Постанова

від 17.12.2024 по справі 820/3359/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 820/3359/16

адміністративне провадження № К/9901/28413/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді-доповідача: Васильєвої І.А.,

суддів: Хохуляка В.В., Юрченко В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження

касаційні скарги Головного управління ДФС у Харківській області (правонаступник Головне управління ДПС у Харківській області),

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2016 (суддя Мар`єнко Л.М.),

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 (судді Зеленський В.В., Чалий І.С., П`янова Я.В.),

у справі № 820/3359/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мітрейд»

до Головного управління ДФС у Харківській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Мітрейд» (далі - позивач, ТОВ «Мітрейд») звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Харківській області (далі - відповідач, скаржник, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 25.05.2016 № 0000691401, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 301509 грн, в тому числі за основним платежем - 274509 грн та штрафними санкціями - 27000 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на безпідставність висновків контролюючого органу щодо неправомірності віднесення позивачем до складу витрат сум страхових платежів за договорами страхування.

На думку позивача, право платника податку на віднесення до витрат сум страхових платежів зі страхування не ставиться у залежність від факту настання чи не настання страхового випадку, оскільки страхування є способом захисту осіб від настання певних подій, а умови договору страхування не передбачають, що подія, від наслідків якої надається захист, має неминуче відбутися.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016, позовні вимоги задоволено.

Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що задекларовані позивачем суми витрат на послуги страхування є правомірними, оскільки підтверджені наявними у матеріалах справи первинними бухгалтерськими документами.

При цьому надання послуг страхування не пов`язано безпосередньо з настанням страхового випадку чи виплати повної суми страхових внесків у визначений період. Страховий випадок може настати чи не настати, адже метою страхування є забезпечення страхувальнику певних гарантій компенсації понесених збитків в разі настання страхового випадку. Визначені гарантії забезпечуються повіреним, при регулярному внесені страховиком страхових внесків. Договір страхування вважається укладеним з моменту внесенням страхувальником першого страхового внеску. Отже, підтвердженням фактично наданої послуги страхування є укладення договору страхування з моменту внесення першого страхового платежу.

Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняте нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю, з огляду на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивач певний період сплачував страхові платежі, але потім припинив їх сплачувати, тоді як несплата страхових платежів є безумовною підставою для припинення договору страхування або для того, щоб вважати його таким, що не набрав чинності.

Відтак, ураховуючи, що позивач припинив сплату страхових платежів, а його контрагент так і не виконав зобов`язання перед страхувальником, здійснені страхові платежі за договором, який припинив свою чинність без виконання сторонами своїх зобов`язань, не можуть уважатися витратами, які пов`язані з господарською діяльністю позивача, а тому не можуть ураховуватися при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток.

Позивач подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення , а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

У зв`язку з набранням 15.12.2017 чинності нової редакції Кодексу адміністративного судочинства (КАС) України згідно з Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" та початком роботи Верховного Суду касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Указана касаційна скарга була передана на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій установили, що підставою для збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 15.04.2016 № 178/20-40-14-01-08/36624196, оформленого за результатами проведеної документальної планової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2015.

Під час зазначеної перевірки контролюючий орган виявив порушення позивачем підпунктів 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1 та пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток у 2014 та 2015 роках.

Висновки податкового органу вмотивовано тим, що між позивачем та контрагентами: ПрАТ "УСК Капітал", а також ПрАТ "СК Кремінь", укладено договори страхування майна. За вказаними договорами позивач сплачував страхові внески, проте договори страхування позивачем не виконані, в результаті чого відбулося зменшення економічної вигоди у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, що призвело до заниження фінансового результату до оподаткування.

На підставі акту перевірки та вказаних висновків контролюючим органом прийнято оскаржуване податкові повідомлення-рішення.

Відповідно до підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу (ПК) України господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами;

Згідно з підпунктом 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності.

Підпунктом 134.1.1 пункту 134 статті 134 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Склад валових витрат та порядок їх визнання врегульований статтями 138, 139 ПК України.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Пунктом 138.8 статті 138 ПК України встановлено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загально - виробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов`язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну).

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України не включаються до складу витрат, витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 140.1.6 пункту 140.1 статті 140 Податкового кодексу України при визначенні об`єкта оподаткування враховуються такі витрати подвійного призначення: будь-які витрати із страхування ризиків загибелі врожаю, транспортування продукції платника податку; цивільної відповідальності, пов`язаної з експлуатацією транспортних засобів, що перебувають у складі основних засобів платника податку; будь-які витрати із страхування ризиків, пов`язаних із виробництвом національних фільмів (у розмірі не більше 10 відсотків вартості виробництва національного фільму); екологічної та ядерної шкоди, що може бути завдана платником податку іншим особам; майна платника податку; об`єкта фінансового лізингу, а також оперативного лізингу, концесії державного чи комунального майна за умови, якщо це передбачено договором; фінансових, кредитних та інших ризиків платника податку, пов`язаних із провадженням ним господарської діяльності, в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору, за винятком страхування життя, здоров`я або інших ризиків, пов`язаних з діяльністю фізичних осіб, що перебувають у трудових відносинах з платником податку, обов`язковість якого не передбачена законодавством, або будь-яких витрат із страхування сторонніх фізичних чи юридичних осіб.

Якщо умови страхування передбачають виплату страхового відшкодування на користь платника податку - страхувальника, то застраховані збитки, яких зазнав такий платник податку у зв`язку з веденням господарської діяльності, включаються до його витрат за податковий період, в якому він зазнав збитків, а будь-які суми страхового відшкодування зазначених збитків включаються до доходів такого платника податку за податковий період їх отримання.

Колегія суддів, аналізуючи вищезазначені положення нормативно-правових актів, приходить до висновку, що необхідною умовою для включення понесених витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат є наявність зв`язку товарів (робіт, послуг) з господарською діяльністю підприємства. Придбання таких товарів (робіт, послуг) повинно бути складовою частиною діяльності особи, що направлена на отримання доходу.

Також зазначені норми надають платнику податків право відносити витрати, пов`язані із страхуванням фінансових ризиків та майна, до витрат, які впливають на визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток, за умови їх підтвердження відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами.

Суди попередніх інстанцій установили, що позивач включив до структури витрат за 2014 та 2015 роки у розділі «Інші витрати. Витрати на збут» страхові платежі, які, на думку контролюючого органу не пов`язані з господарською діяльністю, а зобов`язання за договорами так і не були виконані.

Так, між ТОВ "Мітрейд" (страхувальник) та ПрАТ "Страхова компанія Кремінь" (повірений) укладено договір добровільного страхування майна від 01.10.2014 № 1001439-17-01-14.

Відповідно до пункту 1.1 вказаного договору добровільного страхування предметом договору страхування є майновий інтерес страхувальника (вигодонабувача), що не суперечить законодавству України і пов`язані з володінням, користуванням та розпорядженням майном.

Згідно з підпунктом 8.2.3 зазначеного договору страхування визначено, що дія договору припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі несплати страхувальником чергового страхового платежу (чергової частки страхового платежу) у встановлені цим договором страхування строки.

При цьому, дія цього договору припиняється з 0 год. 00 хв. дня, що йде за днем, зазначеним як останній строк внесення чергового страхового платежу (чергової частини страхового платежу). Внесена частка страхового платежу у цьому випадку не повертається.

На підтвердження виконання умов вказаного договору страхування, їх сплати позивачем до матеріалів справи надано акти здачі - приймання послуг, платіжні доручення.

Також, у результаті господарської діяльності між ТОВ "Мітрейд" (страхувальник) та ПрАТ "Український Страховий Капітал" (повірений) укладено генеральний договір добровільного страхування майна юридичних осіб від 02.02.2015 № М/МВ 02/02-04.

Відповідно до пункту 1.1 вказаного генерального договору добровільного страхування визначено, що предметом договору страхування є майновий інтерес страхувальника, що не суперечить законодавству України, пов`язаний з володінням, користуванням та розпорядженням майна, заявленим на страхування.

Підпунктом 1.4 вказаного договору страхування визначено, що предметом договору страхування є застрахованим на території місцезнаходження майна, а саме м. Харків, вул. Цементна, 6а, вул. Плиткова,12.

Згідно з пунктом 7.1.2 зазначеного договору страхування - дія договору припиняється за згодою сторін, а також у разі несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки.

На підтвердження виконання умов вказаного договору страхування, їх сплати, позивачем до матеріалів справи надано акти здачі-приймання послуг, платіжні доручення.

Також на підтвердження наявності відповідного майна, що було предметом страхування за вказаними договорами, а також наявності відповідних приміщень для зберігання вказаного майна позивач надав відповідні договори оренди та суборенди приміщень за адресам: м. Харків, вул. Цементна, 6а, вул. Плиткова,12, відповідні акти приймання-передачі приміщень тощо, а також відповідні видаткові накладні, акти приймання нафтопродуктів на відповідне зберігання тощо.

Як встановлено з письмових пояснень, необхідність укладання вказаних договорів страхування обумовлено наявністю в господарській діяльності позивача в певний проміжок часу певних ризиків під час купівлі-продажу паливо-мастильних матеріалів, придбанням та реалізацією яких здійснює позивач в своїй господарській діяльності, а саме вказані договори страхування укладені на вимогу ПрАТ "ОТП БАНК", у зв`язку з наданням останнім грошових коштів за овердрафтом, оскільки застраховане майно є предметом застави у відповідних договорах з банком

На підтвердження наявності підстав для укладення договорів страхування з ПрАТ "УСК Капітал" та ПрАТ "СК Кремінь" позивачем до матеріалів справи надано відповідний договір про надання банківських послуг від 27.02.2014 № CR14-082/700-2, а також договір застави від 27.02.2015 року № PL15-070/700.

Позиція відповідача, що позивачем неправомірно віднесено до складу витрат суми страхових платежів, ґрунтується на тому, що у разі несплати позивачем страхового платежу у встановлені строки дія страхового договору припиняється та втрачає чинність, а тому відповідно відсутні підстави для відображення страхових платежів у складі витрат, оскільки доцільність витрат по вказаним договорам є сумнівною.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками контролюючого органу, оскільки чинність укладених договорів страхування прямо залежить від фактичної сплати страхових внесків.

Страхування спрямовано на захист страхувальника від майнових втрат у разі настання несприятливих непередбачуваних подій (страхових випадків) за рахунок отримання грошових коштів (страхового відшкодування), а страхувальник зобов`язується сплатити відповідні кошти (страхові платежі).

Отже, потенційна можливість отримати грошову компенсацію (страхове відшкодування) у разі руйнування чи пошкодження застрахованого майна має економічну цінність для позивача та обумовлює для нього господарський характер страхових послуг.

Зважаючи на викладене, страхування, як спосіб захисту осіб від настання певних подій, обумовлених договором страхування не включає такої ознаки як обов`язкове та неминуче настання відповідної події. Страховий випадок може статися, а може і не статися, але сутність страхування полягає у тому, що застрахована особа за плату страховику отримує захист від наслідків можливого настання відповідної події. Надання страхових послуг має у своїй суті не лише виплату страхового відшкодування, а й надання застрахованій особі захисту.

При цьому такий захист надається страхувальнику лише за умови сплати страхових платежів в обумовлений договором страхування строк, а у разі несплати страхових платежів - надання послуг страхування та, відповідно, надання застрахованій особи захисту - припиняється.

Той факт, що позивач припинив сплачувати страхові платежі означає лише те, що договір страхування припинив свою дію, проте це не означає, що послуги страхування не були надані у період, коли такі платежі сплачувалися належним чином.

Ураховуючи, що позивачем певний проміжок часу сплачувалася сума страхових внесків за договорами страхування майна, укладеними з вказаними повіреними для здійснення господарської діяльності шляхом забезпечення договору застави, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними договорами, актами, платіжними дорученнями, видатковими накладними, можна дійти висновків, що у цей період ризики позивача були застраховані, а тому фактично послуги страхування були надані. Це підтверджується тим, що у разі настання страхового випадку у періоді, коли страхові платежі були сплачені, сума відшкодування була б виплачена, що означає, що договір страхування діяв, а зобов`язання страхувальником і повіреними виконувалися.

Колегія суддів зазначає, що надання послуг страхування не пов`язано безпосередньо з настанням страхового випадку чи виплати повної суми страхових внесків у визначений період. Страховий випадок може настати чи не настати, адже метою страхування є забезпечення страхувальнику певних гарантій компенсацію понесених збитків в разі настання страхового випадку. Визначені гарантії забезпечуються повіреним, при регулярному внесені страховиком страхових внесків.

Відтак, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права при ухваленні рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області (правонаступник Головне управління ДПС у Харківській області), залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.09.2016 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2016 у справі № 820/3359/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.А. Васильєва

Судді В.В. Хохуляк

В.П. Юрченко