Постанова

від 20.01.2025 по справі 756/9169/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 756/9169/24 Суддя (судді) першої інстанції: Ткач М.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2025 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів Сорочка Є.О.,

Чаку Є.В.,

при секретарі Черніченко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 грудня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду міста Києва з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 19 грудня 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права.

Заслухавши учасників справи, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що 05.07.2024 року заступником начальника центру - начальником мобілізаційного відділення майором ОСОБА_2 складено протокол №330 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Зі змісту протоколу слідує, що ОСОБА_1 порушив вимоги частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: не прибув за викликом ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінив місце реєстрації проживання з АДРЕСА_1 , але особисто не прибув для зняття з обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 та не став на облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 , чим порушив вимоги ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

ОСОБА_1 було роз`яснено зміст ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, повідомлено, що розгляд справи відбудеться о 10 год. 00 хв. 05.07.2024 року у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , кабінет НОМЕР_1, про що свідчить його особистий підпис у відповідній графі.

Також у протоколі позивачем зазначено, що «пояснень не надає».

05.07.2024 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 майор ОСОБА_3 за результатами розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 виніс постанову №330, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00грн.

Як зазначено в постанові, ОСОБА_1 не прибув за викликом ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінив місце реєстрації проживання з АДРЕСА_1 , але особисто не прибув для зняття з обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 та не став на облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 , чим порушив вимоги статті 37 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу.

Позивач, не погоджуючись з оскаржуваною постановою, вважаючи її протиправною та такою, що підлягає скасуванню, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

У відповідності до ст. 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексті - КУпАП) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно п. 1 ст. 247 КУпАП умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.

Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Зі змісту зазначених норм вбачається, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об`єктивно з`ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.

Правовими положеннями ч. 2 статті 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, а також вчинення такого порушення в особливий період.

Частиною 3 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Згідно статті 235 КУпАП Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

За приписами частини 1 статті 268 КУпАП, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи; давати пояснення, подавати докази; заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи; виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що 05.07.2024 року о 00 год. 40 хв. заступником начальника центру - начальником мобілізаційного відділення майором ОСОБА_2 складено протокол №330 про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Зі змісту протоколу слідує, що ОСОБА_1 порушив вимоги частини 1 статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме: не прибув за викликом ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінив місце реєстрації проживання з АДРЕСА_1 , але особисто не прибув для зняття з обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 та не став на облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 , чим порушив вимоги ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

ОСОБА_1 було роз`яснено зміст ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП та повідомлено, що розгляд справи відбудеться о 10 год. 00 хв. 05.07.2024 року у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 , кабінет НОМЕР_1, про що свідчить його особистий підпис у відповідній графі.

Також у протоколі позивачем зазначено, що «пояснень не надає».

05.07.2024 року начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 майор ОСОБА_3 за результатами розгляду матеріалів справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 виніс постанову №330, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст.210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000,00грн.

Отже, колегія суддів зазначає, що притягнення позивача до відповідальності за оскаржуваною постановою від 05.07.2024 року відбувалося у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не прибув за викликом ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінив місце реєстрації проживання з АДРЕСА_1 , але особисто не прибув для зняття з обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 та не став на облік у ІНФОРМАЦІЯ_4 , чим порушив вимоги статті 37 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу.

З даного приводу колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що згідно з Витягом з реєстру територіальної громади від 12.07.2024 року ОСОБА_1 з 22.06.2001 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , тобто змінив адресу реєстрації не в особливий період.

Так, на думку особи, що складала оскаржувану постанову, суть порушення полягала у неприбутті до ІНФОРМАЦІЯ_5 для повідомлення про зміну облікових даних.

Як було зазначено представником позивача, останнього до ІНФОРМАЦІЯ_6 доставив наряд патрульної поліції. Під час перевірки правильності військового обліку зазначено, що він не оновив дані, за цей час він змінив місце реєстрації, однак, про зміну облікових даних не повідомив. При складання протоколу у ІНФОРМАЦІЯ_6 посилалися на порушення ст. 37 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу». Натомість, доказів здійснення правопорушення ОСОБА_1 до протоколу не долучено, як і доказів неможливості отримання інформації з відповідних реєстрів щодо зміни місця реєстрації.

Так, виходячи з положень закону «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», інформацію, яку не оновив позивач, відповідач повинен отримати від уповноважених органів та з реєстрів, до яких має доступ в електронному вигляді.

Крім того, відповідачем було порушено вимоги щодо повідомлення особи, що притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 про дату, місце та час протоколу за 3 дні до дати розгляду справи про адміністративне правопорушення, а саме протокол №330 від 05.07.2024 року складено о 00 год. 40 хвилин, проте розгляд справи призначено на 10 год 00 хвилин того ж дня 05.07.2024 року.

Тобто, розгляд справ відбувся за відсутності позивача, якого не було своєчасно сповіщено про розгляд справ, що в силу приписів частини 1 статті 268 КУпАП виключало можливість розгляду справи.

Вирішуючи питання наслідків розгляду справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату, час та місце, Верховний Суд у постановах від 06.03.2018 року у справі №522/20755/16-а, від 30.09.2019 року у справі №591/2794/17, від 06.02.2020 року №05/7145/16-а та від 21.05.2020 року у справі №286/4145/15-а дійшов такого висновку: «факт несвоєчасного повідомлення або неповідомлення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про час та місце розгляду справи про адміністративне правопорушення є підставою для визнання постанови у справі про адміністративне правопорушення неправомірною як такої, що винесена з порушенням установленої процедури. Як наслідок, позивача позбавлено прав, передбачених Конституцією України та КУпАП, зокрема бути присутнім під час розгляду справи, надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, мати професійну правову допомогу.».

Процедурні порушення, зокрема такі, як розгляд справи про адміністративне правопорушення за відсутності особи, яку належним чином не повідомили про дату розгляду, є самостійними, безумовними підставами для скасування постанови про притягнення такої особи до відповідальності.

Правова природа адміністративної відповідальності за своєю суттю є аналогічною кримінальній, оскільки також є публічною, пов`язана із застосуванням державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваженнями, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи. У п. 21 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» від 15.05.2008 року (заява №7460/03) зазначено, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Отже, недотримання відповідачем приписів законодавства України про адміністративні правопорушення тягне недоведеність з боку суб`єкта владних повноважень правомірності оскаржуваної у цій справі постанови та є підставою для її скасування.

За таких обставин, враховуючи зазначені висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку щодо протиправності оскаржуваної постанови та наявності підстав для її скасування.

Крім того, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, доводи апелянта та пояснення сторін, доходить висновку, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Так, колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що в протоколі №330 від 05.07.2024 року міститься посилання про те, що позивач вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Як вже зазначалося вище, стаття 210-1 КУпАП встановлює відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Окрім того, вказаною нормою частини 3 статті 210-1 КУпАП встановлено відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Тобто, до позивача застосовано відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період.

Колегія суддів зауважує, що особливий період в Україні розпочався з 17 березня 2014 року, коли було оприлюднений Указ Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 «Про часткову мобілізацію».

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває на час ухвалення рішення судом.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» оголошено про загальну мобілізацію. Строк проведення загальної мобілізації продовжувався відповідними Указами Президента і триває на час розгляду справи судом.

Однак, зміна реєстрації місця проживання позивача з адреси: АДРЕСА_1 на адресу: АДРЕСА_2 , відбулась 22.06.2001 року, тобто до введення в дію воєнного стану та оголошення часткової мобілізації, відтак НЕ в особливий період.

Так, згідно приписів частин 1, 2 та 3 ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

З огляду на викладене, зважаючи на відсутність належних доказів, які б підтверджували факт вчинення ОСОБА_1 порушень, за викладених в оскаржуваній постанові у справі про адміністративне правопорушення обставин, враховуючи те, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях та всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що оскаржувана постанова про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є незаконною, оскільки винесена без достатніх доказів, які б підтверджували вину позивача, відповідно до ч.3 ст.210-1 КУпАП.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову в повному обсязі.

З аналізу вищенаведених правових норм та вищезазначених обставин справи висновується, що оскаржувана постанова №330 від 05 липня 2024 року начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 майора ОСОБА_3 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, є протиправною та підлягає скасуванню.

Відповідно п.3 ч.3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Пунктом 1 ч.1 ст. 247 КУпАП встановлено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 і їх задоволення, справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю згідно вимог п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Так, статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Апеляційний суд звертає увагу, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року №127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010 року).

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 року по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 року №15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Враховуючи вищезазначене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції не було повно та всебічно досліджено матеріали справи та встановлено фактичні обставини справи та при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим місцевий суд помилково вирішив спір по суті, відмовивши у задоволенні позовних вимог.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 242, 243, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 19 грудня 2024 року - скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 майора ОСОБА_3 №330 від 05 липня 2024 року про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та закрити провадження у справі.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Сорочко Є.О.

Чаку Є.В.