Рішення

від 07.10.2024 по справі 910/6041/24

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

07.10.2024Справа № 910/6041/24

Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., секретар судового засідання Мамонтова О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом першого заступника керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Бахмацької міської ради

до акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця»

про стягнення 27298,29 грн,

Представники:

від прокуратури Сташенко В.В.

від позивачів не прибули

від відповідача Шапран Л.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернувся з позовом перший заступник керівника Ніжинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Бахмацької міської ради акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - Укрзалізниця) про стягнення 27298,29 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.

Суд своєю ухвалою від 21.05.2024 відкрив провадження у справі № 910/6041/24, постановив розглядати справу у порядку загального позовного провадження.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем, як лісокористувачем, лісового законодавства, яке полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок. Прокурор зазначає, що 02.12.2022 на 6 км пк 10 ліва сторона колії перегону Бахмач - Часниківка Ніжинського району Чернігівської області, квартал 8, виділ 19 виявлено незаконну порубку невстановленими (третіми) особами 7 дерев різної породи (клен, ясен та дуб). Постійним землекористувачем земельної ділянки, на якій здійснено незаконну порубку, є відповідач. Незаконне вирубування третіми особами дерев, на думку прокурора, є наслідком порушення відповідачем, як постійним лісокористувачем, встановлених правил лісокористування, що заподіяло шкоду державі у розмірі 27298,29 грн. При визначенні розміру шкоди прокурор посилається на розрахунок розміру шкоди, складений відповідачем, щодо заподіяння йому шкоди самовільною рубкою дерев. Нормативно позовні вимоги обґрунтовані загальними положеннями про відшкодування шкоди (глава 82 Цивільного кодексу (далі- ЦК) України), нормами Лісового кодексу України, які покладають на лісокористувача обов`язок здійснювати охорону лісів від незаконних рубок та відповідальність у вигляді відшкодування шкоди за невиконання цього обов`язку.

Відповідач позов відхилив повністю з таких підстав:

- незаконна вирубка дерев мала місце у захисних лісонасадженнях залізниці, саме відповідач (структурний підрозділ), виконуючи функцію охорони, що покладена на нього (оперативне виявлення самовільних рубок та інформування правоохоронних органів), виявив факт незаконної порубки і повідомив про нього правоохоронні органи, що свідчить про відсутність у його діях бездіяльності;

- захисні лісонасадження залізниці не відповідають загальному поняттю ліс, Закон України «Про залізничний транспорт» є спеціальним щодо відповідача і покладає (ст. 22) на винних юридичних та фізичних осіб обов`язок з відшкодування збитків за пошкодження та знищення лісонасаджень;

- незаконна порубка не є достатньою обставиною бездіяльності лісокористувача, виходячи з ч. 2 чт. 86 Лісового кодексу України така бездіяльність може мати місце у випадку невиконання протипожежних та інших заходів, перелік яких повинен визначити центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органи місцевого самоврядування. Оскільки такий перелік відсутній, державними органами не дотримано принципу «належного урядування». З огляду на це відсутні підстави для кваліфікації бездіяльності відповідача неправомірною, і прокурор не зазначив, які саме дії не вчинив відповідач, вчинення яких входить до його обов`язків відповідно до закону:

- участь прокурора не є виправданою.

Державна екологічна інспекція у Чернігівській області та Бахмацька міська рада подали заяви про розгляд справи без участі їх представників.

Розглянувши надані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників прокуратури та відповідача, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

Акціонерне товариств «Українська залізниця» є постійним землекористувачем земельної ділянки площею 101,07 га, метою використання якої є виробничі потреби залізниці. Право постійного користування посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-ЧН № 001972, який виданий на підставі рішення Бахмацької районної ради від 11.06.1999 Південно-Західній залізниці, що на цей час є регіональною філією «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця». Земельна ділянка площею 101,07 га знаходиться на території Бахмацької міської ради Ніжинського району Чернігівської області (на час видання акту Бахмацької сільської ради Бахмацького району Чернігівської області) та складається з ділянки № 1 площею 84,96 га та ділянки № 2 площею 16,11 га.

02.12.2022, який відповідно до положення про цей підрозділ здійснює, у тому числі, утримання земельних насаджень в смузі відведення регіональною філією «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця», на 6 км пк 10 ліва сторона колії перегону Бахмач - Часниківка, квартал 8, виділ 19 виявлено самовільну рубку 7 дерев різної породи (клен, ясен та дуб).

Територія, на якій виявлено самовільну рубку дерев, є складовою земельної ділянки, право постійного користування якої за актом ІІ-ЧН № 001972 належить акціонерному товариству «Українська залізниця».

За результатами виявленої самовільної рубки 02.12.2022 виробничим підрозділом Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» складено акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства.

09.12.2022 виробничий підрозділ Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень регіональної філії «Південно-Західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця» склав розрахунок розміру заподіяної захисним лісонасадженням Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень, за яким шкода складає 27298,28 грн. Також 09.12.2022 виробничий підрозділ Бахмацької дистанції захисних лісонасаджень звернувся до поліції України (Ніжинського РВП ГУНП України в Чернігівській області) з заявою про внесення за фактом незаконної рубки лісових насаджень відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Ці відомості внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02.01.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 Кримінального кодексу України. 31.07.2023 слідчий Ніжинського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції України в Чернігівській області виніс постанову про закриття кримінального провадження у зв`язку з відсутністю в діях невстановленої особи, яка здійснила рубку дерев, складу кримінального правопорушення - розмір шкоди становить 5739 грн, що не є істотною шкодою, яка складає об`єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 246 Кримінального кодексу України.

Вирішуючи спір щодо настання у відповідача цивільно-правового обов`язку з відшкодування шкоди внаслідок невчинення дій щодо забезпечення охорони за збереження лісу від незаконних рубок суд виходить з такого.

Земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. Земельні відносини, що виникають при використанні надр, лісів, вод, а також рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про надра, ліси, води, рослинний і тваринний світ, атмосферне повітря, якщо вони не суперечать цьому Кодексу (ст. 3 Земельного кодексу України).

За основним цільовим призначенням Земельний кодекс України (ст. 19) поділяє землі на категорії, окремою з яких є землі транспорту. До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку об`єктів транспорту (ст. 67 Земельного кодексу України). До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (ст. 68 Земельного кодексу України).

Отже земельна ділянка площею 101,07 га, постійним землекористувачем якої є акціонерне товариств «Українська залізниця» за державним актом на право постійного користування земельною ділянкою ІІ-ЧН № 001972, за цільовим призначенням (категорією) є земельною ділянкою залізничного транспорту.

Легальне визначення терміну «ліс» як правовій категорії наведено у Лісовому кодексі України (далі - ЛК України), який врегульовує лісові відносини, що є суспільними відносинами, які стосуються володіння, користування та розпоряджання лісами і спрямовуються на забезпечення охорони, відтворення та стале використання лісових ресурсів з урахуванням екологічних, економічних, соціальних та інших інтересів суспільства. За ЛК України ліс - це тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище (абз. 1 ст. 1).

Сформований у ст. 4 ЛК України склад лісового фонду України охоплює усі ліси на території України незалежно від категорій земель, на який вони знаходяться, та наявності чи відсутності мети ведення лісового господарства. Зокрема, за цією нормою до лісового фонду України належать усі ліси на території України незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, у тому числі лісові ділянки, захисні насадження лінійного типу площею не менше 0,1 гектара, інші лісовкриті землі.

Земельна лісова ділянка, у розумінні ст. 1 ЛК України, є земельна ділянка лісового фонду України з визначеними межами, яка надається або вилучається у землекористувача чи власника земельної ділянки для ведення лісового господарства або інших суспільних потреб відповідно до земельного законодавства. За цією ж нормою інші лісовкриті землі - це земельні ділянки, вкриті лісовою рослинністю, заростями багаторічних дерев`янистих кущових рослин, у тому числі самозалісені, та не надані для ведення лісового господарства.

З огляду на це, оскільки Лісовий кодекс України відносить до складу лісового фонду України усі ліси на території України незалежно від категорій земель, на якій вони знаходяться, та наявності чи відсутності мети ведення лісового господарства, у тому числі захисні та укріплювальні насадження на землях залізничного транспорту, і відносини лісокористування є предметом регулювання цього законодавчого акту, земельна ділянка площею 101,07 га є земельною лісовою ділянкою, насадження на якій є лісовим фондом України, володіння, користування та розпоряджання яким повинно здійснювались відповідно до Лісового кодексу України.

Частина 2 статті 17 ЛК України передбачає, що ведення лісового господарства дозволяється на землях усіх категорій з дотриманням вимог щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням. На підприємства, установи, організації всіх форм власності, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій, поширюються права та обов`язки постійних лісокористувачів та власників лісів відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Оскільки акціонерне товариство «Українська залізниця» є землекористувачем земельної ділянки, на якій розташований ліс, на нього поширюються права та обов`язки постійних лісокористувачів. Зміст їх зафіксований у ст. 19 ЛК України, серед прав яких право на відшкодування збитків у випадках, передбачених законодавством, а серед обов`язків обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку.

Право на відшкодування збитків, яким наділений постійний лісокористувач, узгоджується з правом залізниці на відшкодування збитків відповідно до ст. 25 Закону України «Про залізничний транспорт» за пошкодження та знищення лісонасаджень, а тому доводи відповідача про неузгодженість цих законодавчих актів та наявність інших правових механізмів регулювання умов виникнення збитків та суб`єкта правової охорони не знаходять свого підтвердження.

Сформовані у Лісовому кодексу України права та обов`язки власника та лісокористувача визначають зміст ведення лісового господарства, яке полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (ст. 63 ЛК України).

Основні вимоги щодо ведення лісового господарства, відповідно до ст. 64 ЛК України, полягають у покладенні на осіб, що ведуть лісове господарство, з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов, певних зобов`язань, у тому числі здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень (п. 5 ч. 1).

Організація охорони і захисту лісів, за приписами ч. 1 ст. 86 ЛК України, полягає у здійсненні комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Зміст поведінки власника лісу та постійного лісокористувача в рамках виконання обов`язків щодо здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, у тому числі від незаконних рубок, відповідно до ч. 2 ст. 86 ЛК України, становлять дії щодо розроблення та проведення в установлений строк комплексу протипожежних та інших заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Також ця норма передбачає, що перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Отже, виконання власником лісу та постійним лісокористувачем свого обов`язку щодо здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісу від незаконних рубок, зумовлено попередніми діями центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень щодо унормування переліку протипожежних та інших заходів, вимог до складання планів цих заходів.

Порушення підприємствами, установами, організаціями і громадяни лісового законодавства є підставою для відшкодування шкоди, заподіяної ними лісу внаслідок такого порушення, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (ст. 107 ЛК України).

Зобов`язання щодо відшкодування шкоди, завданої потерпілому внаслідок протиправної поведінки (дій або бездіяльності) відповідальної за цю шкоду особи, є деліктними і за своїм характером належать до недоговірних, тобто виникають поза межами існуючих між потерпілим за завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України завдання шкоди є однією з підстав виникнення цивільного обов`язку завдану шкоду відшкодувати і водночас однією з підстав виникнення цивільного права на вимогу щодо здійснення цього відшкодування. Отже, завдання шкоди є юридичним фактом, що обумовлює виникнення цивільно-правового зобов`язання, а відшкодування шкоди є способом виконання зобов`язання, а не санкцією за правопорушення. Завдання шкоди є підставою виникнення зобов`язань з відшкодування шкоди.

Умовами відшкодування шкоди є ознаки, якими ця підстава характеризується і випливає із закону. За відсутності умов факт (підстава) заподіяння шкоди не набуває юридичного значення і, відповідно, не виникають зобов`язання з відшкодування шкоди.

Загальні умови виникнення зобов`язань з відшкодування шкоди визначені ст. 1166 ЦК України, за якою майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

З огляду на це до загальних умов виникнення зобов`язань з відшкодування шкоди належать:

а) шкода;

б) протиправність поведінки завдавача шкоди;

в) наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою правопорушника та її результатом - шкодою;

г) вина завдача шкоди.

У розрізі обставин, що є спірними у цій справі, оскільки незаконна рубка дерев на земельній ділянці здійснена не акціонерним товариством «Українська залізниця», визначальним є оцінка поведінки останнього щодо виконання покладених на нього обов`язків як лісокористувача. Стан виконання цих обов`язків свідчить про наявність такої умови виникнення зобов`язань з відшкодування шкоди як протиправна поведінка завдавача шкоди.

Покладення обов`язку відшкодування завданої майнової шкоди може мати місце за умови, що шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. Протиправною поведінкою, з якої виникає обов`язок відшкодування завданої нею шкоди, є поведінка, якою порушується право як в об`єктивному його значенні, так і суб`єктивне право потерпілого.

Формою протиправної поведінки, внаслідок якої може бути завдана шкода, є рішення, дія та бездіяльність.

На відміну від рішення і дії як форми протиправної поведінки, які виражають певну активність, здійснювану суб`єктом права діяльності, протиправній бездіяльності як формі протиправної поведінки відповідає юридичний обов`язок активної форми - вчинити суспільно необхідні дії. Якщо неправомірність дії полягає у тому, що особа проявляє заборонену поведінку, то при бездіяльності особа не вчиняє дії, до якої була зобов`язана.

Зміст такої суспільно необхідної дії, не вчинення якої є протиправним невиконанням юридичного обов`язку, заснований на упорядкованих у нормотивно визначених зовнішніх формах правил поведінки, що згруповані з урахуванням особливостей окремих сфер правового регулювання. Саме ці правила формують об`єктивну сторону поведінки суб`єкта права діяльності як суспільно корисних дій, не вчинення яких зумовлює настання факту заподіяння шкоди.

Законодавець поклав на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, обов`язок визначити перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів (ч. 2 ст. 86 ЛК України). Саме такий перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів є тієї зовнішньою формою правил поведінки, які визначають об`єктивну сторону поведінки власника лісу та постійного лісокористувача, відсутність активності щодо якої є протиправною бездіяльністю.

Державну політику у сфері лісового та мисливського господарства реалізує Державне агентство лісових ресурсів України (Держлісагентство), яке є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів (Положення

про Державне агентство лісових ресурсів України затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 2014 р. № 521).

У спірний період центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, та органи місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень, не виконали покладений на них ч. 2 ст. 86 ЛК України обов`язок визначити перелік протипожежних та інших заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів. Ця обставина визнається учасниками справи.

Така бездіяльність органів влади є порушенням принципу належного урядування.

Належне урядування (добре врядування) є засадничим принципом, покладеним в основу публічно-правових відносин. Зміст цього принципу, який важливий для формування правової держави, розкритий у рішеннях Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

За рішеннями ЄСПЛ можна виокремити такі основні складові принципу належного урядування, які становлять його зміст:

1) на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок;

2) у разі, якщо йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (справа Рисовський проти України, рішення Європейського Суду з прав людини, заява № 29979/04 від 20 жовтня 2011 року);

3) ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються; будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (справа Інтерсплав проти України, рішення Європейського Суду з прав людини, заява № 803/02 від 9 січня 2007 року; справа Сєрков проти України, рішення Європейського Суду з прав людини, заява № 39766/05 від 7 липня 2011 року);

4) принцип належного урядування, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість;

5) потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу; державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків; такі помилки не повинні бути усунені за рахунок зацікавленої особи, особливо там, де немає конфлікту приватних інтересів.

У рішенні у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia) ЄСПЛ зазначив, що принцип належного урядування встановлює, що на фізичну особу, яка діє добросовісно, не повинна перекладатися відповідальність за допущену органами держави помилку, якщо така помилка стала наслідком недотримання державними органами своїх внутрішніх правил і процедур крім випадків, якщо такі правила не випливають з публічно доступних актів, або якщо така особа була іншим чином обізнана або повинна була бути обізнаною про те, що державний орган не мав повноважень вчиняти відповідні дії.

Особа не має нести відповідальність за недотримання державними органами своїх власних внутрішніх правил та процедур, недоступних для громадськості та які, в першу чергу, призначені для забезпечення підзвітності та ефективності всередині державного органу.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що принцип належного урядування має надзвичайно важливе значення для забезпечення правовладдя в Україні. Неухильне дотримання основних складових принципу належного урядування забезпечує прийняття суб`єктами владних повноважень легітимних, справедливих та досконалих рішень. Крім того, принцип належного урядування підкреслює те, що між людиною та державою повинні бути вибудовані саме публічно-сервісні відносини, у яких інституції та процеси служать всім членам суспільства.

Отже, відповідно до принципу належного урядування, негативні наслідки від бездіяльності суб`єкта урядування не можуть бути покладені на інших осіб. А тому не визначення центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень переліку протипожежних та інших заходів, вимог щодо складання планів цих заходів, які би покладали на відповідача певні обов`язки, не має негативним наслідком для кваліфікації поведінки відповідача як протиправна бездіяльність.

Оцінка дій власника лісу та постійного лісокористувача в рамках виконання обов`язків щодо здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів може мати місце на відповідність певним регламентам, які встановлюють їх зміст. Юридичний обов`язок - це міра необхідної поведінки особи. Відсутність регламентів, які би встановлювали такі юридичні обов`язки, їх зміст, порядок здійснення, тощо свідчить про відсутність такої умови виникнення зобов`язань з відшкодування шкоди як протиправна поведінка завдавача шкоди.

Відсутність хоча б однієї із умов виникнення зобов`язань з відшкодування шкоди виключає відповідальність за заподіяну шкоду.

Цей висновок не суперечить висновкам Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, які стосуються покладення обов`язку щодо забезпечення охорони лісових насаджень на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, у тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. Цілком погоджуючись з наведеними у цій постанові висновками про те, що цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок, суд у цій справі робить висновок про те, що не визначення змісту такого юридичного обов`язку унеможливлює кваліфікувати поведінку відповідача як протиправну бездіяльність.

Прокурор та позивачі не навели жодної обставини, яка формує об`єктивну сторону суспільно необхідної поведінки (зміст дій, порядок їх вчинення, строки тощо) відповідача, пасивність якої кваліфікується як протиправна бездіяльність.

З огляду на це позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України суд покладає судові витрати Чернігівську обласну прокуратуру.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 202, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити першому заступнику керівника Ніжинської окружної прокуратури у позові в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Чернігівській області та Бахмацької міської ради акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Південно-західна залізниця» акціонерного товариства «Українська залізниця».

Покласти судові витрати на Чернігівську обласну прокуратуру.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана до Північного апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено 17.12.2024.

Суддя С. А. Ковтун