Рішення

від 12.12.2024 по справі 641/7478/24

КОМІНТЕРНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Провадження № 2/641/3093/2024 Справа № 641/7478/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2024 року Комінтернівський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого - судді Маньковської О.О.,

за участю представника позивача адвоката Заворотнього А.В.,

секретаря судових засідань Почерніної А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Харківського національного університету внутрішніх справ про стягнення середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача - адвокат Заворотній А.В. звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до Харківського національного університету внутрішніх справ, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за період з 19.07.2022 по 23.12.2023 року в сумі 405198,77 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 20000,00 грн.

В обґрунтуваннясвоїх вимогпосилається нате,що до07.06.2022року позивачвиконував посадовіобов?язки професоракафедри адміністративногоправа тапроцесу факультету№1у Відповідача.08.06.2022Позивач бувмобілізований довійськової частини№ НОМЕР_1 .В зв?язкуіз призовомна військовуслужбу підчас мобілізації08.06.2022,відповідач наказомвід 08.06.2022№ 203о/сувільнив Позивачавід виконанняпосадових обов?язків.Згідно наказу,на часувільнення Позивачавід роботиза нимзбережено місцероботи,посади ісередній заробітокна періодпроходження військовоїслужби.3моменту призовуПозивача навійськову службупід часмобілізації (08.06.2022)по 18.07.2022Відповідач здійснювавнарахування тавиплату Позивачусереднього заробіткувідповідно доположень ст.119К3пПУкраїни таст.57ЗУ «Проосвіту».319.07.2022,з посиланнямна ЗаконУкраїни «Провнесення зміндо деякихзаконодавчих актівУкраїни щодооптимізації трудовихвідносин» від01.07.2022№2352-IX,який набравчинність 19.07.2022,Відповідачем протиправноприпинено нарахуваннята виплатуПозивачу середньогозаробітку заперіод проходженнявійськової служби.Відповідно дост.119К3пПУкраїни вредакції,що діялаз 19.07.2022,виключено положеннящодо збереженняза працівниками,що булипризвані навійськову службупід часмобілізації середньогозаробітку.Проте,право насередній заробітокпід часпризову навійськову службупід часмобілізації після19.07.2022для педагогічнихта науково-педагогічнихпрацівників встановленоч.2ст.57ЗУ «Проосвіту»,відповідно доякої:«У разізахворювання педагогічногочи науково-педагогічногопрацівника,яке тимчасовоунеможливлює виконанняним посадовихобов?язків іобмежує можливістьперебування уколективі осіб,які навчаються,або тимчасовогопереведення зацих чиінших обставинна іншуроботу чипроходження військовоїслужби запризовом підчас мобілізації,на особливийперіод,або військовоїслужби запризовом осібіз числарезервістів вособливий періодза такимпрацівником зберігаєтьсяпопередній середнійзаробіток.».Вказане положеннямістилось вредакції ч.2ст.57ЗУ «Проосвіту» до24.12.2023. Позивачє науково-педагогічнимпрацівником,що підтверджуєтьсявитягом послужногосписку від11.12.2023№2/278,виданого Відповідачем,та атестатомпрофесора від27.09.2021АП №9003106.Ч.2ст.573У«Про освіту»є спеціальноюнормою правапорівняно ізст.119К3пПУкраїни тастосується виключнопедагогічних чинауково-педагогічнихпрацівників,яким єПозивач,а томунадає Позивачуправо наотримання середньогозаробітку зачас перебуванняна військовійслужбі підчас мобілізаціїна особливийперіод вперіод діївказаної нормиправа (до23.12.2023включно).Правовий висновокПозивача щодонаявності правовихпідстав длявиплати йомусереднього заробіткупідтверджується такожлистом Міністерстваосвіти інауки Українивід 28.12.2023№91/20501-23.Порядок обчисленнясередньої заробітноїплати затвердженийпостановою КабінетуМіністрів Українивід 08.02.1995№100. Згідно довідки про середньомісячну заробітну плату від 01.11.2023 №4/627-д, видану відповідачем, розмір середнього заробітку Позивача складає 23 571,12 грн. на місяць. Таким чином, Відповідач протиправно не нарахував та не виплатив Позивачу середній заробіток за період з 19.07.2022 по 23.12.2023. Сума середнього заробітку Позивача за період з 19.07.2022 по 23.12.2023 складає: В липні 2022: 23 571,12 (місячний розмір середнього заробітку) / 21 (кількість робочих днів у липні 2022) ? 9 (кількість робочих днів за період з 19.07.22 по 31.07.22)=10 101,90 грн.; 3 серпня 2022 року по листопад 2023 року: 23 571,12 (місячний розмір середнього заробітку) ? 16 (кількість місяців) =377 137,92 грн.; В грудні 2023 року: 23 571,12 (місячний розмір середнього заробітку) / 21 (кількість робочих днів у грудні 2023) ? 16 (кількість робочих днів за період з 01.12.23 по 23.12.23)=17 958,95 грн. Загальна сума невиплаченого Відповідачем середнього заробітку складає: 10 101,90 +377 137,92 грн. + 17 958,95=405 198,77 грн. Враховуючи викладене, просив позовні вимоги задовольнити. Також, представник позивача просив суд визначити причини пропуску позивачем строку на звернення до суду поважними та поновити такий строк, оскільки позивач дізнався про порушення його права на виплату середнього заробітку лише після отримання листа від Відповідача від 01.11.2023 року № 1/3490, яким останній повідомив про рішення не виплачувати середній заробіток, таким чином, річний строк для поновлення строк на звернення до суду закінчується після 01.11.2024 року. Приймаючи активну участь у бойових діях, у позивача не було можливості відслідковувати нарахування та виплату заробітної плати та з`ясовувати причини відповідної затримки.

Представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилається на те, що, частиною 3 ст. 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19.07.2022) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб-підприємців, у яких вони працювали на час призову. Законом України від 01.07.2022 №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022, внесено зміни та у ч. 3 ст. 119 КЗпП слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада». Таким чином, із набранням чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, тобто з 19.07.2022 роботодавець звільнений від обов`язку збереження середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу, зі збереженням за цими працівниками лише місця роботи і посади. Відтак, обов`язок роботодавця щодо збереження за такими категоріями працівників середнього заробітку передбачався включно до дня, що передує дню набранням чинності цим Законом (18.07.2022). З 19.07.2022 правові підстави для збереження середнього заробітку за таким працівником відсутні. Зауважив, що спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням Кодексу. Крім того, представник відповідача вказує на те, що позивачем невірно наведений розрахунок середнього заробітку, адже, відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Відповідно до наданої позивачу довідки від 01.11.2023 № 4/627-д заробітна плата ОСОБА_1 за два місяці перед увільненням від посади складала 37478,08 грн. У квітні і травні 2022 року було 40 робочих днів, тобто 37478,08 необхідно розділити на 40, щоб дізнатися його середньоденний заробіток, який складає 936,95 грн. У період за який ОСОБА_1 просить стягнути середній заробіток з 19.07.2022 по 23.12.2022, 359 робочих днів. Тобто, якби у Позивача були правові підстави стягнення середнього заробітку, то він становив би: 936,95грн *359 днів = 336 365,05 гривень.

Ухвалою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 25.10.2024 р року цивільну справу прийнято до провадження.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив поновити строк на звернення до суду, посилався на правову позицію, викладену в постанові ВСУ від 16.10.2023 року у справі № 718/209/23

Позивач та відповідач в судове засідання не з`явились, про місце, дату і час слухання справи повідомлялись своєчасно і належним чином, представник відповідача надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності.

Враховуючи присутність в судовому засіданні представника позивача, беручи до уваги, що позивач та відповідач належним чином повідомлені про місце і час судового засідання, представник відповідача надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, суд за згодою представника позивача розглядає справу за відсутності вказаних осіб.

Суд, заслухавши думку представника позивача, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

ОСОБА_1 виконував посадові обов?язки професора кафедри адміністративного права та процесу факультету №1 ХНУВС, є науково-педагогічним працівником, що підтверджується витягом послужного списку від 11.12.2023 №2/278, виданого Відповідачем, та атестатом професора від 27.09.2021 АП №9003106 (а.с.16-18).

08.06.2022 ОСОБА_1 був мобілізований до військової частини № НОМЕР_1 , що підтверджується повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.06.2022 №9546 (а.с.4).

З наказу ХНУВС від 08.06.2022 № 203 о/с вбачається, що у зв?язку із призовом на військову службу під час мобілізації 08.06.2022, увільнено ОСОБА_1 від виконання посадових обов?язків, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби (а.с.15).

Згідно відповіді ХНУВС на адвокатський запит від 01.11.203 року № 1/3490, з 19.07.2022 року ОСОБА_1 припинено нарахування та виплату середнього заробітку на період увільнення від роботи у зв`язку з призовом на військову службу під час мобілізації. Крім того, надано довідку про середньомісячну заробітну плату, з якої вбачається, що за останні два календарні місяці роботи квітень 2022 року та травень 2022 року, що передують місяцю, у якому працівника було мобілізовано, складає 23571,12 грн., сума, видана на руки 18739,04 грн. (а.с.12-14).

Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.

Перевіряючи дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд виходить з того, що між сторонами виник спір, пов`язаним з недотриманням законодавства про державні гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків, а саме про гарантії педагогічним і науково-педагогічним працівникам про оплату праці на збереження середнього заробітку під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом.

День, коли особа дізналася про порушення свого права, це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, унаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

Так, суд бере до уваги, що, оскільки матеріали справи не містять доказів отримання позивачем копії наказу від 08.06.2022 року № 203о/с, позивач вказує, що дізнався про порушення його права на виплату середнього заробітку лише після отримання листа від Відповідача від 01.11.2023 року № 1/3490, суд приходить до висновку, що тримісячний строк на звернення до суду почався з 01.11.2023 року.

Разом з тим, позивач звернувся до суду 22.10.2024 року та просив визначити причини пропуску строку на звернення до суду поважними та поновити такий строк. На підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду з позовом, позивач надав повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08.06.2022 №9546, з якого вбачається, що 08.06.2022 ОСОБА_1 був мобілізований до військової частини № НОМЕР_1 .

Встановлені статтею 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов`язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити пропущений строк.

Згідно з вимогами статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.

У статті 234 КЗпП України не наведено переліку поважних причин для поновлення строку звернення з заявою про вирішення спору, оскільки їх поважність має визначатися в кожному випадку, залежно від конкретних обставин. Поважними причинами пропуску строку, встановленого в частині першій статті 233 КЗпП України, є ті, які об`єктивно перешкоджали чи створювали труднощі для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами.

Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору є складовою механізму реалізації права на судовий захист та однією із основних гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.

У постановах Верховного Суду від 08 серпня 2018 року у справі № 757/19004/15-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 503/361/16-ц, від 25 березня 2020 року в справі № 288/1466/18 зазначено, що поважними причинами пропущення строку звернення до суду за вирішенням трудового спору визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду та підтверджені належними доказами щодо неможливості такого звернення.

Так, суд бере до уваги те, що позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією відповідного посвідчення № НОМЕР_2 , та, відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» був мобілізований 08.06.2022 року і перебуває на військовій службі до цього часу (а.с. 4,10,20).

Зазначені обставини свідчать про пропуск строку звернення позивача до суду за захистом його прав з поважних причин через існування об`єктивних обставин, що обмежували позивачу у можливості реалізувати своє право на подання позову у встановлені законодавством строки, у зв`язку із чим, суд вбачає підстави для поновлення строку, встановленого статтею 233 КЗпП України.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби. Статтею 2 вказаного закону встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-ІХ «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію», у зв`язку із введенням воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» оголошено та проводиться загальна мобілізація.

Так, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 був призваний на військову службу саме у зв`язку з мобілізацією.

Згідно з ч. 2 ст.39Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які проходять базову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 Кодексу законів про працю України, а також частиною першою статті 53 і частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», частиною другою статті 44, частиною першою статті 54 і частиною третьою статті 63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частиною другою статті 46 Закону України «Про вищу освіту».

Частиною 3 ст. 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19.07.2022) передбачено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX внесено зміни та у частині третій статті 119: слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».

Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», прийнятий Верховною Радою України 01.07.2022, набрав чинності 19.07.2022, отже, з 19.07.2022 частина 3 статті 119 КЗпП України діє в наступній редакції: за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Таким чином, з 19.07.2022 з ч. 3 ст. 119 КЗпП України було виключено норму, яка зобов`язувала роботодавця зберігати та виплачувати середній заробіток працівнику, який направлений для проходження базової військової служби, призваний на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятий на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення.

Разом із цим, ч. 2 ст.57«Про освіту» (у редакції, що діяла до 24.12.2023) було передбачено, що у разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. У разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Таким чином, в ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту» міститься спеціальна норма щодо положень ч. 3 ст. 119 КЗпП України, оскільки поширюється на педагогічних чи науково-педагогічних працівників.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16.10.2024 року у справі № 718/209/23 (провадження № 61-11879св23) викладена наступна правова позиція. Так, спеціальна норма (частина друга статті 57 Закону України «Про освіту») має перевагу над загальною (частина третя статті 199 КЗпП) нормою (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі загальна норма (частина третя статті 199 КЗпП) не скасовує спеціальної норми (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Тому за педагогічними чи науково-педагогічними працівниками призваними на військову службу за призовом під час мобілізації зберігається попередній середній заробіток.

У подальшому, 24.12.2023 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань», яким у ч. 2 ст. 57 Закону України «Про освіту» слова «чи проходження військової служби за призовом підчас мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період» виключено, у зв`язку з чим з 24.12.2023 за мобілізованими педагогічними та науково-педагогічними працівниками зберігається лише місця роботи й посади відповідно до ч. 3 ст. 119 КЗпП. Збереження середнього заробітку з 24.12.2023 не передбачено.

Враховуючи, що Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань» набрав чинності 24.12.2023, тому за педагогічними та науково-педагогічними працівниками, до яких належить і посада позивача, на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації попередній середній заробіток повинен був зберігатися до 23.12.2023 включно.

Таким чином, суд приходить до висновку, що на позивача, посада якого відноситься до педагогічних працівників, поширюються гарантії, передбачені частиною другою статті 57 Закону України «Про освіту», щодо збереження нарахування середнього заробітку на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації.

З урахуванням викладеного, вимоги позивача в частині стягнення середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 23.12.2023 року підлягають задоволенню з наступного розрахунку: з довідки про середньомісячну заробітну плату вбачається, що середньомісячний заробіток га останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому працівника було мобілізовано, складає 23571,12 грн., 18739,04 грн. без врахування оподаткування(а.с.14)

Позивачем надано розрахунок середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 23.12.2023: В липні 2022: 23 571,12 (місячний розмір середнього заробітку) / 21 (кількість робочих днів у липні 2022) ? 9 (кількість робочих днів за період з 19.07.22 по 31.07.22)=10 101,90 грн.; 3 серпня 2022 року по листопад 2023 року: 23 571,12 (місячний розмір середнього заробітку) ? 16 (кількість місяців) =377 137,92 грн.; В грудні 2023 року: 23 571,12 (місячний розмір середнього заробітку) / 21 (кількість робочих днів у грудні 2023) ? 16 (кількість робочих днів за період з 01.12.23 по 23.12.23)=17 958,95 грн. Загальна сума невиплаченого Відповідачем середнього заробітку складає: 10 101,90 +377 137,92 грн. + 17 958,95=405 198,77 грн

Вказаний розрахунок судом приймається до уваги, як такий що не суперечить правилам Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року „Про затвердження Порядку розрахунку середньої заробітної плати(далі Постанова).

Відповідно доп.3розділу 3Постанови, при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених упункті 4цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Враховуючи вище викладене, суд не приймає до уваги розрахунок, наданий відповідачем, оскільки він складений без врахування вказаної норми права.

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 23.12.2023 року в розмірі 405198,77 гривень.

Крім того, при розв`язанні клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу, суд виходить з наступного.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, у числі інших, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 1,3 ст. 133 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 137 ЦПК України обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частинами 2, 3, 8 статті 141 ЦПК України визначено, що інші судові втирати витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Разом з тим, на підтвердження розміру понесених витрат на правову допомогу представником позивача адвокатом Заворотнім А.В. надано:

-копію договору про надання правової допомоги ОСОБА_1 від 12.09.2024 року;

- копію додаткової угоди до договору про надання правової допомоги від 26.09.2024 року, з якої вбачається, що розмір гонорару за фактичним витратами складає 20000,00 грн., гонорар включає в себе вартість аналізу та оцінки доказів та матеріалів, вироблення правової позиції, консультаціє клієнта, складання тексту процесуальних документів, участь в судових засіданнях.

- рахунок на оплату правових послуг від 26.09.2024 року;

- виписка про сплату ОСОБА_1 20000 грн. в якості оплати правових послуг.

Частиною 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до постанови Об`єднаної палати Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року по справі №922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо в визначаються в договорі про надання правової допомоги (ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Засади обчислення гонорару (фіксована сума, погодинна оплата, доплата гонорару за позитивний результат по справі тощо) визначаються за домовленістю між адвокатом та клієнтом і також мають бути закріплені в угоді.

Європейським судом з прав людини висловлена правова позиція, згідно з якою при розгляді питань компенсації витрат, понесених сторонами на отримання ними юридичної допомоги (в тому числі й під час розгляду їх справ в національних судах) задоволенню судом підлягають лише ті вимоги, по яким доведено, що витрати заявника були фактичними, неминучими, необхідними, а їх розмір розумним та обґрунтованим (остаточне рішення Європейського суду з прав людини від 10 січня 2010 року, №33210/07 і 41866/08) та «Гуриненко проти України» (рішення Європейського суду з прав людини від 18 лютого 2010 року, №37246/04).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено висновок, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Суд, оцінюючи обґрунтованість позовної заяви в частині стягнення витрат на правову допомогу, в контексті положення частини четвертоїстатті 137 ЦПК України, тобто щодо співмірності витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, а також часом, витраченим на їх виконання, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, вважає, що заявлена представником позивача сума є неспівмірною.

Так, суд враховує характер правовідносин, обсяг наданих адвокатом послуг заявнику, складність справи, необхідність процесуальних дій сторони, реальність наданих адвокатських послуг, розумність їхнього розміру та приходить до висновку що розмір витрат на правову допомогу адвоката в суді, який підлягає відшкодуванню на користь позивача за рахунок відповідача, підлягає зменшенню та відшкодуванню у сумі 5 000,00 грн.

Згідно з частиною 1 і 2 статті 141ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи, що позовні вимоги підлягають задоволенню, беручи до уваги, що позивач при поданні позову був звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Керуючись ст.ст. 119, 233, 234 КЗпП України, ст. 57 Закону України «Про освіту», ст. ст. 12, 13, 81, 133, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України,суд,, суд-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Харківського національного університету внутрішніх справ про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом, як такий, що пропущений з поважних причин.

Стягнути з Харківського національного університету внутрішніх справ на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за період з 19.07.2022 по 23.12.2023 року в розмірі 405198 (чотириста п`ять тисяч сто дев`яносто вісім) грн. 77 коп.

Стягнути зХарківського національногоуніверситету внутрішніхсправ накористь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 3000,00 грн.

Стягнути з Харківського національного університету внутрішніх справ на користь держави суму судового збору в розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.

В задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Харківський національний університет внутрішніх справ, код: 08571096, місцезнаходження: м. Харків, пр-т. Льва Ландау, 27.

Суддя О.О.Маньковська