Рішення

від 19.12.2024 по справі 569/21916/24

РІВНЕНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 569/21916/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області в складі:

головуючого судді Кучиної Н.Г.,

секретар судового засідання Корпесьо В.Р.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Коробки Н.М.

представника відповідача Департаменту інфраструктури благоустрою Рівненської міської ради - Єфіменко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Департамента інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору : Комунальне підприємство "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" виконавчого комітету Рівненської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання наказу органу приватизації незаконним та свідоцтва про право власності на житло недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Департамента інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору : Комунальне підприємство "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" виконавчого комітету Рівненської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання наказу органу приватизації незаконним та свідоцтва про право власності на житло недійсним

Свої позовні вимоги мотивує тим, що він, маючи намір реалізувати свої житлові права відповідно до ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» вирішив стати на житловий облік за місцем проходження військової служби з метою отримання службового житла. Причиною цього є власна сім`я, яка потребує поліпшення житлових умов та не має на сьогодні власного житлового помешкання. В процесі підготовки документів для постановки на житловий облік стало відомо, що у 1999 році було використано його право на безоплатну приватизацію квартири за адресою АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 15 лютого 1999 року, відповідно до якого йому на праві приватної спільної сумісної власності належить частина цієї квартири. Вважає, що батьки не мали права без його згоди здійснювати приватизацію квартири від його імені, чим позбавили його права після досягнення повноліття прийняти участь у приватизації державного житлового фонду, в тому числі скористатися правом на приватизацію та отримання житла за місцем проходження військової служби відповідно до вимог закону.

Станом на 1999 рік, на момент приватизації квартири, він фактично був неповнолітнім, згоди на свою участь у приватизації квартири не надавав та не мав на меті такого наміру, сам по собі факт набуття у приватну власність квартири в порядку приватизації житла від його імені та без урахування інтересів якого діяв лише його батько, без згоди та дозволу матері та органу опіки та піклування, виходять за межі дрібної побутової угоди, відповідно, не було дотримано вимог зазначеного порядку під час приватизації квартири, що у результаті потягнуло за собою порушення його прав та інтересів .

Також зазначає, що відповідно до Акту обстеження матеріально- побутових умов домогосподарства / фактичного місця проживання особи від 01.03.2024 року № 207 староста Селецького старостинського округу Дубровицької міської ради Кузін В.П. в присутності свідків провели обстеження, за результатами якого встановлено, що ОСОБА_1 проживав у будинку за адресою АДРЕСА_2 з 22.01.1994 року по 2000 рік без реєстрації разом з дідом та бабою, а отже на час приватизації квартири він не проживав з батьками у Рівному, що спростовує на його думку відомості вказані у довідці про склад сім`ї наймача квартири від 22.12.1998 року № 3340.

Вважає, що приватизація вказаної квартири ОСОБА_2 на його ім`я, без його згоди, коли він був неповнолітнім наразі порушує його права та майнові інтереси - є незаконною, оскільки позбавляє можливості самостійно, відповідно до власної волі та інтересу, реалізувати своє повноцінне право на приватизацію та отримання житла у порядку, передбаченому Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у тому числі і права на отримання належного службового житлового приміщення.

Оскільки наміру на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_1 він не мав, письмової згоди на приватизацію квартири не давав, тому що був неповнолітнім, та бажання реалізовувати своє право на приватизацію житла не висловлював, до того ж і не був обізнаний про оформлення документів щодо приватизації означеної квартири та про вчинення зазначених дій його ніхто не повідомляв - є всі підстави вважати його участь у проведеній приватизації зазначеної квартири незаконною, зокрема без згоди позивача, який на момент приватизації був неповнолітнім та визнання незаконним наказу Управління житлового господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради № 24/01 від 15 лютого 1999 року "Про передачу житла у приватну власність" в частині передачі йому, ОСОБА_1 у приватну спільну сумісну власність квартири, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , а також визнання недійсним та скасування на підставі вказаного наказу Свідоцтва про право власності на житло від 15 лютого 1999 року в частині права сіпльної сумісної власності на квартиру ОСОБА_1 , оскільки це суперечить законодавству і порушує його цивільні права та інтереси.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги повністю. Просять суд позов задоволити, з підстав, викладених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час дату та місце розгляду справи. 12.12.2024 року через "Укрпошту" відповідач подав до суду заяву, в якій просив справу розглянути за його відсутності, позовні вимоги визнає повністю, не заперечує проти задоволення.

Представник відповідача Департамента інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради заперечила проти задволення позовних вимог. Зазначила, що подала відзив на позовну заяву, в якому вказує, що в січні 1999 року до Управління міського господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради від ОСОБА_2 надійшла заява про передачу в приватну спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_3 . До заяви було долучено,видану житлово- експлуатаційною конторою № 5 Департамента міського господарства довідку від 22 грудня 1998 року № 3340 про склад сім`ї із чотирьох осіб : ОСОБА_2 ( основний квартиронаймач), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ( син 1993 року народження) та ОСОБА_1 ( син 1994 року народження). Таким чином, на момент приватизації позивачу було 5 років і батько був його законним представником. На підставі вказаних документів Управлінням житлового господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради видано наказ № 24/01 від 15.02.1999 "Про передачу житла у приватну власність" та свідоцтво про право власності на житло від 15.02.1999 року.Так, згідно з наказом Управління житлового господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради № 24/01 від 15.02.1999 "Про передачу житла у приватну власність" затверджено розрахунки та задоволено прохання і передано у приватну власність квартири, в яких мешкають громадяни, що мають пільги згідно із ст. 6 ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду". В додатку до наказу під № 102 вказаний ОСОБА_2 , квартира АДРЕСА_1 ,загальна площа 62,8. Згідно із вказаним наказом було видано свідоцтво про право власності. Жодних порушень чинного на час прийняття наказу та видачі свідоцтва про право власності з боку Управління житлового господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради не було. Позовні вимоги безпідставні та необгрунтовані.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, щодо предмета спору ОСОБА_4 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, подали через канцелярію Рівненського міського суду заяви, про розгляд справи у їх відсутність. Позовні вимоги підтримали, просили їх задоволити.

Представник третьої особи Комунального підприємства "Рівненське бюро технічної інвентаризації" виконавчого комітету Рівненської міської ради в судове засідання не прибув, про час розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи і наявні в них докази, суд дійшов таких висновків.

Суд встановив, що 05 січня 1999 року ОСОБА_2 звернувся до директора Департамента міського господарства м.Рівне із заявою про передачу в приватну власність квартири, що займає разом з членами сім`ї на умовах найму, за адресою АДРЕСА_1 . Уповноваженим власником квартири у заяві визначено ОСОБА_2 (а.с. 11)

До заяви ОСОБА_2 долучив довідку про склад сім`ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення від 22 грудня 1998 року № 3340, видану Житлово-експлуатаційною конторою № 5 Департаменту міського господарства.( а.с.12)

Відповідно до вказаної довідки, в квартирі за адресою АДРЕСА_1 мешкають і мають право на житло на момент введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_2 (основний квартиронаймач), ОСОБА_3 (дружина), ОСОБА_4 (син, 1993 року народження) та ОСОБА_1 (син, 1994 року народження).

Наказом Управління житлового господарства виконавчого комітету міської ради № 24/01 від 15 лютого 1999 року «Про передачу житла у приватну власність» затверджено розрахунки та задоволено прохання і передано у приватну власність квартири, в яких мешкають громадяни, що мають пільги згідно із ст.6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (додаток № 1); передано у приватну власність квартири мешканцям згідно із ст.5 п.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та нараховані суми житлових чеків за недостатню площу (додаток № 2); передано у приватну власність квартири мешканцям, які згідно ст.5 п.3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» повинні оплатити вартістьтнадлишків загальної площі житла (додаток № 3). В додатку до наказу під № 102 вказаний ОСОБА_2 , квартира - АДРЕСА_1 , загальна площа 62,80, відновна вартість 11,30, компенсація 5.62.( а.с.8)

15 лютого 1999 року згідно з наказом № 24 від 15 лютого 1999 року Управлінням житлового господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради видане свідоцтво про право власності на житло, яким посвідчено, що квартира, яка знаходиться в АДРЕСА_1 , дійсно належить на праві приватної спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 . Квартира приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Квартира зареєстрована Рівненським міським бюро технічної інвентаризації на праві приватної спільної сумісної власності і записана в реєстрову книгу за № 139-26-38566 від 22 лютого 1999 року.( а.с. 10)

Відповідно до довідки КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» № 1179/179 від 01 червня 2022 року, ОСОБА_1 належить на праві приватної спільної сумісної власності частина квартири АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 15 лютого 1999 року, яке видане управлінням житлового господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради.( а.с. 6)

Згідно з довідкою КП «Рівненське міське бюро технічної інвентаризації» № 1180/180 від 01 червня 2022 року, ОСОБА_1 брав участь в безоплатній приватизації житлового фонду м.Рівне за адресою: АДРЕСА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 15 лютого 1999 року, яке було видане управлінням житлового господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради. Загальна площа квартири 62,80 кв.м, житлова площа квартири 37,00 кв.м. Участь у приватизації квартири брали 4 громадян.( а.с. 7)

За інформацією Рівненського міського відділу Управління Державної міграційної служби України в Рівненській області від 04 грудня 2023 року, відповідно до обліків Рівненського міського відділу УДМС у Рівненській області щодо зареєстрованого місця проживання в м.Рівне за період з 1997 по 1999 років відомості відсутні.( а.с.17)

Відповідно до акту обстеження матеріально- побутових умов домогосподарства / фактичного місця проживання особи № 207 від 01.03.2024 року складеного за заявою ОСОБА_1 в присутності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 старостою Селецького старостинського округу Дубровицької міської ради Кузіним В.М. встановлено, що зі слів сусідів ОСОБА_1 проживав у будинку АДРЕСА_2 з 22.01.1994 року по 2000 рік без реєстрації разом з дідом та бабою.( а.с.18)

Згідно з ст. 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Конституцією України також серед основних прав і свобод людини й громадянина проголошено право на житло.

У статті 47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Станом на час подання до органу приватизації заяви ОСОБА_2 про передачу йому та членам його сім`ї в приватну власність квартири та видачу наказу про приватизацію вказаної квартири приватизація здійснювалася у відповідності до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», в редакції, яка діяла станом на час виникнення спірних правовідносин, приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

Згідно ст. 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», в редакції, яка діяла станом на час виникнення спірних правовідносин, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім`ї безоплатно.

До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Якщо загальна площа квартири менше площі, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймачу та членам його сім`ї видаються житлові чеки, сума яких визначається виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості одного квадратного метра.

Якщо загальна площа квартири (будинку) перевищує площу, яку має право отримати сім`я наймача безоплатно, наймач здійснює доплату цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а у разі їх відсутності - грошима. Сума доплат визначається добутком розміру надлишкової загальної площі на вартість одного квадратного метра.

Право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до ч. 2 ст. 64 ЖК України до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.

Згідно ч. 1, 2, 3, 4, 5, 10, 11 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», в редакції, яка діяла станом на час виникнення спірних правовідносин, приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства).

Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Органи приватизації не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків) у приватизації займаного ними житла, за винятком випадків, передбачених пунктом 2 статті 2 цього Закону.

Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду, вирішуються судом.

Як зазначено в п. 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству 15 вересня 1992 року №56, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім`ї з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

До членів сім`ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.

Згідно п. 18, 20, 21, 23, 24, 26 даного Положення, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, громадянин, який виявив бажання приватизувати займану ним і членами його сім`ї на умовах найму квартиру (одноквартирний будинок), звертається в орган приватизації або до створеного ним підприємства по оформленню документів, де одержує бланк заяви (додатки 2, 3) та необхідну консультацію.

При оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім`ї та займані приміщення (додатки 4, 5).

У довідці вказуються члени сім`ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.

У довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Оформлена заява на приватизацію квартири (будинку) з доданими до неї довідкою про склад сім`ї та займані приміщення, а також документом, що підтверджує право на пільгові умови приватизації, подаються громадянином до органу приватизації місцевої державної адміністрації, виконкому місцевої Ради народних депутатів, чи державного підприємства, організації, установи, де вони реєструються.

Зареєстрована заява передається підприємству по оформленню документів. Орган приватизації, в разі потреби, уточнює необхідні для розрахунків дані в залежності від складу сім`ї і розміру загальної площі квартири (будинку), оформляє розрахунки (додатки 6, 7) та видає розпорядження (додаток 8). При створенні підприємства по оформленню документів ця робота виконується вказаним підприємством (крім оформлення розпорядження).

На підставі оформленого розпорядження орган приватизації готує паспорт на квартиру (додаток 9), а на одноквартирний будинок - паспорт на домоволодіння, свідоцтво про право власності на житло (додаток 10) та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі (додаток 11).

Батьки управляють майном, належним неповнолітній дитині, без спеціального на те повноваження. Батьки зобов`язані дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах .

Відповідно до ст. 14 ЦК УРСР ( редакції чинній станом на 1994 рік) за неповнолітніх, які не досягли п`ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки ( усиновителі) або опікун. Вони вправі учиняти лише дрібні побутові угоди.

Суд зауважує, що захисту підлягає лише порушене, невизнане право чи законний інтерес особи. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі №571/1168/17 (провадження №61-8227св21), від 21 липня 2021 року у справі №296/3367/18 (провадження №61-16274св19) та інші).

Суд встановив, що позивач на час приватиації був малолітнім і проживав у квартирі АДРЕСА_3 , що підтверджується довідкою про склад сім`ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення від 22 грудня 1998 року № 3340, виданою Житлово-експлуатаційною конторою № 5 Департамента міського господарства.

Наданий позивачем акт обстеження матеріально- побутових умов домогосподарства / фактичного місця проживання особи № 207 від 01.03.2024 року складений за заявою ОСОБА_1 в присутності ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 старостою Селецького старостинського округу Дубровицької міської ради Кузіним В.М.,яким встановлено, що зі слів сусідів ОСОБА_1 проживав у будинку АДРЕСА_2 з 22.01.1994 року по 2000 рік без реєстрації разом з дідом та бабою не є належним та допустими доказом у вказаній справі, оскільки складений в березні 2024 року. З вказаного акту не випливає, що особи, які його посвідчують у період з 1994 року по 2000 рік проживали за вказаною адресою.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 ЦК УРСР, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п`ятнадцяти років, або громадян, які перебувають під опікою, визнається місце проживання їх батьків ( усиновителів).

За таких підстав, належним та допустим доказом, який підтверджує місце проживання позивача на час здійснення приватизації є довідка про склад сім`ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення від 22 грудня 1998 року № 3340, виданою Житлово-експлуатаційною конторою № 5 Департамента міського господарства, а не акт обстеження, складений у 2024 році.

Належних доказів, що на час приватизації спірної квартири позивач не проживав в сім`ї своїх батьків, місце проживання яких зареєстровано за адресою АДРЕСА_1 , і які б спростовували б довідку про склад сім`ї наймача ОСОБА_2 № 3340 від 22 грудня 1998 року, суду не надано.

Суд також зауважує, що відсутність реєстрації місця проживання позивача за адресою АДРЕСА_1 на час приватизації квартири не позбавляла його права на участь у приватизації, оскільки згідно з п.5 Положення до членів сім`ї наймача включаються громадяни, які постійно мешкають у квартирі разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. Незалежно від реєстрації місцем проживання неповнолітніх, що не досягли п`ятнадцяти років, є місце проживання їх батьків, за відсутності доказів на спростування факту проживання дитини разом з батьками.

Батько позивача ОСОБА_2 , діючи у власних інтересах та інтересах своїх малолітніх дітей як законний представник, звернувся до Департаменту міського господарства м.Рівне із заявою про передачу в приватну власність йому та членам його сім`ї займаної квартири АДРЕСА_3 . Уповноваженим власником квартири просив визначити його і членами сім`ї вказав ОСОБА_3 (дружину), ОСОБА_4 (сина) та ОСОБА_8 (сина).

Наказом Управлінням житлового господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради № 24/01 від 15 лютого 1999 року «Про передачу житла у приватну власність» передано у приватну власність квартиру та видано свідоцтво про право власності на житло від 15 лютого 1999 року, відповідно до якого квартира АДРЕСА_3 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Таким чином, позивач як член сім`ї наймача ОСОБА_2 на законних підставах брав участь у приватизації і така приватизація була здійснені з врахуванням потреби та норми житлової площі малолітнього на той час позивача.

Законодавством України відмова від участі у приватизації житла осіб зареєстрованих у житловому приміщенні не передбачена, крім виключних випадків. Згоду на участь у приватизації надають всі повнолітні члени сім`ї, а представниками дітей виступають їх батьки. Отже, приватизація спірної квартири здійснена відповідно до вимог чинного на час її проведення законодавства.

При цьому, суд звертає увагу, що свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється відповідне право, але не правочин, на підставі якого це право виникає, змінюється чи припиняється. Свідоцтво видається на підтвердження існування права, яке виникло внаслідок певного правочину і такий посвідчувани документ є чиним, якщо є дійсною правова підстава його видачі.

Приватизація є особливою формою правочину, що регулюється спеціальним законодавством, зокрема Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», положеннями якого не передбачено визнання приватизації частково недійсною.

Натомість, приватизація може бути визнана незаконною в разі порушення вимог законодавства, яке регулює процедуру її проведення, що, як наслідок, є підставою для скасування розпорядження органу приватизації та виданого на його підставі свідоцтва.

Правовою підставою для видачі свідоцтва про право власності на житло від 15 лютого 1999 року на квартиру АДРЕСА_3 є наказ Управління житлового господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради № 24/01 від 15 лютого 1999 року «Про передачу житла у приватну власність».

Судом встановлено, що під час винесення оспорюваного наказу № 24/01 від 15 лютого 1999 року Управління житлового господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради діяло в межах наданих їм повноважень та у порядку передбаченому чинним законодавством щодо приватизації, зокрема ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду" та у спосіб, що передбачений вказаним Законом та Положенням про порядок передачі квартир ( будинків) у власність громадян, затврдженим аказом Державного комітету України по житлово- комунальному господарству від 15.09.1992 року № 56.

Доводи позивача про неправомірне включення його у свідоцтво про право власності на житло від 15 лютого 1999 року за відсутності його серед переліку осіб, яким наказом Управління житлового господарства виконавчого комітету Рівненської міської ради № 24/01 від 15 лютого 1999 року передавалися у приватну власність квартири, не заслуговують на увагу, оскільки в наказі (розпорядженні) зазначається наймач (уповноважений власник квартири), яким згідно із заявою про передачу у власність спірної квартири визначений ОСОБА_2 , що відповідає вимогам п.24, додатку 8 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян.

Посилання позивача на те, що приватизація відбулася без його згоди, наміру на приватизацію він не мав, письмової згоди на приватизацію він не давав, суд не бере до уваги з огляду на наведені вище норми права щодо часткової цивільної дієздатності осіб, які не досягли п`ятнадцяти років, та повноважень на прийняття рішення щодо приватизації житла батьками за неповнолітніх членів сім`ї. Батько позивача, відповідно до вимог чинних на час приватизації норм цивільного і сімейного законодавства, діяв в його інтересах як законний представник, а тому згода малолітнього позивача на участь у приватизації не була потрібна. Позивач на час приватизації проживав за адресою батьків, а тому будь-які підстави вважати, що батько діяв всупереч інтересам дитини, у суду відсутні.

Крім того, подання законним представником неповнолітньої дитини окремої письмової заяви від імені дитини про згоду на приватизацію житла жодним нормативно-правовим актом передбачено не було.

Наслідком приватизації спірної квартири є набуття позивачем житла у приватну спільну сумісну власність, що не може свідчити про порушення права позивача на житло.

Безпідставними є також посилання позивача на те, що приватизація частини спірної квартири на його ім`я позбавляє його можливості самостійно реалізувати своє право на отримання службового житла.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація житлового фонду здійснюється шляхом його відчуження на користь громадян України у спосіб безоплатної передачі їм квартир (будинків), кімнат у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 кв.м. загальної площі на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 кв.м. на сім`ю.

Для приватизації державного житлового фонду житлові чеки вважаються використаними повністю, якщо у власність наймача і кожного члена його сім`ї безоплатно передано з державного житлового фонду загальну площу квартири (будинку) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр на наймача і кожного члена його сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю. Так само житловий чек є використаним у повному обсязі один раз, якщо його залишок після безоплатної приватизації житла, площа якого менша санітарної норми, використано для придбання частки майна державних підприємств, земельного фонду або весь житловий чек використано для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду. Таким чином тільки повне використання житлових чеків є фактом реалізації один раз права на безоплатну приватизацію житла, передбаченого пунктом 5 статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Таких висновків дійшов Конституційний Суд України у рішенні № 15-рп/2010 від 10 червня 2010 року у справі № 1-38/2010.

Участь позивача у приватизації спірної квартири, яка має загальну площу 62,8 кв.м., житлову площу 37,0 кв.м, разом зі своєю сім`єю у складі чотирьох осіб жодним чином не позбавляє його можливості самостійно реалізувати своє право на отримання житла, оскільки житлові чеки позивача використані не в повному обсязі, і він не позбавлений права стати на облік осіб, які потребують покращення житлових умов як військовослужбовець, з урахуванням мінімального розміру забезпеченості житловою площею у м.Рівне.

З огляду на викладене суд доходить висновку, що позивачем не доведено обставин, на які він посилався, а тому вимоги позову про визнання наказу органу приватизації незаконним та свідоцтва про право власності на житло недійсним задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Департамента інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору : Комунальне підприємство "Рівненське міське бюро технічної інвентаризації" виконавчого комітету Рівненської міської ради, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання наказу органу приватизації незаконним та свідоцтва про право власності на житло недійсним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана безпосередньо в Рівненський апеляційний суд протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

позивач- ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 ; РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач - Департамент інфраструктури та благоустрою Рівненської міської ради, місцезнаходження: 33013, м.Рівне, вул.Шевченка, буд.45; код ЄДРПОУ 44250562;

відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_2 ;

третя особа - ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_3 ;

третя особа - ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 ; РНОКПП НОМЕР_4 .

Повний текст виготовлено 19 грудня 2024 року

Суддя Н.Г. Кучина