Постанова

від 19.12.2024 по справі 204/4694/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/10840/24 Справа № 204/4694/24 Суддя у 1-й інстанції - Приваліхіна А. І. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

головуючого судді Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2024року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Юнівес», про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2024року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3 , Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Юнівес» (далі ПрАТ «СК «Юнівес»), в якому виклав вимоги про стягнення матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Позовні вимоги заявник обґрунтовував тим, що він є власником транспортного засобу марки «Jeep Cherokee», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 . 11 червня 2021року о 12 годині водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Touareg», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , по вулиці Робочій, 174-А у місті Дніпрі, де виїжджаючи з місця стоянки, не надав переваги у русі автомобілю марки «Jeep Cherokee», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався по вулиці Робочій у місті Дніпрі, внаслідок чого сталося зіткнення та автомобілі отримали механічні пошкодження. Вказував, що своїми діями водій ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 10.2 ПДР України. Зазначав, що цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу марки «Volkswagen Touareg», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , була застрахована в ПрАТ «СК Юнівес» згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР-203789860, на суму страхового відшкодування за шкоду, заподіяну майну в розмірі 130 000,00грн, франшиза 2 600,00грн. Тому, учасники даної пригоди 11 червня 2021року спільно склали повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду до ПрАТ «СК «Юнівес» та викликали його представника на місце пригоди. Згідно висновку експертного дослідження автотоварознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ № 8524 від 25 червня 2021року, вартість матеріального збитку власнику автомобіля марки «Jeep Cherokee», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , становить 81 155,91грн. Розмір франшизи, визначений полісом у 2 600,00грн відшкодовано ОСОБА_1 на користь позивача в повному обсязі, тому розмір страхового відшкодування становить 78 555,91грн, з яких ПрАТ «СК «Юнівес», на підставі постанови Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2024року у справі № 204/3687/22, сплачено 47 400,00грн. Тому, позивач вважав, що з відповідача підлягає стягненню різниця сум завданої шкоди та виплаченого страхового відшкодування в розмірі 31 155,91грн.

Ураховуючи викладене, позивач виклав вимоги про стягнення з відповідача на його користь матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 31 155,91грн, а також судового збору в розмірі 1 211,20грн.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2024року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 майнову шкоду, завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 31 155,91грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1 211,20грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, виклав вимогу про скасування рішення та закриття провадження у справі.

Апеляційна скарга відповідача обґрунтовувалась тим, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України. Зазначав, що позивач надає недостовірні відомості суду, приховуючи від суду зміст судового провадження у справі № 204/3687/22, з тих самих підстав та між тими ж сторонами. Заразом, зазначав про те, що позивач приховує факт оформлення дорожньо-транспортної пригоди працівниками Національної поліції України за участі обох учасників дорожньо-транспортної пригоди, а також зміст постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська у справі № 3/204/2144/21 від 21 липня 2021року. Вважав, що позивач вводить суд в оману щодо фактичних обставин справи та застосовує для обґрунтування власних вимог правові норми щодо відшкодування завданої шкоди нормами у випадку складання Європротоколу, тобто оформлення документів дорожньо-транспортної пригоди без участі працівників поліції. Натомість, вказував на те, що вказана подія була оформлена працівниками поліції зі складання відносно нього відповідного протоколу серії ДПР 18 № 414450 від 11 червня 2021року, а його цивільно-правова відповідальність застрахована за завдану шкоду майну на суму 130 000,00грн та здоров`ю на суму 260 000,00грн. Стверджував, що постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2021року у справі № 3/204/2144/21 провадження у справі було закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП. Вказував, що цією постановою було встановлено преюдицію його невинуватості в створенні дорожньо-транспортної пригоди 11 червня 2021року відповідно до вимог частини п`ятої статті 82 ЦПК України. Стверджував, що реальні обставини дорожньо-транспортної пригоди свідчать лише про винуватість водія ОСОБА_3 , який на дуже великій швидкості рухався по вулиці Робочій, наближаючись до пішохідного переходу, де були люди, не встигаючи загальмувати та, намагаючись об`їхати пішоходів через полосу руху трамваїв, від удару об бордюр втратив керування транспортним засобом та здійснив зіткнення з його транспортним засобом, який знаходився на виїзді з парковки на вулицю Робочу, біля магазину АТБ, та лише збирався починати рух. Вказував, що твердження позивача про згоду сторін дорожньо-транспортної пригоди щодо обставин її скоєння та складання Європротоколу не відповідає дійсності та суперечить відомостям, зазначеним останнім у справі № 204/3687/22.

Позивач своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2021року у справі № 204/4646/21, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 закрито за відсутністю складу адміністративного правопорушення передбаченого статтею 124 КУпАП; підставою для звільнення від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів стало те, що учасники ДТП скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до чинного законодавства (а.с.11).

Так, зі змісту вказаної постанови вбачається, що 11 червня 2021року о 12 годині водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем марки «Volkswagen Touareg», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , по вулиці Робочій, 174-А у місті Дніпрі, виїжджаючи з місця стоянки, не надав переваги у русі автомобілю марки «Jeep Cherokee», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався по вулиці Робочій у місті Дніпрі, внаслідок чого сталося зіткнення та автомобілі отримали механічні пошкодження. Таким чином, водій ОСОБА_1 порушив вимоги пункту 10.2 ПДР України.

Відповідно до вимог статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Преюдиційні факти це факти, встановлені судовими рішеннями, що набрали законної сили і не підлягають доведенню в іншій справі.

Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу марки «Volkswagen Touareg», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_1 , зареєстрована у ПрАТ «СК «Юнівес», згідно полісу № 202293287 на суму 130 000,00грн за шкоду майну та 260 000,00грн за шкоду життю та здоров`ю, франшиза 2 600,00грн (а.с.12).

Відповідно до висновку № 8524 експертного дослідження авто товарознавця по визначенню вартості матеріального збитку КТЗ від 25 червня 2021року (а.с.13-16 та на звороті), вартість матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля марки «Jeep Cherokee», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (Vin) НОМЕР_3 , пошкодженого у наслідку дорожньо-транспортної пригоди становить 81 155,91грн.

Згідно висновку експертного дослідження № ЕД-19/104-21/39420-ІТ від 29 грудня 2021року (а.с.17-19), в даній дорожній обстановці водій автомобіля марки «Jeep Cherokee», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 повинен був діяти згідно вимог пункту 12.3 ПДР, а водій автомобіля марки «Volkswagen Touareg», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 відповідно до вимог пункту 16.11 ПДР. При заданих вихідних даних водій автомобіля марки «Jeep Cherokee», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 не мав технічної можливості уникнути зіткнення з автомобілем марки «Volkswagen Touareg» своєчасним застосуванням екстреного гальмування із зупинкою автомобіля до місця зіткнення, натомість технічна можливість уникнути ДТП для водія автомобіля марки «Volkswagen Touareg», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 визначалася виконанням ним вимог пункту 16.11 ПДР, і в нього не було будь-яких перешкод технічного характеру, що не дозволили б йому їх виконати. Крім того, зазначено, що в діях водія автомобіля марки «Jeep Cherokee», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 ОСОБА_3 не вбачається невідповідностей вимогам пункту 12.3 ПДР, які б з технічної точки зору перебували в причинному зв`язку з ДТП, натомість дії водія автомобіля марки «Volkswagen Touareg», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 ОСОБА_1 , при заданому механізмові пригоди, не відповідали вимогам пункту 16.11 ПДР, що з технічної точки зору перебуває у причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної пригоди.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2024року у справі № 204/3687/22 (а.с.24-27 та на звороті) рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 жовтня 2023року скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_2 до ПрАТ «СК «Юнівес», треті особи: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «СК «Юнівес» на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду завдану внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у розмірі 47 400,00грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Так, зі змісту вказаної постанови вбачається, що колегія суддів наголошує на тому, що учасники дорожньо-транспортної пригоди 11 червня 2021року спільно склали повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду до ПрАТ «СК «Юнівес» (Європротокол), а тому ліміт відповідальності страхувальника обмежено сумою у розмірі 50 000,00грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач довів факт заподіяння йому майнової шкоди внаслідок скоєння ДТП, тому з урахуванням страхової виплати, наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 31155,91грн в рахунок відшкодування майнової шкоди.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Особа, якій завдано збитків в результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22 ЦК України). Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України).

Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (частини перша та друга статті 1166 ЦК України).

Стаття 1187 ЦК України регулює питання завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки. Згідно із частиною першою цієї статті джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, тобто завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (згідно із пунктом 1 частини першої статті 1188 ЦК України).

Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (частина перша статті 1194 ЦК України).

За змістом зазначеної норми закону обов`язок відшкодування шкоди у особи, яка застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, виникає у разі недостатності страхового відшкодування для повного відшкодування завданої нею шкоди.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

У постанові від 04 грудня 2019року у справі № 359/2309/17 Верховний Суд вказав на те, що майнова шкода повинна бути відшкодована особою, яка завдала шкоду та застрахувала свою цивільно-правову відповідальність, лише у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком.

У постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення із винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати).

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України, відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 13 червня 2019року у справі № 587/1080/16-ц (провадження № 61-20762св18), від 17 жовтня 2019року у справі № 370/2787/18 (провадження № 61-11244св19), від 30 жовтня 2019року у справі № 753/4696/16-ц (провадження № 61-30908св18), від 21 лютого 2020року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19) та від 22 квітня 2020року у справі № 756/2632/17 (провадження № 61-12032св19).

Встановивши, що позивач як потерпілий вчасно вчинив дії, спрямовані

на одержання зі страховика компенсації за завдану шкоду та врахувавши зазначені норми закону, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що на користь позивача підлягає стягненню різниця між фактичним розміром завданої шкоди і виплаченою сумою страхового відшкодування (лімітом відповідальності) з встановленою договором франшизою.

З огляду на презумпцію вини заподіювача шкоди, яка викладена у частині другій статті 1166 ЦК України, особа звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду якщо доведе, що шкоди було завдано не з її вини.

Однак, відповідачем ОСОБА_1 не було надано належних доказів щодо відсутності його вини у вчиненні ДТП.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно нього закрито на підставі статті 124 КУпАП у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, а згоди щодо обставин складання європротоколу вони з позивачем не дійшли, а відтак позивач вводить суд в оману та безпідставно посилається на норми відшкодування шкоди у порядку складання європротоколу, суд апеляційної інстанції не приймає до уваги як безпідставні.

З постанови Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2021року у справі № 204/4646/21 вбачається, що у судовому засіданні ОСОБА_1 просив суд звільнити його від відповідальності відповідно до примітки до статті 124 КУпАП, зокрема з тих підстав, що учасники дорожньо-транспортної пригоди скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до вимог Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», тобто європротокол, на підтвердження чого, надав суду лист страхової компанії ПрАТ «СК «Юнівес».

При цьому, судом було встановлено, що учасники дорожньо-транспортної пригоди, дійсно 11 червня 2021року спільно склали повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, яка відбулась 11 червня 2021року близько 12 години, на підтвердження чого останній надав суду копію повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду страхової компанії ПрАТ «СК «Юнівес».

Вказане також встановлено постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2024року у справі № 204/3687/22.

Вказане свідчить про те, що, по-перше, сторони дійсно дійшли згоди, щодо обставин дорожньо-транспортної пригоди, у зв`язку з чим спільно скали повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротокол), а відповідач добровільно сплатив позивачу франшизу, по-друге, судом під час розгляду справи № 204/4646/21 не встановлювалися обставини щодо наявності чи відсутності складу адміністративного правопорушення у діях ОСОБА_1 , а провадження у справі відносно нього на підставі статті 124 КУпАП закрито виключно на підставі примітки до цієї статті, зокрема, з тих підстав, що учасниками дорожньо-транспортної пригоди було складено «європротокол».

Доводи апеляційної скарги про те, що провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки рішення у справі № 204/3687/22, яке набрало законної сили, ухвалено з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, судом апеляційної інстанції відхиляються.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

Закриття провадження у справі у цьому разі можливе за умови, що набрало законної сили рішення, ухвалене з приводу спору, який є тотожним позову, що розглядається, тобто збігаються сторони, предмет і підстави позовів.

Відповідно до наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

У пунктах 26, 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019року у справі № 320/9224/17 (провадження № 14-225цс19) зазначено, що: «за пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України підставою для закриття провадження у справі є, зокрема, вирішення спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав шляхом ухвалення рішення, яке набрало законної сили, або постановлення ухвали про закриття провадження у справі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018року у справі № 761/7978/15-ц (провадження № 14-58цс18) вказано, що: «позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно співпадають сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову це річ, щодо якої виник спір».

Предмет позову це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу» (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019року у справі № 917/1739/17, провадження № 12-161гс19).

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом із тим, не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Як вбачається з матеріалів справи, предметом позову у справі № 204/3687/22 було стягнення з відповідача ПрАТ «СК «Юнівес» на користь позивача ОСОБА_2 страхового відшкодування, тоді як у справі № 204/4694/24предметом є стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_2 різниці сум завданої позивачу майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, виплаченого страхового відшкодування та франшизи.

Отже, склад учасників справи та предмет позовів у справі № 204/4694/24 та у справі № 204/3687/22 не є тотожними.

Тож, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що ліміт відповідальності ПрАТ «СК «Юнівес» обмежено сумою в розмірі 50 000,00грн, що встановлено постановою Дніпровського апеляційного суду від 28 лютого 2024року у справі № 204/3687/22, а розмір завданої відповідачем шкоди позивачу становить 81 155,91грн, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволення, стягнувши з відповідача на користь позивача різницю сум завданої позивачу майнової шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, виплаченого страхового відшкодування та франшизи, в розмірі 31 155,91грн, виходячи з розрахунку 81 155,91 - 47 400,00 - 2 600,00.

Разом з тим, апеляційний суд вважає за необхідне скасувати рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2024року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору в розмірі 1211,20грн, виходячи з наступного.

За положеннями частин першої і тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України

Пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» визначено, що від сплати судового збору звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Як вбачається матеріалів справи, згідно пенсійного посвідчення № НОМЕР_4 , виданого 19 березня 2024року Пенсійним фондом України, відповідач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи, загальне захворювання, термін дії до 31 березня 2025року (а.с.100).

Оскільки відповідач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судові витрати, що складаються із судового збору, сплаченого позивачем ОСОБА_2 за подачу позовної заяви слід компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 259,268,374,376,381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2024року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору в розмірі 1 211,20грн.

Судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем за подачу позовної заяви компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В решті рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 серпня 2024року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 19 грудня 2024року.

Судді: