в суді апеляційної інстанції, підтверджується, що адвокат Мікітян К.О. виконав, а клієнт ОСОБА_1 прийняв без претензій наступні послуги: складання відзиву на апеляційну скаргу Громадської організації «Громадське телебачення» на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2024 року, вартістю 17 500,00 грн (2,30 год. х 7000,00 грн).

Надавши оцінку доказам щодо понесених витрат позивачем на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції, врахувавши, що правова позиція сторони позивача в цій справі не змінювалась в судах першої та апеляційної інстанціях, адвокату не потрібно було вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правідносини у справі, документи та доводи, якими протилежна сторона у справі обґрунтувала свої вимоги(заперечення), та інші обставини, а також необхідність дотримання критерію розумності та справедливості, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи в суді апеляційної інстанції є розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача Громадської організації «Громадське телебачення» на користь позивача ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 1, 19, 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»,ст.ст. 15, 133, 137, 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника відповідача Громадської організації «Громадське телебачення» адвоката Паюнової Надії Андріївни задовольнити частково.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2024 рокув частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу змінити, зменшивши суму витрат на професійну правничу допомогу, що підлягає стягненню з Громадської організації «Громадське телебачення» (адреса: 01010, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка 4/6, поверх 13, код ЄДРПОУ: 38780085) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 170 357,00 грн до 55 857,00 грн.

В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 серпня 2024 рокузалишити без змін.

Стягнути з Громадської організації «Громадське телебачення» (адреса: 01010, м. Київ, вул. Михайла Омеляновича-Павленка 4/6, поверх 13, код ЄДРПОУ: 38780085) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, у розмірі 15 000,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 17 грудня 2024 року.

Головуючий Судді:


Суд	Київський апеляційний суд
Дата ухвалення рішення	09.12.2024
Оприлюднено	23.12.2024
Номер документу	123866542
Судочинство	Цивільне
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах про захист немайнових прав фізичних осіб, з них про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:

Соколов О. М.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

Телеграм Вайбер

Опендатабот для телефону

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

🇺🇦 Зроблено в Україні

Постановавід 09.12.2024 по справі 757/434/24-цКИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Судовий реєстр по справі —757/434/24-ц

Постанова від 09.12.2024

Постанова
від 09.12.2024 по справі 757/434/24-ц
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД