Рішення
від 12.12.2024 по справі 911/2020/24
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" грудня 2024 р. м. Київ Справа № 911/2020/24

Господарський суд Київської області у складі судді Сокуренко Л.В., за участю секретаря судового засідання Друккера Д.Д., дослідивши матеріали справи

За позовом Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі:

1) Маловільшанської сільської ради

2) Державної екологічної інспекції Столичного округу

до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України»

про стягнення 372 616, 55 грн

Учасники судового процесу:

від позивача-1: не з`явився;

від позивача-2: не з`явився;

від відповідача: Коваленко Ю.О.;

прокурор: Набок Ю.В.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Білоцерківська окружна прокуратура звернулась до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Маловільшанської сільської ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу з позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 372 616, 55 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства не забезпечив охорону лісових насаджень від незаконних рубок дерев. У зв`язку із чим прокурор подано зазначену позовну заяву в інтересах держави в особі позивачів до відповідача про стягнення 372 616, 55 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/2020/24. Постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Надано відповідачу строк для подачі відзиву на позов, а прокурору та позивачам - відповіді на відзив. Призначено підготовче засідання у справі на 11.09.2024.

Частиною 5 статті 176 ГПК України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 07.08.2024 була направлена відповідачу в його електронний кабінет. Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про доставку електронного листа ухвала суду про відкриття провадження була доставлена в електронний кабінет відповідача 08.08.2024 о 5:49.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Отже, враховуючи положення п. 2 ч. 6 ст. 242 ГГПК України, днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі є 08.08.2024.

13.08.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача надійшла заява про вступ у справу як представника.

22.08.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти обставин, на підставі яких ґрунтуються позовні вимоги та просив суд у позові прокурора відмовити повністю.

27.08.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від прокурора надійшла відповідь на відзив на позовну заяву.

02.09.2024 до суду через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив прокурора.

11.09.2024 у підготовче засідання представники сторін не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.09.2024 відкладено підготовче засідання у справі № 911/2020/24 на 10.10.2024, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення сторін про дату та час наступного підготовчого засідання, судом складено ухвалу-повідомлення від 11.09.2024 та доставлено останню сторонам в їх електронні кабінети.

10.10.2024 у підготовче засідання з`явився прокурор, представник відповідача та надали усні пояснення по справі. Представники позивачів у підготовче засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час підготовчого засідання були повідомлені належним чином.

Суд протокольно прийняв заяви сторін по суті спору до розгляду разом із доказами та долучив їх до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.10.2024 вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу № 911/2020/24 до судового розгляду по суті на 13.11.2024, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення позивачів про дату та час розгляду справи по суті, судом складено ухвалу-повідомлення від 10.10.2024 та доставлено останню сторонам в їх електронні кабінети.

13.11.2024 в судове засідання з`явився прокурор та представник відповідача. Представники позивачів в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Суд оголосив про відкриття розгляду справи по суті та про його початок. Прокурор та представник відповідача виступили з вступними промовами.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 13.11.2024 відкладено судове засідання у справі № 911/2020/24 на 12.12.2024, про що занесено до протоколу судового засідання.

З метою повідомлення позивачів про дату та час розгляду справи по суті, судом складено ухвалу-повідомлення від 13.11.2024 та доставлено останню сторонам в їх електронні кабінети.

12.12.2024 в судове засідання з`явився прокурор та представник відповідача.

Прокурор надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких позовні вимоги підтримував та просив суд позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на наступне. Як зазначив прокурор, під час реалізації представницьких повноважень, передбачених ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», Білоцерківською окружною прокуратурою було встановлено порушення законодавства про охорону навколишнього середовища. Так 25.05.2023 працівниками філії «Білоцерківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» у виділі 2 кварталу 157 Томилівського лісництва в адміністративних межах Маловільшанської територіальної громади виявлена незаконна порубка 47 дерев породи дуб, ясен та клен; розмір збитків, завданих незаконною рубкою лісу відповідно до розрахунку шкоди склав 372 616, 55 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що відповідно до норм законодавства у сфері охорони лісів, організація і забезпечення охорони та захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок покладається на постійних лісокористувачів, а порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому прокурор зауважив, що земельна ділянка, на якій виявлена незаконна порубка дерев, належить ДСГП «Ліси України» на праві постійного користування на підставі Державного акта про право постійного користування землею І-КВ № 002483, а відтак саме на відповідача в силу вимог чинного законодавства покладений обов`язок із забезпечення охорони лісових насаджень від незаконних рубок дерев. Отже, за ствердженням прокуратури, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустило самовільну порубку на підпорядкованій йому території, як наслідок, не забезпечило збереження не призначених для порубки дерев, не здійснило комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів, незаконних порубок, не запобігло порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, внаслідок чого заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, що, відповідно, є підставою для стягнення з такого підприємства суми завданої протиправними діями шкоди. Прокурор зазначив, що вказані обставини порушують інтереси держави, оскільки призводять до ненадходження протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевого бюджету грошових стягнень за шкоду, заподіяну державі внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища. Водночас, за доводами прокурора, ні Державна екологічна інспекція Столичного округу як орган державної влади, який здійснює функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області, ні Маловільшанська селищна рада як орган місцевого самоврядування, до бюджету якого згідно законодавства України перераховуються кошти за заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища шкоду, належним чином не виконали покладених на них обов`язків щодо захисту відповідних інтересів держави.

Враховуючи, що земельна ділянка, на якій виявлено незаконну рубку дерев, знаходиться в адміністративних межах Маловільшанської ОТГ, а органами, уповноваженими на захист інтересів держави у спірних правовідносинах, тривалий час не вживаються заходи належного реагування з метою захисту інтересів держави, Білоцерківська окружна прокуратура звернулась до суду в інтересах держави в особі Маловільшанської сільської ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу із позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 372 616, 55 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

У свою чергу представник заперечував проти обставин, на підставі яких ґрунтуються позовні вимоги та просив суд у позові прокурора відмовити повністю.

За ствердженням відповідача, долучені до відзиву на позовну заяву докази у своїй сукупності вказують на відсутність вини відповідача у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення дії щодо охорони та збереження лісу та підтверджують вчинення постійним лісокористувачем усіх необхідних заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, їх захисту від самовільної рубки лісу, а прокурор не надав належних доказів, які б достовірно свідчили про порушення відповідачем норм законодавства та не надав суду докази протиправної бездіяльності відповідача. Також відповідач зауважив, що шкода, заподіяна державі внаслідок незаконної рубки дерев, стягнення якої є предметом розгляду у цій справі, виникла від безпосередніх дій особи, яка незаконно зрубувала дерева, а не від постійного лісокористувача, на якого покладений обов`язок охороняти ліс, невиконання чого являється якоюсь іншою обставиною, а відтак прокурором не доведено причинно-наслідковий зв`язок між діями відповідача та завданням шкоди, що є обов`язковою умовою для стягнення позадоговірної шкоди відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України.

Відповідач наголосив на тому, що спеціальним органом, яким може бути зафіксоване неналежне виконання обов`язків з охорони лісів від незаконних рубок, являється Державна екологічна інспекція України Столичного округу, а тому єдиним належним доказом здійснення чи нездійснення лісової охорони, є акт за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю). Однак вказаний акт у матеріалах, доданих до позовної скарги, відсутній, натомість, як зазначив відповідач, Білоцерківська окружна прокуратура не наділена повноваженнями проведення перевірок, а тому не може стверджувати про порушення та надати належні та допустимі докази щодо порушення законодавства в сфері охорони навколишнього природного середовища Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» в частині охорони лісів. Отже, на думку відповідача, прокурором не надано належних доказів вчинення ДСГП «Ліси України» в особі Філії «Білоцерківське лісове господарство» незабезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок.

Стосовно визнання розміру заподіяної шкоди відповідач зазначив, що належними доказами факту наявності правопорушення є матеріали перевірки контролюючого органу згідно з вимогами законодавства. Однак, відповідач з посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 15.06.2022 у справі № 909/114/21 стверджує, що в наданих до позову доказах відсутні матеріали перевірки Державної екологічної інспекції Столичного округу за фактом незаконної порубки 47 дерев породи дуб, ясен та клен у кварталі 157 виділу 2 Томилівського лісництва, а відтак не доведено належним чином та достовірними доказами кількість пнів, їх ознаку та діаметр у результаті незаконної рубки, хоча встановлення кількості зрубаних дерев, їх діаметру та ознак має суттєве значення для розрахунку шкоди, посилаючись. Відповідач наголошує на тому, що прокурор належними засобами доказування не доводить розмір шкоди та неправомірність поведінки відповідача, внаслідок якої завдано шкоду, а розрахунок шкоди не може ґрунтуватися на припущеннях. Крім того, відповідач заперечує проти позиції прокурора, що п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України перебуває у системному зв`язку із ст. 107 Лісового кодексу України.

12.12.2024 представники позивачів в судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату та час судового засідання були повідомлені належним чином.

Наразі суд зазначає, що неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч. 1 ст. 202 ГПК України).

Зі змісту п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України вбачається, що суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Відповідно до ч. 4 ст. 202 вказаного Кодексу, у разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Згідно ч. 1 ст. 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст. 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 ГПК України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004 Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «ЮніонЕліментаріяСандерс проти Іспанії» (AlimentariaSanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Згідно з ч. 2 ст. 178 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що учасники судового процесу скористалися наданими їм процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

В судовому засіданні 12.12.2024 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши прокурора та представника відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до змісту наведених у позовній заяві доводів прокурора, Білоцерківською окружною прокуратурою при виконанні повноважень, визначених ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», вивчено інформацію Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - ДСГП «Ліси України», відповідач) та матеріали Філії «Білоцерківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», за результатами чого виявлено порушення вимог законодавства у сфері охорони, захисту та раціонального використання лісових ресурсів.

За ствердженням прокурора, 25.05.2023 працівниками лісової охорони Філії «Білоцерківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» виявлено факт незаконної порубки 47 дерев породи дуб, ясен та клен у кварталі 157 виділ 2 Томилівського лісництва, що розташоване в адміністративних межах Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області.

Як зазначив прокурор, за результатами виявлення вказаної вище незаконної рубки працівниками лісової охорони Філії «Білоцерківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 25.05.2023 складено акт огляду місця вчинення лісопорушення № 1 та здійснено розрахунок шкоди, заподіяної лісу.

Відповідно до розрахунку шкоди, заподіяної лісу, проведеного провідним інженером з охорони та захисту лісу ОСОБА_1 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», розмір збитків становить 372 616, 55 грн.

На підтвердження вказаних обставин прокурор долучив до позовної заяви копії акта огляду місця вчинення лісопорушення № 1 від 25.05.2023 та розрахунок шкоди, заподіяної лісу до акта № 1 від 25.05.2023.

Відповідно до наявного в матеріалах справи Державного акта на право постійного користування землею І-КВ № 002483 від 24.11.2005, Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству надано у постійне користування 20, 6258 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано у постійне користування для ведення лісового господарства.

Разом з цим, як зазначив прокурор, відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 943 від 28.10.2022 прийнято рішення про припинення ДП «Білоцерківське лісове господарство» та створення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство».

Наказом ДСГП «Ліси України» від 16.12.2022 № 59 затверджено Положення про Філію «Білоцерківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - Положення), відповідно до п. 1.1 якого Філія є відокремленим підрозділом ДСГП «Ліси України».

Згідно з п. 3.1. Положення, Філія є відокремленим структурним підрозділом ДСГП «Ліси України», яка не має статусу юридичної особи.

Відповідно до п. 7.8. Положення, на земельних ділянках, які знаходяться у постійному користуванні ДСГП «Ліси України», свою господарську діяльність здійснює Філія.

Наказом ДСГП «Ліси України» № 249 від 09.01.2023 за Філією закріплено майно, права і обов`язки, які передані передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 66 від 09.01.2023 «Про затвердження передавального акту державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство». Копії вказаних вище документів наявні в матеріалах справи.

З огляду на наведене вище, за ствердженням прокуратури, станом на 25.05.2023 (момент встановлення порушення вимог лісового законодавства та складання акту огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства) правонаступником ДП «Білоцерківське лісове господарство» відповідно до передавального акту, затвердженого наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 66 від 09.01.2023 «Про затвердження передавального акту державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство», було ДСГП «Ліси України», тобто відповідач.

Звертаючись до суду із даним позовом прокурор стверджує, що відповідно до норм законодавства у сфері охорони лісів, зокрема норм Лісового кодексу України, Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», організація і забезпечення охорони та захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок покладається на постійних лісокористувачів. Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Прокурор стверджує, що всупереч ст. 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України, відповідач не забезпечив охорону і збереження лісу від незаконної рубки.

За доводами прокурора, порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, згідно тверджень прокурора, не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Отже, як зазначив прокурор, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Прокуратура зауважила, що на даний час земельна ділянка, на якій виявлено факт незаконної рубки дерев, перебуває у постійному користуванні ДСГП «Ліси України» на підставі Державного акту на право постійного користування землею І-КВ № 002483 та знаходиться на території Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області.

Враховуючи викладене, прокурор стверджує, що внаслідок неналежного виконання працівниками Філії та, відповідно, Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» обов`язків по захисту, охороні лісових насаджень від незаконних рубок на підвідомчих такому підприємству ділянках із земель лісового фонду, навколишньому природному середовищу заподіяно збитки у розмірі 372 616, 55 грн, що підтверджується розрахунком шкоди, заподіяної лісу, проведеного провідним інженером з охорони та захисту лісу ОСОБА_1 .

Отже, за твердженнями прокуратури, Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» як постійний лісокористувач, не дотримавшись вимог законодавства в частині забезпечення охорони та захисту лісових насаджень, допустило самовільну порубку на підпорядкованій йому території, як наслідок, не забезпечило збереження не призначених для порубки дерев, не здійснило комплекс заходів, спрямованих на збереження лісів, незаконних порубок, не запобігло порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, внаслідок чого заподіяно матеріальну шкоду лісовому фонду України, що, відповідно, є підставою для стягнення з такого підприємства суми завданої протиправними діями шкоди.

Прокурором зазначено, що вказані обставини порушують інтереси держави, оскільки призводять до ненадходження протягом тривалого часу до спеціального фонду місцевого бюджету грошових стягнень за шкоду, заподіяну державі внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, а саме щодо раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, зокрема й лісів.

Водночас, за доводами прокурора, ні Державна екологічна інспекція Столичного округу як орган державної влади, який здійснює функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області, ні Маловільшанська сільська рада як орган місцевого самоврядування, до бюджету якого згідно законодавства України перераховуються кошти за заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища шкоду, належним чином не виконали покладених на них обов`язків щодо захисту відповідних інтересів держави.

Оскільки, як зазначив прокурор, станом на день звернення до суду з позовною заявою, ДСГП «Ліси України» у добровільному порядку збитки в сумі 372 616, 55 грн, завдані навколишньому природному середовищу не відшкодовано, а уповноваженими органами у спірних правовідносинах не вжито належних заходів з метою захисту інтересів держави, Білоцерківська окружна прокуратура звернулась до суду в інтересах держави в особі Маловільшанської сільської ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 372 616, 55 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Щодо наявності підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі позивачів, господарським судом враховано наступне.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно статті 53 Господарського процесуального кодексу України, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до рішення Конституційного суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рн/99, «інтереси держави» є оціночним поняттям, тому прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Прокурор звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Маловільшанської сільської ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу.

Як вказує прокуратура у позовній заяві, Білоцерківська окружна прокуратура Київської області звертається з даним позовом до суду на захист інтересів держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах та органу місцевого самоврядування до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, в порядку ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з нездійсненням Державною екологічною інспекцією Столичного округу та Маловільшанською сільською радою захисту інтересів держави в суді, як суб`єктами, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження.

Згідно ч. 4 ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом. Отже, державні органи та інші суб`єкти владних повноважень зобов`язані вживати (реалізовувати) комплекс організаційно-правових та інших заходів, спрямованих на створення умов для такого захисту прав, в межах визначених законодавством повноважень.

Положеннями статті 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі статтею 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави

Статтею 35 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об`єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища, а також дотримання заходів біологічної і генетичної безпеки щодо біологічних об`єктів навколишнього природного середовища при створенні, дослідженні та практичному використанні генетично модифікованих організмів у відкритій системі та додержання операторами вимог законодавства у сфері реєстрації викидів та перенесення забруднювачів і відходів.

Відповідно до ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема, у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

За змістом Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 275 від 19.04.2017, Державна екологічна інспекція України (Держекоінспекпія) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра екології та природних ресурсів і який реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Одними з основних завдань Держекоінспекції є: реалізація державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів; здійснення у межах повноважень, передбачених законом, державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства, зокрема, щодо: охорони земель, надр; охорони, раціонального використання та відтворення вод і відтворення водних ресурсів.

Функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області покладено на Державну екологічну інспекцію Столичного округу.

Згідно з підп. 5 п. 2 розділу ІІ Положення про Державну екологічну інспекцію Столичного округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 № 18 «Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекції Столичного округу» (далі - Положення), Інспекція в межах своїх повноважень здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства, зокрема, про охорону, захист, використання та відтворення лісів, зокрема щодо: пошкодження дерев і чагарників, знищення або пошкодження лісових культур, сіянців або саджанців у лісових розплідниках і на плантаціях, природного підросту та самосіву на землях, призначених під відновлення лісу, законності вирубування; здійснення комплексу необхідних заходів захисту для забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу, застосування пестицидів і агрохімікатів у лісовому господарстві та лісах.

Враховуючи зазначене, Державна екологічна інспекція Столичного округу уповноважена здійснювати державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища, національного використання, відтворення та охорони природних ресурсів, а тому є належним позивачем у даній справі.

Крім того, право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди ґрунтується на приписах ст. 13,142, 145 Конституції України; ст. 15, 19, 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»; ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування згідно з вимогами п. б ч. 1 ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» належить здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства, використанням і охороною природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, відтворенням лісів.

Статтею 18-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що орган місцевого самоврядування може бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами (ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Статтею 15 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Оскільки порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища відбулось в межах Маловільшанської сільської територіальної громади, платежі щодо відшкодування завданої навколишньому природному середовищу шкоди зараховуються на спеціальний рахунок селищної ради.

Як було зазначено судом вище, відповідно до п. 3 ст. 131-1 Конституції України, на органи прокуратури покладено обов`язок представництва інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України «Про Прокуратуру»).

Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

«Нездійснення захисту» проявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

«Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

«Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави.

Отже, звертаючись до суду з позовною заявою, прокурор, по-перше, реалізує конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. При цьому прокурор є особливим суб`єктом господарського процесу і його участь у господарському судочинстві викликана необхідністю виконання функції представництва інтересів держави у випадках, передбачених законом (ст. 131-1 Конституції України, ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ст. 23, 24 Закону України «Про прокуратуру»).

По-друге, з викладеного вбачається, що органами, уповноваженим на захист цих інтересів держави у зв`язку з виявленим порушенням, не вжито жодних заходів, спрямованих на усунення наслідків правопорушення та стягнення спричинених збитків із відповідача.

Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва інтересів держави в суді, прокурор посилається на те, що ні Державна екологічна інспекція Столичного округу як орган державної влади, який здійснює функції щодо додержання вимог природоохоронного законодавства на території Київської області, ні Маловільшанська сільська рада як орган місцевого самоврядування, до бюджету якого згідно законодавства України перераховуються кошти за заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища шкоду, належним чином не виконали покладених на них обов`язків щодо захисту відповідних інтересів держави.

Суд встановив, що Білоцерківською окружною прокуратурою було скеровано на адресу Маловільшанської сільської ради лист № 50-4014вих24 від 19.04.2024 та на адресу Державної екологічної інспекції Столичного округу лист № 50-4013вих24 від 19.04.2024, в яких прокуратура повідомила останніх про порушення інтересів держави, у зв`язку із порушенням вимог лісового законодавства, а також про наявність підстав для представництва інтересів держави в суді для стягнення завданої шкоди. Листами прокуратура просила позивачів у строк до 26.04.2024 повідомити інформацію про вжиті заходи щодо належного реагування та стягнення збитків в сумі 372 616, 55 грн, завданих незаконною рубкою дерев.

Маловільшанською сільською радою, у відповідь на запит прокуратури, було направлено лист № 802/07-11 від 22.04.2024, в якому повідомлено Білоцерківську окружну прокуратуру, що будь-які звернення та оперативна інформація щодо незаконної порубки дерев, а також матеріали по відшкодуванню за нанесені збитки від уповноважених органів державної влади на адресу ради не надходили, але у разі встановлення факту та стягнення збитків позивач надав реквізити рахунку спеціального фонду для зарахування збитків.

Державною екологічною інспекцією Столичного округу, у відповідь на запит прокуратури, було направлено лист № 9/6/2/30/1730 від 26.06.2024, в якому повідомлено Білоцерківську окружну прокуратуру, що оскільки Державною екологічною інспекцією Столичного округу заходи щодо стягнення збитків не вживались. Проте, Державною екологічною інспекцією Столичного округу у листі зазначено, що остання не заперечує проти подання позову, окрім того у разі подання позову Інспекцією будуть підтримані позовні вимоги прокуратури в повному обсязі (копії вказаних вище листів прокуратури та відповідей наявні в матеріалах справи).

Згідно із правовою позицією, викладеною у постанові колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 в справі № 924/1256/17 підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема (але не виключно): повідомленням прокурора на адресу відповідного компетентного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від такого органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.

Однією з підстав для представництва є бездіяльність компетентного органу, яку прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 в справі № 912/2385/18 викладено, зокрема, правовий висновок про те, що прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

З наведених вище відповідей вбачається, що ні Державна екологічна інспекція Столичного округу, ні Маловільшанська сільська рада належним чином не виконали покладених на них обов`язків щодо захисту відповідних інтересів держави, не вжили жодних заходів реагування у зв`язку із порушеним правом держави, що свідчить про бездіяльність позивачів щодо нездійснення останніми захисту інтересів держави.

23.07.2024 Білоцерківською окружною прокуратурою скеровано на адресу Державної екологічної інспекції Столичного округу та Маловільшанської сільської ради лист № 50-7065вих24 від 23.07.2024, яким відповідно до вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» повідомлено останніх про пред`явлення Білоцерківською окружною прокуратурою позовної заяви до Господарського суду Київської області в інтересах держави, в особі Маловільшанської сільської ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» про стягнення 372 616, 55 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Враховуючи викладене, суд вважає, що вимоги Закону України «Про прокуратуру» та Господарського процесуального кодексу України при зверненні з позовом до суду прокурором дотримані та вірно встановлено органи, які мають набути статусу позивачів за вказаним позовом.

Враховуючи, що Маловільшанською сільською радою та Державною екологічною інспекцією Столичного округу не вжито заходів щодо подання до суду відповідної позовної заяви, Білоцерківська окружна прокуратура за наявності достатніх правових підстав звернулась із даним позовом до суду на захист інтересів держави в особі органів, уповноважених здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, в порядку ч. 3 ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» у зв`язку з нездійсненням позивачами як суб`єктами, до компетенції яких віднесено відповідні повноваження, захисту інтересів держави в суді.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природною середовища», державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і не використовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Згідно із ч. 1 ст. 40 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», використання природних ресурсів громадянами, підприємствами, установами та організаціями здійснюється з додержанням обов`язкових екологічних вимог.

Відповідно до ст. 1 Лісового кодексу України, ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають та незалежно від права власності на них становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно зі статтями 16, 17 Лісового кодексу України, право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами. У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи. Ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень. Право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Частиною другою статті 19 Лісового кодексу України визначено, що обов`язок забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, вжиття інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримання правил і норм використання лісових ресурсів покладено на постійних лісокористувачів.

Статтею 63 Лісового кодексу України передбачено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

Згідно із пунктом 5 частини першої статті 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до частини першої статті 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб.

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Згідно із п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні, зокрема, у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Згідно зі ст. 107 Лісового кодексу України, підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Системний аналіз положень ст. 86, 105, 107 Лісового кодексу України дає підстави для висновку про те, що у випадку порушення вимог щодо організації охорони і захисту лісів, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, а також передбачено, що підприємства, установи, організації зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Правові, економічні та соціальні основи організації охорони навколишнього природного середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь визначає Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» № 1264-XII від 25.06.1991.

Відповідно до пп. в), і) ст. 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», основними принципами охорони навколишнього природного середовища, зокрема є: - запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища; - компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Згідно із ч. 1 ст. 41, ст. 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.

Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відтак порубка дерев визнається незаконною, якщо вчинена: без відповідного дозволу; за дозволом, виданим із порушенням чинного законодавства; до початку чи після закінчення установлених у дозволі строків; не на призначених ділянках чи понад установлену кількість; не тих порід дерев, які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено.

Частиною 2 ст. 40 Закону України «Про рослинний світ» встановлено, що відповідальність за порушення законодавства про рослинний світ несуть особи, винні, зокрема, у протиправному знищенні або пошкодженні об`єктів рослинного світу.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Підставою деліктної відповідальності є протиправне шкідливе винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди; причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини заподіювача шкоди. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

У деліктних правовідносинах на позивача (у даному випадку прокурора) покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Зі свого боку відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Отже, загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння особи, яка завдала шкоду (цивільне правопорушення).

Винне діяння - це усвідомлений, вольовий вчинок людини, зовні виражений у формі дії (активного поводження) або бездіяльності (пасивного поводження).

Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Бездіяльність - це пасивна форма поведінки особи, що полягає у невчиненні нею конкретної дії (дій), які вона повинна була і могла вчинити в даних конкретних умовах. Бездіяльність тотожна дії за своїми соціальними та юридичними властивостями, тобто вона суспільно небезпечна і протиправна, є свідомим і вольовим актом поведінки людини.

Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо).

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

У спірних деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести належними та допустимими доказами факт заподіяння шкоди та її розмір, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та наявність причинно-наслідкового зв`язку між такою поведінкою та заподіяною шкодою, тоді як відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні відповідної шкоди.

Питання про наявність або відсутність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і шкодою має бути вирішено судом через оцінку усіх фактичних обставин справи.

Водночас цивільне законодавство у деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Відповідний правовий висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 910/4676/19.

Як було встановлено судом вище, 25.05.2023 працівниками Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі Філії «Білоцерківське лісове господарство» - провідним інженером охорони та захисту лісу ОСОБА_1, за участю лісничого ОСОБА_3 та майстра лісу ОСОБА_4 було виявлено незаконну рубку дерев в кількості 47 дерев породи дуб, ясен та клен у кварталі 157 виділ 2 Томилівського лісництва, що розташоване в адміністративних межах Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області.

За результатами виявлення вказаної вище незаконної рубки працівниками лісової охорони Філії «Білоцерківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 25.05.2023 складено акт огляду місця вчинення лісопорушення № 1 та здійснено розрахунок шкоди, заподіяної лісу.

Суд встановив, що вказаний акт огляду місця вчинення лісопорушення підписаний провідним інженером охорони та захисту лісу, лісничим та майстром лісу без будь-яких зауважень та заперечень.

За вказаним Державним актом на право постійного користування землею І-КВ № 002483 від 24.11.2005 Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству надано у постійне користування дві ділянки, а саме: ділянка № 1, кадастровий номер 3220484100:03:002:0001 площею 11, 6854 га та ділянка № 2 кадастровий номер 3220484100:10:005:0001 площею 8, 9404 га.

За змістом витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3216486012019 від 13.09.2019, виданого на запит Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство», земельна ділянка кадастровий номер 3220484100:10:005:0001 площею 8, 9404 га із цільовим призначенням « 09.01 Для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг», розташована за адресою Київська область, Білоцерківський район, Озернянська сільська рада; категорія земель: землі лісогосподарського призначення». Дата державної реєстрації земельної ділянки 24.11.2005. Документ, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою Державний акт від 24.11.2005 № І-КВ 002483. Користувач земельної ділянки: Білоцерківське державне лісове господарство (копія витягу наявна в матеріалах справи).

Суд встановив, що відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 943 від 28.10.2022 прийнято рішення про припинення ДП «Білоцерківське лісове господарство» та створення Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», яке є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства «Білоцерківське лісове господарство».

Згідно з п. 3.1 Положення, Філія є відокремленим структурним підрозділом ДСГП «Ліси України», яка не має статусу юридичної особи.

В матеріалах справи наявний витяг з Державного реєстру речових прав № 322142949 від 07.02.2023 зі змісту якого вбачається, що 10.06.2021 на підставі державного акта на право постійного користування землею серія І-КВ № 002483 від 24.11.2005, рішення Державного агентства лісових ресурсів України № 943 від 28.10.2022, передавального акта № 66 від 09.01.2023, виданого Державним агентством лісових ресурсів України та на підставі відомостей з ДЗК № 604979999 від 03.02.2023, за Державним спеціалізованим господарським підприємством «Ліси України» зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 3220484100:10:005:0001 площею 8, 9404 га.

Відповідно до листа Маловільшанської сільської ради № 802/07-11 від 22.04.2024, наданого у відповідь на запит прокуратури № 50-4014вих24 від 19.04.2024, Маловільшанською сільською радою повідомлено, що земельні ділянки, які входять до складу Томилівського лісництва з цільовим призначенням « 09.01 Для ведення лісового господарства і пов`язаних з ним послуг» в межах Маловільшанської сільської ради перебувають в державній власності та надані в постійне користування ДП «Ліси України».

Як зазначив відповідач у відзиві на позовну заяву, квартал 157 виділу 2 Томилівського лісництва відповідно до планшету № 17 лісовпорядкування за 2014 рік Томилівського лісництва відноситься до Озерянської сільської ради, яка в свою чергу, входить до Маловільшанської територіальної громади, на підтвердження чого відповідач долучив до відзиву на позовну заяву планшету № 17 лісовпорядкування за 2014 рік Томилівського лісництва.

В матеріалах справи також наявний акт приймання-передачі обходу від 16.03.2020, згідно з яким за майстром лісу ДП Білоцерківський лісгосп» Томилівського лісництва Кондратюком М.Б. закріплений, в тому числі, обхід у кварталі 157 виділу 2 Томилівського лісництва.

Отже, сторони не заперечують обставину того, що квартал 157 виділу 2 Томилівського лісництва знаходиться в межах земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні ДСГП «Ліси України» на підставі Державного акта на право постійного користування землею І-КВ № 002483 від 24.11.2005, а також не заперечують обставину того, що квартал 157 виділу 2 Томилівського лісництва розташований в адміністративних межах Маловільшанської сільської територіальної громади Білоцерківського району Київської області.

З урахуванням зазначеного вище, суд встановив, що станом на дату складення акта проведення огляду місця вчинення лісопорушення № 1 від 25.05.2023, земельна ділянка (в межах якої розташований квартал 157 виділу 2 Томилівського лісництва) належала на праві постійного користування Державному спеціалізованому господарському підприємству «Ліси України» на підставі Державного акта на право постійного користування землею І-КВ № 002483 від 24.11.2005 та розташована в адміністративних межах Маловільшанської сільської територіальної громади Білоцерківського району Київської області.

Нормами чинного законодавства, зокрема Лісовим кодексом та Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.

Факт незабезпечення лісокористувачем (відповідачем) охорони і збереження закріплених за ним лісів підтверджується матеріалами справи.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 906/133/18 від 09.12.2019, № 1909/976/17 від 09.08.2018, постановах Верховного Суду у справі № 920/1293/16 від 20.08.2018, у справі № 917/1261/17 від 23.08.2018, у справі № 925/382/17 від 19.09.2018, у справі № 909/1111/16 від 27.03.2018 та у справі № 920/1106/17 від 20.02.2020.

У пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 9901/93/19 відображено правову позицію, відповідно до якої виходячи з вимог ч. 2 ст. 19, ст. 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17 та від 19.12.2018 у справі № 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів. Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.

Судом встановлено вище, що 25.05.2023 на земельній ділянці (квартал 157 виділу 2 Томилівського лісництва), яка перебуває у постійному користуванні відповдіача на підставі Державного акта на право постійного користування землею І-КВ № 002483 від 24.11.2005, виявлено факт незаконної рубки 47 дерев породи дуб, ясен та клен, що підтверджується актом огляду місця вчинення лісопорушення № 1 від 25.05.2023.

Відповідно до змісту акта огляду місця вчинення лісопорушення № 1 від 25.05.2023, провідним інженером охорони та захисту лісу, лісничим та майстром лісу філії «Білоцерківське лісове господарство» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» у кварталі 157 виділу 2 Томилівського лісництва виявлено факт незаконної рубки 47 дерев, а саме наступні породи дерев: дуб звичайний - 19 шт., ясен звичайний - 10 шт., клен гостролистий - 18 шт. Акт містить відомості про діаметр кожного дерева (пня/1,3м) окремо, а також загальну масу дерев - 22 куб. м., їх таксову вартість та загальний розмір шкоди, завданою незаконною рубкою дерев в загальній сумі 372 616, 55 грн.

Вказаний акт огляду місця вчинення лісопорушення підписаний провідним інженером охорони та захисту лісу, лісничим та майстром лісу без будь-яких зауважень та заперечень.

Зі змісту долученого до матеріалів справи розрахунку шкоди, заподіяної лісу згідно додатка № 1 до постанови № 665 КМУ від 23.07.2008 (акт № 1 від 25.05.2023 року) вбачається, що шкода, заподіяна внаслідок незаконної вирубки дерев, розрахована за кожне дерево, вирубане до ступеня припинення росту, з урахуванням діаметру дерев у корі біля шийки кореня, породи, розряду, висоти та ступеня товщини дерев, та складає 372 616, 55 грн. Також розрахунок шкоди містить відомості про те, що усі 47 незаконно зрубаних дерев були сироростучими.

Відповідно до пп. 1, 6 розділу ІІІ посадової інструкції провідного інженера з охорони та захисту лісу філії «Білоцерківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», провідний інженер з охорони та захисту лісу зобов`язаний розробляти та впроваджувати на практиці заходи по охороні лісів підприємства, систематично контролювати стан охорони лісів у лісництвах, проводити раптові та контрольні ревізії обходів і дільниць.

Суд враховує, що провідний інженер охорони та захисту лісу, який підписав акт огляду місця вчинення лісопорушення № 1 від 25.05.2023, ознайомлений з посадовою інструкцією та прийняв її до виконання, про що свідчить підпис ОСОБА_1 від 02.01.2023 у посадовій інструкції.

За змістом п. 1.6 посадової інструкції лісничого філії «Білоцерківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», безпосередні прилеглі лісничого - майстри лісу, бригадири та робітники лісництва, яка працюють на об`єктах відповідного лісництва.

У пунктах 3.1, 3.4, 3.5 посадової інструкції лісничого вказано, що лісничий зобов`язаний: - забезпечити систематичне спостереження і належну охорону лісів від пожеж, самовільних рубок, шкідників і хвороб, їх своєчасне виявлення, організацію їх локалізації та ліквідації; - своєчасно виявляти та попереджувати випадки порушень лісового законодавства у сфері охорони, захисту та відтворення лісів; - брати участь, у тому числі, в інших заходах пов`язаних і не пов`язаних з веденням лісового господарства, при проведення лісовпорядних, науково-дослідних, пошукових роботах, а також ревізіях, перевірках тощо.

Відповідно до пп. 4.2, 4.4-4.6 посадової інструкції лісничого, лісничий має право: - припиняти незаконну рубку і підсочку лісу та інші види правопорушень; - затримувати в лісі або на шляху прямування з лісу незаконно добутий порушниками матеріал, а також накладати арешт на вивезений матеріал в тих випадках, коли вивозка його лісопорушником до місця використання безпосередньо прослідкована лісовою охороною; - затримувати осіб, винних у порушенні лісового законодавства, доставляти їх в органи внутрішніх справ, місцеві органи влади; - складати акти, протоколи, вносити постанови про лісопорушення, лісові пожежі, порушення правил полювання та інші виявлені лісопорушення надавати їх у відповідальні органи для притягнення до відповідальності.

Лісничий несе відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов`язків, помилкові дії чи бездіяльність, неприйняття рішень, що входять у сферу його компетенції, а також за невикористання або неповне використання своїх функціональних прав, що передбачені цією посадовою інструкцією, а також правилами внутрішнього трудового розпорядку, - в межах визначених чинним законодавством України про працю та кримінальним законодавством України. Правопорушення, скоєні в процесі здійснення своєї діяльності, - в межах, визначених чинним адміністративним, кримінальним, та цивільним законодавством України. Здійснення матеріальної шкоди, - в межах, визначеним чинним цивільним законодавством та законодавством про працю України (п. 5.1-5.3 посадової інструкції лісничого).

Лісничий, який підписав акт огляду місця вчинення лісопорушення № 1 від 25.05.2023, ознайомлений з посадовою інструкцією та прийняв її до виконання, про що свідчить підпис ОСОБА_3 від 02.01.2023 у посадовій інструкції.

За змістом пп. 1, 4-5 розділу ІV посадової інструкції майстра лісу філії «Білоцерківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», майстер лісу зобов`язаний: - забезпечувати систематичне спостереження і належну охорону лісів від пожеж, самовільних рубок, шкідників і хвороб, їх своєчасне виявлення, організацію їх локалізації та ліквідації; - своєчасно виявляти та попереджувати випадки порушень лісового законодавства у сфері охорони, захисту та відтворення лісів; - брати участь, у тому числі, в інших заходах пов`язаних і не пов`язаних з веденням лісового господарства, при проведення лісовпорядних, науково-дослідних, пошукових роботах, а також ревізіях, перевірках тощо.

Відповідно до пп. 4.2, 4.4-4.6 посадової інструкції майстра лісу, майстер лісу має право: - припиняти незаконну рубку і підсочку лісу та інші види правопорушень; - затримувати в лісі або на шляху прямування з лісу незаконно добутий порушниками матеріал, а також накладати арешт на вивезений матеріал в тих випадках, коли вивозка його лісопорушником до місця використання безпосередньо прослідкована лісовою охороною; - затримувати осіб, винних у порушенні лісового законодавства, доставляти їх в органи внутрішніх справ, місцеві органи влади; - складати акти, протоколи, вносити постанови про лісопорушення, лісові пожежі, порушення правил полювання та інші виявлені лісопорушення надавати їх у відповідальні органи для притягнення до відповідальності.

Майстер лісу несе відповідальність за неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов`язків, помилкові дії чи бездіяльність, неприйняття рішень, що входять у сферу його компетенції, а також за невикористання або неповне використання своїх функціональних прав, що передбачені цією посадовою інструкцією, а також правилами внутрішнього трудового розпорядку, - в межах визначених чинним законодавством України про працю та кримінальним законодавством України. Правопорушення, скоєні в процесі здійснення своєї діяльності, - в межах, визначених чинним адміністративним, кримінальним, та цивільним законодавством України. Здійснення матеріальної шкоди, - в межах, визначеним чинним цивільним законодавством та законодавством про працю України (п. 5.1-5.3 посадової інструкції майстра лісу).

Майстер лісу, який підписав акт огляду місця вчинення лісопорушення № 1 від 25.05.2023, ознайомлений з посадовою інструкцією та прийняв її до виконання, про що свідчить підпис ОСОБА_4 від 03.05.2023 у посадовій інструкції.

Відповідно до п. 2.5 Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України № 262 від 31.08.2010, у разі якщо виявлено факт порушення лісового законодавства, однак особу порушника встановити неможливо (порушник вчинив правопорушення і зник з місця події), посадовою особою органу лісового господарства складається акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства. Складений акт протягом трьох днів з моменту виявлення правопорушення направляється до органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення для встановлення особи порушника. Виявлені при цьому незаконно добуті лісові ресурси вилучаються, про що зазначається в акті.

Отже, акт огляду місця вчинення лісопорушення, складений посадовими особами органу лісового господарства, до яких відноситься відповідач, є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження факту вчинення порушення лісового законодавства, у зв`язку із чим твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи належних доказів безпідставні.

Суд також враховує, що у постанові від 24.02.2021 у справі № 906/366/20 Верховний Суд дійшов висновків про те, що матеріали перевірки, за результатом яких встановлено лісопорушення працівниками лісокористувача, є достатніми та належними доказами.

З урахуванням зазначеного вище, суд дійшов висновку, що акт огляду місця вчинення лісопорушення № 1 від 25.05.2023 та вказані в ньому розрахунки завданих збитків, проведені відповідно до вимог чинного законодавства та є належним та допустимим доказом вчинення протиправного діяння у вигляді незаконної вирубки лісу.

Водночас, відповідно до пп. 2.1, 2.2 Положення про Філію «Білоцерківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України», затвердженого наказом ДСГП «Ліси України» від 16.12.2022 № 59, Філія створена з метою одержання підприємством прибутку від здійснення на промисловій та комерційній основі господарської діяльності, яка направлена, зокрема на ведення лісового господарства, охорону, захист, раціональне використання та відтворення лісів.

Предметом діяльності Філії, серед іншого є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і травин.

Крім того, основними обов`язками як лісничого, так і майстра лісу є забезпечення систематичного спостереження і належну охорону лісів від пожеж, самовільних рубок, шкідників і хвороб, їх своєчасне виявлення, організацію їх локалізації та ліквідації, а також своєчасне виявлення та попередження випадків порушень лісового законодавства у сфері охорони, захисту та відтворення лісів.

Викладене свідчить про те, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства.

Суд дослідив посилання відповідача стосовно того, що постійним користувачем було вчинено усіх необхідних заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, їх захисту від самовільної рубки лісу, на підтвердження чого відповідач долучив до відзиву на позовну заяву копії наказу № 37 від 19.02.2023 про створення рейдових бригад для оперативного реагування на порушення лісового законодавства, графіку виїзду мобільної групи працівників Філії «Білоцерківське лісове господарство» ДСГП «Ліси України» за участю працівників Білоцерківського районного управління Головного управління Національної поліції у Київській області під час проведення заходів із запобігання та виявлення порушень лісового законодавства від 01.02.2023, наказу № 5 від 03.01.2023 про звітування відповідальних осіб державної лісової охорони щодо стану лісового обходу (відсутність/наявність лісопорушень), а також копії акта прийому-передачі обходу 16.03.2020, журналу проведення обстеження майстерських дільниць майстрами лісу на предмет виявлення та попередження незаконних рубок та інших правопорушень, відповідно до якого майстром ОСОБА_2 здійснювались систематичні обстеження кварталу 157 виділу 2 Томилівського лісництва «Озерянська дача 157/2», подорожнього листа легкового автомобіля марки «Renault Duster», д.н.з. НОМЕР_1 , згідно з яким 25.05.2023 року рейдовою бригадою № 1 здійснений огляд кварталів 157, 158 Томилівського лісництва та рапортами майстра лісу Томилівського лісництва ОСОБА_2 від 02.02.2023, від 03.03.2023, від 05.04.2023, від 03.05.2023, від 05.06.2023 про здійснення патрулювання кварталу 157 (виділи 1, 2) Томилівського лісництва.

Разом з цим суд зазначає, що факт вчинення вказаного правопорушення природоохоронного законодавства свідчить про те, що зазначені відповідачем у відзиві на позовну заяву заходи не були належними та достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем та попередити випадок порушення лісового законодавства у сфері охорони, захисту та відтворення лісів, зокрема незаконної вирубки лісу.

Встановлені судом обставини підтверджують, що відповідач мав можливість і повинен був здійснювати належний комплекс заходів з контролю за спірною територією, де виявлено незаконну вирубку, проте не здійснював належних заходів охорони лісу.

Відтак наведені обставини у їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.

Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо).

У спірних правовідносинах шкода це не тільки обов`язкова умова, але і міра відповідальності, оскільки за загальним правилом завдана шкода відшкодовується в повному обсязі (мова йдеться про реальну шкоду та упущену вигоду).

Як зазначалося судом вище, на підтвердження розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки дерев, прокурор долучив до позовної заяви розрахунок шкоди, заподіяної лісу, проведений провідним інженером з охорони та захисту лісу ОСОБА_1 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», відповідно до якого розмір збитків становить 372 616, 55 грн.

Суд встановив, що розрахунок розміру шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, здійснено відповідно до такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев та чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008, з урахуванням індексації цін за 2023 рік.

Зі змісту долученого до матеріалів справи розрахунку шкоди, заподіяної лісу згідно до додатка № 1 до постанови № 665 КМУ від 23.07.2008 (акт № 1 від 25.05.2023 року) вбачається, що шкода, заподіяна внаслідок незаконної вирубки дерев, розрахована за кожне дерево, вирубане до ступеня припинення росту, з урахуванням діаметру дерев у корі біля шийки кореня, породи, розряду, висоти та ступеня товщини дерев, та складає 372 616, 55 грн. Також розрахунок шкоди містить відомості про те, що усі 47 незаконно зрубаних дерев були сиро ростучими.

Суд встановив, що наявний в матеріалах справи розрахунок шкоди, заподіяної лісу відповідає додатку № 1 «Такса для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту до постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу».

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 909/114/21, на яку посилається відповідач у відзиві на позовну заяву, зазначено, що встановлення кількості зрубаних пнів, їх діаметру та ознаки має суттєве значення для правильного розрахунку шкоди. Розрахунок шкоди не може ґрунтуватися на припущеннях позивача, оскільки вони не є фактичними даними в розумінні статті 73 Господарського процесуального кодексу України, тому відсутність належних та достовірних доказів, які б підтвердили точну кількість пнів, їх ознаку та діаметр, у результаті незаконної рубки відповідачем, виключає можливість встановлення дійсного розміру шкоди, завданої відповідачем навколишньому природному середовищу як обов`язкової умови для настання відповідальності.

Разом з цим з матеріалів справи вбачається, що долучений прокурором до позовної заяви розрахунок шкоди, заподіяної лісу, здійснений з урахуванням точної кількості кількість пнів, їх ознак та діаметру тощо, відомості про які вказані в акті огляду місця вчинення лісопорушення, який підписаний без будь-яких зауважень та заперечень провідним інженером з охорони та захисту лісу, лісничого та майстра лісу, тобто уповноваженими представниками відповідача.

Суд не приймає до уваги твердження відповідача про те, що розмір заподіяної шкоди ґрунтується на припущеннях, оскільки розрахунок шкоди виконаний самим відповідачем, а наявний в матеріалах справи розрахунок шкоди, заподіяної лісу підписаний уповноваженим представником відповідача без будь-яких зауважень та заперечень.

Дослідивши наявний в матеріалах справи розрахунок шкоди, заподіяної лісу суд вважає його обґрунтованим та арифметично вірним, не спростованим відповідачем, у зв`язку із чим суд дійшов висновку, що розмір шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки лісу у розмірі 372 616, 55 грн є обґрунтованими та документально доведеним.

Котррозрахунку розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки лісу, відповідачем до суду не надано, наявний в матеріалах справи розрахунок не спростовано.

Наступним елементом складу цивільного правопорушення є причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Суд зазначає, що відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення належних та достатніх дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування дерев (нанесення збитків). Вказана обставина відповідачем не спростована.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що саме внаслідок бездіяльності працівників відповідача стало можливим і відбулось вирубування дерев та заподіяна шкода, що свідчить про наявність такого складу цивільного правопорушення як причинний зв`язок між протиправною поведінкою та завданою шкодою.

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Зважаючи на усвідомлення відповідачем ризику здійснення незаконної вирубки дерев, суд вважає, що відповідач передбачав можливість настання шкідливих наслідків, здійснюючи заходи по організації охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства, однак факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про неналежність та недостатність таких заходів щодо забезпечення збереження лісу відповідачем та про наявність відповідної вини.

Відповідачем не надано жодних доказів відсутності його вини та вчинення ним дій, спрямованих на збереження та охорону лісів та недопущення самовільної рубки лісу.

За наведених обставин, прокурором доведена наявність вини відповідача у незабезпеченні охорони та збереженні лісових насаджень від незаконних рубок із земель лісового фонду на підвідомчій йому території.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166, ст. 1172 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Юридична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Як було зазначено судом вище, нормами чинного законодавства, зокрема Лісовим кодексом та Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» унормовано, що організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних порубок та інших пошкоджень, покладається саме на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній постійному лісокористувачу ділянці лісу.

Обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами (аналогічний висновок міститься у постановах від 18.05.2023 у справі № 914/669/22, від 24.01.2024 у справі № 907/449/22, об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17).

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді не вчинення належних та достатніх дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Наведеним вище спростовуються твердження відповідача стосовно того, що шкода, заподіяна державі внаслідок незаконної рубки дерев, стягнення якої є предметом розгляду у цій справі, виникла від безпосередніх дій особи, яка незаконно зрубувала дерева, а не від постійного лісокористувача, на якого покладений обов`язок охороняти ліс.

Стосовно посилань відповідача на обставину того, що перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не проводилась, а в матеріалах справи відсутній акт Державної екологічної інспекції, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у пункті 63 постанови від 12.09.2024 у справі № 907/181/22 зазначив, що такий доказ як акт перевірки Державної екологічної інспекції сам по собі не може бути єдиним чи вичерпним доказом підтвердження правопорушення природоохоронного законодавства. Подані сторонами докази, на підтвердження своїх вимог та заперечень, мають бути оцінені судами як окремо кожен так і в їх сукупності. Крім того, відсутність акта не може бути єдиною підставою для відмови в позові, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи доведеності наявності складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, допущення самовільної вирубки лісу та наявності підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності.

Суд зазначає, що зі змісту акта огляду місця вчинення лісопорушення № 1 від 25.05.2023, складеного провідним інженером з охорони та захисту лісу, за участю лісничого та майстра лісу, відповідно до Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України № 262 від 31.08.2010, а також розрахунку шкоди, заподіяної лісу, проведений провідним інженером з охорони та захисту лісу ОСОБА_1 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 «Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу», можна встановити обставини незаконної рубки дерев на підвідомчій відповідачу території, а також розмір завданої шкоди.

Отже, суд дійшов висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт вчинення правопорушення природоохоронного законодавства, завдання державі шкоди незаконною порубкою лісових насаджень та розмір завданої шкоди.

З огляду на наведене, суд відхиляє посилання відповідача на обставину того, що перевірка дотримання вимог природоохоронного законодавства відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» не проводилась, а в матеріалах справи відсутній акт Державної екологічної інспекції.

Враховуючи все наведене у сукупності, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наявність всіх складових правопорушення, а саме: факт неправомірної поведінки відповідача (бездіяльність працівників відповідача у вигляді невчинення достатніх дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду), наявність шкоди (збитки в загальному розмірі 372 616, 55 грн), наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, адже шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання вимог природоохоронного законодавства, наявність вини заподіювача шкоди, тоді як відповідач відсутність своєї вини належними доказами не спростував.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені прокурором, не спростував, з урахуванням доведення прокурором усіх елементів складу цивільного правопорушення для настання цивільно-правової відповідальності, суд прийшов висновку наявність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» 372 616, 55 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Вирішуючи питання розподілу стягуваної шкоди, суд зазначає таке.

Прокурор в позові просить стягнути всю суму завданої шкоди на користь Маловільшанської сільської ради, оскільки факт незаконної вирубки лісу було виявлено у адміністративних межах Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області.

Відповідно до положень ст. 29 , ст. 69-1 Бюджетного кодексу України, шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу, стягується пропорційно в дохід спеціального фонду відповідної місцевої ради, обласного бюджету, Державного бюджету України.

Згідно з ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та п. 7 ч. 3 ст. 29, п. 4 ч. 1 ст. 69-1 Бюджетного кодексу України, грошові стягнення за шкоду, заподіяну внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, зараховуються до спецфондів Державного, обласних та місцевих (сільського, селищного, міського) бюджетів за місцем скоєння правопорушення. При цьому джерелами формування спеціального фонду Державного бюджету України в частині доходів є 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, а до надходжень спеціального фонду місцевих бюджетів належать 70 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, у тому числі: до сільських, селищних, міських бюджетів, бюджетів об`єднаних територіальних громад - 50 відсотків, обласних бюджетів та бюджету Автономної Республіки Крим - 20 відсотків, бюджетів міст Києва та Севастополя - 70 відсотків.

Водночас за змістом п. 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 215 від 15.04.2015, казначейство відповідно до покладених на нього завдань та в установленому законодавством порядку: забезпечує казначейське обслуговування бюджетних коштів на основі ведення єдиного казначейського рахунка, зокрема здійснює розподіл бюджетних коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя, між місцевими бюджетами, а також між загальним та спеціальним фондами бюджету відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і їх перерахування відповідно до законодавства.

Отже, функції з розподілу коштів після їх зарахування на спеціальний рахунок віднесено до повноважень Державної казначейської служби, яка наділена усіма необхідними повноваженнями для здійснення такого розподілу між державним та місцевими бюджетами.

Оскільки незаконну рубку вчинено в адміністративних межах Маловільшанської територіальної громади Київської області, - заподіяну шкоду належить стягувати за місцем заподіяння шкоди відповідно до ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» на один казначейський рахунок спеціального фонду за реквізитами рахунку сільської ради згідно коду бюджетної класифікації, за реквізитами рахунку міської ради, згідно коду бюджетної класифікації, даному випадку, це грошові стягнення за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності, код класифікації доходів 24061600.

Всі інші клопотання, заяви, доводи та міркування учасників судового процесу досліджені судом, однак залишені без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують вищенаведених висновків суду.

Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів відповідача та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Приймаючи висновки суду про повне задоволення позовних вимог, з відповідача на користь прокуратури підлягає стягненню судовий збір в сумі 5 589,25 грн.

Керуючись ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (місцезнаходження: вул. Шота Руставелі, 9а, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 44768034) на користь Маловільшанської сільської ради (місцезнаходження: вул. Перемоги, буд. 24, с. Мала Вільшанка, Білоцерківський р-н, Київська обл., 09175; код ЄДРПОУ 04358619) на спеціальний рахунок: UA628999980333179331000010828 (код класифікації доходів бюджету: 24062100, отримувач: ГУК у Київській області/Маловільшанська сільська рада/24062100, ЄДРПОУ 37955989, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.) 372 616, 55 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу.

3. Стягнути з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (місцезнаходження: вул. Шота Руставелі, 9а, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 44768034) на користь Київської обласної прокуратури (місцезнаходження: бульвар Лесі Українки, 27/2, м. Київ, 01601; код ЄДРПОУ 02909996) 5 589,25 грн судового збору.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч. 1 ст. 256, ст. 257 та підп. 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 18.12.2024.

Суддя Л.В. Сокуренко


Суд	Господарський суд Київської області
Дата ухвалення рішення	12.12.2024
Оприлюднено	23.12.2024
Номер документу	123872700
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, щодо недоговірних зобов’язань про відшкодування шкоди