Рішення

від 19.12.2024 по справі 756/9169/24

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 756/9169/24

Провадження № 2-а/756/126/24

УКРАЇНА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року місто Київ

Суддя Оболонського районного суду міста Києва Ткач М.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,

УСТАНОВИВ:

До Оболонського районного суду міста Києва через систему «Електронний суд» звернувся представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сучкова Т.Є. із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

Позовна заява обґрунтована тим, що згідно протоколу про адміністративне правопорушення №330 від 05.07.2024, складеного заступником начальника центру, начальником мобілізаційного відділу Федорчук Х.О., 05.07.2024 о 00 год. 40 хв. ОСОБА_1 порушив вимоги частини 1 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме, не прибув за викликом ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінив місце реєстрації проживання з АДРЕСА_1 , при цьому, особисто не прибув для зняття з обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 та не став на облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 , чим порушив ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», за що передбачена відповідальність частиною 3 ст. 210-1 КУпАП. Розгляд справи про адміністративне правопорушення було призначено о 10 год. 00 хв. 05.07.2024 за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2 у АДРЕСА_2 . Постановою №330 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 ст.210-1 КУпАП від 05.07.2024 року, складеною начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 майором ОСОБА_2 , установлено, що ОСОБА_1 не прибув за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінив місце реєстрації проживання з АДРЕСА_1 , але особисто не прибув для зняття з обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 та не став на облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 , чим порушив вимоги ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу». Оскаржувана постанова, на думку особи, що її складала, ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.3. ст. 210-1 КУпАП. Постановлено накласти на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 17000,00 гривень. Представник позивача зазначає, що оскаржувана постанова є необґрунтованою та незаконною, такою що складена з порушенням норм матеріального та процесуального права, отже є такою що підлягає скасуванню. При цьому, зазначається, що згідно Витягу з реєстру територіальної громади від 12.07.2024 ОСОБА_1 з 22.06.2001 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , тобто змінив адресу реєстрації не в особливий період. Однак, на думку особи, що складала оскаржувану постанову, суть порушення, полягала у неприбутті до ІНФОРМАЦІЯ_5 для повідомлення про зміну облікових даних. Позивача до ТЦК доставив наряд патрульної поліції. Під час перевірки правильності військового обліку зазначено, що він не оновив дані. За цей час він змінив місце реєстрації, однак, про зміну облікових даних не повідомив. При складання протоколу у ТЦК посилалися на порушення ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу». При складанні протоколу уповноважена особа не зазначила та не надала доказів неможливості отримання інформації з відповідних реєстрів. Доказів здійснення правопорушення ОСОБА_1 до протоколу не долучено. Виходячи з положень закону «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», інформацію, яку не оновив позивач, відповідач повинен отримати від уповноважених органів та з реєстрів, до яких має доступ в електронному вигляді. Також порушено вимоги про повідомлення особи, що притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 про дату, місце та час протоколу за 3 дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення, а саме протокол №330 від 05.07.2024 складено о 00 год. 40 хвилин, проте розгляд справи призначено на 10 год 00 хвилин того ж дня 05.07.2024. Факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури. У діях позивача, які кваліфіковані відповідачем за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, відсутній склад правопорушення, адже відповідачем не надано жодних додатків до оскаржуваної постанови, які підтверджували б зазначені в ній обставини порушення позивачем, та неможливість отримання наведених даних самостійно. За таких умов, сама лише постанова про адмінправопорушення без надання доказів на підтвердження обставин, викладених у ній, не дає підстав вважати, що рішення відповідача (ТЦК та СП) є правомірним та вказують на те, що відповідач таке рішення прийняв необґрунтовано. У порушення вказаних вимог, відповідачем не було вжито всіх заходів до повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин, що мали значення для правильного вирішення справи належним чином, зокрема не надано доказів, що позивач після зміни місця проживання не став на військовий облік у відповідному ТЦК та СП, більше того, що він не міг отримати цю інформацію шляхом обміну з електронними реєстрами. Беручи до уваги зазначене, просить суд скасувати постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 №330 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення від 05.07.2024 та закрити справу в зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення у діях ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 29.07.2024 позовну заяву було залишено без руху, позивачу надано строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків.

Ухвалою суду від 06.08.2024 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.

Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження від 06.08.2024. Відповідачу був встановлений п`ятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, яка відповідно до трекінгу «Укрпошти», уповноваженою особою відповідача була отримана 03.09.2024 та відповідно до довідки про доставку електронного документу, документ у електронному вигляді «Ухвала - про відкриття» від 06.08.2024 була доставлена відповідачу до електронного кабінету 24.09.2024.

Відповідач у справі не скористався правом надати відзив, пояснення або заперечення на позовну заяву.

У силу вимог частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Враховуючи вимоги ч. 2 ст. 175 КАС України, суд вважає за можливе вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КУпАП), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Предметом судового дослідження за даними правовідносинами є правомірність дій суб`єкта владних повноважень щодо встановлення адміністративного правопорушення, законність та обґрунтованість прийнятої постанови про притягнення до адміністративної відповідальності.

Таким чином, досліджуючи питання правомірності застосування адміністративної відповідальності до позивача у вказаних спірних правовідносинах, суд перевіряє, чи були у відповідача по справі підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності з прийняттям постанови про адміністративне правопорушення з визнанням його вини у вчиненні адміністративного правопорушення та накладення стягнення.

Підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства. Це право передбачено ч. 2 ст.55 Конституції України та статтею 6 КАС України.

З матеріалів справи вбачається, що 05.07.2024 заступником начальника центру - начальником мобілізаційного відділення майором ОСОБА_3 складено протокол №330 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Зі змісту протоколу слідує, що ОСОБА_1 порушив вимоги частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме, не прибув за викликом ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінив місце реєстрації проживання з АДРЕСА_1 , але особисто не прибув для зняття з обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 та не став на облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 , чим порушив вимоги ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

ОСОБА_1 було роз`яснено зміст ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, повідомлено, що розгляд справи відбудеться о 10 год. 00 хв. 05.07.2024 у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , кабінет №622, про що свідчить його особистий підпис у відповідній графі.

Також у протоколі позивачем зазначено, що «пояснень не надає».

05.07.2024 начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 майор ОСОБА_2 за результатами розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , виніс постанову № 330, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00грн.

Як зазначено в постанові, ОСОБА_1 не прибув за викликом ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінив місце реєстрації проживання з АДРЕСА_1 , але особисто не прибув для зняття з обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 та не став на облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 , чим порушив вимоги статті 37 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу.

Не погоджуючись з зазначеною постановою, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Стаття 9 КУпАП передбачає, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

За змістом ст.245 КУпАП завданням в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ч.1 ст.245 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Згідно зі ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до його компетенції розгляд даної справи; 2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Стаття 280 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Приписами ст.251 КУпАП визначено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст.283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.

Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, громадянин України ОСОБА_1 своїми діями порушив статтю 37 Закону України «Про військовий облік та військовий обов`язок», а саме не прибув за викликом ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінив місце реєстрації проживання з АДРЕСА_1 , але особисто не прибув для зняття з обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 та не став на облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 , чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Постанова була складена на підставі протоколу від 05.07.2024.

Статтею 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

19.05.2024 набув чинності Закон №3696-ІХ «Про внесення змін до КУпАП щодо відповідальності за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яким ст. 210-1 КУпАП було доповнено частиною 3, а саме: порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Диспозиція ст. 210-1 КУпАП є бланкетною, тобто відсилає до інших нормативно-правових актів.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Так, згідно Указу Президента України №303/2014 від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію» було прийнято рішення про оголошення та проведення часткової мобілізації, а отже з цього періоду в Україні діє особливий період.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. З цієї дати діє воєнний стан, а тому порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію є підставою для притягнення до відповідальності саме за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до абз. 1 ч. 1, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (у редакції чинній станом на день винесення оспорюваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та дату розгляду справи у суді) передбачено, що громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Під час мобілізації військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу зобов`язані з`явитися на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту. У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

З аналізу вищезазначених норм вбачається обов`язок громадян з`явитися, зокрема, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки) для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період. Невиконання такого обов`язку в особливий період тягне за собою відповідальність, передбачену ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 1 ст. 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний. Військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.ч. 1, 3, 5 ст. 33 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу»).

Частиною 8 статті 38 Закону України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" (в редакції чинній станом на час зміни позивачем місця реєстрації) визначено, що військовозобов`язані та призовники у разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси, освіти, місця роботи і посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про це орган, де вони перебувають на військовому обліку.

Стаття 37 Закону України України "Про загальний військовий обов`язок і військову службу" (в редакції чинній станом на час зміни позивачем місця реєстрації), передбачала обов`язок військовозобов`язаних та призовників після прибуття на нове місце проживання у семиденний строк стати на військовий облік. Частиною 4 статті визначено, що зняттю з військового обліку у військових комісаріатах підлягають громадяни, які вибувають в іншу місцевість (адміністративно-територіальну одиницю) України на постійне або тимчасове проживання на строк більше трьох місяців (відрядження, навчання, відпустка, лікування тощо).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» (у редакції чинній станом на день винесення оспорюваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та дату розгляду справи у суді) визначено, що взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідних підрозділах розвідувальних органів України підлягають громадяни України: які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву; призовники, які пройшли базову загальновійськову підготовку з додержанням умов, передбачених частиною одинадцятою статті 1 цього Закону; які припинили альтернативну (невійськову) службу в разі закінчення строку її проходження або достроково відповідно до Закону України "Про альтернативну (невійськову) службу" та підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних; військовозобов`язані, які прибули з інших місцевостей (адміністративно-територіальних одиниць) України або з-за кордону на нове місце проживання; які набули громадянство України і згідно з цим Законом підлягають взяттю на облік військовозобов`язаних; зняті з військового обліку Збройних Сил України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України відповідно за рішенням Міністерства оборони України, Служби безпеки України, розвідувальних органів України; які відповідно до статті 18 цього Закону звільнені від направлення для проходження базової військової служби; які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників; які звільнені із служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування в запасі; які старші 25 років і раніше не перебували на військовому обліку; які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.

Відповідно до ч. 3 ст. 37 цього Закону (у редакції чинній станом на день винесення оспорюваної постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та дату розгляду справи у суді) призовники, військовозобов`язані та резервісти після прибуття до нового місця проживання зобов`язані в семиденний строк стати на військовий облік.

Так, механізм організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначено Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, додатком 2 до якого затверджені Правила військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У пункті 2 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженому Постановою Кабінету міністрів України від 30.12.2022 №1487, закріплено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов`язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов`язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Пунктом 1 Правил військового обліку передбачено, що призовники, військовозобов`язані та резервісти повинні, зокрема:

- перебувати на військовому обліку за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання - у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки;

- прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов`язаних та резервісті

- особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання прибувати із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, для взяття на військовий облік;

- особисто повідомляти в семиденний строк органам, в яких вони перебувають на військовому обліку, про зміну персональних даних, зазначених у статті 7 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів".

Так, відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 12.07.2024, ОСОБА_1 з 22.06.2001 зареєстрований за адресою місця проживання: АДРЕСА_3 .

Разом з тим, у матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 станом на день винесення оспорюваної постанови повідомив ІНФОРМАЦІЯ_6 про зміну свого місця реєстрації. Крім того, у позовній заяві ОСОБА_1 не зазначено про те, що він перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_7 , не долучено таких доказів і до позовної заяви, зокрема копії військового квитка.

На підтвердження своїх доводів позивачем до позовної заяви долучено лише копії паспорту, ідентифікаційного коду, довідки про реєстрацію місця проживання особи та витяг з реєстру територіальної громади, які не є доказами, які спростовують обставини, зазначені в оспорюваній постанові.

Також відповідно до примітки ст.210 КУпАП положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Однак, примітка до статті 210-1 КУпАП не може бути застосована в даному випадку, оскільки чинне законодавство зобов`язувало саме позивача вчинити певні дії, і стати на військовий облік за новим місцем проживання, та повідомити про зміну персональних даних у встановлений строк, які могли бути вчинені тільки ним особисто, відтак держатель Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів може перевірити, чи повідомив військовозобов`язаний про зміну своїх персональних даних, але обов`язок такого повідомлення покладається на військовозобов`язаного, яким є позивач.

Щодо доводів позивача про неповідомлення його про час та місце розгляду справи, слід зазначити, що у протоколі №330 про адміністративне правопорушення від 05.07.2024 міститься інформація про дату, час та місце розгляду справи, про що свідчить його особистий підпис у відповідній графі.

Слід зазначити, що згідно із ст. 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Згідно з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 03.05.2018 по справі № 487/2854/17, КУпАП не містить визначення поняття "триваюче" правопорушення. Проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. Характер триваючого правопорушення оцінюється судом у кожному конкретному випадку індивідуально. Триваюче правопорушення це проступок, пов`язаний з тривалим неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом.

Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом усього часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми.

Таким чином, 22.06.2001 у позивача виник обов`язок у семиденний строк після прибуття до нового місця проживання стати на військовий облік, тобто до набуття чинності Законом №3696-ІХ, яким ст. 210-1 КУпАП було доповнено частиною 3, відповідальність за яку інкриміновано позивачу. Однак порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію було виявлене в особливий період, що знайшло своє відображення в протоколі від 05.07.2024, відтак вказане правопорушення є триваючим.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оспорювана постанова, ухвалена уповноваженою посадовою особою, в порядку та спосіб, встановлені законодавством, стягнення накладено в межах санкції статті КУпАП та з дотриманням строків накладення адміністративного стягнення, а тому підстави для задоволення позовної заяви відсутні.

При цьому суд критично ставиться до твердження сторони позивача про відсутність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, оскільки доводи позивача спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються та зводяться до намагання уникнути відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов`язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 71 КАС України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову, що відповідає правій позиції Верховного Суду, яка викладена у постановах від 14.03.2018 у справі № 760/2846/17 та від 14.02.2018 по справі № 536/583/17.

Відповідачем на дотримання вимог ч. 2 ст. 77 КАС України доведено правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, адже зміст оскаржуваної постанови відображає склад адміністративного правопорушення.

У відповідності до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову належить відмовити повністю.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, витрати зі сплати судового збору належить віднести на рахунок позивача.

Керуючись статтями 5-7, 9, 77, 139, 241-246, 268, 271, 286 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_8 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДПРОУ НОМЕР_2 ).

Повний текст рішення суду складено 19.12.2024.

Суддя М. М. Ткач