Рішення

від 17.12.2024 по справі 910/6229/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

17.12.2024Справа № 910/6229/24

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон»доДержавного агентства резерву Українипростягнення 13 604,80 грн Суддя Підченко Ю.О.Представники сторін:

без виклику.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (далі також - позивач,, ТОВ «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (далі також - відповідач, Держрезерв) про стягнення 13 604,80 грн заборгованості за 2023 рік за договором від 10.02.2006 № 10/1/211-06.

Ухвалою від 27.05.2024 суд відкрив провадження у справі № 910/6229/24, вирішив проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику учасників справи.

14.06.2024 відповідачем подано відзив на позов, у якому, зокрема, заявлено про проведення розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у судові засідання.

Суд відмовив відповідачу в розгляді справи в судових засіданнях з повідомленням сторін, про що постановив ухвалу.

25.06.2024 позивачем подано відповідь на відзив.

Крім того, 04.12.2024 до суду звернувся відповідач із клопотанням про закриття провадження у справі керуючись ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач, у свою чергу, 09.12.2024 надав письмові заперечення проти закриття провадження у справі.

За результатами розгляду клопотання про закриття, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено юридичну особу, які були однією із сторін у справі, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.

Як вбачається із доводів відповідача, викладених у клопотанні від 03.12.2024, Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 1117 від 26.09.2024, яка офіційно опублікована та набрала чинності 03.10.2024, про ліквідацію Державного агентства резерву України та пунктом 2 постанови утворено комісію з ліквідації Державного агентства резерву (далі - ліквідаційна комісія). Законодавством встановлено особливий порядок заявлення вимог кредиторами до юридичної особи, яка ліквідована.

На думку відповідача, позивач не набув права звернення до суду, оскільки у встановленому законодавством порядку до ліквідаційної комісії Державного агентства резерву України з вимогами не звертався.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» звернулося до суду із позовом Державного агентства резерву України про стягнення заборгованості 21.05.2024, тобто до прийняття рішення про ліквідацію Державного агентства резерву України 26.09.2024 та набрання таким рішенням сили 03.10.2024.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Порядок ліквідації юридичної особи унормований статтею 111 Цивільного кодексу України. Зокрема, передбачено, що ліквідаційна комісія (ліквідатор) забезпечує подання державному реєстраторові документів, передбачених законом для проведення державної реєстрації припинення юридичної особи в установлений законом строк (ч. 14 ).

Згідно частини 5 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Проте, наразі, в Єдиному державному реєстрі містяться відомості про те, що Державне агентство резерву України знаходиться в стані припинення, а запис про припинення даного підприємства відсутній.

А, отже, відсутні й підстави, визначені п. 6 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, для закриття провадження у справі. Клопотання відповідача про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.

Керуючись ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.

З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк, для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.02.2006 між Державним комітетом з державного матеріального резерву (як Комітетом) та Державним підприємством Міністерства оборони України «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (як зберігачем) було укладено договір № 10/1/211-06 про відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі також - договір), за умовами якого комітет передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з специфікацією (затвердженою номенклатурою) у кількості та за вартістю згідно з актом форми № 1.

Відповідно до п. 1.1. договору, зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (далі - цінності) здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що комітет зобов`язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на ці цілі.

В пункті 3.2 договору передбачено, що комітет зобов`язаний оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки) на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву.

Згідно з пунктом 2.8 договору, що зберігач щороку подає кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік, які згідно з пунктами 3.1, 3.2 договору, комітет зобов`язався відшкодувати зберігачу.

Пунктом 4.1 договору визначено, що вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком відшкодування витрат підприємствам, установам та організаціям, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженого з комітетом кошторису витрат, акту виконаних робіт по зберіганню матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копій документів, що підтверджують фактичні витрати, акту звірки заборгованості згідно з даним договором, податкової накладної на момент сплати).

Згідно з пунктом 7.3 договору, він набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей (до повного виконання нарядів комітету на відпуск матеріальних цінностей).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» створене шляхом перетворення Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авікон», про що внесено запис в Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 08.07.2022 № 1010501450000000031.

Відповідно до п. 1.1. Статуту ТОВ «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон», затвердженого єдиним учасником АТ «Українська оборонна промисловість» від 31.10.2023, з дня його державної реєстрації Товариство є правонаступником всіх прав і обов`язків Державного підприємства «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон».

На виконання Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» проведено реорганізацію Державного комітету України з державного мобілізаційного резерву шляхом перетворення у Державне агентство резерву України, яке є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Отже, позивач є правонаступником зберігача, а відповідач - правонаступником комітету за укладеним договором № 10/1/211-06 від 10.02.2006.

Як стверджує позивач, на виконання п. 2.8. договору він надав відповідачу уточнений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей держаного (мобілізаційного) резерву у складських приміщеннях на 2023 рік, яким був визначений річний розмір витрат зберігача на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву в сумі 14 315,64 грн з ПДВ.

Відповідач розглянув доопрацьований кошторис витрат на 2023 рік та листом від 15.08.2023 № 2002/0/4-23 повідомив, що наданий підприємством кошторис витрат на 2023 рік опрацьований без зауважень та буде погоджений Держрезервом після надання додаткової угоди до договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 10.02.2006 № 10/1.

Супровідним листом від 28.09.2023 № 2672 позивач 29.09.2023 направив відповідачу додаткову угоду на 2023 рік до договору.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, як стверджує позивач, що станом на дату подання позову до суду відповідач не повернув позивачу ні екземпляр додаткової угоди, ані погоджений кошторис. Проте, позивач продовжував виконувати свої зобов`язання за договором у 2023 році. Загальний розмір фактичних витрат зберігача за 2023 рік склав 13 604, 80 грн.

Відповідач проти заявленого позову заперечував у повному обсязі, посилаючись на наступне:

- в порушення умов договору та Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», позивачем не надано первинних підтверджуючих документів щодо суми та дійсності понесених витрат;

- позивачем не підтверджено достовірності наданих розрахунків в частині заробітної плати, оскільки відсутні копії або витяги з первинних документів;

- позивач не дотримався вимог Порядку, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, оскільки при розрахунку позовних вимог до складу витрат було неправомірно включено суми податку на додану вартість, який нараховано на заробітну плату;

- позивачем необґрунтовано нараховано амортизаційні відрахування, витрати з оплати земельного податку, оскільки їх розмір не підтверджено первинними документами;

- позивачем не надано доказів, що заявлені до відшкодування витрати дійсно понесені та пов`язані саме зі зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву;

- акт про відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 4 квартал 2023 на суму 3 138,77 грн не підписаний та повернутий позивачу листом від 23.04.2024 № 1144/0/4-24, у зв`язку із закінченням бюджетного періоду та з урахуванням регламенту роботи Державної казначейської служби України та її територіальних органів.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Згідно з ч. 1 ст. 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання.

Частиною першою статті 946 ЦК України передбачено, що плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання (ч. 1 ст. 947 ЦК України).

Відповідно до частин 1, 4, 5 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об`єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів, необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов`язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Законом України "Про державний матеріальний резерв" передбачено відшкодування підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, фактичних витрат, пов`язаних з таким зберіганням. Згідно з цією нормою та п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 № 532 (далі - Порядок), таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного між Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Згідно з пунктом 2 Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.

Пунктом 5 Порядку визначено, що Держрезерв на підставі аналізу статей витрат відповідальних зберігачів щороку визначає середній розмір суми витрат із зберігання матеріальних цінностей виходячи з розрахунку на 1 м2 складського приміщення (відкритого огородженого майданчика), 1 куб.метр холодильної камери, резервуара для зберігання нафтопродуктів, підземних газових сховищ, а також зберігання 1 тонни зернових культур в зерносховищі.

Залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов`язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо.

Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.

На виконання умов договору позивачем було складено та надіслано відповідачу:

- акт про відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по ТОВ «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» за І півріччя 2023 на суму 6 685,50 грн, в тому числі ПДВ 1 114,25 грн, який був відправлений за звітом про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву в складському приміщенні за І півріччя 2023 року;

- акт на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по ТОВ «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» за ІІІ квартал 2023 на суму 3 780,53 грн, в тому числі ПДВ 630,09 грн, який був направлений зі звітом про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву в складському приміщенні за ІІІ квартал 2023 року;

- акт на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по ТОВ «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» за ІV квартал 2023 року на суму 3 138,77 грн, в тому числі ПДВ 523,13 грн, який був направлений зі звітом про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву в складському приміщенні за ІV квартал 2023.

Загальний розмір витрат зберігача за вказаними актами та звітами склав 13 604,80 грн за 2023 рік.

Як вбачається з матеріалів справи, документи на підтвердження витрат на зберігання, надсилались відповідачу разом з Актами на відшкодування витрат на зберігання за відповідний період та додавались до кошторису витрат на 2023 рік.

Зокрема, відповідачу надавались розрахунки фактичних витрат на оплату праці одного комірника складу мобілізаційного резерву за відповідні періоди, розрахунки фактичних витрат на оплату праці сторожів для цілодобової охорони складу мобілізаційного резерву, витяги із штатного розпису позивача на сторожа та комірника, витяги з додатку № 4 Колективного договору ТОВ «Авіакон», бухгалтерська довідка стосовно загальної площі технічного складу (інв. №1032), у тому числі, зайнятого матеріальними цінностями мобілізаційного резерву та залишкової вартості даної будівлі, інформаційна довідка площі будівель, закріплених за територією, на якій знаходиться склад мобілізаційного резерву та інші.

Як вже було вказано вище, листом від 15.08.2023 №2002/0/4-23 відповідач повідомив позивача, що не має зауважень до кошторису витрат на 2023 рік.

Крім того, відповідач не надав жодних заперечень до актів та звітів зберігача за І півріччя та III квартал.

В листі від 23.04.2024 № 1 144/0/4-24 «Про непогодження акту за 4 кв. 2023 року та кошторису витрат за 2024 рік» відповідач обґрунтовує свою позицію закінченням бюджетного року, а не відсутністю чи неналежністю документів, які підтверджували понесені витрати по зберіганню матеріальних цінностей за 4 кв. 2023 року.

Крім того, у відзиві на позовну заяву відповідачем не надано власний контррозрахунок витрат позивача по зберіганню матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за 2023 рік.

Відповідно до п. 4.2 договору, відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) зі зберігання цінностей здійснюється за узгодженням між комітетом та зберігачем згідно з поданими документами (узгодженим з Держрезервом кошторисом витрат).

Тобто, узгоджений між сторонами кошторис у відповідності до п. 4.2. договору є підставою для здійснення відшкодування за зберігання матеріальних цінностей.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" частина запасів матеріальних цінностей державною резерву може зберігатися на промислових, транспортних, сільськогосподарських, постачальницько-збутових та інших підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності на договірних умовах. Для підприємств, установ і організацій, заснованих повністю або частково на державній власності (державні підприємства, установи і організації, акціонерні товариства, у статутному фонді яких контрольний пакет акцій належить державі, орендні підприємства, засновані на державній власності), а також для суб`єктів господарської діяльності всіх форм власності, визнаних відповідно до законодавства України монополістами, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву є обов`язковим, якщо це не завдає їм збитків.

Отже, відповідальне зберігання матеріальних цінностей державною резерву для позивача є обов`язковим в силу вимог закону.

Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приймаючи до уваги те, що Державним агентством резерву України акти відшкодування витрат по зберіганню матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2023 рік (І півріччя та ІІІ квартал) та додаткову угоду не підписано, при цьому, після отримання ним документів, заперечень щодо розміру цих витрат або вмотивованої відмови від підписання цих документів відповідачем не надано, то доводи відповідача щодо неподання позивачем доказів на підтвердження понесених ним витрат є необґрунтованими.

Враховуючи твердження відповідача по неправомірність включення до складу витрат податку на додатну вартість, то суд звертає увагу на наступне.

За умовами договору Держрезерв здійснює відшкодування витрат із зберігання цінностей, що свою чергу у розумінні чинного Податкового кодексу України є об`єктом відповідного оподаткування.

При цьому, податок на додану вартість нараховується в цілому на суму відшкодування, а не на його окремі складові.

Крім того, відповідний податок на додану вартість наведений також у кошторисі, до якого у відповідача, як зазначалось вище, зауважень не було.

А отже, доводи відповідача у цій частині є необґрунтованими та жодним чином не спростовують розмір понесених позивачем витрат на зберігання.

Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України прямо передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов`язань контрагентами правопорушника не вважається обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Статтею 46 Бюджетного кодексу України встановлені стадії виконання бюджету за видатками та кредитуванням: 1) встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі та в межах затвердженого розпису бюджету; 2) затвердження кошторисів, паспортів бюджетних програм, а також порядків використання бюджетних коштів: 3) взяття бюджетних зобов`язань; 4) отримання товарів, робіт і послуг: 5) здійснення платежів відповідно до взятих бюджетних зобов`язань; 6) використання товарів, робіт і послуг для виконання заходів бюджетних програм.

Відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ встановлюється Кабінетом Міністрів України. Розпорядники бюджетних коштів забезпечують управління бюджетними асигнуваннями і здійснення контролю за виконанням процедур та вимог, встановлених цим Кодексом (ст. 47 Бюджетного Кодексу України).

Відповідно до статті 48 Кодексу розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов`язань минулих років.

Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.

Тобто, доводи відповідача про не підписання акту про відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 4 квартал 2023 на суму 3 138,77 грн у зв`язку із закінченням бюджетного періоду не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Оскільки заявлена позивачем сума заборгованості підтверджена наявними доказами у матеріалах справи в повному обсязі, за відсутності у матеріалах справи доказів сплати вказаної заборгованості, враховуючи положення ч. 2 ст. 237 ГПК України суд приходить до висновку, щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідача суми заборгованості у розмірі 13 604,80 грн.

Згідно з ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на відповідача у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» задовольнити.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01024, м. Київ, вул. Євгена Чикаленка, 28; код ЄДРПОУ 37472392) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Конотопський авіаремонтний завод «Авіакон» (41600, Сумська обл., м. Конотоп, вул. Петлюри Симона, 25; код ЄДРПОУ 12602750) заборгованість в розмірі 13 604,80 грн та судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 17.12.2024.

Суддя Ю.О. Підченко