Постанова

від 12.12.2024 по справі 921/112/24

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 921/112/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Баранець О. М. - головуючий, Губенко Н. М., Кондратова І. Д.,

за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу

Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради

на рішення Господарського суду Тернопільської області

у складі судді Чопко Ю.О.

від 10.04.2024

та постанову Західного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Галушко Н.А., Желік М.Б., Орищин Г.В.

від 20.08.2024

у справі за позовом Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради

до Кременецької міської ради

про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним Статуту (в частині), визнання протиправними дій щодо виключення окремих положень з нової редакції Статуту,

за участю представників:

від позивача: Авдєєнко В.В.,

від відповідача: не з`явилися.

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Комунальне некомерційне підприємство "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради (далі - КНП "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради) звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Кременецької міської ради про:

- визнання незаконним та скасування п.1 рішення Кременецької міської ради №5419 від 12.02.24 в частині викладення у новій редакції п.п. 1.4, 8.2.1, 8.3.3, 8.3.7, 8.4.9, 8.6, 8.7, 9.3 статуту позивача;

- визнання недійсними п.п. 1.4, 5.3, 6.3.3, 6.6, 7.1.5, 8.2.1, 8.3.3, 8.3.7, 8.4.9, 8.6, 8.7, 9.3 статуту КНП "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради в редакції, затвердженій рішенням Кременецької міської ради №5419 від 12.02.2024;

- визнання протиправними дій відповідача щодо виключення з нової редакції статуту позивача, затвердженої рішенням Кременецької міської ради №5419 від 12.02.2024, без ухвалення відповідачем про це відповідного рішення, положень п.п. 6.3.4, 6.8, 8.3.8, 8.3.9, 8.4, 8.5.17, 11.5 статуту позивача, затвердженого рішенням Кременецької міської ради №3904 від 23.06.2022.

Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що зміни, які внесені оспорюваним рішенням Кременецької міської ради, не відповідають чинному законодавству.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

Рішенням сесії Кременецької міської ради №3904 від 23.06.2022 затверджено статут Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради.

Згідно з п.1.2.2. статуту, засновником підприємства із 01.01.2020 є Кременецька міська рада відповідно до рішення третьої сесії VІІІ скликання Кременецької міської ради №49 від 24.12.2020.

Власником підприємства є Кременецька міська територіальна громада в особі органу, до сфери управління якого входить підприємство Кременецької міської ради. Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним власнику (п.1.4. Статуту).

12.02.2024 року на сорок першій сесії Кременецької міської ради восьмого скликання прийняте рішення №5419 "Про внесення змін та затвердження статуту Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради у новій редакції, відповідно до якого:

1. Внесено зміни до статуту Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради та викладено його пункти п. 1.4., 5.8., 8.2., 8.2.1., 8.3.3., 8.3.7., 8.4.9., 8.4.12., 8.4.13., 8.4.15., 8.6., 8.7., 8.8., 9.3. в новій редакції.

2. З урахуванням змін, наведених в п.1 цього рішення, затверджено статут Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради у новій редакції.

3. Директора Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради уповноважено забезпечити проведення державної реєстрації нової редакції Статуту та змін відомостей про юридичну особу.

4. Начальника управління соціального захисту населення та охорони здоров`я Кременецької міської ради зобов`язано внести зміни до контракту з директором Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради Кісілем П.В., шляхом підписання додаткової угоди.

5. Контроль за виконанням даного рішення покладено на постійну комісію з питань прав людини, законності, депутатської діяльності, етики та регламенту, постійну комісію з гуманітарних питань та першого заступника міського голови Олександра Маринюка.

Вказаним рішення відповідач викладав такі пункти та підпункти статуту позивача у новій редакції:

1.4. Власником підприємства є Кременецька міська територіальна громада в особі Кременецької міської ради, Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним Власнику, а також наглядовій раді, яка є колегіальним органом управління. Органом, до сфери управління якого належить підприємство, є Управління соціального захисту населення та охорони здоров`я Кременецької міської ради (Управління)".

Позивач не погоджується з новою редакцією статуту, стверджуючи, що положення п.1.4 статуту суперечить вимогам законодавства в частині підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності позивача наглядовій раді. Законодавством не передбачено, що позивач є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним наглядовій раді, адже наглядова рада контролює лише діяльність керівника позивача та здійснює управління позивачем в межах, визначених законодавством відповідно до Типового положення.

Відповідач в підтримання правомірності нової редакції пункту 1.4. Статуту зазначає, що на виконання Постанови Кабінету міністрів України "Порядок утворення наглядової ради закладу охорони здоров`я" №1221 від 21.11.2023 Кременецькою міською радою було прийнято Положення про наглядову раду закладу охорони здоров`я яке фактично ґрунтується на нормах постанови Кабінету міністрів України. Аналіз пунктів даного положення свідчить про те, що Підприємство підзвітне наглядовій раді.

8.2.1. Поточне керівництво (оперативне управління) Підприємством здійснює керівник Підприємства - директор, який призначається на посаду і звільняється з посади начальником управління соціального захисту населення та охорони здоров`я Кременецької міської ради відповідно до чинного законодавства на конкурсній основі, шляхом укладення з ним контракту. Управління укладає і розриває контракт з директором підприємства, здійснює контроль за його виконанням. Строк найму, права, обов`язки, відповідальність директора, умови його матеріального забезпечення, інші умови визначаються контрактом.

Позивач не погоджується з даною новою редакцією Статуту та посилається на те, що вказане положення Статуту суперечить вимогам п.10 ч.4 ст.42 Закону України "Про місцеве самоврядування". На думку позивача, законодавством чітко обумовлено, що саме до повноважень Кременецького міського голови належить питання щодо призначення на посаду та звільнення з посади керівника позивача. Крім того, законодавством не передбачено можливості міською радою делегувати повноваження міського голови будь-яким виконавчим органам місцевого самоврядування.

Відповідач в підтримання правомірності нової редакції п.8.2.1. Статуту зазначив, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення законодавства з питань діяльності закладів охорони здоров`я" внесено зміни до Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я". Частину 9 статті 16 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" викладено в такій редакції: "Керівники державних та комунальних закладів охорони здоров`я призначаються на посаду уповноваженим виконавчим органом управління власника закладу охорони здоров`я на конкурсній основі шляхом укладання з ними контракту на строк від трьох до п`яти років. Таким уповноваженим органом є Управління соціального захисту та охорони здоров`я Кременецької міської ради.

8.3.3.Затверджує фінансовий план підприємства та заслуховує звіт про його виконання.

Позивач не погоджується з даною новою редакцією Статуту та посилається на те, що чинним законодавством не передбачено обов`язку комунального підприємства складати фінансові плани та надавати їх на затвердження власнику, а також звітувати про їх виконання.

Відповідач в підтримання правомірності нової редакції п.8.3.3. Статуту зазначив, що дійсно комунальні підприємства не мають прямого обов`язку складати фінплан. Водночас п.10 ст.78 ГК України встановлено, що особливості господарської діяльності комунальних унітарних підприємств визначаються відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом щодо діяльності державних комерційних або казенних підприємств, а також інших вимог, передбачених законом. Зауважує, що саме у фінансовому плані керівництво підприємства погоджує із засновником напрями й темпи свого розвитку на рік. Крім того, саме фінплан обґрунтовує відповідність витрат до статутної діяльності та допомагає зберегти статус неприбутковості. Оскільки на законодавчому рівні порядку складання фінансових планів для комунальних підприємств немає, саме тому Кременецькою міською радою за основу був взятий Порядок складання, затвердження та контролю виконання фінансового плану суб`єкта господарювання державного сектору економіки, затверджений наказом Мінекономрозвитку від 02.03.2015 №205.

8.3.7.Може здійснювати відшкодування вартості за спожиті енергоносії.

Позивач не погоджується з даною новою редакцією Статуту та посилається на те, що згідно п.39 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного Кодексу України Кременецька районна рада не може, а зобов`язана здійснювати видатки на функціонування позивача з бюджету територіальної громади.

Відповідач в підтримання правомірності нової редакції п.8.3.7. Статуту зазначив, що Бюджетний кодекс України не забороняє, але і не зобов`язує органи місцевого самоврядування передбачати у місцевому бюджеті видатки на оплату комунальних послуг закладів охорони здоров`я будь-якої форми господарювання.

8.4.9. Подає в установленому порядку Управлінню квартальну, річну фінансову та іншу звітність підприємства, зокрема щорічно до 20 квітня, бухгалтерську та статистичну звітність, інформацію про рух основних засобів".

Позивач не погоджується з даною новою редакцією Статуту та посилається на те, що дане положення статуту не відповідає законодавству, оскільки останнім не передбачено право органів місцевого самоврядування примушувати комунальні підприємства подавати органам місцевого самоврядування квартальну, річну фінансову та іншу звітність.

Відповідач в підтримання правомірності нової редакції п.8.4.9. Статуту пояснив, що згідно з Порядком подання фінансової звітності, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 149 від 28 лютого 2000 фінансова звітність подається органам, до сфери управління яких належать підприємства, трудовим колективам (на їх вимогу), власникам (засновникам) відповідно до установчих документів, а також згідно із законодавством - іншим органам та користувачам.

8.6.У випадку тривалої відсутності директора, або неможливості виконувати свої обов`язки чи вакантної посади, особа, яка виконує обов`язки директора, визначається наказом начальника Управління.

Позивач не погоджується з даною новою редакцією Статуту та посилається на те, що законодавством не передбачено можливості делегування уповноваженому органу права призначати особу тимчасово виконуючим обов`язки керівника позивача випадку тривалої відсутності директора або неможливості виконувати ним свої обов`язки, а уповноважений орган має право призначати тимчасово відповідну особу у разі лише наявності вакантної посади керівника закладу охорони здоров`я і лише на час проведення конкурсу тривалістю до двох місяців.

Відповідач в підтримання правомірності нової редакції п.8.6. Статуту пояснив, що Статутом передбачено право органу управління який наділений функціями роботодавця - Управління соціального захисту та охорони здоров`я Кременецької міської ради має право призначати виконувача обов`язків директора у разі тривалою відсутності керівника. Тобто у разі неможливості директора видати наказ про покладення таких обов`язків на одного із своїх заступників.

8.7. У випадку покладення виконання обов`язків наказом директора на одного із заступників чи іншу особу згідно з функціональними (посадовими обов`язками) кандидатура виконуючого обов`язків погоджується з органом управління (лист-погодження за підписом начальника управління)".

Позивач не погоджується з даною новою редакцією статуту та посилається на те, що Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" не передбачає можливості делегувати виконавчим органам право погоджувати чи вимагати погодження кандидатури особи, на яку тимчасово покладаються обов`язки керівника комунального підприємства на час відсутності керівника.

Відповідач в підтримання правомірності нової редакції п.8.7. статуту зазначив, що дана норма введена до статуту на вимогу власника Підприємства задля можливості власника та органу управління здійснювати контроль за тим хто виконує обов`язки директора.

9.3.Організаційна структура підприємства затверджується рішенням власника за поданням керівника підприємства.

Позивач не погоджується з даною новою редакцією статуту та посилається на те, що вказані положення статуту суперечить вимогам ч.3 ст.64 ГК України, якою передбачено, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

Відповідач в підтримання правомірності нової редакції п.9.3. статуту зазначив, що в даному випадку у підприємства не відбирається право формувати організаційну структуру, власник її затверджує за поданням керівника.

Позивач також просить суд визнати недійсними положення п.п. 5.3, 6.3.3, 6.6, 7.1.5 Статуту у новій редакції, так як вони не були змінені рішенням відповідача. Звертає увагу суду на те, що згадані пункти статуту, не будучи зміненими оспорюваним рішенням, не відповідають попередній редакції статуту, яка затверджена рішенням відповідача №3904 від 23.06.2022.

Щодо визнання недійсними п.п. 5.3., 6.3.3., 6.6., 7.1.5. статуту відповідач зазначив, що зміни внесені в дані пункти статуту є несуттєвими, а тому вони не викладені в рішенні, а викладені в новій редакції статуту.

Крім того, позивач просить суд визнати протиправним дії відповідача щодо виключення з нової редакції Статуту, без ухвалення відповідного рішення, положень викладених у п.п. 6.3.4, 6.8, 8.3.8, 8.3.9, 8.4, 8.5.17, 11,5 статуту позивача, затверджених рішенням Кременецької міської ради №3904 від 23.06.2022.

Відповідач щодо даної вимоги зазначив, що процедура затвердження статуту не передбачає прийняття окремого рішення щодо кожного пункту. Така процедура передбачає затвердження статуту в новій редакції. Тому відповідачем прописано у рішенні лише ті пункти, які вносять до статуту суттєві зміни. Зміни які не були суттєвими викладені в новій редакції статуту, з врахуванням внесених змін.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Господарський суд Тернопільської області рішенням від 10.04.2024 у справі №921/112/24 позовні вимоги задовольнив частково. Визнав незаконним і скасував п.1 рішення Кременецької міської ради №5419 від 12.02.2024 в частині викладення у новій редакції п.п. 8.2.1 і 8.3.7 статуту Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що нова редакція пункту 8.2.1. Статуту позивача не відповідає приписам п.10 ч.4 ст.42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки саме до повноважень Кременецького міського голови належить питання щодо призначення на посаду та звільнення з посади керівника позивача. Суд також зазначає, що законодавством не передбачено можливості міською радою делегувати повноваження міського голови будь-яким виконавчим органам міського самоврядування.

Нова редакція пункту 8.3.7. Статуту позивача не відповідає п.39 прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, відповідно до якого районні ради здійснюють передачу із спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст у власність сільських, селищних, міських територіальних громад установ та закладів, розташованих на їхній території, відповідно до розмежування видатків між бюджетами, визначеного цим Кодексом. З 1 січня 2021 року видатки на функціонування зазначених установ і закладів плануються та здійснюються з бюджетів таких територіальних громад.

Відповідно до даної норми міська рада не може, а зобов`язана здійснювати відшкодування вартості за спожиті енергоносії в силу закону.

В частині визнання недійсним та скасування п.1 рішення Кременецької міської ради №5419 від 12.02.2024 в частині викладення п. 1.4., 8.3.3., 8.4.9., 8.6., 8.7., 9.3. Статуту в новій редакції та відповідно визнання недійсними вказаних пунктів Статуту в редакції затвердженій рішенням Кременецької міської ради №5419 від 12.02.2024 в позові відмовлено, так як ч.1 ст.87 ЦК України передбачено, що для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками), якщо законом не встановлений інший порядок їх затвердження.

Чинне законодавство надає виключне право засновнику Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради, яким відповідно до положень статуту, як в редакції 2022 року, так і в редакції 2024 року, є Кременецька міська рада, на затвердження установчих документів такого комунального закладу, у тому числі статуту.

При цьому законодавством не встановлено будь-яких винятків чи обмежень власника комунального закладу у визначенні змісту установчих документів.

Враховуючи наведене, суд відмовив в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними положень п.п. 5.3, 6.3.3, 6.6, 7.1.5 Статуту нової редакції, так як вони не були змінені відповідним рішенням Кременецької міської ради та визнання протиправними дій відповідача щодо виключення з нової редакції Статуту, без ухвалення відповідного рішення, положень викладених у п.п. 6.3.4, 6.8, 8.3.8, 8.3.9, 8.4, 8.5.17, 11.5 Статуту суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для їх задоволення, оскільки нова редакція Статуту затверджена рішенням сесії Кременецької міської ради та підписана міським головою А.Смаглюк, отже, була предметом розгляду на сесії Кременецької міської ради.

Західний апеляційний господарський суд постановою від 20.08.2024 у справі №921/112/24 рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.04.2024 скасував в частині визнання незаконним і скасування п.1 рішення Кременецької міської ради №5419 від 12.02.2024 в частині викладення у новій редакції пункту 8.3.7 Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради, в цій частині в позові відмовив.

Визнав незаконним і скасував п.1 рішення Кременецької міської ради №5419 від 12.02.2024 в частині викладення у новій редакції п. 9.3 Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради. В решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.

З мотивувальної частини постанови вбачається, що суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для визнання незаконним і скасування п.1 рішення Кременецької міської ради №5419 від 12.02.2024 в частині викладення у новій редакції пункту 8.2.1 Статуту.

За висновками суду апеляційної інстанції місцевий господарський суд прийшов до помилкового висновку, що керівника комунального підприємства може призначати лише сільський, селищний, міський голова, оскільки спеціальними нормами законодавства, а саме ст. 16 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров`я», статтею 78 Господарського кодексу України закладено альтернативу в виборі уповноваженого органу, відтак враховуючи п. 1.4 Статуту пункти 8.2.1, 8.6 та 8.7. рішення Кременецької міської ради не порушують норм чинного законодавства, оскільки є правом власника.

При цьому у резолютивній частині постанови суд апеляційної інстанції помилково зазначив про скасування рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.04.2024 у справі №921/112/24 в частині визнання незаконним і скасування п.1 рішення Кременецької міської ради №5419 від 12.02.24 в частині викладення у новій редакції пункту 8.3.7 Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради, з відмовою в цій частині в позові, а не пункту 8.2.1 Статуту. Однак суд апеляційної інстанції не позбавлений права виправити зазначену описку з власної ініціативи або за заявою будь-якої сторони.

Щодо п. 9.3 Статуту суд апеляційної інстанції зазначив, що віднесення до компетенції Кременецької міської ради вирішення питання щодо визначення структури позивача суперечить приписам ст.ст.52, 62, 64 ГК України, ст. 19 Конституції України, ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та порушує право позивача на здійснення самостійної господарської діяльності.

Відтак, пункт 1 рішення Кременецької міської ради №5419 від 12.02.2024 в частині викладення у новій редакції п.9.3 Статут колегія суддів визнає незаконним та таким, що підлягає до скасування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та аргументи учасників справи

Комунальне некомерційне підприємство "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.04.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.08.2024 у справі №921/112/24, у якій просило їх скасувати в частині відмови у задоволенні позову, а справу направити у цій частині на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України скаржником вказано на помилкове застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах:

- від 19.08.2022 у справі № 160/4933/20, згідно з якими суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися принципу публічного права, тобто діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії (приймати рішення), не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень;

- від 15.12.2021 у справі № 389/2193/17, згідно з якими спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює питання розмежування повноважень органів місцевого самоврядування, є Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні". Саме цим законом розмежовано компетенцію міського голови та компетенцію сільської, селищної, міської ради в тому числі в частині призначення на посади та звільнення з посад керівників комунальних підприємств.

П. 10 ч. 4 ст. 42 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що відповідними повноваженнями наділений сільський, селищний, міський голова, при чому для такого призначення погодження з сільською, селищною, міською радою не вимагається. Скаржник помилково посилається на норми ГК України, адже вказаний Кодекс не може бути застосований до спірних правовідносин в контексті розмежування повноважень міського голови та міської ради з приводу призначення на посаду керівників комунальних унітарних підприємств;

- у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №11-228сап21 та від 10.06.2021 у справі №11-104сап21 щодо права особи на справедливий судовий розгляд, що забезпечується і конкретизується, зокрема, через право на мотивоване судове рішення.

Оскільки за доводами скаржника ні суд першої, ні суд апеляційної інстанцій не навели мотиви щодо неврахування змісту п. 2 спірного рішення про те, що нова редакція статуту була затверджена виходячи зі змін, затверджених у п. 1 рішення, а не просто нової редакції, в якій зазнали змін п.п. 5.3, 6.3.3, 6.6, 7.1.5 статуту та відбулось виключення зі статуту п.п. 6.3.4, 6.8, 8.3.8, 8.3.9, 8.4, 8.5.17, 11.5 без їх розгляду на сесії Кременецької міської ради.

Скаржник зазначив, що у правозастосовчій практиці Верховного Суду відсутні судові рішення щодо порядку застосування норм статті 24 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" в частині порядку утворення, прав, обов`язків наглядової ради закладу охорони здоров`я, а також щодо застосування норм п. 2 та п. 7 Типового положення, затвердженого постановою КМУ №1221 від 21.11.2023, що є підставою для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій з підстав, передбачених пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідач у відзиві на касаційну скаргу просив у її задоволенні відмовити, оскаржені судові рішення залишити без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

Комунальним некомерційним підприємством "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради заявлено позовні вимоги про визнання незаконним та скасування п.1 рішення Кременецької міської ради №5419 від 12.02.2024 в частині викладення у новій редакції п.п. 1.4, 8.2.1, 8.3.3, 8.3.7, 8.4.9, 8.6, 8.7, 9.3 Статуту позивача; визнання недійсними п.п. 1.4, 5.3, 6.3.3, 6.6, 7.1.5, 8.2.1, 8.3.3, 8.3.7, 8.4.9, 8.6, 8.7, 9.3 Статуту КНП "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради в редакції, затвердженій рішенням Кременецької міської ради № 5419 від 12.02.24; визнання протиправними дій відповідача щодо виключення з нової редакції Статуту позивача, затвердженої рішенням Кременецької міської ради № 5419 від 12.02.24, без ухвалення відповідачем про це відповідного рішення, положень п.п. 6.3.4, 6.8, 8.3.8, 8.3.9, 8.4, 8.5.17, 11.5 Статуту позивача, затвердженого рішенням Кременецької міської ради № 3904 від 23.06.2022.

За результатами розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій, позовні вимоги задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано п.1 рішення Кременецької міської ради № 5419 від 12.02.2024 в частині викладення у новій редакції п.п. 8.3.7 та п. 9.3 статуту Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Предметом касаційного оскарження є рішення судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні позову, відповідно рішення судів попередніх інстанцій в частині висновків що стали підставою для задоволення позову судом касаційної інстанції не переглядаються.

Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником, і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, частиною другою статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідачем підставою для касаційного оскарження визначено пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

В обґрунтування підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник вказав на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 160/4933/20, від 15.12.2021 у справі № 389/2193/17, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №11-228сап21 та від 10.06.2021 у справі №11-104сап21.

Надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо наявності випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, для касаційного оскарження судових рішень, необхідно зазначити, що обов?язковою умовою у цьому разі є неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.

Колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Водночас колегія суддів зазначає, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц зазначила, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях.

Проаналізувавши висновки, що викладені у постанові Верховного Суду від 19.08.2022 у справі № 160/4933/20, на яку посилається позивач у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що правовідносини, що виникли у зазначеній скаржником справі та у справі № 921/112/24 не є подібними.

У справі № 160/4933/20 Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпрогаз», в якому просила стягнути з АТ «ОГС «Дніпрогаз» 1 700 000,00 грн в дохід Державного бюджету України. Позовні вимоги обгрунтовано тим, що АТ «ОГС «Дніпрогаз» не сплачено суми штрафу згідно з постановою НКРЕКП від 6 грудня 2019 року № 2646 «Про накладення штрафу на АТ «ОГС «Дніпрогаз» за порушення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу. Спір стосувався застосування положень частини третьої статті 5 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» щодо застосування якої Верховним Судом сформульовано правовий висновок у цій справі.

Тобто правовідносини у справі № 921/112/24 та у справі № 160/4933/20 не є подібними.

Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 15.12.2021 у справі № 389/2193/17, то викладені у ній висновки не є релевантними для справи № 921/112/24. У справі № 389/2193/17 спір у справі виник між головою територіальної громади та міською радою з приводу розмежування повноважень міського голови та міської ради щодо призначення на посаду керівників комунальних унітарних підприємств. Позов спрямований на захист повноважень міського голови та обґрунтовувався тим, що призначення на посади та звільнення з цих посад керівників підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад чи погодження кандидатур осіб на призначення на відповідні посади не є компетенцією сільських, селищних та міських рад.

У справі № 921/112/24 спір не стосується розмежування повноважень міського голови та міської ради. У спірному пункті 8.2.1 статуту позивача відсутні умови про те, що призначення на посаду директора підприємства та його звільнення здійснює міська рада. Тобто правовідносини у справах № 389/2193/17 та № 921/112/24 не є подібними ні за змістовим ні за суб`єктним критерієм.

Також скаржник вказує на необгрунтованість судових рішень в частині відмови в позові про визнання недійсними п.п. 5.3, 6.3.3, 6.6, 7.1.5 статуту та протиправність виключення зі статуту редакції п.п. 6.3.4, 6.8, 8.3.8, 8.3.9, 8.4, 8.5.17, 11.5, при цьому посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №11 228сап21 та від 10.06.2021 у справі №11-104сап21 щодо належного мотивування судового рішення.

Доводи скаржника про те, що ні суд першої інстанції, ні апеляційний господарський суд не навели мотиви щодо неврахування змісту п.2 спірного рішення про те, що нова редакція статуту була затверджена виходячи зі змін, затверджених у п.1 рішення, а не просто нової редакції, в якій зазнали змін п.п. 5.3, 6.3.3, 6.6, 7.1.5 статуту та відбулось виключення зі статуту п.п. 6.3.4, 6.8, 8.3.8, 8.3.9, 8.4, 8.5.17, 11.5 без їх розгляду на сесії Кременецької міської ради не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду справи.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, обґрунтували свої рішення тим, що Статут затверджує власник майна (засновник) комунального некомерційного підприємства чи його представники, органи або інші суб`єкти відповідно до закону нова редакція Статуту затверджена рішенням сесії Кременецької міської ради (власником) та підписана міським головою А.Смаглюком, була предметом розгляду на сесії Кременецької міської ради, відтак порядок затвердження нової редакції Статуту був дотриманий.

Отже суди попередніх інстанцій надали оцінку доводам позивача в тій мірі, в якій вони стосувалися предмета розгляду цього спору. Позивачем не наведено обґрунтування, що такі висновки судів попередніх інстанцій суперечать нормам матеріального права, у той час як виключно незгода позивача з висновками судів попередніх інстанцій не може бути підставою для їх скасування.

Крім того наведені скаржником доводи про неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №11-228сап21 та від 10.06.2021 у справі №11-104сап21 є декларативними. Контроль за дотриманням судами попередніх інстанцій вимог процесуального закону щодо повного встановлення обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, реалізовується шляхом їх оскарження з підстав, передбачених статтею 310 ГПК України.

Порушення судами попередніх інстанцій вимог статті 310 ГПК України не визначено скаржником підставою касаційного оскарження.

Підстави вважати, що викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2023 у справі №11-228сап21 та від 10.06.2021 у справі №11-104сап21 висновки сформовані у подібних правовідносинах за подібних процесуальних обставин відсутні.

Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу, вважає за необхідне закрити касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України.

Обґрунтовуючи пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначив про те, що наразі відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме, що у правозастосовчій практиці Верховного Суду відсутні судові рішення щодо порядку застосування норм ст. 24 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" в частині порядку утворення, прав, обов`язків наглядової ради закладу охорони здоров`я, а також щодо застосування норм п.2 та п.7 Типового положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1221 від 21.11.2023.

Як встановлено судами попередніх інстанцій 12.02.2024 року на сорок першій сесії Кременецької міської ради восьмого скликання прийняте рішення № 5419 "Про внесення змін та затвердження Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради у новій редакції, яким, зокрема, внесено зміни до пункту 1.4 Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради та викладено його у новій редакції: « 1.4. Власником підприємства є Кременецька міська територіальна громада в особі Кременецької міської ради, Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним Власнику, а також наглядовій раді, яка є колегіальним органом управління. Органом, до сфери управління якого належить підприємство, є Управління соціального захисту населення та охорони здоров`я Кременецької міської ради (Управління)».

За змістом ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про місцеве самоврядування» відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування.

Отже, закріплення у пункті 1.4 Статуту позивача умови, що власником підприємства є Кременецька міська територіальна громада в особі Кременецької міської ради, Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним власнику, засновано на вимогах Закону та позивачем не оспорюється, незважаючи на те, що позивачем заявлено вимоги про скасування рішення міськради та пункту 1.4 Статуту повністю.

Доводи касаційної скарги позивача стосуються виключно включення до пункту 1.4 Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради умови щодо того, що Підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним наглядовій раді, яка є колегіальним органом управління.

Відповідно до статті 1 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" законодавство України про охорону здоров`я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров`я.

Стаття 24 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" (частини перша -п`ята), у редакції чинній на час прийняття рішення міськради, передбачала, що державні органи, заклади охорони здоров`я зобов`язані сприяти реалізації права громадян на участь в управлінні охороною здоров`я.

У державних та комунальних закладах охорони здоров`я, що надають спеціалізовану медичну допомогу, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення, за рішенням власника закладу охорони здоров`я (уповноваженого ним органу) утворюються наглядові ради з обов`язковим залученням представників громадськості (за їхньою згодою). Наглядові ради також можуть утворюватися за рішенням власника в інших закладах охорони здоров`я.

Наглядові ради розглядають питання, зокрема, щодо дотримання прав та забезпечення безпеки пацієнтів, додержання вимог законодавства при здійсненні медичного обслуговування населення закладом охорони здоров`я, фінансово-господарської діяльності закладу охорони здоров`я.

До складу наглядової ради закладу охорони здоров`я, крім представників власника закладу охорони здоров`я (уповноваженого ним органу) та відповідних органів виконавчої влади та/або органів місцевого самоврядування, входять (за їхньою згодою) депутати місцевих рад, представники громадськості та громадських об`єднань, діяльність яких спрямована на захист прав у сфері охорони здоров`я, організацій, що здійснюють професійне самоврядування у сфері охорони здоров`я.

Порядок утворення, права, обов`язки наглядової ради закладу охорони здоров`я і типове положення про неї затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Порядок утворення наглядової ради закладу охорони здоров`я, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2023 року № 1221, визначає механізм утворення наглядової ради у державних та комунальних закладах охорони здоров`я, які надають спеціалізовану медичну допомогу, з якими головними розпорядниками бюджетних коштів укладені договори про медичне обслуговування населення.

Згідно з пунктом 2 цього порядку, наглядова рада - утворений відповідно до цього Порядку колегіальний орган управління закладу охорони здоров`я, який у межах компетенції, визначеної законом і положенням про наглядову раду, здійснює управління закладом охорони здоров`я, а також контролює діяльність керівника закладу охорони здоров`я.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2023 року № 1221 затверджено Типове положення про наглядову раду закладу охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 1 Типового положення про наглядову раду закладу охорони здоров`я це Положення визначає правовий статус, мету діяльності, склад наглядової ради державного, комунального закладу охорони здоров`я (далі - наглядова рада), права та обов`язки голови, членів та секретаря наглядової ради, а також порядок організації роботи наглядової ради.

Згідно з пунктом 2 цього Положення наглядова рада є колегіальним органом управління закладу охорони здоров`я, який у межах компетенції, визначеної законом і положенням про наглядову раду, здійснює управління закладом охорони здоров`я, а також контролює діяльність керівника закладу охорони здоров`я.

Наглядова рада не бере участі в поточному управлінні закладом охорони здоров`я.

Відповідно до пункту 4 Типового положення метою діяльності наглядової ради є:

1) забезпечення ефективного управління закладом охорони здоров`я у спосіб, що збалансовує та задовольняє інтереси усіх заінтересованих сторін;

2) гарантування надання якісної та доступної медичної допомоги;

3) забезпечення реалізації прав пацієнтів та працівників закладу;

4) сприяння ефективній реалізації прав власника на управління закладом.

До повноважень наглядової ради, відповідно до пункту 7 Типового положення належить:

1) погодження стратегічного, річного планів діяльності закладу охорони здоров`я, затвердження показників ефективності діяльності закладу охорони здоров`я та створення системи контролю за їх досягненнями;

2) надання пропозицій до проектів фінансового плану закладу охорони здоров`я;

3) погодження принципів формування організаційної структури закладу охорони здоров`я, внесення пропозицій щодо оптимізації організаційної структури за напрямами діяльності;

4) подання пропозицій власникові закладу охорони здоров`я (уповноваженому ним органу) (далі - власник закладу) щодо звільнення з посади керівника закладу охорони здоров`я, умов контракту з ним, матеріальної винагороди за ефективне управління закладом охорони здоров`я та матеріальної відповідальності за заподіяну шкоду;

5) виявлення та врегулювання реальних та/або потенційних конфліктів інтересів керівника закладу охорони здоров`я і членів наглядової ради закладу охорони здоров`я, а також інформування власника закладу про виявлені порушення;

6) надання згоди на вчинення правочину, щодо якого наявна заінтересованість;

7) утворення підрозділу внутрішнього аудиту закладу охорони здоров`я, до функцій якого входять, зокрема, перевірка, оцінювання та моніторинг функціонування систем бухгалтерського обліку та внутрішнього контролю закладу охорони здоров`я, затвердження порядку проведення внутрішнього аудиту та подання власникові закладу звітів за його результатами;

8) прийняття рішення про необхідність проведення зовнішнього аудиту закладу охорони здоров`я та/або залучення суб`єкта оціночної діяльності для проведення оцінки вчиненого правочину на відповідність його умов звичайним ринковим умовам;

9) погодження положення про запобігання конфлікту інтересів у закладі охорони здоров`я та затвердження правил ділової етики;

10) створення системи контролю за дотриманням норм етики та деонтології, вимог законодавства і прав пацієнтів під час здійснення медичного обслуговування, а також за своєчасним, достовірним і повним розкриттям інформації, яка підлягає оприлюдненню закладом охорони здоров`я відповідно до законодавства;

11) погодження внутрішніх положень та порядків, що мають системний характер, зокрема:

положення про преміювання працівників за підсумками роботи закладу охорони здоров`я;

порядку надходження і використання коштів, отриманих як благодійні пожертви, гранти та дарунки;

порядку приймання, зберігання, відпуску та обліку лікарських засобів та медичних виробів;

положення про забезпечення належного розгляду скарг пацієнтів та реагуванням закладом охорони здоров`я на такі скарги;

12) створення системи контролю за дотриманням прав працівників закладу охорони здоров`я, а також за забезпеченням належного розгляду скарг працівників щодо порушення їх прав;

13) інформування власника закладу про недоліки діяльності такого закладу, випадки недодержання норм етики та деонтології і вимог законодавства під час здійснення медичного обслуговування населення, внесення пропозицій щодо покращення діяльності закладу охорони здоров`я, розвитку матеріально-технічної бази та інфраструктури закладу охорони здоров`я, якості медичного обслуговування населення, забезпечення прав та безпеки пацієнтів;

14) подання власникові закладу та/або керівникові закладу охорони здоров`я пропозицій щодо вжиття заходів для усунення виявлених порушень та підвищення рівня безпеки пацієнтів у закладі охорони здоров`я;

15) оприлюднення результатів своєї роботи та висвітлення своєї діяльності у медіа, на зборах, конференціях, розміщення інформації про діяльність наглядової ради на інформаційних носіях та в доступних для пацієнтів місцях;

16) формування та затвердження плану ротації наглядової ради, його оприлюднення на офіційному веб-сайті власника закладу та/або закладу охорони здоров`я, здійснення ротації членів наглядової ради;

17) налагодження співробітництва з наглядовими радами інших закладів охорони здоров`я, зокрема іноземних, з метою обміну досвідом, поширення передових практик, формування експертних груп;

18) розгляд інших питань, що визначаються законодавством, статутом закладу охорони здоров`я та внутрішніми положеннями закладу охорони здоров`я.

Здійснення наглядовою радою повноважень, передбачених підпунктами 1-7 і 10-15 цього пункту, є обов`язковим.

Рішення наглядової ради, прийняті в межах її компетенції, обов`язкові для виконання закладом охорони здоров`я.

Виходячи з аналізу наведених вище норм, наглядова рада закладу охорони здоров`я діє виключно в межах компетенції та повноважень, визначених пунктом 7 Типового положення, є колегіальним органом управління закладу охорони здоров`я, який у межах компетенції, визначеної законом і положенням про наглядову раду, здійснює управління закладом охорони здоров`я, а також контролює діяльність керівника закладу охорони здоров`я.

Отже включення відповідачем до пункту 1.4 статуту позивача умови про те, що підприємство позивача є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним наглядовій раді, яка є колегіальним органом управління, суперечить наведеним вище нормативним актам, що визначають правовий статус наглядової ради та обсяг її повноважень. Наслідком включення такої умови до пункту 1.4 статуту позивача є покладення на наглядову раду закладу охорони здоров`я виконання функцій, які не належать до її компетенції, а тому вимоги позивача у цій частині є обґрунтованими.

Суд апеляційної інстанції, зазначивши, що статут може містити й інші відомості, що не суперечать законодавству наведеного вище не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для виключення з пункту 1.4 Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради умови, що підприємство є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним наглядовій раді, яка є колегіальним органом управління. Посилання суду апеляційної інстанції на те, що право власника на створення наглядової ради передбачено нормами чинного законодавства, а відтак, враховуючи вищенаведене та те, що власником підприємства є Кременецька міська територіальна громада в особі Кременецької міської ради, міська рада реалізувала надане їй законом право як власника майна створити наглядову раду, при цьому не порушивши жодних норм законодавства є безпідставними. Оскільки спір стосується не права відповідача як власника майна створити наглядову раду у комунальному підприємстві, а покладення на наглядову раду функцій, які не належать до її компетенції.

З огляду на викладене, рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнати незаконним і скасування п.1 рішення Кременецької міської ради №5419 від 12.02.2024 в частині викладення у новій редакції п. 1.4 Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради та визнання недійсним пункту 1.4 Статуту щодо включення до них умови про те, що підприємство позивача є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним наглядовій раді, яка є колегіальним органом управління, підлягають скасуванню з прийняттям в цій частині нового рішення про часткове задоволення позову. В решті постанова суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду в частині, яка залишена в силі, підлягають залишенню без змін.

Висновки Верховного Суду

За змістом пункту 3 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.

Згідно з частиною першою статті 311 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції в частині оскарження п.1 рішення Кременецької міської ради №5419 від 12.02.2024 в частині викладення у новій редакції п. 1.4 Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради та пункту 1.4 Статуту щодо включення до нього умови про те, що підприємство позивача є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним наглядовій раді, ухвалені із неправильним застосуванням норм матеріального права, тому підлягають скасуванню, із ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову, в інші частині підлягають залишенню без змін.

Водночас, як уже зазначалося, оскільки підстава для касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою в цій частині на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу.

Судові витрати

З огляду на те, що суд касаційної інстанції ухвалює в частині нове рішення, ним здійснюється розподіл судових витрат за правилами визначеними статтею 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Крім того, Верховний Суд зазначає про те, що згідно з частиною восьмою статті 129 Господарського процесуального кодексу України вимога позивача про розподіл його витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з касаційним розглядом цієї справи, заявлена у касаційній скарзі, буде розглянута після подання позивачем відповідних доказів розміру цих витрат протягом п`яти днів після ухвалення цієї постанови. У разі неподання заявником відповідних доказів протягом встановленого строку ця заява залишається без розгляду.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження у справі № 921/112/24, відкрите за касаційною скаргою Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради на рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.04.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.08.2024 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. В іншій частині касаційну скаргу Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради задовольнити частково.

3. Рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.04.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.08.2024 у справі № 921/112/24 в частині відмови в задоволенні позову про визнання незаконним і скасування п.1 рішення Кременецької міської ради №5419 від 12.02.2024 в частині викладення у новій редакції п. 1.4 Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради та визнання недійсним пункту 1.4 Статуту в частині включення до нього умови про те, що підприємство позивача є підпорядкованим, підзвітним та підконтрольним наглядовій раді, яка є колегіальним органом управління, скасувати.

4. Прийняти в цій частині нове рішення. Позов задовольнити частково. Визнати незаконним і скасувати п.1 рішення Кременецької міської ради №5419 від 12.02.2024 в частині викладення у новій редакції п. 1.4 Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради, визнати недійсним в частині пункт 1.4 Статуту Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради, виключивши з них слова «…а також наглядовій раді, яка є колегіальним органом управління».

5. В решті постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.08.2024 та рішення Господарського суду Тернопільської області від 10.04.2024, в частині, що залишена в силі судом апеляційної інстанції, залишити без змін.

6. Стягнути з Кременецької міської ради (Тернопільська область, м. Кременець, вул. Шевченка, 67, ЄДРПОУ 04058338) на користь Комунального некомерційного підприємства "Кременецька опорна лікарня" Кременецької міської ради (Тернопільська область, м. Кременець, вул. Горбачова, 1, ЄДРПОУ 43188153) витрати по сплаті судового збору у суді касаційної інстанції в розмірі 4 844,80 грн (чотири тисячі вісімсот сорок чотири грн 80 коп).

7. Видачу наказу у справі № 921/112/24 доручити Господарському суду Тернопільської області.

8. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Н. Губенко

І. Кондратова