Постанова

від 10.12.2024 по справі 905/1734/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 грудня 2024 року

м. Київ

cправа № 905/1734/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,

за участю представників:

позивача - Левченко С. М.,

відповідача - Мишолов Р. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Комунального підприємства "Автотранспортне підприємство"

на постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 (судді: Крестьянінов О. О. - головуючий, Здоровко Л. М., Мартюхіна Н. О.) у справі

за позовом Комунального підприємства "Автотранспортне підприємство"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Містдорбуд"

про стягнення 7 930 511,27 грн,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У грудні 2023 року Комунальне підприємство "Автотранспортне підприємство" (далі - КП "Автотранспортне підприємство") звернулося до Господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Містдорбуд" (далі - ТОВ "Компанія Містдорбуд") 485 222,54 грн основного боргу, 175 375,60 грн пені, 88 040,80 грн інфляційних втрат, 21 178,32 грн - 3 % річних, 2 636 987,56 грн неустойки, 4 523 706,45 грн збитків, заподіяних втратою та пошкодженням майна.

Позов обґрунтовано порушенням відповідачем зобов`язань за договором оренди майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Донецької області від 13.07.2021 № 5 (далі - договір оренди від 13.07.2021) в частині сплати орендних платежів за орендоване майно та вчасного повернення майна з оренди після спливу строку дії договору, що є підставою для нарахування та стягнення заборгованості, 3 % річних, інфляційних втрат, пені та неустойки за неповернення майна після спливу строку договору. Крім того, позивач через пошкодження та втрату переданого в оренду майна просив стягнути з відповідача збитки.

1.2. ТОВ "Компанія Містдорбуд" у відзиві на позов, заперечуючи проти його задоволення, наголошувало зокрема на звільненні від виконання зобов`язань за спірним договором через наявність форс-мажорних обставин, про які відповідач повідомив позивача.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Донецької області від 01.05.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Компанія Містдорбуд" на користь КП "Автотранспортне підприємство" 370 393,35 грн основного боргу, 99 257,18 грн пені, 70 631,48 грн інфляційних втрат, 16 388,05 грн - 3 % річних, 1 062 937,71 грн неустойки, 4 523 706,45 грн збитків, заподіяних втратою та пошкодженням майна, а також 92 149,71 грн судового збору та 27 112,50 грн витрат на проведення транспортно-товарознавчого дослідження колісних транспортних засобів. В іншій частині позову відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із встановлених обставин неналежного виконання відповідачем зобов`язань зі сплати орендної плати за спірним договором, невчасного і некомплектного повернення транспортних засобів з оренди після закінчення договору оренди, неповернення одного транспортного засобу через його втрату та недоведення відповідачем відсутності його вини у втраті та пошкодженні орендованого майна. Водночас, здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум, суд визнав обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача 370 393,35 грн основного боргу, 99 257,18 грн пені, 70 631,48 грн інфляційних втрат, 16 388,05 грн - 3 % річних, 1 062 937,71 грн неустойки, 4 523 706,45 грн збитків.

2.2. Додатковим рішенням Господарського суду Донецької області від 14.05.2024 заяву КП "Автотранспортне підприємство" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Компанія Містдорбуд" 23 239,29 грн витрат на професійну правничу допомогу та відмовлено в задоволенні іншої частини заяви.

2.3. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 рішення Господарського суду Донецької області від 14.05.2024 змінено та викладено пункт 2 його резолютивної частини у редакції, згідно з якою з ТОВ "Компанія Містдорбуд" на користь КП "Автотранспортне підприємство" стягнуто 370 393,35 грн основного боргу, 99 257,18 грн пені, 70 631,48 грн інфляційних втрат, 16 388,05 грн - 3 % річних, 11 875,07 грн неустойки, 8 528,17 грн судового збору. Також змінено додаткове рішення Господарського суду Донецької області від 14.05.2024 та викладено пункт 2 його резолютивної частини у редакції, згідно з якою стягнуто з ТОВ "Компанія Містдорбуд" на користь КП "Автотранспортне підприємство" 2 151,00 грн витрат на професійну правничу допомогу. Водночас стягнуто з КП "Автотранспортне підприємство" на користь ТОВ "Компанія Містдорбуд" 132 515,39 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості, пені, 3 % річних та інфляційних втрат у перерахованому місцевим господарським судом розмірі. Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума неустойки, яку слід стягнути з відповідача у зв`язку з несвоєчасним поверненням після закінчення строку дії договору (одного) транспортного засобу з державним номерним знаком НОМЕР_1 за період з 20.07.2022 по 25.07.2022 становить 11 875,07 грн. Щодо стягнення неустойки за неповернення іншого транспортного засобу з державним номерним знаком НОМЕР_2 , то суд апеляційної інстанції зазначив, що встановлені у справі обставини свідчать, що вибуття вказаного транспортного засобу з володіння відповідача відбулось поза його волею та за відсутності його вини через обставини широкомасштабної збройної агресії російської федерації, що доводить неможливість виконання ним умов договору щодо повернення цього майна та свідчить про наявність підстав для звільнення відповідача від відповідальності за невиконання такого зобов`язання. Крім того, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що позивач не довів наявності всіх елементів складу господарського правопорушення для застосування такого заходу відповідальності як стягнення збитків, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні такої вимоги.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, КП "Автотранспортне підприємство" звернулося з касаційною скаргою до Верховного Суду, в якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 та залишити в силі рішення Господарського суду Донецької області від 01.05.2024 у цій справі.

На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на положення пунктів 1, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме (1) застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм права без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20.04.2023 у справі № 910/16024/21, від 02.07.2019 у справі № 910/15484/17 стосовно обов`язку орендаря повернути орендоване майно його власнику та/або відшкодувати збитки у зв`язку з неможливістю повернення такого майна та щодо здійснення підприємницької діяльності на власний ризик; у постановах Верховного Суду від 25.01.2022 у справі № 904/3886/21/, від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, від 30.05.2022 у справі № 922/2475/21, від 30.11.2021 у справі № 913/785/17, у постановах Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 09.11.2021 у справі № 913/20/21, від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20 та у постанові від 14.06.2022 у справі № 922/2394/21 стосовно характеру та ознак форс-мажорних обставин, необхідності доведення факту їх виникнення; у постанові Верховного Суду від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 стосовно встановлення та оцінки судом наявності обставин непереборної сили; у постановах Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 910/15264/21, від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21 щодо позбавлення сторони права посилатись на форс-мажор внаслідок несвоєчасного повідомлення іншої сторони про їх настання; у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 № 910/4055/18, від 16.04.2019 № 925/2301/14 щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції статей 73, 76- 79, 98, 101 Господарського процесуального кодексу України, статті 8 Закону України "Про судову експертизу" та 1.4 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень від 08.10.1998 № 53/5, щодо належності, достовірності доказів, в чому їх перевага над іншими, а також без урахування правової позиції Верховного Суду у справах № 910/702/17, № 910/11573/18, а також у постанові Верхового Суду від 16.03.2023 у справі № 925/400/21 щодо неприйняття в якості доказів та неврахування висновку експерта, а саме того, що суд, оцінюючи висновок експерта та вказуючи на неправильність використання експертом певних методик при проведенні експертизи, способу визначення достовірності даних тощо, вийшов за межі своїх повноважень, оскільки суд не наділений спеціальними знаннями у відповідній галузі; у постановах Верховного Суду від 15.11.2019 у справі № 908/887/18, від 21.10.2020 у справі № 925/594/18 та від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 щодо обов`язку суду надання належної оцінки всім обставинам справи та дотримання вимог щодо всебічності, повноти і об`єктивності судового рішення; (2) відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме статті 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України щодо звільнення від відповідальності внаслідок непереборної сили (форс-мажорних обставин), якщо договір оренди комунального майна був укладений згідно вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна", постанови Кабінету Міністрів України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності від 21.09.1998 № 1482, відповідно в договорі оренди, підписаному сторонами, та в цих нормативно-правових актах не передбачено право орендаря на звільнення від відповідальності за втрату, пошкодження та неповернення орендованого комунального майна внаслідок виникнення форс-мажорних обставин; (3) недослідження судом апеляційної інстанції зібраних у справі доказів (пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України), а також встановлення судом обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 3 частини З статті 310 цього Кодексу).

3.2. Від ТОВ "Компанія Містдорбуд" надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому товариство заперечує проти доводів касаційної скарги, просить постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 у цій справі залишити без змін як законну та обґрунтовану, а касаційну скаргу залишити без задоволення.

3.3. Від ТОВ "Компанія Містдорбуд" Судом отримано клопотання про відкладення розгляду справи через тимчасову непрацездатність представника товариства, проте таке клопотання колегією суддів залишено без задоволення, з огляду на те, що явка представників учасників справи у судове засідання у суді касаційної інстанції обов`язковою не визнавалась; матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права.

4. Розгляд касаційної скарги та позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає таке.

4.2. Як свідчать матеріали справи та установив суд апеляційної інстанції, 13.07.2021 між КП "Автотранспортне підприємство" (орендодавець) та ТОВ "Компанія Містдорбуд" (орендар) укладено договір № 5 оренди майна, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Донецької області, який складається зі змінюваних умов договору (розділ А договору) та незмінюваних умов договору.

У пунктах 3.1.1, 3.2.1 цього договору сторонами визначено адреси їх електронної пошти, на які надсилаються офіційні повідомлення за договором (електронна пошта орендодавця: kp-atp2020@ukr.net, електронна пошта орендаря: mostdorbud@gmail.com).

Згідно з пунктом 4.1 розділу А договору оренди від 13.07.2021 інформація про об`єкт оренди - індивідуально визначене майно, передбачена додатком № 1 до договору.

Пунктом 6.1 розділу А договору передбачено, що балансова залишкова вартість майна становить 6 276 649,48 грн без ПДВ.

Страхова сума - сума, яка дорівнює балансовій залишковій вартості майна, становить 6 276 649,48 грн без ПДВ (пункт 6.2.1 розділу А спірного договору).

Орендна плата, визначена за результатами проведення аукціону, за базовий місяць 30.11.2020 становить 64 500,00 грн без ПДВ. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством (пункт 9.1 розділу А договору оренди від 13.07.2021).

Розмір авансового орендного платежу складає 2 (дві) місячні орендні плати - 129 000,00 грн без ПДВ (пункт 10.1 розділу А договору). Сума забезпечувального депозиту - 2 (дві) місячні орендні плати, але в будь-якому випадку у розмірі не меншому, ніж розмір мінімальної заробітної плати станом на перше число місяця, в якому укладається цей договір, - 129 000,00 грн без ПДВ (пункт 11 розділу А вказаного договору).

Цей договір діє з 13.07.2021 по 14.07.2022 включно (п.12.1 розділу А договору оренди від 13.07.2021).

Відповідно до пункту 1.1 незмінюваних умов спірного договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов.

Орендар вступає у строкове платне користування майном у день підписання акта приймання-передачі майна. Акт приймання-передачі підписується між орендарем і орендодавцем одночасно із підписанням цього договору. Передача майна в оренду здійснюється за його страховою вартістю, визначеною у пункті 6.2 Умов (пункти 2.1, 2.2 незмінюваних умов договору оренди).

У пункті 3.1 незмінюваних умов спірного договору оренди передбачено, що орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов. Нарахування ПДВ на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством. До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування обладнання). Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із надавачами таких послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього договору.

Відповідно до пункту 3.2 незмінюваних умов договору оренди орендна плата за перший місяць оренди визначається з урахуванням таких особливостей: якщо між датою визначення орендної плати за базовий місяць (визначений відповідно до пункту 9.1 Умов) і датою підписання акта приймання-передачі минуло більше ніж один повний календарний місяць, то розмір орендної плати за перший місяць оренди встановлюється шляхом коригування орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції у місяцях, що минули з дати визначення орендної плати за базовий місяць; орендна плата за другий і кожний наступний місяці оренди визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Орендар сплачує оренду плату за звітний місяць до 5 того числа місяця наступного за звітним. У випадку якщо граничний термін оплати випадає на вихідний день, оплата орендної плати здійснюється у перший робочій банківський день, після настання граничного терміну. Орендар сплачує орендну плату на підставі рахунків орендодавця. Орендодавець виставляє рахунок на загальну суму орендної плати, із зазначенням орендної плати, ПДВ нараховується на загальну суму орендної плати згідно з чинним законодавством. Орендар сплачує орендодавцю належну йому частину орендної плати разом із ПДВ, нарахованим на загальну суму орендної плати. Орендодавець надсилає орендарю рахунок не пізніше ніж за 5 робочих днів до дати платежу. Протягом 5 робочих днів після закінчення поточного місяця оренди орендодавець передає акт виконаних робіт на надання орендних послуг. У дату укладання цього договору або до такої дати орендар сплачує орендодавцю авансовий платіж за кількість місяців та у розмірі, зазначеному у пункті 10 Умов (пункти 3.3- 3.5 незмінюваних умов договору оренди від 13.07.2021).

Згідно з пунктом 4.1 незмінюваних умов вказаного договору оренди у разі припинення або розірвання договору орендар зобов`язаний протягом 3 робочих днів повернути орендоване майно орендарю відповідно до акта повернення з оренди орендованого майна, в тому стані, в якому майно перебувало на момент передачі його в оренду, з урахуванням нормального фізичного зносу, а якщо орендарем були виконані невід`ємні поліпшення або здійснено капітальний ремонт, то разом із такими поліпшеннями/капітальним ремонтом; сплатити орендарю орендну плату, нараховану до дати, що передує даті повернення майна із оренди, пеню нараховану до дати, що передує даті повернення майна з оренди; відшкодувати орендодавцю збитки в разі погіршення стану або втрати (повної або часткової) орендованого майна з вини орендаря (і в межах сум, що перевищують суму страхового відшкодування, якщо воно поширюється на такі випадки погіршення стану або втрати орендованого майна) або в разі демонтажу або іншого вилучення невід`ємних поліпшень/капітального ремонту.

Пунктами 4.2, 4.4, 4.5 незмінюваних умов вказаного договору оренди передбачено, що протягом 3-х робочих днів із моменту припинення або розірвання цього договору орендодавець зобов`язаний оглянути майно і зафіксувати його поточний стан, а також стан розрахунків за цим договором, в акті повернення з оренди орендованого майна. Майно вважається повернутим з оренди з моменту підписання орендодавцем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна. Якщо орендар не повертає майно після отримання від орендодавця примірників акта повернення з оренди орендованого майна орендар сплачує орендодавцю неустойку у розмірі подвійної орендної плати за кожний день користування майном після дати припинення цього договору.

За змістом пунктів 4.6, 4.7 незмінюваних умов договору оренди з метою виконання зобов`язань орендаря за цим договором в день підписання цього договору орендар сплачує на рахунок орендодавця забезпечувальний депозит в розмірі, визначеному у пункті 11 Умов. Орендодавець повертає забезпечувальний депозит орендарю протягом 5 робочих днів після отримання від орендаря примірника акта повернення з оренди орендованого майна, підписаного без зауважень, або здійснює вирахування сум, визначених у пункті 4.9 цього договору, у випадку наявності зауважень орендодавця.

Відповідно до пункту 4.9 незмінюваних умов договору оренди орендодавець не пізніше п`ятого робочого дня з моменту отримання від орендаря примірника акта повернення з оренди орендованого майна із зауваженнями (або за наявності зауважень орендодавця) зараховує забезпечувальний депозит в рахунок невиконаних зобов`язань орендаря і перераховує забезпечувальний депозит на погашення зобов`язань орендаря у такій черговості: у першу чергу погашаються зобов`язання орендаря зі сплати пені (пункт 3.8 цього договору); у другу чергу погашаються зобов`язання орендаря зі сплати неустойки (пункт 4.5 цього договору); у третю чергу погашаються зобов`язання орендаря зі сплати частини орендної плати; у четверту чергу погашаються зобов`язання орендаря з компенсації суми збитків, завданих орендованому майну; у п`яту чергу погашаються зобов`язання орендаря зі сплати інших платежів за цим договором або в рахунок погашення інших невиконаних орендарем зобов`язань за цим договором. Орендодавець повертає орендарю суму забезпечувального депозиту, яка залишалась після здійснення вирахувань, передбачених цим пунктом.

Орендар зобов`язаний забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правила пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки (пункт 6.2 незмінюваних умов договору оренди).

У пункті 7.1 незмінюваних умов договору оренди передбачено, що орендар зобов`язаний протягом 10 календарних днів із дня укладення цього договору застрахувати майно на суму не менше, ніж зазначено у пункті 6.2 Умов, на користь орендодавця; щорічно поновлювати договір страхування так, щоб протягом строку дії цього договору майно було застрахованими, і надавати орендодавцю по одному екземпляру договору страхування і доказів сплати страхового платежу.

Цей договір укладено на строк, визначений у пункті 12 Умов. Перебіг строку договору починається з дня набрання чинності цим договором. Цей договір набирає чинності в день його підписання сторонами (нотаріального посвідчення, якщо відповідно до законодавства договір підлягає нотаріальному посвідченню). Строк оренди за цим договором починається з дати підписання акта приймання-передачі і закінчується датою припинення цього договору (пункт 12.1 незмінюваних умов договору оренди).

Відповідно до пункту 12.2 незмінюваних умов договору оренди його умови зберігають силу протягом всього строку дії цього договору, в тому числі у випадках, коли після його укладання законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря, а в частині зобов`язань орендаря щодо орендної плати - до виконання зобов`язань.

Згідно з пунктом 12.11 незмінюваних умов договору оренди майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання орендодавцем та орендарем акта повернення з оренди орендованого майна.

У додатку № 1 до спірного договору оренди визначено перелік майна, яке передається в оренду відповідно до результатів електронного аукціону № UA-PS-2021-05-31-000057-3 від 01.07.2021, що належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Донецької області:

- машина дорожня комбінована МДКЗ-17 з піскорозкидальним обладнанням та швидкісним відвалом на базі самоскида МАЗ-6501С5, марки (модель) СБМ, МДКЗ 17-07, номер кузова (шасі): НОМЕР_3 , державний номерний знак: НОМЕР_1 ;

- машина дорожня комбінована МДКЗ-17 з піскорозкидальним обладнанням та швидкісним відвалом на базі самоскида МАЗ-6501С5, марки (модель) СБМ, МДКЗ 17-07, номер кузова (шасі): НОМЕР_4 , державний номерний знак: НОМЕР_2 ;

- машина дорожня комбінована МДКЗ-17 з піскорозкидальним обладнанням та швидкісним відвалом на базі самоскида МАЗ-6501С5, марки (модель) СБМ, МДКЗ 17-07, номер кузова (шасі): НОМЕР_5 , державний номерний знак: НОМЕР_6 .

13.07.2021 за актами приймання передачі транспортних засобів за договору оренди від цієї ж дати орендодавець передав, а орендар прийняв обумовлені договором транспортні засоби.

КП "Автотранспортне підприємство" звернулось до ТОВ "Компанія Містдорбуд" з листом від 15.02.2022 № 27, в якому зазначало про порушення орендарем умов спірного договору, а саме нездійснення орендних платежів, у зв`язку з чим вимагало сплати пені та заборгованості.

22.03.2022 між сторонами складено акт повернення майна з оренди транспортних засобів за договором оренди від 13.07.2021, за змістом якого ТОВ "Компанія Містдорбуд" передало, а КП "Автотранспортне підприємство" прийняло машину дорожню комбіновану МДКЗ 17-07, з піскорозкидальним обладнанням та швидкісним відвалом на базі самоскида МАЗ-6501С5, державний номерний знак НОМЕР_6 , помаранчевого кольору (одна одиниця), разом з обладнанням згідно з переліком. При цьому піскорозкидальне обладнання - 1 комплект, швидкісний відвал - 1 шт., задній борт кузова - 1 шт. відсутні.

20.06.2022 КП "Автотранспортне підприємство" направило на електронну адресу ТОВ "Компанія Містдорбуд" лист від 17.06.2022 № 22/а, в якому повідомило про припинення договору оренди від 13.07.2021 - 14.07.2022 у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено. Також позивач повідомляв про необхідність повернення орендованого майна з оренди 15.07.2022 та просив забезпечити огляд транспортних засобів переданих в оренду для складання відповідного акта приймання-передачі. Крім того позивач вимагав у строк до 15.07.2021 сплатити суму заборгованості з орендної плати в розмірі 349 285,39 грн, яка виникла станом на 31.04.2022.

10.07.2022 позивач направив на електронну адресу відповідача лист від 09.07.2022 № 33/а, в якому повідомив про необхідність повернення орендованого майна з оренди 15.07.2022 у зв`язку із закінченням строку дії договору та наголосив на обов`язках відповідача, передбачених умовами розділу 4 спірного договору.

19.07.2022 позивачем направлено на електронну адресу відповідача лист № 36/а, за змістом аналогічний попередньому листу від 09.07.2022.

26.07.2022 сторонами складено акт повернення майна з оренди транспортних засобів за договором оренди від 13.07.2021, відповідно до якого орендар передав, а орендодавець прийняв машину дорожню комбіновану МДКЗ 17-07, з піскорозкидальним обладнанням та швидкісним відвалом на базі самоскида МАЗ-6501С5, державний номерний знак НОМЕР_1 , помаранчевого кольору (одна одиниця), разом з обладнанням згідно з переліком. При цьому відсутні: піскорозкидальне обладнання 1 комплект, швидкісний відвал 1 шт., лопата штикова 1 шт., проблисковий маяк 2 шт., додаткові габаритні світловідбиваючі покажчики 2 шт., насос шестерний 1шт, тяга металева чорного кольору з двома отворами під кріплення, інструкція з експлуатації 1шт, інструкція з діагностики 1 шт., керівництво з експлуатації 1 шт., сервісна книга 1 шт., автомобільний паспорт 1 шт., задній борт кузова 1 шт., інструкція із експлуатації систем управління мікрокліматом 1 шт., інструкція з експлуатації підігрівача передпускового дизельного 1 шт., інструкція з експлуатації щиту покажчиків електромеханічний 1 шт., ключ запалення 1 шт.

Позивачем складено акти наданих послуг та рахунки на оплату на загальну суму 485 222,54 грн, а саме від 28.02.2022 № 15 на суму 82 402,21 грн, від 31.03.2022 № 22 на суму 86 110,31 грн, від 30.04.2022 № 29 на суму 88 779,73 грн, від 31.05.2022 № 36 на суму 91 176,78 грн, від 30.06.2022 № 43 на суму 94 003,26 грн, від 31.08.2022 № 56 (за період із 01.07.2022 по 14.07.2022) на суму 42 750,25 грн. Вказані акти направлені на електронну адресу відповідача 31.05.2022,19.07.2022, 29.12.2022 та 01.03.2023. Ці акти та рахунки, а також акт звірки взаємних розрахунків за період лютий-листопад 2022 року направлені на юридичну адресу відповідача 02.05.2023.

29.07.2022 позивач на електронну адресу відповідача направив лист від 29.07.2022 № 38/а, в якому вимагав у строк до 01.09.2022 сплатити грошові кошти (заборгованість з орендної плати) в сумі 348 469,03 грн та пеню в розмірі 816,36 грн станом на 31.04.2022.

У листі від 29.07.2022 №40/а позивач повідомив відповідача про виявленні недоліки на момент складання акта повернення з оренди та огляду транспортного засобу з державним номерним знаком НОМЕР_1 ; звернув увагу на те, що не були надані для огляду та передачі з оренди машина дорожня комбінована МДКЗ-17-07, державний номерний знак НОМЕР_2 та машина дорожня комбінована МДКЗ-17-07, державний номерний знак НОМЕР_6 . Позивач наполягав на поверненні орендованого майна та усуненні недоліків протягом п`яти календарних днів відповідно до акта повернення.

ТОВ "Компанія Містдорбуд" у листі від 20.10.2022 № 43 повідомило позивача, що через військову агресію російської федерації товариство втратило контроль, зокрема, над автомобілем дорожнім комбінованим з піскорозкидальним обладнанням СБМ МДКЗ 17-07, державний номерний знак НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_4 , який знаходився у його володінні та користуванні відповідно до договору від 13.07.2021. Відповідач також поінформував про те, що 08.10.2020 товариство звернулося з повідомленням про вчинення злочину до Краматорського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області; органом досудового розслідування зареєстровано кримінальне провадження від 08.10.2022 № 12022052390000938 за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 438 Кримінального кодексу України. Відповідач звернув увагу на те, що подальше володіння та користування вказаним автомобілем є неможливим. Крім того, у листі відповідач зазначав, що ведення бойових дій на території Донецької області та анексія населених пунктів області унеможливили подальше ведення відповідачем комерційної діяльності. З урахуванням викладеного, відповідач просив звільнити від плати за оренду транспортним засобом. Вказаний лист отримано позивачем 26.10.2022.

4.3. Предметом позов у цій справі є вимоги КП "Автотранспортне підприємство" про стягнення з ТОВ "Компанія Містдорбуд" 485 222,54 грн заборгованості, 175 375,60 грн пені, 88 040,80 грн інфляційних втрат, 21 178,32 грн - 3 % річних, 2 636 987,56 грн неустойки, 4 523 706,45 грн збитків, заподіяних втратою та пошкодженням майна.

4.4. Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, серед іншого, про те, що станом на 24.02.2022 автотранспортні засоби з обладнанням знаходились на території Донецької області, Маріупольський район у смт Мангуш згідно з договором від 04.01.2022 № 1, укладеним між ТОВ "Компанія Містдорбуд" і ТОВ "Перша українська дорожньо-будівельна компанія" про надання послуг техніки; через військову агресію російської федерації відповідачем втрачено контроль, зокрема, над машиною дорожньою комбінованою МДКЗ-17 з піскорозкидальним обладнанням та швидкісним відвалом на базі самоскида МАЗ - 6501С5, марка (модель) СБМ, МДКЗ 17-07, номер кузова (шасі) НОМЕР_4 , державний номерний знак НОМЕР_2 , а також обладнанням до машини дорожньої комбінованої МДКЗ-17, марка (модель) СБМ, МДКЗ 17-07, номер кузова (шасі) НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_1 (піскорозкидальне обладнання 1 комплект, швидкісний відвал 1 шт., лопата штикова 1 шт., проблисковий маяк 2 шт., додаткові габаритні світловідбиваючі показчики 2 шт., насос шестерний 1 шт., тяга металева чорного кольору з двома отворами під кріплення, ключ запалення 1 шт., інструкція з експлуатації 1 шт., інструкція з діагностики 1 шт., керівництво з експлуатації 1 шт., сервісна книга 1 шт., автомобільний паспорт 1 шт., задній борт кузова 1 шт., інструкція з експлуатації системи управління мікрокліматом 1 шт., інструкція з експлуатації підігрівача передпускового дизельного 1 шт., інструкція з експлуатації щиту показчиків електромеханічний 1 шт); та обладнанням до машини дорожньої комбінованої МДКЗ-17, марка (модель) СБМ, МДКЗ 17-07, номер кузова (шасі) НОМЕР_5 , державний номерний знак НОМЕР_6 (піскорозкидальне обладнання - 1 комплект, швидкісний відвал - 1 шт, задній борт кузова 1 шт.). Окрім того автотранспортні засоби державний номерний знак НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_6 , зазнали пошкоджень в результаті бойових дій, ракетних атак.

Відповідач стверджував, що невідкладно з моменту, коли стало відомо про неможливість виконання зобов`язань за договором, направив позивачеві лист від 20.03.2022 № 35, в якому повідомив останнього про настання форс-мажорних обставин. Окрім того, цей лист є заявою на звільнення відповідача від сплати орендної плати у зв`язку з неможливістю подальшого володіння та користування вказаними автотранспортними засобами з обладнанням. У подальшому машина з державним номерним знаком НОМЕР_6 повернута позивачеві 22.03.2022, машина з державним номерним знаком НОМЕР_1 повернута 26.07.2022, про що було складено відповідні акти повернення майна. Оскільки дії, спрямовані на встановлення місцезнаходження та повернення автотранспортного засобу з обладнанням державний номерний знак НОМЕР_2 , а також обладнання до автотранспортних засобів, державні номерні знаки НОМЕР_1 , НОМЕР_6 , спільно з КП "Автотранспортне підприємство" були безрезультатними, ТОВ "Компанія Містдорбуд" 08.10.2022 звернулося із повідомленням про вчинення злочину до Краматорського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області. Органом досудового розслідування зареєстровано кримінальне провадження № 12022052390000938 за ознаками вчинення злочину, передбаченого частиною 1 статті 438 Кримінального кодексу України, про що листом від 20.10.2022 № 43 відповідач повідомив позивача та повторно просив звільнити від сплати орендної плати.

4.5. Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 370 393,35 грн основного боргу, 99 257,18 грн пені, 70 631,48 грн інфляційних втрат, 16 388,05 грн - 3 % річних, 1 062 937,71 грн неустойки, 4 523 706,45 грн збитків, заподіяних втратою та пошкодженням майна. В іншій частині позову відмовлено.

4.6. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції змінив рішення місцевого господарського суду та виклав пункт 2 його резолютивної частини у редакції, згідно з якою, зокрема, стягнув з відповідача на користь позивача 370 393,35 грн основного боргу, 99 257,18 грн пені, 70 631,48 грн інфляційних втрат, 16 388,05 грн 3 % річних, 11 875,07 грн неустойки.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості, пені, 3 % річних та інфляційних втрат у перерахованому місцевим господарським судом розмірі.

Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що сума неустойки, яку слід стягнути з відповідача у зв`язку з несвоєчасним поверненням після закінчення строку дії договору одного транспортного засобу з державним номерним знаком НОМЕР_1 за період із 20.07.2022 по 25.07.2022 становить 11 875,07 грн. Стосовно стягнення неустойки за неповернення іншого транспортного засобу з державним номерним знаком НОМЕР_2 , то суд апеляційної інстанції зазначив, що встановлені у справі обставини свідчать, що вибуття вказаного транспортного засобу з володіння відповідача відбулось поза його волею та за відсутності його вини через обставини широкомасштабної збройної агресії російської федерації, що доводить неможливість виконання відповідачем умов спірного договору в частині повернення цього майна. Крім того, апеляційний господарський суд установив відсутність усіх елементів складу господарського правопорушення для застосування до відповідача такого заходу відповідальності як стягнення збитків, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні такої вимоги.

У касаційній скарзі позивач просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення місцевого господарського суду; тобто він не погоджується з постановою суду в частині відмови у позові про стягнення збитків та частковим задоволенням позову в частині стягнення неустойки за неповернення майна після закінчення строку дії договору.

4.7. З урахуванням положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів зазначає, що у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). При вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia (такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19).

Згідно з положеннями статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за найм речі за час прострочення.

Згідно з усталеною та послідовною практикою Верховного Суду у застосуванні положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України сам факт невикористання об`єкта оренди орендарем не звільняє відповідача від виконання обов`язку повернути об`єкт оренди на підставі акта прийому-передачі після припинення строку дії договору. Водночас у кожному конкретному випадку суд повинен дослідити та встановити обставини щодо наявності вини орендаря у неповерненні об`єкта оренди та наявності можливості у орендаря виконати свій обов`язок щодо повернення об`єкта оренди. При здійсненні оцінки правомірності заявлених вимог про стягнення неустойки в порядку, передбаченому частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, обов`язковим для суду є врахування обставин невиконання орендарем зобов`язання щодо неповернення майна в контексті його добросовісної поведінки як контрагента за договором оренди та її впливу на обставини неповернення майна орендодавцеві зі спливом строку дії орендних правовідносин. Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 904/3315/18.

Згідно з частинами 1, 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Для застосування наслідків, передбачених частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України необхідна наявність вини (умислу або необережності) в особи, яка порушила зобов`язання, відповідно до вимог статті 614 цього Кодексу. При цьому для застосування відповідальності, передбаченої наведеною нормою, важливим є встановлення наявності в орендаря можливості передати майно, що було предметом оренди, та умисного невиконання ним цього обов`язку. Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.08.2019 у справі № 910/13695/18.

У постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі від 13.12.2019 № 910/20370/17 викладено висновок стосовно предмета доказування при розгляді спорів щодо стягнення неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, у тому числі і щодо тягаря доказування, зокрема, чи спростовано відповідачем-орендарем належними та достатніми доказами відсутність його вини у простроченні повернення орендованого майна позивачу-орендодавцю за наслідком розірвання договору оренди.

Об`єднана палата у вказаній постанові зазначила, що до предмета доказування при вирішенні спорів щодо стягнення неустойки в порядку, передбаченому частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, як подвійної плати за користування орендованим майном після спливу строку дії договору оренди або його розірвання належать обставини, пов`язані з невжиттям орендарем належних заходів щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди за наслідком припинення орендних правовідносин, за відсутності умов, які би перешкоджали орендарю вчасно повернути майно орендодавцю у визначений договором оренди строк; умисним ухиленням орендаря від обов`язку щодо повернення орендодавцю об`єкта оренди; утриманням орендованого майна у володінні орендаря та перешкоджанням орендарем у доступі орендодавця до належного йому об`єкта оренди; відсутністю з боку орендодавця бездіяльності та невчиненням ним дій, спрямованих на ухилення від обов`язку прийняти орендоване майно від орендаря та оформити повернення наймачем орендованого майна. Обставини вчинення орендарем дій із повернення орендованого майна та відсутність у нього умислу на ухилення від повернення об`єкта оренди виключають можливість застосування орендодавцем до орендаря відповідальності у виді неустойки в порядку частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України.

Разом із тим згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків.

Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (стаття 22 Цивільного кодексу України).

Під збитками в розумінні частини 2 статті 224 Господарського кодексу України розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (частина 1 стаття 225 Господарського кодексу України).

Для застосування такої відповідальності як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При цьому саме на позивача покладається обов`язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяними збитками. У свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 910/6657/16, від 07.02.2018 у справі № 917/1651/16, а також у постановах Верховного Суду України від 09.11.2016 у справі № 3-1071гс16, від 28.01.2015 у справі N 3-210гс14.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 920/85/18 (за позовом про стягнення 5 586 562,50 грн збитків) викладено висновок щодо застосування статті 614 Цивільного кодексу України, зокрема "за змістом частин 1 та 2 статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вини. Відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань".

Верховний Суд зазначає, що для притягнення особи до цивільно-правової відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, що полягає в протиправній поведінці (бездіяльності) особи, яка притягується до відповідальності, наявності вини у формі умислу або необережності та негативних наслідків. Відсутність складу цивільного правопорушення виключає можливість застосовувати до особи заходи відповідальності.

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 Господарського процесуального кодексу України).

За змістом статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює потребу співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, з введенням у дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п.1 ст.32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 910/4994/18, постанови Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23, від 02.07.2024 у справі № 910/12295/23, від 14.05.2024 у справі № 910/4437/23).

4.8. Суд апеляційної інстанції, здійснюючи апеляційний розгляд, дослідив обставини справи та наявні у ній докази, надав оцінку доводам сторін та установив, що орендоване за спірним договором майно перебувало на території Мангушської селищної територіальної громади (у смт Мангуш Маріупольського району Донецької області - окупована територія з березня 2022 року) відповідно до договору про послуги спецтехніки від 04.01.2022 № 1.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25.04.2022 № 75 (зі змінами) затверджений Перелік територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), до якого входить, зокрема, Мангушська селищна територіальна громада.

Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022, вся територія Маріупольського району за винятком с. Заїченко, с. Пікузи з 05.03.2022 визнана територією, тимчасово окупованою російською федерацією.

Суд також установив та це підтверджено матеріалами справи, що відповідач звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення, за результатами якої було відкрито кримінальне провадження № 12022052390000938 за частиною 1 статті 438 Кримінального кодексу України.

Встановлені у справі обставини, як установив суд апеляційної інстанції, підтверджують, що втрата та пошкодження орендованого майна відбулося на окупованій території поза волею відповідача та за відсутності його вини у зв`язку з настанням надзвичайних та невідворотних обставин через широкомасштабну збройну агресію російської федерації проти України, що об`єктивно унеможливило належне виконання стороною свого обов`язку щодо належного повернення такого майна. Суд апеляційної інстанції констатував відсутність повного складу цивільного правопорушення в діях відповідача, що виключає можливість застосовувати до нього заходи відповідальності.

У постановах Верховного Суду від 07.06.2023 у справі № 912/750/22, від 07.06.2023 у справі № 906/540/22, від 15.06.2023 у справі № 910/8580/22, від 29.06.2023 у справі № 922/999/22 та від 13.12.2023 у справі № 922/193/23, на які послався суд апеляційної інстанції, зазначено, що підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної ТПП. Водночас, сертифікат Торгово-промислової палати України не є єдиним доказом існування форс-мажорних обставин; обставина форс-мажору має оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об`єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов`язку.

Колегія суддів звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції не встановив наявності форс-мажорних обставин. Так, суд зазначив, що лист ТПП України від 28.02.2022 не є сертифікатом у розумінні положень Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", та не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб`єкта, для якого настали певні форс-мажорні обставини. До матеріалів справи у суді першої інстанції відповідачем не надавався відповідний сертифікат ТПП України про форс-мажор, а сертифікат від 05.08.2024 № 1400-24-1484 про настання форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили), наданий відповідачем суду апеляційної інстанції, був відхилений судом з огляду на положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відповідачем не доведено доказів неможливості його подання з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

У контексті наведеного колегія суддів зазначає, що частиною 6 статті 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" передбачено, що відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації держави Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на російську федерацію як на державу, що здійснює окупацію.

Встановлені судом апеляційної інстанції та не спростовані позивачем обставини свідчать, що шкода (збитки) позивачеві завдані не діями відповідача, а діями сторонніх (третіх) осіб - російською федерацією, тобто позивач як власник майна має право на відшкодування матеріальної шкоди російською федерацією, отже, в частині позовної вимоги про стягнення збитків ТОВ "Компанія Містдорбуд" є неналежним відповідачем.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за таким позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові Верховного Суду від 10.09.2024 у справі № 911/981/23 у подібних правовідносинах, необхідності відступу від яких колегія суддів не вбачає.

4.9. Щодо підстав та доводів касаційного оскарження, Верховний Суд зазначає таке.

Колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах Верховного Суду (пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України), оскільки вони (висновки) не впливають на загальний висновок суду апеляційної інстанції про відмову в позові про стягнення з відповідача збитків та часткове задоволення позову про стягнення неустойки за невчасне повернення одного транспортного засобу, зважаючи на встановлені судом обставини (зокрема щодо того, що втрата та пошкодження майна сталися не внаслідок дій відповідача, а через дії сторонніх (третіх осіб) російської федерації на окупованій території) та правові висновки Верховного Суду, вміщені у постанові Верховного Суду від 10.09.2024 у справі № 911/981/23 у подібних правовідносинах (щодо належного відповідача у спорі про стягнення збитків), які підлягають врахуванню у спірних правовідносинах в силу положень частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Також за наведеного, беручи до уваги встановлені судом апеляційної інстанції обставини та відсутність аргументованого обґрунтування скаржником необхідності формування висновку Верховного Суду щодо вказаних ним норм права колегія суддів зазначає про непідтвердження підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. У цьому контексті Верховний Суд зазначає, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними статтею 300 Господарського процесуального кодексу України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Разом із тим, колегія суддів суду касаційної інстанції відхиляє посилання скаржника на положення пункту 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України стосовно того, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, що були подані позивачем на обґрунтування своєї позиції (пункт 1 частини 3 статті 310 цього Кодексу). Так, відповідно до пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у виді недослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Така правова позиція є послідовною та сталою і викладена у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постановах від 12.10.2021 у справі № 905/1750/19, 20.05.2021 у справі № 905/1751/19, від 02.12.2021 у справі № 922/3363/20, від 16.12.2021 у справі № 910/18264/20 та від 13.01.2022 у справі № 922/2447/21 тощо.

Як уже зазначалося, під час здійснення касаційного провадження у цій справі за касаційною скаргою позивача з підстав касаційного оскарження, визначених у пунктах 1, 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд не встановив обґрунтованість цих підстав касаційного оскарження.

Стосовно посилань скаржника на встановлення судом апеляційної інстанції обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 3 частини З статті 310 Господарського процесуального кодексу України), колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що згідно з положеннями статті 77 вказаного Кодексу "Допустимість доказів" обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Отже, недопустимі докази - це докази, отримані внаслідок порушення закону або докази, які не можуть підтверджувати ті обставини, які в силу приписів законодавства мають підтверджуватись лише певними засобами доказування. При цьому тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що суд використав недопустимий доказ (постанова Верховного Суду від 21.06.2022 у справі № 911/3276/20).

Однак, доводи касаційної скарги щодо встановлення судом апеляційної інстанції обставин справи на підставі недопустимих доказів не містять аргументованих, обґрунтованих мотивувань та зводяться до заперечень встановлених обставин справи.

Водночас докази, які скаржник вважає недопустимими, не були виключно єдиними доказами, за результатом оцінки яких суд встановив фактичні обставини справи та дійшов висновків, покладених в основу оскарженої постанови щодо відмови у стягненні збитків та неустойки за неповернення втраченого транспортного засобу. Крім того, як свідчить зміст постанови у справі, суд апеляційної інстанції не посилався на договір від 15.04.2021 № 1, який скаржник вважає недопустимим доказом у справі. Разом із тим, як установив суд з підтвердженням матеріалами справи, витяг з кримінального провадження був наявний у позивача на час звернення з позовом, проте такий документ на порушення частини 2 статті 164 Господарського процесуального кодексу України не був поданий позивачем разом з позовною заявою. При цьому суд звернув увагу на те, що позивач ставив під сумнів обставини вжиття відповідачем дій щодо повідомлення правоохоронних органів про вчинення злочину, а відповідач, у свою чергу, упродовж усього розгляду спору наголошував, серед іншого, на тому, що надіслав витяг з кримінального провадження позивачеві згідно з листом від 20.10.2022 № 43, безперервно вживав заходи з метою отримання, зокрема, інформації щодо майна, яке є предметом кримінального правопорушення в межах кримінального провадження № 12022052390000938; у зв`язку з тим, що оригінал витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань про реєстрацію кримінального провадження № 12022052390000938 був переданий позивачеві, він звернувся до Краматорського РУП ГУНП в Донецькій області з проханням надати такий витяг і його було подано до суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів звертає увагу, що саме лише прагнення скаржника здійснити переоцінку наявних у матеріалах справи доказів і перевірку обставин цієї справи з урахуванням його власних висновків щодо поданих доказів не є підставою для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).

У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).

Повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок і недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду. Перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

У рішенні Європейського Суду з прав людини від 21.06.2007 у справі "Васильєв проти України" (заява №11370/02) також зазначається, що перегляд справи не повинен розглядатися як замаскована апеляція, а сама лише можливість існування двох поглядів на предмет не є підставою для повторного розгляду справи.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

5.1. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

5.2. Відповідно до частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

5.3. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не отримали підтвердження під час касаційного провадження, не спростовують висновку суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову, в зв`язку з чим оскаржена у справі постанова підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

6. Розподіл судових витрат

6.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Автотранспортне підприємство" залишити без задоволення.

Постанову Східного апеляційного господарського суду від 03.09.2024 у справі № 905/1734/23 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді Н. О. Багай

Ю. Я. Чумак