Постанова

від 17.12.2024 по справі 909/1182/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 909/1182/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І.М. (головуючий), Ємця А. А., Колос І. Б.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився

відповідача - Оленюк С.Л. (самопредставництво)

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Костишина Василя Васильовича

на рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2024 та

постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024

за позовом Фізичної особи-підприємця Костишина Василя Васильовича

до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України

про визнання недійсним та скасування рішення.

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Фізична особа-підприємець Костишин Василь Васильович (далі - ФОП Костишин В.В., позивач) звернувся до суду з позовом до Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - відділення АМК, відповідач) про визнання недійсним та скасування рішення Адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 10.11.2023 № 63/119-р/к про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу на ФОП Костишина В.В. в сумі 49 000 грн (далі - Рішення відділення АМК) у частині, що стосується позивача; а також закриття справи № 63/1-01-155-2020 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

1.2. Позовна заява мотивована, зокрема, тим, що Рішення відділення АМК прийнято: за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи; при недоведеності обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; за невідповідності висновків, викладених у Рішенні АМК, обставинам справи.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 30.04.2024 (суддя Яворський Б.І.), яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 (колегія суддів: Якімець Г.Г., Бойко С.М., Бонк Т.Б.), у задоволенні позовних вимог відмовлено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. У касаційній скарзі ФОП Костишин В.В., з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов ФОП Костишин В.В. задовольнити.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Касаційна скарга (з врахуванням заяви про усунення недоліків) подана на підставі пунктів 1 та 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

4.2. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 5, частин першої, другої, третьої статті 6, частини першої статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (далі - Закон № 2210-III), які викладені в постановах:

- від 15.07.2021 у справі № 904/4598/20;

- від 30.09.2021 у справі № 910/13451/20;

- від 31.10.2019 у справі № 910/10013/17.

5. Доводи інших учасників справи . Заяви/клопотання

5.1. У відзиві на касаційну скаргу відділення АМК заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

5.2. Представником позивача, 11.12.2024 в системі «Електронний суд», сформовано клопотання про відкладення розгляду справи, з посиланням на неможливість брати участь у засіданні, у зв`язку з участю представника позивача у кримінальному провадженні як захисник у іншому суді. Розглянувши вказане клопотання колегія суддів суду касаційної інстанції вказує на необґрунтованість поданого клопотання, оскільки представником не надано доказів на підтвердження обставин викладених у клопотанні, а тому, Суд зазначає про відсутність підстав для задоволення клопотання. Крім того, Судом враховано, що явка представників не визнавалася обов`язковою, а відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. До того ж Верховний Суд, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Рішення судів попередніх судових інстанцій мотивовані такими фактичними встановленими обставинами та висновками.

6.2. Розпорядженням адміністративної колегії Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 22.12.2020 № 63/133-рп/к розпочато розгляд справи № 63/1-01-155-2020 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції за кваліфікацією пунктом 4 частини другої статті 6 і пунктом 1 статті 50 Закону № 2210-III у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів.

6.3. Рішенням АМК:

- дії ФОП Костишина Василя Васильовича та ФОП Нестерука Володимира Ярославовича щодо узгодження своєї поведінки під час участі у торгах на закупівлю «Послуги з захоронення (утилізації) твердих побутових відходів (за кодом CPV за ДК 021:2015:90510000-5: утилізація/видалення сміття та поводження зі сміттям)» (номер ідентифікатора закупівлі UA-2020-03-17-000087-с) визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону № 2210-III у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону;

- за вчинене порушення на позивача накладено штраф у розмірі 49 000 грн.

6.4. Рішенням АМК встановлено, зокрема, що за замовленням Дочірнього підприємства «Комунальник» Комунального підприємства «Комбінат міського господарства» 06.04.2020 проводилися торги (ідентифікатор закупівлі UA-2020-03-17-000087-с), у яких брали участь: ФОП Костишин Василь Васильович та ФОП Нестерук Володимир Ярославович.

6.5. У процесі розгляду справи № 63/1-01-155-2020 відділенням АМК встановлено, що учасники під час підготовки та участі у торгах діяли не самостійно, а узгоджували свою поведінку з метою усунення змагання, з огляду на наступне:

1.Спільне середовище. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 17.03.2020 встановлено, що ФОП Костишин Василь Васильович та ФОП Нестерук Володимир Ярославович є засновниками ВК «Сонячна громада» (ідентифікаційний код юридичної особи 43058551). Зазначене створює середовище для обміну інформацією між учасниками.

2.Телефонні засоби зв`язку. Відповідно до інформації, наданої ПрАТ «ВФ Україна» листом від 30.03.2021 №02/КІ- Б/67, між номерами телефонів ФОП Нестерука В.Я та ФОП Костишина В.В. у період з 31.01.2020 по 11.04.2020 здійснювалися телефонні з`єднання, що свідчить про наявність середовища для обміну інформацією і координації дій між ФОП Костишиним В.В. та ФОП Нестеруком В.Я.

3.Використання спільної ІР-адреси у торгах. Згідно з інформацією ТОВ «Держзакупівлі. Онлайн», наданою листом від 25.11.2020 № 251120-6, учасники подавали документи тендерних пропозицій з однієї ІР-адреси: НОМЕР_1 ; відповідно до інформації Інтернет провайдера ТОВ «Нетгруп», наданої листом від 24.03.2021 №21н/03-24/1, встановлено, що ІР - адреса НОМЕР_1 не присвоєна жодному абоненту товариства як статична, а використовується як динамічна ІР - адреса; згідно з інформацією ДП «Прозорро», наданою листом від 17.03.2020 №206/01/2789/03, ФОП Нестерук В.Я. використовував ІР - адресу НОМЕР_1 для входу в аукціон у торгах. Зазначене не може вважатись випадковим збігом обставин та свідчить про координацію дій у торгах.

4.Синхронність дій у часі. Згідно з інформацією ТОВ «Держзакупівлі. Онлайн» та ДП «Прозорро» учасники розмістили свої заявки на електронному майданчику в один день з невеликим проміжком у часі, а саме: ФОП Нестерук В.Я. (02.04.2020 о 18:59); ФОП Костишин В.В. (02.04.2020 о 19:09). Період подання пропозицій для учасників визначався: з 17.03.2020 по 03.04.2020. Також обидва учасники аукціону здійснили вхід у торги у однаковий час: 06.04.2020 о 08:22. Вказане не може бути випадковим збігом обставин і свідчить про координацію дій у торгах.

5.Особливості формату файлів у торгах. Однакове використання учасниками торгів документів зі спільним форматом файлів JPEG (.jpg), за наявності можливих альтернатив; особливості документів пропозицій та подібності в їх оформленні (текст, відступи, шрифт, помилки, тощо), а також однакове відхилення від зразків тендерної документації свідчить про координацію дій у торгах та спільну (узгоджену) підготовку своїх пропозицій на торги.

6.Особливості формування цінових пропозицій в торгах. ФОП Нестерук В.Я. в електронній формі зменшив розмір цінової пропозиції на 1 000,00 грн, а ФОП Костишин В.В. поставив ідентичну ціну до загальної вартості технічної специфікації ФОП Нестерука В.Я., різниця між початковими значеннями цін учасників в електронній формі є незначною (ФОП Костишин В.В. - 3 828 000,00 грн, ФОП Нестерук В.Я. - 3 827 000,00 грн), різниця між остаточними ціновими пропозиціями учасників залишилась ідентичною до різниці між початковими пропозиціями учасників (ФОП Костишин В.В. 3 828 000,00 грн, ФОП Нестерук В.Я. - 3 827 000,00 грн). Отже, у поданих цінових пропозиціях учасників торгів прослідковується однакова поведінка під час участі в аукціоні та встановлено, що загальна вартість в технічній специфікації відрізняється від загальної вартості, зазначеної учасниками в електронній формі пропозицій. Учасники понижували цінову пропозицію на однаковий відсоток (0,49), і різниця між остаточними ціновими пропозиціями учасників залишилась ідентичною до різниці між початковими. Наведені закономірності також вказують на координацію дій у торгах.

6.6. Місцевий господарський суд, з яким погодився і апеляційний господарський суд, дійшов висновку, що встановлені відділенням АМК обставини щодо наявності між відповідачами в антимонопольній справі спільних інтересів та взаємозв`язків, обізнаність і системність поведінки останніх під час підготовки та проведення торгів свідчать про те, що відповідачі в антимонопольній справі мали можливість узгодити та узгодили свою поведінку під час проведення торгів, замінивши ризик, який породжує конкуренція, на координацію своєї економічної поведінки.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

8.1. Причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав про визнання недійсним та скасування Рішення відділення АМК в частині, що стосується позивача.

8.2. Як встановлено судами попередніх інстанцій, дії позивача кваліфіковано за ознаками пункту 4 частини другої статті 6 та пункту 1 статті 50 Закону №2210-III, які стосуються спотворення результатів торгів.

8.3. Відповідно до приписів Закону №2210-III:

- економічна конкуренція (конкуренція) - змагання між суб`єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб`єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб`єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб`єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку (абзац другий статті 1);

- антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції (частина перша статті 6);

- антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів (пункт 4 частини другої статті 6);

- порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є антиконкурентні узгоджені дії (пункт 1 статті 50);

- порушення законодавства про захист економічної конкуренції тягне за собою відповідальність, встановлену законом (стаття 51);

- за порушення, передбачені, зокрема пунктом 1 статті 50 цього Закону, накладаються штрафи у розмірі, встановленому частиною другою статті 52 Закону №2210-III.

8.4. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.5. Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

8.6. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

8.7. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

8.8. При цьому наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

8.9. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.

8.10. Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

8.11. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

8.12. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

8.13. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

8.14. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

8.15. Так, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновку щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, які зазначені в розділі 4 цієї постанови.

8.16. Предметом розгляду у справі № 904/4598/20 (постанова від 15.07.2021) було визнання недійсним рішення АМКУ, яким, зокрема, дії товариств кваліфіковані як порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбачене пунктом другим статті 50 та частиною першою статті 13 Закону, у вигляді дій суб`єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели до ущемлення інтересів споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

8.17. Справа №904/4598/20 відрізняється від справи, що розглядається, за обставинами, за складом правопорушень, який був предметом розгляду АМК, за вчинення якого АМК кваліфікував і притягнув до відповідальності, та які регулюються різними нормами Закону.

8.18. У постанові від 30.09.2021 у справі № 910/13451/20 [предметом розгляду було визнання частково недійсним рішення АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, в якому визнано, що суб`єкти господарювання вчинили порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону 2210-III у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів].

8.19. У постанові від 31.10.2019 у справі № 910/10013/17 [предметом розгляду було визнання частково недійсним рішення АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу, в якому визнано, що суб`єкт господарювання вчинив порушення, передбачене пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону 2210-III у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів аукціону].

8.20. Правові висновки щодо застосування норми права, які наведені скаржником у справах № 910/10013/17, № 910/13451/20, є загальними і універсальними при розгляді справ за участю органів АМК, предметом яких є визнання недійсним його рішень, адже кваліфікація правопорушення здійснена за пунктом 1 статті 50 та пунктом 4 частини другої статті 6 Закону. Відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

8.21. Як встановлено судами попередніх інстанцій, Рішення відділення АМК, у справі, що розглядається, обґрунтовано встановленням під час розгляду справи обставин, які, на думку відповідача, свідчать про вчинення позивачем антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів, а саме:

- спільне середовище;

- телефонні з`єднання;

- використання спільної IP-адреси;

- синхронність дій в торгах;

- особливості формату файлів в торгах;

- особливості документів пропозицій в торгах;

- особливості формування цінових пропозицій в торгах.

8.22. За приписами статті 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» основним завданням названого Комітету є участь у формуванні та реалізації конкурентної політики в частині, зокрема, здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб`єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.

8.23. Для реалізації завдань, покладених на Антимонопольний комітет України, в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі утворюються територіальні відділення Антимонопольного комітету України, повноваження яких визначаються названим Комітетом у межах його компетенції. Повноваження територіальних відділень Антимонопольного комітету України визначаються цим Законом, іншими актами законодавства (частини перша і друга статті 12 Закону України «Про Антимонопольний комітет України»).

8.24. Водночас згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» у сфері здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції Антимонопольний комітет України має такі повноваження: розглядати заяви і справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та проводити розслідування за цими заявами і справами; приймати передбачені законодавством про захист економічної конкуренції розпорядження та рішення за заявами і справами, перевіряти та переглядати рішення у справах, надавати висновки щодо кваліфікації дій відповідно до законодавства про захист економічної конкуренції.

8.25. Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 2210 встановлено, що підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з`ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України «Про санкції»; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

8.26. Для кваліфікації дій суб`єкта господарювання як антиконкурентних узгоджених дій не є обов`язковим фактичне настання наслідків у формі відповідно недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, ущемлення інтересів інших суб`єктів господарювання (конкурентів, покупців) чи споживачів, зокрема, через заподіяння їм шкоди (збитків) або іншого реального порушення їх прав чи інтересів, чи настання інших відповідних наслідків.

8.27. Недосягнення суб`єктами господарювання мети, з якою вони узгоджують власну конкурентну поведінку, з причин та обставин, що не залежать від їх волі, не є підставою для встановлення відсутності правопорушення, передбаченого статтею 6 Закону.

8.28. Таким чином, у розгляді справ про оскарження рішень АМК щодо визнання дій суб`єктів господарювання антиконкурентними узгодженими для кваліфікації цих дій не є обов`язковою умовою наявність негативних наслідків таких дій у вигляді завдання збитків, порушень прав та охоронюваних законом інтересів інших господарюючих суб`єктів чи споживачів, оскільки достатнім є встановлення самого факту погодження конкурентної поведінки, яка може мати негативний вплив на конкуренцію.

8.29. Отже, для визнання органом АМК порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб`єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку, зокрема шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що разом з тим призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі.

8.30. Негативним наслідком при цьому є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами).

8.31. Узгоджена поведінка учасників торгів не відповідає суті конкурсу.

8.32. Змагальність під час торгів забезпечується таємністю інформації. З огляду на зміст статей 1, 5, 6 Закону № 2210 змагальність учасників процедури закупівлі передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з них, обов`язок готувати свої пропозиції окремо, без обміну інформацією.

8.33. Близька за змістом правова позиція висловлена у низці постанов Верховного Суду, в тому числі в постановах Верховного Суду від 13.03.2018 зі справи № 924/381/17, від 12.06.2018 зі справи № 922/5616/15, від 18.10.2018 зі справи № 916/3214/17, від 18.12.2018 зі справи № 922/5617/15, від 05.03.2020 зі справи № 924/552/19, від 11.06.2020 зі справи № 910/10212/19, від 22.10.2019 зі справи № 910/2988/18, від 05.08.2018 зі справи № 922/2513/18, від 07.11.2019 зі справи № 914/1696/18, від 02.07.2020 зі справи № 927/741/19, і підстави для відступу від неї відсутні.

8.34. Верховним Судом неодноразово наголошувалося на тому, що господарським судам першої та апеляційної інстанцій під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень АМК про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зокрема, за антиконкурентні узгоджені дії, які стосуються спотворення результатів торгів та накладення штрафу, належить здійснювати оцінку обставин справи та доказів за своїм внутрішнім переконанням в порядку частини другої статті 86 ГПК України, зокрема, досліджувати також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у справі у їх сукупності.

8.35. Закон № 2210 не ставить застосування передбачених ним наслідків узгоджених антиконкурентних дій у залежність від «спільної домовленості разом брати участь у торгах з метою усунення конкуренції». Цілком зрозуміло, що така «домовленість» навряд чи може мати своє матеріальне втілення у вигляді письмових угод чи інших документів. А тому питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій має досліджуватися судами, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, враховуючи їх вірогідність і взаємозв`язок, у відповідності до статті 86 ГПК України.

8.36. Зазначена правова позиція Верховного Суду є сталою та послідовною. Про необхідність врахування наведеної правової позиції у застосуванні приписів статті 86 ГПК України зазначалося у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 22.10.2019 зі справи № 910/2988/18, від 05.08.2019 зі справи № 922/2513/18, від 07.11.2019 зі справи № 914/1696/18, від 11.06.2020 зі справи № 910/10212/19, від 02.07.2020 зі справи № 927/741/19, від 26.01.2021 зі справи № 910/2576/20, від 04.02.2021 у справі № 910/17126/19, від 23.03.2021 у справі № 910/4542/20.

8.37. Суд при розгляді цього спору, в контексті доводів касаційної скарги та встановлених судами попередніх інстанцій обставин, враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 28.01.2020 у справі № 910/6507/19, відповідно до якого: «кожна зі справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями. Доведення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій ґрунтується на сукупності обставин, які зазначені в мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині».

8.38. Різність фактично - доказової бази у кожній із зазначених справ не має правового значення у контексті необхідності дослідження обставин справи, виходячи з усієї сукупності обставин і доказів, з`ясованих і досліджених у справі, в їх взаємозв`язку.

8.39. Норми права, за якими відповідачем здійснена кваліфікація правопорушення (пункт 1 статті 50 та пункт 4 частини другої статті 6 Закону), та про неправильне застосування яких, зазначає скаржник, є загальними нормами при розгляді справ за участю органів АМК, предметом яких є визнання недійсним його рішень про притягнення суб`єкта господарювання за вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів/аукціонів.

8.40. Обов`язком суду при розгляді справи є саме дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності, безпосередності дослідження наявних у справі доказів. Тобто, з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих і наявних у справі доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Саме чітке обґрунтування та аналіз є базовими вимогами до судових рішень та важливим аспектом права на справедливий суд.

8.41. Суд зазначає, що відповідно до приписів частини першої та другої статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

8.42. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що оцінка доказів - це визначення їх об`єктивної дійсності, правдивості та достовірності. Способи перевірки і дослідження доказів залежать від конкретного виду засобів доказування, що використовуються. Метою оцінки доказів з огляду на їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності - є усунення суперечностей між доказами, сумнівів у достовірності висновків, що випливають з отримуваної доказової інформації. Від повноти встановлення відповідних обставин справи та правильної оцінки доказів залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. При цьому суд у кожному випадку повинен навести мотиви, з яких він приймає одні докази та відхиляє інші.

8.43. Крім того, сукупна оцінка доказів, вказаних відділенням АМК в оспорюваному рішенні, може вважатися більш вірогідною для підтвердження узгоджених дій саме позивачем лише у тому випадку, коли вона повністю виключає можливість вірогідності у одночасному існуванні обставин, які на думку відділення АМК, підтверджують таке узгодження.

8.44. Згідно з частиною третьою статті 86 ГПК України суд, зокрема, надає оцінку доказам, у тому числі й кожному доказу, що міститься у справі, мотивує їх відхилення або врахування. Суд має надати оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), які містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

8.45. Під час розгляду справ за участю органів АМК України, предметом яких є визнання недійсним його рішень, встановлені у рішенні АМК обставини та докази підлягають оцінці судами виходячи з положень частини третьої статті 86 ГПК України і саме від встановлення відповідних обставин справи на підставі правильної оцінки доказів щодо всебічності, повноти та об`єктивності залежить обґрунтованість висновків суду при ухваленні судом рішення по суті спору. Водночас висновки суду у кожній конкретній справі формуються за результатами оцінки судом фактичних обставин, певної доказової бази на підставі наданих сторонами доказів за правилами визначеними у статті 86 ГПК України.

8.46. Отже, при порівнянні щодо визначення подібності має значення застосування судами положень частини третьої статті 86 ГПК України, таким чином, щоб виключити ймовірнісний характер вірогідності.

8.47. Відтак, Суд зазначає, що скаржник, посилаючись на висновки, викладені у постановах Верховного Суду, не враховує, що такі доводи касаційної скарги переважно стосуються питань, пов`язаних з встановленими обставинами справи та з оцінкою доказів у ній.

8.48. Скаржник, зазначаючи про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, вказує про понятійні категорії, такі як «обставини справи» і «докази у справі», порушуючи питання, що пов`язані із встановленням обставин справи та оцінкою відповідних доказів. Проте, наведене не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як «суду права», а не «суду факту» відповідно до визначених статтею 300 ГПК України повноважень. А перевірка зазначених доводів виходить за визначені цією статтею межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

8.49. Зі змісту оскаржуваних рішень вбачається, що судами надано обґрунтування своєї позиції про відсутність підстав для визнання недійсним і скасування Рішення відділення АМК, з урахуванням сталої та послідовної практики Верховного Суду стосовно оцінки доказів у порядку статті 86 ГПК України.

8.50. З огляду на викладене, доводи касаційної скарги в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшли свого підтвердження.

8.51. Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України (пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України), слід зазначити таке.

8.52. Верховний Суд виходить з того, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

8.53. Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема: у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19 та від 20.05.2021 у справі № 905/1751/19.

8.54. Проте, як уже зазначалося вище, підстава касаційного оскарження - пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі, у цьому випадку, не отримала підтвердження, а тому і підстави для скасування оскаржуваних рішення і постанови та направлення цієї справи на новий розгляд з підстави, встановленої пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України, у Суду також відсутні.

8.55. Крім того, посилання скаржника на висновки суду апеляційної інстанції у справі № 909/1104/23, де предметом розгляду було визнання недійсним та скасування рішення відділення АМК в частині, що стосується ФОП Нестерука В.Я., Судом відхиляються з огляду на постанову Верховного Суду від 07.11.2024 у справі № 909/1104/23, в якій Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції та залишив в силі рішення місцевого суду, яким у задоволенні позову ФОП Нестерука В.Я. відмовлено.

8.56. Інші аргументи скаржника щодо порушення норм процесуального права в контексті повноти оцінки доказів та встановлення обставин справи підлягають відхиленню як такі, що зводяться до необхідності переоцінки доказів та обставин, а також є такими, які не узгоджуються з підставою касаційного оскарження, визначеною самим скаржником.

8.57. Доводи, викладені у відзиві, беруться до уваги Верховним Судом у тій частині, яка узгоджується з викладеними у цій постанові міркуваннями.

8.58. Верховний Суд у прийнятті цієї постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у цій справі скаржник не зазначив й не обґрунтував.

8.59. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» та від 28.10.2010 у справі «Трофимчук проти України», зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.3. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, не підтвердилися та не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, а тому касаційну скаргу позивача слід залишити без задоволення.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір, сплачений у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки, Верховний Суд касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Костишина Василя Васильовича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 30.04.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 у справі № 909/1182/23 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя А. Ємець

Суддя І. Колос