Постанова

від 19.12.2024 по справі 420/22692/24

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/22692/24

Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.

Дата і місце ухвалення 30.09.2024 р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді доповідача Шеметенко Л.П.

судді Градовського Ю.М.

судді Турецької І.О.

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, в якому позивач просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного Управління Держпродспоживслужби в Одеській області № 262-к від 10 липня 2024 року «Про звільнення ОСОБА_2 »;

- поновити позивача на посаді завідувача сектору фітосанітарного контролю № 2 відділу фітосанітарних заходів на кордоні Держпродспоживслужби в Одеській області;

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 10 липня 2024 року до дня фактичного поновлення на роботі (посаді).

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного Управління Держпродспоживслужби в Одеській області № 262-к від 10 липня 2024 року «Про звільнення ОСОБА_2 ».

Зобов`язано Головне Управління Держпродспоживслужби в Одеській області поновити ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору фітосанітарного контролю № 2 відділу фітосанітарних заходів на кордоні Держпродспоживслужби в Одеській області. Стягнуто з Головного Управління Держпродспоживслужби в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 11.07.2024 до 30.09.2024 у загальній сумі 64637,52 грн.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Держпродспоживслужби в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій посилається на те, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої безпідставно прийнято відповідь на відзив, подану з пропуском строку, встановленого судом та без обґрунтування поважності причин такого пропуску. Апелянт вказує, що позивач був розпорядником службового автомобіля, бензину А-95, та талонів, за використання яких він звітував путьовими листами, використовував вказаний автомобіль для виконання службових обов`язків, а отже всупереч висновкам суду першої інстанції є матеріально відповідальною особою. Апелянт зазначає, що розбіжність у відомостях щодо залишків палива, наданих у путьових листах та після фактичного прийому автомобілю, відсутність матеріальних цінностей (талонів на пальне та самого пального) і стало підставою для втрати довіри до позивача з боку роботодавця та його звільнення. На думку апелянта, основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, це особи, які одержують їх під звіт, тобто позивач підпадає під коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, так як за використання палива він звітував путьовими листами.

Позивачем надано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначено про законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Крім того, до П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшли додаткові пояснення апелянта, які за їх змістом є доповненням до апеляційної скарги. З цього приводу колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ч.1 ст. 303 КАС України, особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження, обґрунтувавши необхідність таких змін чи доповнень. Водночас, оскільки строк на апеляційне оскарження рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року на момент направлення до суду вказаних доповнень закінчився, суд апеляційної інстанції розглядає справу у межах доводів та вимог первинної апеляційної скарги.

Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України, якою передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.

Вислухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 до звільнення займав посаду завідувача сектору фітосанітарного контролю №2 відділу фітосанітарних заходів на кордоні Управління фітосанітарної безпеки Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області. Має стаж державної служби 17 років.

Наказом в.о. начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області №272 від 03.07.20217 року в зв`язку з виробничої необхідністю за позивачем закріплений автомобіль ЗАЗ (DAEWOO LANOS), д/н НОМЕР_1 (а.с.72).

Вказаним автомобілем позивач користувався при виконанні посадових обов`язків, для чого отримував у відповідача талони на паливо А-95, за які заправляв автомобіль.

Списання паливно-мастильних матеріалів використаних на автомобіль проводилось відповідачем згідно наказу Міністерства транспорту України від 10.02.1998 року №43, та наказу Міністерства інфраструктури України від 24.01.2012 року №36 за нормою списання 7,5 літрів на 100 км.

10.07.2024 року в.о. начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області видав наказ №1049 від 10.07.2024 року, яким наказано - передати з 10.07.2024 року для використання службовий автомобіль марки DAEWOO LANOS , д/н НОМЕР_1 та призначити відповідальною особою за його збереження та експлуатацію в.о. заступника начальника Управління - начальник відділу господарського забезпечення - головний спеціаліст сектору з організації та проведення процедур/спрощених закупівель Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області О. Краснова та другим пунктом визнано наказ №272 від 03.07.2017р. таким, що втратив чинність(а.с.75).

В той же день 10.07.2024 року позивач передав службовий автомобіль DAEWOO LANOS, д/н НОМЕР_1 ОСОБА_3 , про що ними складений акт прийому-передачі автомобіля в якому зазначено, що кількість палива А-95 в баку 5 літрів, кілометраж 164160 км.(а.с.76).

Надалі, 10.07.2024 року начальник управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності ОСОБА_4 склала доповідну записку на в.о. начальника Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, про те, що при передачі автомобіля позивачем фактична кількість палива в баку - 5 літрів, тоді як за даними бухгалтерського обліку за позивачем рахується залишок палива А-95 у кількості - 49,30 л.(а.с.77).

Матеріалами справи підтверджено, що на день звільнення з посади у позивача залишились невикористаними 3-и шт. талонів на 10 літрів А-95 кожний та бензин А-95 у каністрі 14,3 літрів.

В той же день, 10.07.2024 року, відповідачем виданий оскаржуваний наказ №262-к від 10.07.2024 року, яким, враховуючи наказ №272 від 03.07.2017 р., наказ №1049 від 10.07.2024 р., акт прийому-передачі автомобіля, доповідної записки начальника Управління економіки, бухгалтерського обліку та звітності ОСОБА_5 від 10.07.2024 р. з оборотною відомістю руху матеріальних цінностей за липень 2024 р., пояснення ОСОБА_6 від 10.07.2024 р., на підставі п.2 ст.41 Кодексу законів про працю України, позивача звільнено з посади яку він займав - завідувача сектору фітосанітарного контролю №2 відділу фітосанітарних заходів на кордоні Управління фіто санітарної безпеки Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області за втрату довіри до нього з боку роботодавця 10.07.2024 року (а.с.68).

На день звільнення з посади у позивач залишились невикористаними 3-и шт. талонів на 10 літрів А-95 кожний та бензин А-95 у каністрі 14,3 літрів.

З вищевказаним наказом позивач не погодився та звернувся за захистом до суду.

Суд першої інстанції, вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що відсутні підстави для звільнення позивача згідно п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України, оскільки основний зміст функціональних обов`язків позивача не становить виконання операцій, пов`язаних з безпосереднім обслуговуванням грошових цінностей, при цьому, між позивачем та відповідачем не укладався договір про повну матеріальну відповідальність.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку та надаючи оцінку рішенню суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Частиною шостою зазначеної статті Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, регламентується Законом України «Про державну службу».

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України «Про державну службу» державний службовець зобов`язаний, серед іншого, дотримуватися Конституції та законів України, діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; дотримуватися принципів державної служби та правил етичної поведінки; забезпечувати в межах наданих повноважень ефективне виконання завдань і функцій державних органів; сумлінно і професійно виконувати свої посадові обов`язки; постійно підвищувати рівень своєї професійної компетентності та удосконалювати організацію службової діяльності. Державні службовці виконують також інші обов`язки, визначені у положеннях про структурні підрозділи державних органів та посадових інструкціях, затверджених керівниками державної служби в цих органах.

Згідно положень ч. ч. 1-3 статті 5 Закону України «Про державну службу», правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

За приписами п.2, п.3 ч.1 ст.41 КЗпП України, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний у випадку винних дій працівника, який безпосередньо обслуговує грошові, товарні або культурні цінності, якщо ці дії дають підстави для втрати довір`я до нього з боку роботодавця.

Правовий аналіз норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку про те, що розірвання трудового договору за пунктом 2 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України можливе виключно за наявності таких умов: 1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл тощо); 2) винна дія працівника; 3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

При цьому, такі винні дії працівника не передбачають обов`язкового настання для роботодавця негативних наслідків чи наявності завданої роботодавцю матеріальної шкоди як обов`язкової умови для звільнення працівника. Звільнення з підстави втрати довір`я може вважатися обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.), вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я.

Виходячи з викладеного та враховуючи сутність функції працівника щодо безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей вбачається, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, - це особи, які, зокрема, одержують їх під звіт.

За змістом указаної норми матеріальними цінностями є цінності, що прийняті на зберігання, зберігаються на складі, відпускаються зі складу, з торгового залу, іншого сховища. Безпосереднім обслуговуванням грошових і товарних цінностей є їх прийняття, зберігання, транспортування, розподіл тощо.

Особи, які безпосередньо обслуговують грошові і товарні цінності, це переважно особи, які займаються прийманням, зберіганням, транспортуванням і розподілом матеріальних цінностей, наприклад, продавці, касири, завідувачі базами тощо.

Під термінами «зберігання», «обслуговування» і «розподіл цінностей» слід розуміти широке коло операцій по експедиції чи по відпусканню цінностей, іноді зовсім не пов`язаних з безпосереднім їх обслуговуванням.

За загальним правилом такі працівники в разі нестачі матеріальних цінностей несуть повну матеріальну відповідальність на підставі письмових договорів чи спеціальних законів.

Для вирішення питання про те, чи відноситься працівник до осіб, які безпосередньо обслуговують грошові, товарні чи культурні цінності, необхідно докладно ознайомитися з колом його обов`язків, що визначаються відповідними посадовими інструкціями та положеннями.

В кожному конкретному випадку необхідно з`ясувати, чи становить виконання операцій, що пов`язані з обслуговуванням цінностей, основний зміст їх трудових обов`язків, чи носить виконання ними вказаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей. Обов`язок з обслуговування цінностей може бути передбачений нормативними актами, посадовими інструкціями тощо.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі №766/5871/16-а від 27 червня 2019 року, № 540/2637/19 від 28 жовтня 2020 року, №585/2261/19 від 02 червня 2021 року.

Крім того, у постанові від 14 вересня 2022 року по справі № 219/3955/19, Верховний Суд зазначив, що помилковим є ототожнення функцій з обслуговування грошових і товарних цінностей із одержанням їх під звіт та функції отримання палива для заправлення автобуса і використання його для виконання основного трудового обов`язку щодо перевезення пасажирів (водія автобуса по справі), які є відмінними за своєю природою. Працівником, який обслуговує грошові і товарні цінності, є той працівник, що має доступ та працює з такими цінностями безпосередньо і саме це становить основний зміст його трудових обов`язків.

Як вбачається з посадової інструкції завідувача сектору фітосанітарного контролю №2 відділу фітосанітарних заходів на кордоні Управління фітосанітарної безпеки Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області, на такого працівника покладено наступні посадові обов`язки:

1. охорона території України від занесення регульованих шкідливих організмів;

2. запобігання проникненню регульованих шкідливих організмів у зони, вільні від таких регульованих шкідливих організмів на території України та виявлення, локалізація та ліквідація регульованих шкідливих організмів;

3. здійснення державного нагляду (контролю) у сфері карантину рослин за проведенням заходів з карантину рослин при вирощенні, заготівлі, вивезенні, транспортуванні, зберіганні, переробці, реалізації та використанні об`єктів регулювання тощо, в тому числі під час здійснення міжнародної торгівлі, якщо покладено/уповноважено на виконання таких заходів;

4. організація контролю роботи та здійснення керівництва роботою сектору фітосанітарного контролю;

5. видання фітосанітарних сертифікатів, фітосанітарні сертифікати на реекспорт та карантинні сертифікати на об`єкти регулювання, якщо покладено/уповноважено на виконання таких заходів;

6. забезпечення проведення фітосанітарних процедур до об`єктів регулювання;

7. забезпечення контролю за проведенням фумігації особами об`єктів регулювання, які переміщуються через державний контроль України та /або кордони карантинних зон;

8. забезпечення оформлення вантажів, які підлягають фітосанітарному контролю при переміщенні через митний кордон України через інформаційний веб-сайт «Єдине вікно для міжнародної торгівлі»;

9. забезпечення та внесення протягом доби в разі виявлення карантинних організмів відповідні подання про запровадження карантинного режиму;

10. здійснення контролю за станом службової, трудової та виконавчої дисципліни у секторі, персональна відповідальність перед Головним управлінням за виконання завдань покладених на сектор (а.с.20).

Таким чином, з аналізу положень посадової інструкції завідувача сектору фітосанітарного контролю №2 відділу фітосанітарних заходів на кордоні Управління фітосанітарної безпеки Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області вбачається, що основний зміст функціональних обов`язків позивача не становить виконання операцій, що пов`язані з безпосереднім обслуговуванням грошових цінностей; функціональні обов`язки позивача не носять відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Більш того, як вірно зазначено судом першої інстанції, між позивачем та відповідачем не укладався договір про повну матеріальну відповідальність, та його посада не підпадала під перелік посад/робіт, з якими можуть бути укладені такі договори.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем безпідставно не прийнято до уваги інформацію, викладену у письмових поясненнях позивача від 10.07.2024 р. (а.с.79), щодо наявності у нього талонів на паливо А-95 на 30 літрів та 14,30 літрів у каністрі, які буде передано додатково. При цьому, матеріали справи не містять відомостей, що відповідачем, після отримання від позивача письмових пояснень, пропонувалось чи вимагалось від позивача надати талони та паливо, та якій саме посадовій особі. Також, враховуючи те, що позивачу повинні були надати іншу автівку замість переданої, а тому, позивач мав право сподіватися використати талони та паливо на іншому автомобілі, отриманому замість переданого.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що у відповідача були відсутні підстави для звільнення позивача з посади завідувача сектору фітосанітарного контролю № 2 відділу фітосанітарних заходів на кордоні Держпродспоживслужби в Одеській області за п.2 ч.1 ст.41 КЗпП України.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що задоволенню підлягають також і похідні позовні вимоги про поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Крім того, надаючи оцінку доводам апелянта в частині порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, позивачем було пропущено триденний строк надання відповіді на відзив, встановлений ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 року. Зокрема, відзив на адміністративний позов було отримано позивачем 12.08.2024 року, а відповідь на відзив була подана позивачем 18.08.2024 року.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2024 року було продовжено позивачу процесуальний строк на подання відповіді на відзив, а також прийнято та приєднано до матеріалів справи відповідь на відзив. При цьому, суд виходив з того, що введення обмежень у подачі світла в м. Одесі та повітряні тривоги в час відведений позивачу на надання відповіді на відзив (3 дні), свідчить про наявність поважних причин у затримці в наданні процесуального документу та має бути продовжений.

Колегія суддів, враховуючи встановлення судом стислих строків для надання відповіді на відзив, незначний пропуск позивачем встановленого судом строку (три дні), а також враховуючи масштабні відключення електроенергії в місті Одеса у вказаний період, вважає причини пропуску вказаного строку поважними.

При цьому, колегія суддів звертає увагу апелянта, що порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого у межах даної справи не вбачається.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що доводи та міркування, викладені в апеляційній скарзі, не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, а тому не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно встановлено обставини у справі, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

За таких обставин підстав для скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення постанови в повному обсязі безпосередньо до Верховного Суду.

Судове рішення складено у повному обсязі 19.12.2024 р.

Суддя доповідач: Л.П. Шеметенко

Суддя: Ю.М. Градовський

Суддя: І.О. Турецька