Рішення

від 19.11.2024 по справі 752/3378/22

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 752/3378/22

Провадження № 2/752/704/24

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

19 листопада 2024 року Голосіївський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Хоменко В.С.

при секретарі Павлюх П.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Голосіївського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Трансрапід» про зобов`язання видати трудову книжку та сплатити суму вихідної допомоги,-

ВСТАНОВИВ:

у лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просить: зобов`язати ТОВ «Трансрапід» видати йому трудову книжку (її дублікат) із записом про його звільнення з дати видачі трудової книжки (її дублікату); стягнути з ТОВ «Трансрапід» на його користь 290 700,00 грн вихідної допомоги та вирішити питання про розподіл судових витрат.

На мотивування позовних вимог позивач вказує, що рішенням учасника ТОВ «Трансрапід» від 15.07.2019 року № 2 його призначено директором ТОВ «Трансрапід», а на підставі наказу від 16.07.2019 року № 2-ГД він приступив до виконання обов`язків.

Також зазначає, що рішенням учасника ТОВ «Трансрапід» від 12.12.2019 року № 12/12/19 його звільнено з посади директора ТОВ «Трансрапід» з 12.12.2019 року, та на підставі вказаного рішення 13.12.2019 року новим директором ТОВ «Трансрапід» видано наказ № 13/1-КП про його звільнення з посади ТОВ «Трансрапід» з 12.12.2019 року.

Позивач зауважує, що 13.12.2019 року новий керівник підприємства склав акт про невиявлення документів та печатки товариства, в якому також зафіксовано факт втрати його трудової книжки.

Крім того, ОСОБА_1 вказує, що при звільнені відповідачем йому виплачено суму заробітної плати, при цьому, не погодившись із звільненням він звертався до суду з позовом про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, однак, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29.06.2021 року в справі № 752/6060/20, яке набрало законної сили, йому в позові відмовлено.

При цьому, позивач зауважує, що під час звільнення йому не видали трудову книжку та не виплатили суму вихідної допомоги при звільненні.

На підставі викладеного, та з огляду на той факт, що трудова книжка йому не видавалась, оскільки втрачена підприємством, а її дублікат не заводився, відповідного підпису в журналі обліку він не ставив, також вихідну допомогу, відповідно до ст. 44 КЗпП України ні в день звільнення, ні в будь-який інший день йому виплачено не було, ОСОБА_1 просить позов задовольнити.

Ухвалою судді від 04.05.2022 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче судове засідання (а.с. 54).

24.02.2023 року до суду від відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності (а.с. 87-90).

24.02.2023 року до суду від відповідача надійшов відзив на вказану позовну заяву, в якому адвокат Новіцька І.Л. просить у позові відмовити, та в такому разі вирішити питання про розподіл судових витрат, в тому числі, здійснених на оплату професійну правничу допомогу, посилаючись на те, що в період існування між сторонами трудових відносин саме позивач як керівник підприємства відповідав за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, однак, такий облік ним не здійснювався і не контролювався; 13.12.2019 року ОСОБА_1 , маючи ключі від приміщення товариства, зайшов до нього та заволодів рядом документів відповідача, в тому числі, й своєю трудовою книжкою; правових підстав для виготовлення дубліката трудової книжки позивача немає, та з відповідною заявою ОСОБА_1 до ТОВ «Трансрапід» не звертався; заявлена позивачем до стягнення сума вихідної допомоги розрахована всупереч нормам чинного законодавства, а тому вимоги в цій частині також задоволенню не підлягають (а.с. 93-97).

Ухвалою суду від 06.09.2023 року підготовче провадження в справі закрито та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні (а.с. 120).

Ухвалою від 22.11.2023 року суд повернувся при розгляді вказаної справи до стадії підготовчого засідання (146-147).

05.02.2024 року до суду від представника позивача надійшли заперечення проти застосування наслідків пропуску строку позовної давності (а.с. 176, 176 зворот).

Ухвалою суду від 15.04.2024 року підготовче провадження в справі закрито та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні (а.с. 187).

В судовому засіданні представник позивача - ОСОБА_5 позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив позов задовольнити.

В судовому засіданні представник відповідача - Новіцька І.Л. проти позову заперечила та просила відмовити в задоволенні позову.

Статтею 13 ЦПК України визначено принцип диспозитивності цивільного судочинства, відповідно до якого суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до вимог ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини випливають зі встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до наказу від 16.07.2019 року № 2-ГД позивач приступив до виконання обов`язків директора ТОВ «Трансрапід» із 16.07.2019 року. Підстава: рішення засновників від 15.07.2019 року № 2 (а.с. 18).

Рішенням єдиного учасника ТОВ «Трансрапід» від 12.12.2019 року № 12/12/19 ОСОБА_1 звільнено з посади директора товариства з 12.12.2019 року та призначено на посаду директора товариства ОСОБА_2 з 13.12.2019 року (а.с. 19).

Директором ТОВ «Трансрапід» ОСОБА_2 13.12.2019 року видано наказ № 13/1-КП про звільнення ОСОБА_1 у зв`язку з невиконанням директором ОСОБА_1 рішення єдиного учасника ТОВ «Трансрапід» від 12.12.2019 року № 12/12/19 на підставі п. 5 ч. 1 ст. 41 КЗпП України з 12.12.2019 року (а.с. 20).

Відповідно до акта від 13.12.2019 року, складеного заступником директора ТОВ «Трансрапід» ОСОБА_6, радником директора ОСОБА_3 , бухгалтером ОСОБА_4 , в результаті огляду приміщення ТОВ «Трансрапід» за адресою: м. Київ, вул. Велика Васильківська, буд. 72 та вмісту меблів в цьому приміщенні, виявлено відсутність низки документів, в тому числі, й трудової книжки ОСОБА_1 (а.с. 21).

Поряд із цим, як вбачається із відповіді Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 03.10.2023 року на адвокатський запит адвоката Новіцької І.Л. від 22.09.2023 року № 41/23: згідно заяви від 07.02.2022 року ОСОБА_1 призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із 17.02.2022 року. До заяви, зокрема, було надано трудову книжку скан-копія якої знаходиться в матеріалах електронної пенсійної справи ОСОБА_1 (а.с. 140-142).

На виконання ухвали суду від 22.11.2023 року про витребування доказів (а.с. 146-147), 21.12.2023 року від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшла копія трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 (а.с. 158-171).

Згідно із штатним розписом ТОВ «Трансрапід», введеним із 16.07.2019 року, посадовий оклад директора становить 48 500,00 грн (а.с. 23).

Відповідно до наданої позивачем виписки за картковим рахунком клієнта за період з 01.11.2019 року по 01.04.2020 року, зарахування заробітної плати та виплат, прирівняних до неї 02.12.2019 року та 16.12.2019 року, становить 45 604,44 грн (а.с. 25-35).

З довідки ТОВ «Трансрапід» від 18.03.2024 року вих. № 18-1/03-2024, вбачається, що сума середньомісячної заробітної плати позивача за період із 16.07.2019 року по 12.12.2019 року, становить 48 784,66 грн (а.с. 183).

Згідно з довідкою-розрахунком ТОВ «Трансрапід» від 23.03.2023 року № 23-03/2023, розмір середньоденної заробітної плати складає 2 253,49 грн (а.с. 151).

Відповідно до загальної розрахунково-платіжної відомості ТОВ «Трансрапід» № ТР000000023 за грудень 2019 року, сума до видачі ОСОБА_1 становить 49 562,19 грн (а.с. 152).

Також судом з`ясовано, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 16.12.2020 року в справі № 752/6060/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 29.06.2021 року, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до ТОВ «Трансрапід», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Волоха В.Л., про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (а.с. 35-42, 43-48).

Згідно ст. 47 КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки зазначені в статті 116 цього Кодексу.

За змістом ст. 48 КЗпП України, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п`ять днів. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Порядок ведення трудових книжок визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Мінпраці України, Мінюсту України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, згідно з якою власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення.

Пунктами 5.1., 5.5., 5.6. цієї ж Інструкції, визначено, що особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов`язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а в разі ускладнення - в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом «Дублікат» в правому верхньому кутку першої сторінки. Якщо трудова книжка (вкладиш до неї) стала непридатною (обгоріла, розірвана, забруднена і т. ін.), то власник або уповноважений ним орган за останнім місцем роботи видає працівнику дублікат трудової книжки (вкладиш до неї). Дублікат трудової книжки також може бути виданий за новим місцем роботи у зв`язку з відсутністю доступу до трудової книжки працівника внаслідок надзвичайної ситуації, передбаченої Кодексом цивільного захисту України, або проведення антитерористичної операції на території, де працював працівник.

Поряд із цим, з матеріалів справи не встановлено, що позивач намагався самостійно отримати трудову книжку і зробити в ній запис про звільнення з моменту звільнення (12.12.2019 року) до лютого 2022 року, та прибував чи звертався до роботодавця з цією метою, а відповідач умисно протягом цього періоду та у день звільнення не видав йому трудову книжку і не вніс запис про звільнення ОСОБА_1 з роботи.

До того, ж факт звернення ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 07.02.2022 року із заявою на призначення пенсії і подання останнім разом з цієї заявою своєї трудової книжки, копія якої направлена суду на виконання вимог ухвали про витребування доказів, спростовують посилання позивача про те, що трудову книжку у відповідача він не отримував.

Також відсутні правові підстави для зобов`язання ТОВ «Трансрапід» видати позивачу дублікат трудової книжки, адже, обставини її згуби, непридатності, чи відсутності доступу до своєї трудової книжки ОСОБА_1 не доведені, при цьому, докази заявлення про вказані випадки відповідачу, чи звернення позивача до роботодавця з відповідними заявами, в тому числі, й щодо внесення відповідних записів до трудової книжки, також відсутні.

Отже, позивачем не доведено дій відповідача в невидачі трудової книжки і невнесенні відповідних записів про звільнення ОСОБА_1 , як і не доведено, що він дійсно вчиняв дії для отримання трудової книжки і з метою отримання запису про своє звільнення як у день звільнення та до лютого 2022 року звертався до ТОВ «Трансрапід», а відповідач, при цьому, чинив йому перешкоди.

Відтак, вимоги позивача про зобов`язання ТОВ «Трансрапід» в судовому порядку видати йому трудову книжку (її дублікат) із записом про його звільнення з дати видачі трудової книжки (її дублікату), суд вважає необґрунтованими та безпідставними, до того ж, обставина подання у лютому 2022 року особисто позивачем своєї трудової книжки Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві для призначення пенсії за віком, тобто, більше ніж через два роки після його звільнення з роботи, підтверджує факт знаходження цієї трудової книжки саме в позивача.

Що ж стосується вимог ОСОБА_1 про стягнення суми вихідної допомоги, то суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п.п. 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (п. 3 ст. 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (ст.ст. 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у п. 5 ч. 1 ст. 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні.

Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

За змістом ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 11.08.2021 року у справі № 640/9375/20, за своєю суттю і призначенням вихідна допомога при звільненні і середній заробіток, стягнення/виплату якого передбачено ст. ст. 117, 235 КЗпП є різними виплатами, адже мають різну правову природу. У контексті спірних правовідносин варто зауважити, що стягнення середнього заробітку на підставі ст. 117 КЗпП є своєрідною відповідальністю відповідача за невиплату вихідної допомоги (під час звільнення). Водночас вихідна допомога розглядається як гарантія (у грошовій формі) працівникові, звільненому з об`єктивних причин.

Таким чином, доказів того, що позивачу виплачено вихідну допомогу при звільненні, передбачену ст. 44 КЗпП України не надано, у зв`язку з чим, в останнього виникло право на її отримання у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Строки звернення до суду із позовом про захист порушеного трудового права передбачені ст. 233 КЗпП України та ці строки не є строками позовної давності, які передбачені ЦК України і застосовуються незалежно від того, чи заявлено стороною вимогу про їх застосування чи ні.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст. 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стю 116), минуло не більше одного року.

Як зазначає сам позивач, в день звільнення (12.12.2019 року) він працював і був на робочому, та 13.12.2019 року звернувся до директора служби безпеки із листом, в якому повідомив про рейдерське захоплення компанії та забороною пропуску до приміщенні товариства сторонніх осіб без його дозволу, при цьому, на обставини невручення йому рішення № 12/12/19 від 12.12.2019 року єдиного учасника ТОВ «Трансрапід» про звільнення з посади директора товариства та наказу № 13/1-КП від 13.12.2019 року в межах вказаної справи не посилався, доказів неотримання цих документів з моменту їх видачі не надав, та ще в березні 2020 року звертався до суду з позовом до ТОВ «Трансрапід», третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Волоха В.Л., про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (справа № 752/6060/20).

Таким чином, фактично з 12.12.2019 року позивачу було відомо про порушення його права на отримання вихідної допомоги, в зв`язку з чим, наявні підстави вважати, що початок перебігу тримісячного строку на звернення позивача до суду розпочався з 13.12.2019 року, однак, із вказаним позовом позивач звернувся до суду лише 03.02.2022 року, тобто більше ніж через два роки.

Доводи представника позивача про те, що позивач не отримував трудової книжки, в зв`язку із чим, строк для звернення до суду не сплив, є безпідставними, адже факт знаходження трудової книжки в позивача підтверджено належними доказами, та встановлено судом вище, при цьому, будь-які докази на спростування вказаних обставин і перебування трудової книжки ОСОБА_1 саме в ТОВ «Трансрапід» в матеріалах справи відсутні.

З урахуванням наведеного, а також з огляду на пропущення позивачем строку на звернення до суду із позовними вимогами про стягнення вихідної допомоги, суд дійшов також висновку про відмову в задоволенні позовних вимог і в цій частині.

При цьому, до спірних відносин не підлягають застосуванню положення Закону України від 30.03.2020 року № 540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», який набув чинності з 02.04.2020 року, згідно з яким під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема, ст. 233 КЗпП України продовжуються на строк його дії (п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України), адже ще до моменту набрання вказаним нормативно-правовим актом законної сили, строки, визначені ст. 233 КЗпП України для звернення ОСОБА_1 до суду із вказаною позовною заявою про стягнення суми вихідної допомоги - спливли, а за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (від 09.02.1999 № 1-рп/99).

Відповідно до ст. 141 КЗпП України судові витрати, понесені позивачем, йому не відшкодовуються.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 19, 76-81, 82, 89, 137, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 274-279, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Трансрапід» про зобов`язання видати трудову книжку та сплатити суму вихідної допомоги - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя В.С. Хоменко