Ухвала

від 20.12.2024 по справі 308/20012/24

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/20012/24

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

20 грудня 2024 року м. Ужгород

Суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області Чепка В.В., ознайомившись з позовною заявою ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житловий ремонтно-експлуатаційний район № 5» Ужгородської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю в наймі та зміну договору найму житлового приміщення,

встановив:

До Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області 16.12.2024 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житловий ремонтно-експлуатаційний район № 5» Ужгородської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю в наймі та зміну договору найму житлового приміщення.

Вивчивши подану позовну заяву, суддя прийшов до висновку, що така підлягає залишенню без руху з наступних підстав.

Статтями 175, 177 ЦПК України визначено вимоги до змісту та форми позовної заяви, документів, що додаються до позовної заяви, обов`язок дотримання яких покладається на позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 ЦПК позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Натомість, позовна заява містить надрукований підпис, який суд не має можливості ідентифікувати як підпис позивача.

Відповідно до п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Так, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Суд вважає необхідним вказати на те, що матеріали справи не містять факту підтвердження звернення позивача до відповідача або до Ужгородської міської ради як власника комунального майна з наміром укладення чи зміни договору найму житлового приміщення, як і не містить факту відмови відповідача чи міської ради в укладенні такого договору.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у складі від 05.09.2019 року у справі № 638/2304/17, провадження № 61-2417сво19).

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права, спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний.

Таким чином, позивачу, якщо вона вважає, що її права, свободи чи законні інтереси порушено (невизнано чи оспорювано) відповідачем і у зв`язку з цим у неї виник цивільний спір із цим відповідачем, належить сформулювати зміст позовних вимог щодо відповідача.

Щодо доказів, які підтверджують обставини позовних вимог.

За правилами цивільного процесуального законодавства позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам, викладеним у ст. 175 ЦПК України, а також вимогам ст. 177 цього Кодексу.

Окрім цього, відповідно до ч. 5 ст. 177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Згідно ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Так, із змісту позовної заяви вбачається, що позивач, як на підставу своїх вимог покликається, у тому числі на ордер (виданий на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ), однак такий до матеріалів справи не долучений, окрім цього, не долучено копію такого.

Щодо вимоги про визнання факту проживання.

Із змісту позовної заяви та прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач просить суд: «встановити факт проживання однією сім`єю у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ».

Так, згідно ст. 1 ЦПК України зазначений Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. При цьому завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).

Стаття 4 ЦПК України гарантує кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.

Тому суд звертає увагу позивача на те, що згідно з ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту:

1) родинних відносин між фізичними особами;

2) перебування фізичної особи на утриманні;

3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню;

4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;

5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу;

6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;

7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;

8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;

9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

За змістом ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Отже встановлення факту проживання у квартирі чинним законодавством не передбачено. При цьому, жодних обставин існування перешкод у вирішенні відповідних питань без встановлення цього факту - заявником суду не зазначено і доказів такого до позовної заяви не додано.

Щодо відповідачів у справі.

У тексті позовної заяви вказано відповідачем Комунальне підприємство «Житловий ремонтно-експлуатаційний район № 5».

Зі змісту позовної заяви вбачається, що батько позивачки ОСОБА_2 отримав квартиру на підставі ордеру № 001582 від 30.03.1995 за адресою: АДРЕСА_1 та проживав у ній з членами своєї родини. Однак у позовній заяві не вказано, чи був вказаний ордер виданий і на членів сім`ї ОСОБА_2 - сина і колишньої дружини ОСОБА_3 , інтересів яких може стосуватися вказаний позов.

Також позивачем не зазначено відповідачем власника комунального майна Ужгородську міську раду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.04.2018 року у справі № 523/9076/16-ц зазначила, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29.05.2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 4-376цс18, пункт 66), від 07.07.2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09.02.2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, п. 33.2).

Отже належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (п. 8.10 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 року у справі № 910/15792/20).

За власною ініціативою суд не може залучити до участі в справі співвідповідача або замінити первісного відповідача належним відповідачем. Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для закриття провадження у справі. За результатами розгляду справи суд відмовляє у позові до неналежного відповідача (наведену правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 року у справі № 910/7122/17).

Таким чином, позивачу необхідно визначитись зі складом відповідачів у даному спорі.

Відповідно до ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Позивачем заявлено позов, що містить три немайнові вимоги:

-встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 однією сім`єю за адресою: АДРЕСА_1 ;

-визнати за позивачем право на користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 ;

-зобов`язати відповідача переукласти з позивачем договір найму на зазначене житлове приміщення.

Відповідно до абз. 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» у разі, коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» за позовну заяву немайнового характеру, яка подана фізичною особою, ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 1211,20 грн.

Таким чином, враховуючи те, що позивачем заявлено три вимоги немайнового характеру, а судовий збір не сплачено, позивачу необхідно надати до суду документ, який би підтверджував сплату судового збору за три вимоги немайнового характеру у розмірі 3633,60 грн.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 175 ЦПК позовна заява повинна містити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору.

Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 175 ЦПК позовна заява повинна містити підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Однак позовна заява не містить інформації та доказів щодо вжиття заходів досудового врегулювання спору, підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав

Відповідно до ч. 2, 4, 5 ст. 95 ЦПК України, письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Натомість, подані позивачем письмові докази належним чином не засвідчені.

Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, позивачу необхідно привести позовну заяву у відповідність до ст. 175, 177 ЦПК України.

Відповідно до ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 та 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Враховуючи вищенаведене, з огляду на те, що вказані обставини мають значення для розгляду заяви, вимоги закону, приходжу до висновку, що заяву слід залишити без руху і надати заявнику строк десять днів з дня отримання цієї ухвали для усунення недоліків заяви.

Якщо у вказаний строк недоліки заяви не будуть усунені, заяву слід вважати неподаною і повернути заявнику.

Керуючись ст. 175, 177,185 Цивільного процесуального кодексу України, суд

постановив:

позовну заяву ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житловий ремонтно-експлуатаційний район № 5» Ужгородської міської ради про встановлення факту проживання однією сім`єю в наймі та зміну договору найму житлового приміщення залишити без руху.

Повідомити заявника про необхідність виправити зазначені недоліки у строк, який не може перевищувати десять днів з дня вручення ухвали про залишення заяви без руху. Роз`яснити, що в разі не усунення ним вказаних недоліків, заява буде вважатися неподаною та повернута позивачеві.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя В. В. Чепка