Постанова

від 18.12.2024 по справі 700/545/24

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 грудня 2024 року

м. Черкаси

Справа № 700/545/24Провадження № 22-ц/821/1828/24категорія: 310040000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Василенко Л. І.,

суддів: Новікова О. М., Фетісової Т. Л.,

секретаря - Мунтян К. С.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

третя особа - Служба у справах дітей виконавчого комітету Лисянської селищної ради Черкаської області,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 23 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Служба у справах дітей виконавчого комітету Лисянської селищної ради Черкаської області, про позбавлення батьківських прав у складі головуючого судді Бесараб Н. В.,

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з даним позовом.

Позов мотивує тим, що 11.02.2003 був зареєстрований шлюб між ним та ОСОБА_3 , який розірвано 01.02.2024.

Від шлюбу мають спільного сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначає, що жодної матеріальної допомоги на утримання дитини відповідач не надає і не надавала, не піклується про фізичний, духовний розвиток дитини, не спілкується з дитиною взагалі, тобто не дбає про його нормальне самоусвідомлення, не сприяє засвоєнню загальновизнаних норм моралі, не надає доступу до культурних та інших духовних цінностей, так як це встановлено ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про охорону дитинства». Син жодного разу не отримував від матері будь-якого подарунку, як до розірвання шлюбу, так і після його розірвання. Відповідач у справі ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, не цікавиться його особистим життям, не відвідувала та не відвідує навчальний заклад, не приймала участі в забезпеченні його нормального розвитку.

Вважає, що ОСОБА_3 самоусунулася від виконання своїх батьківських обов`язків.

З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дитини просить позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судові витрати покласти на відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області від 23 вересня 2024 року в задоволені позову відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що у матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками відповідачем, які б свідчили про злісне ухилення нею від виховання своєї дитини і як наслідок необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав.

Суд дійшов висновку, що позбавлення відповідача батьківських прав порушуватиме її права та не відповідатиме інтересам самої дитини, оскільки дитина залишилася без матері. Відсутність у дитини на цьому етапі життя психологічного зв`язку з матір`ю не виключає можливість налагодження між ними відносин у майбутньому, у зв`язку із чим у задоволенні позовних вимог слід відмовив за безпідставністю.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Вважаючи рішення суду першої інстанції таким, що ухвалене при неповному з`ясуванні обставин справи, що мають значення для справи, з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме: п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України, що призвело до неправильного вирішення справи, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 23 вересня 2024 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов про позбавлення батьківських прав.

Апеляційна скарга мотивована тим, що мати дитини, самоусунулася від виховання сина, не цікавиться його життям, є байдужою до його інтересів. Водночас зі сторони позивача створені всі належні умови для проживання, навчання та виховання дитини.

Вказує, що застосовувати до відповідача будь-які заходи впливу не має можливості, так як відповідач постійно змінює місце проживання, п`ять місяців на контакт з чоловіком та сином взагалі не виходить.

Зазначає, що виконавчий комітет Лисянської селищної ради своїми рішеннями від 25 червня 2024 року за № 190 та № 1491 затвердив висновки Служби у справах дітей про визначення місця проживання дитини з позивачем, а також висновок про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача.

Вважає, що наявні підстави для позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно сина ОСОБА_2 , оскільки таке позбавлення батьківських прав буде в повній мірі відповідати інтересам самої дитини, його належному догляду та вихованню зі сторони батька - ОСОБА_1 .

Фактичні обставини справи

Згідно зі Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим 11.01.2011, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_2 (а.с. 7).

Рішенням Лисянського районного суду Черкаської області № 700/24/24 від 01.02.2024 шлюб зареєстрований 01.02.2003 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було розірвано (а.с. 11).

Згідно з висновком про визначення місця проживання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , затвердженого рішенням виконавчого комітету Лисянської селищної ради від 25.06.2024 № 190, вважається доцільним визначити місце проживання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14-16).

Відповідно до довідки про склад сім`ї виконавчого комітету Лисянської селищної ради № 812 від 06.05.2024 та акту обстеження умов проживання від 01.05.2024, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає з батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9-10).

Згідно з довідкою Черкаської гімназії № 9 ім. О. М. Лученка Черкаської міської ради Черкаської області, ОСОБА_3 не бере участі у вихованні дитини (не спілкується із вчителем, не відвідує батьківські збори, не цікавиться успіхами та потребами дитини) (а.с. 8).

Відповідно до висновку служби у справах дітей виконавчого комітету Лисянської селищної ради Черкаської області, затвердженого рішенням виконавчого комітету Лисянської селищної ради від 25.06.2024 № 191, щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , вважають за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Крім того, у вказаному висновку вказано, що ОСОБА_4 на засідання комісії не з`явилася, звернулася із заявою, в якій не заперечує проти позбавлення її батьківських прав відносно її сина (а.с. 17-19).

Мотивувальна частина

Позиція Черкаського апеляційного суду

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Сторони належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.

Від представника ОСОБА_1 - адвокама Трохименко Н. О. надійшло клопотання про розгляд справи без участі сторони позивача, просили задовольнити апеляційну скаргу.

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Черкаський апеляційний суд, та застосовані норми права

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Загальні засади регулювання сімейних відносин визначено у ст. 7 СК України, згідно з якою жінка та чоловік мають рівні права й обов`язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім`ї. Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (ч. 4 ст. 15 СК України).

Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21).

Згідно з п. 1, п. 2 ст. 3, ст. 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року). Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).

Відповідно до ст. 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені ч. 1 ст. 164 СК України.

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (п. 1-6 ч. 1 ст. 164 СК України).

При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою (ч. 4 ст. 19 СК України).

Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. 6 ст. 19 СК України).

Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси (ст. 171 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21 вказано, що: «тлумачення змісту п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дає можливість зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки щодо застосування відповідних норм СК України викладені у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 23 січня 2020 року в справі № 755/3644/19 та від 23 червня 2021 року в справі № 953/17837/19».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року в справі № 631/2406/15-ц, на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що:

«тлумачення п. 2 ч. 1 ст. 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (див. постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19).

У постанові Верховного Суду від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20 зазначено, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

За обставин недоведеності свідомого нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення відповідача батьківських прав.

Висновок служби у справах дітей виконавчого комітету Лисянської селищної ради Черкаської області, затверджений рішенням виконавчого комітету Лисянської селищної ради від 25.06.2024 № 191, щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , яким вважають за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 по відношенню до дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду (ч. 5, ч. 6 ст. 19 СК України).

Вказаний всновок є недостатньо обґрунтованим, а тому суд не погоджується з вказаним висновком, оскільки, у ньому не наведено достатніх підстав та аргументів, які б вказували на наявність підстав для застосування відносно відповідача такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Крім того, думку дитини, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , якому на час складення висновку виповнилося 13 років, заслухано не було, як не було заслухано жодного разу матір дитини.

Позивач, зазначаючи, що син проживає з ним, а відповідач не бере участі в утриманні сина, не надавав доказів зверненя до ОСОБА_3 з вимогою про утримання сина із зазначенням необхідних потреб, чи до суду, з позовом про стягнення аліментів на утримання сина.

Недостатня участь матері у вихованні дитини не може бути підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивачем не доведено.

Разом з тим, судом встановлено, що у матеріалах справи міститься заява, написана власноручно відповідачем, зі змісту якої встановлено, що остання дає свою згоду на те, щоб її позбавили батьківських прав, оскільки в неї є інше особисте життя, більшість часу проводить за межами України та в подальшому планує виїхати на постійне місце проживання за кордон.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У постанові Верховного суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження №61-10115св23) зазначено, про те, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених ч. 1 ст. 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів, оцінюючи письмову заяву про визнання позову разом з усіма іншими доказами, враховуючи конкретні обставини даної справи, що підстави для позбавлення батьківських прав матері ОСОБА_3 відсутні, вважає, що у такому випадку визнання відповідачем позову суперечить закону, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.

Колегія суддів вважає, що відповідач не є особою, яка злісно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків відносно дитини, що вказує на відсутність підстав для застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення її батьківських прав.

Позивач не надав будь-яких доказів необхідності розірвання сімейних зв`язків матері з дитиною, які дозволили б виснувати про недотримання судом критерію пропорційності під час ухвалення рішення про відмову у позбавленні ОСОБА_3 батьківських прав.

Таким чином, ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції вірно врахував, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, необхідність застосування якого за обставинами цієї справи не доведено.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка.

Європейський суд з прав людини вказав що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Лисянського районного суду Черкаської області від 23 вересня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов визначених ЦПК України.

Текст постанови складено 18 грудня 2024 року.

Головуючий Л. І. Василенко

Судді: Т. Л. Фетісова

О. М. Новіков