Рішення

від 16.12.2024 по справі 322/934/24

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

НОВОМИКОЛАЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

с-ще Новомиколаївка

Іменем України

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

16 грудня 2024 рокуСправа № 322/934/24

Новомиколаївський районний суд Запорізької області у складі головуючого судді Губанова Р.О., секретар судового засідання Блажко О.П.,

за участю: позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Котова О.С.,

неповнолітнього ОСОБА_2 ,

представника органу опіки і піклування Денисенко Л.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_3 ,

третя особа: виконавчий комітет Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області, що виконує функції органу опіки та піклування

про позбавлення батьківських прав.

Короткий зміст позовних вимог і рух справи.

4 червня 2024 року до Новомиколаївського районного суду Запорізької області надійшов зазначений цивільний позов, в якому позивач просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_3 відносно ОСОБА_2 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Узагальненими доводами позову є те, що відповідачка в травні 2022 року виїхала за кордон, місце її проживання невідомо, зв`язок з нею втрачений. Остання прописана і деякий час проживала зі своїм неповнолітнім сином, ОСОБА_2 , і позивачем, який є її братом за адресою: АДРЕСА_1 .

З моменту виїзду за кордон відповідачка з сином не бачилася. Матеріальної допомоги на утримання дитини не надавала і не надає, ухиляється від виховання сина, не піклується про його здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, ухиляється від спілкування з ним.

Неповнолітній ОСОБА_2 , навчається в 9 класі НРЦ «Паросток» імені В.А. Польського Запорізької обласної ради і фактично знаходиться на утриманні позивача, який є його дядьком.

Хлопчик має слабе здоров`я, стоїть на «Д» обліку з декількома захворюваннями. Згідно медичної картки має III групу здоров`я та спеціальну фізичну групу.

Позивач, повністю виконує батьківські обов`язки щодо неповнолітнього ОСОБА_2 піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, його навчання, забезпечує необхідне харчування та потрібне лікування дитини.

Посилаючись на положення ст.12 ЗУ України «Про охорону дитинства», ст.ст.150, 164 - 166 СК України, просив задовольнити позов.

Ухвалою судді від 06.06.2024 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання. Встановлено відповідачці строк на подачу відзиву. Зобов`язано орган опіки та піклування надати суду письмовий висновок з питань, викладених у позові.

Судом здійснювалися різноманітні заходи щодо повідомлення відповідачки про розгляд справи втім бажаного результату ці заходи не дали.

Оскільки встановлено інформацію щодо виїзду відповідачки за межі території України, ухвалено здійснювати її повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, а також можливість отримати копії процесуальних документів, позову і доданих документів, шляхом оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

Ухвалою Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 06.11.2024 закрито підготовче провадження.

Позивач і його представник в судовому засіданні підтримали позов з підстав викладених у ньому. Також просили призначити позивача опікуном неповнолітнього ОСОБА_2 .

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася.

Представник третьої особи підтримала доводи позивача.

Судом заслухана думка неповнолітнього щодо предмета позову.

Інших клопотань окрім допиту свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , заявлено не було.

Судом постановлена ухвала про заочний розгляд справи.

Фактичні обставини встановлені судом,

мотиви з яких виходив суд і застосовані норми права.

ОСОБА_3 , є матір`ю неповнолітнього ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян №00000460403 від 29.04.2009.

ОСОБА_3 і ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .

За цією ж адресою зареєстрований ОСОБА_1

Зі змісту наданих суду документів (акт обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи, Акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, довідка виконкому Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області №1639 від 17.05.2024, висновок про доцільність позбавлення батьківських прав, рішення виконкому Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області №101 від 19.06.2024, характеристика КЗ «НРЦ «Паросток» імені В.А. Польського Запорізької обласної ради) можна зробити висновок, що ОСОБА_3 , є сестрою ОСОБА_1 , відповідно, останній є дядьком ОСОБА_2 .

Втім і вказаний висновок не є достеменним фактом оскільки свідоцтва про народження ОСОБА_3 і ОСОБА_1 суду не надані, відповідних клопотань про витребування доказів не заявлялось.

Неповнолітній ОСОБА_2 , навчається в 9-Б класі НРЦ «Паросток» імені В.А. Польського Запорізької обласної ради, що підтверджується довідкою вказаного КЗ №01/35-207 від 24.05.2024. Останній стоїть на «Д» обліку з декількома захворюваннями, має III групу здоров`я та спеціальну фізичну групу, що підтверджується копіями відповідної медичної документації.

Зі змісту акту обстеження матеріально побутових-умов домогосподарства/фактичного місця проживання особи від 20.05.2024 випливає, що за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 і ОСОБА_2 , але фактично проживають ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 понад 2 роки постійно проживає в Чехії. ОСОБА_2 перебуває на утриманні ОСОБА_1 .

Аналогічні за змістом відомості містить в собі Акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї.

В характеристиці КЗ «НРЦ «Паросток» імені В.А. Польського Запорізької обласної ради №01/35-206 від 24.05.2024 йдеться про те, що мати ОСОБА_2 перебуває за кордоном, у вихованні дитини участі не бере. З класним керівником на зв`язок не виходить, на батьківські збори не з`являється, тому піклується про дитину дядько - ОСОБА_1 .

Згідно з висновком про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 щодо неповнолітнього сина ОСОБА_2 , затвердженим рішенням виконавчого комітету Новомиколаївської селищної ради від 19 червня 2024 року №101, вирішено позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , щодо неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Висновок обґрунтовано поясненнями самого ОСОБА_1 , свідченнями його сусідів ОСОБА_4 і ОСОБА_6 , характеристикою КНП «Новомиколаївський ЦПМСД» характеристикою КЗ «НРЦ «Паросток» №01/35-206 від 24.05.2024.

Водночас у цьому ж висновку містяться посилання на:

- пояснення ОСОБА_1 згідно з яким з 2023 року сестра спільно не проживає зі своїм сином, натомість проживає в Польщі;

- письмові пояснення ОСОБА_4 і ОСОБА_6 датовані червнем 2024 року, згідно з якими ОСОБА_2 проживає з позивачем впродовж останнього року;

- довідку-характеристику Новомиколаївської селищної ради від 12.06.2024 №1886 відповідно до якої виконавчий комітет компрометуючих матеріалів на ОСОБА_3 немає;

- характеристику КНП «Новомиколаївський ЦПМСД» від 11.06.2024 №129 згідно з якою, мати ОСОБА_2 з народження до 2022 року приділяла увагу дитині. Дитина отримала всі необхідні щеплення. Останні два роки мама проживає за кордоном, з дитиною до лікаря педіатра з приводу захворювань або профілактичним оглядом зверталася бабуся і дядько.

Відповідно до інформації наданої ДПС України №19-71820/18/24-Вих від 17.10.2024 ОСОБА_3 виїжджала з України 18.02.2022, 03.09.2023, 07.01.2024, в`їжджала 02.04.2023, 23.12.2023.

В порядку ч.2 ст.171 СК України у судовому засіданні було вислухано думку неповнолітнього ОСОБА_2 , який пояснив, що мати поїхала за кордон перед початком війни, з того часу він її не бачив. На уточнюючи питання суду в контексті спілкування з матір`ю з моменту її виїзду відповідав невпевнено і постійно дивлячись в бік позивача, втім остаточно надав відповідь, що будь-якого зв`язку за цей період з матір`ю він не мав і з нею не спілкувався. Назвав кілька імен осіб з яким підтримувала дружні стосунки матір, водночас ці особи серед заявлених свідків не були присутні.

Позитивно відгукувався про матір, втім невпевнено підтримав думку позивача щодо доцільності позбавленні матері її батьківських прав.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_4 показав, що є сусідом позивача. Його (свідка) молодший син навчається разом з ОСОБА_2 і хлопці є друзями. Приблизно останні два роки ОСОБА_2 проживає з позивачем. Наскільки йому відомо до того часу він проживав з матір`ю і бабусею в будинку останньої. Мати ОСОБА_2 , на скільки йому відомо на початку війни виїхала за кордон. Чи їздила вона за кордон раніше йому не відомо. З того часу він її жодного разу не бачив. Позивача характеризував виключно з позитивного боку. Відповідачку охарактеризувати йому складно, оскільки мало знайомий з нею, втім нічого поганого про нею не чув. Добре знає матір сторін - бабусю неповнолітнього ОСОБА_2 оскільки колись з нею працював, знає де вона проживає.

Допитаний в судовому засіданні ОСОБА_5 показав що є знайомим позивача, проживає неподалік. Відповідачку знає погано, з нею більше спілкувалася його дружина. Вказав, що позивач, відповідачка і її син постійно поживали разом за вказаною адресою. Втім 2 - 3 роки тому відповідачка виїхала за кордон, і позивач з племінником залишились удвох. З того часу він (свідок) відповідачку не бачив. Характеризував сторони так само як і свідок ОСОБА_4 . Вказав що хоча і не дуже добре але також знає матір сторін - бабусю неповнолітнього ОСОБА_2 , яка проживає в іншій частині селища.

Допитана в судовому засіданні ОСОБА_6 показала, що є сусідкою позивача. Знає, що наразі племінник проживає з ним, а його сестра приблизно пів року поїхала за кордон на заробітки. До того відповідачка із сином проживали у її матері. Зі слів місцевих мешканців їй відомо, що відповідачка не в перше виїхала на заробітки. Про позивача і відповідачку нічого негативного сказати не може, зазначила, що вони як всі звичайні люди. Матір сторін - бабусю неповнолітнього ОСОБА_2 майже не знає.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).

Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді цієї категорії справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-XII (далі - Конвенція про права дитини) передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява №10383/09) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте потрібно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку треба враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (§ 100).

У § 54, 57, 58 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року, заява №31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці.

Верховний Суд у схожій справі №401/1944/22 виходив з того, що в оцінці обставин справи суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування потрібно вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Позбавлення батьківських прав як крайній захід впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частин другої, третьої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

З огляду на викладені норми права, Верховний Суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заяви відповідачки від 26 липня та 27 жовтня 2022 року, в яких вона відмовлялася від батьківських прав на дитину та визнавала позов про позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18, від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18, від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20; від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22; від 01 серпня 2024 року у справі № 761/25311/20-ц.

Верховний Суд в постанові у справі №461/7387/16-ц від 02.10.201 також виснував таке:

Виходячи з тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України суд має підстави для висновку, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Разом з тим, зазначені чинники, повинні мати систематичний та постійних характер, як кожен, так і в сукупності, можна розцінити як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин.

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст.5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на від 3 грудня 1986 року).

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд у постанові від 4 квітня 2024 року у справі №553/449/20 зробив такий висновок: простої бездіяльності з боку батька недостатньо для того, щоб зробити висновок про наявність виняткових обставин, за яких можливо позбавити його батьківських прав. Навіть якщо припустити, що саме бездіяльність батька призвела до розриву зв`язків між ним та його донькою, а не будь-яке ймовірне батьківське відчуження або психологічні маніпуляції над дитиною з боку її матері, то ця обставина не є достатньою для позбавлення батька батьківських прав щодо його доньки. Особливо в ситуації, коли батько наполегливо вказував, що він хоче відновити та розвивати стосунки зі своєю донькою.

Згідно з ч.ч.4 - 6 ст.19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У відповідності до п.4 ч.1 ст.23 Закону України «про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України;

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності та взаємозв`язку, враховуючи найвищі інтереси дитини, суд дійшов висновку, що позивачем не надано достатніх доказів винної поведінки відповідачки та злісного ухилення нею від виконання своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини, що у свою чергу, виключає можливість застосування до відповідачки такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

У даній справі позивач, звертаючись до суду з цим позовом, посилався на те, що відповідачка (матір дитини) виїхала за кордон та не бере участі у вихованні дитини, не цікавиться сином, не піклується про нього, повністю самоусунулася від його виховання, тобто взагалі не виконує батьківські обов`язки, що, на його думку, є достатньою підставою для позбавлення матері батьківських прав та відповідатиме інтересам дитини.

Самостійне виховання та утримання позивачем дитини, без участі матері підтверджується рядом доказів.

Проте, на думку суду докази, подані позивачем, не є достатніми для позбавлення відповідачки батьківських прав, оскільки беззаперечно не підтверджують факт свідомого ухилення нею від виконання обов`язків з виховання дитини.

Те, що ОСОБА_3 приділяє недостатньо уваги своїй дитині, не займається її навчанням та вихованням, звісно свідчить, що поведінка матері не є належною. Водночас з ряду доказів та пояснень дитини випливає, що відповідачка виїхала на заробітки, а до виїзду постійно піклувалася про сина і проживала з ним у своєї матері. Отже, на думку суду, поведінка відповідачки підлягає коригуванню.

Об`єктивної можливості перевірити доводи позивача про те, що відповідачка не утримує сина (не виділяє коштів на його утримання) у суду не має, і переконливих доказів цього суду надано не було.

До того ж позивачем не заявлялося клопотання щодо виклику і допиту осіб з якими ОСОБА_3 постійно спілкувалася, підтримувала дружні стосунки, ба більше, не заявлялось клопотання про виклик і допит матері сторін - бабусі ОСОБА_2 , тоді як свідками у справі виступали лише сусіди позивача, які мало знайомі з відповідачкою. Показання останніх не повністю узгоджувались між собою, а в деяких деталях навіть суперечать одне одному і письмовим доказам. Позивачем не вжито будь-яких заходів щодо встановлення контактів відповідачки (номеру телефону, соц. мереж, месенджерів тощо). Перелічені обставини викликають сумнів в добросовісності поведінки позивача в контексті сприянню усестороннього і об`єктивного розгляду справи.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

У матеріалах справи відсутні беззаперечні та достатні докази, які б підтверджували винну та свідому поведінку ОСОБА_3 щодо умисного нехтування обов`язками матері, відсутні докази, які характеризують відповідачку як особу, що становить реальну загрозу для дитини чи її психічного розвитку.

З висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав суд не погоджується, оскільки вважає його недостатньо обґрунтованим.

Оскільки позбавлення відповідачки батьківських прав не відповідатиме інтересам дитини, і для цього відсутні правові підстави, суд дійшов висновку, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Документально підтверджені судові витрати, понесені відповідачкою, у справі відсутні.

Керуючись ст.ст.258, 259, 263 - 265, 268, 273, 280 - 284, 354, 355 ЦПК України, суд

вирішив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , про позбавлення батьківських прав, відмовити повністю.

Реквізити учасників справи:

- позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

- відповідачка: ОСОБА_3 , АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ;

- третя особа: виконавчий комітет Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області, що виконує функції органу опіки та піклування, 70101, Запорізька область, Запорізький район, с-ще Новомиколаївка, вул. Українська, буд. 34, ідентифікаційний код 04352246.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Запорізького апеляційного суду.

Повне судове рішення складено 20.12.2024.

Суддя Р.О. Губанов