Постанова

від 17.12.2024 по справі 420/32018/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2024 р. Категорія: 111010000м. ОдесаСправа № 420/32018/24Перша інстанція: суддя Потоцька Н.В.,

час і місце ухвалення: письмове провадження,

м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Семенюка Г.В.,

суддів Домусчі С.Д., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні П`ятого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙНЕТ ПЛЮС" на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙНЕТ ПЛЮС" до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, -

встановиВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю СКАЙНЕТ ПЛЮС про забезпечення позову в якій заявник просив суд: - застосувати забезпечення позову у вигляді зупинення дії Рішення Головного управління ДПС в Одеській області, ЄДРПОУ 44069166 № 216/16-32-04-06-16 від 30.09.2024 року на період до набрання законної чинності рішення по судовій справі.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року у задоволенні заяви відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю СКАЙНЕТ ПЛЮС подало апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу суду та прийняти нову, якою задовольнити заяву про забезпечення позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що відмовляючи у заяві про забезпечення позову, суд першої інстанції не врахував, що у підприємства у разі не зупинення дії оскаржуваного рішення не залишиться іншої можливості, ніж зупинити застосування Єдиного податку та перейти до сплати податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість (ПДВ), оскільки лише за 1 півріччя 2024 року оборот Підприємства склав 1 979 572, 17 грн., внаслідок чого, за нормами ст. 181.1 ПКУ, Підприємство має подати заяву щодо реєстрації платником ПДВ. Зазначені зміни в оподаткуванні Підприємства безумовно негативно впливають на економічний стан Підприємства. Так, початок сплати ПДВ, враховуючи те, що більшість абонентів Підприємства не є платниками ПДВ, а основні витрати Підприємства полягають у сплаті орендної плати особам - неплатникам ПДВ та у виплаті заробітної плати співробітникам, що не надає права на отримання податкового кредиту з ПДВ, призведе до прямого навантаження ПДВ у розмірі 20 відсотків від всієї суми доходу, що порівняно із сплатою Єдиного податку у розмірі 5 відсотків від суми доходу, викликає у Підприємства додаткове навантаження у розмірі 15 відсотків від всієї суми доходів. Заявник вказав, що незастосування мір щодо зупинення дії оскаржуваного рішення призведе до того, що Підприємство буде зобов`язане весь час розгляду судової справи вести податковий облік та сплачувати податок на прибуток та ПДВ, а не єдиний податок, що істотно ускладнює чи унеможливлює у подальшому виконання рішення суду про скасування оскаржуваного рішення. Підприємство без зупинення оскаржуваного рішення фактично буде змушене порушувати ПКУ та у період розгляду судом справи вимушено перебувати у положенні особи, яка у будь-якому разі порушує закон (застосування оподаткування прибуток - ПДВ на підставі незаконного оскаржуваного рішення чи Єдиного податку при незупиненому оскарженому рішенні у будь-якому разі буде хибним). Крім того, функціонування Підприємства у якості платника ПДВ неминуче викликає наслідки для податкового обліку за весь період розгляду справи не тільки для самого Підприємства, якому потенційно доведеться проводити перерозрахунок з підстав оподаткування прибутком - ПДВ на підстави оподаткування Єдиним податком, але й для інших осіб - платників ПДВ, які отримують послуги Підприємства, і які також матимуть перерозраховувати зобов`язання з ПДВ за весь період розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення з наступних підстав:

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадження якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Враховуючи зазначену норму КАС України, суд дійшов до висновку про можливість розгляду клопотання про забезпечення позову без повідомлення учасників справи у порядку письмового провадження.

Так, за приписами частин першої, другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково.

Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу.

Так, висновки щодо застосування статей 150, 151 Кодексу адміністративного судочинства України неодноразово викладались Верховним Судом, зокрема, у постанові від 29.01.2020 у справі № 640/9167/19, де зазначено, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами.

Співмірність, за висновками Верховного Суду, передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, який застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта.

Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

У вищевказаній постанові Верховного Суду враховано Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 13.09.1989, згідно з якими рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акту.

Тобто, заходи забезпечення позову застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.

При цьому, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 (справа № 826/8556/17) та від 25.04.2019 (справа № 826/10936/18).

Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 17.04.2019 (справа № 705/4587/17) сформулював правову позицію, згідно з якою, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з тим, із поданої заяви про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову не вбачається, а заявником не вказано, що відповідач має наміри вчинити протиправні, на думку позивача, дії, не наведено суду істотних обставин та не надано жодних доказів, які б вказували, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача або ж вказували на наявність очевидних ознак протиправності дії суб`єкта владних повноважень, та порушення у зв`язку із цим прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.

Згідно ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Верховний Суд в постанові від 29 вересня 2022 року по справі № 640/24600/20 зазначив, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача. Самі ж заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами. При цьому, співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Разом з тим, суд не вправі вживати заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

В той же час, вимога щодо протиправності оскаржуваного рішення не є очевидною та підлягає доведенню в ході розгляду даної адміністративної справи, а тому, задоволення заяви про забезпечення позову у даному випадку буде виходом за межі підстав для забезпечення позову, які передбачені ст. 151 КАС України.

Отже, обґрунтування вказаної заяви подібне обґрунтуванню позовних вимог, а застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить позивач, без з`ясування фактичних обставин справи означатиме надання судом передчасних правових оцінок по суті позову, який буде пред`являтися і ототожнюватиметься з фактичним задоволенням позову.

З огляду на вказане та не надання інших доказів, суддя не вбачає за можливе вжити заходів щодо забезпечення позову, про які просить Заявник.

Частиною 1, 3 статті 152 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що заява про забезпечення позову подається у письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. У заяві можуть бути зазначені кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивачів (заявників).

Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише у разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивачів.

При цьому, слід звернути увагу, що у даному випадку така обов`язкова умова для забезпечення адміністративного позову, як наявність очевидних ознак протиправності дій відповідача у спірних правовідносинах може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності, як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Разом з цим, у разі задоволення позову, потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивачів також відсутні.

Відтак, судом не встановлено, а заявником у заяві не доведено існування жодної з обставин, передбачених частиною 2 статті 150 КАС України, за наявності яких суд може вжити заходи забезпечення позову.

На переконання колегії суддів, заходи забезпечення позову, про які просить заявник, не відповідають вимогам як Кодексу адміністративного судочинства України так і меті застосування такого інституту, не спрямовані на попередження можливих невідворотних негативних наслідків для прав та охоронюваних законом інтересів заявника, за захистом яких він має намір звернутись до суду з позовом і відновлення яких, у разі незастосування відповідних заходів, буде неможливим або значно ускладненим.

Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СКАЙНЕТ ПЛЮС", - залишити без задоволення.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 17 жовтня 2024 року по справі № 420/32018/24, - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Г.В. СеменюкСудді С.Д. Домусчі О.І. Шляхтицький