Постанова

від 25.11.2024 по справі 910/10335/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" листопада 2024 р. Справа№ 910/10335/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Руденко М.А.

Кропивної Л.В.

при секретарі судового засідання Рижій А.В.

за участю представників:

від позивача - Каращенко Ю.В., Дрозд А.В.;

від відповідач 1 - не з`явився;

від відповідач 2 - Найштетік В.Я., Момотюк А.І.;

від третьої особи 1 - Момотюк А.І.;

від третьої особи 2, 3, 4 - не з`явився.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі №910/10335/23 (суддя Чинчин О.В., повний текст складено 06.03.2024) за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "НІР", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Бригіди Володимира Олександровича, Шевченківської районної у місті Києві державної адміністрації, державного нотаріуса Шостої Київської державної нотаріальної контори Прудь Наталії Валеріївни про визнання недійсним договору, визначення розміру часток статутного капіталу та скасування реєстраційних дій.

ВСТАНОВИВ наступне.

ОСОБА_1 (надалі також - "Позивач") звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 (надалі також - "Відповідач - 1") та ОСОБА_3 (надалі також - "Відповідач - 2"), в якому просив суд (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) визнати недійсним Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 11.01.2022, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати недійсним Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 19.01.2022, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визначити розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" у розмірі 9 850, 00 грн., а також розмір часток учасників: ОСОБА_1 - 50 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" номінальною вартістю 4 925 грн. ОСОБА_3 - 50 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" номінальною вартістю 4 925 грн.; визнати протиправними та скасувати реєстраційні дії: - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу від 13.01.2022 року за № 1000671070018014793, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу від 20.01.2022 року за №1000671070019014793, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу від 21.01.2022 року за №1000671070020014793, зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера), зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.

Позовні вимоги мотивовані відсутністю волевиявлення позивача на відчуження належної йому у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" частки у розмірі 50 %.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі №910/10335/23 позовні вимоги задоволено повністю;

визнано Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" (02155, місто Київ, Харківське шосе, будинок 50, ідентифікаційний код юридичної особи 19130596) від 11.01.2022 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , недійсним;

визнано Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" (02155, місто Київ, Харківське шосе, будинок 50, ідентифікаційний код юридичної особи 19130596) від 19.01.2022 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , недійсним;

визначено розміри часток учасників у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" (02155, місто Київ, Харківське шосе, будинок 50, ідентифікаційний код юридичної особи 19130596) наступним чином: частка учасника ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) складає 4 925 грн. і становить 50% статутного капіталу Товариства; частка учасника ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) складає 4 925 грн. і становить 50% статутного капіталу Товариства;

скасовано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державну реєстрацію змін до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "НІР" (02155, місто Київ, Харківське шосе, будинок 50, ідентифікаційний код юридичної особи 19130596) від 13.01.2022 року за № 1000671070018014793, зміну складу засновників (учасників) або зміну відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу від 20.01.2022 року за №1000671070019014793, зміну складу засновників (учасників) або зміну відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу від 21.01.2022 року за №1000671070020014793, зміну кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміну відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера), зміну складу засновників (учасників) або зміну відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.

Місцевий господарський суд, встановивши обставини відсутності волевиявлення позивача на відчуження належної йому у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" частки у розмірі 50 %, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням, третя особа звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована відповідністю оскаржуваних Актів вимогам законодавства, а також посиланням на неналежність, як доказів, висновків експертиз, проведених в межах кримінального провадження.

Стосовно поданого апелянтом 28.10.2024 клопотання про виклик експерта, то колегією суддів в судовому засіданні 25.11.2024 залишено його без розгляду, з огляду на наступне.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі №910/10335/23.

При цьому, вказаною ухвалою учасникам справи встановлено строк для подання відзивів, заперечень на апеляційну скаргу та інших заяв/клопотань протягом 15 днів з моменту отримання даної ухвали.

Вказану ухвалу доставлено до електронного кабінету апелянта 01.05.2024 о 22:00, що підтверджується відповідною довідкою.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення (абз. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України).

Таким чином, датою вручення апелянту ухвали у даній справі є 02.05.2024 (робочий день, наступний за днем його відправлення).

Отже, з 03.05.2024 розпочався перебіг, встановленого судом, 15-тиденного строку для подання, зокрема, клопотань.

Відповідно 17.05.2024 вказаний строк сплив.

Клопотання про виклик експерта, було подано апелянтом 28.10.2024, тобто із пропуском 15-тиденного строку.

При цьому, про поважність причин неподання вказаного клопотання у встановлений судом строк, заявник не вказав.

Відповідно до статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Таким чином, оскільки клопотання про виклик експерта було подано апелянтом після закінчення, встановленого, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.04.2024 у справі №910/10335/23, 15-тиденного строку, воно не може бути розглянуто та залишається судом без розгляду.

Представник апелянта - третьої особи у справі в судовому засіданні надав пояснення, якими підтримав апеляційну скаргу.

Крім цього, представники відповідача 2 також підтримали скаргу третьої особи.

Представник позивача заперечив проти вимог апеляційної скарги.

Представники відповідача 1, а також третіх осіб 2, 3, 4 правом на участь представників у даному судовому засіданні не скористалися, хоча про дату, час та місце судового засідання були повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення (щодо відповідача 1 та третьої особи 4) та довідкою про доставку електронного документу до електронного кабінету (щодо третьої особи 3).

В свою чергу, кореспонденція суду направлена третій особі 2 повернулася з відміткою органу поштового зв`язку про відсутність адресата за вказаною адресою.

Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Сам лише факт не отримання адресатом кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв`язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Враховуючи належне повідомлення вказаних осіб, а також з урахуванням того, що неявка їх представників в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, вона розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню в частині задоволення вимог про визнання недійсним Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 19.01.2022 року та визначення розміру часток, з прийняттям нового в цій частині - про відмову в їх задоволенні, з наступних підстав.

Згідно з п.3 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР", затвердженого рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленого протоколом №1/2020 від 05.11.2020 року, склад учасників Товариства: ОСОБА_3 , частка якого у статутному капіталі Товариства в розмірі 50%; ОСОБА_1 , частка якого у статутному капіталі Товариства в розмірі 50% (т.2 а.с.78-89).

11.01.2022 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Акт приймання - передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР", відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняла частину частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" у розмірі 50%, яка в грошовому еквіваленті становить 4925 грн., справжність підписів яких засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бригідою В.О. за реєстровими №№2,3 (т.1 а.с.58, т.3 а.с.193).

14.01.2022 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 було укладено Акт приймання - передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР", відповідно до умов якого ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_3 прийняв частину частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" у розмірі 50%, яка в грошовому еквіваленті становить 4925 грн., справжність підписів яких засвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Л.С. за реєстровими №№30,31 (т.3 а.с.146).

19.01.2022 року між ОСОБА_2 (Продавець) та ОСОБА_3 (Покупець) було укладено Договір купівлі - продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР", відповідно до умов якого Продавець передає у власність Покупцю належну йому частку в статутному капіталі ТОВАРИСТВА в розмірі 50% (п?ятдесят відсотків) статутного капіталу Товариства, а Покупець приймає у власність і оплачує належну Продавцю частку в статутному капіталі Товариства в порядку і на умовах, визначених цим Договором (т.3 а.с.148).

Під часткою у статутному капіталі Товариства, зазначеною в п. 1.1. цього Договору, Сторони розуміють частку в розмірі 50% (п?ятдесят відсотків) від статутного капіталу Товариства, яка належить Продавцеві на праві власності, та становить 4925,00 грн. (п.1.2 Договору).

Відповідно до п.2.1 Договору сума Договору, тобто вартість частки в розмірі 50% (п?ятдесят відсотків) від статутного капіталу Товариства, складає, за погодженням Сторін, 4925,00 грн. (чотири тисячі дев?ятсот двадцять п`ять гривень).

На виконання умов Договору купівлі - продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 19.01.2022 року ОСОБА_2 передала, а ОСОБА_3 в свою чергу прийняв у власність частину частки Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" у розмірі 50%, яка в грошовому еквіваленті становить 4925 грн., що підтверджується Актом приймання - передачі частини частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 19.01.2022 року, справжність підписів яких засвідчено державним нотаріусом Шостої київської державної нотаріальної контори Прудь Н.В. за реєстровими №№6-42, 6-43 (т.3 а.с.145, т.2 а.с.44-45).

Рішенням єдиного учасника №1-2022 Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 19.01.2022 року затверджено нову редакцію статуту Товариства. (т.2 а.с.52-69).

Як вбачається з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР", 13.01.2022 року проведена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу за № 1000671070018014793, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; 20.01.2022 року проведена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу за №1000671070019014793, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; 21.01.2022 року проведена державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу за №1000671070020014793, зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера), зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи (т.1 а.с.24-31).

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 11.01.2022, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 19.01.2022, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є недійсними, оскільки підписи у вказаних актах виконані не ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується висновками судово - почеркознавчої експертизи.

За таких підстав, з урахуванням Заяви про зміну предмета позову від 14.11.2023 року, яка прийнята Судом до розгляду, позивач просить Суд визнати недійсним Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 11.01.2022, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ; визнати недійсним Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 19.01.2022, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ; визначити розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" у розмірі 9 850, 00 грн., а також розмір часток учасників: ОСОБА_1 - 50 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" номінальною вартістю 4 925 грн. ОСОБА_3 - 50 % статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" номінальною вартістю 4 925 грн.; визнати протиправними та скасувати реєстраційні дії: - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу від 13.01.2022 року за № 1000671070018014793, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу від 20.01.2022 року за №1000671070019014793, зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи; - державна реєстрація змін до відомостей про юридичну особу від 21.01.2022 року за №1000671070020014793, зміна кінцевого бенефіціарного власника (контролера) або зміна відомостей про кінцевого бенефіціарного власника (контролера), зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи.

Вказані вимоги були задоволені місцевим господарським судом в повному обсязі.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає, що єфективне поновлення прав позивача можливе саме шляхом задоволення вимог про визнання недійсним Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 11.01.2022 та скасування реєстраційних дій.

При цьому, Суд виходить з наступного.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положення ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України та ст. 20 Господарського кодексу України передбачають такий спосіб захисту порушеного права як визнання недійсним правочину (господарської угоди).

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом. Такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно ст. 203 Цивільного кодексу України:

1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Перелік вказаних вимог, додержання яких є необхідним для дійсності правочину, є вичерпним.

Згідно із частинами 1-4 статті 202 Цивільного кодексу України правочин - це дія особи, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов`язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов`язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Метою будь-якого правочину є досягнення певних юридичних наслідків, що мають істотне значення для сторін правочину.

Отже, правочин - це вольові, правомірні дії, безпосередньо спрямовані на досягнення правового результату, а саме на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до пункту 3 частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю (далі в цій частині - товариство) подається, зокрема, один із таких відповідних документів: а) рішення загальних зборів учасників товариства про визначення розміру статутного капіталу та розмірів часток учасників; б) рішення загальних зборів учасників товариства про виключення учасника з товариства; в) заява про вступ до товариства; г) заява про вихід з товариства; ґ) акт приймання-передачі частки (частини частки) у статутному капіталі товариства; д) судове рішення, що набрало законної сили, про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства; е) судове рішення, що набрало законної сили, про стягнення з (повернення з володіння) відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства.

Із зазначеної норми вбачається можливість внесення змін до відомостей про розмір статутного капіталу, розміри часток у статутному капіталі чи склад учасників товариства з обмеженою відповідальністю, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на підставі подання лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.

Таким чином, чинним законодавством передбачена можливість реєстрації змін у складі учасників, розмірі часток у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю на підставі лише акта приймання-передачі частки у статутному капіталі товариства.

Надаючи належну оцінку акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 11.01.2022, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що акт приймання-передачі майна є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на частину частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" у розмірі 50%.

Отже, такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов`язків. Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України) в цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов`язків в розумінні статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України.

За частиною 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1-3, 5, 6 статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Як вже вказувалося, згідно акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 11.01.2022 ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняла частину частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" у розмірі 50%, яка в грошовому еквіваленті становить 4925 грн.

Згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, відкрито кримінальне провадження №12023105020000738 від 27.03.2023 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 358 КК України щодо відчуження частки в статутному капіталі ТОВ "НІР" (т.1 а.с.32).

В рамках кримінального провадження №12023105020000738 постановою дізнавача СД ВП №4 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві від 16.05.2023 року була призначена почеркознавча експертиза, проведення якої доручено Київському науково - дослідному експертно - криміналістичного центру. На розгляд почеркознавчої експертизи було поставлено запитання: Чи виконаний рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_1 у графі " ОСОБА_1 ", акту приймання - передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" ОСОБА_1 , чи іншою особою.

Висновком експерта Київського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру №СЕ-19/111-23/25043-ПЧ від 07.06.2023 року встановлено, що рукописний текст та підпис, розташовані у графі: " ОСОБА_1 " в акті приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР", який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11 січня 2022 та зареєстрований в реєстрі за №2,3 на бланку з серійним номером НРС 108435, виконані не ОСОБА_1 . (т.1 а.с. 33-45).

Крім того, у вступній частини висновку експерта Київського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру №СЕ-19/111-23/25043-ПЧ від 07.06.2023 року зазначено, що на експертизу надано, зокрема, технічна копія акту приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР", який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11 січня 2022 та зареєстрований в реєстрі за №2,3 на бланку з серійним номером НРС 108435 на одному аркуші.

Також в межах кримінального провадження №12023105020000738 постановою дізнавача СД ВП №4 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві від 19.07.2023 року була призначена почеркознавча експертиза, проведення якої доручено Київському науково - дослідному експертно - криміналістичного центру. На розгляд почеркознавчої експертизи було поставлено, зокрема, наступне питання: Чи виконаний рукописний текст та підпис від імені ОСОБА_2 у графі " ОСОБА_2 ___", в акті приймання - передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР", який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11 січня 2022 та зареєстровано в реєстрі №2,3 на бланку з серійним номером НРС 108435, ОСОБА_2 , чи іншою особою?

Висновком експерта Київського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру №СЕ-19/111-23/37793-ПЧ від 30.08.2023 року встановлено, що рукописний запис " ОСОБА_2 " та підпис в графі " ОСОБА_2 " в оригіналі акту приймання - передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" на бланку з серійним номером НРС 108435, від 11.01.2022, виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Крім того, у вступній частини висновку експерта Київського науково - дослідного експертно - криміналістичного центру №СЕ-19/111-23/37793-ПЧ від 30.08.2023 року зазначено, що на експертизу надано, зокрема, оригінал акту приймання - передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" на бланку з серійним номером НРС 108435, від 11.01.2022 на 1 аркуші.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, зокрема, висновками експертів.

Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань (ч. 1, ч. 2 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 86 цього Кодексу.

Колегією суддів було досліджено вказаний висновок експертизи та встановлено відсутність підстав для його не прийняття, як належного доказу.

Стосовно доводів апелянта про те, що наведені висновки експертизи не підлягають прийняттю, як допустимі докази, у даній справі, з огляду на відсутність письмового дозволу слідчого або прокурора на розголошення відомостей кримінального провадження, слід зазначити наступне.

Так, у матеріалах даної справи (т.1, а.с. 190) наявний письмовий дозвіл дізнавача сектору дізнання ВП №4 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві на розголошення відомостей, що містяться в матеріалах кримінального провадження №12023105020000738.

Апелянт, в свою чергу, вважає, що до повноважень дізнавача не належить надання дозволу на розголошення відомостей, що містяться в матеріалах вказаного кримінального провадження.

Згідно ч. 1 ст. 222 КПК України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Згідно ч. 1 ст. 40-1 КПК України дізнавач при здійсненні дізнання наділяється повноваженнями слідчого. Дізнавач несе відповідальність за законність та своєчасність здійснення дізнання.

Дізнавач уповноважений, зокрема, приймати процесуальні рішення у випадках, передбачених цим Кодексом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Кодексом (п. 7,8 ч. 2 вказаної статті).

Отже, до повноважень дізнавача належить надання дозволу на розголошення відомостей, що містяться в матеріалах кримінального провадження, а тому вказані доводи апелянта про протилежне відхиляються колегією суддів за необґрунтованістю.

Також, доводи скаржника про не засвідчення висновків експертизи уповноваженою особою спростовуються матеріалами справи.

Так, вказані висновки засвідчено належним чином представником позивача.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає наявними підстави для неприйняття вказаних висновків експертизи, отриманих в межах кримінального провадження, як належних доказів.

Враховуючи вищевикладене, у зв`язку з тим, що за висновками експерта №СЕ-19/111-23/25043-ПЧ від 07.06.2023 року почеркознавчої експертизи, призначеної в рамках кримінального провадження №12023105020000738 постановою дізнавача СД ВП №4 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві від 16.05.2023 року, складеними Київським науково - дослідним експертно - криміналістичним центром, встановлено, що рукописний текст та підпис, розташовані у графі: "Іванов Олександр Павлович___" в акті приймання-передачі частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР", який укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 11 січня 2022 та зареєстрований в реєстрі за №2,3 на бланку з серійним номером НРС 108435, виконані не ОСОБА_1 , а також за висновками експерта №СЕ-19/111-23/37793-ПЧ від 30.08.2023 року почеркознавчої експертизи, призначеної в рамках кримінального провадження №12023105020000738 постановою дізнавача СД ВП №4 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві від 19.07.2023 року, складеними Київським науково - дослідним експертно - криміналістичним центром, встановлено, що рукописний запис " ОСОБА_2 " та підпис в графі " ОСОБА_2 " в оригіналі акту приймання - передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" на бланку з серійним номером НРС 108435, від 11.01.2022, виконано не ОСОБА_2 , а іншою особою, у позивача було відсутнє волевиявлення на вчинення 11.01.2022 правочину щодо відчуження належної йому частки.

Таким чином, з урахуванням відсутності волевиявлення позивача на вчинення 11.01.2022 правочину щодо відчуження належної йому частки, його (правочин) вчинено з порушенням ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України, що з огляду на ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним, а тому місцевий господарський суд дійшов вірного висновку в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 11.01.2022 року.

Стосовно вимог про визнання недійсним Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 19.01.2022 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також визначення розміру часток учасників у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" та їх задоволення місцевим господарським судом, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань). Ефективність захисту цивільного права залежить від характеру вимоги, що висувається до порушника та характеру правовідносин, які існують між позивачем та відповідачем. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.

Право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (пункт 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17).

Застосування будь-яких засобів правового захисту матиме сенс лише за умови, що обрані суб`єктом порушеного права способи захисту відповідають вимогам закону та є ефективними.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317 ЦК України).

Відповідно до статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв`язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою.

Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена стороною недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. Тобто права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України, а такий захист можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно він особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16).

Отже, суди повинні розмежовувати, що коли майно придбано за договором в особи, яка не мала права його відчужувати, то власник має право на підставі статті 388 ЦК України звернутися до суду з позовом про витребування майна у добросовісного набувача, а не з позовом про визнання договору про відчуження майна недійсним. Це стосується не лише випадків, коли укладено один договір з порушенням закону, а й коли спірне майно відчужено на підставі наступних договорів.

У даному випадку, позивачем пред`явлено вимогу про визнання недійсним також наступного правочину - Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 19.01.2022 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Разом з тим, як вказано вище, належним способом захисту прав позивача є не визнання другого правочину недійсним, а витребування майна від останнього набувача.

В свою чергу такої вимоги позивачем не пред`явлено, проте заявлено про визначення розміру часток учасників у статутному капіталі Товариства.

У постанові від 02.09.2020 у справі № 904/1409/19 Верховний Суд послався на те, що аналіз частини п`ятої статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" свідчить про те, що учасник товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю може звернутися до суду з позовом про визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві або ж з позовом про стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю, які відповідно до зазначеної норми є належними способами захисту. При цьому за змістом згаданої норми Закону зазначені способи захисту (визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві та стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою/додатковою відповідальністю) є альтернативними.

В ухвалі від 15.09.2020 Велика Палата Верховного Суду, повертаючи справу №5017/1221/2012 відповідній колегії суддів Верховного Суду, з огляду на відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, дійшла висновку про належні та ефективні способи захисту прав та інтересів позивача - учасника товариства, що полягають у відновленні становища, що існувало до визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників такого товариства, оскільки саме задоволення таких вимог після внесення законодавчих змін може бути підставою для самостійного ініціювання внесення до державного реєстру змін до відповідних відомостей про юридичну особу учасником товариства як заявником.

Судова палата для розгляду справ щодо корпоративних спорів‚ корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 11.12.2023 у справі №907/922/21 вважає, що витребування (переведення прав) частки не є єдино можливим способом захисту прав позивача у спорі з учасниками, які вступили до товариства. Навпаки такі способи захисту застосовуються у чітко визначених законом випадках, зокрема: якщо відповідач незаконно заволодів часткою позивача (належним способом захисту є витребування частки у особи, що незаконно заволоділа без відповідної правової підстави відповідно до статті 387 ЦК України); якщо порушено переважне право учасником на придбання частки (належним способом захисту є переведення прав покупця); якщо частка була набута безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом захисту є витребування від добросовісного набувача у всіх випадках відповідно до частини другої статті 388 ЦК України); якщо частка була набута оплатно в особи, яка не мала права його відчужувати (належним способом є витребування від добросовісного набувача у випадках, передбачених у частині першій статті 388 ЦК України).

Корпоративна Палата виходить з того, що частка у статутному капіталі товариства є особливим видом майна, тому загальні засади захисту права власності застосовуються й для захисту права власника частки у статутному капіталі, якщо інше не випливає із змісту або характеру цих прав.

Таким чином, власник майна з дотриманням вимог статей 387, 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула його з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для витребування майна оспорювання ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна, документів, що посвідчують відповідне право, рішень загальних зборів, визнання права власності на спірне майно не є ефективним способом захисту прав.

Верховний Суд зазначає, що слід враховувати, що після вибуття в учасника частки поза його волею, виключення учасника зі складу товариства, можуть відбуватися зміни у складі учасників. Статутний капітал товариства може бути збільшено за рахунок додаткових внесків третіх осіб.

Наведене дає підстави для висновку, що після вибуття в учасника частки, з подальшою зміною розміру часток учасників товариства, зміною розміру статутного капіталу товариства та внесенням відповідних змін до Єдиного державного реєстру, в учасника немає іншого ефективного способу судового захисту порушеного права, окрім як звернення до суду з вимогою про встановлення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства, у межах якого суд встановлює та перевіряє обставини, пов`язані з законністю вибуття в учасника частки, та надає оцінку добросовісності поведінки відповідачів, які в разі задоволення позовних вимог будуть позбавлені своїх часток або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

У постановах від 01.04.2020 у справі № 813/1056/18 та від 18.03.2020 у справі № 466/3221/16-а Велика Палата Верховного Суду вказала, що вичерпний перелік способів захисту особи, яка вважає, що її право чи законний інтерес порушені змінами у складі чи розподілі часток учасників товариства з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю, міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. У разі, якщо позивач прагне відновити склад учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення його прав або інтересів, і таке відновлення не може бути здійснене шляхом стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства (підпункт «е» пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону), то належним способом захисту в цьому разі є позов про визначення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства (підпункт «д» пункту 3 частини п`ятої статті 17 цього Закону). Відповідачами за таким позовом є не тільки господарське товариство, але й особи - учасники товариства, які внаслідок задоволення позову можуть бути позбавлені своїх часток у статутному капіталі або їх частин у грошовому або відсотковому виразі.

Цей висновок був застосований та підтверджений також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2019 у справі №927/97/19 (провадження №12-133гс19), від 08.09.2020 у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19), від 03.11.2020 у справі №922/88/20 (провадження № 12-59гс20) та постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі №911/803/20.

Зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду мають загальний характер та мають враховуватись при вирішенні питання щодо належності обраного позивачем способу захисту в усіх справах, що стосуються зміни розміру часток та відновлення складу учасників товариства, який існував до стверджуваного порушення прав або інтересів учасників товариства.

Отже, за наведеною позицією Великої Палати Верховного Суду застосування такого способу захисту як визначення розмірів часток учасників товариства має здійснюватися, якщо право особи на частку не може бути захищене у спосіб її стягнення (витребування з володіння) (постанова Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 925/1437/21).

Тобто, після вибуття в учасника частки, з подальшою зміною розміру часток учасників товариства та зміною розміру статутного капіталу товариства, в учасника немає іншого ефективного способу судового захисту порушеного права, окрім як звернення до суду з вимогою про встановлення розміру статутного капіталу товариства та розмірів часток учасників товариства.

Колегія суддів вважає, що такий спосіб захисту як визначення розмірів часток учасників товариства у даному випадку не підлягає застосуванню, оскільки право позивача на частку могло б бути захищене у спосіб її витребування.

Колегія суддів зауважує, що з`ясування судом питання, настання яких дійсних правових наслідків прагне досягнути позивач шляхом подання позову та питання можливості ефективного поновлення прав позивача саме у заявлений у цій справі спосіб є важливим для правильного вирішення спору у справі.

Суд вказує, що у спірних правовідносинах, що склалися між сторонами у цій справі, поновлення порушених корпоративних прав позивача у разі здійснення їх захисту в судовому порядку безпосередньо пов`язане зі здійсненням державної реєстрації змін до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "НІР", тобто пов`язане з відносинами у сфері державної реєстрації юридичних осіб, а тому ефективність обраного позивачем способу захисту його порушених корпоративних прав визначається з урахуванням можливості у разі задоволення позову поновити такі права, у цьому випадку здійснити державну реєстрацію змін до відомостей щодо ТОВ "НІР".

Отже, фактично функцію витребування майна у спірних відносинах відіграє вимога про скасування реєстраційних дій, оскільки саме при виконанні такої вимоги відбувається перехід права власності на частку.

При тому, таке виконання є чітким та ефективним, що є вкрай важливим, як для судочинства, так і як функція держави.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22.09.2020 у справі №910/3009/18 зазначила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Суд констатує, що ефективність позовних вимог у даній справі має оцінюватися, виходячи з конкретних обставин справи, залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересів позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

На переконання колегії суддів задоволення вимог про визнання недійсним акта приймання-передачі від 11.01.2022 та скасування в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань державної реєстрації змін до відомостей про Товариство з обмеженою відповідальністю "НІР" призведе до дійсного захисту інтересів позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів дійшла висновку про те, що господарським судом не було всебічно, повно та об`єктивно розглянуто в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, що призвело до невірних висновків в частині задоволення позовних вимог про визнання недійсним Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 19.01.2022 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також визначення розміру часток учасників у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР".

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - скасуванню в частині задоволення вимог про визнання недійсним Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 19.01.2022 року та визначення розміру часток, з прийняттям нового в цій частині - про відмову в їх задоволенні.

Враховуючи часткове задоволення позовних вимог та апеляційної скарги відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі №910/10335/23 задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі №910/10335/23 скасувати в частині задоволення вимог про визнання недійсним Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 19.01.2022 року та визначення розміру часток.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог про визнання недійсним Акту приймання-передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" від 19.01.2022 року та визначення розміру часток.

4. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 2 684 грн.

5. Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 2 684 грн.

6. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2024 у справі №910/10335/23 - залишити без змін.

7. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "НІР" судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 8 052 грн.

8. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

9. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 17.12.2024 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Руденко

Л.В. Кропивна