Постанова

від 18.02.2025 по справі 911/2020/24

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2025 р. Справа№ 911/2020/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Барсук М.А.

суддів: Кропивної Л.В.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Овчинніковій Я.Д.;

За участю представників сторін:

від прокуратури: не з`явився;

від позивача 1: не з`явився;

від позивача 2: не з`явився;

від відповідача: не з`явився;

перевіривши матеріали апеляційної скарги Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

на рішення Господарського суду Київської області від 12.12.2024 (повний текст складено 18.12.2024)

у справі №911/2020/24 (суддя Сокуренко Л.В.)

за позовом Білоцерківської окружної прокуратури в інтересах держави, в особі:

1) Маловільшанської сільської ради

2) Державної екологічної інспекції Столичного округу

до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про стягнення 372 616,55 грн, -

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Білоцерківська окружна прокуратура звернулась до Господарського суду Київської області в інтересах держави в особі Маловільшанської сільської ради та Державної екологічної інспекції Столичного округу з позовною заявою до Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про стягнення 372 616, 55 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що відповідач в порушення вимог чинного законодавства не забезпечив охорону лісових насаджень від незаконних рубок дерев. У зв`язку із чим прокурор подав зазначену позовну заяву в інтересах держави в особі позивачів до відповідача про стягнення 372 616, 55 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Київської області від 12.12.2024 у справі №911/2020/24 позов задоволено повністю.

Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Маловільшанської сільської ради 372 616,55 грн шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища в результаті незаконної порубки лісу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджено наявність всіх складових правопорушення, а саме: факт неправомірної поведінки відповідача (бездіяльність працівників відповідача у вигляді невчинення достатніх дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду), наявність шкоди (збитки в загальному розмірі 372 616,55 грн), наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, адже шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання вимог природоохоронного законодавства, наявність вини заподіювача шкоди, тоді як відповідач відсутність своєї вини належними доказами не спростував.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 12.12.2024 у справі №911/2020/24 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги на основне рішення зводяться до наступного:

- розрахунок шкоди, складений лісокористувачем, здійснений невірно, оскільки до нього не включено розмір шкоди, розрахований за кожен 1 см. перевищення 50-ти см діаметру незаконно зрубаного дерева, хоча дерев, діаметр яких перевищує 50 см становить 3 штуки, з яких 2 дерева з діаметром 52 см та 1 дерево з діаметром 56 см.;

- суд першої інстанції, застосовуючи постанову Верховного Суду від 12.09.2024 у справі № 907/181/22 при прийнятті свого рішення, не звернув увагу на те, що розрахунок розміру шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу у постанові Верховного Суду, доведений доказами, що є неспівмірними з доказами розрахунку шкоди у справі, що ним розглядалася, в розумінні їх належності (висновок експерта чи розрахунок працівника лісокористувача);

- судом при розгляді даної справи не було встановлено конкретних обставин завдання стягувачу збитків бездіяльністю майстра лісу чи причинно-наслідкового зв`язку між такою бездіяльністю та шкодою, що настала в результаті лісопорушення;

- лісове законодавство не містить такого складу правопорушення, як «незабезпечення охорони лісів від незаконних рубок»; лісовим та суміжним законодавством не передбачений ні розмір, ані порядок відшкодування шкоди внаслідок «незабезпечення охорони лісів від незаконних рубок».

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №911/2020/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Барсук М.А. - головуюча суддя; судді - Пономаренко Є.Ю., Кропивна Л.В.

Ухвалою суду від 13.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Київської області від 12.12.2024 та призначено справу до розгляду на 18.02.2025.

Явка представників сторін

Представники сторін та прокурора у судове засідання 18.02.2025 не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду апеляційної скарги сторони повідомлялись належним чином шляхом направлення процесуальних документів до електронного кабінету в системі ЄСІТС.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

А тому, з урахуванням принципу розумності строків розгляду справи судом, з метою забезпечення права на доступ до правосуддя, передбаченого Конституцією України і гарантованого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (право на справедливий суд), зважаючи на те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги у судовому засіданні 18.02.2025 за відсутності представників сторін та прокурора.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Відповідно до наявного в матеріалах справи Державного акта на право постійного користування землею І-КВ № 002483 від 24.11.2005, Білоцерківському державному лісогосподарському підприємству надано у постійне користування 20, 6258 гектарів землі в межах згідно з планом землекористування. Землю надано у постійне користування для ведення лісового господарства.

Відповідно до наказу Державного агентства лісових ресурсів України № 943 від 28.10.2022 прийнято рішення про припинення ДП "Білоцерківське лісове господарство" та створення Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України", яке є правонаступником прав та обов`язків Державного підприємства "Білоцерківське лісове господарство".

Наказом ДСГП "Ліси України" від 16.12.2022 № 59 затверджено Положення про Філію "Білоцерківське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" (далі - Положення), відповідно до п. 1.1 якого Філія є відокремленим підрозділом ДСГП "Ліси України".

Відповідно до п. 7.8. Положення, на земельних ділянках, які знаходяться у постійному користуванні ДСГП "Ліси України", свою господарську діяльність здійснює Філія.

Наказом ДСГП "Ліси України" № 249 від 09.01.2023 за Філією закріплено майно, права і обов`язки, які передані передавальним актом, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України № 66 від 09.01.2023 "Про затвердження передавального акту державного підприємства "Білоцерківське лісове господарство".

25.05.2023 працівниками лісової охорони Філії "Білоцерківське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" виявлено факт незаконної порубки 47 дерев породи дуб, ясен та клен у кварталі 157 виділ 2 Томилівського лісництва, що розташоване в адміністративних межах Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області.

За результатами виявлення вказаної вище незаконної рубки працівниками лісової охорони Філії "Білоцерківське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" 25.05.2023 складено акт огляду місця вчинення лісопорушення № 1 та здійснено розрахунок шкоди, заподіяної лісу.

Відповідно до розрахунку шкоди, заподіяної лісу, проведеного провідним інженером з охорони та захисту лісу Клеваком Р.В. згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу", розмір збитків становить 372 616, 55 грн.

Звертаючись до суду із даним позовом прокурор стверджує, що внаслідок неналежного виконання працівниками Філії та, відповідно, Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" обов`язків по захисту, охороні лісових насаджень від незаконних рубок на підвідомчих такому підприємству ділянках із земель лісового фонду, навколишньому природному середовищу заподіяно збитки у розмірі 372 616, 55 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Закон України "Про прокуратуру" визначає правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Так, відповідно до частин 3-5 статті 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В обґрунтування підстав представництва прокурора в суді, прокурор, посилаючись на ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", зазначає про ненадходження до спеціального фонду місцевих бюджетів грошових стягнень за шкоду, заподіяну відповідачем державі внаслідок порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів, у тому числі лісів.

Згідно ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» вбачається, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. При цьому поняття «компетентний орган» вживається в значенні органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18.

Отже, з урахуванням вище викладеного, у розумінні положень ст.ст. 73, 76, 77 ГПК України прокурор, звертаючись з позовом у справі, повинен навести причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду, довести належними та допустимими доказами обставини здійснення ним повідомлення на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду від його імені, а також надати докази того, що суб`єкт владних повноважень не здійснює або здійснює неналежним чином захист інтересів держави.

Колегія суддів звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, у якій наведено такі правові висновки:

"Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Право органів місцевого самоврядування щодо подання позовів про стягнення завданої довкіллю шкоди ґрунтується на приписах ст.13, 142, 145 Конституції України; ст. 15, 19, 47 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"; ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Статтею 15 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що місцеві ради в межах своєї компетенції здійснюють контроль за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Вказана норма узгоджується з положеннями ст. 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Правопорушення було вчинено на території Маловільшанської сільської ради, яка є органом місцевого самоврядування.

Білоцерківською окружною прокуратурою було скеровано на адресу Маловільшанської сільської ради лист № 50-4014вих24 від 19.04.2024, в якому прокуратура повідомила останніх про порушення інтересів держави, у зв`язку із порушенням вимог лісового законодавства, а також про наявність підстав для представництва інтересів держави в суді для стягнення завданої шкоди. Листами прокуратура просила позивачів у строк до 26.04.2024 повідомити інформацію про вжиті заходи щодо належного реагування та стягнення збитків в сумі 372 616, 55 грн, завданих незаконною рубкою дерев.

Маловільшанською сільською радою, у відповідь на запит прокуратури, було направлено лист № 802/07-11 від 22.04.2024, в якому повідомлено Білоцерківську окружну прокуратуру, що будь-які звернення та оперативна інформація щодо незаконної порубки дерев, а також матеріали по відшкодуванню за нанесені збитки від уповноважених органів державної влади на адресу ради не надходили, але у разі встановлення факту та стягнення збитків позивач надав реквізити рахунку спеціального фонду для зарахування збитків.

Таким чином, невжиття Маловільшанською сільською радою упродовж тривалого часу після встановлення факту самовільної порубки заходів щодо відшкодування заподіяної шкоди та відсутність наміру вжиття таких заходів свідчить про бездіяльність вказаного органу місцевого самоврядування.

Державна екологічна інспекція Столичного округу є територіальним органом Державної екологічної інспекції України, який здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства про охорону та захист лісів.

Відповідно до ч. 1 ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища належить, зокрема, організація і здійснення у межах компетенції державного нагляду (контролю) за додержанням центральними органами виконавчої влади та їх територіальними органами, місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами - нерезидентами вимог законодавства про охорону, захист, використання та відтворення лісів.

Державною екологічною інспекцією Столичного округу, у відповідь на запит прокуратури, було направлено лист № 9/6/2/30/1730 від 26.06.2024, в якому повідомлено Білоцерківську окружну прокуратуру, що Державною екологічною інспекцією Столичного округу заходи щодо стягнення збитків не вживались. Проте, Державною екологічною інспекцією Столичного округу у листі зазначено, що остання не заперечує проти подання позову, окрім того у разі подання позову Інспекцією будуть підтримані позовні вимоги прокуратури в повному обсязі.

У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що звертаючись до суду з позовом у цій справі, прокурор дотримався вимог статті 23 Закону України "Про прокуратуру" та статті 53 ГПК України щодо умов такого звернення, а саме: обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому саме полягає порушення інтересів держави та правильно визначив органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, а тому доводи апелянта в цій частині є необґрунтованими.

Стосовно суті заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Статтею 13 Конституції України визначено, що природні ресурси, що знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу й повинні використовуватися відповідно до закону.

Статтею 66 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

За статтею 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовуванні в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Частинами 1-3 статті 1 Лісового кодексу України встановлено, що:

- ліс - тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав`яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов`язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище;

- ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах;

- усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Частиною 1 ст. 16 Лісового кодексу України встановлено, що право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

У постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи (ч. 1 ст. 17 Лісового кодексу України).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі, серед іншого, зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.

Статтею 63 Лісового кодексу України встановлено, що ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

За змістом п. 5 ст. 64 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані, серед іншого, здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 Лісового кодексу України, організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів, зокрема, від незаконних рубок та пошкодження. Власники лісів і постійні лісокористувачі зобов`язані розробляти та проводити в установлений строк комплекс заходів, спрямованих на збереження, охорону та захист лісів. Перелік заходів, вимоги щодо складання планів цих заходів визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері лісового господарства, органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Статтею 89 Лісового кодексу України визначено, що охорону і захист лісів на території України здійснює, зокрема, лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів.

Основними завданнями державної лісової охорони є: здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства; забезпечення охорони лісів, зокрема, від незаконних рубок (ст. 90 Лісового кодексу України).

Статтею 93 Кодексу передбачені завдання контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів. Зокрема, такими завданнями є запобігання порушенням законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення.

За змістом п. 5 ч. 2 ст. 105 Лісового кодексу України, відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні у порушенні вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів.

Підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України (ст. 107 Лісового кодексу України).

Отже, організація і забезпечення охорони та захисту лісів, яка передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження та охорону лісів, зокрема, від незаконних рубок та інших пошкоджень, покладається на постійних лісокористувачів.

Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.

Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі, у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17, постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №909/1111/16, від 20.08.2018 у справі №920/1293/16, від 23.08.2018 у справі №917/1261/17, від 19.09.2018 у справі №925/382/17, від 09.12.2019 у справі № 906/133/18, 20.02.2020 у справі № 920/1106/17, від 30.11.2021 у справі № 926/2174/20.

Як вбачається з матеріалів справи, квартал 157 виділу 2 Томилівського лісництва розташований в адміністративних межах Маловільшанської сільської територіальної громади Білоцерківського району Київської області та, відповідно, знаходиться в межах земельної ділянки, яка перебуває у постійному користуванні ДСГП "Ліси України" на підставі Державного акта на право постійного користування землею І-КВ № 002483 від 24.11.2005.

Згідно з п. 2.1. про Філію "Білоцерківське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" філія створена з метою одержання підприємством прибутку від здійснення на промисловій та комерційній основі господарської діяльності, яка направлена на ведення лісового господарства, охорону, захист, раціональне використання та відтворення лісів; ведення мисливського господарства, як спеціалізований підрозділ для ведення мисливського господарства; охорони, відтворення та раціонального використання державного мисливського фонду на території мисливських угідь, наданих у користування підприємству.

Згідно пп. 1, 6 розділу ІІІ посадової інструкції провідного інженера з охорони та захисту лісу філії "Білоцерківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України", провідний інженер з охорони та захисту лісу зобов`язаний розробляти та впроваджувати на практиці заходи по охороні лісів підприємства, систематично контролювати стан охорони лісів у лісництвах, проводити раптові та контрольні ревізії обходів і дільниць.

У пунктах 3.1, 3.4, 3.5 посадової інструкції лісничого вказано, що лісничий зобов`язаний: - забезпечити систематичне спостереження і належну охорону лісів від пожеж, самовільних рубок, шкідників і хвороб, їх своєчасне виявлення, організацію їх локалізації та ліквідації; - своєчасно виявляти та попереджувати випадки порушень лісового законодавства у сфері охорони, захисту та відтворення лісів; - брати участь, у тому числі, в інших заходах пов`язаних і не пов`язаних з веденням лісового господарства, при проведення лісовпорядних, науково-дослідних, пошукових роботах, а також ревізіях, перевірках тощо.

За змістом пп. 1, 4-5 розділу ІV посадової інструкції майстра лісу філії "Білоцерківське лісове господарство" ДСГП "Ліси України", майстер лісу зобов`язаний: - забезпечувати систематичне спостереження і належну охорону лісів від пожеж, самовільних рубок, шкідників і хвороб, їх своєчасне виявлення, організацію їх локалізації та ліквідації; - своєчасно виявляти та попереджувати випадки порушень лісового законодавства у сфері охорони, захисту та відтворення лісів; - брати участь, у тому числі, в інших заходах пов`язаних і не пов`язаних з веденням лісового господарства, при проведення лісовпорядних, науково-дослідних, пошукових роботах, а також ревізіях, перевірках тощо.

Отже, саме на відповідача, як на постійного користувача спірних лісів, та його працівників, серед іншого, покладений обов`язок проведення заходів щодо збереження лісонасаджень від самовільних рубок за неналежне виконання якого останній має нести встановлену чинним законодавством відповідальність.

Як вбачається з матеріалів справи, 25.05.2023 працівниками Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі Філії "Білоцерківське лісове господарство" - провідним інженером охорони та захисту лісу Клеваком Р.В., за участю лісничого Сніцар О.С. та майстра лісу Кондратюк М.Б. було виявлено незаконну рубку дерев в кількості 47 дерев породи дуб, ясен та клен у кварталі 157 виділ 2 Томилівського лісництва, що розташоване в адміністративних межах Маловільшанської територіальної громади Білоцерківського району Київської області.

За результатами виявлення вказаної вище незаконної рубки працівниками лісової охорони Філії "Білоцерківське лісове господарство" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" 25.05.2023 складено акт огляду місця вчинення лісопорушення № 1 та здійснено розрахунок шкоди, заподіяної лісу.

Вказаний акт огляду місця вчинення лісопорушення підписаний провідним інженером охорони та захисту лісу, лісничим та майстром лісу без будь-яких зауважень та заперечень.

Відповідно до п. 2.5 Інструкції з оформлення органами Державного комітету лісового господарства України матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Державного комітету лісового господарства України № 262 від 31.08.2010, у разі якщо виявлено факт порушення лісового законодавства, однак особу порушника встановити неможливо (порушник вчинив правопорушення і зник з місця події), посадовою особою органу лісового господарства складається акт огляду місця вчинення порушення лісового законодавства. Складений акт протягом трьох днів з моменту виявлення правопорушення направляється до органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення для встановлення особи порушника. Виявлені при цьому незаконно добуті лісові ресурси вилучаються, про що зазначається в акті.

Отже, акт огляду місця вчинення лісопорушення, складений посадовими особами органу лісового господарства, до яких відноситься відповідач, є належним та допустимим доказом в розумінні ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, на підтвердження факту вчинення порушення лісового законодавства, у зв`язку із чим твердження відповідача про відсутність в матеріалах справи належних доказів безпідставні.

У постанові від 24.02.2021 у справі № 906/366/20 Верховний Суд дійшов висновків про те, що матеріали перевірки, за результатом яких встановлено лісопорушення працівниками лісокористувача, є достатніми та належними доказами.

З урахуванням зазначеного вище, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що акт огляду місця вчинення лісопорушення № 1 від 25.05.2023 та вказані в ньому розрахунки завданих збитків, є належним та допустимим доказом вчинення протиправного діяння у вигляді незаконної вирубки лісу.

Предметом діяльності Філії відповідача, серед іншого є забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, шкідників і хвороб та мисливського господарства, а також використання лісових ресурсів і травин.

Крім того, основними обов`язками як лісничого, так і майстра лісу є забезпечення систематичного спостереження і належну охорону лісів від пожеж, самовільних рубок, шкідників і хвороб, їх своєчасне виявлення, організацію їх локалізації та ліквідації, а також своєчасне виявлення та попередження випадків порушень лісового законодавства у сфері охорони, захисту та відтворення лісів.

Викладене свідчить про те, що відповідач здійснює управлінські, організаційно-розпорядчі та господарські заходи з організації належної охорони лісу та недопущення самовільних та незаконних рубок на території лісового фонду підприємства.

Однак, факт вчинення вказаного правопорушення свідчить про те, що такі заходи не були достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем.

Доводи відповідача, що він вчинив усі необхідні заходи, спрямовані на збереження та охорону лісів, їх захисту від самовільної рубки лісу, правомірно відхилені судом першої інстанції, оскільки факт вчинення вказаного правопорушення природоохоронного законодавства свідчить про те, що зазначені відповідачем заходи не були належними та достатніми і не змогли забезпечити збереження лісу відповідачем та попередити випадок порушення лісового законодавства у сфері охорони, захисту та відтворення лісів, зокрема незаконної вирубки лісу.

Таким чином, наведені обставини у їх сукупності є належним підтвердженням протиправної поведінки відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної порубки на підвідомчій відповідачу території.

Доводи відповідача про відсутність Акту перевірки або будь-якого іншого документа державного нагляду (контролю), складеного Державною екологічною інспекцією за результатом виявленого правопорушення є безпідставним, оскільки не спростовує порушення вимог природоохоронного законодавства та факту вчинення незаконної порубки дерев 25.05.2023.

До того ж висновки, викладені в акті перевірки, є лише відображенням дій контролюючого органу та не породжують правових наслідків для суб`єкта господарювання і не змінюють стану його прав. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог законодавства, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення, а тому оцінка акта (в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки) може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта, або у випадку можливого використання такого акта, як доказу вчинення правопорушення при розгляді відповідного спору.

Колегія суддів також враховує, що у пунктах 88 постанови від 13.05.2020 року у справі №9901/93/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що виходячи з вимог частини другої статті 19, статей 63 і 86 Лісового кодексу України, з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09 серпня та 19 вересня 2018 року у справах № 909/976/17, 925/382/17, лісокористувач є не потерпілою, а навпаки, відповідальною особою за шкоду, завдану внаслідок незаконної порубки лісу, перед державою як власником лісових ресурсів.

Адже в цьому випадку вина лісокористувача полягає у протиправній бездіяльності щодо невжиття належних заходів захисту й охорони лісових насаджень. Таким чином, право на відшкодування шкоди, завданої самовільним вирубуванням лісу, має держава, цивільно-правову відповідальність перед якою несуть безпосередні винуватці порубки нарівні з лісокористувачами.

Отже, цивільно-правову відповідальність за порушення природоохоронного законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів, а також і постійні лісокористувачі, вина яких полягає у допущенні їх працівниками та не перешкоджанні незаконному вирубуванню лісових насаджень, внаслідок неналежного виконання ними своїх службових обов`язків. Тобто проявом їх протиправної бездіяльності є незабезпечення працівниками постійних лісокористувачів охорони і захисту лісів, внаслідок чого відбувається вирубування дерев невстановленими особами.

А тому доводи відповідача про відсутність його вини у завданні збитків колегія суддів відхиляє.

У зв`язку із викладеним вище колегія суддів дійшла до висновку про те, що прокурором було доведено протиправну поведінку відповідача, яка полягає у незабезпеченні працівниками підприємства належної охорони і захисту лісів від незаконної вирубки на підвідомчій відповідачу території.

Статтею 41 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлено, що економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, серед іншого, передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Відповідно до положень статей 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України.

Частиною 1 ст. 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» шкода передбачено, що заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Положеннями статті 107 Лісового кодексу України встановлено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, в розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Загальні підстави відповідальності за завдану шкоду визначено ст. 1166 ЦК України яка встановлює, що майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для відшкодування шкоди за правилами статті 1166 ЦК України необхідно довести такі елементи: 1) неправомірність поведінки особи; неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду зокрема підстав невиконання завдавачем шкоди покладених на нього обов`язків; 2) наявність шкоди; під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров`я тощо); 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов`язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; 4) вина особи, що завдала шкоду.

Враховуючи вимоги статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України у вирішенні спору про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу слід виходити з презумпції вини правопорушника. Отже позивач не повинен доводити наявність вини відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу, навпаки, відповідач повинен довести, що у діях його працівників відсутня вина у заподіянні шкоди.

Оскільки відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надано жодних доказів відсутності його вини та вчинення ним дій, спрямованих на збереження та охорону лісів та недопущення самовільної рубки лісу, створення сприятливих умов щодо охорони лісу та недопущення самовільної (незаконної) рубки невідомими особами на наданих відповідачу в постійне користування земельних ділянках, колегія суддів дійшла до висновку про наявність складу цивільного правопорушення.

Щодо розміру шкоди колегія суддів зазначає про наступне.

На підтвердження розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки дерев, прокурор надав розрахунок шкоди, заподіяної лісу, проведений провідним інженером з охорони та захисту лісу ОСОБА_1 згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2008 року № 665 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу", відповідно до якого розмір збитків становить 37 616, 55 грн.

Відповідний розрахунок розміру шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, здійснено відповідно до такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев та чагарників до ступеня припинення росту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008, з урахуванням індексації цін за 2023 рік.

Зі змісту даного розрахунку шкоди вбачається, що шкода, заподіяна внаслідок незаконної вирубки дерев, розрахована за кожне дерево, вирубане до ступеня припинення росту, з урахуванням діаметру дерев у корі біля шийки кореня, породи, розряду, висоти та ступеня товщини дерев, та складає 372 616,55 грн. Також розрахунок шкоди містить відомості про те, що усі 47 незаконно зрубаних дерев були сиро ростучими.

Як вірно встановив суд першої інстанції, наявний в матеріалах справи розрахунок шкоди, заподіяної лісу відповідає додатку № 1 "Такса для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу підприємствами, установами, організаціями та громадянами незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту до постанови Кабінету Міністрів України № 665 від 23.07.2008 "Про затвердження такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу".

В той же час, твердження апелянта про необґрунтованість наданого розрахунку колегія суддів відхиляє, оскільки наданий розрахунок шкоди, заподіяної лісу, здійснений з урахуванням точної кількості кількість пнів, їх ознак та діаметру тощо, відомості про які вказані в акті огляду місця вчинення лісопорушення, який підписаний без будь-яких зауважень та заперечень провідним інженером з охорони та захисту лісу, лісничого та майстра лісу, тобто уповноваженими представниками відповідача.

Котррозрахунку розміру шкоди, завданої внаслідок незаконної вирубки лісу відповідачем до суду не надано, наявний в матеріалах справи розрахунок не спростовано.

А тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що розрахунок шкоди, завданий державі внаслідок самовільної рубки дерев, здійснено правомірно у відповідності до вимог чинного законодавства.

З огляду на обставини, які викладені вище, колегія суддів дійшла до висновку, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджується склад цивільного правопорушення, зокрема: протиправна поведінка відповідача, яка виражається в неналежному виконанні своїх обов`язків щодо охорони та захисту лісу та об`єкту природно-заповідного фонду; розмір шкоди заподіяної навколишньому природному середовищу, обрахований відповідно до чинних Такс, затверджених Постановою № 665; безпосередній причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою відповідача, оскільки шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; а також вина відповідача, що полягає в протиправній бездіяльності та неперешкоджанні його посадовими особами незаконному вирубуванню лісових насаджень та порушенню природно-заповідного режиму.

З цих підстав, вимога прокурора про стягнення з відповідача 372 616,55 грн. шкоди є обґрунтованою та правомірно була задоволена судом першої інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 12.12.2024 у справі № 911/2020/24 відповідають чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для їх скасування чи зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

У Х В А Л И В :

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Київської області від 12.12.2024 у справі № 911/2020/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 12.12.2024 у справі № 911/2020/24 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору, понесені за подачу апеляційної скарги, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 911/2020/24 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повна постанова складена 24.02.2025

Головуючий суддя М.А. Барсук

Судді Л.В. Кропивна

Є.Ю. Пономаренко