Рішення

від 18.12.2024 по справі 907/405/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88000, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 р. м. Ужгород Справа № 907/405/24

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом фізичної особи-підприємця Грибанова Василя Петровича , м. Ужгород

до відповідача фізичної особи-підприємця Дутко Євгенія Володимировича , м. Ужгород

про стягнення 470 700,00 грн,

Секретар судового засідання - Райніш М.І.

від позивача - Смик Д.П. ;

від відповідача - не з`явився;

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ:

Фізична особа-підприємець Грибанов Василь Петрович заявив позов до фізичної особи-підприємця Дутко Євгенія Володимировича про стягнення 470 700,00 грн безпідставно отриманих коштів. Позов заявлено з посиланням на статті 11, 15, 16, 83, 509, 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 30.04.2024 відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, встановлено учасникам спору процесуальні строки для подання заяв по суті спору, а також відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали для подання письмових заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Разом з позовною заявою позивачем подано заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Дутко Євгенію Володимировичу та/або уповноваженим ним юридичним та фізичним особам, а так само будь-яким іншим особам, вчиняти дії, спрямовані на відчуження в будь-який спосіб (в т.ч., але не виключно, шляхом продажу, дарування, міни, ренти, відмови на користь громади/держави) 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 , яка належить Дутко Євгенію Володимировичу .

Ухвалою суду від 30.04.2024 у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову від 25.04.2024 відмовлено.

13.05.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву від відповідача.

28.05.2024 на адресу суду надійшла відповідь відзив від позивача.

На адресу Господарського суду Закарпатської області надійшло клопотання відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження від 31.05.2024 вх. № 02.3.1-02/4463/24.

Ухвалою суду від 03.06.2024 Клопотання відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження від 31.05.2024 вх. № 02.3.1-02/4463/24 повернуто заявнику без розгляду.

На адресу Господарського суду Закарпатської області надійшло клопотання відповідача про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження від 04.06.2024 вх. № 02.3.1-02/4545/24.

Ухвалою суду від 04.06.2024 здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №907/405/24 за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.

06.06.2024 на адресу суду надійшло заперечення на відповідь на відзив від відповідача.

03.10.2024 на адресу суду надійшли додаткові пояснення позивача.

03.10.2024 на адресу суду надійшло клопотання відповідача про витребування доказів, яким просить витребувати у позивача виписки про рух коштів з банківських рахунків ФОП Грибанов Василь Петрович РНОКПП НОМЕР_1 за всіма контрагентами 14.01.2019, 15.01.2019, 21.01.2019, 25.02.2019, 06.03.2019, 13.03.2019, 17.02.2023 або дозвіл на розкриття банківської темниці щодо вищевказаної інформації для підготовки відповідного запиту до уповноваженого банку/банків, з метою встановлення фінансового стану позивача для здійснення правової фінансової допомоги в оспорювані періоди.

Ухвалою суду від 20.11.2024 у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів від 03.10.2024 вх. № 02.3.1-02/7713/24 відмовлено, клопотання позивача про долучення доказі та поновлення строків від 08.10.2024 вх. № 02.3.1-02/7790/24 задоволено, поновлено позивачу процесуальний строк для долучення доказі, долучено до матеріалів справи копія платіжної інструкцію на видачу готівки від 03.10.2024р., яку здійснювала касир АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» Пожо Марія Іллівна. Фотографія з відділення АТ КБ «ПРИВАТ БАНК» в м. Ужгород по вул. Заньковецької 70 з електронного табло, де зазначено ОСОБА_4 як касира, який обслуговує, закрито підготовче провадження, призначено судовий розгляд справи по суті

18.12.2024 відповідачем подано до суду клопотання про долучення доказів, яким одночасно просить поновити строки на подання вказаного клопотання.

Суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно із ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).

Статтею 77 ГПК України унормовано, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно із ст. 80 ГПК України, учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду (ч. 1). Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви (ч. 2). Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ч. 3). Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу (ч. 4). У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч. 5). У випадку прийняття судом відмови сторони від визнання обставин суд може встановити строк для подання доказів щодо таких обставин (ч. 6). Якщо зі зміною предмета або підстав позову або поданням зустрічного позову змінилися обставини, що підлягають доказуванню, суд залежно від таких обставин встановлює строк подання додаткових доказів (ч. 7). Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (ч. 8). Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними (ч. 9). Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи (ч. 10). У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів (ч. 11).

Статтею 113 ГПК України передбачено, що строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

Відповідно до ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1). Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2).

Згідно із ст. 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення (ч. 1). Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду (ч. 2).

З цього приводу суд зазначає, що у процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Означений висновок міститься в п. 6.56. - 6.58. постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19. Згідно частин 1-6 статті 119 ГПК України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

З урахуванням цього суд констатує про те, що відповідачем не вказано причин з пропуску строків для подання клопотання про долучення доказів, водночас суд встановив, що долучені до клопотання докази існували на момент визначених процесуальних законодавством строків на подання останніх.

18.12.2024 відповідачем подано до суду клопотання про відкладення судового засідання.

За приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб вони відбувались без затримок та були ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.

Тобто, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Отже, з огляду на те, що за приписами ч. 4 ст. 244 ГПК України неприбуття у судове засідання відповідача, який був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви, суд не вбачав підстав для відкладення розгляду справи по суті та вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача, представника відповідача за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами дослідження та оцінки доказів, поданих сторонами у спорі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН.

Правова позиція позивача.

Позивач просить суд задоволити позов в повному обсязі, обґрунтовуючи позовні вимоги доданими до матеріалів справи документальними доказами, зокрема стверджує, про безпідставність набуття відповідачем грошових коштів в сумі 470 700,00 грн, які перераховувалися ФОП Грибанов В. П. на розрахунковий рахунок ФОП Дутко Є.В. помилково як повернена фінансова допомога.

Підтвердженням данин банківських операцій є банківські виписки з поточного рахунку ФОП Грибанов В. П , який відкритий у АТ КБ "ПРИВАТБАНК" за період з 01.01.2019р. по 31.12.2019р. та з 01.01.2023р. по 31.12.2023р.

Зазначає, що ході проведення перевірки залишків коштів на банківських рахунках Позивача було виявлено, що кошти перераховані Відповідачу помилково, без жодної правової підстави. Між Позивачем та Відповідачем не існувало жодного підписаного договору про надання поворотної фінансової допомоги . Отже, перерахунок сум був здійсненний Позивачем за реквізитами Відповідача помилково. Однак Відповідач за весь цей час не вчинив жодних дій щодо добросовісного повернення цих коштів, що стало підставою звернення позивача до суду з метою захисту порушених прав.

Правова позиція відповідача.

Відповідач заперечує позовні вимоги в повному обсязі, зазначає, що наведені у позовній заяві фактичні обставини справи є надуманими, такими, що не відповідають дійсності.

Стверджує, що протоколом загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «МОЕКОТАКСІ» №3 від 2711.2018 Дутко Е.В. обраний директором ТОВ «МОЕКОТАКСІ».

Відповідно до Наказу №4-К від 27.11.2018 відповідач приступив до виконання обов`язків директора ТОВ «МОЕКОТАКСІ» починаючи з 28.11.2018 року.

Зазначає, що між кінцевим бенефіціарним власником юридичної особи ТОВ «МОЕКОТАКСІ» код в ЕДРПОУ 42424267, де наразі відповідач обімає посаду директора, а саме ОСОБА_6 та Дутко Евгеніем Володимировичем склалися неприязні відносин через намагання останнього звільнитися з посади керівника. Водночас ФОП Грибанов Василь Петрович е батьком ОСОБА_6 , місцем знаходження останніх в єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань заначено: АДРЕСА_2 .

Таким чином, подання цього позову більш ніж через чотири роки, а також аналогічних за своїм змістом позовів до ФОП Дутко Е.В. , що перебувають наразі на розгляді в Господарському суді Закарпатської області (справи №907/406/24, позивач ФОП КачанОва А.В. , №907/426/24, позивач ТОВ «Фітнес Еліт Груп», №907/421/24, позивач ТЗОВ «МОЕКОТАКСІ») відповідач вважає помстою.

Вказує, що Позивач здійснив перерахунки в період з 14.01.2019 по 13.03.2019р. на суму 125 700,00 грн. та 17.02.2023 р. на суму 345 000,00 грн з призначенням платежу: поворотна фінансова безвідсоткова допомога згідно Договору 17/02/23 від 17.02.2023 р . чим підтверджує існування між позивачем договірних правовідносин.

Відповідач вказує на необхідності поновлювати процесуальні строки, оскільки поширення короновірусної хвороби та ведення на території України воєнного стану не зупинило перебігу процесуального строку звернення з позовом до суду.

Заперечення позивача на відзив.

Позивач у поданій суду відповіді на відзив спростовує аргументи відповідача, вказує що позивач - батько та його син це дві різні особи, самостійні, повнолітні та дієздатні, які мають відокремлене майно, кожен здійснює свою діяльність на власний розсуд та керується власним волевиявленням при прийняття рішень.

Крім того, як вбачається з наданих доказів Відповідачем, син Позивача, не є учасником юридичної особи, керівником якої є Відповідач - ТОВ «МОЕКОТАКСІ».

Відповідач розписує структуру власності суб`єктів господарювання, приводить до прикладу судові справи, в яких Позивач не є стороною провадження і не може володіти інформацією в більшій мір, чим та, що є публічно доступною і відповідно не може надавати правову оцінку обставинам , які є предметом тих справ, таким чином Відповідач намагається знайти якийсь мотив звернення Позивача до суду й називає цей мотив - «помста». Однак, вирішальним мотивом при зверненні до суду є прийняття рішення про захист саме свого майнового інтересу Позивачем, як це і передбачено цивільним законодавством.

Натомість, наголошує, що відповідач жодним доказом не спростував факту перерахунку коштів йому і жодним доказом не підтвердив повернення цих коштів, хоча Позивач і зверталась з такою вимогою.

Повідомляємо, що ФОП Грибанов В.П. здійснив перевірку наявності Договору поворотної фінансової безвідсоткової допомоги №17/02/2023 від 17.02.2023 р. між ним та ФОП Дутко Є.В. , однак, жодного укладеного договору фінансової безвідсоткової допомоги не було виявлено ні під цим, ні під іншим номером. Відповідач на підтвердження його позиції щодо наявності договірних відносин не надав до відзиву жодного належного і допустимого доказу: ні договору, ні листа з погодженими істотними договірними умовами, ні доказів надання послуг, виконання робіт, поставки товарів.

Вказує, що відповідач, просячи суд застосувати строки позовної давності, помилково прийшов до висновку про сплив строків позовної давності.

Заперечення відповідача на відповідь на відзив.

Відповідач вказує, зокрема на те, що:

- 14.01.2019 на рахунок ФОП Дутко С.В. надійшли грошові кошти в сумі 30 000,00 грн. від ФОП Грибанов В.П. , призначення платежу: поворотна фінансова допомога, вказані кошти за вказівкою ОСОБА_6 отримані готівкою фізичною особою ОСОБА_9

- 15.01.2019 на рахунок ФОП Дутко Е.В. надійшли грошові кошти в сумі 20 000,00 грн. від ФОП Грибанов В.П. , призначення платежу: поворотна фінансова допомога, вказані кошти за вказівкою ОСОБА_6 отримані готівкою з банкомату Відповідачем та використано на потреби поточної діяльності ТОВ «МОЕКОТАКСІ».

- 21.01.2019 на рахунок ФОП Дутко Е.В. надійшли грошові кошти в сумі 30 500,00 грн. від ФОП Грибанов В.П. , призначення платежу: поворотна фінансова допомога, вказані кошти за вказівкою ОСОБА_6 отримані готівкою фізичною особою ОСОБА_9

- 25.02.2019 на рахунок ФОП Дутко Е.В. надійшли грошові кошти в сумі 14 200,00 грн. від ФОП Грибанов В.П. , призначення платежу: поворотна фінансова допомогл, вказані кошти за вказівкою ОСОБА_6 разом з іншими коштами пераховані як оплату за товар згідно накладної від 25.02.2019 ТОВ «А.М.В: Карпати».

- 06.03.2019 на рахунок ФОП Дутко С.В. надійшли грошові кошти в сумі 8000,00 грн. від ФОП Грибанов В.П. , призначення платежу: поворотна фінансова допомога, вказані кошти за вказівкою ОСОБА_6 разом з іншими коштами переховані як оплату за товар згідно накладної від 06.03.2019 ТОВ «А.М.В: Карпати».

- 13.03.2019 на рахунок ФОП Дутко Є.В. надійшли грошові кошти в сумі 23000,00 грн. від ФОП Грибанов В.П. , призначення платежу: поворотна фінансова допомога, вказані кошти за вказівкою ОСОБА_6 разом з іншими коштами на загальну суму 41500,00 грн. отримані готівкою фізичною особою ОСОБА_9

- 17.02.2023 на рахунок ФОП Дутко Е.В. надійшли грошові кошти в сумі 345 000,00 грн. від ФОП Грибанов В.П. , призначення платежу: поворотна фінансова допомога (платіжна інструкція №1047), вказані кошти, а також кошти від реалізації послуг ТОВ «МОЕКОТАКСІ» в загальній сумі 419 000, 00 грн. за вказівкою ОСОБА_6 були перераховані:

- в сумі 50 000, 00 грн. на рахунок ФОП Глусь І.І. , призначення платежу: оплата за товар згідно договору без ПДВ.

- в сумі 169 000,00 грн. на рахунок ТОВ «ІНФІНІТ ПЕРФЕКШН», призначення платежу: повернення фінансової допомоги згідно договору №1000120-01 від 10.0І.2020р.,

- в сумі 200 000, 00 грн., 21.02.2023 двома траншами по 170 460,00 грн. та 30 940,00 грн. перераховані бухгалтером ТОВ «МОЕКОТАКСІ» з власного підприємницького рахунку ФОП Дутко С.В. та його банківську карту, потім цього ж дня двома траншами по 50 000,00 грн. та 150 000,00 грн. перераховані на особисту карту ФОП Єжов М.Ю. за надання послуг з ремонту транспортних засобів, які надавали послуги таксі в ТОВ «МОЕКОТАКСІ».

Грошові кошти в сумі 345 000,00 грн., які надійцпш від ФОП Грибанова В.П. в якості поворотної фінансової допомоги фактично надані ОСОБА_6 на ремонт транспортних засобів, які надавали послуги таксі в ТОВ «МОЕКОТАКСІ».

Одночасно Відповідач повідомляє суду, що фізична особа ОСОБА_9 , це працівник у ОСОБА_6 (більш детальна інформація щодо вказаної особи у Відповідача відсутня), ФОП Глусь І.І. є також керівником ТОВ «МОЕКОТАКСІ БУКОВИНА», де кінцевим бенефіціарним власником серед іншого є ОСОБА_6 , ТОВ «А.М.В. -Карпати» - виробник мінеральної та газованої води торгової марки «КРАЙНА» кінцевим бенефіціарним власником серед іншого є ОСОБА_6 .

Додаткові пояснення позивача на заперечення відповідача.

Зазначає, що відповідач свідомо вводить Позивача і суд в оману, обґрунтовуючи тим що : 1) частина отриманих коштів ФОП Дутком Є.В. на рахунок ФОП за вказівкою ОСОБА_6 були отримані готівкою фізичною ОСОБА_9 , додаючи копії ордерів. 2) Одночасно Відповідач повідомляє суду, що фізична особа ОСОБА_9 , це працівник ОСОБА_6 . Однак Відповідач не надає цьому жодних доказів.

Вказує, що ніхто крім власника рахунку, не може уповноважити жодних інших осіб на отримання коштів. Щодо інших фактів перерахунку коштів з рахунку ФОП Дутко Є.В. на рахунки інших суб`єктів господарювання таких як ТОВ «А.М.В.- Карпати» , ФОП Глусь І.І. ФОП Єжов М.Ю. зазначає, що ФОП Дутком Є.В. перерахунок здійснювався добровільно, усвідомлено і це цілком може бути нормальною господарською діяльністю між даними суб`єктами господарювання: як то оплата за отримані товари чи/ або послуги і ці обставини не стосуються даного спору і не входять в предмет доказування.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

ФОП Грибанов Василь Петрович (далі - Позивач) здійснив перерахунок коштів з власного банківського рахунку на банківський рахунок ФОП Дутка Евгенія Володимировича (дaлі - Відповідач ) на загальну суму 470 700,00 грн. кількома платежами, а саме :

17.02.2023р . за номером платіжного документу 1047 було перераховано 345 000,00 грн., з призначення платежу - поворотна фінансова безвідсоткова допомога .

13.03.2019р. за номером платіжного документу 451 було перераховано 23 000,00 грн., з призначення платежу - поворотна фінансова .

06.03.2019р. за номером платіжного документу 447 було перераховано 8 000,00 грн., з призначення платежу - поворотна фінансова .

25.02.2019р. за номером платіжного документу 435 було перераховано 14 200,00 грн., з призначення платежу - поворотна фінансова .

21.02.2019р. за номером платіжного документу 408 було перераховано 30 500,00 грн., з призначення платежу - поворотна фінансова .

15.01.2019р. за номером платіжного документу 407 було перераховано 20 000,00 грн., з призначення платежу - поворотна фінансова .

14.01.2019р. за номером платіжного документу 406 було перераховано 30 000,00 грн., з призначення платежу - поворотна фінансова .

Підтвердженням данин банківських операцій є банківські виписки з поточного рахунку ФОП Грибанов В. П , який відкритий у АТ КБ "ПРИВАТБАНК" за період з 01.01.2019р. по 31.12.2019р. та з 01.01.2023р. по 31.12.2023р.

В ході проведення перевірки залишків коштів на банківських рахунках Позивача було виявлено, що кошти перераховані Відповідачу помилково, без жодної правової підстави.

15.04.2024р. ФОП Грибанов В. П. звернувся до ФОП Дутко С.В з вимогою про повернення коштів у розмірі 470 700,00 (чотириста сімдесят тисяч сімсот грн 00.) у строк не пізніше 22.04.2024р. Станом на поточну дату вимога залишилась невиконаною.

23.04.2024 року Позивачем було направлено претензію Відповідачу з вимогою про повернення коштів. Відповідач не вжив жодних дій щодо добросовісного повернення цих коштів.

Наведені обставини слугували підставою звернення позивача з даним позовом до Господарського суду, предметом якого визначено стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів в сумі 470 700,00 грн.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.

Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).

Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Основна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).

З урахуванням того, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача коштів відповідно до статті 1212 ЦК України, у цій справі підлягали встановленню підстави набуття відповідачем таких коштів, тобто в порядку виконання договірного зобов`язання або за відсутності правової підстави, оскільки договірний характер правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо) виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.

Цивільно-правовий договір - є основною підставою виникнення зобов`я зально-правових відносин (зобов`язань), що встановлює певні суб`єк тивні права i суб`єктивні обов`язки для сторін, які його уклали. Договір можна визначити як угоду двох або кількох осіб, спрямовану на встановлення, змiну або припинення цивiльних правовiдносин. Предметом договору завжди є певна дiя, але ця дiя може бути тiльки правомiрною.

Основними ознаками договору є: домовленість, тобто для його існування має бути компроміс, збіг волевиявлення учасників; домовленість двох чи більше осіб, тобто з волевиявлення лише однієї сторони не може виникнути договір; спрямованість на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків.

Залежно від наявності зустрічного майнового мінового еквіваленту договори слід поділити на відплатні та безвідплатні. Відплатними слід визнавати договори, в яких одна сторона за виконання нею обов`язку повинна отримати відповідне відшкодування, чи то у формі грошей, інших майнових цінностей, чи то у формі іншого зустрічного надання, наприклад, купівля-продаж, міна тощо. Відплатність цивільно-правового договору презюмується, тобто договір вважається відплатним, поки інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (частина 5 статті 626 Цивільного кодексу України). У свою чергу, безоплатним визнається договір, за яким майнового відшкодування або іншого зустрічного надання за виконане зобов`язання не передбачено, наприклад договір позики.

За загальним правилом вибір форми договору залежить від бажання осіб, що його укладають. Однак у ряді випадків закон вимагає, щоб договори були укладені в певній формі. Якщо для договору не встановлено такої форми, він вважається укладеним, поки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі укласти договір лише у випадках, передбачених законом. Усна форма допускається в договорах, що виконуються під час їх укладання, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 1046 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України).

Під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі.

Домовленість сторін дво або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину (див. зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20).

Реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

По своїй юридичній сутності договір позики грошових коштів є реальним договором, і для його укладення необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача (сплата) коштів позикодавцем позичальнику.

Статтею 208 ЦК України передбачено, що у письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами.

Законодавець імперативно в частині першій статті 1047 ЦК визначив необхідність вчинення в письмовій формі договору позики грошових коштів у разі якщо позикодавцем є юридична особа. (Див. постанову КЦС ВС від 09.08.2023 у справі № 755/16831/19)

Водночас за встановленими судом обставинами, відповідні договори про надання фінансової допомоги/фінансової позики між сторонами у письмовій формі не укладалися.

Суд встановив, що в наявних в матеріалах справи платіжних дорученнях від 14.01.2019р. по 13.03.2019р. призначенням платежу вказана "поворотна фінансова допомога", в платіжному дорученні від 17.02.2023р призначенням платежу вказана "поворотна фінансова допомога зг. Договору 17/02/23 від 17.02.2023".

Вказівка призначення платежу при перерахунку коштів, з урахуванням принципу розумності, не може бути кваліфікована як дотримання письмової форми (єдиний документ, чи декілька документів, розписка чи інший документ), що підтверджує домовленість про отримання грошей в позику та умови такої позики, оскільки призначення платежу вказує особа, яка перераховує грошові кошти. Дійсно, в певних випадках в приватному праві призначення платежу може мати значення, наприклад при визначенні того, яке грошове зобов`язання погашається, але не для підтвердження укладення певного договору.

Позивач наявність існування правовідносини з надання фінансової допомоги заперечує, вказує на помилкове перерахування коштів та наявність підстав для стягнення з відповідача безпідставно набутих грошових коштів в сумі 470 700,00 грн.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.06.2021 року по справі № 910/3140/19 вказано таке: «З огляду на вимоги ст. 86 ГПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Водночас, доказування не може ґрунтуватись на припущеннях, а судове рішення прийматись на основі цих припущень».

З урахуванням наведеного, а також зважаючи на те, що позивач, як на підставу своїх позовних вимог, посилається на відсутність договірних відносин між сторонам цього спору, а відповідач хоча і попередньо зазначав про існування договірних відносин, проте в поданому до суді запереченні на відповідь на відзив вказує на фактичну відсутність між сторонами правовідносин щодо перерахування коштів в якості правової фінансової допомоги, що свідчить про суперечливу поведінку, відтак, твердження про наявність договірних відносин між сторонами цього спору не підтверджено доказами та базується на припущеннях.

Вказаний висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 лютого 2024 року у справі № 922/3289/21.

Суперечлива поведінка відповідача полягає у тому, що відповідачем у запереченні на відповідь на відзив посилається на фіктивність нібито укладених правочинів, оскільки за твердженнями останнього вони не спрямовані на реальне настання правових наслідків, зумовлених ним, а в даному випадку укладені з метою передання коштів для потреб позивача.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Тобто в цьому разі мається на увазі достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Чинною нормою ст. 79 ГПК України впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів» встановлює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач та їх оцінки їх правдивості і переваги доводів протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті показує, що нею на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Тобто, обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (тут суд звертається до правових висновків викладених у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, зокрема, що саме суд має забезпечити право особи на справедливий суд (справедливу судову процедуру).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») звернув увагу, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей».

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований ЄСПЛ у рішенні від 15.11.2007 у справі «Бендерський проти України» («BENDERSKIY v. Ukraine»), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 21.10.2011 у справі «Дія-97» проти України» зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 зроблено висновок, що "доктрина venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них".

Відповідно до частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. А суд, у свою чергу, з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 Господарського процесуального кодексу України, нівелюється (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Водночас відповідачем не обґрунтовано жодним чином наведені в запереченні доводи щодо передання коштів для потреб позивача.

Згідно ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 318 ЦК України, власник володіє, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Суд виходить з того, що самостійне визначення відповідачем напрямів використання своїх грошових коштів на поточному рахунку (безготівкові чи готівкові перекази), безперешкодна реальна можливість отримання таких коштів як у готівковій, так і безготіковій формі - власно і є реалізацію права на розпорядження коштами на свій власний розсуд.

Оскільки, відповідач не підтвердив наявність у нього права користування вищевказаними грошовими коштами, а також зважаючи на відсутність доказів, що свідчать про наявність договірних відносин між сторонами цього спору, з урахуванням «балансу вірогідностей» та суперечностей доводів відповідача про наявність таких правовідносин, відповідач зобов`язаний повернути позивачу грошові кошти у сумі 470 700,00 грн, на підставі положень частини першої статті 1212 ЦК України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 лютого 2024 року у справі № 922/3289/21.

Главою 83 Цивільного кодексу України врегульовано відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

За змістом ч. 3 ст. 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених нормами статті 11 Цивільного кодексу України.

До відсутності правової підстави стаття 1212 Цивільного кодексу України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала. Наприклад, коли правочин, на підставі якого передавалася річ, згодом був визнаний недійсним тощо.

Аналіз вказаної норми дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжує такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Резюмуючи викладене, суд висновує, що позивач в якості повернення фінансової допомоги перерахував відповідачу грошові кошти в сумі 470 700,00 грн, за відсутністю між сторонами зобов`язальних правовідносин (ненадання відповідачем позивачу поворотної фінансової допомоги на вказану суму грошових коштів) та, відповідно, відсутністю правової підстави перерахування таких грошових коштів на розрахунковий рахунок відповідача. В свою чергу, відповідачем неспростовано безпідставність перерахування йому позивачем грошових коштів в розмірі 470 700,00 грн, як і не подано суду доказів наявності між сторонами господарських (зобов`язальних) правовідносин, в тому числі, але не виключно, доказів надання поворотної фінансової допомоги на зазначену суму грошових коштів чи наявності будь-якої іншої правової підстави набуття відповідачем права власності на спірну суму грошових коштів.

Зважаючи на зазначене, суд приходить до висновку, що відповідач без достатньої правової підстави отримав та зберіг в себе грошові кошти в розмірі 470 700,00 грн, у зв`язку з чим позовні вимоги як обґрунтовано заявлені підлягають до задоволення судом.

Разом з тим, відповідачем у відзиві на позовну заяву заявлено про застосування позовної давності щодо позовних вимог.

Як визначено ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами ст. 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов`язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов`язання.

При застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст. 267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення

Так, позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом ч.5 ст. 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Згідно зі статтями 257, 261 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу Covid-19» №211 від 11.03.2020 на території України був встановлений карантин з 12.03.2020.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» №651 від 27.06.2023 з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 на всій території України відмінений карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

Відповідно до пункту 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» №540-ІХ від 30.03.2020, що набрав чинності 02.04.2020) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Таким чином на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 Цивільного кодексу України, були продовжені.

Згідно з пунктом 19 Перехідних та прикінцевих положень Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги про стягнення безпідставно збережених коштів підлягають задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія А, №303-А. пункт 29).

З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ним надано вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом, а відтак, зважаючи на зазначене вище, позовні вимоги як обґрунтовано заявлені, підтверджені належними та допустимими доказами підлягають до задоволення в заявленому розмірі.

Розподіл судових витрат.

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, на відповідача покладається 7060,50 гривень витрат на оплату судового збору.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги - задоволити.

2. Стягнути з ФОП Дутка Евгенія Володимировича (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ) на користь ФОП Грибанова Василя Петровича (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) грошові кошти у сумі 470 700,00 грн (чотириста сімдесят тисяч сімсот грн 00.), а також 7060,50 грн (сім тисяч шістдесят гривень 50 коп.) витрат позивача з оплати судового збору за подання позовної заяви.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене в Західному апеляційному господарському суді в порядку, визначеному розділом IV Господарського процесуального кодексу України.

Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст судового рішення складено 18.12.2024

Суддя Андрейчук Л. В.