Постанова

від 19.12.2024 по справі 490/3581/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

19.12.24

22-ц/812/1722/24

Провадження № 22-ц/812/1722/24 Суддя першої інстанції Шолох Л.М.

Суддя-доповідач апеляційного суду Царюк Л.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 грудня 2024 року м. Миколаїв Справа № 490/3581/17

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого Царюк Л.М.,

суддів Базовкіної Т.М., Крамаренко Т.В.,

при секретарі судового засідання Біляєвій В.М.,

за участю позивача ОСОБА_1 ,

його представника ОСОБА_2 ,

прокурора Добрікової І.В.,

представників Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області Тульчевської М.М., Морозової А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шолох Л.М., в залі судового засідання в м. Миколаїв, за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби Миколаївської області, Головного управління державної фіскальної служби у Миколаївській області, Головного управління Державної податкової служби у Миколаївській області про стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

26 квітня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління державної фіскальної служби у Миколаївській області, Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва.

Позов обґрунтовував тим, що 27 вересня 2009 року працівниками Державної податкової адміністрації у Миколаївській області, була здійснена перевірка господарської діяльності комп`ютерного клубу, що розташований по АДРЕСА_1 , де він у встановленому законом порядку, здійснював підприємницьку діяльність з надання послуг по організації комп`ютерних ігор для дітей.

За результатами перевірки було складено протокол огляду місця події. Комп`ютери та інше обладнання, що знаходилося у клубі, були вилучені, деяке обладнання пошкоджене, що призвело до зупинення підприємницької діяльності.

За даним фактом, слідчим Заводського районного відділу міліції було відмовлено у порушені кримінальної справи, проте прокуратурою Заводського району м. Миколаєва зазначену постанову було скасовано та порушено кримінальну справу № 10030069 за ознаками злочину, передбаченого статтею 203 КК України.

Зазначену кримінальну справу неодноразово закривали. Останньою постановою СВ Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області закрито провадження у кримінальній справі за відсутністю складу злочину.

У 2009 році на підставі складеного співробітниками податкової міліції Державної податкової адміністрації у Миколаївській області протоколу, державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Миколаєва (далі ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва) було подано до Миколаївського окружного адміністративного суду позов про встановлення факту проведення ним діяльності з організації азартних ігор, чим порушено вимоги Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні».

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду у Миколаївській області від 11 травня 2010 року у задоволені позову ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва щодо стягнення з нього штрафу в розмірі 5040000 гривень відмовлено.

15 червня 2012 року Одеським апеляційним адміністративним судом за результатами розгляду апеляційної скарги ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2010 року було скасовано та постановлено стягнути з нього на користь Державного бюджету України штраф у сумі 5040000 грн.

За результатами перегляду вищезазначених судових рішень за його скаргою Вищий адміністративний суд України ухвалою від 23 січня 2013 року скасував вищезазначені постанови та повернув справу на новий розгляд.

Останньою постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року, яка набрала законної сили 02 квітня 2014 року, у задоволені позову ДПІ у Ленінському районі м. Миколаєва про стягнення штрафу було відмовлено.

Зазначені дії працівників державних органів нанесли йому значних моральних страждань, втрату свого бізнесу, втрату доходів на утримання сім`ї, втрату здоров`я та як результат отримання групи інвалідності.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив стягнути на його користь з Державної казначейської служби України у відшкодування майнової шкоди 1304233.46 грн та компенсувати за рахунок коштів Державного бюджету моральну шкоду в розмірі 5040000 грн.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 22 квітня 2018 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва про відшкодування шкоди та провадження у справі у цій частині закрито.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2019 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби Миколаївської області та Головного управління державної фіскальної служби у Миколаївській області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди закрито.

За результатами апеляційного перегляду вищевказаної ухвали, постановою Миколаївського апеляційного суду від 06 червня 2019 року, яка залишена в силі після перегляду її судом касаційної інстанції, задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 квітня 2019 року в частині закриття провадження у справі за позовними вимогами про відшкодування компенсації моральної шкоди у розмірі 5040000 грн 00 коп. скасовано, справу направлено в цій частині для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 21 січня 2022 року до участі у справі у якості співвідповідача залучено Головне управління Державної податкової служби у Миколаївській області.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення судумотивовано тим,що за обставинами справи відсутні підстави вважати дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва протиправними та такими, що завдали моральної шкоди позивачу.

Не погодившись з рішення суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що 12 січня 2017 року за № 1014 експертами МВ ОНДІСЕ було проведено судово-психологічне дослідження, згідно якого встановлено, що позивачу були завдані страждання (моральна шкода) і досліджена ситуація являється психотравматичною і знаходиться у слідчо-причинному зв`язку з незаконними діями органів дізнання та суду.

Тобто в позивача виникли нові підстави та докази щодо звернення до суду з позовом про відшкодування йому моральної шкоди.

Про необхідність дослідження даного доказу також було зазначено у постанові Миколаївського апеляційного суду від 06 червня 2019 року при розгляді апеляційної скарги у зазначеній справі.

Однак судом першої інстанції зазначені висновки експерта не були взяті до уваги та не надано їм оцінки.

Окрім того, за законом підлягає відшкодуванню шкода, завдана внаслідок, не тільки незаконних засудження, повідомлення про підозру, арешту, обшуку, виїмки, а й інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

Докази, які підтверджують завдання позивачу моральної шкоди були досліджені судом першої інстанції, однак судом їх не було взято до уваги та не надано їм належної оцінки.

Також судом першої інстанції не було взято до ваги висновки викладені в постанові Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 490/3581/17.

Посилання суду першої інстанції, як на обґрунтування своїх висновків на те, що у позивача була можливість у суді аргументувати свої доводи, оскаржити рішення, заявляти відповідні клопотання та користуватись своїми правами на свій розсуд в минулому при розгляді адміністративної справи, взагалі протирічать загальним принципам щодо забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізації права свободи на судовий захист.

Державна податкова інспекція у Ленінському районі м. Миколаєва у 2010 році звернулась до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення штрафу у розмірі 5040000 грн та конфіскацію вилучених предметів.

Тобто твердження суду першої інстанції про відсутність підстав вважати дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва протиправними та такими, що завдали моральної шкоди позивачу є помилковими.

Головне управління ДПС у Миколаївські області надало відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві зазначало, що Головне управління ДПС у Миколаївській області не погоджується з викладеним в апеляційній скарзі.

Вважає, що судом першої інстанції прийнято рішення відповідно до норм матеріального і процесуального законодавства, дійшовши правильного висновку, що відсутні підстави вважати дії Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва протиправними та такими, що завдали моральної шкоди позивачу.

Проведення перевірки платників податків та звернення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва до суду із позовом про стягнення суми штрафу є одним із способів здійснення повноважень податкового контролюючого органу.

При цьому під час судового процесу ОСОБА_1 мав можливість захищати свої права у визначеному законодавством порядку.

Позивачем відповідно до приписів частини першої статті 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів протиправних дій Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва стосовно нього.

Позивачу, на його думку, завдано моральної та матеріальної шкоди саме діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудового розслідування, прокуратури або суду.

Головне управління ДПС у Миколаївській області не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, і в наслідку не може вважатись співвідповідачем.

Окружна прокуратура м. Миколаєва також надала відзив на апеляційну скаргу.

В своєму відзиві прокуратура зазначала, що вказані в апеляційній скарзі твердження є необґрунтованими.

Кримінальна справа №10030069 була закрита з нереабілітуючих підстав.

Отже, Ленінським районним судом міста Миколаєва, у повній мірі досліджені питання наявності підстав для відшкодування ОСОБА_1 шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, зокрема обрання міри запобіжного заходу, незаконного проведення обшуку тощо, та зроблено правильний висновок що, ОСОБА_1 не є суб`єктом, який має право на відшкодування шкоди за пунктом 2 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»(далі Закон).

Оскільки, як встановлено Ленінським районним судом міста Миколаєва у справі, жодні процесуальні дії, визначені статтею 1 Закону відносно позивача не застосовувались, останній не є суб`єктом, до якого розповсюджується дія статті 3 цього закону.

Позивачем не надано жодного доказу про те, що органом Державної податкової інспекції вчинено будь-які протиправні дії стосовно нього під час судового провадження за позовом, або при проведенні перевірки його господарської діяльності.

Що стосується висновку про завдання позивачу моральної шкоди, то згідно із статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Наданий позивачем висновок експерта не є достатнім доказом протиправності дій працівників податкової інспекції, а отже ОСОБА_1 не надано достатніх та допустимих доказів, які б свідчили про наявність обставин передбачених статтею 1173, 1174 ЦК України для відшкодування моральної шкоди.

За приписами частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які приймали участь у розгляді справи, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції та матеріалами справи встановлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи підприємця ОСОБА_1 був зареєстрований як особа-підприємець з 27 листопада 2001 року, видами діяльності якого були роздрібна торгівля продуктами харчування та оптова торгівля іншими продуктами харчування.

За наданими позивачем податковими деклараціями про майновий стан і доходи ОСОБА_1 як фізична особа приватний підприємець звітував про свої доходи за 2015 рік.

У листопаді 2009 року державна податкова інспекція у Ленінському районі звернулась до суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , як суб`єкта підприємницької діяльності, де просила стягнути з останнього до державного бюджету України штраф у розмірі 5040000 грн; конфіскувати предмети вилучені працівниками податкової міліції ДПА у Миколаївській області, згідно опису в протоколі огляду місця події від 27 вересня 2009 року, які належать приватному підприємцю ОСОБА_1 .

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2010 року у справі № 2а-6330/09/1470 відмовлено у задоволенні позову Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 5040000 грн.

За результатами апеляційного провадження, постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2012 року задоволено апеляцію Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва, постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2010 року у справі № 2а-6330/09/1470 скасовано. Ухвалено нове рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь Державного бюджету України 5040000 грн 00 коп.

Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що 27 вересня 2009 року працівниками головного відділу податкової поліції м. Миколаєва було проведено перевірку ігрового залу, розміщеного в приміщенні торгівельного дому «Ивушка» за адресою АДРЕСА_1 . При перевірці було встановлено, що підприємець, використовуючи вісім ігрових пристроїв, організував і здійснював діяльність з проведення азартних ігор з метою отримання прибутку.

Перевіркою встановлено порушення ОСОБА_1 приписів частини 1 статті 3 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні».

Постановою старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Миколаївській області Вакулою І.А. від 12 жовтня 2012 року відкрито виконавче провадження № 34704562 з виконання виконавчого листа № 2а-6330/09/1470, виданого Миколаївським окружним адміністративним судом про стягнення з боржника ОСОБА_1 штрафу, визначеного судом.

18 жовтня 2012 року цей же виконавець виніс постанови про стягнення виконавчого збору з боржника ОСОБА_1 , про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження та про арешт коштів боржника.

23січня 2013року ухвалою Вищого адміністративного суду України постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2012 року та рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 травня 2010 року скасовано, справу № 2а-6330/09/1470 направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року, у задоволенні позову Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Миколаєва до ОСОБА_1 відмовлено.

З матеріалів справи № 2/489/90 та № 490/3581/17 встановлено, що постановою оперуповноваженого Заводського РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області від 11 грудня 2009 року відмовлено в порушенні кримінальної справи стосовно ОСОБА_1 . У цій постанові зазначено, що ОСОБА_1 здійснював діяльність у сфері відпочинку та розваг без надання виграшів та призів, а саме послуг організації комп`ютерних ігор, що не є організацією казино або азартних ігор.

Постановами слідчих СО Заводського РО УМВ України в Миколаївській області від 12 березня 2010 року та від 11 вересня 202 року кримінальна справа № 10030069 була закрита за відсутності в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення.

Відповідно до висновку експертного дослідження експерта-психолога Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України від 12 січня 2017 року, зробленого на замовлення ОСОБА_1 за обставинами порушення 20 січня 2010 року прокуратурою Заводського району м. Миколаєва кримінальної справи та звернення співробітників податкової міліції до адміністративного суду, досліджена ситуація є психотравматичною для ОСОБА_1 , йому завдані страждання (моральна шкода).

Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване судове рішення вищезазначеним вимогам закону відповідає.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині 1 та 2 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 16 ЦК України закріплює, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів кожної особи є відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав передбачене ЦК України, Конституцією України та багатьма іншими нормативно-правовими актами.

Підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути: порушення майнових прав (статті 386, 396 ЦК України); особистих немайнових прав особи (стаття 280 ЦК України), а також зобов`язань у випадках, передбачених договором або законом (стаття 611 ЦК України); прийняття неправомірних рішень, а також дій чи бездіяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб ( стаття 1167 ЦК України); заподіяння каліцтва, іншого ушкодження здоров`я або смерті особи (стаття1168 ЦК України) тощо.

Відповідно до частини 5 статті 23 ЦК України моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Ця ж стаття закріплює, що моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб, якщо інше не встановлено законом.

Визначення поняття «моральна шкода», способи вирахування ступеня і розміру моральної шкоди розкривається у пункті 3 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають:

наявність такої шкоди;

протиправність діяння її заподіювача;

наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Лише наявність та доведеністю всіх чотирьох елементів такої типової для правопорушення формули дає право на відшкодування моральної шкоди.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Звертаючись до суду з вимогами про стягнення моральної шкоди, ОСОБА_1 зазначав, що моральна шкода йому завдана неправомірних діями податкових органів, про що свідчить звернення їх до адміністративного суду з позовом про стягнення з нього штрафу. Зазначене ОСОБА_1 підтвердив в своїх поясненнях в судовому засідання апеляційного суду. При цьому зазначив такі дії працівників податкових органів мали своїм наслідком утруднення його господарської діяльності як приватного підприємця, оскільки багато хто з його партнерів по бізнесу не виявив бажання на подальшу з ним співпрацю.

Відповідно до стаття 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина 1 цієї статті).

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом (частина 2 статті 1167 ЦК України).

Відповідно до статті 2 Закону України від 15 травня 2009 року № 1334-VI "Про заборону грального бізнесу в Україні" (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) ( далі - Закон № 1334-VI) в Україні забороняється гральний бізнес та участь в азартних іграх.

До суб`єктів господарювання, які організовують і проводять на території України азартні ігри, застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі вісім тисяч мінімальних заробітних плат з конфіскацією грального обладнання, а прибуток (дохід) від проведення такої азартної гри підлягає перерахуванню до Державного бюджету України (частина 1 статті 3 Закону № 1334-VІ).

Застосування фінансових санкцій, зазначених у частині першій цієї статті, здійснюється за рішенням суду, ухваленим за позовом органів міліції та/або органів державної податкової служби (частина 2 статті 3 Закону № 1334-VІ).

Частиною 3 статті 4 Закону № 1334-VІ було внесено зміни до Закону України від 04 грудня 1990 року № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні".

Указані зміни розширюють перелік функцій та повноважень органів державної податкової служби в Україні, передбачені статтями 10 та 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні".

Згідно з пунктом 11-1 частини 1 статті 10 зазначеного Закону (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об`єднані державні податкові інспекції подають до судів позови про застосування санкцій, пов`язаних із забороною організації і проведення азартних ігор на території України.

Відповідно до пункту 18 частини 1 статті 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" органи державної податкової служби мають право звертатися у передбачених законом випадках до судових органів із заявою (позовною заявою) про застосування санкцій, пов`язаних із забороною організації і проведення азартних ігор на території України.

Відтак, право на звернення з позовами про стягнення санкцій, пов`язаних із забороною організації і проведення азартних ігор на території України, безпосередньо випливає із Закону України "Про державну податкову службу в Україні" та належить до компетенції органів державної податкової служби як суб`єкта владних повноважень.

Справи за позовами органів державної податкової служби про застосування фінансових санкцій, пов`язаних із забороною організації і проведення азартних ігор на території України, належать до юрисдикції адміністративних судів України.

Як встановлено судовими рішеннями суддів адміністративної юрисдикції 27 вересня 2009 року працівниками головного відділу податкової поліції м. Миколаєва було проведено перевірку ігрового залу, розміщеного в приміщенні торгівельного дому «Ивушка» за адресою АДРЕСА_1 . При перевірці було встановлено, що підприємець ОСОБА_1 , використовуючи вісім ігрових пристроїв, організував і здійснював діяльність з проведення азартних ігор з метою отримання прибутку. За вказаними обставинами були складені відповідні документи. В подальшому, реалізуючи свої повноваження в межах приписів Закону № 1334-VІ державна податкова інспекція у Ленінському районі звернулась до Миколаївського адміністративного окружного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , як суб`єкта підприємницької діяльності, де просила стягнути з останнього до державного бюджету України штраф у розмірі 5 040 000 грн; конфіскувати предмети вилучені працівниками податкової міліції ДПА у Миколаївській області.

Миколаївським адміністративним судом за вказаним позовом було відкрито провадження в адміністративній справі № 2а-6330/09/1470. Справа неодноразово розглядалась адміністративними судами.

11 травня 2010 року постановою Миколаївського окружного адміністративного суду в задоволенні позову відмовлено.

15 червня 2012 року постановою Одеського апеляційного адміністративного суду позов задоволено.

23 січня 2013 року ухвалою суду касаційної інстанції попередні судові рішення скасовано та справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено з підстав недоведеності позовних вимог.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується в висновком суду першої інстанції, що звернення державної податкової інспекції у Ленінському районі до суду з зазначеним позовом відбувалося в межах повноважень податкових органів на підставі Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та Закону № 1334-VІ. Реалізуючи свої процесуальні права, як позивача в адміністративній справі, податкова інспекція на підтвердження своїх позовних вимог надала письмові докази, які на її думку підтверджували такі вимоги, проте в остаточному судовому рішення суд з такими вимогами не погодився.

Отже, звернення податкових органів до суду з таким позовом не може вважатися протиправними діями державної податкової інспекції у Ленінському районі. Сам факт відмови позивачу - державній податковій інспекції у Ленінському районі в задоволенні її позовних вимог також не може свідчити про протиправність її дій, оскільки у даному випадку позивач не належно виконав свій процесуальний обов`язок щодо надання доказів на підтвердження своїх вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги про наявність порушених прав ОСОБА_1 внаслідок примусового виконання постанови Одеського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2012 року шляхом накладення державним виконавцем 18жовтня 2012 року арешту на грошові кошти та майно ОСОБА_1 , який тривав до 23січня 2013 року (дата скасування судового рішення, яке виконувалось), то треба зазначити таке.

В своїхпоясненнях апеляційномусуду тав апеляційнійскарзі,позивач стверджував,що внаслідоктаких процесуальнихдій виконавцявін бувпозбавлений можливостівиконувати зобов`язання,пов`язані звиплатою кредитів,орендної платиза орендуприміщення таземельної ділянки,які використовував для своєї господарської діяльності.

На підтвердження цих доводів надав суду першої інстанції копії рішень районних судів, третейських судів про стягнення з ОСОБА_1 та інших осіб заборгованості за договорами кредиту грошових коштів, та претензії відповідних орендодавців щодо сплати боргу за оренду нерухомого майна. Між тим при дослідженні наданих доказів встановлено, що ці документи датовані 2010-2011 роками, а отже не виконання ОСОБА_1 своїх кредитних та інших грошових зобов`язань мало місце до винесення державним виконавцем постанов про арешт коштів і нерухомого майна ОСОБА_1 . Крім того, відсутні докази, на підтвердження звернення до виконання цих постанов державного виконавця. За такого такі доводи скаржника є неприйнятними.

При цьому помилкові посилання суду першої інстанції на те, що ОСОБА_1 не надано доказів на підтвердження оскарження дій податкових органів, його звернення із заявою про зупинення примусового виконання постанови Одеського адміністративного окружного суду, заяви про поворот виконання рішення не є підставою для скасування правильного по суті оскаржуваного рішення.

З огляду на зазначене, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 24 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до вимог статті 389 ЦПК України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Л.М. Царюк

Судді: Т.М. Базовкіна

Т.В. Крамаренко

Повний текст постанови складено 19 грудня 2024 року.