Постанова

від 23.10.2024 по справі 903/639/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2024 року

м. Київ

cправа № 903/639/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Офісу Генерального прокурора - Гудкова Д.В.,

Нововолинської міської ради Волинської області - не з`явився,

ОСОБА_1 - Бейлика М.Б.,

ОСОБА_2 - не з`явився,

Обслуговуючого кооперативу

«Житлово-будівельний кооператив «Краєвиди Волині» - Хробак Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 , Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Краєвиди Волині»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2024 (у складі колегії суддів: Коломис В.В. (головуючий), Миханюк М.В., Саврій В.А.)

та рішення Господарського суду Волинської області від 25.10.2023 (суддя Якушева І.О.)

у справі № 903/639/23

за позовом Заступника керівника Володимирської окружної прокуратури

до Нововолинської міської ради Волинської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Краєвиди Волині»,

про визнання незаконним та скасування рішення в частині, визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2023 року Заступник керівника Володимирської окружної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави до Нововолинської міської ради Волинської області (далі - Нововолинської міської ради), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив:

- визнати незаконним та скасувати абзац 3 пункту 1 рішення Нововолинської міської ради від 25.06.2020 № 37/32 «Про клопотання ОСОБА_1 » (далі - спірне рішення від 25.06.2020 № 37/32);

- визнати недійсним договір від 17.08.2020 № 1329 про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва (договору подальшого відчуження) від 26.04.2019 № 922, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (далі - договір від 17.08.2020 № 1329).

В обґрунтування позовних вимог прокурор із посиланнями на положення статті 19 Конституції України, частини 3 статті 24, статей 59, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 22, 26, 27, 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», статей 21, 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), Порядку внесення змін до договорів купівлі-продажу державного (комунального) майна, затвердженого наказом Фонду державного майна України 18.10.2018 № 1328 (далі - Порядок № 1328) послався на те, що після придбання ОСОБА_1 26.04.2019 об`єкта незавершеного будівництва до нього перейшли всі зобов`язання, визначені попереднім договором купівлі-продажу комунального майна від 18.07.2017, укладеного між ОСОБА_2 та Нововолинською міською радою. Спірне рішення унеможливлює належне виконання ОСОБА_1 істотних умов договору, а також перешкоджає досягненню мети, визначеної «Програмою забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності міста Нововолинська на 2014- 2018 роки», затвердженою рішенням Нововолинської міської ради від 16.12.2013 № 29/60, «Програмою забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності міста Нововолинська на 2019- 2023 роки», затвердженою рішенням Нововолинської міської ради від 16.12.2013 № 2/6. При цьому спірним рішенням зменшено зобов`язання ОСОБА_1 у частині «використання предмета договору під медичний центр з мінімально встановленими розмірами - не менше 1465,2 кв. м», визначених виконавчим комітетом Нововолинської міської ради в умовах продажу від 19.06.2017, а також в умовах договорів купівлі-продажу від 18.07.2017 та від 26.04.2019. Прокурор звертав увагу на те, що з розробленого проекту, затвердженого 27.06.2019, вбачається, що об`єктом будівництва є восьмиповерховий будинок, в якому перший поверх загальною площею 699,1 кв. м відведено під приміщення громадського призначення, а поверхи від другого по восьмий - під будівництво квартир. Проте у розробленому та затвердженому проекті «будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованим приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 » відсутні відомості про будівництво медичного центру площею не менше існуючої споруди - тобто не менше 1465,2 кв. м, як це передбачено у пункті 4.1 договору купівлі-продажу від 26.04.2019 № 922.

Прокурор також наголошував на тому, що внесені зміни до зобов`язань ОСОБА_1 шляхом укладення договору від 17.08.2020 № 1329 у частині «зміни предмета договору та зменшення площі необхідного медичного центру» порушують інтереси суспільства - територіальної громади м. Нововолинська, оскільки звужує права та можливості громади на отримання належної медичної допомоги у належних умовах та закладах, що передбачено статтею 49 Конституції України. За таких обставин укладений договір від 17.08.2020 № 1329 суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки обмежує права громадян на охорону здоров`я.

Місцевий господарський суд, взявши до уваги повідомлені прокурором у заяві від 28.07.2023 № 50/1-1943ВИХ-23 обставини, вирішив подальший розгляд справи здійснювати з урахуванням складу її учасників (сторін), в тому числі щодо відповідача ОСОБА_1 як фізичної особи, а не фізичної особи-підприємця.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 25.10.2023 позов задоволено повністю; визнано незаконним і скасовано абзац 1 пункту 1 рішення від 25.06.2020 № 37/32; визнано недійсним договір від 17.08.2020 № 1329.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 залучено до участі у справі № 903/639/23 Обслуговуючий кооператив «Житлово-будівельний кооператив «Краєвиди Волині» (далі - ОК «ЖБК «Краєвиди Волині») як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 рішення Господарського суду Волинської області від 25.10.2023 скасоване; прийнято нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 07.05.2024 постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.01.2024 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2024 рішення Господарського суду Волинської області від 25.10.2023 залишено без змін.

Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у вересні 2024 року ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Краєвиди Волині» подали касаційні скарги, у яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, просять скасувати постановлені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалами Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12.09.2024 та від 23.09.2024 відкрито касаційне провадження у справі № 903/639/23 за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Краєвиди Волині» з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційні скарги до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.10.2024.

Володимирська окружна прокуратура у відзиві на касаційні скарги просить залишити оскаржені судові рішення без змін, а касаційні скарги без задоволення.

Нововолинська міська рада, ОСОБА_2 в судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Явка в судове засідання представника сторони - це право, а не обов`язок сторони, і відповідно до положень статті 202 ГПК справа, за умови належного повідомлення сторони про дату, час і місце судового засідання, може розглядатися без її участі, якщо нез`явлення цього представника не перешкоджає розгляду справи по суті.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв зазначених учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційних скарг по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційних скаргах доводи та заперечення проти них, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами попередніх інстанцій установлено, що рішенням Нововолинської міської ради від 16.12.2013 №29/6 затверджено «Програму забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності міста Нововолинська на 2014-2018 роки».

Відповідно до пункту 4 додатку «Перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації у 2017 році» до «Програми забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності міста Нововолинська на 2014-2018 роки» (зміни внесено рішенням Нововолинської міської ради від 24.02.2017 № 14/11) визначено приватизацію незавершеного будівництва поліклініки на 600 відвідувань по вул. Стуса, 2-а у місті Нововолинськ, способом продажу на аукціоні.

Згідно з інвентаризаційною справою №100494 на об`єкт незавершеного будівництва поліклініки на 600 відвідувань по вул. Стуса, 2-А в м. Нововолинську його загальна площа становить 1465,2 кв. м.

На підставі листа виконавчого комітету Нововолинської міської ради від 19.06.2017 №02-50/1409 у газеті «Наше місто» 22.06.2017 опубліковано оголошення про продаж на аукціоні незавершеного будівництва поліклініки на 600 відвідувань по вул. Стуса, 2-а у місті Нововолинську та умови продажу цього об`єкта.

За умовами продажу незавершеного будівництва поліклініки на 600 відвідувань по вул. Стуса, 2-а у місті Нововолинську незавершене будівництво поліклініки продається із земельною ділянкою площею 0,1942 га під медичний центр площею, не менше існуючої споруди (пункт 1).

Також за умовами продажу покупець зобов`язаний завершити будівництво об`єкта на протязі трьох років з підписання договору купівлі-продажу (пункт 3).

Згідно з протоколом продажу об`єкта аукціону від 14.07.2017, затвердженого розпорядженням виконавчого комітету Нововолинської міської ради від 14.07.2017 № 66-р, переможцем аукціону з продажу незавершеного будівництва поліклініки на 600 відвідувань по вул. Стуса, 2-А у місті Нововолинськ визнано ОСОБА_2

18.07.2017 між Нововолинською міською радою та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва, - незавершене будівництво поліклініки на 600 відвідувань в зміну /літер А-3/ (готовність 52 %) та земельної ділянки кадастровий номер 0710700000:02:020:0030 площею 0,1942 га (цільове призначення землі - для обслуговування поліклініки).

За умовами пункту 4.1. договору покупець зобов`язаний завершити будівництво упродовж трьох років з дати підписання договору; використовувати предмет договору під медичний центр площею не менше існуючої споруди; покупцю забороняється відчуження об`єкта до завершення будівництва та введення в експлуатацію; зміни зовнішнього вигляду будівлі та профілю використання погоджувати з міськвиконкомом.

20.02.2019 Нововолинською міською радою прийнято рішення № 29/11 «Про надання згоди на подальше відчуження об`єкта приватизації», яким надано згоду на відчуження зазначеного об`єкта на користь ОСОБА_1 .

26.04.2019 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва (договір подальшого відчуження), на підставі якого об`єкт - незавершене будівництво поліклініки на 600 відвідувань в зміну /літер А-3/ (готовність 52 %) відчужено на користь ОСОБА_1 . Цей договір погоджено першим заступником Нововолинського міського голови ОСОБА_3 .

Згідно з пунктом 4.1 договору від 26.04.2019 покупець зобов`язаний завершити будівництво упродовж трьох років з дати підписання договору купівлі-продажу від 18.07.2017 № 1646; використовувати предмет договору під медичний центр площею не менше існуючої споруди; покупцю забороняється відчуження об`єкта до завершення будівництва та введення в експлуатацію; зміни зовнішнього вигляду будівлі та профілю використання погоджувати з міськвиконкомом.

Рішенням Нововолинської міської ради від 25.06.2020 № 37/32 «Про клопотання ОСОБА_1 » надано згоду на внесення змін до пункту 4.1 договору подальшого відчуження від 26.04.2019 № 992, а саме: абзац 2 викладено в редакції: «завершити будівництво об`єкта - до 18.07.2023», абзац 3 викладено в редакції: «зобов`язаний використовувати Предмет договору під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями медичного центру».

17.08.2020 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва (договір подальшого відчуження об`єкта приватизації), яким внесено зміни до пункту 4.1. договору від 26.04.2019 та викладено абзац 2 у наступній редакції: «завершити будівництво об`єкта - до 18.07.2023», абзац 3 у наступній редакції: «зобов`язаний використовувати Предмет договору під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями медичного центру».

Заступник керівника Володимирської окружної прокуратури, посилаючись на те, що рішення Нововолинської міської ради від 25.06.2020 №37/32 (абзац 3 пункту 1) унеможливлює належне виконання ОСОБА_1 істотних умов договору, а також перешкоджає досягненню мети, визначеної Програмами забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності міста Нововолинська на 2014-2018 роки та на 2019-2023 роки, а договір від 17.08.2020 № 1329 порушує інтереси держави та суспільства, оскільки обмежує права громадян на охорону здоров`я, звернувся до суду з позовом до Нововолинської міської ради, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування абзацу 3 пункту 1 рішення Нововолинської міської ради від 25.06.2020 № 37/32 «Про клопотання ОСОБА_1 »; визнання недійсним договору від 17.08.2020 № 1329 про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва (договору подальшого відчуження) від 26.04.2019 № 922.

Місцевий господарський суд позов задовольнив і мотивував таке рішення тим, що з огляду на положення, зокрема статті 26, частин 4, 5 статті 27 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», після придбання 26.04.2019 об`єкта незавершеного будівництва ОСОБА_1 , до нього перейшли усі зобов`язання, визначені попереднім договором купівлі-продажу комунального майна від 18.07.2017, укладеним між ОСОБА_2 та Нововолинською міською радою, зокрема, перейшли зобов`язання, узгоджені у пункті 4.1 договору від 18.07.2017, які знайшли відображення у договорі від 26.04.2019, а саме: «використовувати предмет договору під медичний центр площею не менше існуючої споруди» (існуюча площа забудови складала 1465,2 кв. м). Чинне на той час законодавство не передбачало будь-яких винятків, за яких невиконані зобов`язання можна було змінити для нового власника.

Проте за наслідками змін, внесених спірним рішенням від 25.06.2020 № 37/32, неправомірно змінено зобов`язання з «використання предмета договору під медичний центр площею не менше існуючої споруди» на «використання предмета договору під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями медичного центру», чим зменшено зобов`язання ОСОБА_1 у частині «використання предмета договору під медичний центр з мінімально встановленими розмірами - не менше 1465,2 кв. м», визначених виконавчим комітетом Нововолинської міської ради в умовах продажу від 19.06.2017, а також в умовах договорів купівлі-продажу від 18.07.2017 та від 26.04.2019.

Окрім цього, спірне рішення від 25.06.2020 № 37/32 унеможливлює належне виконання ОСОБА_1 істотних умов договору, а також перешкоджає досягненню мети, яка визначена: «Програмою забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності міста Нововолинська на 2014-2018 роки», затвердженою рішенням Нововолинської міської ради від 16.12.2013 № 29/60, «Програмою забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності міста Нововолинська на 2019-2023 роки», затвердженою рішенням Нововолинської міської ради від 16.12.2013 № 2/6.

Внесені зміни до зобов`язань ОСОБА_1 шляхом укладення договору від 17.08.2020 № 1329 у частині «зміни предмета договору та зменшення площі необхідного медичного центру» порушує інтереси суспільства - територіальної громади міста Нововолинська, оскільки звужує права та можливості громади на отримання медичної допомоги у належних умовах та закладах, що передбачено статтею 49 Конституції України. За таких обставин укладений договір від 17.08.2020 № 1329 суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки обмежує права громадян на охорону здоров`я.

Крім цього, місцевий господарський суд, звернувши увагу на положення частини 1 статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» (у редакції, на час укладення договору від 17.08.2020 № 1329), пункту 2 Порядку № 1328, зазначив, що ці положення законодавства передбачають, що після укладання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26.04.2019 договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва під час дії зобов`язань, визначених попереднім договором купівлі-продажу комунального майна від 18.07.2017, зміни до договору купівлі-продажу від 26.04.2019 повинні були вноситись шляхом укладання договору про внесення змін між Нововолинською міською радою та ОСОБА_2 Натомість договір від 17.08.2020 № 1329 укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка не мала права на його укладення, адже вибула із зобов`язань за попереднім договором купівлі-продажу комунального майна від 18.07.2017, укладеним між нею та Нововолинською міською радою, оскільки відчужила придбане нею комунальне майно ОСОБА_1. на підставі договору від 26.04.2019. З огляду на викладене договір від 17.08.2020 № 1329 укладено між сторонами, одна з яких - ОСОБА_2 не була уповноважена на його укладання.

Щодо позовної давності місцевий господарський суд зазначив, що оспорюваний договір укладено 17.08.2020, позовну заяву надіслано до суду 16.06.2023, а тому, враховуючи норму статті 257 ЦК, прокурор не пропустив позовну давність за вимогою про визнання недійсним договору від 17.08.2020 № 1329.

Щодо підстав для представництва прокурором інтересів держави суд першої інстанції встановив, що у спірних правовідносинах Нововолинська міська рада вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, тому Прокурор правомірно звернувся з позовом до суду самостійно, визначивши раду відповідачем у справі.

Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 23.01.2024 рішення Господарського суду Волинської області від 25.10.2023 скасував та відмовив у задоволенні позову з підстав обрання прокурором неефективного способу захисту порушених прав держави у спірних правовідносинах.

Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції та, передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначив:

- апеляційний господарський суд, вирішуючи спір у справі (скасовуючи рішення місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог та увалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову), що розглядається, обмежившись посиланням на правомірність прийняття спірного рішення з огляду на передбачену законодавством можливість внесення змін до договорів купівлі-продажу, укладених в процесі приватизації та беручи до уваги рішення Нововолинської міської ради від 22.12.2017 № 21/24, та від 19.09.2018 № 26/21, які не визнані у визначеному законом порядку недійсними та є чинними, а також те, що заявлена вимога про визнання недійсним договору від 17.08.2020 № 1329 не є ефективним способом захисту прав позивача та потребуватиме вжиття додаткових засобів захисту, залишив поза увагою положення статей 236, 237, 267, 270, 282 ГПК щодо обов`язку, визначеного процесуальним законом, стосовно повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи;

- розглядаючи спір у цій справі, суд апеляційної інстанції не дослідив підстав позову, наведених позивачем у позовній заяві, не з`ясував обставин, пов`язаних із цими підставами позову, зокрема, апеляційний господарський суд залишив поза увагою доводи позивача та відповідні висновки місцевого господарського суду про порушення положень статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та Порядку № 1328 під час прийняття спірного рішення та укладання спірного договору шляхом зменшення загального обсягу інвестицій, визначених виконавчим комітетом Нововолинської міської ради в умовах продажу від 19.06.2017, а також в умовах договорів купівлі-продажу від 18.07.2017 та від 26.04.2019. Так, Прокурор у позовній заяві звертав увагу на те, що з розробленого проекту, затвердженого 27.06.2019, вбачається, що об`єктом будівництва є восьмиповерховий будинок, в якому перший поверх загальною площею 699,1 кв. м відведено під приміщення громадського призначення, а поверхи від другого по восьмий - під будівництво квартир. Водночас позивач акцентував увагу на тому, що у розробленому та затвердженому проекті «будівництва багатоквартирного житлового будинку з вбудованим приміщеннями громадського призначення на вул. Стуса, 2-А в м. Нововолинську» відсутні відомості про будівництво медичного центру площею не менше існуючої споруди - тобто не менше 1465,2 кв. м, як це було передбачено у пункті 4.1 договору купівлі-продажу від 26.04.2019;

- суд апеляційної інстанції не звернув уваги на посилання прокурора та відповідні висновки місцевого господарського суду стосовно порушень положень частини 3 статті 228 ЦК, оскільки оспорюваний договір від 17.08.2020 № 1329 суперечить інтересам держави та суспільства крізь призму обмеження прав громадян на охорону здоров`я, адже внесені зміни до зобов`язань ОСОБА_1 шляхом укладення договору від 17.08.2020 № 1329 у частині зміни предмета договору та зменшення площі медичного центру порушують інтереси територіальної громади міста Нововолинська, оскільки звужує права та можливості громади на отримання медичної допомоги у належних умовах та закладах, що передбачено статтею 49 Конституції України;

- суд апеляційної інстанції залишив поза увагою як доводи прокурора, так і аргументи суду першої інстанції про те, що відповідно до положень пункту 2 Порядку № 1328, внесення змін до договору купівлі-продажу державного (комунального) майна здійснюється шляхом укладання між органом приватизації та власником об`єкта приватизації договору про внесення змін до договору купівлі-продажу державного (комунального) майна. Проте у даному випадку оспорюваний договір від 17.08.2020 № 1329 укладено між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, яка вибула із зобов`язань за попереднім договором купівлі-продажу комунального майна від 18.07.2017, укладеним між нею та Нововолинською міською радою, оскільки відчужила придбане нею комунальне майно ОСОБА_1. на підставі договору від 26.04.2019;

- у справі № 903/639/23 предметом спору є договір від 17.08.2020 № 1329, за умовами якого внесено зміни до пункту 4.1 договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва (договору подальшого відчуження) від 26.04.2019 та викладено абзац 2 у наступній редакції: «завершити будівництво об`єкта - до 18.07.2023», абзац 3 у наступній редакції: «зобов`язаний використовувати предмет договору під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями медичного центру». Тобто за оспорюваним договором від 17.08.2020 № 1328 кошти або інше майно передано не було;

- визнання правочину недійсним як спосіб захисту являє собою самостійний, не тотожний з іншими способами захисту майнових цивільних прав та інтересів (відновлення становища, яке існувало до порушення права, припинення дії, яка порушує право, припинення правовідношення тощо) спосіб захисту, метою застосування якого передусім є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує наслідків (анулювання цих прав та обов`язків, що виникли у сторін при вчиненні правочину або припинення їх на майбутнє, якщо за недійсним правочином права й обов`язки передбачалися лише на майбутнє), для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, а також встановлення заборони на виконання правочину. Якщо ж правочин виконувався, то визнання правочину недійсним слугує відновленню стану, який існував до порушення права;

- суд апеляційної інстанції, зазначаючи про те, що визнання договору від 17.08.2020 № 1329 недійсним та скасування рішення від 25.06.2020 № 37/32 не забезпечить виконання ОСОБА_1 умов договору з подальшого відчуження від 26.04.2019, зокрема, використання предмета договору під медичний центр площею не менше існуючої споруди, з огляду на знесення об`єкта приватизації (незавершеного будівництва поліклініки), не звернув увагу на те, що доводи ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Краєвиди Волині» щодо знесення об`єкта приватизації, у зв`язку із аварійністю не підтверджено будь-якими належними доказами у розумінні вимог чинного законодавства.

За результатами нового розгляду справи суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишив без змін та мотивував таке рішення тим, що за встановлених у справі обставин оспорюване рішення ради від 25.06.2020 № 37/32 суперечить положенням норм Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», «Програми забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності міста Нововолинська на 2014-2018 роки», затвердженої рішенням Нововолинської міської ради від 16.12.2013 №29/6, та положенням «Програми забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності Нововолинської міської територіальної громади на 2019-2023 роки», затвердженої рішенням Нововолинської міської ради 22.11.2018 №27/6. При цьому внесені зміни до зобов`язань ОСОБА_1 шляхом укладення договору від 17.08.2020 у частині зміни предмета договору та зменшення площі необхідного медичного центру порушують інтереси суспільства - територіальної громади міста Нововолинська, оскільки звужують права та можливості громади на отримання належної медичної допомоги у належних умовах та закладах, що передбачено статтею 49 Конституції України, отже договір від 17.08.2020 суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки обмежує права громадян на охорону здоров`я. Оскільки договір від 17.08.2020 про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва від 26.04.2019 № 992 суперечить положенням Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», інтересам суспільства в особі територіальної громади міста Нововолинська, а також укладений між сторонами, одна з яких не мала права на його укладання, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про наявність правових підстав для визнання його недійним та, відповідно, задоволення позовних вимог в цій частині. Також суд апеляційної інстанції дійшов висновку про ефективність обраного прокурором способу захисту порушеного права держави та звернення до суду з відповідними вимогами в межах строку позовної давності, про застосування якої заявив відповідач.

У поданих касаційних скаргах (зміст яких ідентичний) ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Краєвиди Волині» в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень послалися на те, зокрема, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи рішення суду першої інстанції, неправильно застосував статтю 20 Господарського кодексу України без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/190, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/190, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 21.09.2022 року у справі № 908/976/19, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, щодо способу захисту. Також скаржник послався на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 19, 29 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» щодо способу захисту в спірних правовідносинах. Суд не дослідив докази, наявні у матеріалах справи, що мають значення при прийнятті рішення, та на які скаржник посилався в своїй апеляційній скарзі та поясненнях, а саме: рішення Нововолинської міської ради Волинської області від 22.12.2017 № 21/24 «Про детальні плани територій (ДПТ) земельних ділянок в м. Нововолинську»; рішення Нововолинської міської ради Волинської області від 19.08.2018 № 26/21 «Про детальні плани територій (ДПТ) земельних ділянок в м. Нововолинську»; інвентаризаційну справу № 100494, а саме Журнал зовнішніх обмірів, що міститься в Інвентаризаційній справі (що долучена прокурором до позовної заяви), в якому визначено, що площа будівлі поліклініки на 600 відвідувань в зміну літ. А-3 становить 348,2 кв. м та займає 3 поверхи. Суд першої інстанції прийняв рішення про права, інтереси та (або) обов`язки особи, що не була залучена до участі у справі - ОК «ЖБК «Краєвиди Волині». Суди визнали договір недійсним і не застосували реституцію, що є обов`язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами та не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

У статті 4 ГПК передбачено право юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, фізичних осіб, які не є підприємцями, державних органів, органів місцевого самоврядування на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 статті 5 ГПК).

За змістом статей 15, 16 ЦК кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині 2 статті 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої зазначеної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.

Розглядаючи справу суд має з`ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.

Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (такий висновок наведено, зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19).

Водночас, питання належності та ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права або законного інтересу підлягає вирішенню судами після повного встановлення усіх фактичних обставин справи, а також після з`ясування того, чи існує у позивача право або законний інтерес та чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем (близька за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 17.06.2020 у справі № 922/2529/19).

Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем (такий висновок наведено у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17).

Таким чином, з огляду на положення процесуального закону (зокрема статті 236, 237, 267, 270, 282, 301, 315 ГПК) суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги.

За змістом положень статей 14, 269 ГПК передбачено обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Частиною 2 статті 2 ЦК передбачено, що одним із учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що предметом позову у справі, що розглядається, є вимога прокурора, заявлена в інтересах держави про визнання незаконним та скасування абзацу 3 пункту 1 рішення Нововолинської міської ради від 25.06.2020 № 37/32 «Про клопотання ОСОБА_1 » та визнання недійсним договору від 17.08.2020 № 1329 про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва (договору подальшого відчуження) від 26.04.2019 № 922, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, як таких, що суперечать вимогам законодавства, та порушують права т законні інтереси територіальної громади міста Нововолинська.

За змістом частини 2 статті 16 ЦК визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів, так само як і визнання договору недійсним.

Відповідно до частини 1 статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина 1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина 2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина 3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина 4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5). Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (частина 6).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК).

У статті 215 ЦК визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (частина 1). Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (частина 2). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3).

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина 1 статті 216 ЦК).

Таким чином, відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (такий правовий висновок наведено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18).

У постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 викладено правову позицію, за змістом якої під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права; судом повинно вирішуватися питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення.

У справі, що розглядається, прокурор як на підставу недійсності рішення органу місцевого самоврядування та договору послався, зокрема, на положення статті 19 Конституції України, частини 3 статті 24, статей 59, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», статей 22, 26, 27, 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», статей 21, 203, 215 ЦК, Порядок № 1328 та обставини того, що після придбання ОСОБА_1 26.04.2019 об`єкта незавершеного будівництва до нього перейшли всі зобов`язання, визначені попереднім договором купівлі-продажу комунального майна від 18.07.2017, укладеного між ОСОБА_2 та Нововолинською міською радою, проте оспорюване рішення унеможливлює належне виконання ОСОБА_1 істотних умов договору, а також перешкоджає досягненню мети, визначеної програмами забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності міста Нововолинська на 2014- 2018, 2019- 2023 роки; цим рішенням зменшено зобов`язання ОСОБА_1 у частині предмета договору - будівництва медичного центру визначеної площі, що у сукупності порушують інтереси суспільства - територіальної громади м. Нововолинська, оскільки звужує права та можливості громади на отримання належної медичної допомоги у належних умовах та закладах, що передбачено статтею 49 Конституції України.

При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанцій, застосувавши до спірних правовідносин положення статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», положення статей 26, 27 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) та Порядку №1328 у відповідній редакції, а суд апеляційної інстанції, виконавши вказівки Верховного Суду та застосувавши правові висновки, наведені у постанові від 07.05.2024 у цій справі, на підставі встановлених обставин дійшли таких висновків:

- спірне майно (об`єкт незавершеного будівництва) початково було продано Нововолинською міською радою як продавцем ОСОБА_2 на умовах договору купівлі-продажу від 18.07.2017, ці правовідносини виникли у зв`язку з продажем об`єкта приватизації та урегульовано Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна»;

- відповідно до рішення Нововолинської міської ради від 20.02.2019 № 29/11 «Про надання згоди на подальше відчуження об`єкта приватизації» та на підставі договору купівлі-продажу від 26.04.2019 спірне майно відчужене ОСОБА_1 , до якого перейшли усі зобов`язання, визначені попереднім договором купівлі-продажу комунального майна від 18.07.2017, укладеним між ОСОБА_2 та Нововолинською міською радою, зокрема перейшли зобов`язання, узгоджені у пункті 4.1 договору від 18.07.2017, які знайшли своє відображення у договорі від 26.04.2019, а саме щодо використання предмета договору під медичний центр площею не менше існуючої споруди (існуюча площа забудови складала 1465,2 кв. м), тобто до нового власника перейшли невиконані зобов`язання, що були передбачені договором купівлі-продажу об`єкта приватизації, та які зберігають свою дію для осіб, які придбавають об`єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов`язань;

- законодавство, чинне на час виникнення спірних правовідносин, не передбачало будь-яких виключень чи винятків, за яких невиконані зобов`язання можна було змінити для нового власника об`єкта приватизації;

- основною метою Програм забезпечення оформлення права власності та процесу приватизації об`єктів комунальної власності Нововолинської міської територіальної громади на 2014-2018 роки та 2019-2023 роки є захист майнових прав Нововолинської міської територіальної громади щодо об`єктів комунальної власності громади; забезпечення організації процесу приватизації майнових об`єктів комунальної власності Нововолинської міської територіальної громади;

- досягнення мети, визначеної зазначеними програмами, було можливе за умови належного виконання сторонами істотних умов договору, насамперед договору, укладеного 18.07.2017 між Нововолинською міською радою та ОСОБА_2, щодо об`єкта купівлі-продажу - незавершеного будівництва поліклініки на 600 відвідувань в зміну /літер А-3/ (готовність 52%) та земельної ділянки кадастровий номер 0710700000:02:020:0030 площею 0,1942 га (цільове призначення землі - для обслуговування поліклініки);

- оспорюване рішення ради від 25.06.2020 № 37/32 суперечить положенням зазначених програм і законодавству, що регулює відносини у процесі приватизації комунального майна, оскільки радою протиправно надано згоду на внесення змін до умов договору щодо використання його предмета під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями медичного центру, що потягло зміну зобов`язань нового власника об`єкта приватизації, визначених виконавчим комітетом Нововолинської міської ради в умовах продажу від 19.06.2017, а також в умовах договорів купівлі-продажу від 18.07.2017 та від 26.04.2019, що унеможливлює належне виконання ОСОБА_1 істотних умов договору, а також перешкоджає досягненню мети, яка визначена зазначеними програмами реалізації процесу приватизації об`єктів комунальної власності міста Нововолинська;

- після укладання договору купівлі-продажу від 26.04.2019 із зобов`язаннями перед органом місцевого самоврядування та територіальною громадою завершити будівництво та використовувати об`єкт будівництва під медичний центр площею не менше існуючої споруди - тобто не менше 1465,2 кв. м, ОСОБА_1 вчинив дії з розроблення проекту «будівництво багатоквартирного житлового будинку з вбудованими приміщеннями громадського призначення на АДРЕСА_1 », затвердженого 27.06.2019, у якому об`єктом будівництва є восьмиповерховий будинок, перший поверх якого відведено під приміщення громадського призначення загальною площею 699,1 кв. м, а поверхи від другого по восьмий - під будівництво квартир. При цьому у зазначеному проекті відсутні відомості про будівництво медичного центру площею не менше існуючої споруди - тобто не менше 1465,2 кв. м, як це передбачено у пункті 4.1 договору купівлі-продажу від 26.04.2019 № 922;

- зміни, що вносяться до договорів купівлі-продажу, укладених у процесі приватизації, здійснюються в порядку, що затверджується Фондом державного майна України, та не можуть передбачати зменшення відповідальності покупця за невиконання ним зобов`язань; зменшення загального обсягу інвестицій, визначених договором купівлі-продажу; сторони договору можуть реалізувати передбачену чинним законодавством можливість внесення змін до договорів купівлі-продажу за умови дотримання умов та вчинення дій, передбачених Порядком № 1328; внесення змін до договору купівлі-продажу державного (комунального) майна здійснюється шляхом укладання між органом приватизації та новим власником об`єкта приватизації договору про внесення змін до договору купівлі-продажу державного (комунального) майна;

- проте договір від 17.08.2020 про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва від 26.04.2019 № 992 щодо зміни використання предмета договору укладено між ОСОБА_1 і ОСОБА_2, яка, по-перше, вибула із зобов`язань за попереднім договором купівлі-продажу комунального майна від 18.07.2017, укладеним між нею та Нововолинською міською радою, оскільки відчужила придбане нею комунальне майно ОСОБА_1 на підставі договору від 26.04.2019 № 992, а, по-друге, не була уповноважена на укладення договору щодо зміни використання предмета договору під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями медичного центру; при цьому, чинне на той час законодавство не передбачало будь-яких виключень чи винятків, за яких невиконані зобов`язання щодо об`єкта приватизації можна було змінити для нового власника;

- оспорюваний договір від 17.08.2020 про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва від 26.04.2019 № 992, за яким змінено як умови щодо використання предмета договору під багатоквартирний житловий будинок з вбудованими приміщеннями медичного центру, так і зобов`язання покупця об`єкта приватизації шляхом зменшення загального обсягу інвестицій, визначених виконавчим комітетом Нововолинської міської ради в умовах продажу від 19.06.2017, а також в умовах договорів купівлі-продажу від 18.07.2017 та від 26.04.2019, що суперечить положенням статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» та Порядку № 1328 у відповідних редакціях;

- з огляду на положення частини 3 статті 228 ЦК внесені зміни до зобов`язань ОСОБА_1 шляхом укладення договору від 17.08.2020 в частині зміни предмета договору та зменшення площі необхідного медичного центру порушують інтереси суспільства - територіальної громади міста Нововолинська, оскільки звужують права та можливості громади на отримання належної медичної допомоги у належних умовах та закладах, що передбачено статтею 49 Конституції України, та суперечить інтересам держави і суспільства, оскільки обмежує права громадян на охорону здоров`я;

- прокурором обрано ефективний спосіб захисту інтересів територіальної громади саме шляхом визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та договору від 17.08.2020 № 1329.

З урахуванням наведеного, вирішуючи спір, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, відповідно до встановлених фактичних обставин справи та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про доведення позивачем у встановленому процесуальним законом порядку обставин, що свідчать про наявність правових підстав для визнання незаконним та скасування абзацу 3 пункту 1 рішення Нововолинської міської ради від 25.06.2020 № 37/32 «Про клопотання ОСОБА_1» та визнання недійсним договору 17.08.2020 № 1329 про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва (договору подальшого відчуження) від 26.04.2019 № 922, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Краєвиди Волині» у касаційних скаргах підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтували тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні спору неправильно застосовано положення статті 20 Господарського кодексу України та не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування зазначеної норми права при вирішення спорів у подібних правовідносинах стосовно способу захисту порушеного права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/190, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19, від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, від 21.09.2022 у справі № 908/976/190, від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 21.09.2022 року у справі № 908/976/19, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, Верховного Суду від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 19.09.2023 у справі № 910/19668/21, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц.

Так, скаржники у касаційних скаргах навели цитати правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо способів судового захисту, які є загальними вимогами законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ці норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування.

Разом із тим необхідно зазначити, що посилання скаржників в касаційних скаргах на загальні правові висновки Верховного Суду у наведених справах за відсутності посилання на обставини, які є подібними до обставин справи, що розглядається, не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржниками постанов не свідчить про застосування судами першої і апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

При цьому посилання скаржників на неправильне застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, положень статті 20 Господарського кодексу України з огляду на висновки, викладені у цих постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, не можна визнати обґрунтованими, оскільки у ряді постанов, прийнятих за результатами розгляду касаційних скарг у адміністративних та цивільних справах, положення статті 20 Господарського кодексу України взагалі не застосовувалися.

Посилання скаржників у касаційних скаргах в контексті ефективного способу захисту порушеного права на обставини того, що об`єкт приватизації, який є предметом договорів купівлі-продажу, знесено, тому заявлений прокурором позов не призведе до відновлення порушеного права держави, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки будь-яких обставин того, що спірний об`єкт приватизації знесено, судами попередніх інстанцій на час вирішення спору в суді першої інстанції установлено не було, а відповідачами належними і допустимими доказами таких обставин не доведено.

Водночас необхідно зауважити, що у справі, яка розглядається, суд апеляційної інстанції, виконавши вказівки Верховного Суду, наведені у постанові від 07.05.2024 при передачі цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, з огляду на предмет і підстави заявленого позову, з урахуванням встановлених фактичних обставин справи, дійшов висновку про обрання позивачем ефективного способу захисту порушеного права держави, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Доводи касаційних скарг про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 215, 216 ЦК у контексті застосування наслідків недійсності правочину та не врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, щодо застосування цих норм права при вирішенні спорів у подібних правовідносинах також не знайшли свого підтвердження.

Так, у справі № 904/1907/15 (про банкрутство) судами попередніх інстанцій установлено обставини, за якими за позовом боржника результати проведеного у справі аукціону та укладений за його наслідком договір купівлі-продажу були визнані судом недійсними без вирішення питання щодо повернення покупцю сплачених коштів за придбане майно банкрута. Разом із тим, Верховний Суд (постанова від 23.09.2021), залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції та ухвалу суду першої інстанції про відхилення грошових вимог кредитора до боржника, оскільки боржник після подання такої заяви перерахував заявникові пред`явлену ним суму кредиторських вимог у цій частині, а дії боржника щодо такого перерахування є правомірними з огляду на їх вчинення після визнання аукціону з продажу майна банкрута недійсним та повернення спірного майна боржнику.

У справі № 522/22473/15-ц Велика Палата Верховного Суду постановою від 01.03.2023 залишила без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання договорів недійсними у правовідносинах, пов`язаних з оскарженням учасником господарського товариства правочину, вчиненого від імені товариства особою з перевищенням повноважень.

У справі № 910/3009/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.09.2020 навела правові висновки щодо вирішення виключної правової проблеми про застосування частини четвертої статті 73 Закону України «Про Національний банк України» щодо переважного й безумовного права НБУ задовольняти будь-яку основану на здійсненому рефінансуванні банку вимогу, оформлену у встановленому законом порядку, за якою настав строк погашення, та застосування приписів статей 51 і 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» щодо порядку звернення НБУ як заставодержателем стягнення на заставлене майно.

Отже, предмет і підстави заявлених позовів у наведених скаржниками постановах від 23.09.2021 у справі № 904/1907/15, від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, суб`єктний склад цих правовідносин та матеріально-правове регулювання не дає підстав для висновку, що правовідносини у цих справах та у справі № 903/639/23, що розглядається, є подібними.

Разом із тим суд касаційної інстанції вважає безпідставними доводи скаржників про незастосування судами при вирішенні спору у справі, що розглядається, наслідків недійсності правочину, оскільки, як встановлено судами попередніх інстанцій, за оспорюваним договором від 17.08.2020 № 1328 кошти або інше майно передано не було.

Водночас у постанові Верховного Суду від 07.05.2024 у справі № 903/639/23 наведено висновок про те, що визнання правочину недійсним як спосіб захисту являє собою самостійний, не тотожний з іншими способами захисту майнових цивільних прав та інтересів (відновлення становища, яке існувало до порушення права, припинення дії, яка порушує право, припинення правовідношення тощо) спосіб захисту, метою застосування якого передусім є припинення регулятивної сили правочину як юридичного факту, тобто визнання його таким, що не породжує наслідків (анулювання цих прав та обов`язків, що виникли у сторін при вчиненні правочину або припинення їх на майбутнє, якщо за недійсним правочином права й обов`язки передбачалися лише на майбутнє), для недопущення розвитку на підставі правочину відповідних йому правовідносин, а також встановлення заборони на виконання правочину. Якщо ж правочин виконувався, то визнання правочину недійсним слугує відновленню стану, який існував до порушення права.

Висновки судів попередніх інстанцій за результатами вирішення спору у справі, що розглядається, не суперечать таким висновкам Верховного Суду.

Посилання скаржників у касаційних скаргах на те, що судами попередніх інстанцій не враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.09.2019 у справі № 9901/120/19, щодо початку строку позовної давності є безпідставними, оскільки у справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій установлено, що прокурором строк позовної давності за вимогами про визнання недійсним договору від 17.08.2020 № 1329 не пропущено з огляду на звернення до суду з відповідним позовом у червні 2023 року, тобто в межах строку, передбаченого статтею 257 ЦК.

При цьому аргументи скаржників, наведені в касаційних скаргах, щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень абз. 2 частини 2 статті 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» стосовно строку позовної давності, який для звернення з позовом про відмову в затвердженні протоколу аукціону, визнання недійсними результатів приватизації об`єкта малої приватизації або договору купівлі-продажу об`єкта малої приватизації, становить три місяці, також відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржниками норм матеріального права з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини пред`явлення прокурором позову з вимогою про визнання недійсним договору про внесення змін до договору, який укладено саме між фізичними особами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , у тому числі за відсутності у останньої як фізичної особи повноважень на укладення договору у частині зміни предмета договору. При цьому такі доводи скаржників зводяться до переоцінки встановлених судами попередніх інстанцій обставин.

З урахуванням встановлених фактичних обставин у справі, що розглядається, зазначені скаржниками доводи про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій наведених норм права з огляду на підстави оскарження є необґрунтованими, отже, підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, не знайшла свого підтвердження під час розгляду касаційних скарг ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Краєвиди Волині».

За змістом касаційних скарг підставою оскарження судових рішень у справі № 903/639/23 є також приписи пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК, згідно з якими підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Проте Верховний Суд вважає необґрунтованою наведену скаржниками підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК.

Як свідчить зміст зазначеної норми, вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Отже, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 ГПК скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права суди попередніх інстанцій застосували неправильно, а також обґрунтувати необхідність застосування такої правової норми для вирішення спору, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права, та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.

У касаційних скаргах ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Краєвиди Волині» посилаються на відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування статей 19, 29 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» щодо способу захисту в спірних правовідносинах.

Надаючи оцінку доводам касаційних скарг щодо підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що касаційні скарги загалом не містять відповідних доводів щодо необхідності формування висновку стосовно застосування наведених скаржниками норм права у подібних правовідносинах, як і не містить обґрунтування того, як, на думку скаржників, відповідні норми повинні застосовуватися.

При цьому скаржниками взагалі не наведено обґрунтування, яким чином застосування положення статті 19 (Продаж об`єктів великої приватизації) та статті 29 (Відповідальність за порушення законодавства про приватизацію) Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» у контексті спірних правовідносин можуть вплинути на висновки судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для визнання незаконним та скасування абзацу 3 пункту 1 рішення Нововолинської міської ради від 25.06.2020 № 37/32 «Про клопотання ОСОБА_1 » та визнання недійсним договору від 17.08.2020 № 1329 про внесення змін та доповнень до договору купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва (договору подальшого відчуження) від 26.04.2019 № 922, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Разом із тим такі доводи скаржників лише зводиться до надання іншої оцінки доказам, на підставі яких суди першої та апеляційної інстанції установили фактичні обставини при вирішенні спору, переоцінка яких виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених статтею 300 ГПК.

Отже, зважаючи на викладене, підстав для формування правового висновку щодо застосування вказаних скаржниками норми права у контексті спірних правовідносин немає.

Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Такими підставами касаційні скарги не обґрунтовані.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Проте касаційні скарги не обґрунтовані і підставами для скасування судових рішень, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.

Доводи касаційних скарг щодо безпідставного неприйняття судом апеляційної інстанції доказів, поданих скаржниками суду апеляційної інстанції, також відхиляються судом касаційної інстанції з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 269 ГПК суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частина 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4). У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина 5).

Судом апеляційної інстанції правомірно зазначено, що така обставина як відсутність існування доказів на момент прийняття рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій не було встановлено обставин знищення спірного об`єкта незавершеного будівництва та будівництво нового об`єкта на час вирішення справи в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи правомірно зауважив, що висновок про знищення №DT01:8605-9908-2306-9263 від 04.04.2024 не є достовірним доказом, який підтверджує факт знищення об`єкта незавершеного будівництва «незавершена будівництвом поліклініка на 600 відвідувань в зміну (літера А-3) (готовність 52%)», оскільки створений та оформлений 04.04.2024 вже після перегляду даної справи судами першої, апеляційної інстанції та під час перегляду у касаційній інстанції та взагалі не існував, як на час прийняття оспорюваного рішення Нововолинської міської ради, укладення оспорюваної угоди, так і на час пред`явлення позову про визнання їх недійсними. При цьому у Реєстрі будівельної діяльності (як на момент подачі позову, так і станом на 10.01.2024), який є складовою Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, відсутні відомості про складання актів про демонтаж об`єкта незавершеного будівництва, набутого ОСОБА_1 за договором від 26.04.2019. Такі відомості відсутні також і у Державному реєстрі прав на нерухоме майно (станом на 10.01.2024), оскільки за ОСОБА_1 зареєстроване право власності за об`єктом: реєстраційний номер 1303450607107 - незавершене будівництво поліклініки на 600 відвідувань в зміну /літер А-3/ (готовність 52%) за наведеною адресою.

Посилання скаржників, що такі докази на підтвердження зазначених обставин було долучено до апеляційної скарги, не спростовують висновки суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову за встановлених у справі обставин та не можуть бути предметом оцінки суду касаційної інстанції в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції відповідно до статті 300 ГПК.

У зв`язку з цим, не можуть бути взяті до уваги посилання скаржників у касаційних скаргах на неможливість виконання рішення суду першої інстанції з огляду на обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанцій під час вирішення справи.

Доводи касаційних скарг про те, що судами попередніх інстанцій вирішено спір про права і обов`язки ОК «ЖБК «Краєвиди Волині», якого не було залучено до участі у справі, також є необґрунтованими, оскільки за встановлених судом апеляційної інстанції обставин, у тому числі під час розгляду апеляційної скарги ОК «ЖБК «Краєвиди Волині» на рішення суду першої інстанції у цій справі, на час прийняття міською радою оспорюваного рішення від 25.06.2020 жодних правовідносин між ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Краєвиди Волині» не існувало; як свідчить договір суперфіцію від 29.06.2020, укладений між ОСОБА_1 та ОК «ЖБК «Краєвиди Волині», його предметом є право користування земельною ділянкою площею 0,1942 га, кадастровий номер 0710700000:02:020:0030, тоді як предметом договору від 26.04.2019 № 922, у який внесено зміни оспорюваним договором від 17.08.2020 №1329, є купівля-продаж об`єкта незавершеного будівництва, проте прокурором у даній справі не оспорюється рішення органів місцевого самоврядування та правочини, що стосуються земельної ділянки з кадастровим номером 0710700000:02:020:0030, право на користування якою наявне у ОК «ЖБК «Краєвиди Волині»; ОК «ЖБК «Краєвиди Волині» є замовником будівництва та землекористувачем, натомість власником об`єкта незавершеного будівництва є ОСОБА_1 , який зобов`язаний виконувати належним чином приватизаційні умови.

З огляду на предмет і підстави заявленого позову у справі, що розглядається, за встановлених судом апеляційної інстанції обставин, відсутні підстави для висновку про порушення прав та законних інтересів ОК «ЖБК «Краєвиди Волині».

Доводи, наведені в касаційних скаргах, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлені скаржниками підстави оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій з посиланням на пункти 1, 3 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованими, про що зазначено вище.

Інші доводи касаційних скарг не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційних скарг.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційних скарг про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржених судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржників.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги ОСОБА_1 , Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Краєвиди Волині» залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.08.2024 та рішення Господарського суду Волинської області від 25.10.2023 у справі № 903/639/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко