Постанова

від 10.12.2024 по справі 907/346/24

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2024 р. Справа №907/346/24

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Кравчук Н.М.

суддів Матущак О.І.

Скрипчук О.С.

секретар судового засідання Процевич Р.Б.

розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Левка Тараса Івановича від 16.09.2024 (вх. № ЗАГС 01-05/2593/24 від 17.09.2024)

на рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.06.2024 (повний текст рішення складено та підписано 27.06.2024, суддя Лучко Р.М.)

у справі № 907/346/24

за позовом: Мукачівської окружної прокуратури, м. Мукачево Закарпатської області

в інтересах держави в особі позивача: Кольчинської селищної ради, смт Кольчино Мукачівського району Закарпатської області

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Левка Тараса Івановича (надалі ФОП Левко Т.І.), смт. Чинадйово Мукачівського району Закарпатської області

про: стягнення 194 745,57 грн.,

за участю представників:

від прокуратури: Винницька Л.М.;

від позивача: не з`явився;

від відповідача (в режимі відеоконференції): Шаранич С.С.

ВСТАНОВИВ:

08.04.2024 Мукачівська окружна прокуратура звернулася до Господарського суду Закарпатської області з позовом в інтересах держави в особі Кольчинської селищної ради до Фізичної особи-підприємця Левка Тараса Івановича про стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати в сумі 194 745,57 грн. за користування земельною ділянкою площею 1.37 га, кадастровий номер 2122755300:10:102:0126 за період з 31.08.2018 до 15.10.2020 без укладеного договору оренди землі.

Звернення прокурора з даним позовом до суду обгрунтовано ненадходженням коштів за користування відповідачем земельною ділянкою комунальної власності без правових підстав, що призводить до спричинення шкоди державним інтересам та підриву основ фінансово-економічної діяльності держави та економічної безпеки держави в цілому. Використання відповідачем з 01.01.2018 земельної ділянки комунальної власності площею 1,37 га на вул. Локоти, 12/16 «В» в смт. Кольчино Мукачівського району Закарпатської області без належної правової підстави (укладення договору оренди землі)призвело до безпідставного збереження грошових коштів, які мав сплатити за використання земельної ділянки за період з 01.09.2018 по 15.10.2020 (дата набуття земельної ділянки у власність відповідачем).

Підставою реалізації прокурором представницьких функцій у даному випадку зазначається бездіяльність Кольчинської селищної ради щодо звернення до суду з позовом про відшкодування безпідставно збережених коштів у розмірі 194 745,57 грн., що призводить до значних втрат місцевого бюджету.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 27.06.2024 у справі №907/346/24 (суддя Лучко Р.М.) позов задоволено. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Левка Тараса Івановича на користь Кольчинської селищної ради 194 745,57 грн. безпідставно збережених коштів. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Левка Тараса Івановича на користь Закарпатської обласної прокуратури 3 028,00 грн. в повернення сплаченого судового збору.

Суд встановив, що відповідач з дати набуття ним права власності на нежитлові будівлі, загальною площею 1277,20 м.кв (договір купівлі-продажу 31.08.2018), що знаходяться за адресою: Закарпатська область, Мукачівський район, смт. Кольчино, вул. Локоти,12/16 «В» і до 15.10.2020 (до дати купівлі відповідачем земельної ділянки кадастровий номер 2122755300:10:102:0126, площею 1,37 га, цільове призначення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств) користувався такою земельною ділянкою, на якій вони (об`єкти нерухомості) розташовані без достатньої правової підстави. Відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати. При цьому, суд зазначив, що проведені позивачем та надані прокурору розрахунки безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, не заперечені відповідачем, містять всі необхідні складові для такого розрахунку (період нарахування, нормативно грошову оцінку, ставку орендної плати та її річний розмір), тож є обґрунтованими та підставними.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, суд врахував, що при зверненні з даним позовом до суду прокурором визначено позивачем Кольчинську селищну раду за позовною вимогою про стягнення безпідставно утриманих коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності за кондикційним зобов`язанням. Суд встановив, що власником земельної ділянки кадастровий номер 2122755300:10:102:0126 в спірний період була Кольчинська селищна територіальна громада в особі Кольчинської селищної ради, яка від імені територіальної громади здійснює відповідно до закону правомочності щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками територіальної громади комунальної власності. Суд констатував, що Кольчинська селищна рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із справлянням орендної плати за землю, наповнення місцевого бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі. Водночас, бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. При цьому, Мукачівською окружною прокуратурою в порядку ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» листом від 20.02.2024 №07.51-95-1668 вих-24 повідомлено Кольчинську селищну раду про встановлення наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в спірних правовідносинах та подання позовної заяви до Господарського суду Закарпатської області. Отже, прокурор у поданій позовній заяві правомірно зазначив, що Кольчинською селищною радою не здійснюється захист інтересів держави у спірних правовідносинах, а відтак ним доведені належним чином підстави для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, ФОП Левко Т.І. звернувся до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Скаржник вважає оскаржуване рішення незаконним, необґрунтованим, прийнятим з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Зокрема, зазначає, що представництво прокурором інтересів держави в особі Кольчинської селищної ради в суді є недопустимим та носить лише допоміжний характер, оскільки прокурор, звернувшись до суду, перебрав на себе функції компетентного органу, уповноваженого державою захищати відповідні інтереси, підмінивши його. Зауважує, що Мукачівська окружна прокуратура не надала суду відповідних доказів, які б підтверджували звернення Мукачівської окружної прокуратури з відповідним листом до Кольчинської селищної ради, про те, що прокуратурою будуть вжиті заходи представницького характеру шляхом звернення із позовною заявою до Господарського суду Закарпатської про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати. Також, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували той факт, що Кольчинська селищна рада не може, чи не бажає здійснювати захист інтересів держави та звертатись до суду із відповідним позовом до відповідача, судом не встановлено обставин, які б давали підстави для висновку про невиконання або неналежне виконання Кольчинською селищною радою, яка є самостійною юридичною особою з повним обсягом процесуальної дієздатності, своїх функцій щодо захисту інтересів територіальної громади. На переконання скаржника, встановлений у оскаржуваному рішенні суду факт безпідставного використання земельної ділянки та збереження коштів у розмірі орендної плати ФОП Левком Т.І. за рахунок Кольчинської селищної ради не відповідає дійсним обставинам справи, оскільки не була проведена експертиза з питань землеустрою, яка б підтверджувала факт використання вищевказаної земельної ділянки в підприємницькій діяльності в період з 01.09.2018 по 15.10.2020. Стверджує, що розрахунок суми безпідставно збережених коштів є необгрунтований, оскільки прокуратурою не надано Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.

Мукачівська окружна прокуратура у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним, прийнятим на підставі правильного застосування норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права. Зазначає, що окружною прокуратурою неодноразово скеровувалися листи на адресу Кольчинської селищної ради з метою повідомлення про факти виявлених правопорушень земельного законодавства та акцентувалося на вжитті заходів реагування Кольчинською селищною радою. Зокрема, прокуратурою на адресу органу місцевого самоврядування скеровано листи від 27.10.2021 №07.51-95-1787ВИХ-21, від 08.11.2022 №07.51-95-2259ВИХ-22 та від 24.08.2023 №07.51-95-8530ВИХ23. В подальшому про дані обставини Мукачівською окружною прокуратурою повторно повідомлено Кольчинську селищну раду, про що скеровано листа 08.11.2022 №07.51- 95-2259ВИХ-22, у відповідь на який селищною радою листом від 05.12.2022 №02-9 6/1074 повідомлено про несплату ФОП Левком Т.І. за використання земельної ділянки за кадастровим номером 2122755300:10:102:0126 площею 1,37 га, та одночасно висловлено позицію, що органом місцевого самоврядування не будуть вживатися заходи з метою стягнення заборгованості по платі за землю, з посиланням на норми податкового законодавства. Прокурор наголошує, що розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки за кадастровим номером 2122755300:10:102:0126 площею 1,37 га в позовній заяві зазначений з урахуванням відомостей, які були надані ГУ Держгекокадастру у Закарпатській області в листі від 27.10.2023 №10-7-0.4-4389/2-23.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Малех І.Б. склад судової колегії Західного апеляційного господарського суду було змінено, замість судді Малех І.Б. введено в склад колегії суддю Матущака О.І., що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.12.2024.

Представник відповідача в судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі та просив задовольнити апеляційну скаргу.

Прокурор просив залишити без змін оскаржуване рішення місцевого господарського суду, апеляційну скаргу - без задоволення.

Позивач не делегував уповноваженого представника в судове засідання, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, складеною відповідальним працівником Західного апеляційного господарського суду.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що явка сторін у справі не визнавалася судом обов`язковою, участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, справу може бути розглянуто при відсутності уповноваженого представника Кольчинської селищної ради.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, Західний апеляційний господарський суд встановив таке.

14 серпня 2018 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки комунальної власності кадастровий номер 2122755300:10:102:0126, площею 1,37 га, місце розташування: смт. Кольчино Мукачівського району Закарпатської області, вул. Локоти, 12/16 «В», категорія земель: землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення, цільове призначення: 11.03. Для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2104636372020 від 20.08.2020 року.

Згідно з рішенням Кольчинської селищної ради № 906 від 21.06.2018 «Про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності» земельна ділянка кадастровий номер 2122755300:10:102:0126 сформована на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності, площею 4,7 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122755300:10:102:0008. Наведене також підтверджується листом Відділу у Мукачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 01.10.2020 за №Л-129/0-0.23-121/138-20.

02 жовтня 2020 року державним реєстратором Мукачівської районної державної адміністрації Бриль О.А. проведено державну реєстрацію права комунальної власності територіальної громади Кольчинської селищної ради на земельну кадастровий номер 2122755300:10:102:0126, площею 1,37 га, реєстраційний номер об`єкта нерухомості 2190396821227, про що свідчить Інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №365592879 від 13.02.2024.

31 серпня 2018 року між ОСОБА_1 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель, за умовами якого Продавцем передано у власність належне йому майно нежитлові будівлі, а Покупцем прийнято у власність нежитлові будівлі, що знаходяться в АДРЕСА_1 , які розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 2122755300:10:102:0126, площею 1,37 га, цільове призначення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств (п. 1 договору).

За змістом п. 2 договору нежитлові будівлі загальною площею 1277,20 м.кв складаються з приміщень, позначених в плані: столярний цех, літ. И, майстерня, літ. И, склад, літ. И, пилорама, літ. З, склад, літ. К, навіс, літ. О.

15.10.2020 між Кольчинською селищною радою Мукачівського району Закарпатської області (Продавець) та Левком Тарасом Івановичем (Покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення шляхом викупу з розстроченням платежу. Відповідно до умов даного договору Покупець на підставі рішення 47 сесії 7-ого скликання Кольчинської селищної ради №1938 від 10.09.2020 «Про затвердження звіту з експертної оцінки земельної ділянки та надання дозволу на її викуп гр. ОСОБА_2 з розстроченням платежу» придбано у власність земельну ділянку кадастровий номер 2122755300:10:102:0126, площею 1,37 га, за адресою: АДРЕСА_1 , яка передбачена для продажу для комерційного використання, з цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств (п.п. 1.1, 1.2 договору).

З листа №10-7-0.4-4389/2-23 від 27.10.2023 Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області вбачається, що відповідно до витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 17.08.2018 за №540, виданим відділом у Мукачівському районі Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2122755300:10:102:0126 на 2018 рік становить 3 055 654,77 грн.

Мукачівська окружна прокуратура зверталася з листами №07.51-95-1787 вих-21 від 27.10.2021, №07.51-95-2259 вих-22 від 08.11.2022, 07.51-95-8530 вих-23 від 24.08.2023, №07.51-95-10151 вих-23 від 06.10.2023, №07.51-95-12227 вих-23 від 08.12.2023 до Кольчинської селищної ради, в особі Кольчинського селищного голови з проханням надати інформацію та підтверджуючі документи щодо підстав користування відповідачем земельною ділянкою кадастровий номер 2122755300:10:102:0126, стану розрахунків за користування означеною земельною ділянкою та повідомити про вжиті заходи правового характеру з метою захисту інтересів держави в частині забезпечення надходження грошових коштів від оренди земельної ділянки до місцевого бюджету, розрахунку розміру збитків, як безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за користування земельною ділянкою комунальної власності, в тому числі претензійно-позовного характеру.

На адресу Мукачівської окружної прокуратури Кольчинською селищною радою надіслано у відповідь листи №02-9-6/1074 від 05.12.2022, №02-9-6/1422 від 07.11.2023, №02-2/1420 від 07.11.2023, №02-9-6/66 від 15.01.2024, №02-9-6/371 від 25.03.2024, в яких надано витребувані прокурором документи, які стосуються користування відповідачем спірною земельною ділянкою, зокрема, й розрахунок збитків (лист №02-2/1420 від 07.11.2023), повідомлено прокурора, про відсутність у відповідача правовстановлюючих документів на підставі яких здійснюється користування земельною ділянкою кадастровий номер 2122755300:10:102:0126 та зазначено про вжиття щодо відповідача заходів претензійного характеру щодо стягнення безпідставно збереженої орендної плати.

07.11.2023 Кольчинською селищною радою на адресу відповідача було надіслано лист №02-9-2/1420 з вимогою сплатити безпідставно збережену орендну плату в розмірі 194 745,57 грн.

У відповіді від 29.12.2023 на вищевказаний лист ФОП Левко Т.І. просив надати витяг про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 2122755300:10:102:0126 та копію технічної документації на вказану земельну ділянку.

Вказані обставини спричинили звернення прокурора з позовом до суду в інтересах держави в особі Кольчинської селищної ради до ФОП Левка Т.І. про стягнення безпідставно збережених грошових коштів у розмірі орендної плати в сумі 194 745,57 грн.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з наступного.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля є об`єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Статтею 14 Конституції України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 80 Земельного кодексу України передбачено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.

Частиною 5 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що органами місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Приписами ч. ч. 1, 2 ст. 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної влсаності.

Використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону (ст. 206 ЗК України).

Податковим кодексом України встановлено, що плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За змістом статті 93 Земельного кодексу України та статті 1 Закону України «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані, зокрема, своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.

Як слушно зауважив суд першої інстанції, оскільки відповідач у спірний період не був власником або постійним землекористувачем земельної ділянки кадастровий номер 2122755300:10:102:0126, площею 1,37 га, за адресою: смт. Кольчино Мукачівського району Закарпатської області по вул. Локоти, 12/16 «В», тому не вважався суб`єктом плати за землю у формі земельного податку. При цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

За приписами ч. 1 ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч.ч.1, 3, 4, 9 ст.79-1 ЗК України).

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч. 1 ст. 21 названого Закону).

Згідно з ч. 1 ст. 190 ЦК України майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки.

За приписами ч.ч. 3, 4 ст. 791 Земельного кодексу України сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Матеріалами даної господарської справи, зокрема, витягом з Державного земельного кадастру № НВ-2104636372020 від 20.08.2020, Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав №365592879 від 13.02.2024 підтверджується, що спірна земельна ділянка комунальної власності є сформованою в розумінні чинного законодавства з 14.08.2018, їй присвоєно кадастровий номер 2122755300:10:102:0126.

За змістом глави 15 ЗК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Статтями 122, 123, 124 Земельного кодексу України унормовано, що селищні ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права (стаття 125 Земельного кодексу України).

З аналізу наведених норм права вбачається, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Нормами ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України встановлено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Як зазначалось вище, з наявних в матеріалах справи доказів, зокрема, договору купівлі-продажу від 31.08.2018, укладеного між ОСОБА_1 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець) вбачається, що відповідач 31.08.2018 набув право власності на нерухоме майно (нежитлові будівлі, що знаходяться в АДРЕСА_1 ), які розташовані на земельній ділянці кадастровий номер 2122755300:10:102:0126, площею 1,37 га, цільове призначення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 справа №922/2060/20, зокрема, зазначив «… із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплатити за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташоване. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими…».

Матеріалами даної господарської справи підтверджено, що підставою формування земельної ділянки 2122755300:10:102:0126, як об`єкта прав було рішення Кольчинської селищної ради № 906 від 21.06.2018 «Про надання дозволу на складання технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності», яким надано дозвіл на складання технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки комунальної власності, площею 4,7 га за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 2122755300:10:102:0008. Пунктом 2 рішення доручено замовити виготовлення відповідної землевпорядної документації та провести державну реєстрацію новосформованих земельних ділянок в Державному земельному кадастрі.

В ході розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що попереднім власником об`єкту нерухомості (нежитлових будівель, що знаходяться в АДРЕСА_1 ) - ОСОБА_1 не було укладено договору оренди земельної ділянки кадастровий номер 2122755300:10:102:0126, а право користування вказаною земельною ділянкою до відповідача перейшло згідно з приписами ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України 31.08.2018 , у зв`язку з набуттям права власності на розташовані на такій земельній ділянці об`єкти нерухомості відповідно до договору купівлі-продажу від 31.08.2018.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази належного оформлення новим власником об`єктів нерухомості (відповідачем у справі) права користування спірною земельною ділянкою кадастровий номер 2122755300:10:102:0126, площею 1,37 га у спірний період користування, зокрема, укладення договорів оренди з Кольчинською селищною радою та державної реєстрації такого права.

Отже, відповідач з 31.08.2018 (дати набуття ним права власності на нежитлові будівлі, загальною площею 1277,20 м.кв, що знаходяться в смт. Кольчино, Мукачівського району, Закарпатської області, вул. Локоти, 12/16 «В») і до 15.10.2020 (дати купівлі відповідачем земельної ділянки кадастровий номер 2122755300:10:102:0126, площею 1,37 га, цільове призначення земельної ділянки для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств) користувався такою земельною ділянкою, на якій розташовані об`єкти нерухомості без достатньої правової підстави.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За змістом положень глав 82, 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондиційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження відбулось за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Для кондиційних зобов`язань наявність вини набувача (зберігача) майна не є необхідною обставиною. Визначальним є наявність факту неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності. Набувач має обов`язок повернути майно, яке він безпідставно набув (зберігав), або його вартість.

Під безпідставно збереженим майном мається на увазі грошові кошти в розумінні ст.ст. 179, 190 ЦК України, оскільки відповідно до ст. 204 ЗК України використання землі в Україні є платним.

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за корситування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ст. 1212 ЦК України.

Таким чином, відповідач з 31.08.2018 без укладення з органом місцевого самоврдяування договору оренди землі, безпідставно використовував земельну ділянку з кадастровим номером 2122755300:10:102:0126 та зберіг в себе кошти, які повинен був сплатити у вигляді орендної плати на користь органу місцевого самоврядування, а Кольчинська селищна рада відповідно втратила належне їй майно (кошти від орендної плати).

Тобто, відбувся факт безпідставного збереження коштів відповідачем у розмірі орендної плати за рахунок Кольчинської селищної ради.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що відповідач в період з 31.08.2018 по 15.10.2020 не був ані власником, ані постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не був суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 ПК України).

Згідно із частинами 1, 2 статті 20, частини 1 статті 23 Закону України «Про оцінку земель» за результатами нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Як слушно зауважив місцевий господарський суд, при стягненні безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, нарахування мають здійснюватися позивачем не самостійно (шляхом арифметичного розрахунку без проведення нормативної грошової оцінки землі), а виключно на підставі витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

При цьому, програмне забезпечення Державного земельного кадастру не передбачає видачу витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель за минулі роки, у зв`язку з чим відсутня технічна можливість надати інформацію про нормативну грошову оцінку земельної ділянки у формі витягу з технічної документації за попередні роки.

Водночас, чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України «Про оцінку земель», не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 905/1680/20 (постанова від 09.11.2021) дійшла наступних висновків, що земельним законодавством та Податковим кодексом України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України.

Окрім того, Верховний Суд зазначив, що вбачаються помилковими висновки судів, які застосовують приписи ст. ст. 20, 23 Закону України «Про оцінку земель» у спосіб тлумачення витягу про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки - як єдиного належного доказу на підтвердження нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати чи повернення безпідставно збережених грошових коштів фактичним землекористувачем без оформлення орендного договору.

Водночас, згідно із наданою Головним управлінням Держгеокадастру у Закарпатській області інформацією, листом №10-7-0.4-4389/2-23 від 27.10.2023 про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 2122755300:10:102:0126 вбачається, що відповідно до витягу про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки №540 від 17.08.2018, нормативна грошова оцінка вказаної земельної ділянки на 2018 рік становить - 3 055 654,77 грн.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земельних ділянок в 2018-2020 становить 100%, а відтак, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2122755300:10:102:0126 в 2019-2020 році становить 3 055 654,77 грн.

Розмір безпідставно збережених коштів прокурором розраховано, як розмір плати за земельні ділянки комунальної власності у вигляді орендної плати за землю, який нараховується та сплачується за мінімально визначеною Податковим кодексом України ставкою 3% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, позаяк з листа Кольчинської селищної ради №02-9-6/371 від 25.03.2024 вбачається, що регуляторні акти (рішення) щодо встановлення на території Кольчинської територіальної громади ставок оренди за використання земельних ділянок комунальної власності протягом 2018-2021 років органом місцевого самоврядування не розглядалися і не приймалися.

Отже, з аналізу листа Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №10-7-0.4-4389/2-23 від 27.10.2023 з інформацією про нормативну грошову оцінку земельної ділянки кадастровий номер 2122755300:10:102:0126 відповідно до витягу про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки №540 від 17.08.2018 (3 055 654,77 грн.), який відповідачем не спростовано належними та допустимими доказами, з огляду на категорію та функціональне використання спірних земельних ділянок, колегія суддів вважає підставним висновок суду першої інстанції про правомірність застосування при розрахунку суми несплаченої відповідачем орендної плати ставки у мінімально визначеному п.п. 288.5.1. п. 288.5. ст. 288 Податкового кодексу України розмірі 3% від нормативної грошової оцінки землі.

Відтак, виходячи зі встановлених ставок та з огляду на ту обставину, що протягом 2018-2020 років коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земельних ділянок становив 100%, розмір орендної плати за означений період становив по 91 669,64 грн. за кожен рік.

Таким чином, в сукупності, за період з 01 вересня 2018 року по 15 жовтня 2020 року включно відповідач мав сплатити позивачу 194 745,57 грн. плати за користування земельною ділянкою.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів критично оцінює твердження скаржника, що прокурором в обґрунтування позовних вимог не подано жодного належного доказу на обґрунтування нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки.

Проведені позивачем та надані прокурору розрахунки безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати, містять всі необхідні складові для такого розрахунку (період нарахування, нормативну грошову оцінку, ставку орендної плати та її річний розмір), тож є обґрунтованими та підставними.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач зберіг (заощадив) у себе майно - кошти, котрі у вигляді орендної плати, що нараховується за володіння і користування спірними земельними ділянками. Водночас, відсутність договору оренди земельної ділянки має фактичним наслідком набуття відповідачем володіння і користування чужою земельною ділянкою без відповідної грошової компенсації. В результаті відбулося збереження (заощадження) відповідачем належних до сплати за таке володіння і користування коштів у вигляді орендної плати.

При цьому, незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати ним за користування земельною ділянкою, свідчить про втрату позивачем майна, яке у спірних правовідносинах підпадає під категорію «виправдане очікування», що є загальновизнаною в т.ч. в практиці визначення Європейського суду з прав людини.

Щодо доводів скаржника про недоведеність факту використання земельної ділянки відповідачем в підприємницькій діяльності, оскільки не була проведена експертиза з питань землеустрою, яка б підтверджувала факт використання вищевказаної земельної ділянки в підприємницькій діяльності в період з 01.09.2018 по 15.10.2020, колегія суддів зазначає таке.

Договір купівлі-продажу об`єктів нерухомості від 31.08.2018 та договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.10.2020 укладені відповідачем, як фізичною особою (без зазначення статусу суб`єкта підприємницької діяльності), предметом даних договорів є нежитлові будівлі (столярний цех, майстерня, склад, пилорама, склад, навіс) та земельна ділянка передбачена для продажу для комерційного використання, з цільовим призначенням: для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

Отже, правовий режим нерухомого майна та спірної земельної ділянки передбачає їх використання виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб фізичної особи. Тобто, суб`єктом їх використання може бути особа суб`єкт господарювання відповідно до ст. 55 Господарського кодексу України.

Як слушно зауважив суд першої інстанції, відповідач, у зв`язку з реєстрацією його фізичною особою-підприємцем 05.05.2009 набув статусу суб`єкта господарювання та повної цивільної дієздатності відповідно до ч. 3 ст. 35 ЦК України, а сама суть правовідносин свідчить про їх господарсько-правовий характер, позаяк спірна земельна ділянка використовуються відповідачем для здійснення підприємницької діяльності (лист Кольчинської селищної ради №02-9-6/461 від 19.04.2024), про що вказує фактичне використання даної земельної ділянки та її цільове призначення для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд будівельних організацій та підприємств.

Не знайшли свого підтвердження і доводи скаржника про недоведеність прокурором підстав для представництва інтересів держави у даному провадженні та в позовній заяві не підтверджено вжиття прокурором заходів щодо повідомлення про виявлене правопорушення та надання органу місцевого самоврядування можливості самостійно відреагувати на допущено порушення закону.

Матеріалами справи підтверджено, що прокуратурою неодноразово скеровувалися листи на адресу Кольчинської селищної ради з метою повідомлення про факти виявлених правопорушень земельного законодавства та акцентувалося на вжитті заходів реагування Кольчинською селищною радою (а.с. 45-46, 49-50, 56-57, 60-61).

Зокрема, в листі окружної прокуратури від 27.10.2021 №07.51-95-1787ВИХ-21 звернуто увагу Кольчинської селищної ради на факт допущеного правопорушення земельного законодавства, а саме вказано на те, що не зважаючи на тривале фактичне використання земельної ділянки за кадастровим номером 2122755300:10:102:0126 площею 1,37 га землекористувачем, яким являється ФОП Левко Т.І. не здійснюється сплата за використання землі. Крім того, даним листом орієнтовано селищну раду на вжиття заходів реагування та повідомлення в письмовій формі окружну прокуратуру про вжиті заходи (а.с. 43-44).

В подальшому, про дані обставини Мукачівською окружною прокуратурою повторно повідомлено Кольчинську селищну раду, про що скеровано лист 08.11.2022 №07.51- 95-2259ВИХ-22, у відповідь на який селищною радою листом від 05.12.2022 №02-9 6/1074 повідомлено про несплату ФОП Левко Т.І. за використання земельної ділянки за кадастровим номером 2122755300:10:102:0126 площею 1,37 га та одночасно висловлено позицію, що органом місцевого самоврядування не будуть вживатися заходи з метою стягнення заборгованості по платі за землю, з посиланням на норми податкового законодавства та не коректне їх трактування (а.с. 47-48).

Мукачівською окружною прокуратурою на виконання вимог Закону України «Про прокуратуру», враховуючи бездіяльність органу місцевого самоврядування на адресу Кольчинської селищної ради було скеровано повідомлення про вжиття заходів представницького характеру шляхом пред`явлення позовної заяви до Господарського суду Закарпатської області в інтересах держави в особі Кольчинської селищної ради до Левка Тараса Івановича про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки (лист від 20.02.2024 №07.51-95-1669ВИХ-24) (а.с.70).

Отже, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги та жодним чином не спростовують висновків, наведених в рішенні Господарського суду Закарпатської області від 27.06.2024 року у справі № 907/346/24.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, у господарському процесі обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.

Відповідно до ч.ч.1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст. ст. 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Левка Тараса Івановича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Закарпатської області від 27.06.2024 року у справі №907/346/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст.ст. 287-288 ГПК України.

5. Справу повернути до Господарського суду Закарпатської області.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

Судді О.І. Матущак

О.С. Скрипчук