Постанова

від 13.12.2024 по справі 911/1194/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" грудня 2024 р. Справа№ 911/1194/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Козир Т.П.

Агрикової О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроагромаркет 1»

на рішення Господарського суду Київської області від 26.07.2024

у справі № 911/1194/24 (суддя О.В. Щоткін)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Різалт-нафтопродукти»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «"Євроагромаркет 1»

про стягнення 248 604,81 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Різалт-нафтопродукти» (далі - ТОВ «Різалт-нафтопродукти», позивач) звернулося до Господарського суду Київської області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроагромаркет 1» (далі - ТОВ «Євроагромаркет 1», відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 248 604,81 грн, із них: 100 000,00 грн - основного боргу, 57 206,25 грн - пені, 56 867,51 грн - 30% річних та 9 531,05 грн - інфляційних втрат, обґрунтовуючи вимоги неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за Договором постачання нафтопродуктів №28 від 28.09.2022.

Рішенням Господарського суду Київської області від 26.07.2024 у справі №911/1194/24 позовні вимоги задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині стягнення 100 000,00 грн основного боргу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроагромаркет 1» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Різалт-нафтопродукти» 57 206,25 грн пені, 56 867,51 грн 30% річних, 9 531,05 грн інфляційних втрат, 3 354,07 грн судового збору та 8 634,61 грн витрат на професійну правничу допомогу. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того, що відповідачем після звернення позивача до суду із позовною заявою було сплачено суму основної заборгованості, а тому спір в цій частині припинив своє існування, відтак провадження в частині стягнення основного боргу підлягає закриттю у відповідності до ст.231 ГПК України. Також суд відмовив позивачеві у стягненні штрафу з огляду на невиконання останнім обов`язку по надісланню відповідачеві письмової вимоги про його сплату, як це передбачено умовами договору, а стягуючи на користь позивача суму пені, 30% річних та інфляційних втрат, відхилив клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій на 99%, визнаючи клопотання необґрунтованим. З урахуванням того, що позовні вимоги у справі підлягають задоволенню частково, суд розподілив витрати позивача на професійну правничу допомогу адвоката пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроагромаркет 1» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення частково - в частині стягнення пені у розмірі 57 206,25 грн і постановити нове рішення про зменшення заявлених штрафних санкцій (пені) на 99%.

В апеляційній скарзі відповідач вказує на нез`ясування судом обставин, що мають значення для справи та недоведеність висновків, викладених у рішенні суду. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (пені), адже у відзиві на позовну заяву ним були наведені достатні аргументи щодо надмірного, завеликого їх розміру, відсутності доказів щодо понесення позивачем збитків, та не враховано інтересів боржника, який є сільськогосподарським підприємством, що перебуває у складному економічному становищі.

Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.08.2024 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроагромаркет 1» передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Агрикової О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.09.2024 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1194/24, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроагромаркет 1» на рішення Господарського суду Київської області від 26.07.2024 у справі №911/1194/24 до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області.

18.09.2024 матеріали справи №911/1194/24 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроагромаркет 1» на рішення Господарського суду Київської області від 26.07.2024 у справі №911/1194/24; розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; Товариству з обмеженою відповідальністю "Різалт-нафтопродукти" встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу до 07 жовтня 2024 року.

Позивач правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до норм статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що є у справі, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами 28.09.2022 між ТОВ «Різалт-Нафтопродукти» (далі - постачальник) та ТОВ «Євроагромаркет 1» (далі - покупець) було укладено Договір постачання нафтопродуктів № 28, за умовами якого постачальник зобов`язується у відповідності із замовленням передавати партіями у власність покупцю нафтопродукти (далі- товар), а покупець зобов`язується приймати нафтопродукти та своєчасно здійснювати їх оплату на умовах даного договору та Додаткових угод до нього.

Згідно з п.п. 2.1, п. 2.2 якість товару повинна відповідати технічним умовам (ТУ) і державним стандартам (ДСТ), що діють на території України і підтверджуватись паспортом якості і сертифікатом відповідності заводу виробника товару.

Одиниця виміру кількості товару, асортимент товару та кількість поставки товару, що поставляється за Договором визначаються в заявках та додаткових угодах до даного Договору.

Пунктом 3.1 Договору ТОВ «Євромаркет 1» зобов`язується оплатити товар згідно з умовами, визначеними в Додаткових угодах.

Додатковою угодою № 270 від 21.11.2023 до договору постачання сторони погодили, що постачальник передає у власність, а покупець приймає та оплачує товар (нафтопродукти) - конденсат газовий стабільний ТУ-У 32023276153.002-99 кількістю 14 590 л за ціною 40,00 грн з ПДВ загальною вартістю 583 600,00 грн.

Додаткова угода підписана та скріплена печатками перших осіб підприємств, про що свідчать підписи, з боку постачальника - директора Запорожець Ю.В., з боку покупця - Кулик В.О.

Пунктом 4 Додаткової угоди передбачені умови оплати: покупець здійснює оплату товару протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту відвантаження товару.

Так, з видаткової накладної, підписаної сторонами та скріпленої печатками перших осіб підприємств за номером №270 від 21.11.2023, постачальник передав, а покупець прийняв нафтопродукти на суму 583 600,00 грн, що також підтверджується товарно-транспортною накладною на відпуск нафтопродуктів № Р270 від 21.11.2023 про отримання товару відповідачем 21.11.2023 о 15:13 за адресою, визначеною в п.3 Додаткової угоди: Київська область, м. Переяслав, вул. Адмірала Нахімова, 7.

Як вказав суд в оскаржуваному рішенні, зазначену у накладній та у Додатковій угоді вартість отриманого товару відповідач у повному обсязі не оплатив, чим допустив неналежне та неповне виконання своїх договірних зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати товару, у зв`язку з чим на момент подачі позову за відповідачем рахувалась заборгованість в розмірі 100 000,00 грн.

Окрім вказаної суми основної заборгованості, позивачем було заявлено до стягнення 25 000,00 грн штрафу (згідно п. 6.5 Договору), 57 206,25 грн пені (згідно з п. 6.4 Договору), 56 867,51 грн 30% річних (згідно з п. 6.6 Договору), а також 9 531,05 грн інфляційних втрат.

Наведені вище суми фінансових та штрафних санкцій нараховані позивачем як на суму основного боргу в розмірі 100 000,00 грн, заявлених до стягнення в межах розгляду даної справи, так і на суми здійснених відповідачем проплат, які відбулись поза межами встановлено строку оплати, тобто з простроченням здійснення платежу, визначеного п. 4 Додаткової угоди.

З огляду на те, що відповідачем обов`язку з оплати товару та штрафних санкцій (за неналежне виконання зобов`язань за договором) виконано не було, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги вважає безпідставними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи.

При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує на тому, що ним перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а тому перевірка рішення місцевого господарського суду в частині закриття провадження у справі у зв`язку зі сплатою відповідачем основного боргу в сумі 100 000,00 грн, відмови позивачеві у стягненні 25 000,00 грн штрафу та розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, не здійснюється, оскільки такі вимоги не є предметом апеляційного перегляду.

Таким чином, судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки на 99%.

З огляду на те, що сума основного боргу в розмірі 100 000,00 грн, за стягненням якої позивач звернувся до суду з даним позовом, була сплачена відповідачем 22.05.2024, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією №1329 (а.с.62), господарський суд першої інстанції, на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України провадження у даній справі в частині стягнення 100 000,00 грн закрив, а також відмовив у стягненні 25 000,00 грн штрафу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами у справі, мають ознаки договору поставки, за яким у відповідності до ст. 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В силу приписів статей 6 та 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України визначено що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю «Різалт-нафтопродукти» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроагромаркет 1» договору про постачання нафтопродуктів №28 від 28.09.2022 було спрямоване як на отримання останнім товару та одночасного обов`язку по здійсненню його оплати за погодженою у договорі ціною.

За приписами статей 509, 526 Цивільного кодексу України, статей 173, 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як у відзиві на позовну заяву, так і в апеляційній скарзі відповідач наголошував на необхідності зменшення розміру пені, розміру 30% річних та інфляційних втрат до 99%, з посиланням на правові позиції Верховного Суду, висловлені у постанові від 06.11.2018 у справі №913/89/18, від 04.12.2018 у справі №916/65/18, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18 та Великої Палати Верховного Суду - у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, вказуючи на конкретні обставини, які дають підстави для застосування частини 3 статті 551 ЦК України та статті 233 Господарського кодексу України.

Зокрема, в апеляційній скарзі відповідач зауважив на тому, що про застосування санкцій позивач заявив у період дії форс-мажорних обставин, а саме, запровадження в Україні воєнного стану. При цьому судом першої інстанції не було враховано тих обставин, що відповідач є агропідприємством, яке займається вирощуванням зернової продукції, яка відвантажується до портів південного регіону країни, при цьому відвантаження відбувається з перебоями через ворожі обстріли, що впливає на надходження коштів до підприємства, а в кінцевому результаті - на фінансовий стан відповідача, втім на підтвердження факту укладення контрактів, відповідач зауважив, що копії цих документів надати не може через конфіденційність умов контрактів.

Колегія суддів погоджується з правильністю висновків суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимог та наявності достатніх підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 57 206,25 грн пені, нарахованої останнім за період з 25.11.2023 по 30.04.2024, виходячи з усієї суми заборгованості в розмірі 583 600,00 грн та з урахуванням проведених відповідачем часткових проплат.

Так, відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно положеннями Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Умовами п. 6.4 Договору сторони визначили, що у випадку порушення покупцем термінів здійснення взаєморозрахунків, передбачених договором, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. Пеня нараховується на весь період прострочення по день проведення розрахунків у відповідності з умовами Договору.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, та не заперечувалось сторонами у справі, оплата за отриманий у розмірі 583 600,00 грн товар здійснювалась ТОВ «Євроагромаркет 1» наступним чином:

· 01.03.2024 оплачено 183600,00 грн, в якості доказу позивачем подано інформаційне повідомлення про зарахування коштів № 1199 від 01.03.2024;

· 15.03.2024 оплачено 135000,00 грн, в якості доказу позивачем подано інформаційне повідомлення про зарахування коштів № 1250 від 15.03.2024;

· 29.03.2024 оплачено 165000,00 грн, в якості доказу позивачем подано інформаційне повідомлення про зарахування коштів №1270 від 29.03.2024;

· 22.05.2024 оплачено 100000,00 грн, в якості доказу відповідачем подано платіжна інструкція №1329 від 22.05.2024.

При цьому, строк оплати на всю суму заборгованості за Договором № 28 настав 25.11.2023, а тому правомірним та правильним є нарахування пені, з урахуванням часткових проплат за наступні періоди:

- на суму боргу 583600,00 грн за період з 25.11.2023 по 29.02.2024 (оплата надійшла 01.03.2024 в сумі 183600,00 грн), розмір пені склав 47 089,04 грн;

- на суму боргу 400000,00 грн за період з 01.03.2024 по 14.03.2024 (оплата надійшла 15.03.2024 в сумі 135000,00), розмір пені склав 4590,16 грн;

- на суму боргу 265000,00 грн за період з 15.03.2024 по 28.03.2024 (оплата надійшла 29.03.2024 в сумі 165 000,00 грн), розмір пені склав 2939,62 грн;

- на суму боргу 100000,00 грн за період з 29.03.2024 по 30.04.2024 (станом на день подання позову; оплачено борг повністю 22.05.2024), розмір пені склав 2587,43 грн.

Колегія суддів погоджується з правильністю нарахованої позивачем пені, розмір якої також ревізувався місцевим господарським судом за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга:Закон», вказуючи, що її загальний розмір становить 57 206,25 грн, а тому вимога про стягнення пені в сумі заявленій позивачем є правомірною та обґрунтованою.

Вирішуючи клопотання відповідача, місцевий господарський суд мотивовано виходив з приписів ч. 3 ст. 551 ЦК України, згідно з якою розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають значення для справи.

Однак, при вирішенні питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, строку прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Частиною 1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Разом з тим, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, інших обставин, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідністю розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №924/709/17.

Питання про зменшення розміру штрафних санкцій вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.04.2021 у справі № 910/19925/17.

Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19.

Враховуючи положення вказаних вище норм процесуального законодавства, а також правову позицію, при зверненні до суду з заявою про зменшення розміру неустойки заявником повинні бути доведені конкретні обставини, які підтверджують перебування товариства в надзвичайно складних фінансово-економічних умовах.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 ЦК України та 233 ГК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Таких правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 26.05.2020 у справі № 918/289/19.

Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не може становити непомірний тягар для покупця і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Отже, зменшення (за клопотанням сторони) розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами ст. 74 ГПК України, ст. 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

У поданому відповідачем клопотанні про зменшення штрафних санкцій на 99%, викладеному у відзиві на позов, ТОВ «Євроагромаркет 1» вказує, що нараховані на суму основного боргу в розмірі 100 000,00 грн інфляційні втрати, 30% річних, пеня та штраф у відсотковому співвідношенні складають 148,6 %; розмір заявленого штрафу та пені складає 82,20 % від суми основного боргу.

В силу статті 230 Господарського процесуального кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Як правильно зауважив суд в оскаржуваному рішенні, із заявлених штрафних санкцій у розмірі - 82 206,25 грн (штраф та пеня), нарахованих на суму заборгованості за Договором № 28 від 28.09.2022 в розмірі 583 600,00 грн (щодо якої у позивача виникло право нараховувати штрафні санкції, у зв`язку з несвоєчасним виконанням договірних зобов`язань), судом задовольняється лише вимога про стягнення 57 206,25 грн пені, що у відсотковому співвідношенні від суми несвоєчасно виконаного зобов`язання за накладною № 270 від 21.11.2023 та Договором складає 10,20%.

Відтак, твердження скаржника про те, що розмір штрафних санкцій є значно вищим за суму основного боргу є необґрунтованим.

У рішенні суд підставно вказав відповідачеві про ненадання останнім в обґрунтування «складного економічного становища відповідача» жодних доказів в підтвердження таких обставин: фінансового звіту, нерентабельності підприємства та/або доказів, що відповідач звертався до відповідача з листами з проханням відстрочити оплату заборгованості, у зв`язку з неможливістю своєчасно виконати грошові зобов`язання з оплати товару, тощо.

За відсутності доведення відповідачем конкретних обставин, що підтверджують перебування товариства у надзвичайно складних фінансово-економічних умовах, задля зменшення розміру неустойки, судова колегія визнає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для зменшення штрафних санкцій на 99%, а тому дії суду щодо відмови у задоволенні такого клопотання є достатньо вмотивованими та правильними.

Водночас, позивачем на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України було заявлено до стягнення з відповідача 30% річних в сумі 56 867,51 грн за період з 25.11.2023 по 01.05.2024 та інфляційних втрат в розмірі 9 531,05 грн, нарахованих за період з грудня 2023 по лютий 2024 та з 15.03.2024 по 28.03.2024.

Згідно з приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3 % річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) так само як інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Сторонами в п. 6.6 Договору встановлено, що у випадку прострочення покупцем терміну здійснення взаєморозрахунку передбаченого Договором або Додатковою угодою до Договору, покупець зобов`язаний на вимогу постачальника сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення,а також 30% річних від простроченої суми за користування грошовими коштами.

Як встановлено судом, для нарахування 30 % річних позивачем визначено загальний період з 25.11.2023 по 01.05.2024. При цьому, аналогічно нарахуванню неустойки, позивачем здійснено розрахунок відсотків річних, враховуючи часткові проплати, які надходили 01.03.2024, 15.03.2024, 29.03.2024.

Перевіривши правильність наданих позивачем розрахунків, здійснених за допомогою калькулятора штрафів системи «Ліга:Закон», з урахуванням визначеного сторонами у договорі розміру 30%, заявлені позивачем до стягнення 56 867, 51 грн здійснені арифметично вірно.

Також на суму несвоєчасно виконаних грошових зобов`язань в розмірі 583 600,00 грн за загальний період з грудня 2023 року по травень 2024 року позивачем було нараховано 9 531,05 грн інфляційних втрат.

Судова колегія, перевіривши правильність нарахування позивачем інфляційних втрат, погоджується з місцевим господарським судом, що правильний розмір таких нарахувань становить 9 731,05 грн, враховуючи часткові проплати, які надходили від відповідача в березні 2024 року.

Оскільки суд не вправі виходити за межі заявлених позивачем вимог, інфляційні втрати мають бути задоволені в сумі, яку вказав позивач - 9 531,05 грн.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи усі фактичні обставини справи, встановлені місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, а також доводи апеляційної скарги, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 253-255, 269, 270-271, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроагромаркет 1» на рішення Господарського суду Київської області від 26.07.2024 у справі №911/1194/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 26.07.2024 у справі №911/1194/24 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/1194/24 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді Т.П. Козир

О.В. Агрикова