Постанова

від 18.12.2024 по справі 761/8414/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 761/8414/24 Головуючий у суді І інстанції Романишена І.П.

Провадження № 22-ц/824/17680/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 грудня 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Голуб С.А.,

суддів: Слюсар Т.А., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_2 на постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Борейка Максима Валерійовича про закінчення виконавчого провадження, заінтересована особа - ОСОБА_1 ,

в с т а н о в и в:

У серпні 2024 року ОСОБА_3 звернулась до суду з вказаною вище скаргою, в якій просила визнати неправомірною постанову приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Борейка М.В. (далі - приватний виконавець Борейко М.В.) від 08 серпня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 та зобов`язати його відновити зазначене виконавче провадження.

В обґрунтування скарги зазначила, що на примусовому виконанні приватного виконавця Борейка М.В. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 перебуває ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 03 липня 2024 року про забезпечення позову у справі № 761/8414/24, якою накладено арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належала ОСОБА_4 , смерть якої настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також на майно, що знаходиться у цій квартирі з проведенням його опису в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та опечатуванням жилого приміщення (квартири).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року було скасовано заходи забезпечення позову в частині арешту майна, яке знаходиться у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з проведенням його опису в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та опечатуванням жилого приміщення (квартири).

08 серпня 2024 року приватний виконавець Борейко М.В. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з підстав фактичного виконання в повному обсязі ухвали про забезпечення позову в частині, яка не була скасована ухвалою суду від 29 липня 2024 року.

Заявниця вважала зазначену постанову неправомірною, оскільки виконавець не забезпечив належне виконання судового рішення у відповідності до його резолютивної частини, не врахувавши, що ухвала про часткове скасування вжитих заходів забезпечення позову була оскаржена нею в апеляційному порядку, що зупиняє її виконання. Отже, ухвала про забезпечення позову на момент завершення виконавчого провадження була чинною та підлягала виконанню.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2024 року скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Визнано неправомірною постанову приватного виконавця Борейка М.В. від 08 серпня 2024 року про закінчення виконавчого провадження, винесену в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1.

Зобов`язано приватного виконавця Борейка М.В. відновити виконавче провадження № НОМЕР_1.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенніскарги відмовити.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, вказав, що в судовому засіданні, яке відбулось 29 липня 2024 року, під час розгляду подання про примусове проникнення до житла судом було доведено до відома виконавця, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року скасовано заходи забезпечення позову в частині арешту майна, яке знаходиться у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим приватний виконавець Борейко М.В. своє подання не підтримав.

Таким чином, боржник вважає, що приватному виконавцю та представнику заявниці ще 29 липня 2024 року було достеменно відомо, що заходи забезпечення позову скасовано, а відтак посилання суду першої інстанції на те, що приватний виконавець довідався про існування відповідної ухвали вже після подання апеляційної скарги на неї не відповідає дійсності та є помилковим.

Приватний виконавець порушив вимоги частини другої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та виніс постанову про закінчення виконавчого провадження не вчасно, що стало підставою ухвалення незаконного судового рішення.

На думку боржника, на момент подання апеляційної скарги на ухвалу про часткове скасування заходів забезпечення позову виконавче провадження мало бути вже закінчено у зв`язку з фактичним виконанням виконавчого документа.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Трутнєв С.В. зазначив, що доведення судом до відома виконавця в усному порядку інформації про зміст прийнятого в іншому судовому засіданні, в якому він не був учасником, судового рішення без вручення його копії (примірника) не можна вважати належним повідомленням у розумінні процесуального закону, яке зобов`язаний зробити суд в силу частини одинадцятої статті 158 та статті 272 ЦПК України.

Оскаржувана постанова приватного виконавця Борейка М.В. про закінчення виконавчого провадження була винесена в день, коли останнім отримано копію ухвали про скасування заходів забезпечення позову, надіслану представником боржника на виконання положень статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», що узгоджується з положеннями частини другої статті 39 цього Закону.

Крім того, цього ж дня представник стягувачки повідомив виконавця засобами WhatsApp про оскарження ухвали місцевого суду шляхом подання 06 серпня 2024 року апеляційної скарги. Також інформація про оскарження ухвали про скасування заходів забезпечення позову була загальнодоступною та розміщена на офіційному веб-сайті Київського апеляційного суду.

Враховуючи, що ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову була оскаржена стягувачкою в апеляційному порядку до 08 серпня 2024 року, тобто до того як про її існування стало відомо приватному виконавцю, то ухвала від 03 липня 2024 року про забезпечення позову на момент закінчення виконавчого провадження була чинною та підлягала виконанню в повному обсязі.

У своєму відзиві на апеляційну скаргу приватний виконавець Борейко М.В. не погоджується із доводами боржника та заперечує проти задоволення його вимог з тих підстав, що інформація, викладена в апеляційній скарзі, не відповідає дійсності.

Стверджує, що при розгляді його подання про примусове входження до жилого приміщення судом не оголошувалось ухвала (вступна чи резолютивна частини) від 29 липня 2024 року про часткове скасування заходів забезпечення позову у справі № 761/8414/24, а лише повідомлено про даний факт, тому він був позбавлений можливості прийняти законне рішення щодо підстав закінчення виконавчого провадження як такого.

Саме 08 серпня 2024 року представник боржника - адвокат Шмаров О.В. звернувся до приватного виконавця із заявою, в якій просив закінчити виконавче провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», надавши копію ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року, яка до того ж має відмітку про її виготовлення - 02 серпня 2024 року.

Тому, керуючись вимогами чинного законодавства, виконавцем в той же день винесено постанову від 08 серпня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1. У своїй діяльності виконавець не може керуватись виключно усною інформацією для прийняття відповідних рішень, а має встановити конкретні факти, що підтверджуються документально.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 - адвокат Шмаров О.В.підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Інші учасники справи (провадження) в судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомили,тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 та частини другої статті 450 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника заінтересованої особи в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзивів на неї,колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

За правилом частин першої, другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд першої інстанції встановив, що починаючи з 12 липня 2024 року на примусовому виконанні приватного виконавця Борейка М.В. в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 перебуває ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 03 липня 2024 року про забезпечення позову у справі № 761/8414/24 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Рижкова С.І. про встановлення факту родинних відносин, визнання недійсним заповіту та визнання права власності на спадкове майно.

Вказаною ухвалою суду, яка є виконавчим документом, накладено арешт на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та належала ОСОБА_4 , смерть якої настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також на майно, що знаходиться у цій квартирі з проведенням його опису в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та опечатуванням жилого приміщення (квартири).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року за заявою ОСОБА_1 скасовано заходи забезпечення позову в частині арешту майна, яке знаходиться у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з проведенням його опису в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та опечатуванням жилого приміщення (квартири).

06 серпня 2024 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Трутнєвим С.В. булаподана безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційна скарга на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року.

08 серпня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Шмаров О.В. звернувся до приватного виконавця Борейка М.В. із заявою про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та надав копію ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 29 липня 2024 року.

Цього ж дня представник стягувачки повідомив приватного виконавця через месенджер WhatsApp про оскарження ухвали суду від 29 липня 2024 року шляхом подання 06 серпня 2024 року апеляційної скарги.

08 серпня 2024 року приватний виконавець Борейко М.В. виніс постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з підстав фактичного виконання в повному обсязі ухвали суду про забезпечення позову в частині, яка не була скасована ухвалою суду від 29 липня 2024 року.

Постановляючи ухвалу про задоволення скарги на рішення приватного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив з того, що ухвала про скасування заходів забезпечення позову була оскаржена стягувачкою в апеляційному порядку до 08 серпня 2024 року, тобто до того як про її існування стало відомо виконавцю, тому ухвала від 03 липня 2024 року про забезпечення позову в частині арешту майна, яке знаходиться у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з проведенням його опису в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та опечатуванням жилого приміщення (квартири), на момент закінчення виконавчого провадження була чинною та підлягала виконанню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Гарантією прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців.

Відповідно до статті 447 ЦПК України, частини першої статті 19, частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України «Про виконавче провадження» та/або Закон № 1404-VIII) сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Положеннями частини першої, п`ятої статті 13 Закону № 1404-VIIIпередбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом. Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Як встановлено частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII).

Відповідно до вимог пункту 9 частини першої статті 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (частина друга статті 39 Закону № 1404-VIII).

Згідно із абзацом другим частини першої статті 40 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавче провадження № НОМЕР_1 було відкрито приватним виконавцем Борейком М.В. 12 липня 2024 року з метою примусового виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 03 липня 2024 року про забезпечення позову у справі № 761/8414/24, яка одночасно є виконавчим документом.

Проте, в подальшому ухвалою суду від 29 липня 2024 року було скасовано заходи забезпечення позову в частині арешту майна, яке знаходиться у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з проведенням його опису в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та опечатуванням жилого приміщення (квартири).

У постанові Великої Палати Верховного Суду вад 05 червня 2018 року у справі № 543/730/14-ц (провадження № 14-149цс18) вказано, що забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження суд установлює в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до частин першої, четвертої, п`ятої статті 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. За результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала, яка може бути оскаржена.

Згідно із частиною одинадцятою статті 158 ЦПК України примірник ухвали про скасування заходів забезпечення позову невідкладно після набрання такою ухвалою законної сили надсилається заявнику, всім особам, яких стосуються заходи забезпечення позову і яких суд може ідентифікувати, а також державним та іншим органам, які повинні були та (або) виконували ухвалу про забезпечення позову, для здійснення ними відповідних дій щодо скасування заходів забезпечення позову.

Як передбачено частиною дванадцятою статті 153 ЦПК України оскарження ухвали про скасування забезпечення позову або про заміну одного виду забезпечення іншим зупиняє виконання цієї ухвали.

Отже, в силу прямої норми закону подання апеляційної скарги на ухвалу суду про скасування заходів забезпечення позову зупиняє виконання такої ухвали, що узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 11 квітня 2019 року у справі № 910/6543/18 та від 04 листопада 2020 року у справі № 826/3525/17.

Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, перевіряючи правомірність рішення приватного виконавця Борейка М.В., пов`язаного із закінченням виконавчого провадження № НОМЕР_1 з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», вірно установив невідповідність його дій положенням цього Закону та нормам ЦПК України, оскільки ухвала про скасування заходів забезпечення позову від 29 липня 2024 року була оскаржена заявницею в апеляційному порядку до винесення зазначеної постанови про закінчення виконавчого провадження від 08 серпня 2024 року, тому ухвала від 03 липня 2024 року про забезпечення позову в частині арешту майна, яке знаходиться у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , з проведенням його опису в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження» та опечатуванням жилого приміщення (квартири), була чинною та підлягала виконанню.

В силу положень Закону України «Про виконавче провадження» приватний виконавець позбавлений права самостійно обирати моделі поведінки при виконанні судових рішень, якщо таке право прямо не передбачено законодавством.

Частиною другою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Тобто, судовий контроль за виконанням судових рішень, у разі встановлення обґрунтованості скарги, спрямований не лише на визнання (констатацію) неправомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності виконавця, а й на поновлення порушеного права заявника.

При вирішенні питання про неправомірність дій приватного виконавця щодо закінчення виконавчого провадження, слід також керуватися частиною першою статті 41 Закону № 1404-VIII, за якою у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.

За таких обставин, встановивши дійсні обставини справи, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним доказам, правильно застосував норми матеріального права, не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, внаслідок чого зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для визнання неправомірною постанови приватного виконавця Борейка М.В. від 08 серпня 2024 року про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 та його зобов`язання відновити зазначене виконавче провадження.

Боржник не навів доводів на спростування зазначених висновків суду першої інстанції, а зміст його апеляційної скарги фактично зводиться до переоцінки дій приватного виконавця, зокрема, щодо несвоєчасності винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, однак такі аргументи є самостійним предметом оскарження в порядку глави VII ЦПК України і не можуть бути предметом апеляційного перегляду з огляду на предмет та підстави скарги стягувачки на рішення виконавця щодо закінчення виконавчого провадження.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції (частина шоста статті 367 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики колегія суддів вважає вищенаведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а висновки суду першої інстанції визнає більш логічно обґрунтованими та послідовними, аніж аргументи апеляційної скарги боржника, які не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, які передбачені статтею 376 ЦПК України, як підстави для скасування ухвали суду.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про задоволення скарги нарішення приватного виконавця постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування не вбачається.

Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

У такому разі розподіл судових витрат у вигляді сплаченого боржником судового збору за подання апеляційної скарги не проводиться згідно зі статтями 141, 382, 452 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року у даній справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 18 грудня 2024 року.

Головуючий С.А. Голуб

Судді: Т.А. Слюсар

Д.О. Таргоній